Фінансова політика держави та фінансовий механізм




Скачати 467.2 Kb.
НазваФінансова політика держави та фінансовий механізм
Сторінка1/3
Дата конвертації27.02.2013
Розмір467.2 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Фінанси > Документы
  1   2   3
Тема 2

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ТА ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ
1. Методичні вказівки до вивчення теми

2.1. Поняття та типи фінансової політики.

2.2. Характеристика сучасної фінансової політики України.

2.3. Фінансовий механізм.

2.4. Управління фінансами в умовах ринкової економіки.
2.1. Поняття та типи фінансової політики

Складовою частиною економічної політики держави є фінансова політика. Фінансова політика комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання та фінансових інститутів, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.

У фінансовій політиці конкретизуються головні напрями розвитку економіки; визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їх джерела, шляхи використання; розробляються механізми регулювання і стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами.

Фінансова політика охоплює широкий комплекс заходів, серед яких:

  • розробка загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілей і головних завдань;

  • створення адекватного фінансового механізму;

  • управління фінансовою діяльністю держави і суб’єктів господарювання.

Суб’єктом вироблення фінансової політики є держава в особі вищих органів влади та управління і основних фінансових органів – Міністерства фінансів та Центрального банку, а суб’єктами реалізації – фінансові органи та інститути. При цьому формування фінансової політики включає концептуальне визначення засад і напрямів цієї політики з позицій вирішення поставлених завдань соціально-економічного розвитку (вищі органи влади та управління) і розробка конкретних заходів щодо реалізації поставлених завдань (Міністерство фінансів та Центральний банк).

Фінансова політика включає наступні напрями:

  • вирішення проблем фінансово-економічної діяльності, ефективного функціонування фінансів підприємств і галузей економіки, незалежно від форм власності;

  • розв’язання проблем зростання виробництва, доходів суб’єктів господарювання, механізму планування, регулювання відносин з бюджетами, податковими, банківськими, страховими та іншими установами;

  • бюджетна політика доходів і витрат державного та місцевих бюджетів, що спрямована на досягнення їх збалансованості, забезпечення потреб держави в проведенні ефективної соціально-економічної політики, утриманні органів управління, армії, міліції тощо;

  • інвестиційна політика, спрямована на стимулювання залучення капіталів вітчизняних і закордонних інвесторів в економіку країни;

  • податкова політика, що полягає в розробці форм і методів роботи податкових органів, законодавчо-правове забезпечення системи оподатковування, що забезпечує стабільні фінансові зв’язки і фінансове регулювання економічних відносин;

  • політика в сфері фінансового планування, використання балансового методу, сучасних економіко-математичних методів і комп’ютерної техніки, прогресивних науково- техніко- і економічно обґрунтованих фінансових норм і нормативів.

При розробці фінансової політики слід виходити з конкретних особливостей історичного розвитку суспільства, враховувати специфіку внутрішньої і міжнародної обстановки, реальні економічні і фінансові можливості країни. При проведенні фінансової політики особливо важливим є забезпечення її взаємозв’язку з іншими складовими частинами економічної політики – кредитною, ціновою, грошовою.

Головними цілями фінансової політики є мобілізація й ефективне використання фінансових ресурсів, регулювання економічних і соціальних процесів, стимулювання перехідних напрямів розвитку продуктивних сил.

Завдання фінансової політики можна сформулювати таким чином:

  • забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

  • встановлення раціонального, з погляду держави, механізму розподілу і використання фінансових ресурсів;

  • організація регулювання і стимулювання економічних і соціальних процесів фінансовими методами;

  • формування фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей та стратегій, що постійно змінюються;

  • створення ефективної і максимально дієвої системи управління фінансами.

В основу оцінки результатів фінансової політики держави покладено її відповідність інтересам суспільства, більшості соціальних груп, а також ступінь досягнення поставлених завдань.

Тип фінансової політики визначається особливостями поточного етапу розвитку економіки, соціальної сфери, інтересами правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави.

Виділяють три типи фінансової політики: класичний, регулюючий, планово-директивний.

^ Класичний тип фінансової політики панував до 20-х років XX ст. У її витоків стояли класики політичної економії Адам Сміт і Давид Рікардо.

Основа класичної фінансової політики – невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. Така політика привела до обмеження державних витрат і податків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету. Державні витрати виступали, в основному, у вигляді військових витрат, виплат відсотків за державним боргом, його погашенням. Система податків включала найбільш прості й ефективні з погляду стягування непрямі й майнові податки. Управління фінансовою діяльністю в державі зосереджувалося в Міністерстві фінансів (Казначействі).

Перехід до регулюючої фінансової політики пов’язаний із загостренням економічних, політичних, соціальних проблем у 20-х роках XX ст. Вона дозволила протягом 30-х-60-х років забезпечити стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості, достатнє фінансування соціальних видатків у більшості європейських держав.

В основу регулюючої фінансової політики покладена економічна теорія Дж. М. Кейнса про необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки і соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основними інструментами втручання держави в економіку стають державні витрати, що формують додатковий попит. В остаточному підсумку забезпечується пожвавлення підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, зростання національного доходу і скорочення безробіття.

На відміну від класичної фінансової політики головним механізмом регулювання стає податок з доходів фізичних осіб. Він забезпечує вилучення в суб’єктів господарювання доходів у вигляді заощаджень. Такий підхід дозволяє забезпечити збалансованість державного бюджету при високому рівні доходів. Дефіцит бюджету використовується для регулювання економіки. Зростає роль ринку позикових капіталів як джерела доходів бюджету. Проводиться широкомасштабна політика дефіцитного фінансування, коли держава активно використовує середньо- і довгострокові позики.

Управлінням фінансами займаються самостійні спеціалізовані служби. Вони здійснюють планування бюджету, контроль за надходженням податків, управління державним боргом.

В 70-ті роки XX ст. на основі неокласичного напряму економічної теорії регулююча фінансова політика одержала подальший розвиток. У результаті цього регулювання економіки стає багатоцільовим, тобто крім економічного зростання і зайнятості, держава регулює грошовий обіг, валютний курс, соціальну сферу, структурну перебудову господарства.

Головною метою стає скорочення обсягу національного доходу, що перерозподіляється через фінансову систему; зниження бюджетного дефіциту; стимулювання зростання обсягів заощаджень; зниження податкового тиску.

У країнах з адміністративно-командною системою застосовується планово-директивна фінансова політика.

Яскравим прикладом проведення такої політики був СРСР. Планово-директивна фінансова політика показала свою високу ефективність у роки Другої Світової війни, післявоєнного відновлення народного господарства. У цей період була потрібна максимальна концентрація фінансових ресурсів для фінансування надзвичайних витрат держави.

Планова система управління, заснована на державній формі власності, дозволяла здійснювати пряме директивне управління всією економікою, у тому числі і фінансами. Головна мета такої фінансової політики – досягнення максимальної концентрації фінансових ресурсів у держави в особі центральних органів влади. Подальший перерозподіл здійснювався відповідно до основних напрямків державного плану. Характерним було непродуктивне використання коштів державного бюджету. Значні ресурси йшли на фінансування оборонних галузей економіки, військові витрати. Мав місце залишковий принцип фінансування соціальної сфери. Держава цілком регулювала фінансову діяльність підприємств через вилучення чистого доходу за допомогою податку з обороту і наступних індивідуальних відрахувань від прибутку.

Визначався граничний розмір усіх витрат і надлишки прибутку вилучалися в бюджет. Іноді в бюджет надходило до 80 % чистого доходу підприємства.

Використання коштів населення регулювалося за допомогою прибуткового податку і часто примусових державних позик.

Бюджети місцевих органів влади знаходилися в залежності від обсягів, які виділялись їм з більш вищих бюджетів у порядку бюджетного регулювання. Самостійні джерела наповнення місцевих бюджетів обмежувалися і, як правило, не перевищували 10-15 % від загальної суми доходів.

Управління фінансами здійснювалося з єдиного центру – Міністерства фінансів.

Використання планово-директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків. Як показує досвід практично всіх колишніх соціалістичних країн, результатами проведення такої політики було зниження ефективності виробництва, уповільнення розвитку соціальної сфери, різке погіршення фінансового становища держави.

^ Завдання і принципи фінансової політики

У державі, побудованій на демократичних засадах із ринковою моделлю економіки, основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі – досягнення збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту.

Фінансова політика повинна бути підпорядкована основній меті – досягненню підвищення суспільного добробуту, що досягається завдяки зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріале- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Іншим важливим напрямком фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет.

Третій напрямок фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. І для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур, здійснювати витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а з другого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти – податки, штрафи й інші санкції – домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.

Фінансова політика відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює:

1. Монетарну (грошово-кредитну) політику – це комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку, її механізм засновано на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Вона забезпечує стабільність грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків у економіці і в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності.

У грошово-кредитній політиці відносну самостійність набувають емісійна, цінова, валютна та кредитна політика – а в ній, у свою чергу, наприклад, процентна політика й інвестиційна політика.

2. Фіскальну політику – характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та його суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Фіскальна політика включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів.

Фінансова політика у сферах фондового та страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку і регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інститути є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інших суб’єктів підприємницької діяльності, тільки засобами регуляторної політики.

Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів пов’язана з налагодженням взаємовідносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими інститутами, членство в яких є добровільним. З одного боку, воно передбачає членські внески, а з іншого – можливості отримання фінансової допомоги. Сутність політики полягає у визначеності щодо участі в цих організаціях та інститутах і у встановленні засад співпраці.

Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами – на податкову і бюджетну. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування – установлення видів та співвідношення податків, визначення платників та підходів до них (уніфікований чи диференційований), установлення ставок оподаткування, надання податкових пільг тощо. Вона відображає як потреби держави у коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика – це діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо. Залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи військове спрямування. Крім того, бюджетна політика визначає засади бюджетного устрою країни і побудови її бюджетної системи, а також організацію міжбюджетних відносин.

Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі – на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.

Фінансову політику можна класифікувати за рядок ознак (рис. 2.1).



Рис. 2.1. Класифікація фінансової політики

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку. В умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку – досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Водночас за будь-яких умов основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами і створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб’єктів господарювання.

Фінансова тактика – це поточна політика, спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає у вчасному реагуванні на економічні проблеми і диспропорції, її головне завдання – досягнення стратегічних цілей розвитку.

Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність – її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може здійснюватись державою у законодавчій та адміністративній формах.

Законодавче регламентування полягає у прийнятті відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх права і зобов’язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентування передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління. Головною формою вироблення фінансової політики є законодавче регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, що робить стійкою і фінансову політику.

Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

1. Жорстка регламентація полягає у тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідної їй фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні і фізичні особи. Така політика, як правило, передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.

2. Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин – взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує останніх достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

3. Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні. Регламентуються тільки взаємовідносини з державою, зведені до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентується на договірних засадах між окремими суб’єктами.

Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:

1. Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Різновидами цієї політики є політика стабілізації після економічного спаду (має стимулюючий характер) та політика стабілізації в період економічного піднесення (має обмежувальне спрямування).

2. Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Фінансова політика економічного зростання може бути реалізована через зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики “дешевих грошей”.

3. Політика стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Способами здійснення такої політики є скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, установлення високих процентних ставок за кредитами.

За характером реалізації фінансова політика поділяється на:

1. Дискреційну політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі чи стримуючі, застосовуються відповідно до ситуації, що складається на даний час в економіці та фінансах.

2. Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів – “умонтованих стабілізаторів”, які автоматично регулюють ситуацію в економіці.

Функції “умонтованих стабілізаторів” виконують податки, а також соціальні державні виплати, різні субсидії.

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень, її формування починається з чіткого визначення цілей та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики – жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які – фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії.

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дійовість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв’язку з цим вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики.

Не менш важливим є забезпечення раціонального розподілу коштів між галузями і сферами економіки, концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямках економічного і соціального розвитку.
  1   2   3

Схожі:

Фінансова політика держави та фінансовий механізм icon1. фінансова діяльність держави І фінансова політика (1 година)
Система І правове положення органів влади, що здійснюють фінансову діяльність держави
Фінансова політика держави та фінансовий механізм iconОбсяг: 60ст (Times New Roman 14, інтервал – 1,5) Ціна: 100грн Фінансова...
Складові фінансової політики в Україні та механізм її реалізації в економічній системі України
Фінансова політика держави та фінансовий механізм iconДержавна фінансова політика проводиться шляхом використання певних...
При цьому вони повинні бути тісно пов'язаними між собою І доповнювати один одного. В економічній теорії така система, як правило...
Фінансова політика держави та фінансовий механізм icon1. Зовнішня політика держави як об′єкт дослідження Зовнішня політика...
«Міжнародна інформація» / Укл.: Бучин М. А., Ільницька У. В., Кукарцев О. В., Кучма Л. О., Пасічний Р. Я., Тишкун Ю. Я., Турчин Я. Б....
Фінансова політика держави та фінансовий механізм iconПерелік питань до екзамену з Правознавства
Механізм держави та апарат держави. Принципи організації та діяльності державного апарату
Фінансова політика держави та фінансовий механізм iconКурсової роботи «Державна фінансова політика у сфері малого підприємництва в Україні»
Вступ
Фінансова політика держави та фінансовий механізм iconПлан Передмова Розподіл влад розподіл функцій Порівняльний аналіз...
Тому тільки дослідивши роботу вищих органів законодавчої І виконавчої влади можна більш або менш точно визначити, в яких формах здійснюється...
Фінансова політика держави та фінансовий механізм iconГорячева К. С. Механізм управління фінансовою безпекою підприємства:...
Фінансова безпека підприємства та її місце в системі економічної безпеки
Фінансова політика держави та фінансовий механізм iconРекомендації науково-практичної конференції "Стратегія економічного...
Рекомендації науково-практичної конференції "Стратегія економічного І соціального євроінтеграційного розвитку України: фінансова...
Фінансова політика держави та фінансовий механізм iconФінансова безпека держави
Вона визначається конкретними показниками функціонування економічної системи держави за певний проміжок часу. До числа цих показників...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка