1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів




Назва1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів
Сторінка5/19
Дата конвертації25.02.2013
Розмір2.62 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

^ 16.Роль братських шкіл та Києво-могильнської колегії у збереженні та розвитку української освіти наприкінці 16-17 ст.

Наприкінці XVI ст. В містах України на базі ремісничих цехів виникали національно-релігійні об'єднання міщан - братства. Перше братство було створено у Львові 1439 р. Братства очолили боротьбу проти політики національних і релігійних утисків, яку проводили шляхетська Польща і католицька церква в Україні. «Братчики були усі рівні: не було тут ані пана, ані холопа, - як той, так і другий мали однакові вигоди, як той, так і другий повинні були слухатись і держатись порядків, заведених у братстві, і належали суду братчиків. Суд той, вибраний із самих братчиків, дивився за тим, як хто поводиться у житті, і якщо коли хто з братчиків почне роботи щось негаразд, то його карали штрафом-грішми, медом, воском або чим іншим, і все те йшло в братську казну, і іноді - то й садовили на якийсь час у дзвіницю, і це почиталося за великий сором. Судили братчики не тільки своїх громадян та їхніх жінок, а й священиків, навіть архієреїв, право суду над священиками і архієреями уперше дав Львівському, і за ним і усім братствам, патріарх Константинопольский Єремія при кінці XVI ст., коли він переїздив через Львів». - Так описує життя братств і щось на зразок їхнього статуту видатний український історик Микола Аркас у своїй книзі «Історія України-Русі». Братства створювали свої школи. Перша така школа виникла 1585 р. У Львові, а на початку XVII ст. - у більшості міст України. Ці школи зробили те, як пише Микола Аркас, що українці в ХVІІ ст. Були більш освічені від своїх сусідів - москалів, татар і волохів та значно культурніші від них. Архітектура (будівництво), малярство, різьбарство, орнаментика (вишивання), усякі прикраси, портретне та інше малювання, музика піднялися тоді на таку височінь, що слава про них сягала далеко за межі України. Осередком освіти був, звісно, Київ, але існували школи в Чернігові, Новгород-Сіверську, Почаєві, Батурині, Переяславі та інших містах. Ось що читаємо в тогочасного мандрівника Павла Алепського, який 1652 р. Їхав через Україну до Москви: «Мало не всі українці та більша частина їхніх жінок І дочок уміють читати і добре знають порядок церковної служби і церковні співи; панотці вчать сиріт і не дають їм вештатися без діла по вулицях. Черниці Вознесенського монастиря, найбільш із заможних і значних родин, усі були не тільки письменні, а навіть високоосвічені й самі писали багато наукових та інших творів». Про ігуменів у київських монастирях він зазначив, що поміж ними є «люди вчені, знавці права, або юристи, філософи і красномовці. Коло Великої церкви (у Лаврі) є прехороший славетний печатний дім, що обслуговує увесь край той. З його виходять церковні книжки, прегарно надруковані; на великих паперах малюнки значних місцевостей і країн, інколи святих, наукові розсліди та інше». Вихованцем Острозької колегії був і гетьман Запорозького Війська Петро Конашевич-Сагайдачний. У 1620 р. П. Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства. Сагайдачний приділяв велику увагу розвиткові Київської братської школи та Києво-Братського училищного монастиря, прибутки якого йшли на утримання школи. Смерть П. Сагайдачного, що настала 1622 р. Від ран, які він зазнав у битві під Хотином 1621 р., завдала великого смутку вчителям та учням братської школи. Помираючи, Сагайдачний відписав своє майно Київській, Луцькій та Львівській братським школам. Заснування та розвиток Києво-Могилянської академії Київська академія (Києво-Могилянська академія) - перший вищий навчальний заклад і культурний центр в Україні. Створена 1632 р. Внаслідок злиття Київської братської школи (засн. 1615 р., перший ректор Іов Борецький) з Лаврською школою (засн. 1631 р.). Об'єднану школу було названо Києво-Могилянською колегією на честь ЇЇ протектора митрополита П. Могили. У1701 р. За царським указом колегія одержала титул і права академії. Курс навчання тривав 12 років. У Київській академії навчалася молодь усіх станів. Існувала до 1817р. У незалежній Україні Києво-Могилянська академія відновиласвою роботу. Зараз це - університет «Києво-Могилянська академія» зі статусом національного. У заснуванні Київського братства, школи та монастиря при ньому, а також Києво-Могилянської колегії активну роль відіграла людина, ім'я якої посідає почесне місце поряд із П. Сагайдачним і П. Могилою. Це Єлизавега Гулсвичівна, дружина київського воєводи, поборниця українського освітництва. Вона подарувала у 1615р. Свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу. Викладання в Києво-Могилянській колегії велося, як і в західноєвропейських університетах, переважно латинською мовою. Навчання тривало 12 років і відбувалося в чотирьох нижчих класах, а також у класах поетики, риторики і філософії. За програмою колегії діяли школи у Вінниці та Кременці. Основні дати викладеного матеріалу. 1. Перше братство в Україні (м. Львів) - 1439 р. 2. Острозька школа вищого рівня (колегія) - 1576 р. 3. Львівська братська школа - 1585 р. 4. Луцька братська школа - 1617р. 5. Київська братська школа - 1615 р. 6. Лаврська школа -1631р. 7. Києво-Могилянський колегіум - 1632 р. 8. Києво-Могилянська академія - 1701 р. 9. «Граматика» Мелетія Смотрицького - 1619р.

^ 17. Комплекс причин та факторів, які спричинили національно-визвольної війни під керівництвом Б.Хмельницького.

Відомо, що українську національну революцію середини XVII ст. обумовили соціально-економічні, національні, релігійно-конфесійні та психологічні фактори. Історики зауважують, що після 30-літньої війни Річ Посполита, як один із головних експортерів хліба до Західної Європи, стає на шлях зміцнення феодальної власності та посилення кріпацтва.

Литовські статути 1529, 1566 та 1588 рр. допомогли польським магнатам та полонізованій українській шляхті зміцнити феодально-кріпосницькі порядки, юридично оформити їх, обезцінити життя селянства, перетворити його в кріпосницьке рабство.

Напередодні визвольної війни помітно зростає панщина, яка у Східній Галичині, наприклад, та на Волині становила 5-6 днів на тиждень. Навіть привілейована здавна частина українського суспільства - козацтво у 1648 р. скаржилося польському сейму: "Їх милості пани, державці поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками. Хутори, луги, млини і все, що їм вподобається в домах козаків, забирають силою, мучать, убивають… З усякої нагоди відразу садовлять козака у в’язницю і, де чують хабара, не випустять, поки не дасть доброго викупу, примушують робити, що схочуть" [4, с.140]

Французький інженер Г. Боплан, побувавши в українських землях у 1630-1648 рр., писав: "Селяни там (в Україні) надзвичайно бідні. Вони мусять працювати. із своїми кіньми на користь панові і давати йому. багато мірок збіжжя, багато каплунів, курей, гусей і курчат на Великдень, Трійцю і Різдво; крім того, возити дрова їхнім панам і відбувати тисячу інших повинностей. Вимагають від них пани грошову повинність… селяни примушені віддавати своєму панові все, що той захоче. Але це ще не так важливо, як те, що поміщики їх мають необмежену владу не тільки над їхнім майном, а навіть і над їх життям. Така велика свобода польської шляхти (вона живе, як у раю, а селяни - як у чистилищі), і тому, коли селянам трапиться ще попасти в неволю до лихого пана, становище їх гірше ніж: галерних невільників" [8, с.28].

Тогочасне польське фільварочне господарство гальмувало розвиток простої капіталістичної кооперації, українське селянство було затиснуте єврейськими, грецькими та вірменськими орендаторами; міщанство, як і селяни, виконувало повинності та сплачувало податки (20-30 грошів з "диму" та церковну десятину), не витримувало економічної конкуренції у торгово-промисловій сфері.

Українська спільнота зазнала з боку польської шляхти нестерпного національного гноблення. Сеймова "Ординація Війська Запорозького реєстрового" (1638) обмежила самоврядування реєстрового козацтва, скасувала виборність старшин, ліквідувала козацький суд, заборонила українцям обіймати командирські посади. Ось як про це записано у згаданому вище документі:". На вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовинних судових установ, права, доходів і інших відзнак. Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6000 і які змирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію. Разом з тим жоден козак не повинен наважуватись ходити на Запорожжя без паспортів комісара: спійманий комендантом козацьким він підлягає смертній карі" [4, с.119].

Українські міщани були усунуті від політичного та економічного життя. Нависла небезпека випадіння українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх у відсталу селянську масу. Автор одного з підручників з історії України І.К. Рибалка зауважує: польські шляхтичі "перешкоджали розвитку шкіл, освіти, української культури. Все це затримувало зростання продуктивних сил України, її економіки і культури, гальмувало розгортання творчих сил українського народу і стало основною причиною визвольної війни" [19, с.129-130].

До сказаного вище варто додати, що напередодні визвольної війни загострилася міжконфесійна боротьба. Річчю Посполитою "проводилася політика на ліквідацію православної віри й впровадження католицтва та уніатства (закриття православних храмів і монастирів, масове спорудження костьолів і кляшторів, знущання над релігійними почуттями православних, насильницьке обернення в католицтво та уніатство тощо)". Каральні органи польської шляхти "вдавалися до елементів етнічних чисток (винищення українців тому, що вони були українцями)". Канадський вчений Ф. Сисина робить висновок, що якби "не повстання Хмельницького, то окрема руська ідентичність та культура були б приречені на повільну, але неминучу ерозію і дезінтеграцію в Польському королівстві" [14, с.77].

Напередодні повстання реєстрові козаки скаржилися в листі до польських сенаторів, що "пани поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками". Автори листа вказали на 11 образ, яких зазнали від представників польського панівного класу, хоча реєстровці були все ж таки привілейованою частиною населення. Відоме рішення козацької ради, яка зібралася 1632 р. під Корсунем: не пускати ляхів на Лівобережжя.

Королевич Владислав (у листопаді 1632 р. посів престол Речі Посполитої) ще 1621 р. писав, що польська шляхта, справді, кривдить українців. Тому не випадково козача старшина шукала контактів не лише з Кримським ханством, а й з новим королем Польщі. У свою чергу Владислав ІУ, захоплений ідеєю захисту християнства від наступу ісламу та звільнення балканських народів, вирішив ініціювати війну з султанською Туреччиною, але руками козацтва. Його посланець І. Радзієвський вручив листа козачим сотникам, запросивши до Варшави на зустріч з королем і сенаторами І. Барабаша, І. Караїмовича, М. Нестеренка і Б. Хмельницького. У ніч на 20 квітня 1646 р. вони дістали від короля обіцянку збільшити реєстр до 12 тис. вояків (за іншими даними, до 17 тис.), якщо козаки здійснять морську експедицію проти Порти. Король обіцяв також не розміщати польські гарнізони далі Білої Церкви, вручив сотникам 18 тис. злотих для підготовки операції, прапор і королівські грамоти. Дії на Чорному морі планувалося розгорнути десь у липні - серпні, але зібране під Львовом 16-тисячне козацьке військо, яке мало вести воєнні дії на суходолі, довелося розпустити на вимогу сенату. Не вдалося підготувати необхідну кількість човнів з десантом для морського походу. У той час, коли країна прагнула миру, король мріяв про тріумфальні битви та династичні успіхи [18, с.128].

Закінчення Визвольної війни радянська історіографія пов'язувала з 1654 р., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком "возз'єднання", у якому вбачалася основна мета повстання. У сучасній науковій і навчальній літературі переважає думка, що її закінчення слід пов'язувати зі смертю Б. Хмельницького 1657 р. Проте це трактування видається дещо механічним, оскільки визвольні змагання українського народу після цієї події не припинилися, а лише змінили свій характер, стали менш масштабними. Обґрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та

В. Степанкова про те, що революція закінчилася після падіння гетьмана П. Дорошенка 1676 р.

Українська національна революція у своєму розвитку пройшла кілька етапів: I етап (лютий 1648 - серпень 1657 р.) - найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби; II етап (вересень 1657 - червень 1663 р.) - громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства; III етап (червень 1663 - вересень 1676 р.) - боротьба за возз'єднання Української держави.

Завершуючи та підсумовуючи аналіз причин, які привели до революційного вибуху українського народу у 1648 р., варто звернути увагу й на психологічний фактор. Зокрема, голодування переважної більшості людей, постійна втрата всіма прошарками української спільноти власності, репресії з боку державних структур, повзучий процес закріпачення створили в Україні складний вузол суперечностей, розв'язання якого міг вирішити лише революційний вибух. Отже, у середині ХУІІ ст. відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу. Народне повстання швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася в національну революцію. Боротьба, що точилася протягом 1648-1657 р., мала національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.

^ 18. Основні етапи становлення Української козацької держави в ході національно-визвольної війни під керівництвом Б.Хмельницького

Визвольну війну проти польського панування розпочав Богдан Хмельницький за умов, коли в українському суспільстві була відсутня ідея національної державності. Причину слід шукати в тому, що, по-перше, далося взнаки 250-300-річнс панування чужих держав на українських землях; по-друге, етнографічні українські землі були розділені між сусідніми країнами; по-третє, відбулася денаціоналізація політичної еліти української нації.

На початку березня 1648 р., після переможної битви під Жовтими Водами, під час переговорів із коронним гетьманом Потоцьким Хмельницький висунув вимоги, що передбачали надання Козацькій Україні автономних прав у складі Речі Посполитої. Зрозуміло, поляки скептично поставилися до цього, оскільки ніхто не очікував, що повстання набуде розмаху національно-визвольної війни.

Наступним кроком у державотворенні Української держави стали події, пов'язані з переможною битвою українського війська під Корсунем (травень 1648 р.). Від полоненого М. Потоцького вимагали: а) поновити козацькі права і вольності, скасовані "Ординацією Війська Запорозького" 1638 р.; б) скасувати повноваження польської адміністрації на визволених землях; в) визнати "удільність" (тобто окремішність) Української держави по Білу Церкву.

Таким чином, уже в перші місяці Визвольної війни було створено сприятливі умови для здобуття Україною державності і розширення її території шляхом подальшого наступу вглиб Польщі.

Однак Б. Хмельницький відмовився від такого плану. На думку дослідників, причинами такого рішення гетьмана було, по-перше, те, що кримський хан Іслам-Гірей на черговій зустрічі з Хмельницьким у травні 1648 р. дав зрозуміти, що не підтримає його в наступі на Польщу. По-друге, український лідер не міг не враховувати думку значної частини заможного козацтва і старшини, котрі ратували за розширення козацьких прав, але не бажали псувати відносини із польським урядом. Багато хто з них мав родинні стосунки з польськими магнатами і шляхтою. По-третє, Б. Хмельницького турбувала позиція Москви, яка у 1647 р. уклала з Польщею оборонний союз проти татар і почала зосереджувати війська на кордоні з українськими землями.

Тому-то гетьман припинив воєнні дії проти Польщі й відрядив до короля українське посольство.

Подальшим етапом державотворення стало переростання козацького повстання у національно-визвольну війну (липень 1648р.). За підтримки більшості українського суспільства Б. Хмельницький самочинно, без санкції польського уряду, здійснює державотворчі кроки: на всій визволеній території політична влада переходила до української старшини; скасовували кріпосне право і феодальні повинності селян; відновлювали православну церкву, а католицьке духовенство, навпаки, зазнавало утисків; почали функціонувати центральні та місцеві органи влади, суд, українська армія, податкова система. Столицею держави стає місто Чигирин; запроваджується полково-сотенний адміністративно-територіальний поділ України.

До кінця серпня 1648 р. влада Б. Хмельницького поширюється на територію Брацлавського, Чернігівського, Київського, Подільського і південної частини Волинського воєводств.

У вересні цього ж року було здобуто ще одну перемогу над поляками - під Пилявцями (Поділля), після чого похід на західноукраїнські землі тривав. У цей час джерела вперше фіксують намір гетьмана "відняти польські володіння до Вісли". Б. Хмельницький упритул підійшов до розуміння ідеї визволення всіх етнічних українських земель з-під іноземного панування та об'єднання їх у єдину Козацьку державу.

Але ця патріотична державотворча ідея не дістала втілення. Виникла трагічна за своїми наслідками ситуація, коли політична програма українського керівництва відставала від реальних здобутків національно-визвольної боротьби.

Під час переговорів із новообраним польським королем Яном Казимиром Б. Хмельницький припустився чи не найбільшого за свою політичну діяльність прорахунку - погодився відступити "на Україну" (тобто на Подніпров'я). Наприкінці 1648 р. лінія розмежування між Козацькою державою і Річчю Посполитою проходила через Волинь (по річках Горинь і Случ) і міста Кам'янець-Подільський.

Першу половину 1649 р. тривали українсько-польські переговори. В лютому 1649р. Б. Хмельницький чітко сформулював ідею створення незалежної від Польщі національної Української держави в межах етнографічних українських земель. Було досягнуто перемир'я і визначено лінію розмежування Україною й Польщі.

З огляду на такі успіхи Б. Хмельницького здаються на перший погляд дивними його звернення до Московії щодо прийняття Козацької України під її протекцію. Це сталося наприкінці 1648 р. Але треба розуміти складність тодішнього геополітичного становища України та її місця серед своїх сусідів. По-перше, Б. Хмельницький побоювався небажаного втручання в українсько-польську війну інших держав. По-друге, він усвідомлював непевність військово-політичного союзу з Кримським ханством. Саме кримський уряд був чи не найбільшим противником створення сильної та незалежної Української держави, яка б поклала край загарбницьким походам кримських татар. Нарешті, поява в центрі Європи нової незалежної держави докорінно змінила б співвідношення сил у цьому регіоні, що не влаштовувало ні Польщу, ні Туреччину, ні Московію.

Улітку 1649 р. починається новий етап українсько-польської війни, під час якої даються взнаки всі наведені вище чинники. 5 серпня 1649 р. українсько-татарське військо у битві під Зборовом розгромило польську армію, після чого капітуляція Польщі здавалася неминучою. Але в ніч проти 6 серпня за спиною гетьмана кримський хан пішов на переговори з поляками і за 200 тисяч талерів золотом та дозвіл брати ясир на українських землях уклав із Польщею договір "про вічну приязнь".

Через безвихідь Б. Хмельницький мусив піти на підписання 8 серпня 1649 р. Зборівського договору, за яким Польща вперше визнала Україну як державу з територією з трьох воєводств: Київського, Чернігівського і Брацлавського. Козацький реєстр становив 40 тисяч осіб. Польській шляхті повертали її маєтності в інших воєводствах, а селяни, що перебували в українській армії, мусили вернутися до своїх поміщиків і стати кріпаками. Щодо останнього, то це була відверта зрада українським керівництвом свого народу - бо армія переважно складалася із селян.

Умови Зборівського договору перекреслили програму гетьмана - домогтися створення незалежної Української держави: козацька Україна отримала лише обмежену автономію у складі Речі Посполитої. До того ж невідомо було, чи схвалить умови договору польський сейм.

Жодна держава, зокрема й Московія, у той скрутний для України час не простягла руки допомоги.

Однак навіть така обмежена автономія України не влаштовувала польський уряд, який вирішив узяти реванш за поразки 1648-1649 рр. У лютому 1651 р. розпочався новий етап українсько-польської війни. Перебіг його був не на користь України. Далися взнаки негативні явища: різке зменшення української армії внаслідок відходу від неї селянства; розчарування у війні народних мас; виснаження людських і матеріальних ресурсів; пограбування і спустошення українських земель татарами.

20 травня 1651 р. сталася трагедія під Берестечком, зумовлена виснаженням українського війська та зрадою кримського хана. Лише ціною великих зусиль і жертв (тут виявив військову майстерність Іван Богун) удалося вберегти українське військо від розгрому. Укладений 18 вересня 1651 р. Білоцерківський договір фактично звів нанівець автономію Української держави. За його умовами, чисельність реєстрового козацтва зменшували до 20 тисяч, автономію отримало лише Київське воєводство, а Б. Хмельницький був зобов'язаний розірвати союз з кримським ханом і відмовитися від самостійних переговорів з іноземними державами. Польський сейм не затвердив Білоцерківської угоди.

Тільки здобута у травні 1652 р. блискуча перемога над польським військом під Батогом поновила Українську державу в межах трьох воєводств.

Страшне спустошення України війною і пограбування її кримськими татарами, вичерпання людських ресурсів і внаслідок цього скорочення армії із 100- 120 тисяч до 40-60 тисяч, підступність політики кримського хана - все це переконало Б. Хмельницького у неможливості власними силами не тільки домогтися незалежності України, а й зберегти Ті автономію.

Улітку 1653 р. ситуація для України стала критичною. Прорахунки гетьмана у політиці стосовно придунайських держав призвели до утворення антиукраїнської коаліції у складі Речі Посполитої, Трансільванії, Молдавії та Валахії. Намагаючись урятувати становище, Б. Хмельницький терміново відряджає посольство до Польщі з пропозицією укласти "вічний мир" на умовах Зборівського договору. Польський уряд відмовляється від переговорів і ув'язнює послів. До Польщі звертається її "оборонний союзник" проти татар - Московія, пропонує укласти мир з Україною на умовах Зборова. Річ Посполита не тільки відхиляє пропозицію, а й заявляє про намір домогтися повної капітуляції України.

За таких умов Б. Хмельницький попередив московський уряд, що коли той і надалі зволікатиме з укладенням союзницького договору з Україною, гетьман буде змушений прийняти протекторат Туреччини.

Позиція Б. Хмельницького і фіаско місії московського посольства до Польщі суттєво вплинули на політику Москви. 31 грудня 1653 р. вона оголошує війну Польщі. Того ж таки дня московське посольство прибуло до Переяслава - гетьманської столиці.

19 .Соціальна структура та відносини козацтко-гетьманської держави в період середини 17 до кінця 18 ст.

Зміни у правовому статусі України у складі Російської імперії, а відповідно і у правовому становищі її станів, верств і категорій населення, закріплювалось у нормативних актах, передусім у гетьманських статтях, які становили своєрідну згоду двох сторін – Росії в особі царського уряду та України в особі гетьмана та визначали їх взаємовідносини. Кожен з цих документів називався або за ім`ям гетьмана, який його підписав, або за місцем, де його було прийнято. Це статті: Березневі чи Переяславські, чи Богдана Хмельницького 1654 р., нові Переяславські чи Юрія Хмельницького (1659-1663) 1659 р., Московські чи Батуринські, чи Івана Брюховецького (1663-1668) 1665 р., Глухівські чи Дем`яна Многогрішного (1668-1672) 1669 р., Конотопські чи Івана Самойловича (1672-1687) 1674 р., Коломацькі чи Івана Мазепи (1687-1709) 1687 р., Решетилівські чи Івана Скоропадського (1709-1722) 1709 р., “Рішительні пункти” Данила Апостола (1727-1734) 1728 р.

Феодальне суспільство за правовим статусом поділялось на 5 станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство і селянство. В межах станів окремі соціальні групи відрізнялись за своїм економічно-правовим становищем – привілейовані групи (козацька старшина, родова шляхта, вище православне духовенство, міська аристократія) становили панівний клас, а підпорядковані їм залежні люди (селяни, рядове козацтво, міська біднота) обмежувались у правах і привілеях або й взагалі позбавлялись їх. Правове становище станів, різних груп і категорій визначалось Березневими статтями і царськими жалуваними грамотами, які залишали усі стани українського населення у їх попередньому соціально-правовму статусі; а у подальшому – наступними гетьманськими статтями, царським законодавством і нормативними актами місцевої адміністративно-політичної влади (гетьманськими універсалами, рішеннями і декретами Генеральної Ради, універсалами полковників тощо).

Суспільний лад Лівобережної України за Березневими статтями 1654 р.

По завершенні національно-визвольної війни і підписанні Березневих статей 1654 р. більшість земель вигнаних польських феодалів була передана до скарбниці, а також дісталась козацькій старшині, яке набула прав феодалів. Кожний обраний на посаду в один із трьох урядів, отримував шляхетські права, старшина ставала панівним станом. Феодали (старшина і шляхта) привласнили також привілеї вигнаних з України польських феодалів – за ними закріплювалось виключне право на зайняття промислами (поташним, пивоварним, млиновим) та гуртовою торгівлею. Б.Хмельницький надавав феодалам захисні універсали, які підтверджували їх привілеї.

Змінився також статус православного духовенства – за договором 1654 р. православна церква в Україні була відновлена у своїх правах. Царський уряд підтвердив права і привілеї православного духовенства і пообіцяв не порушувати їх. Правове становище духовенства було наближеним до статусу шляхти.

Було уточнено правовий статус реєстрового козацтва. За Березневими статтями з нього мало бути сформоване військо України, тому після 1654 р. реєстровими стали вважати усіх, хто служив у війську, та з`явилась їх нова назва – “воинского звания человек”. Реєстр оголошувався у 60 тис. козаків, проте Б.Хмельницький для зняття соціальної напруги додатково залишив у складі реєстру ще значну кількість козаків. Реєстровцями могли бути лише заможні козаки, оскільки цар не давав їм платні, а служба потребувала витрат. Вони були власниками землі; джерелом їх земельних володінь було здебільшого захоплення залишених польськими феодалами у ході війни земель. Рядові реєстрові козаки несли бойову і похідну військову службу та підлягали лише своїй козацькій адміністрації.

Більшість економічно підлеглого населення становили селяни (посполиті). Поза тим, зростав прошарок вільних селян внаслідок скасування польського землеволодіння і зменшення землеволодіння української шляхти, а також багато селян, що брали участь у війні, стали вільними жителями військових поселень, де покозачились і набули право на володіння землею і на особисту свободу, та стали підлягати козацькій адміністрації. Приватні селяни зберігали право переходу, зокрема у козацтво. Б.Хмельницький не провів чіткого правового відмежування козацтва від селянства.

Після 1654 р. зростає кількість і роль в економіці міського населення України. З вигнанням польської шляхти багато міст вийшло з-під її феодальної влади і більшість міщан отримали особисту свободу. Більшість населення міста становили безпосередньо міщани, а також міщанами вважались усі жителі полкових і сотенних міст. Б.Хмельницький збільшив кількість міст, які управлялись за магдебурзьким правом – вони звільнялись від постоїв та інших військових обов`язків, а купцям і ремісникам надавались різні пільги.

^ Суспільний лад Лівобережної України у період її автономії у другій половині 17 ст.

Після Березневих статей феодали продовжували вимагати нових гарантій як від царського уряду, так і від гетьмана. У другій половині 17 ст. їх права розширюються низкою владних розпоряджень, зокрема, заборонялось арештовувати феодалів без санкції суду та встановлювались суворі покарання за посягання на їх життя і гідність. Збільшуються земельні володіння феодалів; головним джерелом наділення землею було пожалування її гетьманом; старшина отримувала рангові маєтки – за урядовими посадами за службу, з умовних володінь вони поступово перетворюються на спадкові. До рангових володінь належав Батурин – гетьманська резиденція; Гадяч з рангового перетворився у спадковий маєток родини Брюховецьких; згодом уся територія Стародубського полку перейшла у спадкову власність. За своїми земельними володіннями козацька старшина не лише зрівнялась із шляхтою, а й часто перевершувала її.

Козацька верхівка прагнула зміцнити владу над селянами, закріпачити їх. Так, гетьман І.Самойлович мав 20 тис. селянських дворів, у І.Мазепи було 100 тис.селян в Україні і 10 тис. у Росії. Нові Переяславські статті 1659 р. передбачали взаємне повернення селян, які втекли з України у Росію і навпаки.

Фактичне становище українських феодалів не відрізнялось від російських феодалів, а вже за ^ Московськими статтями 1665 р. гетьман І.Брюховецький домігся чина боярина, а члени його посольства у Москві (500 старшин) були пожалувані у дворяни. За Глухівськими статтями 1669 р. цар пообіцяв надавати дворянське звання за поданням гетьмана, а також підтвердив колишні вольності феодалів і пожалування, які вони отримали від Б.Хмельницького.

У другій половині 17 ст. реєстр козацтва то зменшувався, то збільшувався; так, за Глухівськими статтями ^ 1669 р. він був скорочений до 30 тис.чол. За Конотопськими статтями 1674 р. царський уряд обіцяв не відбирати козацьких вольностей, не називати реєстровців “мужиками”, а також, що російські війська не розміщуватимуться у дворах козаків і не братимуть козаків у провідники; а реєстровцям надавалось право виготовляти і продавати вино, пиво і мед. Оскільки належність до реєстрового стану не передавалась у спадок, Глухівські статті наказували, щоб ніхто не відбирав козацького майна у козацьких вдів і дітей.

Наприкінці 17 ст. почало погіршуватись становище селян. Феодально залежний селянин був зобов`язаний “звиклим послушенством”, сплачувати ренти феодалові і податки у військову казну, які йшли на утримання адміністрації і війська, а частина їх передавалась до царської казни.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon«Україна наш спільний дім»
України; вивчення основних засад демократичного та суспільного ладу України, її досягнень за останні роки; формувати ціннісне ставлення...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconРеферат Курсова робота містить 47 сторінок комп’ютерного тексту,...
...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconУкраїна наш спільний дім”. Головною метою його має бути: ознайомлення...
...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon1. Проектний аналіз як методологія та навчальна дисципліна
У сучасній літературі щодо ознак предмета «Проектний аналіз» існує безліч різних поглядів, визначень І методологічних підходів учених...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconПро виконання плану заходів щодо реалізації положень Генеральної...
Генеральної угоди про регулювання основних принципів І норм реалізації соціально-економічної політики І трудових відносин в Україні...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon1. Теоретичні аспекти реалізації виховної мети сучасного уроку
Світ постійно змінюється, набуває нової якості; реформи відбуваються у всіх сферах життя українського суспільства, у тому числі в...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon2. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад...
Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства ст. 3
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconЛекція Тема: Вступ до предмету, предмет та завдання дисципліни
Мета: дати уявлення студентам про предмет, мотивувати на вивчення дисципліни, зацікавити предметом та донести сутність понять група,...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconМетодичні рекомендації до самостійного вивчення Дисципліна “Екологія”
Методичні рекомендації до самостійного вивчення студентами тем дисципліни «Основи екології»
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconБухгалтерський облік методичні вказівки І завдання до контрольних робіт
Дисципліна “Бухгалтерський облік” має велике значення для подальшого вивчення фінансового обліку І визначення його місця в системі...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка