"Карти розкриваються в кінці гри "




Скачати 455.78 Kb.
Назва"Карти розкриваються в кінці гри "
Сторінка3/4
Дата конвертації13.05.2013
Розмір455.78 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Філософія > Документы
1   2   3   4
День п*ятий

Ранок п*ятого дня починався так, як і очікував Пох, правда не так, як він надіявся, але всеодно... Боб коли прокинувя першим ділом, як ви вже здогадалися, заволав і почав материти все і вся це - плюс. Мінус же був у тому, що після цього він пару раз гарненько шпіцанув Поха. Неможна сказати, що задумка Поха була погана, так як обидва мандрівника були з самого ранку бодрі і кожен по своєму тішився ставшомуся.

-Шось ми сьогодні рано встали. - сказав Боб

-Ну хто встав, а хто "вскочив"- підколов його я.

-Та пішов ти! Я ж серйозно! Зара тільки пів десятої, йдем вже чи ще посидимо?

-Я пропоную зара піти вмитися, приготувати сніданок і після процедури його поглинаня знову підняти це запитання.

-Повністю згоден! - посміхнувшись сказав Боб.

Поху здавалося, що з кожним днем вони з Бобом все краще і краще розуміли одне-одного. І йому від цього ставало гірше, так як він все більше не хтів його втрачати. Під час вмивання Пох з Бобом злажено, як команда, злапали здорову змію, десь метр завдовшки і тепер сиділи і поїдали плоди своєї роботи.

-Хм... Не так вже і погано. Слух, Пох, а чому ти не взяв гіляки для вогню з цього засохшого дерева? Швидче ж би було! - облизуючись видав Боб.

-Бо так! Таке в нас життя... - філософськи сказав я і аж сам призадумався.

-Ти кретин, Похуй! От чесно кажу, від душі: т-и к-р-е-т-и-н! - Боб засміявся.

-Кретин-нікотин! - зразу прийшло на думку мені. Я витягнув сигарети. - Гарна ідея Боб, дякую!

-А що ти скажеш на те, що ти алень? -саркастично спитав Боб. Я затянувся і призадумався...

-Алень-хренатень.- випускаючи струйку диму сказав я. - Саме та хренатень, що зара лізе по твому плечі! Боб змахнув маленького жучка.

-Ти ж не збирався і його з*їсти?

-Ну хто-зна... Він б міг піти на приправу у якийсь салат...

-Ти їжо-маньяк!

-Їжо-маньяк - по яйцям тебе хряк! - сказав я і розреготався.

-Ха-ха! Дуже смішно! Ну так що ми ідем? Вже без п*ятнадцяти дванадцята! Ми часом не виб*ємся з твого жініального "плану"?- при згадці про "план" в мене щось аж перевернулося всередені, камінь на душі ріс...

-Не бачиш я курю? Всьо не харь мене тупіца!

-Тупіц тут єдініца! - видав Боб. - Бачиш, я тож так можу, я всетаки не такий безнадійний у сфері римування!

"Все ж таки - так..."- подумав Пох, але не подав вигляду. Через п*ять хвилин вони вже були у дорозі. Перед тим як іти, Пох пішов відлити, і знайшов кущ барбарису. Він відірвав одну велику гілку, там де було побільше листочків і тепер йшов і жував їх.

-Ну і нашо ти їси ту дрянь?

-Бо вона смачна, така кисленька...

-Ти ідіот!

-Ну вибачте, вельмишановний пане, попкорну я невзяв!

В животі Боба забурлило. Він згадав смак попкорну, а із ним нагадав собі смак солодкої вати і смак адреналіну у парку атракціонів. Він замовк, його охопила ностальгія. Йшов тільки п*ятий день подорожі, а здавалося що пройшла вічнісь.

-Слухай, Пох, чому мені здається що ми вже йдем цілу вічність?

-Ну незнаю...- сказав Пох вирішивши пошевелити мізками, але вони не працювали і він вирішив сказати перше, що прийшло в голову. - Напевно через те що подій багато.

-Напевне... Що там сьогодні такого цікавенького буде?

-Ну сьогодні впринципі нічого, але ми зайдем в нову зону, а от завтра... - лице Поха розплилося в посмішці.

-Ти мене лякаєш! - збентежено сказав Боб. - Ладно, хай це для мене буде сюрпризом.

-Думаю тобі сподобається. - сказав я і виплюнув вже пережований та обезсочений листочок барбариса.

В лісі було іти набагато краще. Пташки співають, прохолодний вітерець їм підспівує, тінь. Зараз для мандрівників це здавалося комфортом і тому час летів швидше, година за годиною.

-Ого! - вигукнув Боб.

-Що там? - спитав я.

-Прикинь, вже третя година! Швидко час летить! - я тільки угукнув.- Пох, а в тебе таке бувало, що час в тебе летів швидко, але тобі його хтілося зупинити?

-Звісно! - сказав я і посміхнувся, згадавши її.

-І шо ти робив?

-Старався його зупинити усілякими методами, як наприклад втикання на годинник і т.д. - сумно згадав я. - Але шукаючи дієвий метод я просто стратив дорогий для мене час.

-Мда... Ти дібіл однако!

-Та пішов ти!

-А я що по твоєму роблю?

-Та всьо не харь!

Вони йшли... Довго й нудно йшли. Боб роздумував, на "щастя" Поха в голос, що б він робив, якщо б був зараз вдома. Але Пох вже звик і просто не звертав уваги. в нього на думці було одне:"Хоч б вийшло, хоч б вийшло...". Через півтори години Боб помітив щось неладне...

-Пох!

-А? Що? Де?... -я вийшов зі стану "автопілоту".- Що таке?

-Дивись тільки пів п*ятої а вже темніє! Тобі нездається що тут щось не так?

-Ти імбіцил! Все нормально, просто ми входимо в болотисту зону - туман... Якщо хочеш можеш зійти з тропи і пройтись парочку метрів, але я ложив тебе потім витягувати!

-Та ну тебе...

-Не сци... Всьо чьотко!

Плентаються вони годину, другу, ... , шосту... Ось тут то паніка і охопила Поха, так як по його плану вони вже мали бути біля дерева.

-Ну що може привал? - змучено, ниючим тоном спитав Боб і глянув на годинник - Вже майже десята година!

-Година. - вголос подумав я.

-Що година? Нам ше годину йти?

-Бля йдем швидше! Нам треба дерево надибати! - сказав я і пришвидчив ходу. Я трохи панікував. Через 15 хвилин хотьби ми побачили те, що я не передбачав у свому плані.

-І куда тепер? - спитав Боб стоячи посеред розвилки.

-Незнаю... Замовкни, дай подумати! - мене заполоняло відчуття страху. Я мав як найшвидче найти дерево. - Значить так! Ти біжиш на ліво, я біжу на право. Більше п*яти кілометрів бігти нема сенсу. Ти вогонь розпалювати вмієш?

-Ні... Пох, а що таке? Чи ти знову надієшся найти трухляве дерево?

-Знач так тоді біжиш, і якщо побачиш якесь дерево накшталт тих, біля яких ми весь час ночували, то біжи за мною і кричи, поняв?

-Пох та ти шо здурів? Я вже змучився, ногами єлі перебираю, а ти ше п*ять кілометрів кажеш бігти!

-Я спитав, ти поняв? - Нерви здавали...

-Ладно-ладно, ти головне не нервуйся!

-Плечики лишаєм тут, потім за ними повернемося. - сказав я, скинув плечик і побіг у праву сторону. Мене рвало усередені по-перше від думок, по-друге від фізичного болю, так як іти цілий день це не просто. "Але де я помилився?" питав себе я.- "Де саме?". Я біг, біг зі всієї сили, так, ніби від цього залежало моє життя, насправді воно так і було. Я біг, а толку ніякого, дерева не було видно. "Як добре," - думав я собі потім- "що видно його не було через туман!". Через хвилин 10 бігу я все ж таки його побачив, я зрадів йому так ніби знайшов мільйон доларів готівкою. Я зразу підбіг до нього, відламав пару гілок і розвів з них вогнище, за допомогою паперу, на якому був настрочений мій план, і запальнички. Поки я розпалював вогонь, звідкись з*явився Боб. Я не помітив звідки, бо був зайнятий.

-Хуууух... І то треба було мені так бігти? - відхекавшись спитав Боб. Я аж налякався його раптовій появі.

-Блять, довбограй, ти мене налякав! Звідки ти прийшов?

-Та он, - сказав Боб тикнувши пальцем у густий туман - Там ще одна тропа!

-Значить обидві дороги вели сюди. Мда, я дибіл. - сказав я і посміхнувся. Стало так легко на душі. - Слух Боб, зганяй за плечиками, а я пожерти щось пошукаю.

-От якщо шось тащити то зразу Боб! - недовольствував він. - Лано скоро буду, але найди шось смачненьке!

-Окей! - сказав я і закурив.

Поки Боб ходив за плечиками, Пох побродив у лісі та знайшов багато всякої фігні: жучків, червячків, зелень різну і т.д. назбиравши вдосталь щоб наїстися він знайшов два великих листка, схожих на лапухи, але гладеньких зсередини. Доки прийшов Боб, він вже встих нажарити ту всю комашню, порізати зелень, і насипати то в обидві тарілки.

-Сьогодні на вечерю знов салат. - сказав я посміхнувшись. Боб подивився на то діло і зробив вигляд ніби його нудить. Я витягнув фляшку портвейна, в котру ше вчора досипав зріджувача, понюхав, зробив ковток і оцінивши пригодність заправив салати. Пляшку з "майонезом" я поклав назад у плечик, натомість дістав ше дві закриті. Після того як я їх відкоркував я сказав: - Знаєш ми дібіли...

-Шо чесно? Та ні, ти певно жартуєш!

-Та я серйозно... Ми ж могли взяти ровери, швидше б було!

-Ага я б подивився як б ти по пустелі на лісапеді гнав. - Боб розсміявся.

-А точно, я вже і забув... Лано, смачного. - сказав я і подумав:"Так стоп, спочатку рука.". Я зробив процедуру "перекреслювання", що не додала Бобові апетиту, а після неї прийнявся їсти. - Хм, а не так вже і погано, якщо не думати про склад!

-Ну ти ж не думаєш, якого ти кота будеш їсти, коли купляєш біляш! - сказав Боб посміхнувшись. - А якщо так, то жити можна.
^ День шостий

Жара. 30 градусів на сонці. Яскрава зірка знаходиться вже прямо над головою, що означало обідній час, та двоє мандрівників не зважали на це, тим більше що сонця вони не бачили, так як ліс був загустий.

-Хм.. Р... Р-р-р... Рим!

-Москва.

-Блін і знову "а"! Ти вже задрав! Блін... А-а-а...А-акапулько! Вот! - Боб розплився у посмішці.

-Рано радуєшся, - повідомив його я. - Одесса.

-Бля, та пішов ти нафіг! Всьо я з тобою не граю! - вскіпів Боб.

-Та лано не парься.Скоро буде цікавіше.

-Не буде! Бо я більше так не бавлюся!

-Та я не про те, я взагалі кажу. Скоро ввійдем в нову зону. Маєм ввійти...

І сталося як прогнозувалося: приблизно через годину вони вийшли з лісу на сухий кам*янистий степ. На горизонті було видно якісь старі будівлі.

-Шо за нафіг отам? - спитав Боб і вказав на будівлі.

-Це стара, закинута промка.

-Ем... Що таке "промка"?

-Ти тупий осел! Промислова зона, скорочено промзона або промка. - пояснив я.- Всякі заводи, лабораторії, шахти і т.д.

-Мда-а, круто... Слухай, а...

-Так! - усміхнувшись відповів я, так як знав яке питання задасть Боб. - Я спеціально на це виділив майже весь завтрішній день ну і може сьогодні трохи!

- Каааайф! То куди зпершу залізем? - радісно спитав Боб.

-Спершу, ми найдем дерево, потім знайдем ще одну будівлю, а вже потім... - я похлопав Боба по плечу. - Вже потім ми відірвемося по повній!

-Це жесть! Слухай а як думаєш слільки років цим будівлям? - взявся за своє Боб.- Цікаво, а люди, які тут праювали, ще живі?

-Можливо! Мені насрати, чесно кажучи! - відмахувався я.

Друзі прямували на одну закинуту фабрику, бо зразу коло неї знаходилося дерево, яке вже, доволі чітко, Пох бачив через бінокль. Але перед деревом була одна перешкода - металева сітка, яка служила огорожею фабриці. Ну сітка тай сітка, подумаєте ви, але ворог часто буває хитріший ніж ви, на те він і ворог.

-Ну що перелазимо? - спитав Боб і почав наближатися до сітки.

-Стій! - сказав я, зупинивши Боба. - Треба дещо перевірити.

-Але що? - Спитав Боб коли я діставав з кишені ніж. Він розсміявся. - Ти що справді думаєш що воно може працювати?

-Краще ми це взнаєм до того як до неї доторкнемося! Неможна недооцінювати ворога. - пояснив я і жбурнув бабочку у сітку так, щоб лезо летіло паралельно сітці. Ніж вдарився в сітку і просто впав, нічого дивного не трапилося.- Хух, слава Богу, а то для повного щастя нам нехватало сітки під напругою.

-Ну та звісно! Пох ти насправді такий дурень чи прикидаєшся? Тут нічого не працює хто-зна скільки років! - знущався Боб.

-Кароч, проїхали, перелазь! - наказав я. Після того як ми подолали перепону ми вирішили троха перекустити.

-Слухай, Пох, - ще одне тупе питання стукнуло Бобу у голову. - як думаєш, що краще бути обдовбишом чи укуришом?

-Бля, ти імбіцил! А взагалі, на мою думку, краще бути дегустатором. Якщо ти вже реально вирішив так загробити своє життя, то ліпше перебробувати максимум, а так як видів наркоти і курева незлічити, то ти і половини не перепробуєш. - висказав свою думку я.

-Та ти реально шариш! - сказав Боб і розсміявся.

-Кароч, не харь мене! - сказав я. - Все, пішли. В нас лишилося тільки основне - знайти одну будівлю.

-Що ще за така будівля? - саркастично спитав Боб.

-Побачиш - сказав я. Коли ми зібралися і були готові вирушити я попросив Боба засікти час. Ми знов перелізли огорожу і пішли до "центру" промки. Ця промка виглядала як місто з однією але великою вулицею та різними промисловими будівлями по бокам. Спеціально для трудоголіків-маньяків навіть було парочку житлових будівель. А місце де стояв завод, той що біля дерева, можна було спокійно назвати пригороддю. "Отже нам всьоголиш лишалося дойти до головної вулиці а там ми швидко розберемся" - подумав я. І знову ми йшли. У такі миті думки накшталт "Як я кохаю всій велосипед", або машину, були найактуальніші, але і найнеумісні так як чудес неіснує. "Який же я дибіл!" - подумав я. - "Я продав квартиру, купив усе це лайно і віддав уйму бабок благодійним організаціям! А я ж міг купити вертоліт і долетіти сюди без проблем і перешкод! Ну може не купили, але хоча б орендувати його. Або я міг б попросити щоб мене і Боба сюди з парашутом зкинули.". - Слухай Боб, а ти вже стрибав з парашутом? - спитав я.

-Ні. - відповів він. - Але хотілося б...

Зав*язалася довга розмова про стрибки з парашутом. Дискутуючи друзі не помітили як вийшли на головну вулицю. Коли вона була завершена Пох помітив що вони майже у цілі, майже у центрі промзони. А що ж було у тому "центрі"? Дуже велика будівля, огорожена кам*яною стіною. Компанію будівлі сладала башта з купою товстезних, високовольтних кабелів, котрі як павутина розповзалися охоплюючи усю територію. Так, це було генератором електрики, такою собі міні-електростанцією.

-Нам сюди. - сказав я, коли ми підійшли до великого кам*яного забору, з не менш малими залізними воротами. - Що там показує годинник?

-Година, чотирнадцять хвилин та 16 секунд. - пафосно сказав Боб. - Ти що думаєш що вона все ще працює?

-Ні, не думаю. А зараз не парь мій мозок і краще допоможи мені! - я витягнув з свого плечика набор відмичок і ми почали мудохати замок. Десь через пів години ми його все ж таки зламали. - А ми молодці!

-Ото ж бо й воно! - посміхнувшись сказав Боб. - Сам б ти не впорався!

-Напевне. - сказав я і подумав що дійсно, цю подорож без Боба я б сам не пройшов. -А тепер тоб індивідуальне завдання

-Яке ще? - здивовано спитав Боб.

-Ось тобі майже допита фляшка портвейну, це щоб ти не напився як свиня, - уточнив я.- Кароч іди у будівлю і обшарь перший поверх на щось дивне, а я покищо тут погляну.

-Тобто "щось дивне"?

-Ну... Як тобі сказати... Ти зразу сам зрозумієш коли побачиш... Щось таке що ти б зовсім не очікував знайти на електростанції...

-Голу бабу?

-Ні, кретине! Це ти якраз там найбільше очікуєш знайти!

-Та лано, я ж жартую. - посміхнувшись сказав Боб. - Лано я пішов, руїни кличуть!

-Добре, я скоро до тебе приєднаюся! - сказав я, а потім згадав:-А, стій!

-Ну що ще?

-На ось, візьми це! - сказав я і жбурнув йому відмички - може знадобитися! - І тут я ще дещо згадав... - Слух, Боб, лиши свій плечик тут! Нахрена тобі з ним тягатися?

-Хм... Непогана ідея! -одобрив він. і скинув плечик, сперши його до загорожі.

-Чекай, я тобі ще дещо дам. - я відкрив Боба плечик, троха подзинькотів фляшками добираючись до нього і нарешті дістав. Боб незнав як йому реагувати.

-Знаєш, знай би я про нього раніше, про те що я тяну його на свому горбі, я б тебе ним і прибив, але зара скажу лише дякую. - посміхнувся Боб, взяв лом і пішов. Я закурив. Дочекався поки Боб зайде в будівлю, почекав ше трохи і розпочав своє темне діло. Я дістав з Бобового плечика пласкогубці, ізоленту та 70 метрів товстого, ізольованого, алюмінієвого дроту. кинув усе це у свій плечик та пішов до башти. "І чорт-заберай я не помилився!"-подумав я і посміхнувся. Трохи вище, ніж з кінчика башти, до самої землі йшла відносно товста залізна шприха, схожа на арматуру - громовідвід. Я думав основною складністю буде забратися на гору башти, та видно на ній часто проводилися ремонтні роботи і тому на саму гору йшла звичайна драбина зі скоб що за формою нагадували букву "п". Забравшись на гору я почав під*єднувати свій кабель до громовідводу. "Чого я не зачистив трохи ізоляції будучи знизу" - спитав себе я. З горем пополам я якось його приконтачив, прикріпивши здоровезним шаром ізоленти. Обмотав його коло "свіча" (Свіч - така штука, що за функціональністю нагадує трійник або переноску. Від "електростанції" йшов один дріт, а забезпечити напругою потрібно було багато будівель.) та троха заплутав його споміж інших проводів, щоб не видно було що саме він під*єднаний до громовідводу. Інший кінець я скинув до низу. "Гарно він летів" - подумав я та спустився. Я взяв кабель та потащив його до трансформаторного щитка, на щастя він був відкритим. Я під*єднав той кабель до якогось контакту і прикрив щиток. Я підійшов до Бобового плечика щоб подивитися на свою роботу збоку. "Ну що ж," - подумав я - "майже невпально". Я замів ще декотрі сліди і пішов до Боба.

-Файно сьодні полазили! - сказав Боб, коли ми вже ввечорі сиділи біля вогнища і попивали портвейн. - Як думаєш це можна буде комусь продати?

-Думаю, що ніхто в тебе не купить. Хоча... - я призадумався. -От років через десять, десь так у 2020 році, їй буде сто років, от тоді вже може хтось і кине на неї погляд.

-Ай, досраки то всьо... Я краще ту газету як пам*ять про подорож збережу - сказав Боб!

-Або я... - подумав я в голос.

-Що?

-Та нічо-нічо. -відмахнувся я. - Лягаєм спати, завтра має бути дуже гарний день!
1   2   3   4

Схожі:

\"Карти розкриваються в кінці гри \" iconШість функцій грошової одиниці
Перші надходження у цій серії поступають в кінці першого періоду, а наступні – в кінці наступних періодів

\"Карти розкриваються в кінці гри \" iconУроку
Структура гри: ігрова задумка, правила гри, ігрові дії, дидактичні завдання, обладнання, результат гри

\"Карти розкриваються в кінці гри \" iconУроку
Обладнання: карта півкуль, контурні карти, малюнки тварин та рослин океанів, карти для груп, ребус, мультимедійна дошка, слайди,...

\"Карти розкриваються в кінці гри \" icon26. 10. 2013р., м. Чернівці, «Хабаківка»
Умовні позначення issom-2000 для паркового орієнтування. Кольоровий струменевий друк. Карти не герметизовані. Напрямок на північ...

\"Карти розкриваються в кінці гри \" icon23. 10. 2010р., м. Чернівці, ліцей №4, старт о 1300
Кольоровий лазерний друк. Карти не герметизовані. Напрямок на північ збігається з рамкою карти. Нумерація кп на карті порядкова (1,...

\"Карти розкриваються в кінці гри \" iconЗміст навчального матеріалу. Спортивні ігри: баскетбол для простої підготовки (5-6 кл)
Режим дня. Харчування баскетболіста. Поняття про техніку гри. Основні правила гри. Ознайомлення з правилами проведення змагань

\"Карти розкриваються в кінці гри \" iconЗміст навчального матеріалу. Спортивні ігри: баскетбол для простої підготовки (5-6 кл)
Режим дня. Харчування баскетболіста. Поняття про техніку гри. Основні правила гри. Ознайомлення з правилами проведення змагань

\"Карти розкриваються в кінці гри \" iconОбласний етап всеукраїнської військово-патріотичної гри «Сокіл»(«Джура») 2012
Як бачимо прогрес у розвитку гри є, хоча певні труднощі із а недофінансування команд І в першу чергу із за недбалості керівництва...

\"Карти розкриваються в кінці гри \" iconІндивідуальний план навчального процесу за модулем „Дитяча хірургія” 5,6 ”
При пропуску лекцій – обов’язкове написання її реферату, при пропуску практичних занять: обов’язкове його тематичне відпрацювання...

\"Карти розкриваються в кінці гри \" iconУрок з інформатики з елементами гри 10 клас Тема «Побудова графіків І діаграм в Exсel»
Сьогодні ми проведемо наш урок у вигляді гри – відчуємо себе справжніми піратами. Отже – починаємо!

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка