Курсова робота




Скачати 463.02 Kb.
НазваКурсова робота
Сторінка2/4
Дата конвертації18.03.2013
Розмір463.02 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Інформатика > Документы
1   2   3   4

^ Види картографічних видань


За структурою і матеріальною конструкцією картографічні видання поділяються на три види: карти, атласи, глобуси. До речі, глобуси до видань належать умовно, оскільки це недрукований, об’ємний документ.

Карта (грецьк. charter – лист, сувій) – зменшене зображення поверхні Землі, що реєструє і передає інформацію про планету й допомагає людям орієнтуватися на місцевості [8, c.423]. Це зображення земної поверхні (материків і їх частин, океанів, морів і т.п.) у площині. Через це спотворюються довжини ліній, площі, фігури та кути. Масштаб довжин змінюється в різних частинах карти і помітно відрізняється від головного масштабу. Подібно до цього спотворюється на карті і масштаб площин. Особливо помітні перекручення кутів, в результаті контури об’єктів на карті і глобусі втрачають подібність.

Отже, карти розділяють на види за такими основними ознаками: зміст і широта охоплення матеріалу, території, масштаб, об’єкт дослідження, функціональне (цільове) призначення, рівень узагальнення тощо.

За змістом і широтою охоплення матеріалу карти поділяються на загальногеографічні і тематичні.

^ Загальногеографічні карти узагальнюють сукупність основних елементів місцевості.

Тематичні карти, в свою чергу, присвячені конкретній темі і діляться на два різновида – галузеві і часткові. Так, основний зміст галузевих карт – це зображення об'єктів, що використовуються будь-якою галуззю науки або народного господарства в цілому. Часткові карти присвячені окремим елементам галузевих карт. Наприклад, карта населення – галузева, тоді як карта розміщення населення і його складу – часткова.

Тематичні карти за об'єктом дослідження поділяють на географічні (поверхня Землі), астрономічні (явища позаземного простору), історичні (відображення історичних подій) тощо.

За охопленням території карти підрозділяють на карти світу, що зображують поверхню всієї Землі, півкуль, океанів і морів, груп материків, окремих материків та їх частин, груп держав і карти, що охоплюють одну державу або її частину.

За масштабом карти поділяють на крупномасштабні або топографічні (1:20000 і крупніше), середньомасштабні або оглядово-топографічні (від 1:200000 до 1:1000000), дрібномасштабні або оглядові (більше 1:100000). Топографічні карти, на думку Н. М. Кушнаренко, за змістом належать до загальногеографічних. Кожен лист такої карти зображає відносно невелику частину земної поверхні, масштаб по всій карті однаковий. Для зображення на топографічних картах великих територій видається значна кількість листів таких карт [23, c.55].

За функціональним (цільовим) призначенням карти поділяють на наукові, виробничо-практичні, для проведення дозвілля, навчальні, науково-популярні, карти-схеми, статистичні, туристичні тощо.

За ступенем узагальнення виділяють аналітичні та синтетичні карти. Перші з них дають неузагальнені або малоузагальнені показники (карта температур, атмосферного тиску і т.д.). Другі – характеризують явище як єдине ціле на основі поєднання низки показників. Це – галузеві і часткові карти.

За методом підготовки існують гіпотетичні та прогнозні карти. Гіпотетична – карта, складена на основі припущень щодо закономірностей розміщення, взаємозв'язку і розвитку явищ. Прогнозна – карта, що відображає географічні прогнози розвитку явищ (розрив берегів водосховищ, зміни в розміщенні виробничих сил і т.д.).

За оформленням карти поділяються на багатофарбові (друкуються офсетом в 6 – 8 фарб) і одно-, двофарбові.

Окрім традиційної існують фотокарта, що містить фотографічне зображення місцевості; карта на мікрофіші – мініатюрна копія з карт або іншого картографічного видання на фото- чи кіноплівці; цифрова, що містить цифрове відображення змісту карт, записаного на магнітній стрічці або будь-якому іншому носії; блок-діаграма – трьохвимірний картографічний малюнок, що несе перспективне відображення будь-якої поверхні з подовжніми та поперечними вертикальними розрізами [22].

Матеріальною основою карт слугує особливий папір – найбільш міцний і гладенький без будь-яких вкраплень.

Слід звернути особливу увагу на те, що сорт паперу має велике значення для строків зберігання і використання карт, оскільки при використанні вони несуть велике навантаження.

Для повного і оперативного здобуття інформації необхідно знати основні конструктивні елементи карт: картографічне зображення, математичну основу, допоміжне оснащення і додаткові дані.

^ Картографічне зображення – це, на думку Н. М. Кушнаренко, зміст карти, її основна частина. Вона включає в себе сукупність відомостей про показані на карті об’єкти (явища), їх розміщення, властивості, зв’язки, іноді динаміку [8, c.300].

^ Математична основа, що визначає математичні закони побудови карти і геометричні властивості картографічного зображення, встановлює координатний зв'язок між об'єктами в натурі та їх зображенням на карті. До її основних елементів належать: картографічна проекція, координатна сітка, масштаб і опорна геодезична сітка.

До допоміжного оснащення, що полегшує роботу з картою, належить легенда карти – таблиця картографічних знаків з необхідними до них поясненнями, а також графіки для вимірювання по карті (відстані, кутів, площ тощо) [27, c.128]. До допоміжних даних відносять і назву карти, прізвище автора і редактора, довідкові дані про час створення карти, використаних джерелах тощо, а на виданих картах також вихідні дані – назву видавництва, місце і рік видання.

Нарешті, на полях карти або на її вільних місцях всередині рамки іноді розміщують додаткові дані – додаткові карти, профілі, діаграми, блок-діаграми, таблиці, тексти, фото тощо, які доповнюють, пояснюють і збагачують в тому чи іншому відношенні основне картографічне зображення.

Найпростіші картографічні малюнки і плани були відомі вже у первісному суспільстві, ще до зародження писемності. Малюнки, виконані на пергаменті, папірусі слугували для орієнтації у просторі.

У 1569 р. картограф Герард Меркатор вперше почав супроводжувати картографічні твори настановами і вказівками щодо їх використання. До 1700 р. картографічні твори називали не картами і атласами, а кресленнями і креслярськими книгами через їх яскраву графічну самобутність.

Атлас – картографічне видання, що складається з багатьох карт, об’єднаних загальною программою [8, c.305]. Він є альбомом або набором окремих листів з текстом, що має зображення різних об'єктів (карти, креслення, малюнки і т.д.)

Родоначальником атласа є давньогрецький вчений Клавдій Птоломей, який впершее зібрав фонд географічних карт. Це видання названо на честь Атласа – міфічного короля Лівії, який за легендою першим виготовив небесний глобус [30, c.89].

Зазначимо, що класифікація атласів і карт здійснюється за однаковими ознаками. Завдяки узагальнюючому характеру і широкому профілю за змістом переважають загальногеографічні атласи, однак можуть видаватися і тематичні.

Так, загальногеографічний атлас – систематизоване видання географічних, історичних та інших карт, виконане за загальною програмою і таке, що зазвичай має вигляд альбома або книги. Географічний – атлас географічних карт. Зоряний атлас – зібрання зоряних карт чи фотографій зоряного неба (атлас фотографічний зірковий) [15]. Розрізняють також зоологічний, ботанічний, анатомічний, архітектурний та інші атласи.

За територіальною ознакою розрізняють атласи світу, окремих територій (регіональні), атласи окремих країн.

За функціональним і читацьким призначенням (розрахованість на окремі кола користувачів і сфер діяльності) виділяють атласи наукові, науково-популярні, туристичні, дорожні, воєнні тощо.

За форматом розрізняють великі або настільні, середні, малі або кишенькові атласи.

Атлас – це кодексовий документ, що відноситься, як правило, до книжного видання. Його поміщають під загальну політурку. Часто для зручного користування випускають комплектне видання розбірним в загальній папці з клапанами або у футлярі – коробці. Іноді вони виходять у світ поступово, окремими випусками.

Атласи ілюструють малюнками, фотографіями, космічними знімками і т.п. Вони, як правило, різнокольорові і належать до картографічних видань, якщо навіть при великій кількості карт вони відіграють роль ілюстрацій до тексту, що має самостійний, а не підпорядкований характер.

Окрім видань, до картографічних документів належить глобус (лат., globus – шар) – об’ємний документ у формі кулі – модель Землі з картографічним зображенням її поверхні [2, c.11]. На ньому порівняно точно, Але в зменшеному вигляді зображені Земля та її поверхня.

Подібно карті, в глобусах використовують картографічні знаки і генералізацію, Але відображають земну поверхню в її ортогональній проекції на кулю. Будь-який відрізок ліній на глобусі зображений з однаковим зменшенням відносно земної поверхні, завдяки чому він зберігає рівно- масштабність зображення (його масштаб залишається постійним). Кожний горизонтальний кут на земній кулі дорівнює відповідному куту на глобусі, тому зображення будь-якої фігури (форми) подібне до її контурів в натурі, тобто глобус має властивість рівнокутості.

Зауважимо, що розміри зображених площ пропорційні їх дійсним розмірам на Землі, зберігається постійність відношення площ в натурі і на глобусі, тобто для нього характерне рівновеликість зображення. Глобус зручний для визначення найкоротшої відстані між точками на земній поверхні, зорового зіставлення площ і наглядного уявлення про взаємо розташування великих частин поверхні.

Аналогічно карті глобуси можуть бути загально географічними і тематичними: ландшафти континентів, політичне ділення світу. Їх масштаби достатньо дрібні: 1:30000000 – 1:80000000, але в окремих випадках (музейні екземпляри (експонати)) вони збільшуються до 1:10000000 і більше [15].

Поряд із земними випускають глобуси Місяця і планет, а також небесної сфери з найбільш яскравими зірками на сітці екваторіальних координат.


    1. ^ Характеристика карт, атласів, глобусів та картографічних знаків


Картографічні знаки належать до ідеографічного виду документа, оскільки для фіксації інформації тут використовують умовні позначення – картографічні знаки, не схожі на реальні об’єкти і явища. Цікаво, що для картографічних видань було характерне картинне (іконічне) зображення місцевості за допомогою малюнків гір, рослинності, населених пунктів та інших об’єктів. Картинний малюнок був зрозумілий без додаткових пояснень. Пізніше (середина XVIII ст.) виникла потреба в точній передачі планових контурів за допомогою спеціальних картографічних знаків (фігур), які для кожної категорії явищ та об’єктів мають певний малюнок, розмір, колір [8, c.298].

Отже, картографічні знаки – умовні уніфіковані позначення, що використовуються для створення картографічних зображень.

За своєю формою картографічні знаки можуть бути геометричними, літерними і наочними. ^ Геометричні знаки – це найпростіші геометричні фігури (коло, квадрат, прямокутник і т.п.), центр яких співпадає з пунктом, де розміщений об’єкт. Літерні знаки – це одна або дві початкові літери, назви зображуваного явища. Наочні знаки нагадують форму зображуваного предмета. Іноді у ролі знака використовують цифри. Розмір умовного знаку характеризує величину або значимість зображуваного на карті об’єкта.

Відомо, що географічні об’єкти, які неможливо показати в масштабі карти, зображуються способом поза масштабних значків. Частіше за все ними позначають заводи, фабрики електро- і залізничні станції, населені пункти і кількість жителів в них, родовища корисних копалин, аеродроми, пам’ятники тощо. Для позначення тих об’єктів, площа й довжина яких можуть бути зображені в масштабі карти, також застосовують умовні знаки, які називають площинними та лінійними. Площинними знаками показують лісні масиви, сільськогосподарські угіддя, озера, болота та інші об’єкти. Лінійні знаки слугують для позначення річок, доріг, кордонів, трубопроводів.

Існують також пояснювальні умовні знаки, що доповнюють характеристику об’єкта: стрілка на річці показує напрямок течії, малюнок дерева (листяного або хвойного) в контурі лісу означає перевагу тих чи інших порід.

В картографічних виданнях використовуються й інші види зображень. Так, спосіб якісного фону застосовується, коли вся територія поділяється на частини, райони, що розрізняються за якою-небудь кількісною ознакою. Виділені роботи або зафарбовуються в різні кольори, або позначаються різним штрихуванням. Також використовується спосіб ізоліній – плавні криві лінії, які з’єднують на картах точки з однаковими заголовками величин, що характеризують будь-яке явище. Лінії руху показують на картах стрілками. Ареал, тобто область поширення будь-якого явища (тварин, корисних копалин і т.п.), позначають контуром, область поширення зафарбовують, заштриховують або просто роблять напис. На картографічних виданнях завжди наводять умовні позначення та їх значення, що полегшує отримання інформації.

Нарешті, поряд з картографічними знаками – основною мовою КВ – використовують і слова звичайної мови (словесні знаки) для назви видання і деякий пояснень, що є своєрідним дороговказом по карті.

Глобус – модель земної кулі, на якій у зменшеному вигляді зображені материки, океани – іншими словами, поверхня нашої планети. Або, глобус – зменшена модель земної кулі, яка найбільш вірно і наочно відображає форму Землі і співвідношення її окремих частин (материків і океанів). Геодезичні виміри показали, що форма Землі складна й не є типовою кулею. Це можна довести, порівнявши велику та малу півосі Землі. Велика піввісь – відстань від центра планети до екватора – дорівнює 6 378 245 м. Мала піввісь – відстань від центра планети до полюса – складає 6 356 863 м [21, c.151].

Таким чином, велика піввісь більша за малу приблизно на 22 км. Отже, наша планета не має правильних пропорцій, та її форма не схожа на жодну з відомих геометричних фігур. Тому їй дали спеціальну назву – геоїд. Це означає – особлива форма, властива тільки Землі.

Як вже зазначалося раніше, глобус з усіх картографічних робіт має ряд властивостей, притаманних тільки йому, а саме – рівновеликість та рівнокутість. Це робить глобус незамінним посібником при вивченні географії, а також природознавство, астрономії, фізики тощо. Глобус найкращим чином відображає фігуру Землі і дає вірну, наочну уяву про нашу планету.

Глобуси класифікуються подібно до географічних карт, оскільки мають різний зміст, масштаб, призначення тощо. За видовим змістом виділяють глобуси географічні (Землі) та астрономічні (Місяці, планет, небесної сфери). За масштабом розрізняють великі (1:30 000 000), середні (1:50 000 000) і малі (1:83 000 000) глобуси. Великі глобуси призначені для демонстрації, а середні і малі для індивідуальної роботи. За змістом глобуси поділяються на фізичні (на них зображуються гідрографія і рельєф земної поверхні) та тематичні (політичні, тектонічні, кліматичні тощо). За призначенням глобуси поділяються на три групи: навчальні, науково-довідникові, популярні (сувенірні, подарункові). В шкільному навчальному процесі використовуються глобуси: на підставці з похилою віссю, на підставці з часовим кругом і вертикальною віссю, без підставки і без вісі. Всі вони можуть бути оздоблені додатковими пристроями, що полегшують користування ними. Географічні глобуси бувають таких видів: скляні (з нанесеними контурами материків і градусною сіткою, що використовуються при формуванні поняття картографічної проекції; чорні (мають чорну поверхню), які використовуються для вирішення різноманітних практичних завдань з побудови сітки меридіанів і паралелей. Існують також чорні глобуси із вже готовою сіткою меридіанів і паралелей [22]. За їх допомогою можна вирішувати завдання з визначенням географічних координат, нанесення контурів тощо.

Розрізняють рельєфні глобуси (на них рельєф земної поверхні зображено об’ємно), які використовуються для підвищення наочності, але мають один недолік: вертикальний масштаб дуже збільшено порівняно з масштабом глобусу; роз’ємні глобуси (складаються з двох частин), за допомогою яких демонструється внутрішня будова Землі; глобуси з внутрішнім підсвічуванням (додаткове підсвічування дозволяє виявити на загально-географічному фоні будь-яку інформацію, наприклад, політико-адміністративний поділ земної кулі).

^ Географічні карти видаються окремими серіями. Єдність карт у серії може базуватися на двох ознаках [22]:

1) серії першого типу утворюють карти різних територій із одноманітним змістом;

2) серії другого типу утворюють карти різного змісту, але однієї і тієї ж території.

При виданні карт серії першого типу передбачається, що кожна карта серії буде використовуватися незалежно від інших. Такі серії поділяються на два види.

До першого відносяться карти побудовані в одному масштабі, які утворюють у сукупності неперервне зображення значної частини земної поверхні. Прикладом такої серії може бути серія загально географічних карт України масштабу 1: 400 000 і 1: 600 000, або ж серія настінних карт природи та соціально-економічних карт України для середньої школи. До другого виду відносяться серії, карти яких також побудовані в одному масштабі, але в сукупності вони не дають суцільного зображення тієї території, частини якої показані на кожній із окремих карт. Прикладом серії такого виду є туристські карти українських Карпат.

Серії другого типу ґрунтуються на інших принципах. Їх складають карти, на яких зображена одна і таж територія. Кожна карта відрізняється змістом, кожна є різновидністю тематичних карт. Серед карт можуть бути і загально географічні карти. Вони дають детальну і різносторонню характеристику території, яку не можна передати на одній карті. Тематичні карти серії важливі не самі по собі, а у зіставленні. Характеристика території на картах серії може бути і широкою і вузько.

Так, існують серії карт, присвячені одному компоненту географічного середовища чи одному виду її господарського використання (ґрунтові води Європейської частини Росії: 1) поширення; 2) глибина залягання; 3) мінералізація). Ширшу тематику мають карти із серії карт галузей промисловості, сільського господарства та транспорту для середньої школи.

Настінні карти для ВУЗів мають інше територіальне охоплення – світові карти, карти материків, карти України.

Карти серії, об’єднанні єдністю території, будують в одній картографічній проекції, в одному масштабі (чи кратному масштабі), вони мають однакові рамки, однорідне компонування, як правило, однорідну географічну основу, а на тематичних картах – узгоджене спеціальне навантаження.

Нарешті, є серії карт, об’єднанні двома цими ознаками – і змістом і територією. Такою є серія настінних карт материків для середньої школи, яка включає фізичну, політичну, кліматичну карти, а також карти рослинності, природних зон, народів та загальноекономічну.

На думку А.П. Золовського атлас – не просте механічне зібрання різних географічних карт у вигляді книги чи альбому [4, c.21]. Він включає в себе систему карт, органічно ув’язаних між собою, карт, які доповнюють одна одну, систему карт, обумовлену призначенням атласу та особливостями його використання.

Основними властивостями атласів, на наш погляд, є їх цілісність та внутрішня єдність. Цілісність атласу визначається повнотою та внутрішньою єдністю атласу. Атлас повноцінний, якщо в ньому представлені всі питання і всі теми, що витікають із призначення та задуму атласів.

Внутрішня єдність розуміє взаємодоповнюваність, узгодженість та зручність у зіставленні карт. Це досягається: а) кратністю масштабів та застосуванням однієї картографічною проекції; б) спільністю географічної основи; в) узгодженістю легенд карт; г) єдністю принципів генералізації; ґ) взаємодоповнюваністю способів картографічного зображення та системою картографічних умовних знаків, шрифтів, кольорів, відтінків; д) приуроченістю змісту до певної дати; е) доцільністю розміщення тем (розділів) і карт у них.
1   2   3   4

Схожі:

Курсова робота iconКурсова робота
Курсова робота: Методичні вказівки до виконання курсових робіт для студентів спеціальності 030101 “Соціологія” / Укладачі: А. М....
Курсова робота iconРеферат Курсова робота містить
Курсова робота містить: 57 сторінок, 17 малюнків, 15 таблиць, 35 формул, 1 додаток, 4 літературні джерела
Курсова робота iconРеферат Курсова робота містить
Курсова робота містить: 67 сторінок, 6 малюнків, 1 таблицю, 5 додатків, 17 літературних джерел
Курсова робота iconКурсова робота
Курсова роботи з дисципліни «Алгоритмізація та програмування» на тему: «Мова програмування turbo pascal» являє собою заключний етап...
Курсова робота iconДля груп Ез 122сп, 512 сп, 132сп курсова робота з дісципліни тое...
Курсова робота дотримує два завдання. Вихідними даними для виконання завдань є схеми електричних кіл та параметри елементів кола
Курсова робота iconКурсова робота

Курсова робота iconКурсова робота

Курсова робота iconКурсова робота

Курсова робота iconКурсова робота
Вступ
Курсова робота iconКурсова робота
Вступ
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка