Філософія як універсальний тип знань




НазваФілософія як універсальний тип знань
Сторінка1/6
Дата конвертації27.02.2013
Розмір1.1 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Філософія > Документы
  1   2   3   4   5   6
фТема 1. Філософія як універсальний тип знань
1.Філософія як теоретичний рівень світоглядного знання.

На відміну від інших форм суспільної свідомості (моралі, мистецтва, науки, релігії), філософія характеризується всезагальністю предметної області пізнання. У методологічному відношенні вона базується на пізнанні універсальних законів розвитку Всесвіту та їх відображенні у способу мисленні та життєдіяльності суспільства та людини. Тому, саме філософія виступає сутнісною самосвідомістю людини та теоретичним ядром світогляду.

Світогляд сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності.

Історичні типи світогляду

  • Міфологічний світогляд – Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема.  _ По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності.  ___ По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого.

- Релігійний світогляд –такий історичний тип світоглядної куль­тури, який за своєю сутністю є фантастичним відобра­женням людиною дійсності на основі абсолютизації ролі та значення надприродних сил стосовно явищ світового порядку.

Основною визначальною ознакою релігійного світогляду є його зв'язок із вірою в надприродне — щось таке, що стоїть над закономірностями світового порядку. 

  • Філософський світогляд – У філософському світогляді теоретично узагальнюється досвід духовного і практичного освоєння світу. Спираючись на досягнення наук про природу і суспільство (природних і гуманітарних наук), філософія створює нові умоглядні (понятійні, категоріальні) моделі світу. 

Рівні самосвідомості:

- психологічна самосвідомість (виникає у межах від 2-х до 3-х років, коли дитина перестає говорити про себе у третій особі, визначаючи своє Я. Це самоусвідомлення може бути виражене як суперечність «Я»=«Інші»; В онтогенезі це був період міфологічного світогляду первісного ладу, у якому людина мала свідомість, але (періоду цивілізації) не мала самосвідомості. Психологічний рівень самосвідомості має стільки змістовних форм, скільки існує людей, але його закономірності є єдиними для усіх.

- соціальна самосвідомість (виникає у перехідному віці, пов’язується з усвідомленням соціальної нерівності. Виражає себе суперечністю «Я»=«Інше Я» («Ти»). Бажання змінити світ у цьому віці потребує пізнання закономірностей світу. Незнання таких закономірностей може породити феномен «нещасної свідомості» або песимізм та пристосування до реальності.

В онтогенезі становлення філософії відбувалося протягом рабовласницького, феодального та буржуазного способів виробництва і відтворювалося у філософії античності, Середньовіччя, Відродження та Нового часу. Соціальний рівень самосвідомості має різноманітні форми: класову, колективну, групову, наукову тощо;

- філософська самосвідомість – це сутнісна самосвідомість людини, як така, що сутність людей є одна для всіх і тому філософська самосвідомість виражає себе суперечністю (тотожністю протилежностей) «Я»=«Людство». Ось чому філософія є теоретичним ядром світогляду, хоча за змістом історичні типи світогляду та їх соціальні змісти можуть бути абсолютно протилежними.

Філософська самосвідомість містить у собі психологічний та соціальний рівень, а протягом історії філософії відтворювалася у різних формах (типах) філософування (див. основні етапи та напрями історико-філософського процесу)
2. Природа філософського знання

Природа філософського знання обумовлюється універсальністю та загальнозначущістю. Цим обумовлюється і універсум проблематики філософського пізнання. Разом з тим, будь-який тип пізнання має свою основу, яка у філософії отримала назву «основного питання філософії», яке визначає позицію щодо матеріального чи ідеального походження світу.

Матеріалізм виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, безкінечний у часі та просторі. Матеріальний світ породжує у своєму розвитку світ ідеальний, свідомість виникає на певному етапі розвитку «матерії», «природи». Буває:

- Матеріалізм метафізичний – визнає матеріальний першопочаток світу, але не пояснює, яким саме чином виникає свідомість.

- Матеріалізм діалектичний – пояснює виникнення свідомості на основі предметно-практичної, трудової діяльності.

Ідеалізм базується на визнанні первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Види:

- Ідеалізм об’єктивний – в якості першооснови світу висуває об’єктивно-існуючу ідею, Розум тощо

- Ідеалізм суб’єктивний – в якості першооснови висуває мислення окремої людини, мислення «Я»

МЕТОДИ:

Діалектика – це розділ філософії, що досліджує категорії розвитку. Принципи діалектики — вихідні, об'єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні. 

Метафізика – це філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.
3. Історія філософії – об’єктивний процес розвитку світової філософської думки.

Історія філософії виступає генезисом філософської самосвідомості людства, стрижнем якого є становлення та пізнання законів, принципів та категорій філософського типу мислення

Характер історико-філософського процесу є діалогічним, внаслідок чого виявляються та розв’язуються суперечності пізнання повсякденної унітарності й догматизму філософське мислення є принципово плюралістичним, поліфонічним, діалогічним, толерантним

Історико-філософський процес відображає об’єктивні суперечності сусіпльно-історичного розвитку та їх пізнання


  1. Сутність, структура та історичні типи світогляду

Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, які визначають загальне розуміння світу і місце в ньому людини. Тобто основою світогляду є знання, які формуються всім життям, комплексом природничих та суспільних наук. Але світогляд не просто сума знань, а їхній «сплав», їхнє складне переплітіння. Для світогляду дуже важливе, щоб знання стали переконанням, способом життя і визначали норми поведінки. Тут світогляд стискається з мораллю.

В світогляді виділяються:

-пізнавальний рівень;

-логічна послідовність;

-інтелект. сила аргументів;

-повсякденно-практ. рівень; 

-теоритичний рівень.

Світогляд складається:

-світовідчування;

-світостримання;

-світорозуміння. 

Складові світогляду:

-знання;

-цінності;

-програми дій.

Історичні типи світогляду:

-міфологія;

-релігія; 

-філософія. 

Міфологія – форма суспільної свідомості,характерна для первинного суспільства.

Релігія – форма світогляду де пізнання світу здійснюється через потусторонній та поцюсторонній світи. 

Філософія – любов до мудрості. Для фил. думки основою стали розум, інтелект. Реальне споглядання,логіч. аналіз почали витісняти фантаст. сюжети.
5. Основні функції філософії.

Теоретикопізнавальна функція

Теоретикопізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду.

Пізнавальна функція

Наука і філософія взаємодіють між собою. Науковофілософський світогляд виконує пізнавальні функцій, родинні функціям науки. Поряд із такими важливими функціями як узагальнення, інтеграція, синтез усіляких знань, відкриття найбільше загальних закономірностей, зв'язків, взаємодій основних підсистем буття, про котрий уже йшла мова, теоретична масштабність, логічність філософського розуму дозволяють йому здійснювати також функції прогнозу, формування гіпотез про загальні принципи, тенденціях розвитки, а також первинних гіпотез про природу конкретних явищ, ще не пророблених спеціальнонауковими методами.

Оцінна функція

Незалежно від переслідуваних цілей і конкретного роду занять усі філософи притримуються переконань, що украй важливим і необхідним є ретельне дослідження й аналіз наших поглядів, нашого обгрунтування їх. Філософу властиво підходити до визначених речей певним чином. Йому хочеться встановити, який зміст несуть наші фундаментальні ідеї і поняття, на якій підставі базується наше знання, яких варто притримуватися стандартів, щоб приходити до правильних висновків, які переконання необхідно відстоювати, і так далі. Філософ вважає, що міркування над такими питаннями призводить до більш глибокого розуміння людиною всесвіту, природи і людей.


  1. Діалогічна природа філософського знання.

Філософське знання за своєю природою діалогічне, воно вимагає повної свободи обговорення питань, вибору позицій. Жодне філософське вчення не повинно претендувати на монопольне володіння істиною і нав'язуватись як загальнообов'язкове.

Важливе питання "Що є істина?" має більш регулятивне значення, бо головним чином спрямовує на обговорення, філософський пошук. При дослідженні "граничних" питань виявляється нескінченність, невичерпність, багатогранність дійсності. Пізнаючи її, розум людини може впадати в парадокси. Питання залишаються, а відповідей немає. Виникає можливість вибору, відмінність і навіть альтернативність позицій.

У ході історичного розвитку в філософії сформувався ряд її проблем. Це насамперед проблема буття, тобто того, що можна висловити про будь-які речі, явища, системи, відношення, процеси лише тому, що вони дійсно існують, наявні в світі.

Предметом філософського аналізу стали й різні види, аспекти, відношення людини до дійсності—практичний, пізнавальний, ціннісний, зокрема естетичний, морально-етичний.

Всі перелічені проблеми грунтуються навколо центральної, вузлової світоглядної проблеми — "людина і світ". У цій формулі очевидне певне протистояння: людина — це щось відмінне від зовнішнього світу, який її оточує і до якого вона в кінцевому підсумку належить. У чому полягає відмінність людини, її суттєва специфіка? Перш за все в тому, що їй притаманна свідомість, що вона наділена здатністю до самовизначення, активної, цілеспрямованої діяльності. Вона є не просто річчю серед речей чи істотою серед істот (тварин), а суб'єктом практичної діяльності, пізнання, естетичного освоєння дійсності, морального ставлення насамперед до собі подібних. У всьому цьому проявляється духовність людини.
^ Тема 2. Онтологія. Філософське розуміння світу.

  1. Історико-філософські концепції онтології.

Буття – філософська категорія, яка виражає субстанційне існування світу, що є вічним і незмінним і має причину в самому собі (само породжує себе), тобто існує незалежно від людської свідомості. Субстанційне буття як «першопочаток речей» не має початку та кінця у часі. «Початок» та «кінець» мають лише реальні речі, які виникають та зникають у процесі розвитку.

Зміна історико-філософських концепцій онтології зумовлювалася способами матеріального виробництва. Так, антична філософія. залежно від тлумачення сутності людини, зосереджується на категорійні та загальнозначущі виміри буття; Середньовіччя, залежно від розщеплення предмету сільськогосподарської праці та атомізації суспільства. ірраціоналізує та містифікує форми буття; Новий час, залежно від розвитку промислового виробництва, розглядає форми буття в аспекті раціонально-наукового пізнання.
2. Рух та розвиток. Єдність світу

Рух є невід’ємною формою буття світу. Рух є матеріальним, матерія перебуває у стані руху. Під рухом матерії розуміється не тільки механічне переміщення тіл у просторі, але й будь-які взаємодії, а також зміни стану об’єктів, що викликані цими взаємодії. Рух не має початку та кінця і є процесом виникнення, розгортання та розв’язання суперечностей.

Відмінність руху від розвитку полягає у наступному:

  • розвиток – це рух, який супроводжується кількісно-якісними змінами того чи іншого явища; джерело розвитку присутнє у самому явищі тощо. У такому разі рух стає свідомим саморозвитком.

Біологічна форма руху – (хімія клітини (білок), виникнення життя.

Механічний рух як тотожність протилежностей при тяжіння-відштовхування.(Переміщення в просторі різноманітних тіл, рух найдрібніших частинок, макротіл).

Фізичний рух – механіка молекулярного світу; Електромагнітні явища, гравітація, теплота, світло, звук тощо.

Хімічний рух – фізика атомарного світу (Хімічні реакції, хімічний синтез в органічній або неорганічній природі).
3.Простір та час як модуси буття. Особливості суспільного часу та простору.

Структурна організованість і плинність буття виражені через простір і час як невід’ємних форми існування матерії, названих філософією модусами буття.

Простір - є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об'єкту або множини таких об'єктів, що займають різне положення в просторі. Ознаки: протяжність, структурованість, тривимірність, Єдність перервності і неперервності.

^ Час - є форма буття матерії, що виражає тривалість ЇЇ існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. Ознаки: тривалість, необоротність, одновимірність, Єдність континуальності і дискретності


  1. Поняття матеріїї та її будова.

В.І.Ленін дав таке узагальнююче визначення матерії: "Матерія є філософська категорія для означення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них". Матерія невичерпна, вона вічно змінюється, розвивається. Незмінне, абсолютне при цьому лише об'єктивне існування матерії по відношенню до породженої нею свідомості: все повніше, глибше, точніше відображення невичерпної матерії в свідомості, яка постійно розвивається.

Філософське визначення матерії є зразком матеріалістичного монізму, на якому грунтується принцип матеріальної єдності світу.

Протилежність матерії і свідомості має абсолютне значення лише в межах основного питання філософії; поза ним дана протилежність має відносний характер, оскільки свідомість -не самостійна сутність, а властивість матерії, її породження, і за своїм змістом є її відображенням.

І все ж матерію і свідомість треба розглядати як єдність протилежностей. Вони протилежні за способом існування: якоб'єктивна і суб'єктивна реальність, а їх єдність полягає в тому, що свідомість не існує без матерії, а матерія потенційно містить у собі можливість виникнення свідомості.

Матерія як субстанція має свої атрибути (найбільш притаманні їй властивості), наявність яких підтверджується всім пізнавальним і практичним досвідом людства. Атрибути матерії — це властивості, які виражають діалектичну сутність матерії і виступають як єдність ряду протилежностей: рух і спокій, простір і час, взаємодія і відображення (вищим його проявом є свідомість, якій певною мірою теж можна приписати атрибутивність), безконечність і конечність, безперервність і перервність і таке інше.


  1. Генезис форм матеріального руху.

У філософії зміна позначається поняттям рух. Під рухом розуміють усяку зміну матеріальних речей, властивостей, відносин, систем. Це і переміщення тіл у просторі, народження або смерть організму, обмін речовин у клітині, реформування суспільства, розширення метагалактики та ін.

Перший тип руху здійснюється при збереженні якості речі. Античний філософ Кратіл вважав, що мінливість речей не дозволяє робити про них якісь висновки, навіть назвати річ, можна тільки вказати на неї пальцем. І все ж є достатньо підстав вважати, що в процесі руху речі можуть зберігати специфічні властивості і характер відносин. Проблемі руху і його формам приділяв увагу Ге-орг Гегель, послідовно проводячи думку, що речі мають сталі, власні означеності, що не знімаються відносинами з іншим речами

Другий тип руху пов'язаний з переходом з одного якісного стану речі або системи до другого якісного рівня організації матерії. Наприклад, розвиток суспільства від ранніх часів до сучасності.

Під формою руху матерії розуміється рух, зв'язаний з певним матеріальним носієм, що має достатньо широку сферу розповсюдження і охоплює явища, які мають певну якісну єдність, підпорядковуються одним і тим же основним закономірностям. Форми руху тісно пов'язані з конкретними структурними рівнями матерії.

Взаємовідносини між формами руху матерії характеризуються складністю і суперечливістю. Важливо підкреслити якісну своєрідність трьох форм руху матерії. Своєрідність виявляється в якісній специфічності кожної вищої форми руху по відношенню до нижчої.

^ Фрідріх Енгельс виділив п'ять форм руху матерії:

* Фізична;

* Хімічна;

* Біологічна;

* Соціальна;

* Механічна.


  1. Співвідношення природи та суспільства у розвитку світу.

Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва.
Історія розвитку суспільства є продовженням історії розвитку природи. Єдність історії природи і суспільства є "вертикальним" зрізом єдності природи і суспільства. Разом з тим і історія суспільства не обмежується лише власною суспільною історією, тобто історією існуючого суспільства, вона охоплює також і шлях становлення, формування суспільства.

Визначаючи взаємозв'язок людини, суспільства і природи, відзначимо, що вони є не тотожними, а специфічними частинами матеріального світу. Так, Ф.Енгельс зазначав у "Діалектиці природи", що зовнішній світ є або природа, або суспільство. Природа і історія є двома складовими елементами того середовища, в якому ми живемо. Але на відміну від інших природних істот, людина — не просто природна істота, а людська природна істота, тобто істота, яка існує для самої себе.

Система "суспільство — природа" передбачає пізнання людиною природи, її використання і перетворення. Свою цілісність ця система могла зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів — природи і суспільства.

Щоб зрозуміти і дослідити матеріальну систему "суспільство — природа", необхідно враховувати всю сукупність зв'язків, взаємовпливів і взаємовідносин, що утворилися й існують у географічній оболонці Землі. Її компоненти утворюють єдине й нерозривне ціле і є особливим явищем природи.
^ Тема 3. Філософська антропологія. Філософія людини


  1. Людина як предмет філософського осмислення.

Проблема людини – її сутності та існування, життя і смерті, перспектив, можливостей, призначення – є однією із найактуальніших сьогодні. Актуалізація проблеми людини зумовлена багатьма факторами:

- Тим, що людство опинилося на межі самознищення і вирішення питання про місце і призначення людини в світі стає важливою передумовою самозбереження і подальшого розвитку людства.

- Людина створила штучний інтелект, нову – віртуальну форму реальності, що примушує переосмилити питання про своєрідність і місце людини в світі.

- Людина створила новітні технології, вплив яких на довкілля має загрозливий характер, досягла великих успіхів у царині біотехнологій і генної інженерії, можливі наслідки яких не виявлені навіть у першому наближені – що викликає потребу в осмисленні меж людської діяльності.

- В сучасних умовах жодний суспільний механізм вже не визначає якою і як бути людині, і вона має вирішувати питання про сенс, стратегії життя власноруч.

^ Специфіка проблеми людини полягає в тому, що:

- Людина репрезентує відмінний від буття речей тип існування і її не можна вивчати так само як річ. Це вихідний принцип будь-якого вчення про людину.

- Проблема людини має міждісциплінарний характер. Анторопологічна рефлексія проймає психологію, культурологію, етнографію, історію, мовознавство, біологію, теорію і практику педагогіки, політичну і правову науки, навіть сучасні природничі науки. Причому кожна із наук фіксує і розкриває якийсь один аспект людини. Звідси постає необхідність синтезу здобутків різних наук і комплексного підходу до вивчення людини.

2. Людина в класичних філософських концепціях.

Аналіз сучасних концептуальних підходів до поняття "людина" доцільно починати з історії філософської антропології.

^ Проблема людини у філософії Стародавньої Греції

Філософи античності тривалий час розглядали людину як подібність космосу, як "малий світ" – мікрокосмос. Надалі людина розглядалася у більш широкому аспекті:

^ Демокрит (близько 460–370 р. до н.е.)Людина – це природна істота, єдність тіла та душі. Душа – це сукупність найлегших атомів, і вона вмирає разом із тілом.

Протагор (490–420 до н.е.)Людина – міра всіх речей.

Аристотель (384–322 р. до н.е.)Людина – єдність "матерії" – тіла з "формою". Душа – це орга­нізуюча форма, тому вона виступає як вища діяльність людського тіла. Людина – політична істота.

^ Августин Блаженний(354–430 рр.)Людина – це тіло і душа; душа відрізняється від тіла своєю досконалістю, тим, що лише вона є здатна пізнати Бога та отримати чуттєві насолоди.

^ Фома Аквінський(1225–1274 рр.)Людина – це субстанція: тіло ("матерія") і душа ("чиста форма"), незалежна від матерії. Цим обумовлюється незнищуваність та безсмертя душі. Людська душа – безтілесна

Представники цієї філософії розглядають людину як образ Бога. Душа є "подих" самого Бога, а людина змінюється з позиції не розуму, а серця.

Один із головних принципів філософії цієї епохи – антропоцентризм. Людина характеризується як автономна істота , як жива цілісність.

Проблема людини у філософії епохи

Піко Делла Мірандола(1463–1495 рр.)Людина – мікрокосмос. Людина – це істота, яка здатна прагнути до "божественної" досконалості, яку вона сама формує

^ Мішель де Монтень(1533–1592)Людина є частиною природи. У своєму житті вона повинна керуватися тим, чому її навчає природа – мати.
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Філософія як універсальний тип знань iconУроки узагальнення І систематизації знань
Визначення І послідовність цих завдань залежать від логіки І закономірностей навчального процесу. Зрозуміло, логіка засвоєння знань...
Філософія як універсальний тип знань iconТема. Роман Д. Дефо як започаткування „робінзонад
Даніеля Дефо. Тип уроку: урок засвоєння нових знань та формування вмінь І навичок
Філософія як універсальний тип знань iconПрограма з курсу "філософія історії" (для студентів філософського...
Курс “Філософія історії” дасть студентам можливість набути знання з історії класичної філософії історії, кінця XVIII – поч. XX ст,...
Філософія як універсальний тип знань iconУрок засвоєння нових знань
Основна дидактична мета: ознайомлення з новими фактами, поняттями, законами, теоріями, твердженнями, з'ясування їх суті. Основні...
Філософія як універсальний тип знань iconУрок 12 Тема уроку
Тип уроку: комбінований урок засвоєння знань, умінь І на-вичок І творчого застосування їх на практиці
Філософія як універсальний тип знань iconФілософія інформаційної безпеки в умовах її кібернетичного розповсюдження...
В науковій роботі розглянуто сучасну філософію небезпек, які несуть електронна динамічна наукова картина світу знань вчених в умовах...
Філософія як універсальний тип знань iconУрокугеометр І ї у 7 клас І тема: Сума кутів трикутника Тип уроку: засвоєння нових знань
Очікувані результати: після уроку учні зможуть Епіграф: Геометрія – правителька всіх розумо
Філософія як універсальний тип знань iconУрок 10 Тема уроку. Поняття про циклоалкани (циклопарафіни)
Тип уроку: комбінований урок засвоєння знань, умінь І на-вичок І творчого застосування їх на практиці
Філософія як універсальний тип знань iconУрок 4 Тема уроку. Залежність властивостей речовин від складу
Тип уроку: комбінований урок засвоєння знань, умінь І на-вичок та їх творчого застосування на практиці
Філософія як універсальний тип знань iconУрок 5 Тема уроку. Розвиток І значения теорії будови органічних
Тип уроку: комбінований урок засвоєння знань, умінь І на-вичок І творчого застосування їх на практиці
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка