1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту




Назва1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту
Сторінка6/10
Дата конвертації25.02.2013
Розмір1 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Інформатика > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

42. Характ. методів прогнозування

прогнозування – науково-обгрунтоване передбачення можливих напрямків майбутнього розвитку під-ва, яке розглядається у взаємодії з навколишнім середовищем. Неформальні методи прогнозування використовують:-вербальну інформацію (усна інформація, радіо і телепередачі, консультанти, юристи), -писмову інформацію(газети, журнали),-промислове шпигунство – потрібно захищати дані, що мають статус вашої інтелектуальної власності. Кількосні методи прогнозування: 1.аналіз тимчасових рядів – заснований на припущенні, відповідно до якого те, що трапилося у минулому, допомагає правильно оцінити майбутнє.2.каузальне(причинно-наслідкове) моделювання – розумніші і математично складніший метод прогнозування. Якісні методи( здійснюються експертами): -думка журі; -сукупна думка збутовиків; -модель очікування споживачів; -метод експертних оцінок.
43. Загальні поняття організаційної культури, вплив організаційної культури на ефект. управл.

Організаційна культура — сукупність норм, цінностей, традицій, поглядів, припущень, які часто не підлягають формулюванню і бездо­казово приймаються й поділяються всіма членами колективу. Виділяють такі основні поняття як: Символи — це об'єкти, дії чи події, наповнені пев­ним змістом. Наприклад, фірмові куртки, у які одягнені учасники реклам­них акцій провідних компаній. Міфи, перекази — це часто повторювані оповідання, основані на реальних подіях, що відбувалися в компа­нії. Зазвичай вони відображають основні цінності кор­поративної культури. У компанії Dayton Hudson популярна сага про виконавчо­го директора, що розпорядився подарувати покупниці нову пральну машину через те, що в старій зламалася пряжка її улюбленого пояса (заохочення самостійних рішень співробітників усіх рівнів щодо скарг покупців). Девіз (слоган, лозунг) — у ньому лаконічно сформу­льовано основну цінність корпоративної культури. На­приклад, Харківська бісквітна фабрика своїм девізом обрала: «Ми працюємо для Вас сьогодні, завтра і зав­жди». Цей девіз, розміщений у всіх фірмових магази­нах, наголошує на пріоритетності для фірми інтересів покупців. Церемонії — особливі планові заходи для всіх членів колективу, покликані зміцнити віру працівників у цін­ності організації, сприяти їх об'єднанню тощо. Це, на­приклад, урочисте вручення премій чи нагород, що здійснюється на загальних зборах і має велике виховне значення — працівники розуміють, що компанія цінує тих, хто досяг успіхів. Що стосується впливу орг-ї культури на ефективність упр-я, то варто відміти що основою внутрішнього середовища організа­ції, її потенціалу є організаційна культура. Во­на дає змогу відрізнити одну організацію від іншої; з урахуванням філософії, взятої за її основу, формуються цілі та завдання організації; завдяки закладеним нею цінностям працівники організації згуртовуються, мобі­лізують свої зусилля у складний період і готові до сприйняття нового (як у сфері технологій, так і в прин­ципах і методах) у відносно спокійний період. Саме зав­дяки високій організаційній культурі можлива така де­централізація управління, яка забезпечує гнучкість і оперативність фірми, краще використання її ресурсів, творчого потенціалу працівників, а також можливостей зовнішнього середовища.
44. Загал. поняття та розвиток організаційної культури

Організаційна культура — сукупність норм, цінностей, традицій, поглядів, припущень, які часто не підлягають формулюванню і бездо­казово приймаються й поділяються всіма членами колективу. Переважно виділяють 3 рівні орг культ. Перший рівень. Охоплює видимі об'єкти, артефакти культури: манери, одяг, правила поведінки, фізичні сим­воли, організаційні церемонії, дизайн і розміщення офі­сів. Так, фірма ІВМ ввела у практику використання деві­зів, які вказують співробітникам, що має спрямовувати її дії у кожному конкретному випадку. Другий рівень. До нього відносять загальні цінності, що знаходять відображення у словах і справах співро­бітників організації, ними визнаються і свідомо культи­вуються. Західні фірми все частіше зі своїх систем цінностей вилучають такі, як: дисципліна, слухняність, ієрархія, досягнення, кар'єра, достатність, влада, централізація та ін. Їх заступають: самовизначення, участь, колекти­візм, розкриття особистості, творчість, здатність іти на компроміси, децентралізація тощо, тобто цінності, орі­єнтовані на якість людських ресурсів. Третій рівень. Це базові, основоположні переконан­ня, які є сутністю організаційної (фірмової) культури. Саме вони керують поведінкою і рішеннями людей на підсвідомому рівні. Наприклад, якщо на підприємстві ставлення керівників до підлеглих ґрунтується на пе­реконанні, що всі люди мають глибоку антипатію до праці, а значить, за будь-якої нагоди ухилятимуться від її виконання, то тут панує загальна підозрілість, обме­жується свобода дій підлеглих, встановлюється жорс­ткий контроль за виконанням дорученої роботи. У тих організаціях, де керівництво переконане, що кожна лю­дина прагне бути відповідальною, працівники мають більшу свободу, довіряють один одному і працюють спільно. Таким чином, організаційна культура – це своєрідна закрита мораль, покликана зміцнювати згуртованість соціальної групи, спрямовувати її діяльність у потрібному руслі, що забезпечує успішне функціонування і розвиток орг-ї.
45. Сутність та необхідність контролю, процес контролю, види контролю

Контроль — елемент і чинник управління економічними суб'єкта­ми, процесом, який полягає в нагляді за ними з метою перевірки від­повідності їх стану законодавчим нормам, стратегіям, цілям тощо. Сутність процесу контролювання визначається його змістом і технологією виконання. Зміст вказує на те, що саме підлягає контролюванню, на які параметри об'єкта контролю слід звертати увагу; технологія — описує, як саме його здійснювати, хто контролює, у якій послідовності. Необхідність контролю обумовлюється: 1)невизначенністю майбутнього;2)попередженням критичних ситуацій; 3)підтримкою успіху. Процес контролю здійснюється в к-ка етапів: 1)встановлення стандартів і критеріїв (Стандарт вказує на те, яким має бути кінцевий результат, щоб досягти поставлених цілей, а критерієм контролю виступають конкретні цілі, вибрані з планів і стратегій організції); 2)вимірювання досягнутих результатів і зіставлення їх зі стандартами (передбачає визначення масштабу відхилень, вимірювання результатів, переведення інфо про отримані результати, оцінювання досягнутих результатів); 3)прийняття рішень про коригування дій (від правильності дій на цьому етапі залежить ефективність функціонування орг-ї).Види: • попередній контроль — реалізується ще до фак­тичного початку роботи і дає змогу оцінити якість ре­сурсів, які використовуватиме організація. Увага ак­центується на тому, щоб не допустити на підприємство такі ресурси (сировину, обладнання, людей), які мо­жуть завадити досягненню його цілей. • поточний контроль — здійснюється в процесі ро­боти на певних її етапах. Увагу зосереджено на якості видів діяльності, що забезпечують процес перетворення вхідних ресурсів на готову продукцію. У процесі поточ­ного контролю використовують систему зворотного зв'язку, яка передбачає надання керівництву інформа­ції про виконану роботу. Зворотний зв'язок працює у вигляді періодичної звітності. Поточний контроль дає змогу швидко визначити причини виникнення проб­лем. • підсумковий (завершальний) контроль-здійснюється після завершення трудової операції. Спрямо­ваний на оцінювання якості роботи, кінцевої продукції чи послуг. Дає змогу керівництву визначити, наскільки реальними є складені плани; сприяє формуванню дієво­го мотиваційного середовища в організації, якщо її керівництво повязує винагороди з отримання певного результату.
46. Роль комунікацій в управлінні

Основою комунікацій є інформація. Це найважливі­ший ресурс, який дає змогу організаціям розвиватися, зміцнювати стратегічні позиції. В умовах поділу праці без своєчасного надходження інформації неможлива спільна робота. Без неї менеджер не може сформулюва­ти цілі, оцінити ситуацію, визначити проблеми, підго­тувати і прийняти рішення і проконтролювати його ви­конання, тобто належним чином здійснювати управлін­ські функції. Комунікація (лат. — зв'язок, повідомлення; спілку­вання) — передавання інформації від однієї особи до іншої (інших). Метою комунікацій є розуміння і осмислення пере­даної інформації. Часто інформація при передаванні може бути спотворена, що спричиняє неправильне ро­зуміння її і, як наслідок, прийняття неправильного рі­шення. Розрізняють поняття «дані» та «ін­формація»: Дані — неопрацьовані цифри і факти, що відображають окремі аспекти стану керованої та керуючої систем і зовнішнього се­редовища; Інформація ( від лат.— надаю форму, створюю уявлення про щось) — повідомлення, яке дає змогу усунути невизна­ченість знань користувача про стан об'єкта та розвиток подій. Комунікаціями пронизана вся система управління організацією: К - Планування – К - Управлінські рішення (прийняття рішень) – К - Організовування – К – Мотивація – К – Контроль – К. Вимоги до інформації неоднакові на різних стадіях процесу управління. Так, при визначенні цілей велике значення мають обсяг інформації, наукова і технічна її новизна, повнота. При оцінюванні ситуації — важлива структура інформації, що дає змогу використати сис­темний підхід для аналізу ситуації. При розробленні управлінських рішень — її своєчасність, повнота, мож­ливість автоматизованого оброблення тощо.
^ 47. Структура комунікаційного процесу.

Комунікаційний процес — процес, у ході якого дві чи більше осо­би обмінюються й осмислюють отриману інформацію, мета якої полягає в мотивуванні певної поведінки чи впливу на неї. Елементами комунікаційного процесу є: 1)відправник — особа, яка збирає і передає інфор­мацію, генерує ідеї;2)повідомлення — осмислена ідея, закодована пев­ним чином для адресата;3)канал — засіб передавання інформації;4)отримувач — особа, група осіб, яким призначена інформація;5)зворотний зв'язок — інформація відправнику про те, наскільки правильно інтерпретовано його вихідне послання. Модель комунікації, як одностороннбої дії: Джерело- закодоване повідомлення- Канал звязку- розкодоване повідомлення-Одержувач. Комунікаційний процес починається тоді, коли від­правник вирішує повідомити якийсь факт, ідею отри­мувачу. Ця інформація є важливою для відправника, і він вважає, що її можна використати для досягнення певних цілей, обговоривши це попередньо з іншою за­цікавленою людиною. Для цього він так подає інформа­цію (ідею), щоб вона була своєчасно прийнята отримувачем і дала йому змогу правильно інтерпретувати си­туацію. А це можливо лише в тому разі, коли ідея буде передана у вигляді зручного для сприйняття повідом­лення за допомогою такого засобу (каналу), який міні­мізує її спотворення, забезпечить потрібну швидкість передавання і дасть змогу без особливих зусиль розко­дувати надіслану інформацію.Комунікаційний процес вважають завершеним, ко­ли отримувач підтвердив своє розуміння інформації відправнику. Для цього здійснюють зворотний зв'язок, у процесі якого з'ясовується, наскільки правильно зро­зумів інформацію отримувач. Ефективність комунікації визначається тим, на­скільки вона допомагає вплинути на поведінку адресата в бажаному руслі. Для цього необхідно враховувати де­які аспекти психології людини і дотримуватися певної послідовності здійснення комунікацій, такі як: 1)привернення уваги адресата; 2)формулювання повідомлення; 3)доведення повідомлення до адресата; 4)забезпечення розуміння повідомлення; 5)визнання адресатом важливості інфо; 6)виконання дій.
^ 48. Характеристика основних типів невербальної комунікації.

Комунікація (лат. — зв'язок, повідомлення; спілку­вання) — передавання інформації від однієї особи до іншої (інших). Комунікації можуть відбуватися різними способа­ми — письмово, усно, невербально. Кожен з них має свої переваги і недоліки, що і зумовлює сфери їх вико­ристання. Невербальні (несловесні) комунікації. Це комуні­кації через міміку, жести, вираз очей тощо, що свідчать про ставлення співрозмовників один до одного і до ін­формації, якою вони обмінюються. Вчені встановили, що 55% повідомлень сприймаються через вираз облич­чя, пози, жести; 38% — через інтонації голосу і лише 7% — через слова. Невербальні сигнали («мова тіла») можуть багато чого розповісти про внутрішній стан на віть незнайомої людини. Вони посилюють сприйняття співрозмовником почутого, підтверджуючи його досто­вірність (у разі адекватних символів) або спростовуючи (коли невербальні знаки вказують на обман). Вміле їх використання дає змогу розуміти людей, вести перего­вори, вирішувати конфлікти, виступати перед аудито­рією, викликати довіру тощо.Так, якщо людина, з якою ви ведете переговори, від­хилилась назад, це означає, що рішення її не на вашу ко­ристь. Слід терміново вводити в дію інші аргументи, які підвищили б зацікавленість партнера в позитивному ви­рішенні питання. Якщо в процесі розмови виникла пауза і співрозмовник кинув погляд на вас — він чекає вашої відповіді. Якщо ж після своєї паузи співрозмовник відвів погляд у бік — це прохання не перебивати його. Погла­джування вуха, очей, брів — свідчення напруженого об­мірковування отриманої інформації. Отже, знання «мо­ви тіла» необхідне для успішних комунікацій.Правильний вибір методів комунікації і їх поєднання забезпечує ефективний обмін інформацією, а неправиль­ний — ускладнює спілкування, призводить до непорозу­мінь, які навіть можуть спричинити конфліктну ситуацію.
49. Характ. комунікаційних мереж, приклади комунік. мереж у групах

Комунікаційна мережа — сукупність джерел та каналів надхо­дження і поширення інформації, створеної суб'єктом управлін­ня для прийняття обгрунтованих рішень і доведення їх до вико­навців. Комунікаційні мережі поділяють на дві групи, які різняться ступенем централізації надходження і поширення інформації:-централізовані мережі (вирішення проблем і прийняття рішень передбачає взаємодію з одним і тим самим співробітником);-децентралізовані мережі (члени команди вільно спілкуються між собою, однаковою мірою опрацьову­ють інформацію і приймають узгоджені рішення). Виділяють такі ко мунікативні схеми: колесо — всі інформаційні потоки проходять че­рез одну центральну особу (лідера);«У» — менш централізована; до лідера наближені дві особи, які можуть виконувати роль радників.У межах децентралізованої мережі виокремлюють такі комунікативні схеми: коло — рівномірний потік інформації між усіма членами команди, лідер відсутній, мережа неорганізо­вана, нестійка, але активна; «всі канали» — прямий доступ до інформації всіх учасників команди; усі беруть однакову участь в обгово­ренні; груповий лідер не має надмірної влади. Наприклад, при контролі за виконанням вироб­ничої програми цеху інформація від майстрів чи на­чальників дільниць надходить до начальника цеху, який і приймає рішення щодо коригування календар­них планів у разі виникнення «вузьких місць». Тут ко­мунікації здійснюються за схемою «колесо». За схемою «У» часто працюють керівники малих підприємств. Наприклад, для прийняття рішення щодо розширення виробництва директору фірми необхідні консультації фінансового менеджера або головного бухгалтера (щодо фінансових можливостей фірми) і комерційного дирек­тора (щодо ринкової кон'юнктури). Мережі типу «всі канали» до­цільно використовувати для розроблення стратегічних рішень, коли лідеру необхідні консультації всіх клю­чових осіб фірми та провідних фахівців. Мережа «ко­ло» придатніша для вирішення взаємопов'язаних зав­дань, коли інформація, отримана від однієї особи, слу­жить відправною точкою для наступного етапу робіт і завершення інформаційного ланцюжка є підставою для наступного витка робіт, які потребують висновків попередньої роботи (наприклад, при розробленні ново­го продукту).

50. Види організаційних повноважень, процес їх делегування

Повноваження — обмежене право використовувати ресурси ор­ганізації і спрямовувати зусилля працівників на виконання визна­чених завдань. Відповідальність — необхідність, обов'язок посадової особи від­повідати за свої дії, виконуючи поставлені завдання. Повноваження делегують відповідній посаді, а не ін­дивіду, який її обіймає. Делегування повноважень — передавання прав щодо прийняття рішень з вищого рівня до нижчого. Залежно від ступеня делегування повноважень роз­різняють централізовані та децентралізовані організації.. Централізована організація. Усі повноваження та відповідальність із певної функції зосереджені в одному підрозділі і є прерогативою керівника цього підрозділу. Це сприяє: -підвищенню контролю та координації спеціалізованих функцій; -зменшенню кількості помилкових рішень; -забезпеченню збалансованого розвитку всіх структурних підрозділів. Децентралізована організація. Передбачає делегу­вання повноважень на нижчі рівні управління. Висо­кий рівень децентралізації в організації означає, що: -переважна більшість рішень приймається на нижчих рівнях управлінської ієрархії; -рішення, що приймаються на нижчих рівнях, є важливими для організації; -послаблюється централізований контроль за рі­шеннями, прийнятими управлінським персоналом. Делегування повноважень може бути: -тривалим (керівник доручає працівнику самос­тійно виконувати завдання). У такому разі завдання оформляють як посадові обов'язки; - частковим (разовим) дорученням (саме завдання залишається у функціональній сфері керівника).Ефективне делегування має такі переваги: -розширює можливості керівника у вирішенні нажливих справ, -звільняючи його від рутинної роботи; -стимулює розвиток здібностей, ініціативи, -само­стійності та компетенції підлеглих, сприяє застосуван­ню їх професійних знань і досвіду; -підвищує оперативність прийняття та обґрунто­ваність управлінських рішень, -оскільки їх приймають на тому рівні, де відомі подробиці виконуваної роботи; -позитивно впливає на мотивацію праці підлег­лих, на їх задоволення роботою. Отже, ефективне управління сучасними організаці­ями неможливе без делегування повноважень. Децен­тралізація управління підвищує його оперативність, збільшуючи адаптивність організації.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconПлан Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту...
Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошовий оборот підприємства, який спричинює зміну форм вартості І супроводжується...
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconРеферат з курсу „Вступ до спеціальності”
Еволюція менеджменту як науки. Основні школи І напрямки у розвитку менеджменту
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconДипломна робота Тема: Інформаційне забезпечення менеджменту шоу-бізнесу
Сутність І значення інформації та інформаційного забезпечення у процесі менеджменту
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconРозділ Сутність функцій менеджменту як основи процесу управління
Розділ Системна роль функцій менеджменту в процесі управління І методи їх дослідження
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconБюджетного менеджменту питання до іспиту
Поняття бюджетного менеджменту. Складові елементи організації бюджетного менеджменту
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconСучасні теоретики менеджменту розрізняють такі концепції І підходи...
Сучасні теоретики менеджменту розрізняють такі концепції І підходи до розвитку науки управління: поведінкова концепція, системний...
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconДокументаційне забезпечення системи менеджменту якості підприємств туристичної індустрії
Розглянуто питання документаційного забезпечення системи менеджменту якості на підприємствах туристичної індустрії в умовах інтеграції...
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconДосвід освітнього менеджменту
Він є складовою проекту єс „Мережева взаємодія університетів-партнерів в реалізації багаторівневої системи підготовки та підвищення...
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconДосвід освітнього менеджменту
Він є складовою проекту єс „Мережева взаємодія університетів-партнерів в реалізації багаторівневої системи підготовки та підвищення...
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconКафедра менеджменту та економічної безпеки Східноукраїнського національного...
Обмін результатами наукових досліджень, обговорення актуальних питань теорії та практики менеджменту
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка