1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів




Назва1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів
Сторінка7/19
Дата конвертації25.02.2013
Розмір2.62 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19

^ 23. Процес остаточної ліквідації автономного устрою гетьманщини у другій половині 18 ст.

4 червня 1775 р., коли більшість запорожців перебувала на турецькому фронті, російські війська несподівано оточили Запорізьку Січ і зруйнували її. Почалися арешти запорізької старшини й конфіскація майна заможних козаків. Військову скарбницю, зброю з припасами та кошовий архів вивезли. Близько половини всіх запорізьких земель розподілили між російськими вельможами, а решту передали німецьким і сербським колоністам. Після того вся територія "Вольностей" увійшла до Азовської та Новоросійської губерній, Запорізька Січ припинила існування.

Лише 5 тис. козаків зуміли втекти за Дунай, де в межах турецьких володінь заснували Задунайську Січ. Ще 12 тис. запорожців, що залишилися .в підданстві Російської імперії, утворили т.зв. Військо вірних козаків. У 1790 р. його перейменували на Чорноморське козацьке військо і після участі в російсько-турецькій війні 1787—1791 рр. переселили на Кубань.

Ліквідувавши Запорізьку Січ, російський царат приступив до скасування решток автономних прав України. У 1781' р. було знищено полково-сотенний адміністративний устрій України і Гетьманщину поділено на три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. Частина українських земель відійшла до Новоросійської губернії. У цей самий час втрачає значення Малоросійська колегія, яка за цих умов була елементом української автономії. В усіх губерніях замість українських заведено російські адміністративні та податкові установи. У1783 р. скасовано давній військовий устрій; козацьке військо було реорганізовано у 10 кавалерійських полків. Тоді ж в Україні запровадили загальне кріпацтво, селян остаточно прикріпили до землі.

Отже, до кінця XVIII ст. внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської політики самодержавної Росії Гетьманщину було перетворено на російську колонію. Українська провідна верства, задобрена імператорською "Жалуваною грамотою дворянству" (1785), відповідно до якої вона звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах із російським дворянством, мовчки сприйняла ці зміни. Хоча певні спроби протесту були, зокрема, у 1791 р. Василь Капніст за дорученням українських патріотичних кіл побував у Берліні, де спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії у намаганнях відновити Гетьманщину, але такі дії були поодинокими й істотно не впливали на загальну ситуацію.

^ 24. Особливості українського національного відродження на західних українських землях наприкінці 17(1 пол) 18 ст.

Наприкінці XVIII — на початку XX ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжитку, насамперед серед української еліти. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе українська література, яка не тільки збагачує, удосконалює мову та розширює жанровий діапазон, а й активно пропагує демократичні, ідеї, ненависть до національного гноблення.

Особливістю національного відродження є те, що цей процес, як правило, спирається на здобутки, традиції та досвід попередніх поколінь. У зв'язку з цим закономірно, що наприкінці XVIII — початку XIX ст. помітно зріс інтерес до національної історії. Це виявилося в активному збиранні та публікації історичних джерел і пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України тощо.

Характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці ХVIII - першій половині ХІХ ст. було чергування періодів реформ з періодами реакцій. Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати у дусі освідченного абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть цісаря – реформатора, події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запанував у Австрійській державі, для західноукраїнських земель характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій у аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колоніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Реакцією народу на ці процеси було посилення соціального та національного руху. У підавстрійській Західній Україні національну свідомість мали лише еліта, особливо духовенство та вищі класи. Однак поступовий природний розвиток західноукраїнської свідомості дозволив еліті згодом створити партійно - політичні інститути, відновити історичні традиції, національну мову та літературу, культурні інституції ще до того, як виникло масове суспільство з його проблемами політичного поділу, соціально – економічного перерозподілу і, звісно, національних почуттів.

Національне відродження є досить складним процесом, що характеризується різними стадіями. Їх кількість і хронологічні межі різні автори інтерпретують неоднаково. Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови стали своєрідним підґрунтям пробудження у західноукраїнському народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права. Вони складають перший етап національного відродження – шляхетський (дворянській). Важливим чинником першого періоду національно – культурного відродження була також поява періодичних видань, а також публікація наукових праць. Ці видання торкались історичного минулого українського народу, зосереджували увагу на самобутності його культури. Тобто, українська мова завоювала право на своє існування. Вона збагачувалась творчими здобутками у прозі, поезії, драматургії і публіцистиці. Інтелектуали першої половини ХІХ ст. не одразу відійшли від своїх попередників у ставленні до захисту інтересів народу. На початку століття у їхній діяльності ще спостерігається прагнення відновити місце та роль окремих верств суспільства. Але з плином часу інтелігенція дедалі більше переймалася інтересами не окремих верств, а всього суспільства, хоча на певних етапах переважали інтереси тих чи інших соціальних груп населення. Незважаючи на малочисельність і роз’єднаність, українська інтелігенція першої половини ХІХ ст. справила визначальний вплив на піднесення національної свідомості українського народу.

Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько – культурного об'єднання “Руська трійця”. Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем в політичну площину. Наприкінці 1836 р. побачила світ "Русалка Дністрова". В цьому творі активно пропагується і висвітлюється ідея національного визволення українського народу. Зміст "Русалки Дністрової" визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків — борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу.

Аналізуючи причини заборони збірки, І. Франко зазначав: "Русалка Дністрова", хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній виказані — була свого часу явищем наскрізь революційним". Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів. Отже, "Русалка Дністрова" стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності "Руської трійці".

Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848-1849 рр., започаткували новий етап модернізації імперії – було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

На другому етапі національно-культурного відродження відбувається патріотичне пробудження, маси активно включаються у культурницькі процеси. На західноукраїнських землях хронологія та зміст цього етапу схожі з аналогічними процесами в Наддніпрянській Україні з тією особливістю, що значно виразніше в Західній Україні відбувається процес побудови елементів громадянського суспільства в рамках національного відродження, даючи простір радикалізації українського національного руху. Передусім, це стосується діяльності народовців та численних громадських організацій, періодичних видань, освітніх установ. Новий конституційний устрій надавав нові можливості для громадянської активності, основним стимулом у ній виступала дедалі гостра конкуренція з москвофілами і поляками. В міру того як мобілізовувала свої сили українська громада, поглиблювалась конфронтація між ними. Вибух громадсько-культурної активності після революції 1848-1849 рр. був таким сильним, що висунув українців Галичини на авансцену всеукраїнського національного руху. Насправді, поширення ідей національного відродження було процесом важким і повільним. На середину ХІХ ст. воно не просунулось далі виникнення невеликих суспільних організаційних груп української інтелігенції. Щоб вийти за межі культурницького етапу, належало подолати численні перешкоди. За винятком інтелігенції і духовенства, в аграрному, традиціоналістському, провінційному суспільстві Західної України тоді ще не було соціальних верств, масово чутливих до ідей національного пробудження. Важко було протистояти потужному впливові розвинутих і більш престижних польських і австрійських культур.

Третій етап національного відродження характеризується появою масового політичного національного руху з відповідними політичними програмами та ідеєю національної самостійності. Найґрунтовніше цей етап проявляє себе в діяльності політичних партій на Західній Україні, зокрема Русько-української радикальної, національно-демократичної та соціал-демократичної. Підводячи підсумки процесу національно-культурного відродження в Україні у другій половині XIX—на початку XX ст., слід зазначити, що незважаючи на певну суперечливість, а в окремих випадках і непослідовність, український національний рух стимулював не тільки загальний соціально-економічний, політичний, культурний і науковий прогрес усього українського суспільства, але й зростання громадянської свідомості широких народних мас. Тогочасна демократична інтелігенція на Україні виявилася гідною бути провідником прогресивних сил нації. Із плином часу український патріотизм зміцнювало усвідомлення історичної традиції. І врешті – решт з'явився єднальний мовний чинник, який полегшив утворення національної мови, літератури та культури. Релігія, яка справляла найбільший вплив на ранньомодерну людину, відіграла тут головну роль. Як наднаціональна інституція, церква була головним чинником виникнення національних почуттів

^ 25. Головні причини мосової еміграції українців закордон. Особливості

Перша хвиля: еміграція до 1914 р

Українці, що емігрували до Нового Світу до 1914 р., переважно намагалися поліпшити свій соціально-економічний становище, украй важкий Батьківщині. До цього вони йшли двома шляхами. Більшість прибувало в Сполучені Штати, знаходячи роботу в зростаючих як гриби після дощу фабриках і шахтах у містах чи його околицях. У це були неодружені «парубки», які розраховували нагромадити достатньо грошей, аби повернутися в рідне село, от виробити потрібну землі і завести господарство. Однак згодом перспективи життя жінок у США ставали багатьом привабливішими, ніж повернення там. Коли ж емігрувати сталі та жінки-українки, почався швидке зростання українських громад у багатьох міських центрах північного сходу Сполучених Штатів.

Інший категорією українських емігрантів стали ті, хто залишив свої краю, маючи намір вести сільське господарство у країнах, де землю було дешевої та доступною. З початку ці емігранти, зазвичай приїжджали цілими сім'ями, збиралися осісти у своїй новій батьківщині назавжди. Оскільки такі землі, зазвичай, розташовувалися в незаселених районах, на кшталт неосвоєній глибинки Бразилії чи Канади, цим емігрантам доводилося розпочинати виснажливу боротьбу віч-на-віч з дикою природою.

^ Друга хвиля: міжвоєнний період

 

Потік українських емігрантів в західний бік не висихав й у міжвоєнну пору. Однак це період істотно відрізнявся від довоєнного. До 1914 р. в західний бік емігрувало понад 500 тис. українців, в міжвоєнний період лише близько 200 тис. Головною причиною спаду було безробіття до й Канаді, викликана Великої депресією. Еміграція другий видно відрізнялася і своєю територіальної спрямованістю. Найкращою метою емігрантів залишалася Канада. Протеухудшившаяся економічна ситуація у сільськогосподарських районах і жорсткість імміграційної політики обмежили чисельність нових переселенців в міжвоєнний період 70-ту тисячами. Тепер емігранти воліли селитися у містах Вінніпезі, Торонто, Монреалі, а чи не в преріях заходу. Ще радикально змінилася ситуація у. Тут у роки депресії імміграційна квота була сильноурезана. У результаті міжвоєнний період сюди переїхали лише 10 тис. українців мізерна частка проти тими сотнями тисяч, які наводнювали американські берега до 1914 р. Якщо деяких країнах не відчували браку дешевій привізній робочій силі, то інші продовжували залучати іммігрантів. Відкрила їм свої двері Аргентина,нуждавшаяся в заселення великих територій та ініціативною робочою силі на свої зростаючих міст. Сюди перебралося близько сорока тис. українців. 30—40 тис. західних українців емігрували до Франції, де знайшли роботу в вугільних копальнях і заводах біляМеца, північ від країни.

^ Третя хвиля: друга світова війна і «переміщені особи»

 

Коли закінчилася друга світова війна, Німеччина, та Австрія були буквально набиті 16 мільйонами іноземних робітників, військовополонених і біженців. Приблизно 2,3 млн їх становили українці, здебільшого «остарбайтери» молоді хлопці та дівчата, насильно викрадені на роботи до Німеччини. Відразу по закінченні бойових дій сюди прибутку радянські репатріаційні місії, що складалися з офіцерів і агітаторів, головною метою яких було за будь-яку ціну переконати радянських громадян повернутися додому. У процесі репатріації, добровільно чи примусово, більшість остарбайтерів повернулися на СРСР. Однак близько 210 тис. українців не захотіли це зробити ані за яких обставин. Крім лідерів, ще близько 2,5 млн жителів європейській частині СРСР відмовилися повернутися додому. Їх стали офіційно називати «>перемещенними особами». Турботу про ці масах біженців взяла він Агентство допомогу й реабілітації, створене при ООН в 1945 р. Через двох років його функції перейшли до Міжнародної організації допомоги. Здебільшого він займався тим, що забезпечували біженців продуктами і житлом, поки вони знайдуть собі місце постійного проживання. Біженці, часто згруповані за ознакою, розміщалися у таборах, під якими використовувалися школи, армійські бараки, громадські споруди. Населення таборів мало право обирати власне керівництво контролю за адміністрацією, вирішення питань, що з освітою і формуватимуться культурними запитами. Тому табору, які працюють у американської, британської та французької зонах окупації, часто називали «республіками переміщених осіб». Приблизно дві третини українських біженців жило в таборах, чимало з яких були цілком українськими. Інші влаштовувалися самостійно. Деякі з головних таборів такого типу розміщалися у окупованій американцями Баварії Мюнхені, Міттенвальді, Регенсбурзі,Берхтесгадене і Аугсбурзі. Зазвичай населення такого табору налічувало 2—4 тис. людина. Українські біженці виглядали дуже строкату картину. Меншість, близько 20 %, можна назвати політичними вигнанцями у сенсі слова. У це була інтелігенція, не яка ухвалила радянську систему ібежавшая перед приходом Червоної Армії. Переважна більшість біженців становили робочі, насильно пригнані до Німеччини в часи війни. Відкинувши наполегливі вмовляння радянськихрепатриационних місій, вони також перетворилися на вигнанців. Близько дві третини біженців були галичанами і до греко-католицькій церкві; третину, що прибула зі Радянської України, сповідувала православ'я. Ще одного групу становили емігранти 20-х років: українські студенти в Німеччині, колишні військовополонені і в'язні концтаборів. У Італії були інтерновано майже 10 тис. бійців СС «Галичина» (другого набору). У 1947—1948 рр. ряди біженців поповнили кілька сотень бійців УПА, котрі прорвалися з Карпат через Чехословаччину до Німеччини. Отже, ця найбільша українська політична еміграція являла собою багатобарвну палітру різних соціальних груп, віросповідань, політичних вимог і культурних напрямів, традицій. На відміну від попереднього потоків еміграції цей характеризувався велику кількість освічених людей. Тут налічувалося близько 1 тис. вчителів, 400 інженерів, 350 адвокатів, 300 лікарів, 200 вчених і майже 300 священиків. До них слід додати майже 2 тис. студентів університетів. Сюди вкотре свідчать, що чимала частина західноукраїнській інтелігенції не хотіла жити при радянському режимі. Багатьом мешканців таборівдва—три року, проведені там, стали особливої і не і в усьому неприємної частиною їхнього життєвого досвіду. «Республіки переміщених осіб» були переповнені молодими, енергійними й освіченими людьми. Маючи їжу й дах над головою, де вони знаходили роботу у зруйнованої Німеччини. Тому почасти під тиском обставин, почасти, ніж застоятися і дати вихід енергії і творчим можливостям, вони розгорнули надзвичайно бурхливу організаційну,культурно-просветительную і політичну діяльність. Це і пояснюються деякі цифри. Попри дуже обмежені матеріальні ресурси, українські біженці створили дві установи університетського типу, близько сорока гімназій і більше 100 початкових шкіл. Вони також керували десятками професійних курсів, заснували 85 церковних парафій і знову розпочали діяльністьскаутской організації «Пласт». Особливо вражає культурна діяльність: в таборах було створено 35 бібліотек, 41 хор, 13 оркестрів, 33 театральних гуртка і трьох професійних трупи. Вони більш 1400 п'єс, провели 900 концертів і 350культурно-мемориальних вечорів. Надзвичайно активної, хоча й завжди якісної, була видавнича діяльність: світло побачили близько 230 періодичних видань і 800 книжок, серед авторів яких були такі визначні літератори, якТодось Осьмачка, Леонід Мосендз,УласСамчук та Іван Багряний (відомий як і політичний діяч і мислитель). Проте «теплична» атмосфера таборів сприяла та інших явищам. Вимушені жити у близькому сусідстві, західні і східні (радянські) українці досить швидко і взаємному невдоволенню усвідомили і відчули суттєві соціально-психологічні і культурних відмінності між собою. Розподіл на католиків і православних лише посилювало проблему. Найбільш руйнівними були конфлікти,вспихивавшие між численними політичними партіями, появою таборах. Особливо жорстокої, до убивств, булаусобица між бандерівською та мельниківською фракціями ОУН. Маючи намір встановити свою ідеологічну гегемонію над всій українській еміграцією, особливу агресивність і безпардонність виявляла численна конфренія бандерівської фракція. Без істотною підтримки серед інтелігенції, вона все-таки домоглася помітного впливу селянам та скорочення робочих, які становлять більшість біженців. Серед вихідцями з України Східної широкими симпатіями користувалася група Івана Багряного, автора відомого памфлету «>Чому я - не хочуповертатися до СРСР». У 1947—1951 рр. біженці поступово розселилися на місця свого постійного перебування. У приблизні цифри ті, хто виїхав із Німеччини й Австрії у роки, розподілилися так: США — 80 тис., Канаду — 30 тис.; Австралію — 20 тис.; Великобританію — 20 тис.; Бельгію — 10 тис.; Францію — 10 тис.; Бразилію — 7 тис.; до Аргентини — 6 тис. Чимало, хто переїхав до Великобританію, Францію, Бельгію і Латинської Америки, згодом переїхали в Північну Америку.

Рішення залишити Батьківщину, зазвичай, було найсерйознішою переломом у долі кожного з українців-емігрантів. Соціально-економічні, культурні, психологічні наслідки такої кроку глибоко позначалися з його життя. Але за будь-якого разі виникає запитання питань: хто здійснив понад вдалий вибір той, хто виїхав, чи ту, хто залишився?Эмпирических досліджень цього питання існує, тож і мусять покладатися на загальні враження й чужі спостереження. Можна із великим рівнем достовірності припустити, що, хто емігрував, домоглися кращих умов життя з крайнього заходу у матеріальному сенсі. Емігранти при цьому уникли тих катастроф, які піддали їх колишню батьківщину новітнє час.Бесценним перевагою було те, що вони у вільному і відкрите суспільство. Але й ціна, що вони заплатили за втрату батьківщини, була чималої: довелося зазнатииссушающую ностальгію, психологічного дискомфорту, відчуженість, випробувати дискримінацію. Для політичних біженців, часто займали Батьківщині помітне громадське становище, еміграція вабила різке зниження соціального статусу, що з відсутністю роботи за фахом. Проте, здається, що, хто емігрував, більше придбали, ніж втратили. Зате серйозні втрати понесло трусять українське суспільство. Тільки організаційна діяльність еміграції свідчить у тому, скількиенергичнейших людей втратила Україна. Така сама думку спадає на думку, коли бачиш, яка величезна внесок внесли українці народ навдивовижу працьовитий в процвітання країн, дали їм притулок. Особливо це теж стосується Канади.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19

Схожі:

1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon«Україна наш спільний дім»
України; вивчення основних засад демократичного та суспільного ладу України, її досягнень за останні роки; формувати ціннісне ставлення...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconРеферат Курсова робота містить 47 сторінок комп’ютерного тексту,...
...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconУкраїна наш спільний дім”. Головною метою його має бути: ознайомлення...
...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon1. Проектний аналіз як методологія та навчальна дисципліна
У сучасній літературі щодо ознак предмета «Проектний аналіз» існує безліч різних поглядів, визначень І методологічних підходів учених...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconПро виконання плану заходів щодо реалізації положень Генеральної...
Генеральної угоди про регулювання основних принципів І норм реалізації соціально-економічної політики І трудових відносин в Україні...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon1. Теоретичні аспекти реалізації виховної мети сучасного уроку
Світ постійно змінюється, набуває нової якості; реформи відбуваються у всіх сферах життя українського суспільства, у тому числі в...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів icon2. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад...
Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства ст. 3
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconЛекція Тема: Вступ до предмету, предмет та завдання дисципліни
Мета: дати уявлення студентам про предмет, мотивувати на вивчення дисципліни, зацікавити предметом та донести сутність понять група,...
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconМетодичні рекомендації до самостійного вивчення Дисципліна “Екологія”
Методичні рекомендації до самостійного вивчення студентами тем дисципліни «Основи екології»
1 Дисципліна І c торія України, як предмет вивчення її основних методологічних засад та принципів iconБухгалтерський облік методичні вказівки І завдання до контрольних робіт
Дисципліна “Бухгалтерський облік” має велике значення для подальшого вивчення фінансового обліку І визначення його місця в системі...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка