Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії




НазваСпецифіка та основні школи філософії стародавньої Індії
Сторінка1/6
Дата конвертації27.02.2023
Розмір0.68 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Філософія > Документы
  1   2   3   4   5   6
5. Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії.
Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей, що полягають у специфіці суспільного роз­витку цієї країни. Розклад первіснообщинних відносин і заміна їх рабовласницькими тут ускладнені й уповільнені феодально-ієрархічною організацією суспільства (кастовий устрій), яка сприяла консервації традиційних релігійно-міфологічних уявлень і під­вищенню ролі їх у формуванні перших філософських вчень. Відпо­відно до цих настанов конструювалася характерна для східної філософії картина світу. Природа трактувалася в основному не як предмет теоретичних роздумів і досліджень, а як об'єкт релігійно-моральної рефлексії; вчення про світ розгорталося як варіація і продовження етичного вчення про людину, натурфі­лософія шукала в бутті не природні причинно-наслідкові зв'яз­ки, а вселенський моральний світопорядок (типу індійської карми), який визначає життєвий шлях і долю людини.

Особливо безкомпромісною щодо ідеалізму і віру­вань предків є філософська школа чарваків, яка узагальнила волелюбні і богоборчі настрої народу. Згідно з цим вченням, основою світобудови є повітря, вогонь, вода і земля, комбінації яких утворюють речі, в тому числі людину. Духовної реальності не існує, душі як такої не існує, особистість людини тотожна з її фізичним складом, тому розпад тіла після смерті веде до без­слідного розсіювання того, що умовно називають душею. Існу­вання богів - фікція, а священні тексти, які розповідають про них,- вигадка жерців і шахраїв. Єдині достовірні джерела пізнання - відчуття і сприйняття, а єдиний критерій і мета швидкоплинного життя - це радість тілесного існування і насолода благами цього світу.

Філософія стародавньої Індії заснована на священних книгах - Ведах, що становлять собою чотири священні книги:

1) Рігведи;

2) Самаведи

3) Брахмани;

4). Упанішади.

Усі філософські школи в Стародавній Індії, залежно від їхнього відношення до Вед, поділяються на:

1) ортодоксальні, тобто такі філософські школи, які відповідають Ведам;

2) неортодоксальні, які Ведам не відповідають.

Основними школами філософії Стародавньої Індії є буддизм, джайнізм та йога.

Основні поняття філософії Стародавньої Індії:

а) брахма - це світова душа;

б) атман - це індивідуальна душа;

в) карма - це закон відплати людині за її справи;

г) сансара - це закон вічного переселення душ та кругообігу в природі.

6. Буддизм.
Основоположник буддизму - Будда (563 - 483 рр. до н.е.).

Основні ідеї буддизму:

1) життя - це страждання;

2) джерелом страждання є бажання людей;

3) необхідно прагнути до Нірвани (угасання всіх бажань);

4) до Нірвани веде восьмирічний шлях.

Буддизм розробив п’ять заповідей буддиста, яких буддист має дотримуватися, а саме:

1) не брати чужого;

2) не вживати алкогольних напоїв;

3) не вступати у заборонені інтимні зв’язки (наприклад, із заміжніми

тощо);

4) не висловлювати неправдивих речей;

5) не шкодити живому.

Для онтології та антропології буддизму характерною є теорія залежного походження, карми, змінності та неіснування душі.

Теорія залежного походження вказує на те, що не має значення, чи має світ початок та кінець в часі та просторі або не має. Важливо те, що всередині світу усе залежить одне від одного, усе причинно-обумовлено, ніщо не відбувається випадково.

Теорія карми передбачає тлумачення карми брахманізму як закону причинності.

Теорія змінності свідчить про те, що ніяка річ не існує більше одного неподільного моменту часу, тобто в кожному моменті річ вже інша.

Теорія неіснування душі заперечує також і субстанціональність душі. Душа є лише становленням свідомості.
7. Джайнізм.
Засновником джайнізму є Махавіра. Джайністи були елітою суспільства.

Основні ідеї джайнізму:

1) заперечення святості Вед;

2) людина вже в цьому житті може перемогти карму і сансару:

а) шляхом аскетизму;

б) шляхом вчинення благих справ (наприклад, пожертвування);

3) заперечення існування богів;

4) поклонялися своїм проповідникам - Джинам.

Джайністи допускали до монашества та вивчення святих книг також жінок.

В основі вчення джайнів - уявлення про життя як страждання. Страждання пов'язується з дією закону карми. Однак цей закон можливо змінити. Вони обґрунтовують наявність двох самостійних начал:

1) живе - джива;

2) неживе - аджива.

Аджива складається з:

а) простору;

б) часу;

в) середовища;

г) стимулюючої відсутності руху або дій.

Для джайнів чотири стихії - земля, вогонь, повітря та вода - мають свої душі.

Джайни розрізняють такі види пізнання:

1) віра в авторитети;

2) контакт душі з об’єктом без посередництва почуттів та розуму шляхом усунення перепон, які заважають такому контакту з об’єктом.
8. Йога.
Йога - це індійське релігійно-філософське вчення.

Засновником йоги є Патанджалі (II ст. до н.е.). Основні ідеї йоги:

1) людину врятує система фізичних і психічних вправ, які систематизував Патанджалі та виклав у „Йога-сутрі”.

Виділяються такі види вправ:

а) нижчий ступінь йоги - Хатха - йога, яка становить собою фізичні вправи, направлені на оволодіння тілом, а також дає можливість перейти до Раджа-йоги;

б) Раджа-йога становить собою систему психічних вправ, які ведуть до повного відриву від реальної дійсності.

3) обмеження розумової діяльності та концентрація на сприйняті свого внутрішнього світу.

„Бхагавадгіти” (світоглядна поема) розрізняє три йоги:

1) йогу вірності;

2) йогу пізнання;

3) йогу дії.

Вважалося, що дія є наслідком бажання. Але Крішна розриває цей причинно-наслідковий зв'язок та стверджує, що можливо бути вільним, діючи та виконуючи свій обов’язок, але лише в тому випадку, якщо навчишся виконувати дії без бажання та не турбуючись про результати своїх дій.

Сенс не в самій дії, а у відношенні до неї. Воля не в бездіяльності, оскільки навіть справами досягають волі.

Можливо бути вільним за будь-якого способу життя, оскільки спасіння не залежить від способу життя, воно залежить від відношення до того, що нам доводиться робити.
9. Характерні риси та основні школи філософії Стародавнього Китаю.
Особливостями філософії Стародавнього Китаю є такі риси:

1) виникла у VI-III ст. до н.е.;

2) заснована на п’яти книгах;

3) малодоступна через те, що викладалася на ієрогліфах;

4) проблематика філософії Стародавнього Китаю така:

а) проблема влади;

б) проблема управління людьми;

в) проблема сенсу життя.

Філософія Стародавнього Китаю виникає в період Чжаньго - „золотий вік китайської філософії”.

Філософи Стародавнього Китаю вважали, що зв’язок п’яти „першооснов”, а саме: води, вогню, металу, дерева та землі - створюють усе різноманіття явищ і речей.

Існувало шість основних шкіл філософії Стародавнього Китаю:

1) конфуціанська школа;

2) моїстська школа;

3) легістська школа;

4) даоська школа;

5) натурфілософи;

6) школа імен (софісти).

Більшість з них мають етико-політичний характер, інші школи - метафізичного направлення.

Засновником філософії Стародавнього Китаю є Конфуцій.
10. Конфуціанство.
Засновник конфуціанства - Конфуцій (551-479 рр. до н.е.), філософ, мислитель. Основна праця - „Лунь Юй”.

Основні ідеї конфуціанства:

1) небо і духи визначають закони розвитку суспільства, а також долю людини;

2) імператор є батьком усіх китайців;

3) основою порядків у державі є додержання усіма людьми „Лі”, тобто церемонії, ритуалу і традицій;

4) гуманізм.

Кожен китаєць повинен дотримуватися таких правил:

1) керуватися своїм обов’язком та законами, а не власними інтересами;

2) дотримуватися „золотої середини” у поведінці;

3) виконувати „золоте правило”, яке полягає у тому, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі;

4) підкорюватися волі батьків, людей, старших за віком, а також начальству;

5) знати, означає знати людей та мотиви їх поведінки;

6) виражає світогляд духовної еліти, чиновництва, а також городян Китаю.

Основною проблемою у конфуціанстві є проблема управління.

В основі управління лежить не примушування народу або насильство над ним, а сила морального прикладу.

Конфуціанські уявлення про суспільство та державу ґрунтуються на ідеї особистісних відносин.

В управлінні народом конфуціанство надавало перевагу моралі перед правом, переконанню та силі прикладу перед примушуванням.

Вчення про знання:

1) вивчення неправильних поглядів шкідливе;

2) вчитися у древніх та у сучасників необхідно вибірково;

3) знання полягає як у сукупності знань, так і в методі розгляду самої проблеми;

4) вище знання може бути лише вродженим, але воно рідкісне.

Висловлювання Конфуція:

- Я слухаю слова людей і дивлюсь на їх дії.

- Знати, що потрібно робити, і не робити цього - найбільше боягузтво.

- Середина є точка, найближча до мудрості; не дійти до неї - теж саме, що її перейти.

- За різних принципів не знайти спільної мови.

- Той, хто прагне пізнати правильний шлях, але соромиться поганого одягу та їжі, той негідний того, щоб з ним вести бесіду.

- Той, хто бажає зберегти добро інших людей, вже зберіг своє власне.

- Серед трьох людей, з якими я йду по дорозі, для мене обов’язково знаходиться вчитель, я обираю найкращого і йду за ним, а гірших виправляю.

- Уникайте робити те, про що можете рано чи пізно пошкодувати.

- Коли ти бачиш добру людину, намагайся перевершити її; коли бачиш погану людину, вивчи своє серце.

- Вчитися і не мислити - марна трата часу; мислити і не вчитися - згубно.
11. Даосизм.
Засновником даосизму є Лао-цзи (VI-Vст.). Основна праця Лао-цзи - „Дао де цзин”.

Основні ідеї даосизму:

1) жити необхідно у згоді з природою;

2) життя необхідно прожити без мудрощів;

3) виступати проти всіх технічних нововведень;

4) „Дао” означає першопричина, закон, шлях лежить в основі світу;

5) виступав за закриту та невелику державу;

6) пропагував культ „ідеї споглядання”.

7) усі речі з’являються і змінюються завдяки власному шляху - дао;

8) у світі немає незмінних речей, і в процесі зміни вони переходять у свою протилежність;

9) виступав за повернення до традицій первинного життя;

10) відхід від дао пов'язувався з культурою.

Даосизм займається питаннями об’єктивної картини світу у його абстрактно-філософському аспекті:

1) проблемами буття та небуття;

2) проблемами становлення.

Даоська картина світу така:

1) небуття первинне;

2) про небуття можна говорити лише негативно;

3) небуття породжує буття.

Соціальний ідеал даосів у минулому, коли життя було простим і нічого не заважало звичайному ходу подій, коли не було просвітництва.

Висловлювання Лао-цзи:

- Будьте уважні до своїх думок - вони початок вчинків.

- Мудра людина, знаючи себе, себе не виставляє.

- Правдиві слова схожі на свою протилежність.

- Нема біда більшої, ніж недооцінювати противника.

- На ненависть потрібно відповідати добром.

- Хто багато обіцяє, той не заслуговує довіри.

- Якщо хочеш, щоб люди йшли за тобою, йди за ними.

- Хто помер, але не був забутий, той безсмертний.
12. Законники.
Представником законників є Шан Ян (IVст.). Основна праця: „Шан цзюнь шу”.

Шан Ян здійснив такі реформи:

1) уніфікація суспільного життя:

а) введено єдину грошову одиницю (юань);

б) введено єдину систему писемності;

в) введено єдину систему мір вимірювання (метрична);

г) створено єдиний державний апарат та армію;

д) розроблено єдине законодавство;

2) введено систему жорстоких покарань за найменші правопорушення;

3) насильницьким шляхом об'єднав Китай.

Шан Ян вважав за необхідне, щоб:

1) було багато покарань та мало нагород;

2) покарання були жорстокими;

3) жорстокими покараннями карались дрібні злочинці;

4) люди були розрізненні взаємною підозрілістю та взаємними доносами.

Основні ідеї законників:

1) в основі порядку в суспільстві лежить Фа (закон);

2) страх перед покаранням за порушення закону сильніший, ніж переконання;

3) концепція рівних можливостей при зайняті посад, а також при отриманні соціальних благ;

4) в основі розвитку лежить землеробство та війна.
13. Загальна характеристика античної філософії: етапи розвитку, представники, коло проблем.
Особливостями античної філософії є:

1) існувала у Греції та Римі з VII ст. до н.е.- по II ст. н.е.;

2) у своєму розвитку антична філософія пройшла 4 етапи:

а) досократівський період (VII-V ст.). Представники: Піфагор, Гемокріт та ін.;

б) класичний період (V-IV ст.). Представники: Сократ, Платон, Аристотель;

в) елліністичний період (323 - 23 р. до н.е.). Представники: Епікур і ін.;

г) римський період (23 р. до н.е. - II ст. н.е.). Представники: Сенека й ін.

Виникненню античної філософії сприяла низка таких обста­вин:

1) філософія за­родилася за умов утвердження зрілих рабовласницьких відносин і встановлення демократичного ладу, який дав індивідові можливості для його зростання і самоствердження;

2) античне міфологічне мислення розвивалося в основному поза будь-яким культом і незалежно від нього і вже в передісторичну епоху досягло досить високого рівня раціо­налізації і замирення, які передують появі філософської ра­ціональності;

3) антична філософія формувалася в обстановці плід­них ділових і світоглядних контактів греків з країнами Старо­давнього Сходу, які значно розширили їхні культурні й пізна­вальні інтереси, спонукавши тим самим до самостійних теоре­тичних пошуків і узагальнень.

Завдяки цим обставинам антич­ній філософії вдається більш рішуче, ніж східній, позбавитися релігійно-міфологічного минулого, енергійніше самовизначитися в ролі нетрадиційної форми суспільної свідомості, виявити «ту непрагматичну любов до істини і знання, яка найвищою мірою була притаманна грекам і яку вони виразили своїм власним словом - філософія».

Грецька філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою на­самперед на Космос як на безумовну реальність і найвищу цін­ність. Вона починається з постановки питання про першооснову всього сущого («архе»), про ту невидиму і розумовоосяжну єдність світу, яка прихована за чуттєво сприйнятою різноманіт­ністю явищ. Уже у найдавніший період свого становлення в ній намітилися протилежні підходи щодо вирішення цього питання, а разом з тим і розкол на конфронтуючі тенденції.

Необхідно зазначити, що первісний матеріалізм греків мав ряд недоліків, які істотно обмежували його світоглядні можливості, а саме:

1) найдавніші стихійні матеріалісти ще не перейшли від образу до поняття і тому сутність речей ото­тожнювали з явищем, загальне - з одиничним, субстан­цію - з її конкретним речовинним вираженням;

2) їхня увага була поглинута здебільшого плинністю, уні­версальною рухливістю процесів, які відбуваються в природі, внаслідок чого вони нехтували структурно-стійким планом бут­тя, сталістю, законодоцільністю космосу;

3) головна об­меженість їх полягала в тому, що вони нечітко розрізняли ма­теріальне й ідеальне, дух і природу, фізичне і психічне, часто ототожнювали їх (у дусі первісного анімізму), наділяючи речо­вину, як і світобудову в цілому, життям, душею і свідомістю.

Згідно з Фалесом, наприклад, «все повне богів» і «магніт має душу»; об'єктивна реальність, таким чином, пояснюється за ана­логією до життєдіяльності людини (суб'єкта). Отже, матеріа­лізм іонійських філософів за своєю конкретно-історичною фор­мою гілозоїстичний, в чому головним чином і проявляється його світогляд­на непослідовність.

Можливість ідеалізму була реалізована ще у початковий пе­ріод давньогрецької філософії - у піфагорійській і елеатській школах (виникли в містах Кротон і Елея - західних грецьких колоніях на узбережжі Італії). Подібно до своїх попередників, піфагорійці та елеати шукали першопричинні основи буття, але їхня увага при цьому була сконцентрована не на речовинному субстраті світобудови, а на незмінному конструктивно-розумовому принципі, який надихає все рухливе і мінливе, а саме непідвладне просторово-часовій стихії становлення.
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії icon1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії
Перші філософські школи І течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст до н е в Стародавній Індії,...
Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії icon1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії
Перші філософські школи І течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст до н е в Стародавній Індії,...
Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії iconПлан відпрацювання пропущених тем під час вимушених канікул у зв’язку з карантином
Теми «Релігія стародавньої Індії», «Виникнення держави Китай»: розвиток ремесел, релігія та культура стародавнього Китаю
Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії iconПлан Світогляд. Історичні типи світогляду. Сутність, структура І...
Основні поняття: філософія, світогляд, міфологія, релігія, матеріалізм, ідеалізм, онтологія, гносеологія, аксіологія, діалектика,...
Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії iconОсновні функції філософії
Який є світ у найзагальніших рисах питання, котрим ніяка наука, крім філософії, не займалася, не займається І не буде займатися”
Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії iconРозвиток філософії в Україні
Проте, в умовах панування Просвітництва розуміння філософії як тільки наукового знання, духовно-практична ж форма філософії заперечувалась....
Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії iconЯкі дві партії були у Індії?
Хто розробив план, за яким територія Індії передбачалося поділити за релігійною ознакою?
Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії iconТема Людиномірність предмета філософії
Формування предмету філософії в історії культурно-історичного розвитку суспільства
Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії iconТема Екзистенціальна філософія, її основні напрями
Людина в умовах відчуження, соціальних криз І граничних ситуацій, сутнісна особливість проблематики екзистенціальної філософії
Специфіка та основні школи філософії стародавньої Індії iconТема 27. Екзистенціальна філософія, її основні напрями
Людина в умовах відчуження, соціальних криз І граничних ситуацій, сутнісна особливість проблематики екзистенціальної філософії
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы

Головна сторінка