2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії




Назва2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії
Сторінка1/8
Дата конвертації27.02.2013
Розмір0.84 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Філософія > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8
1. Філософія як наука. Предмет філософії.

Філософія як певна система знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому.

Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. - початок 5 ст. до н.е.). Слово “філософія” походить від двох грецьких слів : “філео” – “люблю” та “софія” – “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”, “любомудріє”.

Предмет філософії можна визначити як “…світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення”. Отже,

предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина – світ”.

^ 2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії.

У представленні флософії виокремлюють низку питань, які отримали назву основного питання філософії (ОПФ).

1) Аспект ОПФ: онтологічний – що виникло першим: матерія чи свідомість?

(«онтос» - буття), в ході вирішення цієї проблеми у філософії сформувалися 2 протилежних напрямк: матеріалізм та ідеалізм.

2) Аспект: гносеологічний («гносис» - знання, пізнання) – чи можна пізнати світ? У зв'язку з цим виникають гностицизм і агностицизм. Гностики визнавали пізнання світу.

3) Аспект: проблема розвитку – сформувалися два протилежних методи пізнання дійсності : метафізика і діалектика.

^ 3. Матеріалізм та ідеалізм як основні філософські напрямки.

Матеріалізм (так звана "лінія Демокріта") - напрям у філософії, прихильники якого вважали, що у відносинах матерії і свідомості первинною є матерія.

Отже:

• матерія реально існує;

• матерія існує незалежно від свідомості (тобто існує незалежно від мислячих істот і від того, мислить про неї хто-небудь чи ні);

• матерія є самостійною субстанцією - не потребує свого існування ні в чому, окрім самої себе;

• матерія існує і розвивається за своїми внутрішніми законами;

• свідомість (дух) є властивість (модус) високоорганізованої матерії відображати саму себе (матерію);

• свідомість не є самостійною субстанцією, яка існує поряд з матерією;

• свідомість визначається матерією (буттям).

До матеріалістичному напрямку належали такі філософи, як Демокріт; філософи Милетской школи (Фалес, Анаксимандр, Анаксимен); Епікур; Бекон; Локк; Спіноза; Дідро та інші

французькі матеріалісти; Герцен; Чернишевський; Маркс; Енгельс; Ленін.

Ідеалізм ("лінія Платона") - напрям у філософії, прихильники якого у відносинах матерії і свідомості первинним вважали свідомість (ідею, дух).

В ідеалізмі виділяються два самостійних напрямки:

• об'єктивний ідеалізм (Платон, Лейбніц, Гегель та ін);

• суб'єктивний ідеалізм (Берклі, Юм).

Засновником об'єктивного ідеалізму вважається Платон. Відповідно до концепції об'єктивного ідеалізму:

• реально існує тільки ідея;

• ідея первинна;

• вся навколишня дійсність ділиться на "світ ідей" і "світ речей";

• "світ ідей" (ейдосів) спочатку існує у Світовому Розумі (Божественному Задумі і т. д.);

• "світ речей" - матеріальний світ не має самостійного існування і є втіленням "світу ідей";

• кожна одинична річ - втілення ідеї (ейдосу) даної речі (наприклад, кінь - втілення загальної ідеї коні, будинок - ідеї будинку, корабель - ідеї корабля і т. д.);

• велику роль у перетворенні "чистої ідеї" в конкретну річ грає Бог-Творець;

• окремі ідеї ("світ ідей") об'єктивно існують незалежно від нашої свідомості.

На противагу об'єктивним ідеалістам суб'єктивні ідеалісти (Берклі, Юм та ін) вважали, що:

• все існує тільки у свідомості пізнає суб'єкта (людини);

• ідеї існують в розумі людини;

• образи (ідеї) матеріальних речей також існують тільки в розумі людини через чуттєві відчуття;

• поза свідомістю окремої людини ні матерії, ні духу (ідей) не існує.

Слабка риса ідеалізму - відсутність достовірного (логічного) пояснення самої наявності "чистих ідей" та перетворення "чистої ідеї" в конкретну річ (механізму виникнення матерії та ідеї).

Ідеалізм як філософський напрямок панував в платонівської Греції, середні століття, в даний час широко поширений в США, Німеччині, інших країнах Західної Європи.

^ 4. Монізм і плюралізм як основні філософські напрямки.

Монізм (грец. monos - один, єдиний) - 1) зведення різноманітності всього, що існує (речей, явищ, процесів та ін.) до чогось єдиного - субстанції, першооснови, першопочатку; 2) виведення всього існуючого з одного початку, з однієї субстанції; 3) єдиний погляд у процесі обговорення певного питання чи проблеми; 4) відсутність альтернативи.

Плюралізм (лат. pluralis - множинний) 1) визначення не однієї, а декількох першооснов усього, що існує, виведення всього існуючого із двох і більше субстанцій; 2) множинність поглядів, припущень, думок у процесі обговорення певного питання чи проблеми; 3) існування альтернатив.

^ 5.Гностицизм і агностицизм

У філософії існують дві основні точки зору на процес пізнання:

  • гностицизм;

  • агностицизм.

Прихильники гностицизму (як правило, матеріалісти) оптимістично дивляться на сьогодення і майбутнє пізнання. На їх думку, світ пізнаваний, а людина володіє потенційно безмежними можливостями пізнання.

Агностики (часто - ідеалісти) не вірять або в можливості людини пізнавати світ, або в пізнаваність самого світу або ж допускають обмежену можливість пізнання. Серед агностиків найбільш відомим є Іммануїл Кант. Їм була висунута послідовна теорія агностицизму, відповідно до якої:

  • сама людина має обмежені пізнавальними можливостями (завдяки обмеженим пізнавальним можливостям розуму);

  • сам навколишній світ непізнаванне в принципі - людина зможе пізнати зовнішню сторону предметів і явищ, але ніколи не пізнає внутрішню сутність даних предметів і явищ - «речей в собі».

Агностицизм і гностицизм є не головними відмінностями в підході до пізнання матеріалістів і ідеалістів. Відмінність їх підходів у тому, що:

-Ідеалісти вважають пізнання самостійною діяльністю ідеального розуму;

-матеріалісти вважають пізнання процесом, в результаті якого матерія через свою відбивну здатність - свідомість - вивчає сама себе.

^ 6. Діалектика і метафізика як основні філософські напрямки.

У сучасному розумінні діалектика — це спосіб світорозуміння, теорія і метод пізнання.

Діалектика вчить про неосяжний зв'язок, що поєднує між собою всі речі, явища, процеси. Ці зв'язки проникають в їх сутність, тому вирвати явище з них неможливо, оскільки це позбавить нас глибокого і повного його розуміння.

Протилежний діалектиці метод — метафізика — розглядає речі, явища та їх мислені відображення, поняття окремо одне від одного, як обособлені, між собою не зв'язані (або зв'язані лише зовнішніми відношеннями). Вона розглядає речі, явища, а також і поняття поза процесом розвитку, як за суттю своєї незмінності (а якщо й визнає розвиток, то спрощено, поверхово, не розкриваючи його сутності й рушійних сил).

Діалектика — навпаки, обґрунтовує, що все існуюче може бути зрозумілим лише в розвитку і що останній слід розглядати як саморозвиток, що породжується внутрішніми імпульсами і включає в себе не лише поступові зміни, еволюцію, а й перерви поступовості, якісні стрибки, появу нового.

Діалектика визнає як зовнішні, так і внутрішні суперечності, притому у внутрішніх вбачає головний імпульс, рушійну силу саморуху, саморозвитку існуючого і тому на дослідження цих суперечностей звертає головну увагу.

Метафізика вважає речі і явища різними самим собі, са-мототожними, позбавленими внутрішніх протиріч. Нею визнаються лише зовнішні протиріччя — між різними предметами, — а також протиріччя формально-логічні, що виникають внаслідок непослідовності думки.

У своєму історичному розвитку діалектика пройшла три основних етапи (форми):

— першою була діалектика стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була наївна, стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.

Потім шляхи матеріалізму і діалектики розійшлися. В XVII—XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм, панівними стають ідеї механіцизму (хоч іноді в деяких філософських вченнях все ж проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.

Розвиток природи та суспільного життя має діалектичний характер. Тому другою формою діалектики стала ідеалістична діалектика класичної німецької філософії (в першу чергу філософії Гегеля).

Три великі відкриття, суттєві зрушення в суспільному житті знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі, на фунті науки й суспільного досвіду. Так виникає третя форма діалектики (марксистська). Будучи найдосконалішою, вона поєднана зі зрілим матеріалізмом

^ 7.Теїзм та атеїзм як основні філософські напрямки,та їх історичні форми.

Атеї́зм (від грец. άθεος, безбожний) — світогляд, який характеризується відсутністю віри в існування будь-яких богів, духів, інших «потойбічних» істот тощо. Атеїзм протиставляється вірі в існування надприроднього — теїзму у формі багатобожжя (політеїзму) або єдинобожжя (монотеїзму). Деяким релігіям (буддизм, наприклад) притаманна відсутність віри в персоніфікованого бога. Інколи такі релігії називають атеїстичними.

Теи́зм (греч. Θεός — Бог) — в широком значении — вера в Бога или богов[1]; в узком понимании — религиозно-философское мировоззрение, утверждающее существование монотеистического Бога, создавшего мир и продолжающего в нём свою активность[2]. Впервые термин «теизм» употребил Ральф Кедворт в работе «Истинная интеллектуальная система универсума». К теизму традиционно относят такие вероучения, как иудаизм, христианство и ислам[3].

^ 8. Онтологія як філософська наука.Катерогії буття в філософії

Сутність онтології. Онтологія — це вчення про буття, розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії. І це не випадково. Воно складне, змістовне, багатогранне. Існує, принаймні, три значення цього поняття:

• По-перше, під онтологією розуміють ту частину філософії, яка з'ясовує основні, фундаментальні принципи буття, першоначала всього сутнісного. Саме поняття «онтологія» у перекладі з грецької мови означає вчення про суще, сутнісне, найважливіше (онто — суще, сутнісне, логія — вчення). Це вчення про першооснови буття, про субстанцію, матерію, простір, час, рух, причинність тощо.

• По-друге, у марксистській філософії поняття «онтологія» вживається для з'ясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості (та ж матерія, рух, розвиток, його об'єктивні закони тощо).

• По-третє, у західній філософії в поняття «онтологія» теж включають найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної інтуїції. Це так звана «трансцендентальна онтологія» Гуссерля, «Критична онтологія» Гартмана, «фундаментальна онтологія» Гайдеггера тощо. Тобто, найзагальніші принципи буття у такому розумінні з'ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб'єкта і об'єкта.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що зміст поняття «онтологія» складають основи, витоки, першоначала всього існуючого, найзагальніші принципи буття світу, людини, суспільства. У понятті «онтологія» знаходить відображення та особливість цих основ, витоків та першоначал, що вони існують об'єктивно, тобто незалежно від людини і її свідомості. Все це складає сутність такого поняття, як «онтологія».

Що означає поняття «буття»? Як відомо, особливістю філософії як науки є те, що вона дає найбільш узагальнене знання про те, що існує. Тож і філософське усвідомлення світу ґрунтується на узагальненому, абстрактному, теоретичному відображенні дійсності. Таке відображення здійснюється з допомогою найзагальніших понять, категорій. Найзагальнішою категорією філософії (при тому будь-якої за напрямком) є найдавніше поняття «буття».

Буття — філософська категорія, що позначає:

1. все те, що ми бачимо, що реально існує;

2. все те, що ми не бачимо, але воно є у дійсності (наприклад, радіохвилі, йонізуюче випромінювання, електричне поле, внутрішня зміна тощо);

3. все те, що є уявним, нереальним (наприклад, уявлення про ідеальне, міфологічні образи);

4. реальність, яка існує об'єктивно, незалежно від свідомості людини (природа, об'єктивні закони);

5. загальний спосіб існування людини, суспільства.

Виходячи з вищевикладеного, основними формами буття є: буття речового, матеріального; буття суб'єктивного ідеального; буття біологічного (живого); буття соціального (суспільного).

^ 9.Гномеологія як філософська наука

Гносеологія, Епістемологія когнітивна наука (від грец. γνώσις — «знання» і λόγος — «вчення, наука») — теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.

Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які діють в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм.

Пізнання у Рене Декарта: Декарт критикує існуюче пізнання. Він сумнівається у всьому, що до того часу вважалося беззастережним знанням. Він вважає, що ні дані відчуття, ні мислення не дають такого знання. Ілюзії почуттів роблять ненадійними показники відчуттів, помилки суджень ставлять під сумнів висновки розуму. Тому необхідно починати із загального, радикального сумніву. Проте, яким би всеохопним він не був, є в діяльності пізнання дещо, що не підлягає жодному сумніву. Декарт не скептик і не агностик, його сумнів лише попередній прийом, метод встановлення достовірної істини. Достовірним у всякому випадку є те, що сумнів існує. Сумнів — акт мислення, я мислю, значить я існую — лат. cogito ergo sum. Це знамените положення — основа, на якій може будуватися все достовірне знання.

Пізнання у Артура Шопенгауера розвивається у двох формах: безпосереднє (інтуїтивне) пізнання або відсторонене (рефлективне) пізнання (пізнання розуму).Основним видом пізнання Шопенгауер вважає інтуїтивне: в кінцевому результаті весь світ рефлексії базується, на його думку, на інтуїції. Шопенгауер стверджує, що наука не стільки діяльність пізнання, скільки діяльність, спрямована на служіння волі. Ціль науки в задоволенні практичних інтересів, які у своїй суті завжди інтереси волі, сліпого хотіння. Досконалим пізнанням може бути тільки споглядання, вільне від всякого відношення до практики і до інтересів волі. Таке споглядання розглядає речі не в якомусь відношенні, а як зміст, який тільки проявляється у відносності, але сам їй не підкоряється.

Споглядальне пізнання, на думку Шопенгаура, недоступне науці, так як вона завжди звертаєтья до інтелекту, який глибоко занурений в інтереси волі. Проте таке пізнання цілком доступне різноманітним видам мистецтва.

^ 10.Логіка як філософська наука

Філосо́фська ло́гіка — досить широка область логічних досліджень, які орієнтуються на філософські проблеми і вимагають застосування філософських методів.

Філософська логіка не є ні особливою філософською дисципліною, ні особливим розділом логіки.

Логіка – наука про мислення. Назва її походить від грецького слова logos – “думка”, “слово”, “закон” і т.д. Термін “логіка” вживається також для позначення закономірностей об’єктивного світу (наприклад “логіка фактів”, “логіка речей” і т.д.); для позначення строгості, послідовності, закономірності процесу мислення (“логіка мислення”, “логіка міркування”). Закономірний характер мислення є своєрідним відображенням об’єктивних закономірностей. Логіки мислення є відображення логіки речей (змістовно). Але на відміну від інших наук, вивчаючих мислення людини, наприклад, фізіології вищої нервової діяльності чи психології, логіка вивчає мислення як засіб пізнання. \
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії iconРозвиток філософії в Україні
Проте, в умовах панування Просвітництва розуміння філософії як тільки наукового знання, духовно-практична ж форма філософії заперечувалась....
2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії iconОсновні функції філософії
Який є світ у найзагальніших рисах питання, котрим ніяка наука, крім філософії, не займалася, не займається І не буде займатися”
2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії iconВиникнення людини
Здається,неможливо дати експериментально обоснованої відповіді на основне питання філософії, але більшість вчених є прихильниками...
2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії iconІнтелектуалізація нації в процесі технолізації освіти
До таких проблем відноситься питання про інтелектуалізацію нації, одне з гострих питань не лише суспільно-політичного дискурсу, але...
2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії iconВступ 2
Питання про взаємозв'язок математики І філософії (Мілетська школа, Піфагорійська школа, Елейска школа, Демокріт, Платонівській ідеалізм,...
2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії iconСередньовічна філософія (питання до іспиту)
Сутність суперечки про універсалії та її місце в історії середньовічної філософії. Реалізм. Номіналізм. Концептуалізм
2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії iconТема Людиномірність предмета філософії
Формування предмету філософії в історії культурно-історичного розвитку суспільства
2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії iconПлан Світогляд. Історичні типи світогляду. Сутність, структура І...
Основні поняття: філософія, світогляд, міфологія, релігія, матеріалізм, ідеалізм, онтологія, гносеологія, аксіологія, діалектика,...
2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії iconФілософія лекція 25. 11. 2010
Основне завдання філософії це духовне вдосконалення особи, особистості І суспільства
2. Основне питання філософії та його місце в предметі філософії iconМіністерство освіти І науки україни харківський національний економічний...
Кафедри українознавства та філософії І політології Харківського національного економічного університету запрошують узяти участь у...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка