Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю




НазваВідкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю
Сторінка7/10
Дата конвертації06.03.2013
Розмір1.12 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Бухгалтерія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

34. У чому смисл життя людини (за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»)

Я слово ставила,

Щоби змогла людина

Своїм життям

До себе дорівнятись.

(П.Біба)

Виняткове місце у творчості Лесі Українки і в усій українсь­кій літературі початку XX століття займає драма-феєрія «Лі­сова пісня». У ній поетеса порушує одвічні людські проблеми: у чому покликання людини, смисл її буття, як поєднати ду­ховне і матеріальне, мрію і буденність, «цвіт душі» і звичайні земні клопоти.

Кожен із героїв цього незабутнього твору розуміє сенс життя по-своєму. У «вдовиці моторненької» Килини він втілюється у корові турського заводу, в одруженні з молодим, красивим хлоп­цем, а особливо в тому, щоб придбати «його ґрунтець і хату». Та­кою ж егоїстичною, приземленою сірою зображена і матір Лукаша. їй не потрібне синове грання на сопілці, не радують її квіти, посаджені Мавкою, не радує краса природи. З усього лісового багатства вона звертає увагу лише на зіллячко деревій, бо він ко­рисний, ним добре «парити гладишки». Мати вороже ставиться до Мавки, не розуміє її, мріє про роботящу невістку.

Отже, обидві ці жінки — і Килина, і Лукашева мати — вті­лення буденщини, духовного зубожіння, отого «життєйського болота», яке губить в людині найкращі якості.

Зовсім іншим змальований дядько Лев. Цей мудрий полісь­кий дід із благородною душею стоїть осторонь дрібничкових сварок, йому зовсім не притаманні власницькі почуття. Він втілює народну мораль, багатющий досвід поколінь, усвідом­лює магічну силу слова, його ціну, дотримує йому вірність. Дядько Лев розуміє природу, її красу, він перебуває у гар­монійній злагоді з нею. Любить ліс, цінує його і охороняє до смерті. «Що лісове, то не погане»..., «як буду вмирати, то при­йду, як звір, до лісу», — говорить «приятель» Лісовика.

А ми лише сьогодні, після чорнобильського лиха, починає­мо розуміти прості правила, за якими жила ця мудра людина: природа жорстоко карає тих, хто зневажає її, руйнує її красу, порушуючи закони гармонії.

Лукаш... Молодий хлопець, замріяний, «в очах ще є щось ди­тяче». Він сам не розуміє, яким неоціненним даром нагородив його Господь — співучою мистецькою душею, голосом її стала сопілка. Усе найкраще, що є в людях, у їхніх стосунках, спала­хує для юнака, коли він покохав Мавку. Здається, ось вона зоря­на мить, заради якої варто жити, сенс нашого існування — ко­хати і бути коханим, творити красу, відкривати її іншим. Але не зміг Лукаш «своїм життям до себе дорівнятись», занапастив свій дар. Мавка врятувала його від смерті, витягнувши з лісо­вого болота, але з болота міщанства і буденщини визволити не змогла. За зраду любові, за зневагу «душі своєї цвіту» Лісовик перетворив Лукаша у вовкулаку. Це символічний епізод: люди­на, яка не прагне до прекрасного, яка вбиває мрію, перестає бути людиною. І все ж краса перемагає, у фіналі Леся Українка по­казує прозріння Лукаша і наголошує нам, що життя лише тоді набуває сенсу, коли ми виконуємо своє призначення на землі.

Першою, хто зрозумів це, хто оцінив талант і душу Лука­ша, стала Мавка. Лісова істота, лісова царівна, вона володіє мистецтвом слова, вона щира і красива, як сама природа, але вона без душі — і тільки людина може дати їй душу. Пре­красними і дивними здаються їй люди: лише вони «так ніж­но... кохаються», вміють творити щось «вічне і величне», лише люди можуть прожити життя, залишивши по собі красу. «Ти душу дав мені», — скаже вона своєму коханому. Але зали­шивши світ природи і прийшовши до людей, Мавка зіткнула­ся з егоїзмом, грубістю, убогістю духу. Чисте кохання, талант Лукаша, своє і його щастя доводиться захищати. Яка ж важка ця боротьба за людину! Той, хто дав лісовичці душу, на очах у коханої сам Ц втрачає і хоч зневіряється на якусь мить Мав­ка і йде в обійми забуття, та знову воскресає для боротьби за щастя, за любов, за добро, за красу людської душі і торжество правди.

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає!

Ці слова є визначальними для розуміння образу Мавки, образу ідеальної, гармонійної людини. Безсмертною є вона, бо ніколи не зникне у наших душах прагнення творити добро, красу, мистец­тво, любити і бути щасливими, мріяти і робити життя прекрас­ним. Хіба не в цьому смисл нашого перебування на землі?!
^ 35. «Бо я правду лиш співаю та й за правду гину» (за мотивами поезії Ю.Федьковича)

Гортаєш сторінки творів Юрія Федьковича — і читаєш не­легкі сторінки його власного життя. В цісарській армії в години короткого нічлігу народжувалась пісня Федьковича. Була вона сповнена туги за рідною землею, ввібрала у себе зітхання та пе­кучі сльози нещасних жовнірів. Бездушна муштра, катування палицями, знущання панів-офіцерів, виснажливі кровопролит­ні бої, передчасні каліцтво і смерть — такою була доля багатьох сільських хлопців, насильно забраних до армії. Тема жовнірства в поезії Федьковича набуває соціального звучання. У поезії «Де­зертир» цей буковинський Кобзар, так часто називають Федько­вича, зумів відтворити переживання солдата, котрий одержав листа від старенької неньки. Цей лист дуже розтривожив його:

Ой ненечка старенькая,

Ми пишем в одно,

Що там зима тяженькая,

А їй студено;

Нема, нема єї кому

Врубати дрівець,

Бо їй синок, оден в дому —

Цісарський стрілець.

Яка ж несправедлива влада цісаря, що доводить людину до таких бідувань: з одного боку — самотня тяжка старість, з другого — жорстока, тяжка солдатчина. Благородна любов до матері, розуміння синівського обов'язку стають найголовні­шими в його житті, і він полетів як птах до своєї неньки.

Ще більш трагічна доля Івана — героя однойменної поеми. Вражають слова дітей, які повідомляють батькові в листі, що немає чого їсти, а мати їх потішає тим, що скоро прийде тато та принесе хліба. Голодні очі дітей кличуть його до себе, він летить через море до сім'ї. Та його спіймали, катували, і коли Іван одержав другого листа, в якому ніби вчуваються перед­смертні голоси дружини, синів, він не витримує мук і вбиває себе. Винний у цих стражданнях людських, вважає Федькович, цісарський уряд, цар.

Цій темі присвячено немало віршів. Вона стала головною у творчості Федьковича. Щире співчуття письменника до про­стих буковинських селян, протиставлення їхніх моральних якостей жорстокому, бездушному світові цісарської влади — ось чим поезії «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!», «Рекрут» та інші прислужились українському народові. Він, як і Шевчен­ко, поставив своє слово на захист знедолених людей.
^ 36. Проблема вождя і народу в поемі Івана Франка «Мойсей»

Лебединою піснею великого Івана Франка, пройнятою ви­сокою патетикою почуттів, сповненою складних і глибоких роздумів поета про долю свого народу, про роль пророка і вождя, про своє життя і слово, посіяне в душах людей, стала поема «Мойсей».

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий.

Це ж про нас, про наш народ і Україну віщує великий про­рок. Він ставить перед нами болючі правдиві запитання:

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило сил твоїх безмірність?

Такими самими гіркими й правдивими були слова Мойсея, коли він звертається до єврейського народу, що зневірився у своїх силах. Цей великий пророк погрожує і плаче, ненавидить і безмірно любить тих, хто виганяє його геть. Одвічна трагедія неприйняття і нерозуміння народом свого вождя. І серце його рветься від караючого грому проклять, моторошного жалю, від величезної невимовної любові до Ізраїлю.

О Ізраїлю! Якби ти знав,

Чого в серці тім повно!

Якби знав, як люблю я тебе!

Як люблю невимовно!

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава...

Злий дух пустелі випробовує сили Мойсея, звинувачуючи його в тому, що вивів народ з рабства, щоб самому не бути ра­бом, а потім стати фараоном душ людських. Але совість про­рока чиста, бо він справді слуга народний, «душа душі його». Але коли Мойсей на мить втрачає віру в правильність своїх вчинків, настає його смерть як вождя і Божа кара: нога Мой­сея так і не ступить не землю Палестини, він тільки побачить її здалеку.

Але смерть його пробудить ті великі сили, що дрімали в душі народу. Втративши пророка, люди відчувають страшне духовне сирітство. Обіцяний народові край — то не «скарби землі», а «скарби духу», які з «нелюдів лінивих» створять «людей-героїв». І тепер з маси народної, породжений її духом, з'являється новий вождь Єгошуа, який і поведе народ по цьому шляху.

Так творив Франко могутній образ пророка. Народ постає в поемі як маса, як образ з єдиним обличчям (за винятком Авірона та Датана). Смерть вождя стає початком руху вперед. Та хай світлим пророцтвом великого Каменяра завертаються наші роздуми над поемою «Мойсей»:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольнім колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.
^ 37. Служіння української інтелігенції національним інтересам суспільства

(за повістю І. Франка «Перехресні стежки»)

Син селянина І.Франко ще з дитячих років мав можливість спостерігати за життям простого галицького люду. Його вра­жали безправне становище селян, робітників, їхня рабська покірливість, примирення з існуючими порядками. Оскіль­ки Галичина входила до Австро-Угорської імперії, то, крім соціального, місцеве населення терпіло ще й національний гніт. У таких умовах українська інтелігенція Галичини зумі­ла створити осередки національної науки, освіти й культури, а наприкінці XIX ст. тут виникли політичні партії, які стави­ли у своїх програмах питання про незалежність України. Бу­дучи патріотом рідної землі та як людина освічена, І. Франко прагнув допомогти своїм співвітчизникам усвідомити, що так жити далі, як вони жили, не можна. Тому свою поезію, а особ­ливо прозу він використовує як політичну трибуну, з якої про­голошує плани щодо поліпшення становища народу. Ці плани й мрії виношують його літературні герої. Одним із них є мо­лодий адвокат Євгеній Рафалович, головний персонаж повісті «Перехресні стежки».

У цьому творі письменник вирішує цілий ряд проблем, і одна з них — служіння української інтелігенції національним інтересам суспільства. На прикладі образу головного героя твору І. Франко й розкриває цю проблему.

Євгеній Рафалович інтелігент. Він спеціаліст з вищою юри­дичною освітою. Має гострий аналітичний розум. Практичний досвід ведення судових справ підказує йому правильні рішен­ня, які він приймає, прибувши в галицьке повітове місто. Молодий адвокат має певну програму дій.

«Хочу доложити всіх сил, щоб довести сей народ хоч трохи до освідомлення, привчити його користуватися його правами, боротися з його кривдниками», — так визначає своє завдання Рафалович в останній розмові з Регіною, жінкою, в яку був за­коханий ще з юнацьких років.

Господарі міста («гонораціори») зустріли Євгенія Рафаловича насторожено, навіть вороже. Вони відчули в ньому свого противника. Маршалок Брикальський так характеризує адвоката: «ідеаліст, русин, народолюбець і хлопоман». З тексту повісті дізнаємося, що ця характеристика, хоч і сказана ідей­ним противником Євгенія, є правдивою. Молодий адвокат від­стоює ідеали, права й інтереси нації, до якої й сам належав. Усе своє життя він підпорядковує одній ідеї — бути корисним своєму народу. Для цього робить усе, що може, відмовляється! навіть від особистого щастя.

«Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ в не­волі?» — запитує сам себе наш герой.

Важкий тягар взяв на свої плечі Євгеній. Але він відчуває в собі сили, навіть переконаний, що зможе нести його. Спочатку виграє справу в маршалка Брикальського на користь селян. Він же заявляє, що не прийме «ніякої справи проти хлопів», І переконує селян у тому, що слід вести із своїми господаря­ми економічну боротьбу й створювати каси взаємодопомоги, і агітує людей викупити в маршалка пасовисько. І вже зовсім незвичайним для жителів міста було те, що Євгеній запрова­див у адвокатській канцелярії правило: усі документи оформ­ляти українською мовою.

Адвокат Рафалович не зупиняється на досягнутому. Він спонукає селян до активного політичного життя, підтримує зв'язки з місцевими активістами, використовує свої добрі сто­сунки з Ватманом на користь загальної справи і, врешті, до­бивається скликання й проведення народного віче. А думками йде ще далі: мріє про сильну політичну організацію.

Як людина аналітичного розуму, «він ніколи не ідеалізу­вав народу», але темнота, легковірність селян, які його поради сприйняли як хитрість адвоката, як спробу обдурити їх, викли­кали в нього обурення. Він злиться, страждає і мучиться, а потім усвідомлює, що бідний, темний, затурканий селянин і не може вести себе інакше, бо його віками обдурювали пани. Тому сим­волічною в повісті є картина, коли Євгеній Рафалович, повер­таючись із чергової поїздки по селах, зустрівся на роздоріжжі з селянином, який заблудився поблизу свого ж таки села.

«Чи ж се не символ усього нашого народу?» — подумки за­питує себе Євгеній. І читач розуміє, що це уже роздуми самого автора повісті, який, як і його герой, належав до передової ін­телігенції — цвіту нації. Вона покликана сіяти добре, вічне і вести народ за собою.
^ 38. Трагічний вибір Миколи Хвильового

Так уже сталося, що свого часу в центрі шаленої боротьби літературних угруповань, у самому вирі різних думок, пог­лядів опинився Микола Хвильовий, який своїми памфлетами не так угамовував пристрасті, як розпалював їх. У пореволюційні роки він був одним із найпопулярніших українських письменників. Його вірші і новели вміщували в шкільні під­ручники і хрестоматії, його пісні співав народ, а його твори пе­рекладалися за рубежем.

Але письменник бачив і відчував, що в суспільстві назрі­вають тривожні, загрозливі зміни. Тому в своїх «Листах до літературної молоді», у статтях і памфлетах Хвильовий га­ряче обстоював ідею майбутнього відродження національно­го мистецтва, виступав проти «масовізму» в літературі. Він вважав, що мистецтво творить не армія робкорів, а інтелек­туально розвинена особистість, творча індивідуальність. Хви­льовий разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ. Та згодом вона змушена була самоліквідуватись, а її керівників почали називати речниками української націо­налістичної буржуазії в літературі.

Що ж стверджував М.Хвильовий? «Українське мистецтво мусить знайти найвищі естетичні цінності, а для цього необ­хідно створити нормальну атмосферу «культурного будівниц­тва» і підняти художній рівень мистецтва на рівень світових шедеврів». Суперечка про шляхи розвитку літератури була переведена в площину політичну, аж до тверджень, що Хви­льовий закликає до виходу України з СРСР. Але письменник лише обстоював суверенітет України, передусім її культурну та економічну незалежність. Його тези перекручувалися і про­вокаційно переосмислювалися. Тепер оцінка його творчості була однозначною, відредагованою і сформульованою: її дав Сталін. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмілився б їх спростувати? Кілька разів Хвильовий пробував зняти з себе звинувачення. Та його не хотіли чути. У травні 1933 року заарештовують Михайла Ялового, найближчого з друзів письменника. Хвильовий приголомшений. Тоді він ви­рішує своїм самогубством застерегти від швидкого наростання, хвилі політичних звинувачень, масового голоду і репресій.

Хвильовий був великим життєлюбом, йому було страшен­но боляче полишати прекрасний сонячний день, життя. Та він хотів своєю смертю врятувати літературну генерацію, відвес­ти від друзів і колег підозру, врятувати їх від репресій. Це був його трагічний вибір...

281
^ 39. Незабутні сторінки поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки»

Поема «Гайдамаки» Т. Г. Шевченка — незвичайне й важ­ливе явище в українській .літературі. У ній знайшло своє ві­дображення багатовікове прагнення українського народу до незалежності. Та разом з тим вона зовсім не схожа на інші по­еми героїчного жанру. Поряд зі сторінками, що відтворюють боротьбу українського народу з польською шляхтою, ожива­ють ліричні світлі картини прекрасного кохання Яреми і Ок­сани. Ця поема викликає інтерес у читачів усіх часів. Незабут­ні її сторінки яскравими картинами виникають в уяві.

Передусім звертає на себе увагу вступ до поеми. Та й не один, а два. У них даються міркування про історію гайдамацього руху, про ті джерела, до яких звертався Шевченко, створюючи поему. Але особливе значення, по-моєму, в цих вступах мають рядки-роздуми про українську мову, літера­туру. Шевченко стверджує, що він пише тією мовою, «що мати співала, як малого повивала, з малим розмовляла». Саме «Кобзар», «Гайдамаки» були першими ластівками ук­раїнської літератури, а Шевченко, як Данте в Італії чи Пуш­кін у Росії, став основоположником української літературної мови та національної літератури. І якщо вся поема — це ус­лавлення мужності народних борців за свободу, то ці сторін­ки поеми — приклад справжнього подвигу геніального поета, який протиставив «шляхетній» і культурній тематиці того­часної літератури свою «кобзарсько-мужицьку» музу.

Найяскравіші і найбільш вражаючі сторінки поеми при­свячені картинам визвольної боротьби українського народу.

Пекельнеє свято

По всій Україні сю ніч зареве,

Потече багато, багато, багато

Шляхетської крові. Козак оживе...

Вірними лицарями свободи постають перед нами Ярема, Залізняк, Гонта. Хіба можна забути, як на тлі кривавих пожеж народної помсти вимальовується постать у чорній киреї: мужній ватажок народного повстання Іван Гонта своїм синам хату серед степу «глибоку будує», просить у них прощення за те, що змушений був убити їх. Непомірно дорогу ціну заплатив він за свободу.

Спочивайте, діти,

Та благайте, просіть Бога,

Нехай на сім світі

Мене за вас покарає,

За гріх сей великий!

Простіть, сини!

Кожен рядок, кожне слово цієї поеми дзвенить славою ко­зацькій вольниці, возвеличує подвиги в ім'я свободи рідного народу. Поема сповнена і великою тугою за тими славними часами. Серце поета болить від того, що правнуки героїчних прадідів ходять у ярмі, забувши своє минуле.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю icon1. Культура Далекого Сходу розвивалася під впливом таких релігій:...
Завдання відкритої форми з розгорнутою відповіддю. Дайте докладну й обгрунтовану відповідь на запитання
Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю icon9 клас Відповіді Завдання Тестові завдання
Демонополізація державної влади (чіткій поділ державно-владних повноважень між державними органами)
Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю iconНатуральні числа. Відрізок
Завдання початкового та середнього рівнів навчальних досягнень учнів подані у тестовій формі. Цінність таких завдань полягає у тому,...
Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю iconКонтрольна робота №6 (тестові завдання) Фонетика Графіка Орфографія Орфоепія

Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю iconТестові завдання
Позначте тип системи, в якій частинки розчиненої речовини затримуються паперовим фільтром
Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю iconЗавдання VІ. 01 VІ.??
Завдання VІ. 01 – VІ.?? мають по п'ять варіантів відповідей, із яких тільки одна правильна. Правильно виконане завдання оцінюється...
Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю iconТестові завдання з предмета
Яку з даних пільг держава гарантує робітникам, що зайняті на важких І шкідливих роботах
Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю iconУроках англійської мови
Тестові завдання для тематичного оцінювання навчальних досягнень учнів 2 класу до підручника
Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю iconТестові завдання з української літератури до теми
Хто автор книжки "Олександр Довженко: Нарис про митця", що вийшла друком 1930 р
Відкриті тестові завдання завдання з розгорнутою відповіддю iconКонтрольна робота №1. Дієслово
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка