Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий




Скачати 362.62 Kb.
НазваЛевитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий
Сторінка1/3
Дата конвертації26.02.2023
Розмір362.62 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
  1   2   3
ЛЕВИТСЬКО-ФАРИСЕЙСЬКІ ЗАСАДИ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ГОЛОДОМОРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Олександр НЕЖИВИЙ


"Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Випуск 18"

Нині виповнюються 85 років Голодомору 1921 – 1923 рр., 75 років Голодомору 1932 – 1933 рр., 60 років Голодомору 1946 – 1947 рр., які стали віхами організованої і цілеспрямованої терористичної політики більшовицько-радянської влади щодо української нації. Україна й українці потребують такої держави, такої науки і такої політики, які спроможні запобігти повторенню лихоліть в історичному майбутньому. Об’єктивно саме цьому завданню слугує подвижницька діяльність Асоціації дослідників голодоморів в Україні, істориків, краєзнавців, різнопрофільних фахівців, ентузіастів вивчення народної правди про невинно убієнних голодною смертю. Увічнення пам’яті про жертви голодоморів – тільки одна сторона проблеми. Ритуально-поминальна, обов’язкова, очищувальна. Інша сторона – діяльна, наступальна, попереджувальна на перспективу.

Так як має діяти Україна, щоб запобігти повторенню голодоморів у майбутньому?

Очевидно у своїх пенатах виявити розуміння і поділитися тим розумінням із усім світом, що таке голодомори не тільки в Україні у ХХ столітті, а й в історії світової цивілізації. Це далебі не українське явище: на Наддніпрянщині, у визнаній житниці Європи, воно не відоме від першопочатків історії, тим більше в післятрипільські часи. Голодомори в Україні постають в контексті світової цивілізації як тоталітарні методи управління суспільствами від найдавніших часів – покарання „невгодних” та „виховання” тих, що вижили, з метою беззастережного керування фізично, психологічно та інтелектуально-духовно зламаними спільнотами. У цьому питанні ще має сказати вагоме слово історична, суспільствознавча наука в Україні і за її межами, зокрема в колишніх радянських республіках – нині незалежних державах, а також країнах так званого соціалістичного табору, які теж зазнали голодних лихоліть за марксистсько-ленінських режимів, хоч і не знали геноцидних голодоморів.

Передісторія організованих голодоморів дуже давня і пов’язана з першопочатками тоталітарного ладу у стародавньому світі, а фіксується, зокрема, в Біблії. Створення образу злого Бога у стародавній Юдеї має безпосередній стосунок до запровадження терору голодом. У першу чергу – проти самих юдеїв, які мусили в усьому слухатися Єгови (Ягве), а фактично тих священиків та жерців-левитів, які й виступали від нібито Божого імені. За будь-яке відхилення від їхньої волі неслухняних чекав страх Божий і прокляття Господа. Зокрема голодомори у П’ятикнижжі-Торі згадуються у трьох значеннях: Господнього упокорення-виховання „обраного народу”, покарання його за невиконання Божої волі і як стихійні природні лиха, що спіткають людності й держави.

Так, наказуючи юдеям пильнувати Господні заповіді, Єгова (Ягве) нагадує їм,  що  „І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом і годував тебе манною...”(Повторення Закону 8:3). За невиконання своєї волі Єгова (Ягве) проклинає „обраний народ” і насилає на нього людоїдство та голод: „І будеш ти їсти плід утроби своєї, тіло синів своїх та дочок своїх, що дав тобі Господь, Бог твій, в облозі та в утиску, яким буде гнобити тебе твій ворог.”(Повторення Закону 28:53). Ще промовистіші причиново-наслідкові зв’язки запровадження голодоморів для юдеїв у Книзі пророка Єзекіїля: „За те, що ви ворохобилися більше від тих поган, що навколо вас, й уставами Моїми не ходили, і постанов Моїх не виконували...(5:7) третина твоя помре від моровиці й загине від голоду серед тебе, а третина попадає від меча в твоїх околицях, а третину розпорошу на всі вітри, і витягну за ними меча!” (5:12).

У Книзі Буття Йосип розгадує фараонів сон і радить створити продовольчий резерв, запобігаючи таким чином „семи літам голодних, що настануть у єгипетській землі”: „Нехай учинить фараон, і нехай призначить урядників над краєм, і нехай за сім літ достатку збирає п’ятину врожаю єгипетської землі. І нехай вони позбирають усю їжу тих добрих років, що приходять, і нехай вони позбирають збіжжя під руку фараонову, на їжу по містах, і нехай бережуть. І буде та їжа на запас для краю на сім літ голодних...” (41:34-36).

Отже, згідно з Біблією, за давньоісторичних часів навчилися і боротися з голодом у житті, і штучно створювати його під приводом непослуху духовно-політичній системі для упокорювання та покарання люду.

Які риси тоталітарного ладу у стародавній Юдеї фіксує Святе Письмо? За цим джерелом не можна вивчати історичні події в житті суспільства, але особливості духовного процесу в міфологічній формі – авжеж так. В юдаїзмі іменем розгніваного божества каралися щонайменші відхилення від його волі, будь-які ініціативи будь-кого з вірних, священиків, пророків, царів: „Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що ненавидять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді”. (Повторення Закону 5:9-10). Для юдеїв запроваджувався терор віровченням – наведення жаху на весь народ за можливі відхилення від Божого промислу і за вияв вільнодумства.

У цьому й полягає смисл релігії лютого Бога Єгови (Ягве). На всю глибину всенародної трагедії цей смисл можна зрозуміти на прикладі долі першого й, воднораз, останнього царя ізраїльського Саула, якому Єгова звелів убити Амалика і вчинити закляття над усім, що його, і не змилосердитися ні над чим, але він виконав наказ не до кінця, оскільки змилосердився над Агагом та його худобою. У відповідь на такий непослух Єгова позбавив Саула царювання: „Бо непокірливість – як гріх ворожбитства, а свавільство – як провина та служба бовванам. Через те, що ти відкинув Господні слова, то Він відкинув тебе, щоб не був ти царем”, – сказав йому Самуїл. (Перша книга Самуїлова 15:23).

Цей епізод у змозі бути ключем для розуміння упроваджуваної священиками та жерцями-левитами духовно-політичної системи – старозаповітної теократії, а також суті суспільних відносин за тоталітаризму в ідеалі в усі часи. Відтак стародавні духовно-політичні фанати сформулювали в Повторенні Закону (Другозаконні, Второзаконні) не що інше, як ідеальне визначення всеохопного, глобального тоталітаризму – філософію зла передовсім для юдейського народу, отож повели й відповідну політику терору щодо свого суспільства.

Стосовно юдеїв на практиці терор чинився з вимогою приносити в жертву Господові первонароджених від людей і худоби – убивати першу дитину чоловічої статі та первісток – ягнят, козенят і т. д. Безумовний послух Авраама виконати цей наказ Господа творці релігії постулювали для всього давньоюдейського народу, тобто надали йому принципового (загальнообов’язкового) значення: „І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого...” (Кн. Буття 22:9-10).

Сакралізований принцип дітовбивства – системоутворювальний чинник тоталітаризму в ідеалі у давній Юдеї, з примусовим запровадженням якого суспільне життя позбувалося своїх найголовніших особливостей: доброго розуму, здатності до самозахисту й опору незрозумілій тотальній силі, загальнообов’язкової моралі як регулятора людської культури. Інакше кажучи, від початку в синкретичній (нерозчленованій) єдності політики філософії зла виявилися її антиінтелектуальний, антиморальний, антисуспільний убивчий зміст і спрямованість на ліквідацію логічно-розумового, культурно-унормованого самокерованого суспільного життя як саморозвитку людської спільноти. Примус фізичною силою (терором) до свідомого дітовбивства мав значення антисуспільної революції в давньоюдейські часи: ламав хребта народові, клав його долілиць і перетворював на безумовного виконавця усіх наступних примусів злочинної духовно-політичної системи.

Мусимо наголосити, що дітовбивство у формі принесення жертви лютій вищій сутності характеризує не звичаї юдейського народу, а сутнісні особливості політики філософії зла, яка велася, у першу чергу, проти цього самого народу. Проминули цілі епохи в його історії – у боротьбі за самовиживання, в обстоюванні добра, любові та всіх інших засад людського життя, засвідчені зокрема історичними та пророцькими книгами Старого Заповіту. Відтак привертає увагу той факт, що, за Біблією, скасування вимоги до юдеїв убивати своїх первонароджених дітей пов’язується з рішенням Господа взяти жерців-левитів замість кожного первородного серед Ізраїлевих синів: „І відділиш левитів з-поміж Ізраїлевих синів, і будуть левити Мої... бо вони дані, – Мені вони дані з-поміж Ізраїлевих синів; замість перворідного кожного з Ізраїлевих синів, що розкриває кожну утробу, узяв Я їх собі, бо Мій кожен перворідний серед Ізраїлевих синів, – серед людини й серед худоби...” (Числа 8:14-17)

Ця біблійно-міфічна подія проливає світло на концептуальний, програмово-плановий і керований характер давньоюдейського суспільного процесу загалом, зокрема на цілеспрямованість державотворення й формування управлінської верхівки – стану жерців-охоронців у Юдеї. За Господнім рішенням узяти левитів у благодійники для юдеїв постає завуальована (тобто латентна) політика тогочасної ідеологічної служби і читається вміння вже тоді здійснювати „історично-прогресивні” діяння з виховною метою. Це наука доконаного професіоналізму реальних, а не „божих” вершителів народної долі, котрі таким чином навчалися керувати не лише суспільствами, а й суспільними процесами, їхнім розвитком: запрограмували події на далеку перспективу, заклавши основи тоталітарної державної політики і розподілу влади в ній на священицько-ідеологічну й охоронницьку служби та принципи взаємовідносин між ними. Самі ж творці латентної політики, священики, по суті приховалися за роллю жерців-левитів – виконавців цієї політики, що повною мірою відповідає суті філософії зла. У цій логічній точці, на етапі розвитку й удосконалення публічної латентності, очевидно, й зароджувалися спецслужби, а згодом – світові латентні структури – у лоні філософії зла.

Сформулюймо прихований задум. Під видимістю служіння Господові принесенням у жертву найсокровеннішого – першої дитини – поставити в залежність (духовну, політичну, психологічну і т. д.) увесь народ від жерців. Ось і формула прихованої роботи на очах усіх. Ставиться про людське око одна мета, утопічного, ідейно-духовного порядку, а реалізується насправді спільно з нею ще одна, політично-практична, яка й перетворює суспільство у керований тотальною силою механізм.

Така сама публічно-латентна, тобто прихована на очах усіх, і головна формула всеохопного тоталітаризму в ідеалі, яка узалежнює в усьому все живуще і неживуще од волі розгніваної верховної сутності, тобто дає можливість левитам нібито од імені Єгови на власний розсуд чинити що заманеться з живущим і неживущим. Отже, „старші народу свого” тероризували свій народ насамперед віровченням, підносячи ненависть до рівня верховної сутності та персоніфікуючи нетерпимість в образі Єгови-Ягве, творячи злого Бога для народу. Друга кривда логічно випливає з першої: вони від імені цієї сутності терором управляли вірними, не допускаючи інакодумання, непослуху, тобто витворюючи теократію і розбудовуючи духовно-політичні структури в напрямку тоталітаризму в ідеалі. Наступна визначальна особливість цієї духовно-політичної течії полягає у фактично прихованій (латентній) діяльності на очах усіх як своєрідній формі конспірації. Адже справжні цілі жерців невідомі, у їхньому середовищі складався і вдосконалювався культ таємниці. Лише на підставі історичного досвіду ХХ століття доходимо висновку, що головною метою в функціонуванні латентних структур од найдавніших часів до сьогодні було і є керувати племенами, спільнотами, державами зброєю такого арсеналу: найголовнішими засобами обдурювання та наведенням жаху – терором. Тероризування голодомором слід розглядати як убивчий метод управління тими, хто вижив і став носієм наслідків масового вимирання. Убивання, жахання, голодування – засоби керування.

Такі початкові зауваги вступу до голодоморознавства. Лиха „наука” стародавнього тоталітаризму всесвітньо відомого ефекту досягла в теорії більшовиків у Росії і в конкретно-історичній практиці більшовизму оприлюднила левитсько-фарисейську генетику. Головна формула тоталітаризму в ідеалі реалізувалася у світовому обширі на одній шостій частині земної кулі – у формі радянської комуністичної теократії, в якій роль нетерпимого до інакомислення Бога відіграла ідея комунізму, а комуністична ідеологія та програми будівництва утопії на землі посідали місце релігії. Старозаповітні установки лягли в основу організації життя радянського народу і входили в його плоть і кров, вишиковуючи вождів і вождиків, увесь управлінський апарат, витворюючи з підданих рабів. Терор діяв як метод народо- й державотворення. У трагедії українських голодоморів ХХ століття опредмечується внутрішня логіка більшовизму і виявляються його основи, закладені левитами та фарисеями тисячі років тому.

Після перевороту 1917 року більшовики повели так звану політику живота – упокорювання примусом до недоїдання і голодування, життя в обріз, з метою досягнення безумовного послуху тоталітарному режимові та беззастережного управління підвладними. Така політика застосовується щодо конкретних осіб, окремих верств населення та народів з доісторичних часів до сьогодні, а вперше фіксується в Біблії і виводиться з т. зв. формули Єзекіїля, згідно з якою цей пророк за наказом Єгови мусив харчуватися випеченим „на кавалках людського калу, перед їхніми очима” (Кн. Пр. Єз. 4: 12), але після перепросин одержав дозвіл пекти свій хліб на „товарячому гної” – кізяках. Змістовність „формули” полягає у регламентуванні їжі цього особливо „довіреного” стародавньої тоталітарної системи („буде вагою двадцять шеклів на день, час від часу будеш це їсти. І воду будеш пити мірою, шоста частина гіна...” (Там само, 4:10-11) та, воднораз, у публічному осоромленні його „перед їхніми очима”. Покарання голодом у тій системі – крайнє вираження „політики живота” за непослух перед Господом, тобто перед політичною системою, від імені якої виступали священики та жерці-левити: „Коли Я пошлю на них злі стріли голоду, що будуть нищівними, що пошлю їх понищити вас та примножу голод на вас, то Я зламаю вам підпору хліба...” (Там само, 5:16).

Повторно назвемо ще одну ”формулу”– голодомору та людоїдства з Біблії, що, як уже йшлося, вживається як засторога щодо юдеїв, котрі не слухаються Господа: „І будеш ти їсти плід утроби своєї, тіло синів своїх та дочок своїх, що дав тобі Господь, Бог твій в облозі та в утиску, яким буде гнобити тебе твій ворог...по всіх твоїх брамах.” (Повторення Закону 28:53-55). Ця „формула” й реалізувалася відповідно до формулювання після перевороту 1917 року та встановлення на левитсько-фарисейських засадах новітнього – більшовицько-радянського – тоталітаризму протягом 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр. за українською етнічною ознакою у середовищі українського селянства і призвела до людоїдства та масової загибелі від голоду мільйонів українців.

Можливість виморювання народу голодом закладена в самій ідеї боротьби з приватною власністю як нібито найбільшим суспільним лихом: оголошуючи бій цьому людському інститутові і позбавляючи селянство його власності – забираючи хліб та забороняючи його обмінювати і ним торгувати, – більшовики призупиняли кровообіг економіки і зупиняли дихання життя. У цьому й полягає публічна латентність – прихованість на очах усіх „соціалізму за Марксом” як осмислена форма народовбивства, а не помилка, непорозуміння чи фатальне заблудження. Ідея боротьби з приватною власністю була гранично зрозумілою і відкидалася суспільством, але нав’язувалася йому силоміць тотальним терором та демагогією.

^ Творення першого голодомору 1921 – 1923 рр. в Україні в поняттях більшовицької термінології фіксувалося через посередництво іншоназивання як публічне приховування справжніх намірів організаторів голоду. На словах не ставилися завдання виморити голодом українських селян, а віддавалися накази і спускалися плани щодо хлібозаготівлі у голодуючій місцевості, класової боротьби з „дрібнобуржуазною стихією”, допомоги голодуючим у Поволжі тощо – на відміну від прямих погроз давнім юдеям у Біблії винищити їх голодом за непослух Господові. Це й становило методологічну основу більшовицького геноциду проти українського народу, а нині - є ключем для розуміння специфіки запрограмованості та здійснення його. У поняттях більшовицької термінології сам факт голодоморів не вловлюється і розпливається в нагальних „чергових завданнях радянської влади”, що й засвідчує публічно-латентну (приховану) її природу.

РСДРП (б) взялася до виконання свого головного завдання соціально-економічної програми – будувала соціалізм! – з перших днів державного перевороту, повівши боротьбу з приватною власністю у життєво найважливішій і щонайчутливішій для суспільства сфері живого руху товарів: заборонивши вже 10 листопада 1917 року так звану спекуляцію, тобто обмін та продаж передовсім продуктів харчування, а згодом запровадивши „хлібну монополію” – заборону селянам продавати будь-кому власний хліб і змусивши їх віддавати його державі безплатно під непевні зобов’язання поставити навзамін промислові товари. Перепинивши у сфері торгівлі та обміну живий рух продовольчих і непродовольчих товарів, функціонування економіки, спецслужба-партія РСДРП(б) викликала зумовлений (запланований) таким чином голод у тих містах та місцевостях, де взяла владу у свої руки і здійснила свою політику, тобто у столицях Петербурзі і Москві та в північних губерніях країни.

Так чи не вдруге після проголошення Другозаконня та запровадження сакралізованого дітовбивства у формі неодмінного принесення в жертву первородних чоловічої статі Єгові (Ягве) для юдеїв повторився терор віровченням у конкретно-історичних умовах комуністичної теократії на теренах поверженої Росії і вперше у світовій історії розпочався терор у сфері власності з метою ліквідації її як феномена культури і цивілізації, що, як і примус до кривавої жертви (сакралізованого дітовбивства), набуло значення антисуспільної революції.

Під публічно-латентними гаслами соціалістичної революції та нібито прогресивних перетворень у житті по суті повелася боротьба з основами культури та цивілізації – головними набутками всієї історії людства. Новітня історія затребувала майже три чверті століття для розсекречування ідеї ліквідації приватної власності у процесі реалізації її в Україні, Росії, інших республіках СРСР та країнах соціалізму. Марксистсько-ленінська більшовицька термінологія правила за іншоназивання (публічне приховування) ідей руйнівного характеру у головних сферах життєдіяльності суспільства. Завдяки іншоназиванню (інакомовленню) при послуговуванні цією термінологією на словах ставилися завдання революційно-творчі, які в дійсності виконувалися як руйнівні й убивчі для суспільного життя. Реальний зміст марксистсько-ленінської більшовицької „науки” виявився і розсекретився та набув предметно-доконаного характеру на матеріалі тоталітарного досвіду ХХ ст. з розвалюванням Радянського Союзу, розпадом так званого соціалістичного табору, відмовою будувати комунізм у всьому світі та суспільно усвідомленою потребою в докорінних реформах.
  1   2   3

Схожі:

Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий iconЗакон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»
Регуляторна діяльність в Україні: органи та посадові особи місцевого самоврядування
Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий iconРішення
Луганської міської ради, керуючись Законами України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про засади державної регуляторної політики...
Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий iconЛуганська міська рада виконавчий комітет рішення
Луганської міської ради, керуючись Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про засади державної регуляторної політики...
Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий iconРішення
Управлінням економіки луганської місьокї ради, керуючись Законами України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про засади державної...
Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий iconШостого скликання
Згідно Податкового кодексу України, керуючись ст. 26 п. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з Законом...
Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий iconЗакон україни
Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет І з метою забезпечення реалізації прав...
Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий iconЗапорізька Січ становлення, державно-правовий розвиток
Пов'язувалося це з "особливостями" національної політики, як царської Росії, так І росії більшовицької. Неможливо взагалі вести мову...
Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий iconПро питання щодо оприлюднення
Україні", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та Постановою кму "Про затвердження методик...
Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий iconПро охорону дитинства
Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет І з метою забезпечення реалізації прав...
Левитсько-фарисейські засади більшовицької голодоморної політики в україні олександр неживий iconЗакон україни
Цей Закон відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы

Головна сторінка