Щегельська А. М., викладач української мови та літератури




Скачати 219.54 Kb.
НазваЩегельська А. М., викладач української мови та літератури
Дата конвертації16.09.2013
Розмір219.54 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Інформатика > Документы

Сходинками душі


Україна,

родина,

любов і буття
Поетичний альманах №2

Рецензенти: Щегельська А.М., викладач української мови та літератури, Фурман В.А., викладач іноземної мови

Комп’ютерне оформлення: Ковальчук Т.О., майстер виробничого навчання


Державний професійно-технічний навчальний заклад

«Кам’янець-Подільське вище професійне училище»





^ Остапова Віка, 31гр.
Хіба це зрада почуттів?

Та ні, - це біль, розлука.

Чому так важко на душі?

Тепер душа для мене мука.

Чому усе таке німе?

Тому, що жах страждання

Сидить зі мною в самоті

Із вечора до рання.
Чому вуста твої німі?

Немає що сказати?

Чому так гірко на душі?

Напевно, хочеться ридати…

Чому лякає темнота?

Тому, що я завжди одна!


^ Коли думки рояться в голові,

Коли у мені стільки почуттів,

Легенька хмарка все біжить, біжить,

Згадається лиш щастя тиха мить.
І у обіймах тихе ведмежа,

Відкриті очі, замкнені вуста.

Як гарна книга – спокій у душі -

Мов крила пташки, думку залиши.
Рядки чудові з гарного вірша,

Моє маленьке тихе ведмежа,

Немов очима, стиха розповість,

І знов згадає : він лише тут гість.
Ось тиха ніч і знову я не сплю.

Ось божевільна мить, не зможу… зупиню.

А думка тут – біжу – ловіть,

Рука виводить писанини хіть.



^ Торпан Ілона, 10гр.
Не того кохала…
Покохала я ті гори,

Й річку, луг, чарівні квіти,

Покохала я простори,

Весну й осінь, зиму й літо.
Щастя іншого не мала,

Лиш тебе я там чекала.

Закохалась і не знала,

Що не того я кохала…
Я не ті поля любила,

Не ту річку, луг і квіти.

І весна тепер не мила,

І простори, гори й літо.
Слово гарне – не любов,

Жаль, що це тоді не знала.

І повторюю я знов:

- Я не того покохала…



Одинокая дівчина
Одинокая дівчина,

Як та квітка чарівна.

Зірочка, немов єдина,

Така ніжна, як Весна.

Зачарована, мрійлива,

Тільки все одна…

Чи то сонечко, чи злива –

Завжди тиха та сумна.

Біль у серці все ховає,

Мов весела… але ж ні.

Та чи винна, що кохає,

Виглядає у вікні?

- Нащо, соколе, прилинув,

Признававсь в коханні ти?

Так чому ж мене покинув?

Щоб мені тягар нести?

Вдень – сумує, в ніч – заплаче;

Не доїсть і не доспить.

Може, знайде свою вдачу,

Але ж серденько болить…



^ Бризіцька Юлія, 40гр.

Щаслива, бо кохаю
У погляді ховається душа,

Та лиш читати знов потрібно по очах.

Я закохалась, й знов радію вся,

І лиш надіюсь: не наступить крах.
Ми друзі чи знайомі - я не знаю,

Але кохання не завада нам,

І я щаслива тим, що я кохаю,

Такого ж щастя я бажаю вам.
Весна на дворі – знов іду до парку,

Тебе зустріну – радість обійме,

Твій погляд почуття твої розкаже,

На серце спокій, ніжність принесе.
Моє ж кохання знов до тебе повертає,

До тебе лину наяву і уві сні,

І ні на мить мене не залишає

Це почуття любові у душі.

Серед друзів знов шукаю погляд,

Надійний і спокійний, як завжди,

Твоя підтримка, усмішка немовби,

Залишаться зі мною назавжди.



До дня св. Валентина
Для чого я люблю тебе? – питаю, -

Для чого мрії у душі плекаю,

Чому ти в серці в мене залишився?

Як розбивав його, чому не зупинився?
І знов «чому?», і знов «для чого?» – марно.

Невже, що було, все проходить дарма.

А почуття, а мрії, а кохання,

А поцілунок ніжний на прощання?
Куди поділось все, куди усе пропало,

Можливо, лише небо про це знало.

А я, я - що ж мені робити,

Як без кохання по землі ходити?
У запитаннях відповідь не бачу,

Приходить вечір – знов сиджу і плачу.

Без тебе день - немовби цілий рік,

Тебе кохати буду цілий вік.

Та всі слова – це просто трата часу,

Без тебе проживу я ще прекрасно.

У світ кохання завітаю знов.

Хай на Землі прославиться ЛЮБОВ!



^ Концевий Олег, 33 група
Хочу я розказати всьому люду,

Ким у подальшому житті я буду.

У Кам'янці-Подільському училище хороше є.

Навчаюсь тут уже три роки,

Звуть Концевим Олегом всі.

І саме тут зробив я перші кроки,

Щоб стати на новий щабель життя.

За цих неповних два із половиной роки

Свою професію приводив до пуття.

Щоб стати зварником, потрібне неабияке сумління

І хист великий, ще й терпіння

Не тільки учням , а й майстрам.

Адже частенько так бувало,

Що нам уміння бракувало

Опанувати добре фах.

Ставали нам тоді в нагоді

Знання майстрів і вчителів.

Як кажуть часто у народі:

«Для вдячності немає слів».

Та саме зараз, у фіналі,

Відкрив я істину одну -

Професія відкрила далі,

Які керують нами по життю.

І я пишаюсь тим, що буду

Приносить людям користь я,

І вже ніколи не забуду

Наук всіх тих, що дали нам учителя.

Професія в житті багато значить,

Я радий, що навчаюсь тут.

А той, хто того ще не бачить,

Хай знає, що навчання - то великий труд.

З училищем я теж зростав невпинно,

Ставав дорослішим і пізнавав життя.

Для мене діяти весь час і без упину -

Це перше правило мого буття.

Усім бажаю перемоги,

Як не в навчанні, то в житті.

В усіх нас різні долі і дороги.

Горіти боротьбою треба, щоб не зотліти в забутті!




^ Чернишова О.С., старший майстер

Ветеран
Сидить старенький ветеран,

В сльозах від вітру очі.

А може, вітер - то обман,

І плаче серце з ночі?
Сорочка темна та жорстка,

Картуз в руці зминає.

Байдужі люди мимо йдуть,

Ніхто з них не спитає:
Чи снідав, батьку, а чи ні,

Чи є у тебе хата…

За стільки років по війні

Прийшлось жебракувати.
Поклала гривню у картуз.

Старенький глянув вдячно:

Такий пекельний біль в очах,

Що й заглянути лячно.


^ Иду по дням, как по ступеням,

И болью отдается шаг,

И солнце скрыто длинной тенью,

Мир холоден вокруг и наг.
Но я иду, я твердо знаю:

Есть где-то солнце в вышине.

Оно не спустится ко мне,

И я сама к нему шагаю.
И только неизвестно мне

Число тех яростных ступеней.

И высота холодной тени,

И сколько этих тяжких дней…


^ Сопільник М.П., викладач спецдисциплін
Ще з дитиства знайоме це слово,

Без якого немає життя.

І вивчають його із простого,

Із нашого шкільного букваря.

Дуже близька, знайома і рідна моя мама

Всім тим, хто знається із нею.

І скільки горя б вона не знала,

Але живе з людьми, як із ріднею.

Всім вона ласкава і привітна,

Горя не бажає навіть ворогам.

Я хочу, щоб вона завжди квітла

І тепло її нікому не віддам.

Головна мета для неї—праця.

І професію любить свою над усе.

Всім нам бажає вона тільки щастя,

Із дитинства ще нам його несе.




^ Фурман В.А., викладач
Убрався Кам’янець в осінні шати,

Тече у синю даль ріка.

Не хочеться в цю пору сумувати,

Та на душі печаль легка.

Пройдешся вулицями міста -

А під ногами шурхіт листя

Роїть думки про літо красне…

А осінь - це пора старого міста,

Це символ: стародавній вік.

Скидає дерево пожовкле листя,

Щоб знов зазеленіти через рік.

І місто так принишкло в передчутті зими,

Щоб знову відтворитись, незабаром,

У променях квітучої весни.

У місті осінь, і у людей мінорний лад.

Життя ж триває, скидаючи на нас турбот каскад.

Та ви знайдіть хоч вільную годину,

^ Зайдіть у Старе місто чи у парк,

І ви відчуєте одразу ж, неодмінно,

Емоцій незабутніх листопад.




^ Моя любов так схожа на весну,

А ти у ній – яскраве, тепле сонечко.

Як тільки думати про тебе я почну -

^ Одразу барвами заграє увесь світ.

Ти - сонце, місяць і зоря.

Ти - радість і мрія моя.

Ти - весна мого життя.

Тебе люблю, тобой живу.

За тебе полум’ям згорю,

Для тебе кригу я розтоплю,

Тобі зірву яскравую зорю.

Коли побачиш в небі, як летить зоря,

То знай - це падає моя душа

Тобі до ніг, у твоє серце…

А ти цвіти весною щастя,

Я долю вже знайшов свою…



^ РЕКВІЄМ ДУХОВНОСТІ
Я бачу як летить в провалля багато молодих людей.

Кому завдячуємо за букет недолугих ідей?

Країні, котра воює з вітряками,

Чи людям, що мандрують батраками,

По всьому світі душами торгують,

Своїх дітей майбутнєє руйнують?

Ви думаєте - будуть гроші,

І діти будуть в вас хороші?

А хто навчить хорошими їх бути?

Кіно чи наркотичнії отрути?

Занапастити душу юну - це не штука,

А повернути потім до життя - ото вже мука!

Ви кажете, що школа має їх навчити,

Училище – як заробити.

А хто ж у цьому нам поможе?

Америка чи наш уряд, може?

Всі кажемо: нема ніде порядку.

А ви душі своєї обробили грядку?

Щоб квіти людяності і доброти на ній цвіли,

Щоб плодоносило на ній милосердя,

Щоб згадували Бога ви не спересердя…

Живу і я у цій країні.

Ось кілька років і до нині

Я бачу радикальні зміни: “стаєм” на ноги. Незалежні…

І демократія усюди,

Та тільки більше й більше гинуть люди.

По вулиці іду - повсюди трупи.

Вони працюють, радіють і відпочивають.

А в очі глянеш - аж проймає

Смертельний дух байдужості,

Той мертвий подих чужості.

Немає рідного нічого!

Хотів спитати, та немає в кого,

Бо старші всі в політику подались,

А менші - західним непотребом обклались.

І тішаться: мовляв, вони Європа.

Не буду я шукати рими…

Але поговорив би зараз з тими,

Хто вирішив, що ми - народ другого сорту.

Отому я б набив би морду.

Говорить щиро, по -українськи, кидає гасла у народ,

А потім їде на Гаваї відпочивати на курорт.

А ви боріться, ви гризіться,

Ослабнете морально і духовно.

Прийду до вас з солодким словом,

І дам розраду вам у серіалах,

Закину вам ще кілька шоу.

Навіщо вам книжки читати,

Як це в комп’ютері на сайті.

Воно, звичайно, перекручене безбожно,

Але й у пеклі жити можна.

От ми, наприклад, маєм пекло на землі,

Ми маєм пекло у душі.

Та ми не боремося з ним,

Бо нас дурманить злиднів дим.

Пройшли часи голодних патріотів,

Новітніх маємо сексотів.

Комусь-то вигідно тримати нас за горло.

Аби не вирвались й не повернулися спиною.

^ Адже з колін піднялися давно,

Але як паралітики ми стоїмо.

Від демократії, напевне, захмеліли.

Та де ви бачили її у ділі?

Ми всі по-різному це слово розумієм

І, відповідно, всі по-різному ми дієм.

Для когось - це свобода слова,

(Полити брудом всіх, хто під рукою).

Для когось - це у світ з простягнутой рукою.

Для когось - це і шприц, і голка.

Для когось - це тюремная наколка.

Для когось - це убивство за три гривні,

А ще для когось - бідні винні.

Але хоч хтось задав собі питання:

- Чому ми падаєм, а не злітаєм?

І знов хтось скаже: «Вдачу таку маєм…».

А я вважаю, що частіше треба заглядати в себе,

І душу вивертати, якщо треба.

Майдани, біло-сині – все відносно.

Це той пустий патріотизм,

Яким годують нас не перших десять років.

Патріотом можна стать лише за кілька кроків.

^ Ти підійди і підлітку скажи,

Що так роботи вже негоже:

Палить, чіплятися до перехожих.

Ну, звісно, він може й не послухать,

Та ти зробив геройський вчинок.

Ти лишній раз вказав отому покидьку,

Хто він, і ким він має бути.

А це вже варте більшої спокути,

Аніж продати клапоть України,

А потім «захищать» свою країну.

І хочу вас іще спитати:

Чи варто нам, невмиваним, але чепуреним на західний манір,

^ Тягтися в той, у панський двір, з якого ми так довго виривались?

Якщо ми незалежні, то маєм бути самостійні.

І всі повинні бути вже на рівні,

А ми благаєм, просимось, клянемся.

Для чого це? Ви розверніться в другий бік,

І подивіться на сучасні покоління,

Котрі давно вже відцурались нашого коріння.

Їм ближче негри і Китай,

Розпуста, наркотичний рай.

А що ми маємо в освіті?

Ніде нема такого в світі,

Щоб ставити експерименти над людьми.

А ми новаторства проводимо з дітьми.

Вони елементарно бездуховні,

Зате інформаційно забезпечені із зовні.

А та вся інформація - то бруд,

Знаннями і не пахне тут.

Ми жебраєм по світі мільйони,

А вдома ходим босі і в короні.

Корона ця більш схожа на ковпак,

Нас нищать, а ми кажем: так - не так.

Свавілля це триватиме, допоки

Не знайдемо себе самі,

Допоки не заглянемо собі у душу.

А весь отой непотріб закордонний

Не відфільтруєм пильно

І не заборонимо насильно

Моральне і фізичне руйнування.

Злочинців треба нищить без вагання.

І в першу чергу тих, хто йде проти народу,

І хто руйнує в серцях наших згоду.

Не будемо сліпими жебраками

(Цей образ переслідував віками),

А будем войовничими козаками,

Яких боявсь і поважав весь світ.

Такі потрібно риси переймати,

А не про кріпаків твори вивчати.

До речі, хочу вам сказати,

Що і у літературних творах, що вивчаємо у школі,

Усюди там селянська доля.

Коли аграрною країна ця була?

Ця слава давно вже загула.

Про щирість людських почуттів

З позицій XIX віку?

Для поколінь сучасних - це абсурд!

Чому народ наш не продовжує творить свою культуру,

А користується надбанням предків?

^ Невже не можем подолати того “совєцького” ми муру,

Який понівечив нам мову, але навчив нас жити в колективі,

І змусив відчувати, ніби ми щасливі?

^ Не буде в нас культури - не буде в нас душі!

Не будем думати в майбутнє – то куплять нас за західні гроші!



Сучасникам
Сучасники, до вас звертаюсь я сьогодні,

Не знищуйте життя своє!

Облиште ви мобілки модні,

Послухайте, що мовлю я.

Намарне не втікайте від життя,

Шукаючи утіхи у примарному дурмані,

Реальність пройде як в тумані.

Затямте - назад уже не буде вороття.

І будете ви страшно помирати,

І кров’ю будете стікати.

Тютюнний дим легені вам порве,

Печінку алкоголь розкладе,

А мозок від наркотиків згниє…

І хто про вас згадає, що ви є?

Не станьте подькидьком суспільства,

Шануйте, якщо є у вас святе.

На цій землі ви тимчасово,

За вами ніхто не зітхне.

Не станьте ви каліками душі,

Про вас, для вас оці вірші.

І навіть, як впадете ви під тином

І вигляд буде як в скотини,

Ніхто руки вам не подасть,

Ніхто за вами не заплаче.

Тож ви шануйтесь, мої любі!

Інакше - не минути згуби,

Яка на вас чигає повсякчас

У вигляді пляшок, шприців і різних західних прикрас.

Не будьте мавпами і блазнями на світі.

^ Країна наша в лихолітті.

На борню стати треба нам,

Щоб вберегти від зубожіння

Прийдешні наші покоління!!!



^ Весняним променем на землю благодатну ти спустилась,

І все осяяла новим життям!

На світ кохана донечка для нас ти народилась.

Тебе чекали ми - не знали цього дня.

І ось квітучая весна принесла нам очікувану долю.

^ Даринка люба увійшла в наше життя,

Не можу стримати емоцій волю…

Святе для мене – це моя сім’я!

Я батьком став, а це - велике діло,

Дивлюсь тепер в майбутнє сміло.

Відчув себе відповідальним та потрібним,

Своїй доньці я буду батьком гідним,

Дружині - гарним чоловіком,

І для людей служить до віку.

На користь правді й чесним людям

Достойно нести хрест свій буду.



^ Стельмах В.М., майстер в.н.

Дорогою життя
Життя прожить – не поле перейти.

Для всіх ця істина знайома,

Та зараз в нас тут піде мова

Про те, як це життя прожить.

Для когось – це всього лиш мить,

Для іншого - це боротьба й падіння,

А ще для когось - повнеє везіння.

А от цікаво, чи стає сумління

У вас, шановні читачі,

Відвертим бути у душі?

Сказати чесно: «Я живу для того…».

І пригадати, як воно й для чого.

Для чого по землі оцій ходжу?

Для чого їм, працюю, сплю?

Можливо, ці питання і наївні,

І викликають посміх дивний,

Та задавати треба їх частіше…

Аби ми розуміли хто ми є,

Чи не марнуємо життя своє.

Земне життя прожити треба так,

Щоб десь далеко чи на небесах

Не було соромно за нас оточуючим людям.

Щоб кожен прагнув гідним бути

Такої пам’яті, як ми…

Це я говорю не в майбутнє,

Це я говорю на всяк час.

Колись у всіх, можливо, буде путнє,

Але яка із того користь вже для нас?

Тому потрібно цінувати кожну мить.

Життя біжить, воно летить!

Спішити треба жить для того,

Щоб поспівати йти з ним в ногу,

Щоб кожна мить була корисна і приємна,

І щоб життя любило вас взаємно.




Схожі:

Щегельська А. М., викладач української мови та літератури iconЩегельська А. М., викладач української мови та літератури
Рецензенти: Щегельська А. М., викладач української мови та літератури, Фурман В. А., викладач іноземної мови
Щегельська А. М., викладач української мови та літератури iconСходинками душі Україна
Рецензенти: Щегельська А. М., викладач української мови та літератури, Фурман В. А., викладач іноземної мови
Щегельська А. М., викладач української мови та літератури iconСтадник В. Д., заступник директора з господарської частини
Рецензенти: Щегельська А. М., викладач української мови та літератури, Фурман В. А., викладач іноземної мови
Щегельська А. М., викладач української мови та літератури iconОдеської обласної державної адміністрації Одеський обласний інститут...
Збірник завдань з української мови та літератури для інтелектуальних змагань старшокласників
Щегельська А. М., викладач української мови та літератури iconОбласний інститут післядипломної педагогічної освіти Відділ української...
Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує цілу низку функцій, життєво важливих
Щегельська А. М., викладач української мови та літератури iconМетодичні рекомендації щодо викладання української мови І літератури
У межах реалізації Державного стандарту в наступному навчальному році вчителі-мовознавці продовжують формувати в учнів основної та...
Щегельська А. М., викладач української мови та літератури iconМетодичні рекомендації вчителям української мови та літератури проектні...
Метод проектів  це модель організації навчального процесу, орієнтована на творчу самореалізацію особистості, розвиток її можливостей...
Щегельська А. М., викладач української мови та літератури iconДосвіду
Об’єкт досвіду: Фурман Василь Антонович, 1973 року народження, освіта – вища педагогічна; посада – викладач української та іноземної...
Щегельська А. М., викладач української мови та літератури iconІнваріантна складова вивчення української мови І літератури у 2010-2011н...
У межах реалізації Державного стандарту в наступному навчальному році вчителі-мовознавці продовжують формувати в учнів основної та...
Щегельська А. М., викладач української мови та літератури iconУрок української літератури в 9 класі
Підготувала І провела вчитель української мови та літератури Салата Валентина Іванівна
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка