Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні




Скачати 381.14 Kb.
НазваПравове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні
Сторінка1/2
Дата конвертації23.03.2013
Розмір381.14 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Інформатика > Документы
  1   2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

ЗАЛІКОВА РОБОТА

Дисципліна: ІНФОРМАТИКА

Тема: Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні

Виконав: студент II курсу

Група ПБ-23

Легкий Орест

Хомич Назарій

Київ-2011

ВСТУП…………………………………………………………………

РОЗДІЛ І. Конституційно – правове регулювання інформації в Україні

1.1 Роль та значення інформації в сучасних умовах становлення інформаційного суспільства в Україні

1.2. Правовий статус друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації . Види ЗМІ

РОЗДІЛ 2. Незалежність засобів масової інформації

2.1. Політика і засоби масової інформації

РОЗДІЛ 3. Вплив засобів масової інформації на розбудову правової держави в Україні

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………………………………………

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.
У постіндустріальному суспільстві влада знань і інформації стає вирішальної в керуванні суспільством, відштовхуючи на другий план вплив грошей і державного примусу. Людська цивілізація усе більш зміщується саме в інформаційний бік.
Вступивши в інформаційне століття, ми інакше стали відноситися до проблем взаємодії, спілкування і комунікації. Лауреат Нобелівської премії К. Гелбрейт сказав про цей феномен, що людина хоче бути почутою [1, 12].
Інтенсивний розвиток комунікаційних технологій, що отримав в публіцистиці назву "комунікаційного бума", і який ми спостерігаємо на рубежі ХХ і ХХІ століть, значно полегшив накопичення і розповсюдження соціально значимої інформації, і призвів до формування глобального інформаційного простору, у яке виявилися втягнуті цілі співтовариства, політичні, економічні, релігійні і культурні інститути. Сучасні технічні засоби комунікації, передаючи нереальні до сих пір обсяги інформації мільйонам людей, впливають на сфери праці, побуту, дозвілля, політичного життя, диктують зразки поведінки, відтворюють і формують суспільну думку.
За допомогою ефективної комунікації в сучасному суспільстві здійснюється усе більше і більше подій. Засоби масової інформації стали настільки ж стратегічно важливими для суспільства, як і ті його складові, котрі носять матеріальний характер. Суспільство стало більш залежним від засобів масової інформації, тому вагомість ЗМІ вимагає теоретичного обґрунтування й аналізу.
ЗМІ є безпосередніми носіями і, особливо, розповсюджувачами знань і іншої значимої інформації. Вони являють собою установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального інструментарію різних відомостей будь-яким особам. 
Функції засобів масової інформації різноманітні. У будь-якім суспільстві вони в тій чи іншій формі виконують ряд загальних функцій [2, 39].
Інформаційна функція є найважливішою функцією ЗМІ. Вона полягає в одержанні і поширенні відомостей про найбільш важливі для громадян і органів влади події. Віднайдена та розповсюджена інформація включає не тільки безпристрасне, фотографічне висвітлення тих чи інших фактів, але і їхнє коментування й оцінку.
Далеко не всі розповсюджувані ЗМІ відомості (наприклад, прогноз погоди, розважальні, спортивні й інші подібні повідомлення) носять політичний характер. До політичної відносять тільки ту інформацію, що має суспільну значимість і вимагає уваги з боку державних органів чи робить на них вплив. На основі одержуваних повідомлень в громадян формується уявлення про діяльність уряду, парламенту, партій і інших політичних інститутів, про економічне, культурне й інше життя суспільства.
Освітня функція виявляється в повідомленні громадянам знань, що дозволяють адекватно оцінювати й упорядковувати відомості, отримані від засобів масової інформації й інших джерел. Мас-медіа, супроводжуючи людину протягом усього його життя, у тому числі і після завершення навчання, значною мірою впливають на сприйняття їм інформації. 
Функція соціалізації, соціалізація означає інтерналізацію, засвоєння людиною політичних норм, цінностей і зразків поводження. Вона дозволяє особистості адаптуватися до соціальної дійсності.
Функція критики здійснюється в державній системі не тільки мас-медіа, але й опозицією, а також спеціалізованими інститутами прокурорського, судового й іншого контролю. Однак критика ЗМІ відрізняється широтою чи навіть необмеженістю свого об’єкта, який складають і президент, і уряд, і суд, і різні напрямки державної політики, і самі ЗМІ.
Контрольна функція засобів масової інформації ґрунтується на авторитеті суспільної думки. Хоча ЗМІ , на відміну від державних і господарських органів контролю, не можуть застосовувати адміністративні чи економічні санкції до порушників, їхній контроль часто не менш ефективний і навіть більш суворий, оскільки вони дають не тільки юридичну, але і моральну оцінку тим чи іншим подіям і особам. 
Ми живемо у новій ері, у якій дуже важливою стала інформація і інформаційні відносини. Найбільш поширеним стало отримання інформації через засоби масової інформації, це все зумовлює актуальність теми дослідження.
Об’єктом дослідження курсової роботи є засоби масової інформації.
Предмет дослідження є особливості, розвиток та вплив засобів масової інформації на суспільство.
Метою курсової роботи є дослідження конституційно-правового статусу засобів масової інформації. 
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:
– охарактеризувати види засобів масової інформації;
– дослідити незалежність ЗМІ від політики;  
– розглянути незалежність ЗМІ у економічному аспекті;
– проаналізувати весь зібраний матеріал та зробити висновки щодо впливу ЗМІ на розбудову правової держави.
Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.
Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як    М.Я. Онуфрійчук, В.Г. Гончаренко, А.А. Письменицький, О.Д. Святоцький,        М.В. Цвік, В.С. Цимбалюк, С.С. Яценко, С.С. Алєксєєв, Ю.П. Тихоміров,           Ю.М. Батурін та інші.

РОЗДІЛ 1. Конституційно - правове регулювання інформації в Україні

1.1. Роль та значення інформації в сучасних умовах становлення інформаційного суспільства в Україні.

На сучасному етапі відбувається черговий вибух технологічної і мирної соціальної революції – становлення інформаційного суспільства. Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології істотно змінюють не тільки те, як ми виробляємо продукти і послуги, але і те, як проводимо дозвілля, реалізуємо свої цивільні права, виховуємо дітей. Вони мають вирішальний вплив на зміни, які відбуваються в соціальній структурі суспільства, економіці, розвитку інститутів демократії тощо.
Тематика інформаційного суспільства, розвитку світового ринку телекомунікацій, інтернету не сходить зі сторінок провідних ділових вітчизняних і зарубіжних журналів. Колосальні обсяги інформації, присвячені цій тематиці, доступні зараз й Інтернету. Особливо це стосується висвітлення діяльності міжнародних і національних організацій з розробки і реалізації стратегій інформаційного розвитку. До найбільш цікавих джерел можна віднести Європейську Koміcію Ради Європи, Організацію економічної співпраці розвитку, Всесвітній союз зв’язку, адміністративні органи, відповідальні за побудову "інформаційної магістралі" в США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Франції, Австралії, Японії та інших країнах. Актуальність входження України в інформаційне суспільство поступово усвідомлюється вітчизняним науковим і політичним співтовариством, про що свідчить велика кількість законодавчих актів у сфері інформації.
Державі належить провідна роль у формуванні інформаційного суспільства, що координує діяльність різних суб’єктів суспільства в процесі його становлення, сприяє інтеграції людей в нове інформаційно-технологічне оточення, розвитку галузей інформаційної індустрії, забезпеченню прогресу демократії і дотримання прав особистості в умовах інформаційного суспільства.
Інформаційна взаємодія держави, суспільства і особистості найбільш оптимальна при використанні інформаційних і телекомунікаційних технологій з метою підвищення загальної ефективності діяльності державного механізму, створення інформаційно відкритого суспільства, розвитку інститутів демократії.
Побудувати демократичну, правову державу неможливо в закритому суспільстві. На сучасному етапі розвиток інформатизації соціуму визначає темпи його розвитку. Тому інформаційні відносини стають об’єктом правового регулювання і насамперед конституційного законодавства. Це підкреслює роль інформації для держави й суспільства. Виходячи з цих міркувань, є всі підстави вважати, що відносини щодо інформації, її збору, використання і поширення мають бути предметом як правової регламентації з боку конституційного права, так і науки конституційного права і навчальної дисципліни.
У демократичних державах сучасне життя неможливо уявити без активного, впорядкованого руху та обміну інформацією. В умовах вільного і відкритого суспільства , за допомогою інформації громадяни, особи без громадянства, державні та громадські структури задовольняють свої інтереси,.реалізують конституційні права і свободи. Інформація є інтелектуальним надбанням народу і держави , складовою напрямів та темпів реформування економіки, адміністративної системи, демократичних перетворень, ресурсом суспільства, який не повинен витрачатися безцільно і неефективно.
Сучасне інформаційне суспільство формується і ефективно розвивається тільки в умовах правової держави, яка базується на безумовному застосуванні закону. Роль права в житті інформаційного суспільства є вирішальною, а всі його члени мають виконувати норми закону і діяти в межах та на підставі закону.
Конституцією України (ст. 34) уперше у вітчизняній конституційно-правовій практиці закріплюється право кожного на інформацію, гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій розсуд.
Ця стаття Конституції відповідає положенням ст . 19 Загальної декларації прав людини, статей 18 , 19 . Міжнародного пакту про громадянські і політичні права , п. 1 ст . 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини й тісно взаємопов’язана зі статтями 21, 23, 31, 32, 35 Основного Закону України. Положення статті необхідно розглядати як певний розвиток і конкретизацію положення частини третьої ст. 15, яким в Україні забороняється здійснення цензури. Ця стаття гарантує доступ до ЗМІ політичним партіям , рухам , громадським організаціям, профспілкам і кожній окремій людині.
Необхідно зауважити , що у частині третій ст. 34 є застереження щодо здійснення цих прав, яке полягає в можливості їх обмеження законом, якщо це стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Застереження такого характеру притаманні нормам як міжнародних угод у галузі прав людини, так і європейського права [3, 257].
Поняття "інформаційне суспільство" можна, визначити як мінімум, трьома способами: 
По-перше, перерахувати характеристики, які властиві цьому типу суспільства: створені значні інформаційні ресурси; виробництво, зберігання, поширення і передача, як аудіовізуальної продукції, так і ділової, і розважальної інформації стає найважливішою частиною економіки; сформувалася інформаційна індустрія, яка включила в себе комп’ютерну і телекомунікаційну промисловість, розробників аудіовізуального змісту і програмного забезпечення, виробників елементної бази і побутової електроніки, мультимедійну промисловість і тому подібне громадяни мають технічні та правові можливості доступу до різноманітних джерел інформації. Перелік цих характеристик можна продовжувати залежно від глибини розуміння суті інформаційного суспільства. Повний і вичерпний список скласти неможливо, оскільки життя постійно вносить свої корективи. 
По-друге, можна піти від "абстрактного до конкретного", вказавши, що інформаційне суспільство – це наступний рівень в історичному розвитку людства по ланцюгу "аграрне – індустріальне – постіндустріальне" суспільство, пов’язати становлення інформаційного суспільства з реалізацією концепції стійкого розвитку або з втіленням ідей Вернадського про розвиток ноосфери.
Можливий і третій компромісний варіант типу: "інформаційне суспільство – це наступний рівень або стадія розвитку людства, на якому домінуючим об’єктом виробництва і споживання стають інформаційні продукти і послуги". Звичайно, це не означає, що традиційні предмети споживання, вироблені промисловістю і сільським господарством, втрачають для людини свою актуальність. У процесі виробництва, в обсязі споживаних товарів і послуг частка "інформаційно-містких" операцій і продуктів переважає.
Таким чином, інформації в сучасних умовах становлення інформаційного суспільства в Україні має дуже велике значення, бо інформація і ЗМІ є дуже сильною зброєю впливу на суспільство. З метою забезпечення відповідності діяльності засобів масової інформації Конституції України і чинному законодавству виникає необхідність посилення керівного й організуючого початку в цій сфері з боку держави на основі можливого відтворення Міністерства печатки й інформації.

^ 1.2. Правовий статус друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації. Види ЗМІ.

Сучасні інформаційні й телекомунікаційні технології стали настільки важливою частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки технологічний, але й соціальний поступ, економічна конкурентоспроможність країни в цілому, її місце у світовій економіці, роль у міжнародному розподілі праці, здатність розвивати демократичні інститути, зростання нових робочих місць і тому подібне. Тобто телекомунікаційні технології і засоби масової інформації із технологічного чинника розвитку перетворилися у важливий елемент функціонування сучасного суспільства. Однак при такій трансформації їх подальше втілення вже залежить не тільки від прогресу науково-технічної думки, але й від соціально-економічних і правових умов, в яких вони існують.
Як правило, громадяни не використовують своє право на доступ до інформації особисто і безпосередньо. Але більшість з них користується засобами масової інформації – газетами, радіо, телебаченням тощо.
Громадськість очікує від ЗМІ поінформованості про важливі справи, що відбуваються у суспільстві. Тому важливою передумовою доступу до інформації громадян є опублікування її у друкованих ЗМІ.
Стаття 20 Закону України «Про інформацію» визначає, що друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем [4]. 
Стаття 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначає пресу як періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію [5].
Як правило, друковані ЗМІ забезпечують доступ до відкритої інформації. А, як відомо, обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.
Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи. Він закріплює право на одержання масової інформації через друковані засоби масової інформації: всі громадяни України, юридичні особи і державні органи відповідно до статті 9 Закону України «Про інформацію» мають право на оперативне одержання через друковані засоби масової інформації публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, об’єднань громадян та їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій [6]. 
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» Діяльність друкованих засобів масової інформації – це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів [7].
Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.
Друкований засіб масової інформації може видаватися після його державної реєстрації. Державній реєстрації підлягають всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення [8]. Наказ Міністерства юстиції України від 21.02.2006 р. №12/5 затверджено положення про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації в Україні.
Розповсюдження друкованої інформації без державної реєстрації видань можливе. Зокрема, державній реєстрації не підлягають:
– законодавчі, офіційні нормативні та інші акти, бюлетені судової практики, що видаються органами законодавчої, судової та виконавчої влади; 
– інформаційні матеріали та документація, що видаються підприємствами, організаціями, навчальними закладами і науковими установами з метою використання їх у своїй діяльності;
– видана за допомогою технічних засобів друкована продукція, не призначена для публічного розповсюдження, або машинописна, розмножувана на правах рукопису. 
Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів. Як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність даний Закон посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері.
Порядок всебічного і об’єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування , є складовою частиною законодавства України про інформацію і визначається Законом України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». 
Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
Законодавство України про телебачення і радіомовлення складається з Конституції України , Закону України «Про інформацію», Закону України «Про телебачення і радіомовлення», законів України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про телекомунікації», «Про радіочастотний ресурс України», міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України «Про телебачення і радіомовлення» регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.
Телерадіоорганізації в інформаційних блоках зобов’язані подавати інформацію про офіційно оприлюднену у будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах влади політичних сил. Дані про кожну індивідуальну програму чи передачу мають містити ім’я автора чи авторів, назву і адресу виробника програми. Відповідальність за зміст програм та передач несе керівник телерадіоорганізації або автор (автори) програми чи передачі. У випадках, передбачених законодавством України, відповідальність за зміст окремих передач можуть нести інші особи [9].
Єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення – спеціальний конституційний, постійно діючий позавідомчий державний орган.
Правові засади формування та діяльності, статус, компетенція, повноваження, функції Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення та порядок їх здійснення визначаються Законом України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення». 
Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» зокрема закріплює, що діяльність цього органу ґрунтується на принципах законності, незалежності, об’єктивності, прозорості, доступності для громадськості, врахування культурної, ідеологічної та політичної багатоманітності в суспільстві, врахування загальновизнаних міжнародних норм та стандартів у галузі телерадіомовлення, повноти і всебічного розгляду питань та обґрунтованості прийнятих рішень.
Національна рада не може делегувати свої повноваження третім особам, а член Національної ради не може одноосібно здійснювати функції, покладені на Національну раду. 
Залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм Національна рада видає ліцензії на такі види мовлення: супутникове; ефірне; кабельне; проводове; багатоканальне.
Залежно від території розповсюдження програм визначається територіальна категорія мовлення та територіальна категорія каналу мовлення або багатоканальної телемережі: загальнонаціональне мовлення – мовлення не менше ніж на дві третини населення кожної з областей України; регіональне мовлення – мовлення на регіон (область, декілька суміжних областей), але менше ніж на половину областей України; місцеве мовлення – мовлення на один чи кілька суміжних населених пунктів, яке охоплює не більше половини території області; закордонне мовлення – мовлення на територію поза межами державного кордону України. 
Цифрове мовлення з використанням радіочастотного ресурсу України ліцензується як багатоканальне мовлення. Видача ліцензій на мовлення здійснюється на конкурсних засадах (за результатами відкритих конкурсів) або без конкурсів (за заявковим принципом) у випадках, передбачених цим Законом.
На конкурсних засадах здійснюється видача ліцензій на: ефірне мовлення; багатоканальне мовлення з використанням радіочастотного ресурсу.
Без конкурсів здійснюється видача ліцензій на: супутникове мовлення; кабельне мовлення; проводове мовлення; ефірне мовлення на каналі мовлення багатоканальної ефірної телемережі.
Ліцензія на мовлення , видана Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, є єдиним і достатнім документом, що надає ліцензіату право відповідно до умов ліцензії здійснювати мовлення, користуватися каналами мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних засобів передбачених законом дозволів на їх експлуатацію [10].
Наступним найбільш поширеним після телебачення і радіомовлення засобом доступу громадян до інформації є інформаційні агентства. Закон України «Про інформаційні агентства» визначає, що інформаційне агентство – це зареєстрований як юридична особа суб’єкт інформаційної діяльності, що діє з метою надання інформаційних послуг [11].
Зазначений закон також встановлює, що забороняється цензура інформації, поширюваної інформаційними агентствами.
Право на заснування інформаційного агентства в Україні належить громадянам та юридичним особам України. Іноземці та іноземні юридичні особи мають право бути співзасновниками інформаційних агентств України. Забороняється створення і діяльність інформаційних агентств, у статутному фонді яких сукупна частка, що належить іноземцям та іноземним юридичним особам, становить більш як 35 відсотків [12].  
Основними видами продукції інформаційних агентств є: електронна, друкована, фото-, кіно-, аудіо- та відеопродукція.
Інформаційні агентства мають право на випуск продукції, яка передбачена їх статутними документами, та іншої інформаційної продукції, не забороненої чинним законодавством України. 
Засобами комунікації є засоби розповсюдження продукції інформаційних агентств , такі як: друковані та екранні видання, радіо, телебачення (кабельне, супутникове, глобальне), електричний та електронний зв’язок (телеграф, телефон, телекс, телефакс), комп’ютерні мережі інші телекомунікації.
Інформаційні агентства мають переважне право на використання засобів комунікації. Порядок використання інформаційними агентствами засобів комунікації визначається чинним законодавством України про ці засоби.
Державним інформаційним агентствам надається першочергове право перед іншими інформаційними агентствами на використання засобів комунікації для розповсюдження інформації, яка має особливе значення для держави і суспільства [13]. 
Таким чином, інформаційна діяльність засобів масової інформації покликана на сприяння державної стабілізації, соціально ефективної організації суспільства, враховувати економічний ресурс як держави в цілому, так і активних носіїв культури, традицій, соціальних і національних цінностей у їхньому розвитку.  Розгляд державних та національних відносин як предметного лана засобів масової інформації підкреслює виняткову важливість преси та аудіовізуальних засобів масової інформації як продуктивну силу в області масової свідомості, як діючого учасника формування нової політичної та економічної інфраструктури.
  1   2

Схожі:

Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні iconКонспект лекцій. Правове регулювання діяльності тнк (транснац-х корпорацій)
Міжн-пр регулювання д-сті тнк сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжн-правові документи, які використовуються
Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні iconУкраїна вознесенська районна рада миколаївської області р І шенн я
Заслухавши інформацію заступника голови райдержадміністрації Кучера О. Б., про виконання районної Програми підтримки засобів масової...
Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні iconВступ
Вплив засобів масової комунікації на формування громадянського суспільства в Україні
Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні iconЗакон України «Про авторське право І суміжні права»
Тема: Нормативно-правове регулювання інтелектуальної власності в Україні на межі ХХ – ХХІ ст
Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні iconЖурналістика як система засобів масової інформації”
Усе те, що має, чим багате суспільство, що необхідно для його життя І розвитку, люди створюють своєю працею. Вони вступають один...
Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні iconТема: правове регулювання
Містобудівна документація: види, порядок розробки І затвердження, правове значення. Порядок врахування громадських інтересів при...
Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні iconТема: «Договір лізингу»
Розділ історичні передумови виникнення договору лізингу та його правове регулювання в Україні
Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні iconМетодичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах
В україні забезпечено правове регулювання питань функціонування системи освіти, всіх її рівнів І підсистем, діяльності навчальних...
Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні iconМетодичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних...
В україні забезпечено правове регулювання питань функціонування системи освіти, всіх її рівнів І підсистем, діяльності навчальних...
Правове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні iconМетодичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних...
В україні забезпечено правове регулювання питань функціонування системи освіти, всіх її рівнів І підсистем, діяльності навчальних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка