Виховна година на тему




Скачати 80.02 Kb.
НазваВиховна година на тему
Дата конвертації05.04.2013
Розмір80.02 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Фізика > Документы
Виховна година на тему:

ХТО ВИЖИВ - НЕ ЗАБУДЕ

Мета:

Формувати уявлення дітей про голодомор 31- 33 років. Розвивати у дітей такі риси характеру ,як взаємодопомога, співчуття, любов до життя. Виховувати у учнів почуття поваги до людей, що пережили голодомор.

Учитель:

Геноцид - це масове сплановане знищення народу з політичних чи ідеологічних міркувань. Хіба не це було в 33-му, коли вимирали цілі села? Відхилений парламентом законопроект стверджує: вся провина за геноцид лежить на комуністично-сталінському режимі. Про пред'явлення якихось претензій Росії, яка себе назвала правонаступницею СРСР, не йдеться. Хоча Україна могла б поставити вимогу, щоб жертвам Голодомору та їхнім нащадкам Росія сплатила компенсацію. Так робиться у світі.




ЦЕ РОБИЛИ АКТИВІСТИ і КОМСОМОЛЬЦІ

Спогади ^ С. ШКУРКО,

колишнього жителя Степківки;
ветерана війни і праці.

Я народився в 1914 році в селі Степківці Первомайського району Миколаївської області в родині споконвічних селян. Мій батько не повер­нувся із фронтів Першої світо­вої війни. З братом Василем та мамою ми жили в напвіземлянці. Коли вона стала зовсім і валитися, ми перейшли про­живати до заможного брата мого батька Дмитра, у якого не було на той час сім’ї. Він виділив нам другу половину своєї хати. от якогось дня весною 1930 року, коли я повернув­ся зі школи, то, як мовиться, остовпів. Не було нікого і нічого ні у дворі, ні у приміщен­нях. Сусіди та брат Василь розповіли, що представни­ки сільської влади, активіс|ти, комсомольці заявились у двір, зачитали постанову про розкуркулення. Живність і майно,всі продукти забрали і вивезли, дядька заарештува­ли, а Василя і маму вигнали з двору. В ті дні таким чином було зруйновано півсотні родин-дворів. Через декілька днів арештованих хліборобів-і трудяг завантажили в потяг на станції Кам’яний Міст.| Дядько Дмитро, як писали односельці, помер на лісоповалі в Архангельській області, під сосною його й прикопали...

Після цього ми перебива лись у своїх родичів. Але для них це було обтяжливо: вони ж переховували “класового \ ворога” і боялися репресій. У нас не було ні свого житла, ні їжі. Жили на змилосерджено му добрими людьми, родича­ми. Ні запасу одягу, ні роботи. Ми подались, як багато таких же, у Первомайськ. Оселили ся в крайній покинутій хаті. Про навчання в школі годі | було й думати. Мені з братом вдалося влаштуватися уцентральний сільськогоспо­дарський кооператив на по­денну різноманітну роботу. Це була велика удача.
^ ЇЛИ ДОХЛЯТИНУ

У грудні 1931 року пізнім вечором до хати зайшла бри­гада місцевих активістів. Вони перевірили наші документи (довідки з сільради), де було вказано, що наш соціальний стан - куркулі, і вигнали з по­мешкання. При цьому вони забрали всю їжу і навіть зва­рену в печі кашу. Мама з тіт­кою пішли у порожню сторож­ку на городах кооперативу, а я з дядьком Іваном - до знайо­мих у землянку. Біля вогнищ грілися в обідраному одязі люди, в багатьох випадках ва­рили м'ясо, дядько казав, що то із скотомогильників.

У лютому 1932 року мені доручили розвозити молоко по організаціях і квартирах місцевого начальства. Молоко було в бідонах, зважувалось, вимірювалось по об'єму, виз­началась жирність. Всі, кому належало його одержувати, дуже суворо контролювали отриману кількість, за яку роз­писувались у відомості. Мож­ливості відлити щось собі не було ніякої. І так усі сварили­ся, що неправильна мірка, яку мені видали в кооперативі. А їсти хотілося дуже, і мукою було дивитися на те роздава­не молоко.

ЖИВОГО - ДО ЯМИ

Одного разу завідуючий фермою Бедиш Іван, коли вже були завантажені чотири бі­дони молока, наказав забрати чоловіка на прізвище Чоботар і відвезти в міліцію. Він лежав припухлий прямо на землі. Я спробував відмовитись. Але за вказівкою завідуючого бі­дони на возі пересунули на­перед і помістили нещасно­го. Був 1933-й рік. Холодний, лютневий чи то березневий дощ не переставав зранку. Не мощена, в багнюці вулиця під цим дощем здавалася безкі­нечною, коли я віз цю люди­ну, ідучи поруч з возом. Чер­говий міліції, подивившись на привезеного, сказав: "Вези його на кладовище. Там єсть яма". Я запротестував, що як же я можу туди везти ще живу людину, і хотів стягти Чобо­таря з воза. На мене суворо нагримали. Я вирішив повез­ти його у лікарню. Там також не прийняли, випровадили з двору. Що мені було робити? Мій "пастир" інколи подавав ознаки життя, я йому нічим не міг допомогти. Навіть укрити від дощу не мав чим і не міг дати строго виміряного моло­ка, коли б він навіть зміг його пити. Хто б повірив мені, що я рятував людину, якщо такі самі охлялі були всюди. Я по­хапцем стягнув під прикриття біля воріт лікарні помираючо­го і погнав конячину. І вже не розрізняв, чи то дощ, чи сльо­зи жалю і відчаю стікають з мого обличчя. До пізнього ве­чора я розвозив молоко, вис­луховуючи лайку за затримку. Через деякий час я був звільнений від обов'язку роз­везення молока. Знову ви­конував різні доручення, пас корів, був нічним сторожем на фермі, тому мав можливість таємно вживати молоко. До­водилось доїти собі прямо в рот. Мати які-небудь пля­шечки, баночки категорично заборонялось. Якщо під час раптових обшуків у когось щось подібне знаходили, то його зразу ж звільняли з ко­оперативу. А що це значило для людини в тих умовах, по­яснювати не потрібно. Робота біля корів і ці рятівні крадіж­ки врятували моє життя в той страшний час.

^ СВОЇХ ВИМОРИЛИ, ЧУЖИХ НАВЕЗЛИ

До літа 1933-го я в своє село не з'являвся. Там твори­лося те, що і по всій Україні. Коли у червні 1933-го я попав у Степківку, то не впізнав її. Багато дворів були порожні, хати обідрані, двори і вулиці заросли бур'яном. Де-не-де як привиди снували люди -виснажені, обідрані, неохайні, мужчини не голені. Всі, хто вижив і ще мав сили, був у по­шуках якоїсь їжі. Село обез­людніло. У родині Федота Вознюка, наприклад, повми­рали він сам, його дружина і ще семеро дітей. Вижив тіль­ки маленький Володя, якого знайшли серед мертвих. У порожні хати десь у 1934-1935 роках привезли сім'ї із центральних районів Росії. Так у селі появились. Гущіни, Новікови, Казакови, Попови, Пінови, Булдакови та інші, які стали нашими односельцями.

На те, що голод був наслід­ком цілеспрямованої політики нищення і подальшого закрі­пачення українських селян, що це дійсно був голодомор, указують відомі факти. Вбив­ча постанова Раднаркому і ЦК ВКПб від 6 травня 1932 року про план хлібозаготівель; 27 грудня 1932 року - запровад­ження паспортної системи і прописки; 17 березня 1933-го року - заборона виходу із колгоспу та інші.

Тільки за Радянської влади були роки голоду, а до цьо­го ні разу на території Украї­ни не зафіксований масовий голод. Сталін правду казав: "Без крестьянства не может бьіть сильного национально-го движения. Национальньїй вопрос - зто, по сути, крес-тьянский вопрос". Ось таке "добро" принесла на Україну совєтська влада. Є підозра, що й нинішні соціально-еко­номічні негаразди у великій мірі спровоковані і підтриму­ються тими ж антиукраїнськи­ми силами.


^ Я пам'ятаю тридцять третій Проклятий рік голодомор.

В той час була я вже доросла Десятий рік мені ішов.

Сатрапи Сталіна — злодюги

Із хати вимели тоді

Усе до крихти, до зернини, Забрали нелюди собі.

Ой, Боже! Боже милостивий!

Не дай побачити повік

Дитячі очі, повні страху,

І сльози наших матерів.

Іде не глянеш: мертві люди, Скрізь по городах, по дворах Лежать розпухлі, мов колоди — Вже й нехоронять — який жах!

А ми іще йдемо до школи

^ Ми із сестричкою живі.

І я несу в руці не книжку,

А чайник сірої бурди.

Це поміч нам, щоб ми не вмерли, Та крихта хліба глевтяка, Який нехоче лізти в горло,

Ой, доле-доленько гірка.

Йдемо і сьорбаємо потроху

Оту із чайника бурду,

І раптом чуємо: людина Кричить: рятуйте — бо помру.

Я пам 'ятаю тільки очі

(Він ледве-ледве шепотів)

Оцей глевтяк.що звався хлібом, Він лиш понюхати хотів.

Самі голодні, кусень чорний

^ Ми піднесли йому до вуст

І він заплакав, як дитина, Здригнувсь в останнє його вус.

Малі були, та вже ми знали,

Що всіх чекає тільки смерть.

Ми навіть плакать перестали,

Бо сльози висохли ущерть.

Як вимирали цілі села,

Вмирали душі і слова,

Жило єдине слово: голод.

І я між мертвими жива.

І як ми вижили — не знаю,

Але ми вижили тому,

Що дуже ми хотіли жити

На зло усім, на зло всьому.

Що я не вмерла щира дяка Тобі, травичко весняна,

Яку зубами тихо гризла

Та ще росу її пила.

Спасибі жолудям у лісі,

Які ми смачно їли теж,

А більше всього — корівчині,

Яку любили ми без меж.

Спасибі вам, ліси і луки,

Спасибі всякій звірині,

Спасибі Господу святому,

Що ми лишилися живі.

Та ходить знов по світу голод,

Він Україною іде,

І я страшусь: там знову діти

Голодні, бідні, як ніде.

Ще світом ходять людоїди,

Ще кровопивці тут живуть...

Моя нещасна Україно!

Ти сієш, а вони пожнуть.

Г.БОНДАРІВНА,

М.Філадельф


.

Схожі:

Виховна година на тему iconВиховна година на тему
Мета: розвиток дитини як особистості, розкриття її позитивних здібностей, знань про особистість, спілкування, взаєморозуміння та...
Виховна година на тему iconВиховна година на тему
Мета: Ознайомлення дітей з загальними правилами поведінки під час грози та блискавки. Виховувати почуття відповідальності за власне...
Виховна година на тему iconВиховна година на тему
Ознайомлення дітей з правилами користування мобільним в публічних місцях та правилами спілкування мобільним телефоном
Виховна година на тему iconВиховна година на тему
Мета. Ознайомити учнів із славними тра диціями українського війська, що бере початок ще з часів Київської Русі та Запорозької Січі,...
Виховна година на тему iconВиховна година на тему
Формувати поняття шкідливості мобільних. Розвивати у дітей уміння робити правильні висновки щодо користування телефоном та уміння...
Виховна година на тему iconВиховна година на тему
Формувати уявлення дітей про голодомори різних часів. Розвивати у дітей такі риси характеру,як взаємодопомога, співчуття, любов до...
Виховна година на тему iconВиховна година а тему: «звичаї та традиції в україні»
Дорогі друзі! Всі ми з вами добре знаємо, що традиції І звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному,...
Виховна година на тему iconВиховна година на тему
Формувати уявлення дітей про голодомор 32-33 років. Розвивати у дітей такі риси характеру,як взаємодопомога, співчуття, любов до...
Виховна година на тему iconВиховна година на тему:  "8 Березня – найперше свято весни" 
Мета: Поглибити знання учнів щодо традицій святкування дня восьмого березня; ознайомити з історією виникнення свята; виховувати в...
Виховна година на тему iconВиховна година на тему
Мета: формувати поняття притчі, як морального повчання. На прикладі конкретних притч показати значення точного висловлю­вання думки...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка