Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.)




Скачати 113.03 Kb.
НазваВплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.)
Дата конвертації15.09.2013
Розмір113.03 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы

237445KBHN Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 – 1978 рр.)



Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 – 1978 рр.)

Історія (Другий Ватиканський Собор, РПЦ, РКЦ, УГКЦ, ідентичність)

237445KBHN

Вступ

Постанови Другого Ватиканського Собору (1962-1965 рр.) теоретично поширювалися і на Українську Греко-Католицьку Церкву (далі - УГКЦ). Простежити вплив реформ Собору на діяльність УГКЦ у діаспорі та в УРСР вкрай складно з огляду на брак офіційних джерельних матеріалів із цієї тематики, оскільки ця Церква була ліквідована. Тому у період з 1946 по 1989 р. (дата офіційної легалізації УГКЦ) частина священиків «підписалася» на православ’я, інші або були заарештовані, або продовжували нелегальну діяльність у підпіллі.

^ Предметом роботи є вплив реформ Другого Ватиканського Собору на вірних Української Греко-Католицької Церкви.

Об’єктом дослідження є становище УГКЦ у Радянському Союзі.

^ Метою роботи є аналіз впливу Собору на релігійне життя українських греко-католиків. Для досягнення мети поставлено такі дослідницькі завдання:

1) розглянути Другий Ватиканський Собор у контексті взаємовідносин Ватикану з радянським керівництвом;

2) простежити еволюцію взаємин Апостольської Столиці з РПЦ та визначити ставлення греко-католиків до такого зближення;

3) виявити основні очікування вірних Греко-Католицької Церкви від діянь Собору;

4) простежити ставлення представників підпільної Церкви до східних літургійних змін і з’ясувати обставини дискусії навколо вживання слова «православний»;

5) з’ясувати значення Собору для зміцнення ритуальної ідентичності підпільних греко-католиків.

^ Методологічну базу дослідження становлять загальнонаукові методи аналізу та синтезу, метод критичного аналізу джерел, порівняльний метод, а також методологія усної історії та соціокультурної історії.

^ Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1962 (початок Другого Ватиканського Собору) по 1978 рр. (початок понтифікату Папи Іоанна Павла II).

Історіографічну базу роботи становлять теоретичні праці про колективну ідентичність, а також розробки з історії дипломатичних взаємин Ватикану і СРСР та історії УГКЦ. Вплив Другого Ватиканського Собору на українських греко-католиків ще

не був предметом окремого дослідження. Варто, однак, зазначити, що проблематиці цього питання присвячена стаття діаспорного дослідника о. Петра Галадзи.1 Окремі відомості про зміну ставлення Ватикану до СРСР у контексті Другого Ватиканського Собору знаходимо у IV томі «Історії релігії в Україні».

^ Джерельну базу дослідження становлять неопубліковані й опубліковані джерела, а також джерела усної історії. У роботі використані архівні документи із фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління. З опублікованих джерел було використано постанови Собору, документи зі збірника «Мартирологія українських церков», а також публікації окремих діаспорних діячів УГКЦ щодо Собору.

Опрацьовано було також інтерв’ю з підпільними священиками, чернецтвом й мирянами з фондів архіву Інституту історії Церкви у м. Львові. Джерела усної історії дають найцінніший матеріал для вивчення теми, оскільки дозволяють безпосередньо дослідити реакцію вірних УГКЦ на Собор.

^ 1. Взаємини Ватикану з радянським керівництвом

За понтифікатів Пап Іоанна XXIII та Павла VI (1958-1978) відбулися радикальні зміни у політичному курсі Ватикану щодо СРСР. Ці зміни проявилися у трьох аспектах, а саме: у пожвавленні дипломатичних відносин між Ватиканом і радянським керівництвом, у зміні ставлення Римо-Католицької Церкви (далі - РКЦ) до комунізму та у новому підході до проблеми діалогу віруючих з атеїстами.

Дипломатичні контакти з Кремлем зав’язав Папа Іоанн XXIII з метою допомогти християнам візантійського обряду, які внаслідок Другої світової війни опинилися під владою комуністичних режимів.2 Oбраний у 1963 р. Папа Павло VI продовжив курс свого попередника. Так, цей Папа неодноразово вів переговори з міністром закордонних справ СРСР А.Громиком, а кульмінаційним моментом «розрядки» у дипломатичних відносинах двох держав став візит до Ватикану Миколи Підгорного, голови Президії Верховної Ради СРСР, у січні 1967 р.

Цікаво, що частина підпільних греко-католиків позитивно сприйняла переговори Ватикану з радянським урядом в надії на легалізацію УГКЦ у Радянському Союзі, у той час як представники діаспори ставилися до таких дій Ватикану з осторогою.

Можна простежити зміни й в офіційному ставленні РКЦ до ідеології комунізму. Хоча значна частина Отців Собору виступала за «засудження комунізму як суспільно-політичної системи», було засуджено не комунізм, а більш абстрактні «помилки матеріалізму».3

Аналогічна ситуація спостерігається й у впадку зі ставленням Собору до атеїзму, який теж не був офіційно засуджений. Сам Іоанн XXIII наголошував, що «різні погляди не можуть бути перепоною до співпраці всіх людей доброї волі»,4 заохочуючи таким чином діалог між віруючими й невіруючими.

З одного боку, така обережна позиція Ватикану викликала незадоволення переслідуваних комуністичним режимом католиків. З іншого боку, прямо засудити комунізм та атеїзм означало б унеможливити подальший діалог Ватикану з радянським керівництвом або й наразити католиків у СРСР на більші репресії. Отже, незважаючи на те, що УГКЦ була найчисельнішою зі Східних Католицьких Церков, «уніатський чинник» у пріоритетах ватиканської політики був далеко не першочерговим.

^ 2. Співпраця Апостольської Столиці з РПЦ та реакція греко-католиків на таке зближення

Курс Ватикану на діалог з РПЦ варто розглядати не лише у зв’язку з екуменічними настановами Собору, а й у контексті співпраці з радянським керівництвом, тим паче, що РПЦ була тісно пов’язана з комуністичним режимом Радянського Союзу. З початком Другого Ватиканського Собору (1962 р.) фіксується налагодження взаємин між Ватиканом і РПЦ, що проявилося у присутності на всіх чотирьох сесіях Собору спостерігачів від Московського Патріархату. Екуменічні контакти між РКЦ і РПЦ у вигляді взаємних візитів церковних делегацій продовжуються аж до 1978 р., що було належним чином висвітлено на сторінках «Журналу Московської Патріархії». Надалі ці контакти слабшають у зв’язку зі зміною вектора ватиканської політики за понтифікату Іоанна Павла II.

Негативно сприйняли згаданий міжцерковний діалог українські греко-католики як у діаспорі, так й в УРСР. Присутні на Другому Ватиканському Соборі українські єпископи з Заходу протестували проти присутності на Соборі представників Московського Патріархату.

^ 3. Основні очікування вірних Греко-Католицької Церкви від діянь Собору

Основні очікування українських греко-католиків у діаспорі від Другого Ватиканського Собору стосувалися засудження атеїзму та комунізму. Не менш важливими були сподівання на протекторат Ватикану у справі реабілітації засуджених ієрархів, повернення УГКЦ у Радянському Союзі її попереднього офіційного статусу та надання Церкві статусу Патріархату.

Як засвідчують численні інтерв’ю, схожі очікування щодо Собору виношували і підпільні греко-католики, з невеликою різницею у шкалі пріоритетів. На першому місці для них стояло не питання помісності УГКЦ, а її легалізація у радянській державі.

З огляду на те, що УГКЦ не була піднесена до рівня Патріархату, діаспорні греко-католики сприйняли Собор як своєрідну поразку, про що свідчить сама назва праці о. Івана Гриньоха, - «Собор, який для нас не відбувся». З усіх очікувань здійснилося лише звільнення 1963 р. за допомогою міжнародних сил митрополита Йосифа Сліпого, що дало йому змогу взяти участь у Соборі.

^ 4. Ставлення представників підпільної Церкви до східних літургійних змін та дискусія навколо вживання слова «православний»

Найбільші зміни, що випливали з прийнятого на Соборі «Декрету про Східні Католицькі Церкви»,5 торкалися передусім літургійно-обрядової сфери, а саме очищення богослужінь від таких римо-католицьких практик як вшанування Пресвятого Серця Ісусового, прийняття Св. Причастя навколішки та молитовної практики вервиці.

Слід зазначити, що в умовах підпілля у силу обрядового консерватизму мирян та загрози «правословізації» власне практики римського обряду сприймалися як греко-католицькі. Тому дана постанова не отримала підтримки у колах «катакомбних» греко-католиків. Найбільшу протидію запровадженню східних літургійних змін чинили миряни, у середовищі чернецтва спостерігався ж розкол – на прихильників «східного» та «західного» курсів.

Введення у літургійну практику формули «і за всіх вас, православних християн» призвело до обурення значної частини греко-католиків. Попри те, що Кардинал Йосиф Сліпий в «Історії Вселенської Церкви на Україні» зазначив, що «тільки католики є

православні в догматичному розумінні того слова», оскільки вони «право славлять Бога»,6 слово «православний» й надалі сприймалося у вузькому конфесійному значенні.

У свідомості підпільних греко-католиків слово «православний» асоціювалося з «комуністичним», «атеїстичним» та «зрадницьким» з кількох причин. По-перше, в їх очах ця Церква була дискредитована тісною співпрацею з комуністичним режимом. По-друге, саме РПЦ виконала сумнозвісну роль «могильника» для УГКЦ у 1946 р. По-третє, започаткований Собором екуменічний діалог з «православними братами» навряд чи був можливий в УРСР, оскільки внаслідок доносів така «екуменічна» співпраця могла вилитися в арешти підпільного греко-католицького духовенства.

Отже, з негативного ставлення до РПЦ та православ’я загалом випливає особливо активна протидія підпільних греко-католиків східним літургійним змінам та вживанню слова «православний» у богослужбовій практиці.

^ 5. Значення Собору для зміцнення ритуальної ідентичності підпільних греко-католиків

Опір літургійним реформам Другого Ватиканського Собору можна пояснити й механізмом ритуальної ідентичності греко-католиків.

На думку Яна Асмана, колективна ідентичність є до тої міри сильною чи слабкою, настільки вона є сильною чи слабкою у свідомості членів цієї групи.7 Оскільки приналежність до релігійної громади не є біологічно детермінованою, то вирішальне значення для формування колективної ідентичності такої групи має «символічний» вимір. Вернер Гепхарт зазначає, що цей «символічний вимір» проявляється у ритуальній взаємодії членів релігійної громади, що стверджує її особливість по відношенню до інших груп.8

Таким чином, відмова приймати східні літургійні реформи Другого Ватиканського Собору виконувала подвійну функцію. З одного боку, таким чином греко-католики відмежовувалися назовні від обрядів Російської Православної Церкви, з іншого – стверджували специфічно католицьку ритуальну ідентичність у межах своєї громади.

Греко-католицька конфесійна ідентичність зміцнилася за рахунок аспекту відмежування, тобто протиставлення трьом «Іншим», що становили загрозу цій ідентичності.

Внаслідок Собору підпільні греко-католики різною мірою протиставлялися радянській владі, Московському Патріархату та ієрархії Ватикану. Якщо радянська влада через офіційні заборони та репресії ставила під загрозу саме існування УГКЦ, то РПЦ загрожувала розмиванням греко-католицької конфесійної ідентичності. Після майже двадцяти років поневірянь за приналежність до своєї конфесії підпільні греко-

католики не могли добровільно зректися своєї обрядової ідентичності, навіть якщо таку постанову видали Отці Собору. Однак сприйняття Ватикану як «Ворога» (з огляду на дипломатичні стосунки з радянською владою, контакти з Московським Патріархатом та запровадження згаданих східних літургійних реформ, що сприймалося як офіційний дозвіл Ватикану на «православізацію» УГКЦ), не було загальноприйнятим у середовищі підпільних греко-католиків.

Висновки

Отже, ставлення українських греко-католиків до рішень Другого Ватиканського Собору засвідчило його амбівалентний вплив на УГКЦ за кордоном і в межах УРСР. Небажання виконувати постанови Собору можна пояснити передусім специфічними умовами існування УГКЦ у СРСР, коли в умовах боротьби за виживання Церкві було не до реформування.

Період з 1958 по 1978 характеризувався активізацією дипломатичних відносин Ватикану з СРСР, тому Другий Ватиканський Собор не засудив офіційно ні комунізм, ні атеїзм.

У рамках курсу на зближення християнських Церков представники РПЦ були запрошені спостерігачами на Собор, що викликало негативну реакцію як діаспорних, так і підпільних греко-католиків.

Українські греко-католики сподівалися, що Собор офіційно засудить комунізм та атеїзм, посприяє справі легалізації УГКЦ у Радянському Союзі та піднесе Церкву до рівня Патріархату, але жодне із вказаних очікувань не справдилося.

Особливо різкий опір більшість «катакомбних» греко-католиків чинила запровадженню східних літургійних змін загалом і вживанню слова «православний» у Літургії зокрема. Вони воліли радше дотримуватися римо-католицьких ритуалів, ніж повертатися до православного обряду, оскільки слово «православний» сприймалося як синонім до слів «радянський», «атеїстичний» та «зрадницький».

Таким чином, започатковане Собором повернення до «східного» обряду лише зміцнило «західну» ритуальну ідентичність підпільних греко-католиків. Через протиставлення радянській владі, РПЦ та частково Ватикану були відшліфовані основні грані колективної ідентичності «катакомбних» греко-католиків.

Дана робота є лише однією з перших спроб дослідити вплив Собору на релігійне життя греко-католиків, однак ця тема надзвичайно важлива для розуміння діяльності УГКЦ сьогодні й тому потребує подальшого вивчення.

Список використаних джерел і літератури

Джерела

Неопубліковані джерела

Центральний державний архів вищих органів влади та управління (ЦДАВО),

м. Київ

1. ЦДАВО. – ф. 3807.

2. ЦДАВО. – ф. 4648.

Джерела усної історії

1. Архів Інституту історії Церкви (м. Львів) (25 інтерв’ю).
Опубліковані джерела

1.Берестейська унія: історія вселенської Церкви на Україні. Йосиф Сліпий, патріярх, кардинал, 1892 – 1984. Рим: Богословії, 1994. – Т. 4. – 84 с.

2.Владика Андрій Сапеляк. Українська Церква на Другому Ватиканському Соборі.-Львів: Стрім, 1995. – 215 с.

3.Гриньох І. Собор, який для нас не відбувся. Відбитка з журнала «Сучасність» ч.5 (77), 8 (80) 1 10 (82) 1967.- Мюнхен, 1967. – 40 с.

4. Документи Другого Ватиканського Собору. Конституції, декрети, декларації. - Львів: Свічадо, 1996. – 753 с.

5.Мартирологія українських церков: У 4-х томах. Документи, матеріали, християнський самвидав України.- Торонто-Балтимор, 1985. – Том II. Українська католицька церква. – 839 с.

6. Шейнман М. От Пия IX до Иоанна XXIII. Ватикан за 100 лет. – М.: Наука, 1966. – 200 с.

Періодичні видання

1. Наука и религия (за 1963 – 1970 рр.)

2. Журнал Московської Патріархії (за 1960-1986 рр.)

Література

1.Бажан О.Г., Данилюк Ю.З. Випробування вірою. Боротьба за реалізацію прав і свобод віруючих в Україні в другій половині 1950-х – 1980-ті рр. - К., 2000. – 332 с.

2.Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква в катакомбах (1946 - 1989). // Літопис Голготи України. – Дрогобич: Відродження, 1994. – Т.2: Репресована церква. – С. 298 – 322.

3.Галадза П. Сприйняття Другого Ватиканського Собору греко-католиками в Україні//Ковчег. Науковий збірник із церковної історії. – Львів: Видавництво Українського Католицького університету, 2001. – Т.3. – С. 377 - 400.

4.Історія релігії в Україні. У 10 – ти т. / За ред. П. Яроцького. – К., 2001. – Т.4. Католицизм. – 598 с.

5.Сапеляк А. Українська Церква на Другому Ватиканському Соборі. – Львів: Стрім, 1995. – 216 с.

6.Assmann, Jan. Das kulturelle Gedächtnis. Schrift, Erinnerung und politische Identität in frühen Hochkulturen. – München: Beck, 1999. – 344 S.

7. Bociurkiw, Bohdan R. The Ukrainian Greek Catholic Church and the Soviet State (1939-1950). - Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. Edmonton-Toronto, 1996. – 310 p.

8.Gephart, Werner. Zur Bedeutung der Religionen für die Identitätsbildung. In: Gephart, Werner/Waldenfels, Hans (Hrsg.): Religion und Identität: im Horizont des Pluralismus. - Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1999, S. 233 - 266.

9.Luxmoore, Jonathan, Babiuch, Jolanta.The Vatican and the Red Flag: the Struggle for the Soul of Eastern Europe. - London: Geoffrey Chapman 1999. – 351 p.


1 Галадза П. Сприйняття Другого Ватиканського Собору греко-католиками в Україні//Ковчег. Науковий збірник із церковної історії. – Львів: Видавництво Українського Католицького університету, 2001. – Т.3. - С.377 - 400.

2 Історія релігії в Україні. У 10 – ти т. / За ред. П. Яроцького. – К., 2001. – Т.4. Католицизм. – С. 158.

3 Luxmoore, Jonathan, Babiuch, Jolanta.The Vatican and the Red Flag: the Struggle for the Soul of Eastern Europe. - London: Geoffrey Chapman 1999. - P.121.

4 Історія релігії в Україні. – С. 158.

5 Декрет про Східні Католицькі Церкви//Документи Другого Ватиканського Собору. Конституції, декрети, декларації.-Львів: Свічадо, 1996. - С.171-186.

6 Берестейська унія: історія вселенської Церкви на Україні. Йосиф Сліпий, патріярх, кардинал, 1892 – 1984. Рим: Богословії, 1994. – Т. 4. – С. 20.

7 Assmann, Jan. Das kulturelle Gedächtnis. Schrift, Erinnerung und politische Identität in frühen Hochkulturen. – München, 1999. - S.132.

8 Gephart, Werner. Zur Bedeutung der Religionen für die Identitätsbildung. In: Gephart, Werner/Waldenfels, Hans (Hrsg.): Religion und Identität: im Horizont des Pluralismus. - Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1999. - S. 236.





Схожі:

Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.) iconНеобхідності нової євангелізації, поставлена в наш час ще Другим...
«Нова євангелізація для передавання християнської віри», він сказав:«Святість – не знає культурних, соціальних, політичних та релігійних...
Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.) iconТема. Релігійне та освітнє життя Київської Русі наприкінці 10 на початку 11 ст
Тема. Релігійне та освітнє життя Київської Русі наприкінці 10 – на початку 11 ст
Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.) iconУрок 38 Утворення українських політичних партій Формування просторової компетенції
Користуючись картою атласа «Суспільно-політичне життя на українських землях у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.», виконайте...
Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.) icon4. 1 Поняття лінії другого порядкує
Лінія другого порядку – це множина точок, координати яких задовольняють рівнянням виду
Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.) iconУрок 7 Російський визвольний та польський національно-визвольний...
Користуючись картою атласа «Суспільне-політичне життя на українських землях у першій половині ХІХ ст.», виконайте завдання
Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.) iconУчасники майстерні Глобального договору ООН обговорили необхідність...
...
Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.) iconАкт розриву з Константинопольським патріархатом І об‘єднання частини...
Київської митрополії, що функціонувала на території Речі Посполитої. Релігійна спільнота, яка постала внаслідок Б. у., стала називатися...
Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.) iconУрок 36 Відродження громадівського руху в 70-90-х роках ХІХ ст. Формування...
Користуючись картою атласа «Суспільно-політичне життя на українських землях у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.», виконайте...
Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.) iconУрок 12 Соціально-економічне становище українського населення під...
...
Вплив Другого Ватиканського Собору на релігійне життя українських греко-католиків (1962 1978 рр.) iconТема: Вплив на здоров’я тютюнового диму
Мета: сформувати в учнів поняття про вплив на здоров’я тютюнового диму та про шкоду куріння. Виховувати прагнення до здорового способу...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка