План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації




Скачати 206.53 Kb.
НазваПлан Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації
Дата конвертації25.06.2013
Розмір206.53 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Інформатика > Документы
Лекція. Спілкування як інформація
План

  1. Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди.

  2. Види комунікації.

  3. Комунікативні бар’єри.

Мета:

Вчити студентів використовувати інформацію як комунікативний елемент, знати її різновиди та види.
Розвивати комунікативні навики у спілкуванні,
Виховувати етичне ставлення до колег, взаєморозуміння та прагнення до взаємодії.

Спілкування як інформація
План

Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди.

Види комунікації.

Комунікативні бар’єри.
Терміни спілкування, комунікація, соціальна комунікація, обмін інформацією або інформаційний обмін дуже часто вживається як тотожні.

У вузькому розумінні термін комунікація визначається як обмін інформацією між людьми, як смисловий аспект соціальної взаємодії, як складова частина спілкування. Процес обміну інформацією під час спілкування між людьми має свою специфіку. А саме, кожний учасник комунікативного процесу передбачає активність свого партнера. Характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть впливати один на одного. Комунікативний вплив, як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка спрямовує інформацію і людина яка приймає інформацію володіють єдиною або подібною системою знаків, або говорять однією мовою.

За характером впливу інформація може бути спонукальною і констатуючою.

Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Вона розрахована на те, щоб стимулювати певні дії і виконує такі функції як: по-перше активізує поведінку, по-друге забороняє певні дії, або небажані різновиди діяльності, порушує деякі автономні форми поведінки та діяльності.

Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки не прямо а опосередковано і поступово. Сам характер повідомлення буває різним, а саме від байдужого тону викладу, до включення в сам текст повідомлення елементів переконання.

Залежно від спрямованості інформації, яка іде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну комунікацію.

Аксіальна комунікація спрямовує свої сигнали до якогось окремого отримувача інформації (індивідуального чи групового).

Ретиальна комунікація адресована багатьом. Зокрема великим соціальним групам.

Для вивчення ефекту впливу в процесі спілкування виділяють елементи комунікативного процесу.

Американський соціальний психолог Лассуел у структурі комунікативного процесу виділяє п’ять елементів:

Хто передає інформацію (комунікатор чи передавач інформації).

Що передається (повідомлення, текст, щось інше).

Як передається інформації (безпосередньо чи опосередковано через ЗМІ).

Кому передається інформація (чи цілій аудиторі, чи впливу).

З яким результатом передається інформація (ефект впливу).

Ефект обміну формацією значною мірою залежить від відповідності змісту повідомлення, адекватності тих знакових систем, якими користується комунікатор та людина, яка сприймає інформацію.
2. Види комунікації. Невербальна і вербальна комунікації.

Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Існує кілька таких систем, які використовуються в комунікативному процесі і відповідно до яких можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні.

Вербальна комунікація використовує як знакову системну мову, і походить її назва від латинського слова (вербум - слово, словесний, усний).

Мова може бути при вербальній комунікації монологічною, тобто мовою однієї особи і діалогічною, тобто мовою двох і більше осіб.

Невербальна комунікація має різні знакові системи. Зокрема оптикокінетичну систему, паралінгвістичну систему, екстралінгвістичну систему, просторово-часову систему, візуальний контакт. Кожна з цих систем має свої особливості.

Оптикокінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку.

Велике значення у невербальній комунікації мають вираз обличчя, погляд. Вираз обличчя найбільше підкреслюють кути губ, нахмурюювання і піднімання брів, зморщування чола. Ці елементи міміки передають гамо-емоції почуттів людини. Поглядом людина може висловлювати інтерес до розмови. Хоча пильний погляд в очі співбесідника може сприйматися як ознака деякої агресивності. Певне значення мають і жести. Такі як похитування головою, нахил плеча в бік партнера є ознакою також інтересу.

Паралінгвістична система знаків – це система вокалізації мовлення, яка характеризується якістю голосом, його діапазоном, тональністю і виражає почуття і стани людини. Тому голос людини може бути спокійним, збудженим, роздратованим.

Екстралінгвістична знакова система являє собою включення в мову пауз та інших паралінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх а також темп мовлення).

Просторово-часова знакова система виступає особливою знаковою системою, бо розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникнення контакту, символізує увагу до того хто говорить. Тому в різних культурах розроблені свої нормативи часових характеристик спілкування. Наприклад, своєчасний прихід до початку переговорів символізує ввічливість партнера.

Ще однією специфічною знаковою системою є контакт очі в очі, який має місце у візуальному спілкуванні. Особливе значення має візуальне спілкування для дитини, бо їй властиве фіксування уваги передусім на людському обличчі. Таке спілкування відносять до інтивного спілкування, тобто близького спілкування.

У представників деяких культур засобом невербальної комунікації є дотик. Наприклад це поширено в Африці, на Середньому Сході, в Країнах Латинської Америки.

Отже вербальна і невербальна комунікація тісно пов’язана між собою. Невербальна комунікація є суттєвим доповненням до вербальної комунікації і підсилює її.
3. Комунікативні бар’єри.

Бар’єри спілкування являють собою психологічну перешкоду, яка заважає процесу адаптації людини до нових факторів зовнішнього середовища.

Основними психологічними бар’єрами спілкування є такі як:

бар’єр характеру і темпераменту;

бар’єр негативних емоцій;

бар’єр гніву;

бар’єр страху;

бар’єр провини і сорому;

бар’єр дистанції;

бар’єр поганого настрою і самопочуття;

мовний бар’єр;

бар’єр техніки і навичок спілкування.

Причинами психологічних бар’єрів є як суб’єктивні так і об’єктивні фактори.

Коли говорять про комунікацію у вузькому сенсі слова, то перш за все мають на увазі той факт, що в ході спільної діяльності люди обмінюються між собою різними уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями. Але спілкування не може бути прирівняне ні до передачі повідомлень, ні навіть до обміну інформацією. Інформація в процесі спілкування не тільки передається, але і формується, уточнюється, розвивається. Тому комунікативне повідомлення - це завжди процес вироблення нової інформації, обший для людей, що спілкуються і народжує їх спільність.
Вихідною передумовою спілкування є перш за все факт наявності індивідів, які виявляються в змозі налагодити між собою якийсь контакт. Найпростішою моделлю міжособистісного спілкування є пара індивідів, які пов'язані між собою і вступають в діалог.


Хто? (Передає повідомлення) - комунікатор
Що? (Передається) - повідомлення (текст)
Як? (Здійснюється передана) - канал
Кому? (Спрямоване повідомлення) - аудиторія (адресат)
З яким ефектом? - Ефективність


Дослідження психологічних особливостей спілкування можна проводити, орієнтуючись на запропоновану модель, за допомогою вивчення виділених елементів спілкування. З цих позицій може бути проаналізовано та педагогічне спілкування. Ефективність педагогічного спілкування неможливо зрозуміти поза особливостей комунікатора, тобто педагога: його авторитету, компетентності, способів побудови спілкування і т.п. З іншого боку, важливі особливості аудиторії: вікові, соціально-психологічні, індивідуально-психологічні. Сполучаючим обидва полюси є зміст спілкування (повідомлення, текст, завдання та ін.) У свою чергу, для оцінки кожного з виділених елементів можна запропонувати свої критерії та показники.
Передача будь-якої інформації можлива за допомогою знакових систем. У психології виділяють вербальну комунікацію (як знакової системи використовується мова) і невербальну комунікацію, що використовує різні немовні знакові системи.
Мова є самим універсальним засобом комунікації. Мова є процес спілкування людини з іншими людьми за допомогою природної мови.
Мова суспільно-історич і соціальний. Різні суспільні умови, різні шляхи розвитку породжують різну лексику, різний лад мови. Тому ефективність спілкування передбачає загальний для людей, що спілкуються мову. Важливими є й такі чинники, як освіта, загальна культура і культура мови.
У психології та психолінгвістиці мова поділяють на зовнішню, орієнтовану на інших, і внутрішню, предназнаценную для самого себе. У свою чергу, зовнішня мова може бути усній і письмовій. Усна мова поділяється на монологічну і діалогічну. Монологічне мовлення існує у формі лекції, доповіді, ораторської мови і т.д. Кожен з виділених видів мовлення має свої соціально-психологічні особливості.
Найважливішим способом спілкування є діалогічна мова, тобто розмова, підтримуваний співрозмовниками, спільно обговорюють і вирішуючими які-небудь питання. Діалог передбачає і включає: унікальність і рівність партнерів; відмінність і оригінальність їх точок зору; орієнтацію кожного на порозуміння та на активну інтерпретацію його точок зору партнером; очікування відповіді і його передбачення у власному висловлюванні; взаємодоповнення позицій учасників спілкування, співвідношення яких і є метою діалогу .
Розгорнення, повнота і розчленованість діалогічного мовлення можуть бути різними. Мова може бути скорочена настільки, що розмовляють можуть розуміти один одного буквально «з півслова». Це визначається тим, наскільки вони представляють те, про що йде мова, наскільки це зрозуміло з того, що сказано раніше, що відбувається зараз; тим, як багато спільного між співрозмовниками, як велике їх прагнення зрозуміти один одного. Навпаки, відсутність внутрішнього контакту між співрозмовниками, різниця в ставленні до предмета мовлення може створювати труднощі у розумінні істинного сенсу мови і потребує більш повного й розгорнутого побудови мови.
У процесі спілкування найбільш часто зустрічаються фатіческій, інформаційний, дискусійне і сповідальний типи діалогів.
Фактичний діалог - це обмін мовними висловами єдино для підтримки діалогу, розмови. У деяких культурах фактичне спілкування має характер ритуалу, бо створює індивіду відчуття причетності своїм одноплемінникам,
Інформаційний діалог - це обмін інформацією самого різного властивості. Часто має місце у викладанні (у формі повідомлення, виступи та подальшого обговорення).
Дискусійний тип діалогу виникає при зіткненні різних точок зору, у разі, коли виявляються відмінності в інтерпретації тих чи інших фактів, подій і т.п. Дискутанта особливим способом впливають один на одного, переконують один одного, прагнуть досягти певного зміни поведінки. Дискусійний діалог супроводжує спілкуванню у всіх сферах життєдіяльності, так як взаємодія в кожній з них зазвичай вимагає узгодження індивідуальних зусиль партнерів, що, як правило, відбувається в процесі дискусії.
^ Сповідальний діалог - саме довірче спілкування - відбувається в тому випадку, коли людина прагне виразити і розділити свої глибокі почуття і переживання. Це інтимне спілкування, засноване на взаімопрінятіі індивідів, на поділі ними загальних смислів і цінностей життя.
Хоча вербальна мова і є універсальним засобом спілкування, вона доповнюється вживанням немовних, або невербальних, засобів спілкування. У психології виділяють чотири форми невербального спілкування: кинесики, паралінгвістики, проксеміка, візуальне спілкування. Кожна з форм спілкування використовує свою знакову систему.
Кінесика - це система засобів спілкування, що включає в себе жести, міміку, пантоміма. Кінетична система постає як чітко сприймається властивість обший моторики, різних частин тіла (рук - жестикуляція, обличчя - міміка; пози - пантоміма). Ця загальна моторика різних частин тіла відображає емоційні реакції людини. Включення оптико-кінетичної системи в ситуацію комунікації надає спілкуванню нюанси. Ці нюанси виявляються неоднозначними при вживанні одних і тих же жестів у різних національних культурах. Наприклад, кивок голови в росіян і болгар має прямо протилежне значення: згода в росіян і заперечення у болгар. Виразні руху, за зауваженням С. Л. Рубінштейна, уявляють свого роду «підтекст» до деякого тексту, який необхідно знати, щоб правильно розкрити зміст що відбувається. Наші виразні руху - це часто-густо метафори. Коли людина гордовито випростується, намагаючись підніметься над іншими, або навпаки, шанобливо, принижено або улесливо схиляється перед іншими людьми тощо, він власною персоною змальовує образ, якому надається переносне значення. Виразний рух перестає бути просто органічної реакцією; в процесі спілкування воно саме стає дією і притому громадським дією, найістотнішим актом впливу на людей
Існує дуже багато засобів передавання інформації партнеру по спілкуванню. До них належать мовлення, паузи в мовленні, якість голосу, тональність, жести, міміка, пантоміміка, сміх, контакт очей у візуальному спілкуванні та ін. їх поділяють на дві групи — вербальні (словесні) й невербальні.

^ Вербальна (словесна) комунікація.

Одним із основних засобів людського спілкування є мова — система словесних знаків, які використовуються як форма існування, засіб засвоєння і передавання суспільно-історичного досвіду людства.

Володіючи мовою, люди обмінюються думками, розуміють одне одного і взаємодіють. Її розуміє як комунікатор (той, хто повідомляє інформацію, кодуючи її в словах), так і реципієнт (той, хто приймає повідомлення і декодує його). Якщо комунікатор і реципієнт використовують різні системи кодування, вони не можуть добитися взаєморозуміння і налагодити спільну діяльність. Типовим прикладом такої неспроможності є біблійна легенда про вавилонську вежу, яку не вдалося побудувати через «змішування мов».

Як засіб нагромадження і передавання суспільного досвіду мова виникла в процесі праці ще в період становлення людини. Для передавання інформації спершу вживали членороздільні звуки, за якими закріплювалося певне значення. Нині завдяки мові люди мають змогу обмінюватися найрізноманітнішими думками й опановувати найскладніший досвід.

Процес практичного використання мови для спілкування називається мовленням. Мовлення — вербальна комунікація, засобом якої є слова.

За рівнем екстеріоризації мовлення буває зовнішнє і внутрішнє.

Зовнішнє мовлення охоплює всі різновиди усного і писемного мовлення.

Усним називають звукове мовлення, що сприймається іншими людьми за допомогою слуху. Його різновидами є діалог і монолог.

Діалог — найпростіший вид усного мовлення. Він розгортається як розмова між двома чи кількома особами. Це мовлення не планують. Кожна вимовлена фраза є відповіддю на репліку співрозмовника. Особливості цього мовлення залежать від рівня взаємовідносин і взаєморозуміння між партнерами. Діалог є скороченим мовленням. У ньому широко використовують немовні засоби, оскільки предмет розмови відомий співрозмовникам. Значний вплив на його зміст мають особливості ситуації (контекст).

Монолог— мовлення однієї людини у формі розповіді, доповіді, лекції. Зміст повідомлення планується заздалегідь. Монолог може відбуватися перед аудиторією і без неї. Монологічне мовлення без слухачів, глядачів є складнішим, бо в такому разі в мовця немає інформації про те, як сприймає повідомлення аудиторія. Монологічне мовлення вимагає ретельного добирання слів, чіткої побудови речень, строгої логіки та композиційної завершеності. На відміну від діалогу монолог потребує спеціальної підготовки.

^ Писемне мовлення — процес спілкуватися з відсутнім співрозмовником за допомогою писемних текстів.

Воно сформувалося значно пізніше за усне, внаслідок потреби в спілкуванні людей, що перебувають на відстані і рознесені в часі. Писемне мовлення виникло з піктографії (малюнкового письма) і кіпу (вузликового письма). Подолавши стадії ідеографічного письма (повідомлення передавалось за допомогою символічних малюнків) та звукового письма цілими словами чи складами, воно перетворилося на буквене письмо, яким користуємося нині. Писемне мовлення є найзручнішим і найдосконалішим засобом передавання нагромадженого досвіду наступним поколінням. Тому йому пред'являють особливі вимоги. Оскільки читач сприйматиме написаний текст пізніше (можливо, через століття), то писемне повідомлення повинно бути розгорнутим, а думки в ньому викладені чітко, точно, логічно.

Внутрішнє мовлення є видозміною зовнішнього. Складність людської діяльності породжує потребу заздалегідь усно чи письмово її спланувати, вибудувати її зміст у голові. Внутрішнє мовлення є засобом внутрішньої підготовки до діяльності, механізмом мовного мислення. Оскільки людині відомий предмет її думки, внутрішнє мовлення дуже скорочене, в ньому рідко використовують іменники.

Змістовий аспект спілкування реалізується за допомогою певних засобів — знакових систем. Основним засобом спілкування у людському суспільстві є мова. Оскільки будь-яке повідомлення не залишає людину байдужою, то в спілкування завжди включені емоції. Емоційне ставлення, що супроводжує мовленнєві висловлювання, утворює особливий, невербальний аспект обміну інформацією — невербальну комунікацію.

Невербальна комунікація. До невербальних засобів комунікації належать зовнішність людини, міміка, жести, просторове розміщення співрозмовників, сміх, сльози, обмін поглядами, шкірно-м'язовий контакт, обмін предметами, фотографіями, малюнками та ін. Ці знакові системи доповнюють, а іноді й замінюють слова. Невербальні засоби широко використовуються для спрямування і підсилення мовленнєвого висловлювання.

Неабияке значення в спілкуванні має зовнішність людини, яку утворюють фізіономічна маска, одяг, манери.

^ Фізіономічна маска — основний вираз обличчя, який формується протягом життя під впливом думок, що переважають, почуттів, ставлень. Її коригують зачіскою, косметикою тощо. Одяг нерідко є свідченням професійної належності. Стиль одягу викликає у партнера по спілкуванню очікування певної поведінки. Так, військова форма є підставою для сподівання, що партнер — дисциплінована людина. При встановленні контакту зовнішність людини має велике значення. На її основі складається перше враження, яке часто визначає подальший розвиток стосунків.

Динамічний аспект спілкування виявляється в міміці та жестах.

^ Міміка— динамічний вираз обличчя в певний момент спілкування.

Жест — соціально сформований рух, що передає певний психічний стан. Він з'явився раніше, ніж вербальні засоби. Уже маленька дитина за допомогою жестів виражає свої потреби, бажання і ставлення.

Жести людини дуже різноманітні. Вони бувають комунікативними (замінюють мовлення у спілкуванні і можуть виконувати самостійну функцію, наприклад піднімання при зустрічі руки задля привітання); жестами підкреслення (супроводжують мовлення і посилюють його вплив); модальними (слугують для вираження оцінки чи ставлення до ситуації, наприклад вертикально піднятий великий палець руки означає високу оцінку).

Міміка і жести розвиваються як суспільні засоби комунікації, хоча деякі елементи є природженими. Суспільна залежність їх виражається в тому, що в різних культурах ті самі жести і вирази обличчя мають різне значення. Наприклад, вертикальне похитування головою українець сприйме як ствердження, а болгарин — як заперечення.

На результат спілкування впливає міжособистісний простір, тобто дистанція між партнерами, їх розташування. Виявилося, що чим тісніші стосунки між людьми, тим на меншій віддалі один від одного вони розташовуються в процесі спілкування. Дистанція спілкування залежить від національності, соціального статусу, віку партнерів тощо. Дуже близька, як і надто віддалена, дистанції негативно позначаються на спілкуванні.

У американській психології виділяють чотири дистанції спілкування між партнерами: інтимна (до 0,5 метра), міжособистісна (0,5—1,2 метра), соціальна (1,2—3,7 метра) і публічна (3—7 метрів і більше). Змінюючи дистанцію, можна посилювати чи послаблювати вплив на партнера. Правильно обрана дистанція створює сприятливі умови для спілкування.

Спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформацією з іншими людьми. Вона звертається до них із проханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відповіді чи виконання доручення. У таких випадках спілкування виступає як інтеракція — сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складається у спільній діяльності.

У процесі свого розвитку суспільство поступово виробляє певні зразки поведінки, які визначають правила взаємодії та взаємовідносин між людьми і функціонують як соціальні норми. Ці норми в різних спільнотах можуть суттєво відрізнятися. їх порушення включає механізм соціального контролю, який реалізується як схвалення чи несхвалення, осуд, покарання, що коригують поведінку того, хто від них відхиляється. Діапазон соціальних норм дуже широкий: від чітко встановлених вимог трудової дисципліни до правил ввічливості у спілкуванні.

Кожна людина у будь-якій ситуації грає якусь роль. Роль — нормативна поведінка, яку оточуючі очікують від кожного, хто виконує певні соціальні функції. Та сама людина в різних ситуаціях виконує різні ролі: вдома це може бути глава сім'ї, у транспорті — пасажир, у лікарні — пацієнт, на підприємстві — робітник і т. ін. Соціальний контроль у процесах взаємодії зумовлюється соціальними очікуваннями такої поведінки від людини, яка б відповідала ситуації і обраній ролі. Наприклад, від військового очікують, що він виявлятиме дисциплінованість, зібраність у критичній ситуації, сміливість, рішучість і розсудливість.

Спілкуючись, кожна людина намагається так вибудувати свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очікуванням партнерів. Попри це нерідко рольова поведінка створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цінностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків.

У спільній діяльності конфлікти виникають внаслідок предметно-ділових суперечностей і розбіжностей в особистих інтересах. Конфлікт, який виникає на основі предметно-ділових суперечностей, як правило, не спричиняє розриву міжособистісних стосунків. Причиною неприязні або ворожнечі між людьми можуть бути суперечності у сфері особистих (прагматичних) інтересів або невдало підібрані засоби спілкування з партнером. Психологи розробили вже багато програм, спрямованих на попередження і вирішення конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності.

Взаємодіючи, люди послуговуються різними способами впливу на партнерів. Найпоширенішими серед них є зараження, навіювання, наслідування і переконання.

Зараження — передавання суб'єктом свого емоційного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під час паніки, масових психозів.

Навіювання характеризується вибірковим впливом на конкретну людину, яка некритично сприймає інформацію.

Наслідування виявляється в повторенні людиною зразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладом наслідування є дотримання моди.

Переконання — вплив на партнера по спілкуванню за допомогою доказів і аргументів.

Ефективність спілкування залежить не тільки від засобів впливу на партнера, а й від стилю спілкування — характерного способу встановлення і розвитку контактів. Найпоширенішими є авторитарний, демократичний і суперечливий стилі. Авторитарний стиль характеризується ігноруванням думки партнера і нав'язуванням своїх поглядів. Демократичний стиль пов'язаний із застосуванням таких засобів спілкування, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до повідомлення. Суперечливий стиль — це нестійка тактика спілкування, що містить елементи різних стилів. Суспільна практика свідчить, що найбільшого впливу на співрозмовника досягають за демократичного стилю спілкування.

Процес сприймання, розуміння і оцінювання людиною інших людей, себе, груп, тобто будь-яких соціальних об'єктів, називають соціальною перцепцією. Цей термін обґрунтував американський психолог Джером-Сеймур Брунер (нар. 1915) для позначення явища соціальної зумовленості сприймання, його залежності не тільки від об'єкта, а й від минулого досвіду суб'єкта, його цілей, намірів. Пізніше його було поширено і на сприймання соціальних об'єктів.

Сприймання соціальних об'єктів відрізняється від сприймання предметів, бо індивід, якого сприймають, не пасивний і не байдужий до суб'єкта, який сприймає. Більше того, спілкування можливе лише тоді, коли люди, які вступають у взаємодію, можуть оцінити рівень взаєморозуміння і встановити, яким саме є партнер по спілкуванню. Тому учасники спілкування намагаються відтворити у свідомості внутрішній світ один одного, зрозуміти почуття, мотиви поведінки, ставлення до значущих об'єктів. Пізнаючи один одного, люди мають змогу краще і надійніше оцінити перспективи спільної діяльності.

Для побудови образу партнера використовують такі засоби, як ідентифікація і рефлексія.

Ідентифікація (лат. identicus — однаковий, тотожний; лат. facio — роблю) — спосіб розуміння людиною іншого індивіда через усвідомлене чи неусвідомлене уподібнення себе його характеристикам.

Припущення щодо внутрішнього стану, намірів, мотивів і почуттів іншої людини ґрунтуються на спробі поставити себе на її місце. Ідентифікація тісно пов'язана з емпатією — здатністю проникати в емоційний стан іншої людини шляхом співпереживання. Проте це не те саме. Людина може ідентифікувати себе з партнером, подумки поставивши себе на його місце, але не обов'язково переживатиме його емоційний стан.

Суб'єкту спілкування важливо зрозуміти не тільки свого партнера, а й взяти до уваги, як той буде сприймати і розуміти його самого. Цей процес називається рефлексією.

Рефлексія (лат. reflexio— відображення) — усвідомлення суб'єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню.

Чим глибше людина розуміє іншого, тим повніше і об'єктивніше оцінює себе. Якби людина мала повну інформацію про партнера по спілкуванню, то вона б могла безпомилково обирати тактику взаємодії з ним. Але на практиці ніколи такого не буває. Це змушує «приписувати» іншим причини їх дій і вчинків, тобто витлумачувати їх, вдаючись до каузальної атрибуції.

Каузальна атрибуція (лат. causa— причина, attributio — приписування) — причинне пояснення вчинків партнера шляхом «приписування» йому почуттів, намірів і мотивів поведінки.

Найчастіше це буває за дефіциту інформації про партнера, що змушує орієнтуватися на «гарну» чи «погану» людину. Як правило, каузальна атрибуція здійснюється не усвідомлено — на основі ідентифікації партнера з якоюсь знайомою людиною або шляхом віднесення його до певної групи осіб, про яку вже є певні уявлення. У таких випадках люди можуть робити безпідставні висновки, ґрунтуючись не на причиново-наслідкових відношеннях, а на випадкових асоціаціях. Наприклад, усіх осіб з великим лобом вони вважатимуть розумними, огрядних — добродушними, тих, хто має жорстке волосся, — хоробрими тощо.

На правильність сприймання партнера по спілкуванню суттєво впливає установка — попередньо сформована готовність сприймати іншого під певним кутом зору. Її дією можна пояснити ефект ореолу — приписування позитивних якостей особам, до яких суб'єкт сприймання ставиться позитивно, і негативних — тим, хто йому не подобається.

З установкою пов'язано і явище стереотипізації.

Стереотипізація (лат. stereos — твердий; гр. typos — відбиток, форма) — привнесення в образ партнера рис, якими наділяють представників певної професійної чи національної групи.

Стереотипізація виникає внаслідок узагальнення власного досвіду суб'єкта, до якого він приєднує відомості, одержані з інших джерел. Ці відомості бувають сумнівними або й хибними, тому й узагальнення можуть бути помилковими.

На формування образу сприймання людини може впливати і атракція.

Атракція (лат. attractio — притягування) — привабливість одного партнера по спілкуванню для іншого.

Формами атракції є симпатія, дружба і кохання.

Отже, у ситуації спілкування образ партнера виникає як результат комунікації, що регулює процес спілкування. Партнер постає не тільки як людина певного віку, статі, а і як особистість, що має лише їй властиві інтелектуальні, емоційні та вольові риси. їх пізнання є головним завданням міжособистісного розуміння.

Запитання. Завдання

1. Чи можна використовувати внутрішнє мовлення для спілкування з іншими людьми? Поясніть свою думку.

2. Як пов'язані між собою діяльність і спілкування?

3. Охарактеризуйте роль невербальних засобів спілкування.

4. Як здобути прихильність партнера по спілкуванню?

5. Які ви знаєте механізми сприймання і розуміння людини людиною? Охарактеризуйте їх.

6. Поясніть, яку роль відіграють паузи у мовленнєвому спілкуванні.

7. Чому люди з різних культур відчувають труднощі у виборі засобів невербального спілкування?

8. Чому люди при зустрічі потискують один одному руку?

9. Для встановлення ділових відносин у вас намічена зустріч із партнером. З чого ви розпочнете її підготовку?

Список літератури

1. Андреева Г. М. Социальная психология. — М., 1988.

2. Атватер И. Я Вас слушаю (советы руководителю, как правильно слушать собеседника): Сокр. пер. с англ. — М., 1989.

3. Герменевтика. История и современность. — М., 1985.

4. Головаха Е. И., Панина Н. В. Психология человеческого взаимопонимания. — К., 1989.

5. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / За ред. Л. М. Проколієнко. — К., 1989.

6. КроникА., Кроник Е. В главных ролях: Вы, Мы, Ты, Он, Я: Психология значимых отношений. — М., 1989.

7. Линчевский Э. Э. Психологические аспекты взаимопонимания.-Л., 1982.

8. МонтенъМ. Опыты. Книга первая и вторая. — М., 1979.

9. Обозов Н. Н., Щёкин Г. В. Психология работы с людьми.— 4-е изд.- К, 1998.

10. Психология и этика делового общения: Учебник / Под ред. В. Н. Лавриненко.- М., 1997. И. Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. — Казань, 1991.

Література

Бодалев А. А. Личность и общение. — М., 1995.

Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6-ти т. — М., 1982. — Т. 2.

Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. — М., 1987.

Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей. — М„ 1989.

Леви В. Искусство быть другим. — М.. 1981.

Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М., 1984.

Обозов Н. Н. Межличностные отношения. — Л., 1979.

Общая психология/ Под ред. А. В. Петровского. — М., 1986.

Парыгин Б. Д. Основы социально-психологической теории. — М., 1971.

Щекин Г. В. Как читать людей по внешнему облику. — К., 1992.



Схожі:

План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації iconПлан Поняття ділового спілкування як комунікації. 3асоби комунікації
Роз’яснити студентам поняття комунікацій та надати знання про її засоби. Вчити розрізняти особливості вербального І невербального...
План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації iconЗакон: поняття, його різновиди та співвідношення з законодавчим актом
Акт застосування норм права: поняття та його різновиди. Співвідношення з нормативно-правовим актом
План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації iconПлан 1 Роль комунікацій в менеджменті 2 Види та характеристика комунівцій
Вона має досить широке тлумачення. Комунікацію можна визначити як форму зв´язку, як один із проявів інформаційного обміну або обміну...
План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації iconУрок №1. Тема: «Інформація. Поняття про інформацію І способи її уявлення....
Допомогти таким, що вчиться засвоїти поняття інформації, властивості інформації, одиниці вимірювання об'єму інформації, дати перші...
План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації iconПоняття масової комунікації. Моделі масової комунікації. Вступні зауваги
Останнім часом на шпальтах газет, на екранах телевізорів та й у повсякденному житті ми дуже часто зустрічаємось із поняттями „комунікація”,...
План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації iconЛекція тема 14: Перша медична допомога при пораненнях. Правила накладання...
Мета: сформувати у студентів поняття про рани та їх види; про асептику та антисептику
План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації iconТехніка. Поняття про механізми
Мета: сформувати поняття про механізми, їх види, призначення та застосування в техніці, уміння розрізняти та пояснювати сут­ність...
План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації iconПлан поняття про спілкування Види спілкування
У будь-якій професії спілкування посідає важливе місце, особливо в професії юриста. Тому вивченню психології спілкування та напрацювання...
План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації iconВикористання персонального комп’ютера на уроках фізики
Залежно від того або іншого виду діяльності існують різні можливості використовувати комп'ютерні або інформаційні технології, що...
План Поняття про комунікацію, як інформацію та її різновиди. Види комунікації iconУрок поняття фразеологізму. Різновиди фразеологізмів
Мета: систематизувати І узагальнити, доповнити учнівські знання про фразеологізми; формувати вміння знаходити фразеалогізми в тексті;...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка