Скачати 2.03 Mb.
|
www.nt-creaz.org.ua АВТОР ПРОВАДИТЬ СЕМІНАРИ, ДИСПУТИ ТА ОЗНАЙОМЧІ ЛЕКЦІЇ
ПЕРЕДМОВА Основоположними засадами концепції еволюціонізму, що набула піку свого розвитку в період торжества комуністичної ідеології (ХХ ст.) вважалася притаманна неживій і живій матерії здатність до самоорганізації і самовдосконалення. Інші погляди на розвиток Всесвіту і живої матерії войовничі матеріалісти зазвичай піддавали вбивчій критиці за принципом “цього немає, тому що не може бути” і називали ідеалістичними. Проте матеріалістична діалектика, як основа комуністичної ідеології в кінці ХХ сторіччя зазнала нищівного удару. Виникла й проблема перегляду нав’язаних матеріалістами догм у сфері походження і розвитку Всесвіту й живого органічного світу. Тому праця Б. Рудого, присвячена критичному аналізу основних постулатів еволюціонізму, є актуальною і своєчасною. З метою якомога повнішого розкриття теми, автор вдається до історичного методу, розглядаючи матеріалістичні трактування походження Всесвіту, походження живої матерії з неживої, походження видів тощо. Він ґрунтовно аналізує “вузькі місця” еволюційного вчення, здебільшого прийняті “на віру”, намагається спростувати основні догми матеріалістичної “теорії”. Коротко проаналізуємо розділи книги. У розділі “Історія еволюціонізму” автор проводить історичний екскурс у далеке й не таке далеке минуле, простежує появу еволюційного погляду, справедливо зауважує, що витоки еволюціонізму сягають своїм корінням у далеку історію. Ідеї саморозвитку простежуються ще у вавилонських міфах та у працях давньогрецьких філософів. Проте особливого поштовху розвиткові еволюціонізму надала книга Ч. Дарвіна “Походження видів шляхом природного добору”, в якій, на думку самого автора, буцімто була науково спростована ідея створеності живого. Відкриття Г. Менделем генів надихнуло еволюціоністів на подальший розвиток свого вчення: вони намагалися показати роль мутацій і природного добору в еволюції найбільш пристосованих організмів. Мало що прояснює в еволюційному вченні механізм мутацій, якому неодарвіністи надають такої великої ваги. Згідно з їхніми конструкціями, “вдало” мутований організм має більше шансів прожити довше інших, дати більше нащадків і тим самим розширити свій ареал. Але, як переконливо доводить автор, для цього потрібно, щоб мутувала статева клітина і саме та, яка візьме участь у зачатті (крім одноклітинних та гермафродитів). Однак статевих клітин в організмі на 6-10 порядків менше, ніж звичайних. Це означає, що імовірність “спадкової” мутації складає всього 10-16-10-18 за життя індивіда. До того ж, мутації загрозливі для життя: 99,98% “спадкових” мутацій патологічні. І найголовніше — щоб бути “сприятливою”, мутація мусить спродукувати функціонально корисний орган; імовірність стрибкоподібної появи нового органу чи системи вкрай низька, а поетапне формування ще менш імовірне, бо до свого завершення орган не працездатний, а значить, жоден з етапів не несе селекційної переваги. Для реалізації еволюційного процесу сприятливу мутацію має підхопити природний добір, але, внаслідок згаданих причин, йому нічого підхоплювати. Натхненні новими даними геології, палеонтології, археології еволюціоністи висувають поняття автогенезу, намагаються зібрати “живе з неживого”, переносять ці ідеї на людське суспільство та роблять багато інших дурниць. Але, як показує Б. Рудий у розділі “Походження неживої матерії, Всесвіту”, гіпотеза “Великого вибуху” не може пояснити матеріальне походження Всесвіту. Відсутні й вірогідні аргументи на користь моделі “Великого вибуху”, бо вона, по-перше, суперечить Другому закону термодинаміки; по друге, не зрозуміло, як цілком випадкові процеси призвели до високої організації матерії; по-третє, чим пояснити високу імовірність “самозбірки” Всесвіту? Тому й виглядає цілком логічним зауваження автора: “Імовірність самозбірки Всесвіту є безмежно близькою до нуля”. Якщо це так, тоді можна гадати, що Всесвіт спроектовано якимсь інтелектом. Тож можна поділяти й інші сумніви автора на кшталт: “поява хоча б однієї правильної ДНК залишається подією неймовірною”, “імовірність самозбірки цілої клітини є безмежно близькою до нуля” або “наявність в живій матерії програми життя, коду, вказує на наявність кодувальника”. Але основним аргументом проти еволюціонізму в царині живого є відсутність проміжних форм організмів. Якщо логіка Дарвіна правильна і більш розвинені види поступово виникли з простіших, то ми повинні знаходити безліч проміжних форм, і хоча зараз відомо майже 250 тисяч викопних видів, вони не дають відповіді на поставлене питання, бо дуже бракує “проміжних ланок”. Як відомо, основним принципом теорії Дарвіна є градуалізм, сутність якого полягає в поступовому накопиченні змін з утворенням у віддаленій перспективі корисної структури. Однак поява хоча б однієї нової корисної структури в одній популяції за 100 млрд. років є подією статистично неймовірною (10 39976,4), за 10 тисяч років ще менш імовірною (10 39983,4). Таким само неймовірним виглядає й стрибок від одно- до багатоклітинних організмів, бо, як правильно підкреслює автор, “еволюційний ланцюжок ‘одноклітинні – багатоклітинні’ не може обійтися без ‘проміжної стадії’ у вигляді простих багатоклітинних”. Наявність у всіх багатоклітинних розподілу функцій та взаємозалежності між клітинами робить імовірність стрибку від одноклітинних до багатоклітинних організмів безмежно малою. Еволюціонізм спростовується таким дивовижним, сповненим таїни явищем, як ембріональний розвиток. Адже для зберігання та передачі такої величезної кількості інструкцій навіть молекула ДНК замала. В цьому зв’язку автор робить такі висновки: “...скласти алгоритм розгортання [організму з однієї клітини] та запровадити його у статеві клітини міг лише зовнішній інтелект” і “еволюційно пояснити розвиток ембріону неможливо”. До заслуг автора слід віднести критичне ставлення до радіометричних методів датування подій минулого. Більшість вчених геологів, палеонтологів, біогеографів, археологів, що широко користуються цим методом, визначають вік геологічних порід чи будь-яких інших об’єктів з величезними помилками. Тому використання цих даних еволюціоністами нерідко є спекулятивним, а зроблені на їх підставі висновки є далекими від реальності. Слід підкреслити, що критикуючи еволюціонізм, автор спирається на дані вчених-фахівців низки суміжних дисциплін, в тому числі еволюціоністів, що прозріли і більше не хочуть сприймати “на віру” поширені догми. Червоною ниткою через всю монографію проходить ідея: “Інформація не притаманна матерії, вона є зовнішнім компонентом у ній. Матерія сама по собі не може самоорганізовуватися, для цього потрібен Творець з його розумом і здатністю програмувати та спрямовувати процеси в потрібне русло. Неосяжний, фантастичний рівень складності Всесвіту всього лише відображає велич Творця.” Підсумовуючи відмічене вище, вважаю, що монографія Богдана Рудого “Криза еволюціонізму” є цікавою ретроспективною розвідкою, вона містить у собі переконливі аналітичні матеріали і філософські узагальнення, що значною мірою спростовують загальноприйняті догми як Дарвінської, так і сучасної синтетичної еволюційної теорії. Книга буде цікавою для біологів і філософів, широкого кола фахівців інших дисциплін. Вважаю також, що основні положення книги можуть бути захищені ним з метою отримання наукового ступеня кандидата філософських наук.
ПОДЯКИ За цінні зауваження та поради автор висловлює найщирішу подяку керівникові групи техногенних мікросистем Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ, члену Нью-Йоркської академії наук, канд. біол. наук Валентину Мироновичу Багнюку, професору, д-ру філос. наук Ігорю Валентиновичу Бичку, заслуженому діячеві науки і техніки України, професору, д-ру техн. наук Євгену Андрійовичу Мачуському, засновнику-завідувачу Лінгвістичного навчального музею КНУ ім. Т.Г. Шевченка, професору, д-ру філол. наук Костянтину Миколайовичу Тищенку та дійсному члену Наукового Товариства ім. Т.Г. Шевченка, професору, д-ру фіз.-мат. наук Василю Андрійовичу Шендеровському. Хочеться особливо виділити редакторську допомогу директора лінгвістичного музею у Києві, професора К.М. ^ . Подяка також усім, хто письмово висловив свої відгуки, насамперед, канд. фіз.-мат. наук В.Г. Козирському. Корисними були критичні зауваження канд. біол. наук В.І. Чернишова та канд. філол. наук П.О. Селігея. Прохання надсилати відгуки та зауваження на адресу: cris-evol@ukr.net Зміст
|
Поради батькам першокласників Цей перелом може початися в 7 років, а може зміститися до 6 або 8 років. Криза – це норма, це добре, закономірно І необхідно. Змінюються... | «Політична криза: позиції громадянського суспільства» Донеччини, які представляють частку громадського сектору регіону, зібралися на „круглому столі” «Політична криза: позиції громадянського... | ||
Європейських устремлінь України Криза єс у зв’язку із відхиленняс Євроконституції. Проблема референдуму у Франції | Конспект уроку на тему: «Екологічна криза сучасності. Шляхи подолання... «Екологічна криза сучасності. Шляхи подолання екологічної кризи: енергозбереження, альтернативні джерела енергії, раціональне природокористування,... | ||
Міжнародні відносини у 1871–1900 рр Основні поняття: «Союз трьох імператорів», «Боснійська криза», «Троїстий союз», «гонка озброєнь» | Перебудова в радянському союзі І україна Основні поняття: «перебудова», «економічна криза», «прискорення», «гласність», «нове політичне мислення», «плюралізм» | ||
Виконав Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі все це відбивається на життєдіяльності сучасної... | Складові елементи соціальної роботи Соціально-економічна криза супроводжувалась ідейною: руйнувались ідеологічні принципи та догми, звичні для суспільства, відбувалася... | ||
Реферату Освітня криза кінця XX ст. І відповідно, необхідність реформ та оновлення освіти були викликані насамперед невідповідністю освітнього... | Загальна характеристика Господарська криза охопила всі країни снд, крім Туркменистану, її показники для України в цілому близькі до середніх по цьому регіоні... |