Ірина Булакевич Чорно-біле кіно




Скачати 400.45 Kb.
НазваІрина Булакевич Чорно-біле кіно
Сторінка1/4
Дата конвертації31.01.2014
Розмір400.45 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Філософія > Документы
  1   2   3   4
Ірина Булакевич

Чорно-біле кіно

Вірші, прозові мініатюри, есе


Передмова і впорядкування Олени Григоренко


Автор висловлює щиру подяку Квочкіну Ігору Юрійовичу, директору ПП «Прайм-брук» за благодійну допомогу у виданні цієї збірки.

Біла Церква

«Дельфін»

2009

Ірина Булакевич. Чорно-біле кіно : [вірші, прозові мініатюри, есе] / Ірина Булакевич. – Біла Церква: Дельфін, 2009. – с.

Ірина Булакевич – учениця 11 класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 міста Білої Церкви. Перші кроки у віршуванні робила у шкільній літературній студії «Первоцвіт». Друкувалась у літературному віснику «Перлинка». Це перша книга юного обдарування, у якій вона намагається доторкнутися до справжніх життєвих цінностей і високого мистецтва.
^ На шляху до зростання

Збірка Ірини Булакевич «Чорно-біле кіно» - це перша спроба юного таланту заявити про себе.

До збірки увійшли вірші, прозові мініатюри, есе, які сподобаються читачам своєю оригінальністю, самобутністю, ліризмом, філософізмом.

Збірка складається з п’яти циклів – «Життєві орієнтири», «Рідний край», «Доторк до високого мистецтва», «Бувальщини», «Думки про вічне», у яких юна авторка намагається розкрити філософські пошуки сенсу буття через власне «я», доторкнутися до невичерпної криниці духовності українців, віднайти естетичну насолоду у спілкуванні з мистецтвом і природою.

Поетичні мініатюри І. Булакевич вирізняються образністю, емоційністю, тонким ліризмом, як от «Літо…», «Осінь».

Ідеї самобутності українців, їх волевиявлення, прагнення усвідомити своє місце в соціумі, намагання піднятися над сірістю й буденністю життя звучать у віршах «Живіть!», «До сучасників», «Іти», «Про мир» із циклу «Життєві орієнтири».

Переконана, що нікого не залишать байдужими і прозові мініатюри І. Булакевич «Світло…», «Мильна кулька», «Гіркуватий об’єктивізм» та інші, де в алегоричній, казково-притчевій формі авторка намагається відстояти право людини на гідне життя, віру у мрію, щастя і любов.

Олена Григоренко,

вчитель-методист ЗОШ №6,

відмінник освіти України




П^ РО АВТОРА
Дата народження – 13.07.1993

Знак зодіаку – рак, за східним гороскопом – півень

Очі – кольору блакиті

Улюблені прикраси – перлини, каблучки та сережки

Захоплення – танцювати, співати, вишивати

Улюблена поезія – «Коректна ода ворогам» Ліни Костенко

Життєве кредо – «Щоб досягти мети, треба, насамперед, йти»

Мрія – навчатися в Оксфорді

^ Чорно-біле кіно
Це лиш просто чорно-біле кіно…

Це вже не примха, не бажання,

І зовсім не вино…
Це давно не кохання,

І не просто буття,

Це - не страждання,
Не забуття…

Це кіно –

Життя.

^ Цикл

«Життєві орієнтири»

Нема нічого вічного на світі.

Усе зникає разом з плином часу,

Та є людина, що лишається назавжди,

І ця людина – найдорожча - матір!

І. Булакевич

^ До сучасників
Усе забувається, усе зникає, окрім матері

В. Стус
Любов безмежна матері до сина.

Її кровинка, сила, її частка,

І це кохання в маминому серці,

Можливо, потім стане їй за пастку.
Ким би не було чадо її любе:

Чи злодієм, чи ворогом народу -

Матуся любить і пробачить завжди,

Навіть, якщо любов її погубить.
Та діти наші є і добрі, і лихії,

По-різному лиш ставляться до мами.

Одні і люблять, і шанують її завжди,

Інші ж - природжені, даруйте, хами.
Є деякі, що матері не знають –

Вона їх зрадила, чи, Боже збав, померла.

Вони живуть у дитбудинках змалку,

Та матір рідну все одно кохають.
Мої ровесники - зразкові серед люду,

Та зовсім не шанують матір дома.

За це вони поплатяться пізніше,

Їм це згадають на Суді Святому.
А є та категорія людей,

Що втратила довіру у суспільства:

Одні з них - люблять маму ще з дитинства,

А інші - зневажають й дотепер.
Та всі вони десь глибоко у серці,

Можливо, хтось і сам не розуміє,

Все ж люблять матір, і душа озветься,

Як слово мамине почує, і зрадіє.
 

^ Живіть! або Життя – театр
Живіть! Життя – театр,

А ми у нім – актори.

Живіть! Бо ми ж звернемо гори.

Живіть! Адже настав наш час!
Живіть! Бо час наш у театрі

Відведено, й хвилини вже біжать…

Живіть! І роль свою зіграйте.

Живіть! Бо цей театр є ваш!
Живіть! Бо в нашому театрі

Ніколи репетицій не бува…

Живіть! Радійте й сподівайтесь!

Живіть! Творіть свої дива!
Живіть! Живіть і пам’ятайте,

Що має бути завжди «хепі енд»…

Живіть! На інших не кивайте.

Живіть! І ваш Театр – живе!

 

^ Як не любити рідну мову…
Як не любити рідну мову,

Що в серці й на устах бринить,

Її – квітучу, калинову,

Що манить, живить і п’янить?
Вона ще тих часів сягає,

Коли ще прадіди жили,

І щемом душу огортає

Бо зберегли її, змогли!
Як не любити тої мови,

З якою мати повивала?

Як не любити колискову,

Що мати ніжно так співала?
Шануйте мову, рідну мову,

І сійте у людських серцях.

Нехай постане перед світом,

Як наречена, у квітках!
Бо мова наша калинова,

Що в серці й на устах бринить, -

Найкраща, світла, рідна мова,

Що манить, живить і п’янить!
 

^ Піснею вишию долю
Я піснею вишию долю,

Оздоблю тернистий шлях,

Я піснею виборю волю,

Щоб жити впевнено так.
Наказувала мені мати,

Щоб шану і честь берегла,

Навчила мене гаптувати,

Щоб вишила долю сама.
Піду до Дніпра, під вербою

Я пісню свою розпочну,

Недолю пущу за водою

В ній лихо й біду утоплю.
Я пісню свою співаю,

Мов долю свою пишу.

І вишиванку вдягаю,

Мов оберіг, ношу.
Співатиму я свою пісню

І шитиму цвітом рушник,

Немов барвінкове намисто,

Не матиме поглядів злих.
Я піснею вишию долю...

Червоні і чорні нитки

Лягають одна за одною,

Мов пісні безсмертні рядки.
 

^ Гіпотеза Світу

«Вертеп» Грицька Чубая справив враження

Тривимірності і об’єму певного.

Щось подібне хочеться написати

І вже тема назріває для поеми.
Ви уявіть, що ця цивілізація,

У постмодерні, з Паоло Коельо,

Лиш іншого життя реінкарнація –

Не перша й не остання, що напевно.
Ми поділили нашу еволюцію

На ери і епохи певним чином.

А що, коли була вже революція,

Може від неї динозаври й вимерли?..
Ми знаємо, що ми ще не останні

І не найперші, проте адаптовані,

А що, коли були до динозаврів

Люди ще більш цивілізовані?..
Може і справді тут були цивілізації,

Що теж себе ділили на епохи

І вводили індустріалізацію,

Відлежували перед ТВ всі боки…

Так само, як і ми, вони планету нищили

І дожились – глобальне потепління,

А після нього - снігові лавини

І вимерло усе до першого коліна.
І вимерло усе: і люди всі, і звірі,

Й рослини відморозили аж боки…

Крутилася Земля по тій орбіті

Доки не відновила свої соки.
А потім заново Природа відтворила

Рослин, тварин, людей-неандертальців…

І еволюція, як і раніше, закипіла,

Щоб винайти ПК і надцять пальців.
Мить... Вічність... Колесо історії,

Пройшовши оберт, знову повертає

І під мотив дев’ятої симфонії

На ті ж граблі щербаті наступає…

 

Про мир
Навіщо мир людям планети?

Нащо їм затишок навкруг?

Чому б селянам власний плуг

Не проміняти на ракети?
Бо люди зрозуміли вже,

Що принесуть їм кляті війни:

Від них лише одні руїни,

Не відбудуєш їх уже!
Та не лише руїни селищ,

І міст, і сіл людей страшать:

Не хочеться серць благодать

Перетворить на пустку згарищ.
Бо люта злоба, гнів і страх,

Як змії, душу обвивають,

І люд живцем в землю ховають

У кладовища на ланах.
А дружба у серцях у нас

Міняється на підозрілість,

Пізніше – наша власна гнилість

Вернеться збільшена в сто раз.
Рікою війн це зло тече,

Та стражі світу все пильнують –

Мир іншим людям пропагують –

Вигнання війнам це несе.

Тому й ми, діти, хоч малі

І права голосу не маєм,

Та мир шануєм й зберігаєм,

Живем у мирі на Землі.

 

^ Подяка вчителям
Я Вам, Учителю, вклоняюся до ніг

І дякую за все, чого навчили.

І за терпіння, жаль, і страх, і сміх –

За все, Учителю, я дякую щосили!

Ви залишились в серці назавжди,

Немов кохання перше – теж навічно.

І скільки б не стекло з тих пір води,

Я пам’ятатиму Вас з трепетом і ніжно.

Коли мене спитають дітлахи:

«Матусю, хто тебе так гарно научив?»

Скажу: «Мені щастило на прекрасних вчителів,

І пам’ятаю всіх, тих, хто мене зростив».

 

^ Люди гинуть за метал…
Люди гинуть за метал…

Гинуть всі, мов ті мурахи.

Золото – давнішня ціль,

Платина і діаманти.
Мов Гобсек, стали скупі

І страшні, мов в лихоманці,

Золото – давнішня ціль…

Й платина його не варта.
Ми тепер не лихварі,

Та сплітаєм з «павутиння»

Міцні і місткі мішки

Для блискучого каміння.
Продаємося усі

Ми у рабство пану Злоту

Всі сережки й ланцюжки

Перевищили вже квоту…
Той глитай не мав нічого,

Ми ж - втопаємо в розкошах.

Золото вже в печінках

І сіяє на підошвах…

Хто сказав: «Немає змія»?

Золото – завжди спокуса

І воно, мов чорна дірка,

Засмоктало й не відпустить.
Люди гинуть за метал…

Убивають і марнують.

«Схаменіться, люди!» Ба!

А вони мене не чують…

 

Іти…
Іти, іти, не зупинятись,

Іти, не знаючи куди.

Людей і смерті не боятись…

Іти, не схибити, іти!
Іти далеко, аж за обрій,

Іти туди, де неба схил.

Збирати сонячне проміння,

Іти… Нехай з останніх сил!
Іти до цілі… Ні! До мрії!!!

Скорити тьмяну тьму вершин,

Та щастя пізнається в ділі,

Вершини ж – лиш рушій для діл.
Іти вперед, іти угору,

Рости, цвісти, палать і… жить…

Іти, нести свою свободу,

Не зупинятись ні на мить!
 

Цикл

«Рідний край»

Свій край, як рай,

а чужа країна, як домовина.

Українське прислівя

^ Святі краї
Біла Церква – святі краї –

Моє рідне місто!

Пташок зграї в ріднім краї

Й пейзажі барвисті.
Навесні цвітуть кульбаби

І каштанів свічки,

Похилились над водою

Верби біля річки...
Рось-ріка біжить чарівна

Поміж берегами,

Взимку ж вся, немов царівна,

Вкритая хутрами.
Як люблю тебе я, місто,

Не сказать словами!

Патріоткою росту я

В місті шани й слави!
 

^ Що таке Батьківщина?
Коли б мене запитали :

«Що то – Батьківщина?»

То сказала б без вагань я :

«Рідна Україна!»
Якби в мене запитали :

«Що це – рідне місто?»

«Біла Церква – місто долі,

Затишне й барвисте!»
Бо для мене Біла Церква –

Край, де народилась,

Звідкіль перший раз в житті я

На світ подивилась!
З того часу так люблю я

Ріднеє містечко,

Доки б’ється в грудях палко

Молоде сердечко!
 

Осінь
В калюжах осінніх відбиток залишило небо,

І, мов намистинки, візьму я калину в долоні,

А листя кружляє й шепоче зболіло: «Не треба...»

І падає, пада на землю в барвистім полоні.
Земля знов готується спати, недовго – до весни,

А потім знов літо і осінь, зима невесела.

Сьогодні запрошує осінь до себе у гості...

І падає листя, і знову здається, що з неба.
Пора - дивовижна. І більше такої не буде...

Зоставила сльози свої на холодних шибках.

Тебе, моя осінь, тебе нізащо не забуду,

Залишишся ти назавжди на оцих сторінках.

 

Літо…
Пахнуть достиглі яблука –

Ось і минає літо…

Мрій пурпурові кораблики

Повз нас проганяє вітер…
Жовтіє пісок на березі,

Чути морський прибій…

Від травня й до вересня –

Душе, гуляй, радій!
Літо – ген-ген на заході,

Прийде аж через рік…

Але це вже інша історія,

Інших, рожевих мрій…
 



Цикл

«Доторк до високого мистецтва»
Мистецтво довговічне, життя коротке.

Антична мудрість



^ До великого В. Шекспіра

Сонет 91
Хтось успіху сягає статусом своїм,

Другі – багатством, силою чи вмінням,

Хтось одягом хизується новим,

А дехто – соколами, хортами і кіньми.
І кожному своє у насолоду,

Але мені цього не зрозуміти.

Такі захоплення не надають свободи,

Я вище цього – я вмію любити.
Солодше титулів мені твоє кохання

Цінніше грошей й дорогих одеж,

За коней кращеі за полювання,

Якщо ти в мене є, я їм хвалюся теж.
Гнітить лише одне, якщо мене розлюбиш –

Назавжди ти мене тоді загубиш (погубиш).
 

^ До Т. Г. Шевченка
О, де ти? Де ти? Відгукнися,

Тарасе, мужній патріот!

Скажи ще слово, що, як криця,

І ще раз підійме народ!
Одного слова твого досить,

Щоб Україну оживити,

Щоб мужнім словом стоголосим

Всіх ненаситних заглушити.
Якби ти знав, що пам’ятаємо

Тебе, і вірші, і картини…

Якби лиш знав, що ми шануємо

Твій прах нетлінний і понині!
Ти б із могили встав, піднявся

І гордо голову тримав.

Та Україною пишався

І нас би більш не покидав!..
 
  1   2   3   4

Схожі:

Ірина Булакевич Чорно-біле кіно iconЗразок заповнення інвентарної книги
Листівка. Містить чорно-біле зображення заслуженого артиста урср І. В. Миколайчука в акторському вбранні (роль козака Василя) під...
Ірина Булакевич Чорно-біле кіно iconКнига буклет. Автор Антонюк-Гаврищук Є. “Шляхами Білого Птаха”. Чкм...
Листівка. Містить чорно-біле зображення заслуженого артиста урср І. В. Миколайчука в акторському вбранні (роль козака Василя) під...
Ірина Булакевич Чорно-біле кіно iconПріоритетні напрямки діяльності освітнього округу
Заступники директора з навчально-виховної роботи: Рущинська Алла Дмитрівна, Пліско Ірина Анатоліївна, Бойко Ірина Олександрівна
Ірина Булакевич Чорно-біле кіно iconПрограма творчого конкурсу за обраним фахом галузь знань „Мистецтво”
Екзамен з фаху “Кіно-телемистецтво” складають абітурієнти, що вступають на напрям „Кіно-телемистецтво”, спеціалізації: “режисер телебачення”,...
Ірина Булакевич Чорно-біле кіно iconПослуги нашої бібліотеки
Копіювальні послуги: копіювання документів, сканування, друк (чорно-білий та кольоровий)
Ірина Булакевич Чорно-біле кіно iconУрок світової літератури у 6 класі Тема уроку: Сильний людський характер...
Які його «Північні оповідання» вам відомі? («Поклик предків», «Біле Ікло», «Син Вовка», «Дочка снігів», «Жага до життя»)
Ірина Булакевич Чорно-біле кіно iconПереможці «кінокімерії 2008»
За відданість аматорському кіномистецтву – Студія кіно І телебачення «Альфа», м. Полтава
Ірина Булакевич Чорно-біле кіно iconБибик Ірина Станіславівна

Ірина Булакевич Чорно-біле кіно iconДень пам'яті жертв голодомору
Оформлення зали: ікона, рушник, вишитий чорно-червоними кольорами,три свічки, шматок черствого хліба, кетяг червоної калини
Ірина Булакевич Чорно-біле кіно iconСтановлення кіноосвіти в україні
Робота виконана у Київському державному університеті театру, кіно І телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка