1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту




Назва1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту
Сторінка8/10
Дата конвертації25.02.2013
Розмір1 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Інформатика > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

61. Методи і моделі прийняття управл рішень

Кількісні методи застосовують, коли фактори, що впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити та оцінити. Якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття рішення не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню. До якісних методів належать в основному експертні методи Загальна характеристика кожної з наведених груп методів:Аналітичні методи характеризуються тим, що встановлюють аналітичні залежності між умовами вирішення задачі та її результатами. До аналітичних належить широка група методів економічного аналізу діяльності фірми (побудова рівняння беззбитковості і знаходження точки беззбитковості).Статистичні методи ґрунтуються на збиранні та обробці статистичних матеріалів. Характерною рисою цих методів є врахування випадкових впливів та відхилень. (Включають методи теорії ймовірностей та математичної статистики. В управлінні широко використовують наступні з цієї групи методів: кореляційно-регресійний аналіз; дисперсний аналіз; факторний аналіз; кластерний аналіз; методи статистичного контролю якості і надійності та інші).Методи математичного програмування. Найбільш широко методи математичного програмування застосовуються в сферах планування номенклатури і асортименту виробів; визначенні маршрутів виготовлення виробів; мінімізації відходів виробництва; регулюванні запасів; календарному плануванні виробництва тощо. В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень: Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи. Поведінкова модель спирається на поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте); Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується.


^ 62. Визначення і класифікація управлінських рішень

Управлінське рішення — результат вибору суб'єктом управління способу дій, спрямованих на вирішення поставленого завдання в іс­нуючій чи спроектованій ситуації. 1.За функціональним призначенням: планові — стосуються планування діяльності ор­ганізації та її підрозділів; організаційні — структурують відносини в орга­нізації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов'язків; використовують для розподілу виробничих завдань; регулюючі — регулюють перебіг процесів в орга­нізації, усувають відхилення від запланованого; активізуючі — спрямовані на активацію певних дій
персоналу, заохочують до кращого виконання роботи; контрольні — стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів. 2. За змістом: економічні — спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в органі­зації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо); соціальні — зорієнтовані на вибір ефективних ме­тодів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо); технічні — пов'язані з функціонуванням техніч­ної складової (вибір технологій, налагодження, регулю­вання, вдосконалення техпроцесів тощо); наукові — стосуються вибору напряму науково-дослідних робіт, впровадження інновацій тощо. 3.За характером дій: директивні — потребують обов'язкового виконання; нормативні — служать орієнтиром, стандартом при прийнятті інших рішень у даній сфері; методичні — у них дається детальний опис дій, які необхідно виконати у певній ситуації; рекомендаційнійні рекомендують, як краще вчи­нити в певній ситуації, але залишають право вибору ін­шого рішення; дозвільні — дозволяють певні дії. 4.За часом дії: стратегічні — спрямовані на визначення страте­гічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу пер­спективу (5—15 років чи більше); тактичні — стосуються вибору способів і методів реалізації стратегії, розраховані на 1—2 роки; оперативні — визначають конкретні заходи (роз­раховані на реалізацію протягом 1 року), за якими здійснюється організація і регулювання виробничих процесів. 5. За напрямом впливу: внутрішнього спрямування — спрямовані всере­дину організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових; зовнішнього спрямування — визначають способи й методи взаємодії організації із зовнішнім середови­щем. 6. За способом прийняття: індивідуальні — приймаються одноосібно люди­ною, що має на це повноваження; колегіальні — приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців; колективні — приймаються всім колективом, якого стосується проблема. 7. За рівнем прийняття рішень: організація в цілому- приймаються вищим рів­нем менеджменту; структурні підрозділи — приймаються лінійними керівниками середніх та низових рівнів; функціональні служби — приймаються функціо­нальними менеджерами; окремі працівники — приймаються індивідами (на­приклад, вибір способу виконання дорученого завдання). 8.За ступенем ефективності: оптимальні — ставлять за мету вибір найкращого рішення; раціональні — передбачають вибір рішення, яке дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим; приймаються за умов обмеженості ресурсів. 9. За методами підготовки: креативні — використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв'я­зання проблеми; евристичні — прийняття рішення через «осяян­ня»; репродуктивні — використовують відомі й рані­ше вживані способи розв'язання проблеми (відтворю­ються раніше прийняті рішення). 10.За ступенем структурованості: структуровані; слабоструктуровані; неструктуровані.
64, 66. Х-ка осн форм влади, переваги та недоліки, баланс влади.

Ефективність організації залежить не лише від про­фесіоналізму керівника, а й від форм влади, які він за­стосовує. У сучасному менеджменті виокремлюють п'ять основних форм влади: владу примусу, винагоро­ди, законну, експертну, харизматичну.

Влада — можливість впливати на поведінку інших людей. Влада примусу. Джерелом її є страх. Вплив — поведінка однієї людини, яка вносить зміни в поведін­ку, стосунки, відчуття іншої людини.Ґрунтується на побоюванні виконавця втратити роботу, посаду, пре­мію, повагу, захищеність тощо. Недоліками такої влади є: відсутність довіри між підлеглими та керівництвом; значні витрати на контроль за діями підлеглих; бажання підлеглого помститися керівникові; орієнтація підлег­лих на виконання роботи лише у межах встановленого завдання, гальмування розвитку організації, стримуван­ня ініціативи. Влада винагороди. У її основі — стимули і винаго­роди як головні важелі впливу. Джерелом такої влади є прагнення людей задовольнити певні свої потреби. Керівник використовує бажання підлеглих отримати винагороду в обмін на виконану роботу, певну поведін­ку тощо. Однак її недоліком є те, що з часом цінність звичної винагороди знижуєть­ся, задоволення від її отримання втрачається. Тому її використання не дає бажаного результату. Але для за­безпечення дієвості цієї форми влади винагорода має бути цінною для виконавця. При цьому слід брати до уваги, що в людей різне розуміння цінностей.Законна влада. Передбачає вплив на підлеглих че­рез традиції, здатні задовольнити потребу виконавця у захищеності й належності. Ґрунтується на переконанні підлеглих у праві керівника віддавати накази, обов'яз­кові для виконання. Перевагами законної влади є за­безпечення стабільності організації, швидкість та пе­редбачуваність впливу, оскільки виконавець реагує не на певну людину (керівника), а на відповідну посаду. Суттєвий недолік — консерватизм, який перешкоджає організації бути гнучкою. Експертна влада. В її основі — вплив через розумну віру, яка зумовлена переконаністю в тому, що керівник має ґрунтовні знання з питань, які вирішуються. Дже­релом експертної влади є знання. Недолі­ками експертної влади є те, що навіть одне помилкове рішення похитне віру підлеглих, а значить, і авторитет керівника, а поява ще одного експерта спричинить кон­куренцію за владу.Перевагою експертної влади в усіх її різновидах є те, що вона попіирюється не лише на підлеглих, а й на пра­цівників різних рівнів з оточення менеджера. Однак во­на може бути небезпечною для того, хто її завоював, і є загрозою для інших. Харизматична (еталонна) влада. Формується на засадах харизми, тобто на силі особистих якостей або професійних здібностей людини, визнаної лідером не лише формально. Таким лідерам властиві незалеж­ність, гідність, неординарна і вражаюча зовнішність, риторичні здібності, талант управлінця, впевненість у собі, вимогливість та позитивний критицизм у ставлен­ні до підлеглих, об'єктивність у заохоченні й покаранні, ввічливість і доброзичливість тощо. Баланс влади – це коли Влада керівника над підлеглими=Залежності підлеглих від керівника. Практичне застосування охарактеризованих форм влади визначається тим, наскільки вони відповідають ситуації, тобто якою мірою можуть вплинути на поведінку конкретної людини чи групи людей, щоб спряму­вати їхні дії на досягнення цілей організації. Менеджер має прагнути до раціонального поєднання всіх можли­вих форм і джерел влади, оскільки це є однією з голов­них умов ефективного керівництва.
67. Х-ка лідерства як соц-психологічного явища

Лідерство — здатність впливати на поведінку окремих осіб чи ро­бочої групи особистими якостями, які відповідають зовнішнім і внутрішнім потребам групи.Лідерство ґрунтується на соціальній взаємодії у гру­пі людей, на визнанні професіоналізму та компетент­ності. Керівника, який досяг влади лише завдяки своїй по­саді і керує людьми винятково з цих-позицій, відносять до формальних лідерів. З позиції інтересів організації ідеальним є поєднан­ня формальних і неформальних основ влади. Лідерство підсилює керівні дії менеджера у таких сферах, як визначення цілей, координація зусиль під­леглих, оцінка результатів їхньої роботи, мотивування діяльності, забезпечення групо­вої синергії; відстоювання інтересів групи за її межами, визначення перспектив її розвитку тощо. Однак, як свідчить досвід, ефективний менеджер не завжди є ефективним лідером, і навпаки.Ознаки лідера: 1) Лідер надихає людей, вселяє ентузіазм, пере­даючи співробітникам власне бачення майбутнього і до­помагаючи їм адаптуватись до нового; 2) Лідери досягають цілей прогнозуванням майбут­нього і шляхів його досягнення, не вникаючи в опера­тивні деталі й рутину; 3) Лідери підтри­мують працівників, які розуміють і поділяють їхні по­гляди та ідеї, враховують їх потреби, цінності та емоції і не пов'язують повагу до себе зі своїм статусом; 4) Лідери будують стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючи їх; 5) Лідери самі визначають цілі й спрямовують зусил­ля своїх послідовників на їх реалізацію; 6) Лідери розробляють нові й неод­нозначні способи вирішення проблеми, беруть на себе ризик і виявлення нових проблем, особливо в тому разі, коли існують можливості для отримання винагороди. Дослідження свідчать, що значна група менеджерів має лідерські якості. Але ситуація, коли менеджер не є лідером, трапляється в житті часто. Водночас лідер не завжди обіймає керівну посаду і його вплив на оточую­чих може заважати менеджерові ефективно керувати.
68. Роль лідерства в управлінні, підходи до лідерства, умови ефективного лідерства.

Керівник — індивід, який очолює колектив і використовує надану йому владу для впливу на поведінку людей, що у ньому працюють.Керівник може використовувати формальні важелі впливу (у цьому разі поняття «керівник» ототожнюється з поняттям «менеджер», «керуючий») і неформальні (у цьо­му разі поняття «керівник» ближче до поняття «лідер»).Між керівництвом і лідерством існує певна різниця.Керівництво — процес впливу на підлеглих за допомогою фор­мальних важелів для забезпечення виконання ними офіційно ви­значених доручень і вирішення певних завдань.Основою керівництва є вплив і влада. Вплив — це поведінка однієї людини, яка вносить зміни у поведін­ку, стосунки, відчуття іншої людини. Влада — це мож­ливість впливати на поведінку інших.Лідерство — здатність впливати на поведінку окремих осіб чи ро­бочої групи особистими якостями, які відповідають зовнішнім і внутрішнім потребам групи.Лідерство ґрунтується на соціальній взаємодії у гру­пі людей, на визнанні професіоналізму та компетент­ності.Відмінності менеджера і лідера: 1.Менеджер спрямовує роботу інших і несе персо­нальну відповідальність за її результати, вносить поря­док і послідовність у роботу. Взаємодію з підлеглими він вибудовує переважно на фактах і в межах встановле­них цілей. Лідер надихає людей, вселяє ентузіазм, пере­даючи співробітникам власне бачення майбутнього і до­помагаючи їм адаптуватись до нового.2.Менеджер переважно пасивні щодо цілей. Частіше вони орієнтуються на кимось встановлені цілі. Лідери ж, навпаки, самі визначають цілі й спрямовують зусил­ля своїх послідовників на їх реалізацію.3.Менеджери схильні розробляти свої дії в деталях і в часі, планувати залучення і використання необхідних ресурсів для підтримування організаційної ефективнос­ті. Лідери ж досягають цілей прогнозуванням майбут­нього і шляхів його досягнення, не вникаючи в опера­тивні деталі й рутину. 4.Менеджери надають перевагу порядку у взаємодії з підлеглими, вибудовуючи стосунки з ними відповідно до ролей підлеглих у запрограмованому ланцюжку по­дій або у формальному процесі прийняття і реалізації рішень. Це зумовлено тим, що менеджери відносять се­бе до особливого соціального інституту. Лідери підтри­мують працівників, які розуміють і поділяють їхні по­гляди та ідеї, враховують їх потреби, цінності та емоції і не пов'язують повагу до себе зі своїм статусом. 5.Менеджери забезпечують досягнення цілей працею підлеглих, контролюючи їхню поведінку і реагуючина кожне відхилення від плану. Лідери будують стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючи їх. 6.Менеджери, використовуючи свій професіона­лізм, здібності та вміння, концентрують свої зусилля у сфері прийняття рішень; намагаються звузити набір способів вирішення проблеми; рішення часто прийма­ють на основі досвіду. Лідери розробляють нові й неод­нозначні способи вирішення проблеми, беруть на себе ризик і виявлення нових проблем, особливо в тому разі, коли існують можливості для отримання винагороди. З позиції інтересів організації ідеальним є поєднан­ня формальних і неформальних основ влади. Менеджер, будучи лідером, здійснює свої управлінські функції че­рез призму неформального лідера. У підпорядкованому йому колективі складаються стосунки «лідер — послі­довник», які значно тісніші та результативніші, ніж відносини «начальник — підлеглий».
69. Поняття мотиваційного процесу

Мотивація — сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, що спонукають до діяльності, задають межі і форми діяльності і спря­мовують цю діяльність на досягнення певних цілей.У менеджменті це психологічне явище використову­ють для виявлення важелів впливу на поведінку праців­ників, тобто з метою здійснення їх мотивування. Мотивування — вид управлінської діяльності, спрямований на спонукання себе та інших працівників

організації до діяльності, що забезпечує досягнення визначених цілей. Сутність мотивації розкривають за допомогою кате­горій «мотив», «потреба», «стимул», «винагорода».Мотив — спонукальна причина дій і вчинків людей. Основою мотивів є потреби людини.Потреба — фізіологічне або психологічне відчуття нестачі чогось. Потреби виникають разом із народженням індивіда, розширюються в міру його розвитку, що, відповідно, позначається на поведінці. Коли індивід усвідомлює потребу, він зорієнтований на досягнення того резуль­тату, який забезпечить задоволення потреби. Бажаного результату можна досягти під впливом стимулів.Стимули — спонукання до дії, викликані зовнішніми факторами. Вони можуть мати позитивну або негативну спрямо­ваність. Позитивно спрямовані стимули називають ви­нагородою.Винагорода — все те, що людина вважає цінним для себе, чого вона прагне досягти і чим би хотіла володіти. Винагороди поділяють на: матеріальні (заробітна плата, преміювання, сис­тема пільг тощо); -моральні (визнання заслуг

працівника, підвищен­ня по службі, надання повноважень при виконанні ро­боти, формування почуття особистої причетності до ус­піхів фірми та ін.). Стадії мотиваційного процесу: Перша стадія— виникнен­ня потреби. Потреба виявляється як відчуття людиною нестачі чогось. Ця нестача потребує задоволення. Друга стадія — спонукання до задоволення потреби. На цій стадії відбувається усвідомлення індиві­дом чотирьох моментів: що він матиме після задоволен­ня потреби; що він мусить зробити, щоб досягти бажа­ного; наскільки досяжне те, чого він бажає; наскільки те, що він може реально отримати, задовольнить потре­бу. Третя стадія — виконання конкретних дій. На цій стадії індивід докладає зусиль для досягнення поставле­них цілей. Четверта стадія — отримання винагороди за виконані дії і задоволення потреби. Залежно від рівня задоволення потреби людина мо­же і далі здійснювати дії, які асоціюються у неї із задо­воленням потреби, і уникатиме дій, які асоціюються з частковим задоволенням. Типи мотиваційних теорій: 1)змістові, 2)поцесуальні, 3)підтримки, бажаної поведінки.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconПлан Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту...
Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошовий оборот підприємства, який спричинює зміну форм вартості І супроводжується...
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconРеферат з курсу „Вступ до спеціальності”
Еволюція менеджменту як науки. Основні школи І напрямки у розвитку менеджменту
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconДипломна робота Тема: Інформаційне забезпечення менеджменту шоу-бізнесу
Сутність І значення інформації та інформаційного забезпечення у процесі менеджменту
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconРозділ Сутність функцій менеджменту як основи процесу управління
Розділ Системна роль функцій менеджменту в процесі управління І методи їх дослідження
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconБюджетного менеджменту питання до іспиту
Поняття бюджетного менеджменту. Складові елементи організації бюджетного менеджменту
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconСучасні теоретики менеджменту розрізняють такі концепції І підходи...
Сучасні теоретики менеджменту розрізняють такі концепції І підходи до розвитку науки управління: поведінкова концепція, системний...
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconДокументаційне забезпечення системи менеджменту якості підприємств туристичної індустрії
Розглянуто питання документаційного забезпечення системи менеджменту якості на підприємствах туристичної індустрії в умовах інтеграції...
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconДосвід освітнього менеджменту
Він є складовою проекту єс „Мережева взаємодія університетів-партнерів в реалізації багаторівневої системи підготовки та підвищення...
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconДосвід освітнього менеджменту
Він є складовою проекту єс „Мережева взаємодія університетів-партнерів в реалізації багаторівневої системи підготовки та підвищення...
1. Сутність та загальна характеристика менеджменту. Основні підходи та принципи до менеджменту iconКафедра менеджменту та економічної безпеки Східноукраїнського національного...
Обмін результатами наукових досліджень, обговорення актуальних питань теорії та практики менеджменту
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка