Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера»




НазваКонспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера»
Сторінка7/32
Дата конвертації25.02.2013
Розмір5.79 Mb.
ТипКонспект
uchni.com.ua > Економіка > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   32

^ 4.Оперативне (поточне) планування

Оперативне планування є логічним розвитком стратегічно: планування, способом реалізації стратегії організації з метою утвердження її місії. В американському менеджменті його ще називають плануванням реалізації стратегії. Оперативне планування— різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов'язаних із розробленням оперативного плану з метою реалізації обраної стратегії. Графічну модель процесу оперативного планування наведено на рис.11.



Рис. 11. Схематична модель оперативного (поточного) планування
Оперативне планування здійснюється у кілька етапів.

Етап 1. Інформаційне забезпечення оперативного планування. Полягає в підборі, класифікації та підготовці до використання інформації щодо формування системи планових параметрів, здійснення процесу бюджетування, формування альтернативних оперативних планів,
методичного забезпечення. Ефективність цього етапу відчутно зростає за використання сучасних інформаційних технологій.

Етап 2. Оцінювання та аналізування сильних і слабких позицій організації. (^ Управлінське обстеження сильних та слабкіх сторін організації). Відбувається так само, як за стратегічного планування.

Внутрішній аналіз – це процес оцінки факторів, які піддаються управлінню та контролю з боку фірми, тобто факторів, які “виростають” з самої організації та є результатом діяльності або бездіяльності її керівництва. Основне завдання внутрішнього аналізу – це виявлення сильних та слабких сторін організації. Сильні сторони – це особливі, оригінальні ластивості організації або принаймні якості, які відрізняють її від конкурентів. На ці якості робиться ставка в бізнесі фірми. Слабкі сторони – це якості, яких не вистачає організації проти успішних конкурентів.

Процес зовнішнього та внутрішнього аналізу звичайно завершується проведенням порівняльного SWOT- аналізу. SWOT - абревіатура 4 англійських слів: S – strength – сила, W – weakness – слабкість, O – opportunities – можливості, T – threats – загрози.

В процесі SWOT-аналізу досліджується також попарне сполучення усіх складників SWOT-аналізу з метою: пошуку позитивної синергії (сильні сторони / сприятливі зовнішні чинники); усунення негативної синергії (слабкі сторони / зовнішні загрози). В результаті отримаємо матрицю SWOT, в якій розглядаються усі можливі парні комбінації на кожному з полів (див. рис.12).





Можливості:

1.

2.


Загрози:

1.

2.


Сильні сторони:

1.

2.



Поле" СІМ"

(сила і можливості)


Поле "СІЗ"

(сила і загрози)

Слабкі сторони:

1.

2.



Поле "СЛМ"

(слабкість і можливості)


Поле "СЛЗ"

(слабкість і загрози)


Рис 12. SWOT – аналіз
^ 4.2. Базові стратегічі альтернативи

Для досягнення однієї і тієї ж самої мети можна застосувати різні способи. Звідси випливають два запитання: за допомогою яких способів може бути досягнено мету? Який із цих способів є найкращім?

Відповідаючи на ці запитання, керівництво організації опрацьовує декілька варіантів стратегії та обирає з поміж них найбільш прийнятні для свого бізнесу. При цьому організація цілеспрямовано орієнтується на використання власних переваг. Існує, як вже з’ясувано, три рівні стратегій: загальнокорпоративна, функціональна та стратегія бізнесу. Розробка кожної з них має свої особливості.

^ Розробка загальнокорпоративної стратегії. При опрацюванні цієї стратегії найчастіше спираються на класифікацію стратегій за цілями. У відповідності до цього критерію розрізняють: стратегію зростання; стратегію стабільності; реструктивну стратегію; комбіновану стратегію.

Принцип матричної техніки покладено в основу багатьох конкретних методів вибору загальнокорпоративної стратегії, зокрема в основу побудови матриці BCG (Бостонської консультативної групи (див. рис.13).


"Знаки запитання@@@@

Високі

"Зірки"

"Дійні корови"
Передбачувані


"Собаки"
темпи зростання

ринку

Низькі

Висока Низька

Доля участі на ринку
Рис.13. Інструменти вибору загальнокорпоративної стратегії
^ Дійні корови” – продукти цієї категорії приносять найбільший прибуток, але їх перспективи майбутнього зростання обмежені. “Зірки” – ці продукти також приносять прибуток, але вони знаходяться у швидко зростаючому ринку і є там домінуючими. “Знаки запитання”, „проблеми” або „дикі кошки” – це спекулятивні продукти, виробництво яких є ризикованим; вони прибуткові, але займають малу частку ринку. “Собаки” – категорія продуктів, яка не приносить прибутку та не обіцяє покращення ситуації.

Менеджер має вірно обрати стратегію для кожної групи продуктів: 1)доїти “корів” так довго, як це можливо, обмежувати будь-які нові інвестиції у “корів”. Використовувати прибуток, який вони приносять, для фінансування більш перспективної продукції; 2)“зірки” є такими перспективними продуктами. Високі інвестиції у “зірки” принесуть значні дивіденди. “Зірки” у перспективі перейдуть у категорію “дійних корів”. (Тоді, коли дозріє їх ринок та впадуть темпи його зростання); 3) найбільш важке рішення стосується “знаків запитання”. Одні товари з цієї категорії можуть не розвиватися, тоді як інші можуть перетворитися у “зірки”. Тому “знаки запитання” називають ризикованими продуктами; 4)“собаки” – не є стратегічною проблемою. Вони мають бути зменшені та ліквідовані при першій нагоді.

^ Підхід з позиції моделі “життєвого циклу продукту”. Консультаційна фірма Artur D. Little INC запропонувала для вибору загальнокорпоративної стратегії підхід із позиції моделі “життєвого циклу продукту". Як показано на рисунку, цей підхід класифікує продукти фірми за стадіями їх життєвого циклу (див.рис.14).


зародження

зрілість

зростання

занепад

Темпи

зростання

ринку

Рис.14. Модель “життєвого циклу” продукту

Час

^ 4.3. Методи вибору стратегій бізнесу

Кількість стратегій бізнесу, з яких організація може зробити вибір, практично не обмежена. Проте, більшість стратегій бізнесу можна згрупувати, якщо взяти за основу одну з таких типових стратегій, запропонованих М.Портером: стратегія контролю за витратами; стратегія диференціації; стратегія фокусування (див.рис.15).

Конкурентні переваги фірми

Найнижчі витрати Унікальність товару

Ринок в цілому

або його

більша частина

Ринок

товарів

(послуг)

Сегмент ринку

(ринкова ніша)

Рис. 15. Типові стратегії бізнесу за класифікацією М.Портера

^ Стратегія контролю за витратами ґрунтується на зменшенні власних витрат на виробництво продукції проти витрат конкурентів. Якщо організація має нижчі витрати на виготовлення одиниці продукції, вона може забезпечити необхідний для свого виживання рівень прибутків, навіть, коли ціни у неї нижчі проти цін конкурентів. Ті ж самі низькі ціни можуть одночасно слугувати бар’єром для появи нових конкурентів.

Існує багато практичних засобів побудови стратегії контролю за витратами, головними серед яких є: збільшення обсягів виробництва; зменшення накладних витрат; впровадження нового устаткування, застосування нових технологій.

У кожному конкретному випадку організація обирає той шлях, який забезпечує реалізацію її переваг. При цьому слід зауважити, що стратегії контролю за витратами можуть спрацьовувати: коли покупці чуттєві до зміни цін; коли конкуруючі фірми продають такі ж саме товари, що і дана організація; коли організація має реальні можливості регулювати обсяги продажу та масштаби виробництва.

Вибір стратегії контролю за витратами має і певні небезпеки. Найчастіше організації помиляються переоцінивши свої можливості управляти витратами.

^ Стратегія диференціації – спрямована на те, щоб поставляти на ринок товари або послуги, які за своїми якостями більш привабливі для споживачів проти продукції конкурентів. Вибір стратегії диференціації зумовлють різні фактори, але ключовим є наявність у товару або послуги унікальної властивості, яка і приваблює споживача. Наприклад, унікальними властивостями можуть бути: висока якість продукції, розгалужена система філіалів для надання послуг, принципова новизна продукції, імідж фірми тощо.

Диференціація - досить надійна стратегія. Проте, аби зробити її успішною, необхідно вміти донести до споживача цінність унікальної властивості даної продукції. Не слід також забувати про те, що витрати на створення унікальної властивості товару можуть підняти ціни на нього так високо, що він стане неконкурентоспроможним на цьому ринку.

В основу стратегії фокусування покладено ідею про те, що будь-який ринок складається з відносно відокремлених часток або сегментів. Кожний сегмент ринку ставить специфічні вимоги до продукції або послуг. Якщо фірма здатна забезпечити виробництво продукції або надання послуг, які відповідають цим вимогам, та зробить це краще за конкурентів, тоді вона здатна збільшити частку своєї участі на ринку.

Стратегія фокусування широко розповсюджена в бізнесі індивідуальних підприємств, які не мають достатньо ресурсів аби охопити ринок в цілому

Жодна з зазначених типових стратегій бізнесу не має абсолютних переваг проти інших. Усі вони широко використовуються на практиці.

^ Функціональні стратегії. Більшість фірм визначають і розробляють шість типів функціональних стратегій (відповідно до основних функціональних підрозділів): загального управління (організаційного розвитку), виробничу, маркетингову, фінансову, стратегію в галузі досліджень, в галузі людських ресурсів, кожна з яких може мати безліч напрямів.

^ Етап 3.Вибір і формування планових параметрів.
Цей етап є одним із найважливіших в оперативному плануванні. Його завдання полягає в розробленні системи економічних, технологічних, соціальних показників, покликаних сприяти реалізації обраної стратегії діяльності з використанням наявного інформаційного забезпечення, виявлених сильних і слабких позицій організації.
До економічних показників відносять рентабельність, ліквідність, розмір прибутку, обсяги виробництва та реалізації, економічну ефективність, ефект, собівартість продукції, оборотність тощо.

Підсистема соціальних показохоплює рівень заробітної плати, продуктивність праці, трудомісткість робіт, питому вагу управлінців у загальній чисельності працівників, витрати на поліпшення умов праці, оздоровчі та розважальні заходи, харчування працівників тощо.

На відміну від економічної і соціальної підсистем, які можуть характеризувати підприємство будь-якого профілю діяльності, підсистема технологічних показників є специфічною для кожного підприємства. До них відносять виробничу потужність обладнання і устаткування, витрати на модернізацію та оновлення технології, фондовіддачу, фондомісткість, витрати на механізацію і автоматизацію виробництва тощо.

^ Етап 4. Формування бюджету (бюджетування). Процес формування бюджету — збалансованого плану надходжень і видатків — у межах оперативного планування називається бюджетуванням. Передумовою запровадження бюджетних систем є визначення центрів відповідаль-
ності, які повинні здійснювати бюджетні процедури та відповідати за результати виконання бюджетів.

Виділяють такі різновиди центрів відповідальності: центр вартості, центр видатків, центр обороту, центр прибутків та центр інвестицій. Узагальнену їх характеристику представлено в таблиці 3.

Визначення центрів відповідальності залежить від видів діяльності та типу внутрішньої побудови підприємства. Однак воно є необхідною передумовою для досягнення певних результатів, виявлення розбіжностей між запланованими і фактичними показниками.

Наступним кроком після визначення центрів відповідальності є формування бюджетів згідно з певними принципами.

^ Принцип системності. Передбачає розгляд об'єктів бюджетування як системи, яка складається із взаємопов'язаних і взаємодіючих структурних елементів. Нехтування хоча б одним з елементів чи певних взаємозвязків може призвести до необ'єктивності сформованих бюджетів.

^ Принцип координації. Полягає в тому, що бюджевання має враховувати існуючі в організації зв'язки вертикаллю і горизонталлю та вплив різноманітних змін у бюджеті на діяльність кожного підрозділу організації.

Таблиця 3
Види та характеристика центрів відповідальності

Види центрів

відповідаль­ності

Характеристика

1

2

Центр вартості

Виробничі підрозділи, що створюють нову вартість. Належать до моделі «вхід—вихід», оскільки можливо підрахувати всі затрати на їх діяльність та отримані результати в натуральних і кількісних показниках

Центр видатків

Підрозділи, результати діяльності яких важко оцінити за звичайними критеріями (відділ кадрів, планово-єкономічний відділ, відділ праці та заробітної плати, відділ зовнішньоекономічних зв'язків тощо). Методи обліку та аналізу не дають змоги встановити за короткий термін залежність між розміром витрат на їх функціонування та поліпшенням загальних результатів

Центр обороту

Комерційні служби підприємств або їх підрозділів. Основна їх мета полягає в отриманні якнайбільшого прибутку внаслідок реалізації наявних запасів готової продукції

Центр

прибутків

Автономні одиниці: філії, дочірні підприємства, представництва. Контролюють лише їх резуль­тати — прибутки, але не способи їх досягнення

Центр

інвестицій

Керівники інституційного рівня та фінансово-економічні управлінські служби, які контролюють вартість і результати вкладених активів


^ Принцип інтегрування. Передбачає орієнтування під час формування бюджетів виробничих підрозділів організації на зведений бюджет, що забезпечує можливість відображення в них загальної мети і стратегії підприємства.

^ Принцип партисипативності. Полягає в залученні до процесу бюджетування працівників, які надалі братимуть участь у реалізації бюджетів.

Принцип оптимальпості. Означає, що весь комплекс рішень, передбачених бюджетом, повинен бути найкращим за критеріями збалансованості і цілевизначеності.

^ Принцип мінімізації витрат. Пов'язаний з організацією процесу бюджетування з мінімальними витратами.

Принцип гнучкості. Полягає в оперативному реагуванні процесу бюджетування і самих бюджетів на зовнішні та внутрішні впливи.

^ Принцип взаємоузгодження. Передбачає взаємозв'язок бюджетів різних часових горизонтів та об'єктів бюджетування.

Принцип своєчасності доведення до виконавців. Оскільки бюджет з позиції виявлення майбутнього стану організації є планом, то його своєчасне формування і доведення до виконавців дає змогу підготуватися до роботи в плановому періоді. У практиці вітчизняних і зарубіжних підприємств здебільшого використовують такі методи бюджетування:

^ 1.За порядком формування бюджету:

  • синхронне бюджетування. Полягає в одночасному розробленні та координації бюджетів на різних рівнях і різного спрямування. Таке бюджетування є трудомістким, оскільки потребує значних затрат на координацію та постійне узгодження, що спричиняє недотримання
    принципу мінімізації витрат;

  • послідовне бюджетування. Полягає в логічно послідовному розробленні плану надходжень і видатків об'єктів бюджетування з метою формування зведеного бюджету організації (рис.16).

Кожне підприємство створюється з метою отримання певної вигоди шляхом задоволення потреб споживачів.

Тому на першому етапі послідовного бюджетування центри обороту на основі вивчення ринку, динаміки попиту, смаків і платоспроможності цільових споживачів, потенціалу конкурентів формують бюджет реалізації. Його завдання полягає у відображенні обсягів реалізації продукції в кількісних та вартісних показниках з виділенням груп споживачів, джерел надходження продукції (склади, виробничі підрозділи, дочірні підприємства тощо).

Взявши за основу бюджет реалізації, на другому етапі розробляють бюджет запасів і виробничий бюджет. Далі на основі виробничого бюджету формуюють бюджет собівартості, який охоплює видатки на виготовлення та реалізацію необхідного обсягу продукції і джерела їх фінансування. Бюджет собівартості може більш конкретно бути поданим через такі бюджети: витрат матеріалів, витрат на оплату праці, цехових витрат, загальновиробничих витрат, позавиробничих витрат.

На третьому етапі здійснюють фінансове бюджетування, тобто розробляють бюджети прибутків і збитків, руху грошових коштів, фінансової і інвестиційної діяльності, прогнозний баланс. Результатом завершального. четвертого. етапу є формування зведенного бюджету.

  • «зверху-вниз», або централізоване бюджетування.
    Передбачає формування бюджетів підрозділів нижчих рівнів на основі зведеного бюджету організації. Дає змогу чітко координувати та збалансовувати формування бюджетів за вертикаллю і горизонталлю, орієнтуючись на місію та цілі організації, але недостатньо враховує реаль ні умови існування підрозділів, не використовує мотиваційних механізмів, характеризується непрозорістю інформації;

  • «знизу-вгору», або децентралізоване бюджетування (так званий метод бюджетних замовлень). Передбачає послідовну інтеграцію бюджетів підрозділів нижчого рівня в бюджети підрозділів вищого рівня й остаточно — у зведений бюджет. Забезпечує принцип партисипативнрсті, враховує реальні можливості та потенціал підрозділів, задїює мотиваційні механізми. Недоліками його використання с прагнення підрозділів враховувати лише власні інтереси, мінімально погоджуючи та координуючи їх з інтересами

  • інших підрозділів організації. Тобто бюджетування може перетворитися на окремі, не пов'язані між собою процеси формування бюджетів у підрозділах;

«комбіноване», або зустрічне бюджетування. Передбачає передання орієнтовних бюджетів зверху вниз,
опрацювання їх центрами відповідальності і повернення їх для формування зведеного бюджету. Покликане ліквідувати недоліки попередніх методів.

^ 3.За способом розрахунку планових бюджетних показників:

  • нормативний метод. Ґрунтується на обчисленні планових бюджетних показників відповідно до основних норм використання ресурсів, структури та розподілу капіталу;


^ МЕТОДИ ІЄРАРХІЧНОГО БЮДЖЕТУВАННЯ






Метод «знизу в гору»



Метод «зверху-вниз»

Зустрічне бюджетування






Зведений бюджет підприємства

Зведений бюджет підприємства

Бюджеті відділів, цехів, служб


Бюджети дільниць, бюро, бригад


Рис.16 Методи ієрархічного бюджетування


  • факторний метод. Передбачає коригування базових (звітних) бюджетних показників з урахуванням впливу факторів внутрішнього (структура, технологія, працівники, цілі, ресурси, завдання) і зовнішнього середовищ
    (постачальники, споживачі, конкуренти, стан економіки, міжнародні обставини тощо);

  • динаміко-статистичний метод. Полягає в коригуванні базових (звітних) бюджетних показників на середній відсоток їх зміни за попередні періоди. Він є достатньо точним за умови існування певної тенденції зміни
    показників, що трапляється рідко. Недолік його полягає в ігноруванні майбутніх умов діяльності, які часто не відповідають попереднім умовам.

^ 4. За рівнем пристосування бюджетування до зміні
внутрішнього і зовнішнього середовищ функціонування організацій:


  • стабільне бюджетування. Полягає у формуванні бюджету на початку періоду та відсутності будь-яких змін і коректив протягом періоду виконання;

  • гнучке бюджетування. Має на меті одночасне формування кількох варіантів бюджету із врахуванням песимістичних та оптимістичних прогнозів;

  • поетапне бюджетування. Передбачає формування в незмінних часових межах нового бюджету на основі виконання попередніх етапів.

На кожному підприємстві бюджетування має свою специфіку, яка залежить від форми власності, організаційної структури управління, наявних ресурсів тощо. Бюджетні системи для забезпечення досягнення цілей організації повинні бути простими, логічними, цілеспрямованими, ефективними та результативними.

Етап 5. Вибір адміністративних важелів. Адміністративні важелі формуються на основі тактики, політики, процедур, правил тощо. Тактика ґрунтується на короткотермінових планах. Тактичні плани розробляють
на рівні середньої ланки управління з метою розвитку стратегій. Вони, діючи значно коротший час, ніж стратегії, швидко забезпечують отримання результатів. Політика є загальним керівництвом до дій і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей (наприклад, орієнтація на уніфікування деталей і вузлів автомобіля). Процедурами є дії, які необхідно здійснювати в конкретній ситуації (наприклад, зміст інструкції з експлуатації автомобіля визначає сутність процедур його технічного огляду і обслуговування, ремонту тощо). Правило вказує на те, що повинно бути зроблено в конкретній ситуації (наприклад, порядок підпису документа). Правила і процедури вказують працівникам напрям дій, виключають повтори, формують зміст діяльності, дають змогу передбачати події, сприяють порівнянню із ситуацією в минулому, аналогом тощо. Загалом застосування всіх адміністративних важелів забезпечує створення певного організаційно-розпорядчого механізму, спрямованого на реалізацію стратегії.

^ Етап 6. Формування альтернативних варіантів оперативних планів. На цьому етапі здійснюють розроблення альтернативних варіантів методів менеджменту — оперативних планів, тобто конкретних способів впливу керуючої системи організації на керовану з метою досягнення
цілей, виконання завдань та встановлених показників.
Як правило, альтернативні варіанти формуються з урахуванням оптимістичних та песимістичних прогнозів щодо умов функціонування організації.

^ Етап 7. Вибір варіанта оперативного плану, який відповідає прийнятій стратегії і є передумовою формування управлінського рішення. На підставі результатів розгляду альтернативних варіантів оперативних планів на відповідність стандартам і критеріям, вибирають иайоптимальніший план, тобто найдієвіший економічний метод менеджменту. Крім комплексності, він повинен відповідати обраній стратегії діяльності; враховувати зміни умов зовнішнього середовища функціонування, сильІ та слабкі позиції організації; відображати всі сфери яльності підприємства: виробництво, реалізацію, технічний і технологічний розвиток, матеріально-технічне постачання, охорону праці та довкілля, соціальний розеток, фінанси тощо.

Для того щоб обраний оперативний план почав впливати на виконавців, він повинен бути формалізований — затверджений через прийняття управлінського рішення.Якщо стратегічний план зорієнтований здебільшого на управлінський персонал з метою формування напрямів діяльності, то оперативний план є дієвим методом менеджменту, на основі якого організовують свою роботу прарацівники. Вплив комплексних оперативних планів на працівників організації створює атмосферу зайнятості, неперервності трудових процесів, цілеспрямованості діяльності та причетності.

У сучасних умовах одним із найпоширеніших механізмів використання економічних і адміністративних важелів є управління за цілями.

^ Управління за цілями — підхід, згідно з яким кожен працівник організації має чіткі цілі, що забезпечує досягнення цілей управлінців усіх рівнів та загальних цілей організації.

З метою формування цілей роботи керівників використовують форму, подану в таблиці 4.

Таблиця 4

Цілі роботи керівників


Перелік цілей

Дата виконання

Вико­навці

Планові резуль­тати

Фактичні резуль­тати

Відхи­лення

Регулюючі заходи

Збільшення обсягу поставок

Зменшення обсягу відходів

Підвищення кваліфікації основних робітників




















Управління за цілями є достатньо ефективним підходом до реалізації стратегії. Однак за такого способу управління можливі труднощі, що можуть виникати внаслідок дії таких чинників:

  • відсутності зацікавленості й підтримки вищого керівництва;

  • відхилення від концепції програм;

  • збільшення обсягу канцелярської роботи;

  • дефіциту часу;

  • відсутності відповідної кваліфікації працівників;

  • відсутності індивідуальних стимулів;

  • негативного впливу зовнішнього середовища;

  • слабкої інтеграції з іншими елементами організації;

  • ймовірності виникнення непотрібних змін;

  • неможливості об'єднання навколо конкретної ідеї;

  • впливу конфліктів, стресів, організаційних змін тощо.
    З огляду на це, менеджер має брати до уваги дію цих чинників у своїй

управлінській діяльності.
^ 5. Реалізація стратегії: плани; політика; процедури; правила

Стратегічне планування має сенс лише тоді, коли воно реалізується. На заключному етапі стратегічного планування організація втілює сформульовану стратегію у повсякденну діяльність шляхом розробки системи планів: тактичних планів, одноразових планів, планів, що повторюються (табл.5).

Таблиця 5

Плани впровадження стратегії

Типи планів

Основні цілі планів

Форми планів

Тактичні плани

Систематичне впровадження організаційних стратегічних планів

Різноманітні

Одноразові плани

Визначення курсу дій, які, звичайно, не повторюються у майбутньому

Програми, проекти, бюджети

Плани, що повторюються

Визначення курсу дій, які, звичайно, повторюються через певні проміжки часу

Політика, стандартні операційні процедури,

правила


^ Тактичні плани – короткострокові плани, що у сукупності забезпечують реалізацію стратегічних планів.

Одноразові плани: а) програми – це плани, які охоплюють достатньо велику кількість дій, які не повторюються у майбутньому (програми впровадження нової продукції, розробки нової технології, створення нових виробничих потужностей); б) проекти – це плани, які за своєю сутністю схожі на програми, але відрізняються від них за своєю широтою та складністю. Звичайно, проекти є часткою (складовою частиною) більш широкої програми; в) бюджети – це плани, в яких здійснюється розподіл ресурсів поміж окремими видами діяльності та підрозділами організації.

^ Плани, що повторюються: політика – це загальне керівництво дій та прийняття рішень, це своєрідний “кодекс законів організації”, який визначає, в якому напрямі слід діяти. Політика пояснює, яким чином мають досягатися цілі, вона встановлює маяки, на які слід орієнтувати дії організації. Політика дозволяє уникнути короткозорих рішень, які випливають з вимог даного моменту; правила – ці найбільш вузька форма планів, що повторюються. Вони являють собою опис змісту дій, які вимагаються від виконавця. Сутність правила полягає у тому, що воно вказує: слід чи не слід виконувати певні дії.
^ 6. Загальна характеристика бізнес-планування

Важливим напрямом планування в організації є формування бізнес-плану.

Бізнес-план — документ, що містить систему заходів чи програму
дій, пов'язаних часом і місцем реалізації, узгоджених з метою і ресурсами та спрямованих на отримання прибутну на засадах реалізації підприємницького проекту.


Він є необхідним для багатьох суб'єктів економічної діяльності:

  • підприємця (власника) — як орієнтир в його діяльності;

  • майбутніх компаньйонів і співробітників, яких передбачається залучати до справи;

  • банкірів та інвесторів, чиї послуги передбачені в процесі реалізації проекту;

  • найманих менеджерів при здійсненні ними керівних функцій.

До функцій бізнес-плану належать:

  • всебічне інформування про підприємство, передусім про мету його діяльності, стабільність і ефективність;

  • характеристика особливостей виробничого процесу на підприємстві;

  • всебічна характеристика товарів або послуг;

  • обґрунтування прогнозу розвитку виробництва і ідприємства, його конкурентних позицій;

  • комплексне дослідження ринку відповідних товарів, послуг;

  • обгрунтування економічної ефективності підприємства;

  • аналіз проіесійного рівня, ділової компетенції управлінського персоналу.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   32

Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера» iconКонспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком”...
Конспект лекцій з дисципліни „Управління інноваційним розвитком” / Укладачі: С. М. Ілляшенко, О. А. Біловодська. – Суми: Вид-во СумДУ,...
Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера» iconТести з дисципліни «організаці праці менеджера»
Наукова організація праці апарату управління здійснюється за наступними напрямками
Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера» iconКонспект лекцій з дисципліни "Культурологія" для студентів напряму підготовки 020210
Конспект лекцій з дисципліни "Культурологія" /професор В. Г. Чуприна, ст викладач С.І. Афанасьєва, О. П. Сандік, Херсон. Хнту. 2009...
Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера» icon1. мета І порядок виконання та оформлення комплексної контрольної роботи
«Організація праці менеджера» студентами заочної форми навчання є самостійна робота над сучасною літературою та навчальними посібниками....
Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера» iconКонспект лекцій з дисципліни «Документознавство»
...
Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера» iconКонспект лекцій з дисципліни “Матеріалознавство та основи технології...
Мета та завдання дисципліни “Матеріалознавство та основи технології споживчих товарів”
Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера» iconКонспект лекцій враховує досвід читання лекцій І проведення практичних...
Текст лекцій з курсу «аск та оптимізація режимів енергосистем» для студентів електроенергетичного факультету
Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера» iconКонспект лекцій з дисципліни “Матеріалознавство та основи технології...
Мета та завдання дисципліни “Матеріалознавство та основи технології споживчих товарів”
Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера» iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» Одеса 2010
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера» iconКонспект лекцій з дисципліни «соціальне страхування»
Соціальне страхування: Конспект лекцій / Укладачі: П. В. Тархов, В. М. Боронос, Е. Г. Козін, К. В. Савченко.– Суми: Вид-во СумДУ,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка