1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів




Назва1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів
Сторінка6/19
Дата конвертації25.02.2013
Розмір2.62 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

^ 20. Причини та час виникнення українського козацтва.

1. Слово "козак" походить з тюркських мов і означає вільна, озброєна людина. У 1489 р. вперше згадується в письмових джерелах про українських козаків у "Польській хроніці" Бєльських, в якій говориться про похід Яна Ольбрахта, сина польського короля Казимира IV, проти татар у Східне Поділля, провідниками в якому були козаки. У 1492 р. у листі великого литовського князя Олександра до кримського хана Манглі - Гирея говориться про козаків, які під Тягинею (сучасні Бендери у Молдові) розбили турецький корабель. Тобто у 80 - 90ті роки XV ст. українське козацтво вже існувало.

Виникнення українського козацтва - це історично-об'єктивний процес. Спричинили до цього:

─ наявність величезного масиву вільних земель степової зони (Дикого Поля), з багатими природними ресурсами, що потребувало заселення і господарського освоєння;

─ погіршення становища українського народу, що обумовлювало втечі селян і міської бідноти на окраїни Польсько-Литовської держави в пошуках кращої долі. Також туди їхали авантюристи, злодії , шукачі пригод та ін;

─ умови існування, оскільки постійною була загроза нападів татар, обумовлювали потребу до появи у козацтва військової організації.

Початки козацтва простежуються у XV ст., коли на вільні прикордонні землі Польсько-Литовської держави приходили найбільш сміливі і відчайдушні люди, яких самі умови життя примушували до військової організації. Публіка була різноманітна - від селянина втікача до магната - шукача пригод. Представлені були різні національності, але більшість становили українці. Селилися козаки понад Дніпром, у верхів'ях Південного Бугу та їх численних притоках. Важливим регіоном формування українського козацтва стали міста Канів і Черкаси. У Росії козаків тривалий час називали черкасами. Козацький устрій був демократичним. Об'єднувалися козаки в громади, всі питання вирішували на радах, де обирали отаманів та іншу старшину. Займалися козаки хто чим міг, по різному здобували засоби для життя, а саме, мали власне господарство, займалися землеробством, скотарством, різними промислами, ремеслами, торгівлею, або тільки військовою справою, також наймалися, займалися здобичництвом та ін.

До середини XVI ст. козацтво не представляло собою окремої організованої

соціальної групи, але вже в першій половині цього ж століття почали з'являтися перші ватажки та організатори українського козацтва, нерідко ними виступали державні урядовці, старости. Вони організовували оборону південного прикордоння від татар, а козаки в цьому регіоні були реальною військовою силою. Серед цих урядовців і старост найбільш відомими були: Євстафій Дашкевич, Прецлав Лянцкоронський, Бернард Претвич та ін.

2. З середини XVI ст., з появою Запорозької Січі і формуванням козацтва як окремого стану феодального суспільства, організація козацтва перейшла на якісно новий рівень розвитку.

До утворення Запорозької Січі спричинив комплекс причин. Одним з видів діяльності козацтва було уходництво - сезонні походи в місця постійних промислів (уходів) в Дикому Полі з метою здобуття засобів до існування. Це об'єктивно сприяло господарському засвоєнню і вивченню більш глибших районів Дикого Поля. Козаки відбували з місць постійного перебування (Канів, Черкаси) навесні, об'єднувались у загони на чолі з отаманом і їхали в степи до осені, де й займались мисливством, рибальством, випасом худоби і коней, видобутком солі та ін. Вже з початку XVI ст. осередком уходів стало Запоріжжя, особливо полюбляли козаки район Дніпрових порогів, від р. Самари до о. Хортиця і район Великого Лугу, береги Дніпра нижче порогів. Самі козаки говорили: "Січ - мати, Великий Луг - батько". З часом уходництво переросло в постійну колонізацію Дикого Поля. В місцях уходів з'являються укріплені зимівники, городки - "січі" (засіка, сікти). Поступово в козаків сформувалося усвідомлення потреби в об'єднанні своїх сил і створенні єдиного центру, щоб міцно взяти під контроль засвоєні землі. Так повинна була виникнути Запорозька Січ, але коли саме це сталося, точно невідомо.

За свідченням "Польської хроніки" Бєльських у 30 - 40-х рр. XVI ст. якась Січ існувала на о. Томаківка. Перша ж достовірно відома Січ існувала у 1553 - 1557 рр. на о. Мала Хортиця, засновником якої був Дмитро Вишневецький (Байда) із знатного магнатського роду, князь, був державним урядовцем, але покозачився. Всього відомо 8 запорозьких січей: Хортицька (1553 - 1557 рр.), Томаківська (1560 ті 1593 рр.), Базавлуцька (1593 - 1638 рр.), Микитинська (1638 - 1652 рр.), Чортомлицька (1652 - 1709 рр.), Кам'янська і Олешківська (1709 - 1734 рр.), Нова (Підпільненська) (1734 - 1775 рр.). П¢ять з цих січей знаходилися на території Дніпропетровської області.

Що собою представляв устрій Запорозької Січі? Січ була фортецею, всередині якої - майдан, площа для проведення ради, церква, стовп для покарань, а навколо - великі хати - курені, будинки для старшини, канцелярії, арсеналу, різні майстерні та ін. Всі козаки, що належали до Запорозької Січі, були приписані до куренів, очолюваними курінними отаманами. Традиційно на Січі було 38 куренів. В основу організації Запорозької Січі були покладені широкі демократичні засади. Всі посади на Січі були виборними на один рік, обирали на Різдво на козацькій військовій раді, якій належала вища влада на Січі. Вищу виконавчу владу на Січі мав кошовий отаман, разом з яким обирали військову старшину: суддю, писаря, осавула, які й становили уряд Січі, до них належали і курінні отамани. Вибирали також і іншу старшину, яка при військовій старшині виконувала допоміжні функції: довбиша, піддовбиша (бив у військові литаври, був при виконанні судових вироків, забезпечував сплату податків, стягнення мита з торгівлі); пушкаря, підпушкаря, гармаша (відповідали за артилерію, здійснювали нагляд за військовою в'язницею); товмача (перекладач, військова розвідка); кантаржія (охоронець мір та ваг, єдиних для торговців на всій Січі); шафарів (збирачі мита (перевізного) з купців за переправу через Дніпро); булавничого, бунчукового, хорунжого (прапороносець), пірначного; чаушів (посли); підосавулія, підписарія, канцеляристів та ін.

Була ще й похідна і паланкова старшина. Похідну становив полковник (сердюк), осавул, писар. Полк складався з 500 козаків, полки об'єднувалися у військову команду, 10 козаків мали 1 віз. Паланкова старшина була представлена полковником, осавулом, писарем та їх помічниками: хорунжим, підосавулом, підписарем.

Січ це була столиця. Під її контролем перебувала значна територія степу. Землі Війська Запорозького поділялися на адміністративно-територіальні одиниці - паланки. Спочатку їх було 5, потім стало 8. Щорічно місця промислів (уходи) поділялися між куренями. Чисельність козаків не була постійною, в різні часи коливалася від 3-5 до 15-20 тисяч. Основна маса козаків жила на "уходах" - хуторами, зимівниками, слободами. Серед козаків не було рівності, були заможні і голота. Вони всі разом збиралися на ради, вибирали старшину. Січ мала широко розвинену систему прикордонних форпостів (50 козаків) із системою попередження про наближення ворога за допомогою вогненно-димової сигналізації (фігури). Козацькі загони охороняли суходольні і водні шляхи, перевози через річки. Січ мала зовнішньополітичні зв'язки з Кримом, Росією, донськими козаками, Австрією, Молдовою, Польщею, Туреччиною, Венецією та ін. Січ мала й символи влади - клейноди: булаву, бунчук, печатку.

Тобто у Січі був свій уряд, адміністрація, свій адміністративний поділ території, кордони, прикордонна служба, податкова система, армія, військовий флот, закони, звичаєве козацьке право, зовнішньополітичні зв'язки, тобто важливі елементи, ознаки державності. Сама ж Запорозька Січ, як утворення військово-політичного характеру, виконувала і функції державного утворення. По суті, Запорозька Січ була зародком нової української державності.

3. Велике значення в організаційному оформленні козацтва мало і утворення реєстру, і саме оформлення козацтва як окремого стану феодального суспільства. Ідея утворення реєстру з'явилась ще на початку XVI ст. У 20 - 30-х рр. XVI ст. робилися перші спроби створення козацького реєстру, тобто частину козаків хотіли взяти на державну службу для захисту кордонів. У 1524 р. король Сигізмунд I (1506 - 1548 рр.) дав дозвіл на утримання 1-2 тисяч козаків, але не було грошей. Тільки у 1572 р. з'являється наказ польського короля Сигізмунда ІІ Августа взяти 300 козаків на державну службу. Записали їх до спеціального списку - реєстру, звідси з'явилась й назва. Реєстровцям надавалися достатньо вагомі привілеї: свій суд і самоврядування, виборність старшини, звільнення від податків і повинностей, права власності на землю, дозвіл вільного промислу і торгівлі. Виплачували їм за службу грошима, одягом і зброєю. Тобто це був близький до шляхти окремий служилий стан, офіційно визнаний законом.

Перший реєстр (1572 р.) швидко розпався. У 1578 р. король Стефан Баторій відновив реєстр з 600 козаків. Монастир Терехтемировський став арсеналом, шпиталем для козаків. На старшину обирали шляхтичів. Без дозволу забороняли нападати на татар, доручали оборону кордонів. Також реєстровцям доручався контроль за нереєстровими козаками. До реєстру брали найбільш заможних козаків, більш законослухняних, схильних до компромісу з владою.

Подальші зміни в реєстрі показує динаміка його чисельності: у 1590 р. - 1000 чоловік; у 1596 р. - реєстр розпущено через участь у повстаннях; у 1599 р. - реєстр відновлено; у 1617 р. - 1000 чоловік (Вільшанська угода); у 1619 р. - 3000 чоловік (Роставицька угода); у 1629 р. - 6000 чоловік (Куруківська угода), поділ на полки і сотні (Переяслав, Канів, Черкаси, Чигирин, Корсунь, Біла Церква); у 1630 р. - 8000 чоловік (Переяславська угода); у 1638 р. - 6000 чоловік за "Ординацією Війська Запорозького, що перебуває на службі Речі Посполитої". За "Ординацією..." реєстровці втратили самоврядування та виборність старшини; гетьмана старшого призначав сейм за рекомендацією коронного гетьмана; осавулів і полковників - призначали з шляхтичів; без дозволу забороняли їздити на Січ, а ослушників карали на смерть; на Січі постійно перебувала залога з 1000 реєстровців. У 1637 - 1638 рр. писарем реєстровців був Богдан Хмельницький.

З другої половини XVI ст. козацтво поділялося на окремі групи: реєстрові та нереєстрові (міські, низові (запорозькі)). Запорозька Січ і реєстр, які в собі несли зародки української державності, спричинили також зміни і в психології козаків та в ставленні до них. Спочатку козаків мало чим відрізняли від розбійників та інших маргіналів суспільства, але з часом, особливо у простого люду, негативний образ козака змінився, перш за все завдяки боротьбі з татарами і турками. Козаки відбивали напади татар, захищаючи себе, і отримували з цього більше військової здобичі, ніж слави, що було практично. Але для українського народу козаки були борцями з турками і татарами, оборонцями від національного та соціального гноблення польських панів. Це виходило об'єктивно, бо козаки перш за все захищали й забезпечували свої вузькостанові інтереси, але при цьому значною мірою й самі серйозно переймалися загальнонаціональними інтересами, ідеями оборони православ'я і власного народу.

Таким чином козацтво еволюціонувало від невеликих ватаг бездомних неосілих елементів до юридично оформленого стану феодального суспільства, з чіткими організаційними формами. Поступово наприкінці XVI - першій половині XVII ст. козацтво займає провідне місце в українському суспільстві, беручи активну участь в розв'язанні найболючіших проблем національного життя. Козаки стали політичним провідником українського народу, становлячи його політичну еліту.

^ 21.Умови Переяславського договору 1654р.

Після Переяславської ради 8 січня 1654р. і підписання “Березневих статей” Московія поступово взяла українську геополітику під свій контроль і суттєво її обмежила. Зокрема, Українському гетьману заборонялося встановлювати стосунки з Річчю Посполитою та Туреччиною без дозволу царя, а про дипломатію з іншими державами треба було обов’язково повідомляти центральну владу. Така ситуація не задовольняла Б.Хмельницького, адже в союзі з Москвою він вбачав лише тимчасову підтримку, щоб незабаром здобути для своєї держави цілковиту самостійність. Московія ж від укладеної угоди отримувала для своєї геополітики значний виграш: вона не тільки послабила свого суперника – Річ Посполиту і фактично приєднала до себе багаті українські землі, але й створила сприятливі умови для реалізації подальшої експансії у південному напрямі, до Чорного моря, а далі на Балкани та у Центральну Європу.

^ 22. Етнополітичні процеси козацько-гетьманської держави

Жорстоке міжетнічне протистояння періоду національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої 1648 – 1657 рр. мало глибоке коріння. Останнє десятиріччя перед визвольною війною 1648—1654pp. було часом особливо жорстокого феодального гніту. Польські й полонізовані українські магнати й козацтва, міщанства шляхтичі, захопивши владу неймовірно експлуатували населення, насамперед селян. Панщина у "багатьох місцевостях України, зокрема, у Східній Галичині й на Волині, досягла 5—6 днів на тиждень. «Щоденно працювати повинні як зимою, так і влітку»,— говориться в багатьох інвентарях першої половини XVII ст. Окрім панщини, селяни платили феодалові також натуральні й грошові податки, розміри яких безперервно зростали,— збіжжя, мед, бджільну десятину, поволовщину й ін. Панові йшло майно померлих селян та майно втікачів. Ще тяжче жилося селянам у маєтках, які здавалися власниками в оренду, оскільки орендар за час оренди прагнув одержати якнайбільше прибутків.
Становище погіршувалося ще й тим, що шляхтич міг робити з селянином все, що хотів,— продати, обміняти, навіть убити, — і селянин ніде не знаходив на нього управи, бо закон був завжди на боці пана.
Розповідаючи про життя селян Середнього Подніпров'я, Боплан писав, що селяни там надзвичайно бідні, мусять виконувати багато повинностей і «коли селянам трапиться ще потрапити в неволю до лихого пана, становище їх гірше, ніж галерних невільників».

Перші перемоги козацького війська викликали небачений вибух активності українського простолюду. Ненависний режим для українських селян, які тисячами вливалися до козацького війська, був персоніфікований в ляхах (під якими розуміли не лише польських, а й українських панів) та євреях-орендарях. Помста за національні та релігійні приниження, ненависть до польської тиранії, до католицької віри, небажання більше терпіти польське панування та прагнення “не залишити тепер жодного ляха на світі” спричинили до вигнання та нищення польсько-шляхетського населення українських земель в період визвольної війни.

Селяни, ті ватагами йшли до Хмельницького або збиралися у полки та йшли „чистити Україну". Сі полки, чи як їх звали загони, були чималі: у Кривоноса було тисяч 20 або 30, а в инших по 1-2 тисячі. Кривонос орудовав на Волині проти недоляшка, перевертня українського князя Вишневецького, що палав ненавистю до козаків; на Поділлі орудовав Ганджа та Морозенко; коло Київа та Чернигова – Лисенко-Вовгура та Харченко-Гайчура. Не попускали тепер козаки нікому. Довго терпіли вони муки, а тепер вони вилилися у кріваве море і затопили усю Україну, від Припеті до Дністра. Цілими табунами тікали Поляки і євреї у Польщу, бо нікого не милували повстанці. Мстилися тоді на Поляках і євреях за свої кривди часом нелюдськи і немилосердно: побивали старих і малих, жінок і дітей, і усяково знущалися.

Найбільший магнат Лівобережжя Вішневецкий, дізнавшись про повстання Хмельницького, зібрав велике військо, аби рушити на допомогу Потоцкому усмиряти повстання. Його резиденція Лубни, була захоплена повстанцями, які вирізували всіх католиків, що знаходилися там, і євреїв, не встигли піти своєчасно з Вішневецким. Все, що так чи інакше було пов'язане з Польщею і її соціальних буд рятувалося від повстанців і вирушало з Вішневецким: шляхта, арендатори-еврєї, католики, уніати. Вони знали, що якщо лише попадуть в руки повстанців, то їм пощади не буде. Вельми детально, барвистим біблейським стилем, описує сучасник подій рабин Ганновер цей „ісход" євреїв з Лівобережжя спільно з поляками, які до євреїв відносилися дуже добре і всіляко оберігали і захищали, аби вони не попали в руки козаків. Про долю ж тих, які не встигли приєднатися до Вішневецкому Ганновер пише: „багато общин, які лежали за Дніпром, блізь місць війни, як Переяслав, Баришевка, Пірятін, Лубни, Лохвіца, не встигли бігти і були знищені в ім'я Божий і загинули серед мук страшних і гірких.”

Не інакше поступали і з поляками, особливо з ксьондзами. Повбивали на Заднепров'і тисячі єврейських душ"... Відомості, які дає Ганновер повністю збігаються з описами подій іншими сучасниками, які дають і число загиблих. Грушевський в своїй книзі „Хмелніччина в розквіті" говорить про дві тисячі євреїв убитих в Чернігові, 800 в Гомелі, декількох сотнях в Сосніце, Батуріне, Носовке і в інших містах і містечках. В результаті цього стихійного погрому, на Льовобережьі в декілька тижнів літа 1648 років зникли всі поляки, євреї, католики а також і ті з нечисленної православної шляхти, які симпатизували полякам і співробітничали з ними. Православний шляхтич і ярий прибічник Польщі, Ерліч, залишив цікаві описи подій того часу. Зокрема, він детально описує повстання жителів Києва, під час якого в Києві було вирізане все, що так чи інакше мало відношення до Польщі і були зруйновані костели і католицькі монастирі. Уціліли лише ті, хто сховалися в православних монастирях або були у складі польського Київського гарнізону.

Небаченою жорстокістю відзначалися і каральні експедиції польської шляхти. Наслідками їх кривавих рейдів було масове винищення українського селянства: в очах шляхтичів воно було “бунтівною черню”, яку потрібно було приборкати, навівши на неї жах розправами над “винними й невинними”. На Вишневецького Хмельницький писав до короля, що він козаків і священиків мучив, лупив, на паль сажав, і инші нечувані муки задавати. А хто згадає про всю наругу, яку приходилося людям терпіти стільки часу, про те, як безчестили жінок і доньок, били, глузовали, казали робити тяжку працю панщину, то не диво буде, що назбиралося злости і в сих повстанцях.

В кривавому польсько-українському протистоянні трагічною виявилася доля євреїв. Причиною спалаху антисемітизму в охопленій козацько-селянською революцією Україні була безпосередня причетність єврейського торгово-посередницького прошарку до пануючих структур Речі Посполитої. Польські пани передавали євреям право на збір податків, різноманітні промисли, оренду корчем та млинів, а часом – навіть православних церков. Тож економічна залежність українського селянства від євреїв посилювався ще й релігійним приниженням – адже в непоодиноких випадках неможливо було здійснити релігійну відправу, не заплативши за це орендарю. Відтак еврей-орендар ніби перемикав на себе епіцентр напруги між власником і підданими, а оскільки ця напруга мала ще й національно-релігійне підгрунтя, то на чужакові-євреєві зосередилась особлива ненависть. Її наслідком стали криваві єврейські погроми, цілеспрямоване масове винищення єврейського населення без різниці віку і статі. Майже 300 єврейських громад, осілих в Україні, припинили своє існування саме в цей час. Втім, це цілком відповідало етнополітиці козацької держави, яка поставала в ході війни: за умовами Зборівського договору 1649 р. євреї не мали права мешкати в області козацького управління (на території Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon«Україна наш спільний дім»
України; вивчення основних засад демократичного та суспільного ладу України, її досягнень за останні роки; формувати ціннісне ставлення...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconРеферат Курсова робота містить 47 сторінок комп’ютерного тексту,...
...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconУкраїна наш спільний дім”. Головною метою його має бути: ознайомлення...
...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon1. Проектний аналіз як методологія та навчальна дисципліна
У сучасній літературі щодо ознак предмета «Проектний аналіз» існує безліч різних поглядів, визначень І методологічних підходів учених...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconПро виконання плану заходів щодо реалізації положень Генеральної...
Генеральної угоди про регулювання основних принципів І норм реалізації соціально-економічної політики І трудових відносин в Україні...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon1. Теоретичні аспекти реалізації виховної мети сучасного уроку
Світ постійно змінюється, набуває нової якості; реформи відбуваються у всіх сферах життя українського суспільства, у тому числі в...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon2. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад...
Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства ст. 3
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconЛекція Тема: Вступ до предмету, предмет та завдання дисципліни
Мета: дати уявлення студентам про предмет, мотивувати на вивчення дисципліни, зацікавити предметом та донести сутність понять група,...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconМетодичні рекомендації до самостійного вивчення Дисципліна “Екологія”
Методичні рекомендації до самостійного вивчення студентами тем дисципліни «Основи екології»
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconБухгалтерський облік методичні вказівки І завдання до контрольних робіт
Дисципліна “Бухгалтерський облік” має велике значення для подальшого вивчення фінансового обліку І визначення його місця в системі...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка