План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління




Скачати 210.11 Kb.
НазваПлан Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління
Дата конвертації04.03.2013
Розмір210.11 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Фінанси > Документы
Фінансовий менеджмент

План

  1. Сутність фінансового менеджменту.

  2. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління.

  3. Об’єкти та суб’єкти фінансового менеджменту.

  4. Фінансова політика підприємства

Відповіді

1. Сутність фінансового менеджменту.

Основний зміст фінансового менеджменту полягає в управлінні формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб'єктів господарювання та оптимізації обороту їх грошових коштів. Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошовий оборот підприємства, який спричинює зміну форм вартості і супроводжується потоками платежів і розрахунків.
Ефективно управляти грошовим оборотом означає:
передбачати його можливий стан на близьку і далеку перспектива;
уміти визначати обсяги та інтенсивність надходження і витрат грошових коштів як в поточному, так і в довгостроковому періодах.

У широкому розумінні фінансовий менеджмент — це стратегія і тактика фінансового забезпечення підприємницької діяльності, що дає змогу ефективно управляти рухом грошових коштів і знаходити оптимальні фінансові рішення.
Поняття "фінансовий менеджмент" можна одночасно розглядати в трьох аспектах:

як систему раціонального управління фінансами підприємства;

як орган управління фінансами підприємства;

як форму підприємницької діяльності.

Як система управління фінансами підприємства фінансовий менеджмент є процесом розробки мети управління фінансами підприємств та її досягнення за допомогою методів і важелів фінансового механізму. В цьому аспекті фінансовий менеджмент є не лише системою ефективного управління фінансовими ресурсами, а й однією з ключових підсистем загальної системи управління підприємства, в рамках якої вирішуються питання:
якою має бути величина й оптимальний склад активів, щоб досягти поставленої мети підприємницької діяльності;

де знайти джерела фінансування і як оптимально сформувати їх цільову структуру;

як організувати поточне і перспективне управління фінансовою діяльністю, щоб забезпечити платоспроможність і фінансову стійкість підприємства?

Загальна схема фінансового менеджменту як системи управління фінансами підприємства

представлена на рис. 1.1.
Характерними ознаками системи фінансового управління є її складність, динамічність та чутливість до зміни факторів зовнішнього середовища.
Складність системи управління фінансами підприємства зумовлюється її значною структурованістю. Багатоваріантність фінансових інструментів та методів, багатокомпонентність об'єктів фінансового управління доповнюються складністю їх окремих елементів. Так, зокрема, такий об'єкт фінансового менеджменту, як фінансові відносини, у свою чергу є цілою системою елементів (рис. 1.2), що значно ускладнює процес управління фінансами.


Динамічність фінансової системи зумовлена постійними змінами фінансових показників, що характеризують різні аспекти фінансової діяльності у зв'язку з безперервним потоком грошових видатків і надходжень підприємства.
Водночас, динамізм фінансових процесів на підприємстві зумовлений відкритістю системи фінансового управління з погляду впливу інформаційних потоків, значною чутливістю фінансових результатів діяльності до зміни факторів зовнішнього середовища. Тому вибір конкретних фінансових інструментів, фінансових методів і важелів управління має здійснюватись не лише з урахуванням внутрішніх можливостей підприємства, а й таких зовнішніх факторів, як інфляція, правове і нормативне забезпечення, податкове середовище, ціна ресурсів, конкуренція, кон'юнктурна стадія в окремих ринкових сегментах тощо. Ці фактори не можуть бути змінені шляхом управлінських рішень, і завдання фінансового менеджменту полягає в розробці адаптаційних заходів, що дають змогу пристосуватися до змін у навколишньому середовищі в найближчому періоді та на довгострокову перспективу.
Для прийняття оптимальних фінансових рішень відповідно до реальних умов господарської діяльності потрібно мати достовірну поточну інформацію. Оперативність такої інформації є запорукою ефективного впливу суб'єктів фінансового менеджменту на його об'єкти.
Ефективний фінансовий менеджмент на підприємстві можливий лише за умови забезпечення стійкості фінансової системи в цілому, а не тільки її окремих елементів і підсистем.
Враховуючи складність, динамізм та чутливість фінансової системи суб'єктів господарювання до змін зовнішнього середовища, фінансовий менеджмент має бути ситуаційним.
Як орган управління фінансовий менеджмент включає фінансову дирекцію та безпосередньо фінансових менеджерів, які шляхом різних управлінських заходів справляють цілеспрямований вплив на фінансову діяльність підприємства. Фінансові менеджери відповідають за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності вибору конкретного рішення з наявних альтернативних варіантів, реалізації прийнятого рішення, здійснення оперативної фінансової діяльності.
У згаданому вище аспекті фінансовий менеджмент виступає не лише суб'єктом управління, а й об'єктом, що зазнає впливу потоку управлінських рішень з боку таких суб'єктів управління, як органи державного управління, фінансові й податкові установи, банки, страхові компанії, власники майна. У зв'язку з цим часто виникають протиріччя між переліченими управлінськими суб'єктами і фінансовим менеджментом як системою управління. Завдання фінансового менеджера — по можливості уникати таких протиріч.
Можна назвати такі функціональні обов'язки фінансового менеджера:
організація фінансової діяльності суб'єкту господарювання;

обґрунтування доцільності інвестицій;

розробка фінансових планів і фінансових нормативів;

визначення обсягів надходження і видатків грошових коштів;

організація кредитних взаємовідносин;

проведення валютної політики (для суб'єктів господарювання, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність);

оформлення фінансової документації;

аналіз фінансового стану підприємства;

контроль за виконанням планових фінансових показників;

участь у розробці та впровадженні пропозицій щодо поліпшення фінансово-господарської діяльності, (покращання використання фінансових ресурсів, накопичення капіталу, запобігання утворенню зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей, підвищення ліквідності активів, у тому числі цінних паперів, придбаних суб'єктом господарювання і т. ін.).

Ефективність фінансового менеджменту значною мірою залежить від узгодженості дій власників, керівників і фінансових менеджерів підприємства (на невеликих підприємствах власник може одночасно бути його керівником).
Західні економісти вбачають такі основні відмінності в діяльності керівника і фінансового менеджера підприємства:

стратегічна орієнтація — керівник підприємства здійснює пошук усіх

можливостей подальшого розвитку підприємства, тоді як фінансовий менеджер відбирає і обґрунтовує лише ті варіанти управлінських рішень, для реалізації яких наявні фінансові ресурси;

реалізація ідей — для керівника революційна, орієнтована на швидкий результат, а для фінансового менеджера — еволюційна, розрахована на довгострокову перспективу;
залучення ресурсів — керівник, як правило, орієнтується на форми тимчасового придбання необхідних ресурсів (оренда, лізинг тощо), тоді як фінансовий менеджер віддає перевагу придбанню ресурсів у власність та збільшенню кількості зайнятих на виробництві.

І нарешті, фінансовий менеджмент як форма підприємництва
передбачає творчий підхід до вирішення фінансових проблем, використання наукових основ планування і управління, фінансового аналізу, нововведення (інновації). Сутність фінансового менеджменту як форми підприємництва виражається в обміні:
Таким чином, фінансовий менеджмент одночасно є мистецтвом, вищим пілотажем управління фінансами підприємства і значною мірою залежить від кваліфікаційного рівня фінансових спеціалістів, їх уміння знайти й економічно обґрунтувати альтернативні варіанти розвитку подій та вибрати найефективніші фінансові методи і технологічні схеми фінансових операцій.
Підставою для розгляду фінансового менеджменту як форми підприємництва є наявність у діяльності фінансового менеджера таких основних рис підприємницької діяльності, як ініціативність, самостійність, ризикованість, орієнтація на отримання прибутку.

Коваленко «Фінансовий менеджмент

2. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління.

Фінансовий менеджмент – це управління фінансами підприємства, спрямоване на досягнення його мети за допомогою певних методів.

Фінансовий менеджмент як наука сформувався в середині двадцятого століття в країнах з ринковою економікою за наступних передумов:

були створені основи загальної економічної теорії ринкового господарства;

рівень організації виробництва досяг високого розвитку у вигляді створення індустріального суспільства, в основу якого було покладено велике промислове виробництво й колективну форму власності;

сформувалася ефективна система правових інститутів і ринкова інфраструктура;

набула розвитку система національних і міжнародних фондових і фінансових посередників.

Таким чином, наукова школа фінансового менеджменту почала формуватись у зв’язку з посиленням ролі фінансового капіталу, формуванням фондового ринку. Саме тоді управління капіталом стало окремою функцією управління і відокремилося в структурі підприємства, компанії. Передумовою виникнення фінансового менеджменту як науки був досить високий рівень розвитку економічної науки в цілому.

В основі фінансового менеджменту лежить неокласична економічна теорія та її сучасні модифікації (інституціоналізм, неоінституціоналізм, лібералізм тощо), а також теорія управління. Хоча слід відмітити, що окремі питання в сфері теорії управління фінансами розроблялись в рамках класичної теорії – концепції ідеальних ринків капіталу. В неокласичній економічній теорії особлива увага приділяється отриманню фірмою додаткової вигоди від функціонування інституціональної структури суспільства, яка покликана сприяти роботі ринку, оптимальному використанню ресурсів суспільства. У фінансовому менеджменті – це податкове планування, розробка облікової та фінансової політики, вибір тих чи інших видів контрактів, система розрахунків тощо.

В сучасних умовах в Україні досить активно йде процес формування й удосконалення законодавчих та виконавчих інститутів державної влади, законодавчої та нормативної бази, правового та фінансово-економічного поля. Проте, створення ефективної інституційної системи можливе за умов обгрунтованого відбору ефективних норм, в основі яких лежать наступні критерії:

правова і нормативна система повинна сприяти зниженню трансакційних витрат, забезпеченню виконання контрактів;

повинні бути чітко визначені та надійно захищені права власника;

в умовах високих трансакційних витрат законодавство повинно чітко регламентувати взаємодію контрагентів.

Інша концепція інституціоналізму вивчає організаційну структуру і економічні відносини всередині самого підприємства, фірми, які розглядаються як мережа контрактів. Мета – вибір оптимальної контрактної форми, яка зменшує трансакційні витрати. Безумовно, і в жодній країні світу немає цілком оптимальної системи правового і нормативного забезпечення господарської діяльності, але необхідно прагнути підвищувати ефективність роботи даних інститутів при мінімізації витрат. В основі трансакційного підходу лежать праці Р. Коуза (лауреата Нобелівської премії) та концепція Ф. Найта.

Поява таких понять, як “невизначеність”, “ризик”, які неможливо виміряти трансакційними методами, вимагало створення адекватного математичного апарату. До того ж всі фінансові рішення пов’язані з прогнозуванням майбутніх надходжень або виплат. Вперше методика аналізу дисконтованих грошових потоків була розроблена Дж. Ульямсом в роботі “Теорія вартості інвестицій”, а М. Гордон вперше застосував цей метод в управлінні фінансами корпорацій для моделювання ціни власного капіталу. Значна роль в розвитку концепції вартості грошей в часі належить роботі Дж. Хікса “Вартість і капітал”. Ця концепція базується на поняттях ціни капіталу, ризику та інфляції.

Найбільш активного розвитку фінансовий менеджмент як наука зазнав з появою “теорії портфелю” і “теорії структури капіталу”. Перші кроки розвитку цих концепцій засновані на неокласичній уяві про підприємство (фірму) як організацію, що має на меті одержання максимального прибутку. Вважалось, що всі цілі, які сформовані іншими теоріями (зменшення трансакційних витрат, конкурентна позиція підприємства на ринку та інші) можна звести до однієї – отримання прибутку. Але поступово на перший план висувається ідея “задоволення проти максимізації” і з’являється поняття “задоволення інтересів власника”, яке покладено в основу сучасної науки фінансового менеджменту. Таким чином були сформовані теоретичні основи фінансового менеджменту, серед яких:

теорія портфелю;

теорія структури капіталу;

теорія дивідендів.

В основі теорії портфелю лежить головне правило роботи з фінансовими інструментами – не можна вкладати всі кошти в активи одного виду. У цьому реалізується концепція доходу й ризику, що є основою теорії інвестиційного портфелю. Фундатором даної теорії є лауреат Нобелівської премії Г. Марковіц.

Під інвестиційним портфелем розуміють цілеспрямовано сформовану сукупність цінних паперів (фондових інструментів), що належить фізичній або юридичній особі, і яка виступає як цілісний об’єкт управління. Структура портфелю виражає певне поєднання інтересів емітентів та інвесторів, а також консолідує ризики за видами цінних паперів.

Сутність теорії портфелю можна звести до надання інвестиційному процесу таких характеристик, яких неможливо досягти з точки зору наявності одного виду цінних паперів, тобто максимізація добробуту акціонерів за допомогою покращання умов інвестування.

Теорія структури капіталу базується на прагненні досягти задоволення інтересів власників і зміст її можна виразити як максимізацію ціни акції, або ціни компанії. Нобелівські лауреати Ф. Модільяні та М. Міллер прийшли до висновку, що вартість будь-якої фірми визначається винятково її майбутніми доходами. А структура капіталу з позиції його джерел формування важлива для прийняття фінансових рішень, а саме: де взяти, як розподілити і куди розмістити фінансові ресурси.

Теорія структури капіталу як напрямок наукового розвитку фінансового менеджменту досить нова й потребує постійного удосконалення.

Крім того, існують інші теорії фінансового менеджменту, найбільшого поширення серед яких набули теорія агентських відносин і теорія асиметричної інформації. Ці теорії спрямовані на вирішення проблеми відокремлення власника від функцій управління та контролю. Наймані менеджери (агенти), які здійснюють управління фінансами в корпорації, не завжди діють в інтересах власників та максимізації їх добробуту. В результаті цього виникають “агентські конфлікти” (теорія агентських відносин). Іншим джерелом конфліктів на підприємстві є диференціація інтересів власників і кредиторів (теорія асиметричної інформації). Зрозуміло, що основні положення даних теорій стосуються визначення форм і способів пом’якшення подібних конфліктів в інтересах власників.

Панує традиційна думка, що фінансовий менеджмент як наука вийшов з практичної мікроекономіки. Проте, в сучасних умовах слід відмітити його зближення з теоріями в галузі управління, виробничого менеджменту, маркетингу, сучасними напрямками обліку – управлінським обліком, контролінгом.

Сучасні теорії фінансового менеджменту досить широко висвітлюють зарубіжні вчені, такі, як Ю. Брігхем, Л. Гапенські, Дж. ван Хорн, У. Шарп, Р. Холт, Б. Коласс, інші. Уваги заслуговують праці Ф. Мінькова, А. Бірмана, Д. Аллахвердяна, Б. Сабанті, Є. Стоянової, В. Ковальова, Г. Поляка, В. Анташова, Г. Уварова, Л. Павлової, І. Бланка, М. Коробова, О. Бандурки тощо. Але фундаментальні вітчизняні дослідження в даній сфері досить рідке явище. Тому серед, дійсно, фундаторів вітчизняної школи фінансового менеджменту слід відзначити праці В. Суторміної, В. Федосова і А. Поддєрьогіна.

Г.Г. Кірейцев, Житомир: ЖІТІ, 2001. – 440 с

3. Об’єкти та суб’єкти фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент представляє собою систему управління фінансовими ресурсами та оборотом грошових засобів підприємства. І як кожну управлінську систему його потрібно розглядати в двох аспектах. З одного боку, складовою фінансового менеджменту є суб’єкт управління (тобто підсистема, що управляє), з іншого боку – об’єкт управління (тобто підсистема, якою управляють).

Як суб’єкт управління фінансовий менеджмент підприємства включає:

органи державного управління;

фінансові й податкові органи;

власника;

апарат управління підприємством.

Тобто, фінансовий менеджмент як суб’єкт управління охоплює всі рівні управління.

Безпосередньо на підприємстві управління здійснює апарат управління підприємством (служба фінансового менеджера) та власник (засновники, збори акціонерів).

Як об’єкт управління фінансовий менеджмент піддається впливу потоків управлінських рішень, реалізація яких дозволяє підтримувати підприємство у стані ділової активності.

Процес управління складається з наступних етапів (рис. 1.1).

 



 

Рис. 1.1. Схема етапів процесу управління

 

Об’єктами управління на підприємствах є:

майно;

майнові права;

роботи і послуги;

інформація;

результати інтелектуальної діяльності;

нематеріальні блага.

Основною характерною рисою всіх об’єктів управління є те, що вони можуть вільно змінювати власника, якщо вони не обмежені в обігу і не вилучені з обороту.

Об’єктами фінансового менеджменту є фінанси підприємств та його фінансова діяльність, тобто економічні відносини, які опосередковані грошовим обігом, зміна розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошові потоки підприємства, які втілюються в реальному грошовому обігу, викликаному рухом вартості.

Слід підкреслити, що фінансовий менеджмент є невід’ємною складовою загального менеджменту підприємства. Адже, фінансовий менеджмент дозволяє більш ефективно вирішувати виробничі (програма виробництва і збуту, якість виробничих, матеріальних, фінансових ресурсів, місце розміщення виробництва, його потужність), економічні (оборот і його структура, структура витрат, прибуток, рентабельність, дивіденди), фінансові цілі (платоспроможність, ліквідність, інвестування, фінансування, фінансова структура) господарюючого суб’єкта. Крім того, фінансовий менеджмент дозволяє виявляти й аналізувати взаємозв’язки між цілями підприємства та координувати їх.

З метою реалізації процесу управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм.

В економічній літературі поняття “фінансовий (фінансово-кредитний) механізм” використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття “фінансовий механізм” найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння його суті.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування безпосередньо фінансів підприємств. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямами, що і характеризує фінансову “техніку”. На підставі даного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів підприємств. Однак, це цілком точно втілюється в понятті “організація фінансів”, і ототожнювати це поняття з фінансовим механізмом недоцільно.

Другий підхід до розгляду поняття “фінансовий механізм” полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на стан та розвиток підприємства. Цей підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів підприємств, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу апарату управління на економічний стан підприємства. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

Незважаючи на існування двох основних підходів до суті фінансового механізму, в науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття “фінансовий механізм” не існує.

У дослідженнях провідних західних вчених фінансовий механізм не виділяють як відокремлений об’єкт вивчення, але всебічно і ґрунтовно досліджують фінансові методи впливу на підприємство, державу і суспільство.

В економічній літературі країн СНД  превалює перший підхід до визначення фінансового механізму як способу організації фінансових відносин (Л.А. Дробозіна, В.М. Родіонова), який складається з елементів та інструментів впливу. Проте, російський економіст В.К. Сенчагов, проводячи чітку структуризацію фінансового механізму, вважає, що фінансово-кредитний механізм включає три підсистеми:

фінансово-кредитне планування;

фінансово-кредитні важелі;

організаційні структури і правовий режим фінансово-кредитної системи.

Структура фінансового механізму, розроблена В.К. Сенчаговим, досить чітко відображає домінанти адміністративного управління економікою. І розробити на такій основі систему макроекономічного регулювання і макрофінансової стабілізації в Україні практично неможливо.

Українські вчені В.М. Федосов, В.М. Опарін, С.Я. Огородник вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми:

фінансово-кредитне забезпечення;

фінансово-кредитне регулювання,

а також організаційні структури і важелі впливу.

Вітчизняний вчений В.М. Опарін визначає фінансово-кредитний механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Структура фінансового механізму, розроблена українськими вченими, в цілому логічна. Але водночас вона потребує певних уточнень і подальшого розвитку.

Так, С.В. Льовочкін пропонує замість терміну “фінансово-кредитний механізм” використовувати “фінансовий механізм”, тому що кредит визначається як складова фінансів, кредитна система – як частина фінансового ринку, який відноситься до фінансової системи, а дії фінансів і кредиту мають єдиний механізм впливу.

Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення про те, за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив, і повинен показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб’єкта фінансових відносин.

Узагальнюючи погляди вчених, можна навести наступне визначення фінансового механізму. Фінансовий механізм – це сукупність методів реалізації економічних інтересів шляхом фінансового впливу на соціально-економічний розвиток підприємства. Складовими фінансового механізму є фінансове забезпечення, фінансове регулювання та система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив.

Фінансовий механізм має певну загальну модель (див. рис. 1.2).

 

 

 



 

Рис. 1.2. Загальна модель фінансового механізму.

 

Слід зазначити, що серед українських вчених існує чітка позиція щодо визначення фінансового механізму підприємства та його складових, якщо поза увагою лишити центральну складову механізму – економічний інтерес учасників фінансових відносин та його присутність у кожній складовій механізму (крім фінансових індикаторів).

Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на вирішення окремих завдань фінансової політики господарюючого суб’єкта. При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового забезпечення  і характеризує активний вплив фінансового забезпечення. В цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію економічних інтересів учасників фінансових відносин.

Вона має наступні напрями свого прояву:

за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;

за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу доходів встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, які, в свою чергу, мають свої важелі впливу, а саме:

первинного впливу, що діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);

вторинного впливу, що діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі:

загального підходу, характерного для всіх суб’єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування);

селективного, диференційованого підходу.

При здійсненні ефективної фінансової політики перевага надається селективному підходу.

Важелі впливу на соціально-економічний розвиток підприємства визначають характер дії фінансових інструментів, коригують цю дію та поділяються:

за напрямом дії – стимули, санкції;

за видами – норми й нормативи;

за методологічними засадами – умови і принципи формування доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансування і кредитування.

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

фінансові категорії;

фінансові показники;

фінансові коефіцієнти.

Застосування фінансових категорій як фінансових індикаторів не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних економічних відносин, тобто чисто теоретичні поняття і не можуть використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти – це відносні фінансові показники, які виконують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати фінансову діяльність. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності та своєчасності.

Отже, по-перше, фінансовий механізм – це складна система, яка дозволяє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який дозволяє вирішувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що роль фінансів у відносинах розподілу є вторинною і основне регулювання здійснюється в сфері виробництва.

Г.Г. Кірейцев, Житомир: ЖІТІ, 2001. – 440 с

4. Фінансова політика підприємства

Розробка фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи управління його фінансами, яке забезпечує досягнення стратегічних та тактичних цілей діяльності організації, які виражаються в максимізації прибутку, забезпеченню його фінансової стійкості, інвестиційної привабливості.

Зазначені цілі індивідуальні для кожного підприємства. В умовах складної загальноекономічної кон`юктури підприємства по - різному підходять до формування та використання прибутку, виплаті дивідендів, регулюванню витрат виробництва, збільшенню майна та об'ємів продаж (виручки від реалізації). Всі ці аспекти діяльності підприємства піддаються управлінню за допомогою різноманітних методів, напрацьованою світовою та вітчизняною практикою.

Фінансова політика підприємства включає податкову, кредитну, облікову, дивідендну політику. Ці елементи фінансової політики тісно взаємозв'язані та утворюють єдине ціле. Фінансова стратегія, як складова фінансової політики, - це довготривалий генеральний план дій по реалізації конкурентних переваг підприємства, забезпечення його грошовими засобами, досягнення фінансової стійкості підприємства в ринкових умовах господарювання.

Актуальність теми «Фінансова політика підприємства» являє собою сукупність концептуальних положень в області управління фінансами підприємства, які орієнтують її на адаптацію до ринкових умов господарювання. Вона виробляється під впливом економічної політики держави, яка включає в даний час лібералізацію цін, регулювання ставки рефінансування та валютного курсу гривні, методи покриття бюджетного дефіциту та інше. Основу фінансової політики складає фінансова стратегія. Фінансова стратегія - стратегічне направлення, яке визначає довгострокову та середньострокову перспективу використання фінансів та передбачає вирішення головних задач, витікаючи з особливостей функціонування підприємства та стану економіки країни. Одночасно з цим підприємство здійснює вибір поточних тактичних цілей, для реалізації яких використовується фінансова тактика. Вона являє собою сукупність конкретних фінансових мір по прийняттю рішення поточних конкретних задач.

Фінансова політика підприємства залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори, залежності підприємства від економічних взаємовідносин з державою, необхідність підпорядкування законодавству держави, виконання обов'язків по сплаті податків та зборів, також від взагалі економічної ситуації в країні, доступності поставок сировини, матеріалів, технологій, інших ресурсів з - за кордону, можливості експорту своєї продукції, від рівня добробуту в країні, соціального складу населення, стабільності грошової одиниці тощо.

Отже, дослідження фінансової політики підприємств з метою їх вдосконалення наразі є доцільним і своєчасним.

Фінансова політика підприємства може бути ефективною, якщо запровадити на підприємстві розрахунок виробничого, фінансового та виробничо-фінансового левереджу.

Розглянемо розрахунок показників левериджу.

Рівень виробничого левериджу можна визначити за формулою:

ЛВ = ∆ Пр/ ∆ОР,                                                  (1)

де ЛВ - виробничий леверидж; ∆Пр - приріст прибутку від реалізації продукції, %; ∆ОР - приріст обсягу реалізації продукції, %.

Економічний зміст виробничого левериджу полягає у тому, що він показує рівень чутливості валового прибутку до зміни обсягу виробництва (реалізації).

Фінансовий леверидж характеризує взаємозв'язок чистого прибутку та прибутку до оподаткування і розраховується наступним чином:

                                      ЛВ = ∆ Пч / ∆По,                                                        (2)                                                 

де ЛФ - фінансовий леверидж; ∆ Пч - приріст чистого прибутку, %;     

 ∆П0 -приріст прибутку до оподаткування, %.

Даний показник показує, у скільки разів чистий прибуток перевищує прибуток до оподаткування. Він тісно пов'язаний з поняттям фінансового ризику, тобто ризику, зумовленого можливою нестачею коштів для сплати відсотків за довгостроковими кредитами. Отже, зростання рівня фінансового левериджу характеризує зростання ризикованості діяльності підприємства.

Узагальнюючим показником левериджу є виробничо-фінансовий, який розраховується наступним чином:

ЛВФ = ЛВ х ЛФ,                                                 (3)

де ЛВФ - виробничо-фінансовий леверидж.

Отже, використовуючи показники левериджу можна приймати ефективні управлінські рішення, правильно плануючі оптимальні обсяги виробництва, структуру пасивів, розраховувати ефективність вкладень з оцінкою їх ризиковості.

Касьян Ірина Сергіївна Вінницький торговельно - економічний  інститут КНТЕУ

Схожі:

План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління icon1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту
Управління – це цілеспрямована дія на об’єкт з метою зміни її стану чи поведінки при зміні обставин
План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління iconРозділ Сутність функцій менеджменту як основи процесу управління
Розділ Системна роль функцій менеджменту в процесі управління І методи їх дослідження
План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління iconПлан Економічний зміст поняття «фінансовий ринок» функції фінансового...
Суб'єкти фінансового ринку та їх класифікація (за основною групою фінансових активів)
План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління iconДипломна робота Тема: Інформаційне забезпечення менеджменту шоу-бізнесу
Сутність І значення інформації та інформаційного забезпечення у процесі менеджменту
План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління iconПлан вступ Частина I. Сутність фінансового аудиту Частина II. Організація...
В наш час, з переходом нашої країни до ринкової економіки, більше уваги починають приділятися окремим господарським одиницям, що...
План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління icon«управління організаціями невиробничої сфери»
Управління організаціями невиробничої сфери” є спеціальним курсом, що призначений для більш глибокого оволодіння теорією та практикою...
План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління iconРеферат з курсу „Вступ до спеціальності”
Еволюція менеджменту як науки. Основні школи І напрямки у розвитку менеджменту
План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління iconБюджетного менеджменту питання до іспиту
Поняття бюджетного менеджменту. Складові елементи організації бюджетного менеджменту
План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління iconВипускна робота бакалавра з менеджменту
...
План Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту як науки, та сфери управління iconДвнз «національний гірничий університет» факультет менеджменту кафедра...
Методичні вказівки щодо організації та проведення виробничої практики зі спеціальності студентів освітньо-кваліфікаційних рівнів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка