Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями




Скачати 152.92 Kb.
НазваЛ. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями
Дата конвертації26.02.2013
Розмір152.92 Kb.
ТипСтатья
uchni.com.ua > Культура > Статья
Л.В.Малес

Місце приватності в українському суспільстві – буття поміж традиціями1

The article is devoted the processes of change of limits and possibilities of private life of individuals in Soviet Union. The concept of «daily occurence» and «privacy» have a certain difference. A daily occurence is present a considerable rank in the field of private which is more related to tradition. Author utillizes the idea of «two cultures» of V.Paperny for the analysis of changes in correlation private and public. An idea of disappearance of privacy gets the centralized embodiment, and if for cultures-1 there is a distraction from it, tricking out of from a private life in an active public sphere, a culture–2 – breaks in for it.

Статья посвящена процессам изменения границ и возможностей частной жизни советских граждан. Важно заметить, что понятие повседневности и приватности имеет некоторые отличия. Повседневность во многом пересекается с приватностью, в меру традиционности последней. В ходе своего анализа автор использует идею «Двух культур» В.Паперного для анализа изменений соотношений приватности и публичности. Идея исчезновения приватности получает централизованное воплощение: если для культуры-1 это отторжение приватности через перенесение значимости на публичность, то культура-2 – врывается в частную жизнь.

Своє відчуття глобалізованої сучасності доктор медичних наук, психіатр Олександр Фільц характеризує так: «виникає враження, що у будь-якій частині світу можна себе почувати майже вдома, але такий дім значною мірою позбавлений приватності». І цим же браком приватності він пояснює крах радянської системи: «радянська ідеологія та пропаганда не враховувала природні потреби людей у власній приватності та ідентичності, а тому – як відомо – не витримала іспиту історії» [12]. Виникає питання, якщо справді приватність, відчуття захищенності приватного життя так суттєво можуть впливати на хід історії, то чим же збурюється сама приватність, як вона може вписуватися чи випадати із загальнокультурної традиції суспільства.

Соціологічна увага до приватного налічує багато імен (Ю.Габермас, А.Шюц, І.Гофман, Е.Гіденс, Л.Іонін), проте самостійним питанням воно так і не стало. Можливо через те, що тут переплітаються декілька близьких проблематик, так, якщо Юрген Габермас обстоював цінність життєвого світу, що досить близько до поняття приватного, то феноменологічна традиція мовить про повсякдення, чиєю опозицією стає не стільки публічність (система, світ інституцій), як свято, екстраординарність, соціальні зрушення – аналізуючи поняття, виводить Б.Вальденфельс [2]. Тож повсякдення значним чином присутнє у сфері приватного, як більш охопленого традицією, а точніше - в міру його традиційності.

Актуалізація теми приватного нині зумовлена впливом антропологічних вислідів, формування усноісторичної традиції, відкриттям приватного як місця жінки у гендерній студіях, феміністською та постмодерністською критикою фалологоцентричності науки, переосмисленням радянського спадку в українському та російському суспільствах. Щодо останнього, то до бібліографії питання слід згадати публікації Б. Дубіна та Л. Гудкова, О. Мещеркіної, Р. Фрумкіної, а серед вітчизняних авторів – Г.Грінченко, Ю.Сороки, О.Кісь.

Наш же погляд на приватність опирається на соціокультурний аналіз та зумовлений її роллю у збереженні та трансляції традицій всього суспільства чи певної спільноти. Як відомо, інертність традиції найбільш співмірна хіба із прагненням до самовідтворення у власних межах і рисах приватності групи чи особи. Проте трансформації та цілеспрямований вплив політичної системи суспільства і найрізноманітніших його соціальних інститутів може суттєво змінювати конфігурацію приватності, а відповідно і її можливості у виконанні цих охоронних функцій. З іншого боку, саме приватне життя, хоч і малопомітно, але теж продукує соціальні та культурні новації, поволі поширюючись, вони стають надбання спільноти, фундуючи нову традицію. Саме ці процеси зміни меж і можливостей приватного життя індивідів у радянські часи і стануть предметом нашого розгляду, метою якого буде виявлення ознак та чинників функціонування приватності за цих умов.

Уявлення про приватність залежить і від психологічних характеристик конкретної людини (відкритість чи замкнутість), і від тих норм і традицій, які існують у певному суспільстві в певний історичний період. Узагальнюючи, приватне життя можна визначити як сферу, яка контролюється самою людиною, тобто вільна від зовнішньої спрямованої дії, зокрема, від правового регулювання (проте повинна мати правове забезпечення). Як стверджує правник М.Петросян, категорія “приватне життя” не наповнюється юридичним змістом; правове регулювання лише встановлює межі її недоторканності і, відповідно, межі допустимого втручання [6].

Американський дослідник, автор фундаментальної праці “Приватность і свобода” Алан Вестін говорить про чотири форми приватності. Перша - це “самота”, стан, в якому людина вільна від спостереження з боку інших. Друга - “інтимність”, замкнуте спілкування, передбачає добровільне підтримання контакту з вузьким колом осіб. Третя - “стриманість”, тобто наявність психологічної дистанції між індивідом і людьми, які його оточують. Четверта - “анонімність”, стан, коли людина, знаходячись у громадському місці, прагне залишитися невпізнаною [8].

Як бачимо, складність феномену пророкує труднощі вивчення, тож, як і загалом у соціологічних дослідженнях, тема приватності має свої маргіналії: публічні люди (представники органів влади, еліта, бомонд, зірки шоу бізнесу тощо) та індивіди з невлаштованим життям, відсутністю постійного місця проживання (бомжі, цигани, мігранти). Проте на відміну від ситуації опитування громадської думки, у повсякденні приватність останніх аж надто очевидна для кожного перехожого - усі пожитки, сон, трапеза, годування груддю, вияснення стосунків – проте навряд чи викликає великий інтерес (хіба що у антропологів), частіше огиду. Навпаки, - величезний інтерес підтримується і стимулюється жовтою пресою до приватного життя публічних людей. Завдяки настирливості журналістів та сповнених ризику роботі папараці ми добре обізнані з членами родини, харчуванням, манерою одягатися, інтер'єром та екстер'єром дому відомих людей. Проте на захист приватності саме цих осіб найактивніше стає закон.

Обговорюючи межі допустимого втручання у приватне життя у ході дискусій з представниками різних поколінь2, російські колеги виявили, що вони обумовлені соціальними очікуваннями і тим мінімумом особистого, який ми не готові віддати ні за яких умов. Для старшого покоління межі між свободою і несвободою, між приватним і публічним чітко марковані. Для молоді, межі приватного і публічного значною мірою розмиті, їх приватність легко виходить у публічність: особиста свобода не обмежується, приватна інформація стає доступною, а повсякденне життя прозорим (щоденники, фотоальбоми, результати творчості все частіше розміщуються у «світовій павутині», а не припадають пилом у домашніх сховках).

Найчастіше у таких дискусіях недоторканність приватного життя пов’язується із проблемою свободи. Тож найпершою рисою приватності постулюється свобода. Свобода, як стверджують правники, містить як компоненту не тільки політичну, публічну - свободу слова, мітингів і зборів, право на участь у державному управлінні, але також і свободу для “окремо взятої” людини - це свобода від постійного спостереження, свобода зберігати у собі свої погляди, судження і думки, свобода бути незалежним і, коли ти цього хочеш, залишатися наодинці з самим собою [6].

Окрім свободи, розмірковуючи про приватність, часто мова заходить про захист честі та доброго імені, а також безпеку комунікації та конфіденційність інформації. Щодо останнього, то в умовах поширення інтернет комунікацій знову згадуємо слова А.Вестіна: «на даний момент інтернет-цивілізація така, що средній користувач Мережі працює в ній повністю «розкритим», зовсім не замислюючись про збереження своєї секретності. Він також відзначає, що в історії західної цивілізації таке ставлення до власної безпеки, очевидно, спостерігається вперше» [9].

До цих рис слід додати ще довіру. Довіра - базова умова існування соціальних спільнот, і якщо у публічному житті її заміняє правослухняність та ввічлива неуважність, то близькі контакти та приватна сфера без неї унеможливлюється. Зрештою, ще Ф.Тьонніс зауважував брак повноцінного спілкування і відкритого довірливого ставлення людей у великому місті на противагу традиційній громаді, означивши цим розширення публічної сфери як рису міського способу життя. А це означає, що соціальні зв'язки на рівні громади слабшають і здатність суспільства до самоуправління та регуляції зменшується.

З нового тисячоліття світу стала сумновідома дата 11 вересня. Для когось - це день народження, для когось – день одруження, чи інша значима дата біографії. Для мешканців США – день пам’яті трагедії 2001 року. Аналітики у такі роковини згадують, що запобігти подальшим терористичним атакам країні вдалося, бо громадяни пожертвували частиною своїх свобод у приватному житті. Схожі жертви нині приносять мешканці Росії, настрашені численними жертвами терактів початку нового тисячоліття, і, як наслідок, за даними опитувань, суттєво зросла недовіра у цій сусідній державі.

Масові репресії та депортації в СРСР майже століття тому так само мали наслідком майже повне зникнення довіри, що констатував профессор Школи слов’янських та східноєвропейських досліджень при Лондонському університеті Джефрі Хоскінг, вивчаючи структури довіри у радянькому суспільстві [13]. Це й не дивно, адже кінець 20-х - початок 30-х років минулого століття, або ж то настання культури-2 за Володимиром Паперним – час застигання усіх соціальних зрушень і символічного закріплення утворених таким чином ієрархій [7]. Формується тоталітарне суспільство і відповідний йому культурний супровід: ієрархія, канонізація, впорядкованість, тоталізація, виключення, спрощення, офіційний консенсус, позитивність, централізація, телеологія, - так характеризує Леонід Іонін моностилістичну, зокрема, культуру радянського зразка [5].

Вслід за циклічними переходами від культури-1 до культури-2 можна припустити і зміни у сфері приватного. За бурхливо революційної культури-1 вона блякне в очах окрилених новими ідеями мас, стає ідеологічно непривабливою, отримує ярлики “міщанства”, а пізніше “споживатства”, підпадає під вплив нових культурних віянь, проте зберігає свою незалежність і головні цінності, а за наступу культури-2 – сфера приватного уже не звужується, навіть може відновлювати свої параметри, але цілісність і непорушність свою втрачає, стає предметом контролю та особливого зацікавлення.

Вихор революцій 1917-18 рр. руйнував попередню і не дозволяв утвердитися інакшій приватності. Ідеї двигають громадою. Конструктивісти проектують будинки-комуни, а ідеологи пропагандують класові чи партійні смисли сексуальності та репродукції, які мають заступити вузько-егоїстичні. Скасовується церковний шлюб яко пута у сімейних стосунках і вводиться досить формальний акт його реєстрації із нескладною процедурою розлучення. Український футурист Михайль Семенко натхненно римував новітні досягнення цивілізації3 [10, с.136], а соціолог Микита Шаповал зараховував їх – звук, електрика, колір, вогкість – до космічних чинників поміж рушійних сил суспільства [14, с.183-192].

Та відомі плакати 20-х років у дусі “Геть хатнє рабство, даєш новий побут” у 30-ті заступаються перевиданими з дореволюційних книжками на тему ведення домашнього господарства. У селі продовжує своє життя у долі онуки бабусина скриня та коралі – частенько це й усі її пожитки, а робітник за свої трудові подвиги на підприємстві отримував годинник чи навіть якусь річ інтер’єру – що на довгі роки ставало предметом гордості всієї родини. За визначенням режимів ставлення до речей В.Голофаста це так званий перший режим, характерний для традиційного та ранньоіндустріального суспільств, коли речі становили колективну цінність [3].

Як зазначають дослідниці гендерних відносин (О.Кісь, С.Журженко, О.Вороніна, С.Айвазова), шлюб та регулювання сімейних стосунків з 30-тих років теж зазнає змін, заборона абортів, ускладнення і засудження розлучень, образ матерів-героїнь як зразку жіночого успіху, сім'я знову набуває патріархатних рис, які, щоправда, підтримувані більше владою держави, аніж батька.

З іншого боку, у кінці 20-х - поч. 30-х припиняються дискусії і будь-яке вільне волевиявлення, унеможливлюються зв'язки із закордоном, якими могли б скористатися і ті, кого за їхні помисли карали за часів сталінських репресій. Приватність уже не в змозі стати джерелом та опорою індивідуальності – найменша нетиповіть стає зрадливою.

Приватність втрачає свої конституюючі риси – недоторканність, свободу, інтимність, довіру. Вона перебуває під пильним поглядом “партії та керівництва”, під прицілом усіх державних органів. Її повсякденна рутинізована та святкова ритуалізована частини виходять далеко за межі приватного життя і реалізовуються у трудовій діяльності, громадській роботі та політичній активності.

За сталінізму сфера приватного цілком відроджує міщанство побуту, патріархатний лад сімейних відносин та, описуваний Дж. Хоскінг, принцип общинної поруки. Видається, виживання, збереження попередніх традицій та спільнот заховане у приватності. І залякана репресіями людина занурюється у приватність, уповаючи на її аполітичність та звичну повсякденність, шукаючи там прихистку, проте опиняється під пильним наглядом сусідів та родичів готових зіграти роль Павлика Морозова4.

З кінця 50-х ситуація знову змінюється, чимось нагадуючи пореволюційні часи. По-справжньому кардинальні зміни у приватному житті мільйонів людей почалися разом з реалізацією нової програми житлового будівництва, адже в сталінські часи, як зауважує О.Зубкова, індивідуальні квартири слугували особливою відзнакою: їх мали представники еліти, стахановці, герої [4]. У 1957 р. виходить ухвала Ради Міністрів "Про розвиток житлового будівництва СРСР" – починається небувале за масштабами зведення панельних будинків. Масове житлове будівництво з одного боку наділяє сім'ю окремою квартирою як прихистком і захистом від сусідів і держави, але зменшує її площу до мінімуму. Якщо кухні у хрущівках, на відміну від будинків-комун 20-х років все ж є, то ванна і туалет об'єднуються, а коридор чи то вітальня редукуються до тамбуру.

Старовинні шафи, столи, буфети уже не входили у вузькі двері "хрущовських" квартир, не поміщалися на маленьких кухнях. Інші старі предмети побуту, які за розмірами могли б розміститися в новозбудованих будинках, стилістично не відповідали новому мінімалістському інтер'єру, новому радянському побуту. Вони сприймалися тепер як елемент "чужого міщанського життя".

Старі речі перестають бути цінними, по-перше, для людей, об'єднаних загальною житловою ситуацією, вірніше, ситуацією, пов'язаною зі зміною житла, а по-друге – для людей, схильних до нових естетичних течій, мод, залучених у громадське життя. Такою групою може вважатися радянський прошарок спеціалістів розумової праці, сформований після революції замість старих професіоналів і управлінців. Саме для них була характерна орієнтація на неолокальність нуклеарної сім’ї, прагнення до матеріального достатку, приватності життя та лояльність до режиму. Антикварні речі знецінюються через неможливість використання за призначенням: вони більше не модні, не зручні, не комфортні, не красиві. Якщо слідкувати за зміною режимів ставлення до речей, то фіксуємо ситуативніше ставлення до речей, вони сприймаються не більш ніж помічники.

Як описує той час антиквар Лариса Шпаковська «Модно було все так, щоб нічого зайвого: столик на трьох ніжках, келих на тонкій високій ніжці, фіранки в смужку. Прості закінчені форми. Ось і обставляли собі квартири новими меблями, а старі викидали. На дачах печі топили безцінними речами, зараз аналогічні їм в нашому музеї стоять» [15].

Скромні інтер'єри центруються навколо екранів перших телевізорів. Які, як зазначає Ольга Сергєєва, заповнюють собою традиційний червоний кут [11]. По-сьогодні у сільських хатах можна спостерігати досить промовисту картину: образи під якими стоїть чорнобілий телевізор із двома-трьома програмами державного мовлення. “Новинка” стає брендом і ось уже читачка жіночого журналу цікавиться, чи можна мити голову пральним порошком “Новость”.

Все це відбувається на тлі розгорнутої дискусії, розширення сфери впливу громадськості. Цей час втілюється в образи ліриків та фізиків, а не атлетів та гігієністів. Є.Євтушенко декламує поезію стадіонам, а геологи розвивають похідну субкультуру. До звуження приватності призводить також ініційована М.Хрущовим ідея колективізації побуту, заборона будівництва дач та придбання автомобілів.

Лише інтим залишається однозначно частиною приватного життя, проте втеча в «інтим» не означала відмову від публічного життя, зате чітко позначала територію індивіда. «Інтим був мовби особистим закордоном кожного, куди не дотягувався пильний погляд суспільства. Прихисток від соціальних стихій безпосередньо прийшов від Ремарка і Хемінгуея, але отримав радянське громадянство з тим більшою легкістю, що інших прихистків не було» [1, с.132]

Розвиток засобів комунікації дає поштовх до інформаційного суспільства. У період застою – нового етапу поширення культури 2 – вони відігравали не останню роль. Так телефонізація сприяє анонімності та автономізації мовців без посередництва телефоністок, та практика прослуховування набуває свого все більшого значення для збереження державного ладу. Двуликість проступає в усьому, а тексти читаються поміж рядків. Тож знову маємо редукцію: спілкування занурюється у приватність кухонь та “підсудних” анекдотів, публікації дисидентів - у рукописний самвидав.

Тонка шкаралупа приватності знову зруйнована і її наповнення розплескалось довкола. Партійні осередки оцінюють достойність інтимної поведінки своїх членів на загальних зборах, виконкоми різних рівнів розглядають скарги мешканців одне на одного. Ритуали та норми спілкування приватного життя завойовують публічність. І ось уже міцно ввійшла практика застіль у виробництво – усі свята (від Дня народження до Нового року) святкуються у трудовому колективі із розмахом щонайменше весіль, за усі свої родинні події (донька вийшла заміж, а син пішов в армію, отримали нарешті ордер на квартиру і т.д.) людина має “виставитися” на роботі. Патерналізм і кумівство продовжують родинні стосунки у публічну сферу.

А ті пісні, народжені довкола вогнища, тепер слухаються тихенько на затертих бобінах та касетах на виміняних “послуга за послугу” магнітофонах. У цей час там за залізною завісою, де твориться найжаданіший дефіцит, виходить праця Ж.Бодрійяра “Система речей”.

За В.Голофастом цей режим позначений відходом принципів доступності дешевих речей та престижності кількох брендів, як то було у масовому суспільстві, на другий план, постулюється взаємозамінність атрибутів різних стратифікаційних прошарків, відроджуються культурні традиції антикваріату. І приватність центрується навколо практик споживання (черга, дефіцит, з-під прилавку, дістати, база – ця лексика яскраво характеризує основні їх смисли). Втеча у приватність, на думку дослідників, стала однією з перших ознак краху усієї радянської системи.

Так на тлі згортання, боротьби і загравання із сферою приватного згасають і формуються стилі цілих епох. Сама ж приватна сфера криє традицію, яка у свою чергу значно повільніше, але зазнає змін. Риси українського традиційного суспільства – довгі чаювання і скрупульозні вишивання у радянський час поступово витісняються. Ідея зменшення аж до зникнення приватності отримує централізоване втілення, і якщо за культури-1 відбувається відволікання від неї, виманювання з приватності у активну публічну сферу, то культура–2 – вривається в неї.

Таким чином, ми у пошуках відповіді на поставлене питання: чим же збурюється сама приватність – виявили вплив змін культурних стилів у різних сфера суспільного життя на зміну меж і автономності приватності. Зокрема різність співвідношення публічного та приватного, зв’язків між ними у культурі-1 та культурі-2 демонструє ортогональність цих характеристик (поширеність рис та практик приватності та її унезалежнення).
Література

  1. Вайль П., Генис А. 60-е. Мир советского человека. Изд. 2-е, испр. М. 2001.

  2. Вальденфельс Б. Повседневность как плавильный тигль рациональности // Социо-Логос. – М.: Прогресс, 1991. – С.39-50.

  3. Голофаст В.Б. Люди и вещи // Социологический журнал. 2000.  № 1/2. С. 58-65. 

  4. Зубкова Е. В круге ближнем // Родина. - № 7. – 2008.

  5. Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие: Учеб. пособие для студентов вузов. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Логос, 2000. - 431 с.

  6. Неприкосновенность частной жизни. Круглый стол // Сборник материалов МХГ, выпуски 8-9, “Неприкосновенность частной жизни. Права и обязанности граждан”, М.,1998.

  7. Паперный В. Культура Два. – М.: НЛО, 1996.

  8. Петросян М.Е. Westin A.F. Privacy and freedom. - N.Y.: Autheneum, 1970. - 489 p. Вестин А. Приватность и свобода // Правовые аспекты охраны личной жизни. Реферативный сборник. - М.: Изд-во ИНИОН АН СССР, 1986. - С. 40-55.

  9. Сейдаметова З. Коварное печенье // Мой комп’ютер. - N 12 (183). – 2002.

  10. Семенко М. Поезії. Упорядник та стаття Є.Адельгейма. – К.: Рад. письменник, 1985. – 311 с.

  11. Сергеева О. Телеэкран в ландшафте дома: опыт топографии // Социологический диагноз культуры российского общества второй половины ХIХ – начала ХХI вв. Третьи чтения по истории российской социологии. – СПб.: С-Петербургский государственный университет, 2008.

  12. Фильц А. О Львове без названия // ZAXID.NET. 17.02.2008. http://www.zaxid.net/articleru/5217

  13. Хоскинг Дж. Структуры доверия в последние десятилетия Советского Союза // Неприкосновенный запас. - №4 (54). – 2007.

  14. Шаповал М. Загальна соціологія / Заг. та наукова ред. О.Юренка. – К.: Український центр духовної культури, 1996. – 368 с.

  15. Шпаковська Л. Об Антиквариате // Русский антиквариат, 26.10.2001 http://www.antiq.info/market_review/2218.html


Малес Людмила Володимирівна,

Кандидат соціологічних наук, доцент,

Докторант кафедри теорії та історії соціології,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Дом. адреса: м.Київ – 97, в.Будищанська, б.9/40, кв.306, 02097

Тел. 8 066 7359652, mlv_ua@univ.kiev.ua

L.V.Males

A place of privacy in Ukrainian society - is life between traditions

1 Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Х., 2008. – С. 435-439

2 Громадська дискусія "Росія, XXI століття: недоторканність приватного життя - а) неможлива, б) не потрібна" у квітні 2005 року була пілотним, тестовим дослідженням ставлення до права на приватне життя пермських молодіжних активістів, лідерів некомерційних організацій та вчених - істориків, політологів. Її матеріали доступні за адресою: http://www.pgpalata.ru/reshr/privacy

3 МОЛОДІ АВІАТОРИ

Я вітаю вас, молоді авіатори,

І тепло стискую руки.

Зсунувся штучний екватор,

В мого порога виріс бамбук.

Я освітлюю блиском серця бензинного

Шум пропелера й шкіряне кепі.

Руште все огороджене незмінно –

Інтернаціональте степ! (1918. Кибиці-Київ)

4 За даними судової статистики до 50 відсотків кримінальних справ щодо абортів порушувалися за ініціативою сусідів, тобто за доносом [4].

Схожі:

Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями icon“Козаччина”
Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві, козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв'язанні цих ключових...
Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями iconУрок 15 Тема. Місце Т. Г. Шевченка в українському національному відродженні
Мета: з’ясувати значення діяльності Т. Г. Шевченка у національно-визвольному русі в Україні та українському національному відродженні;...
Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями iconІов Кондзелевич. Вохнесіння Христа. 1698-1705 рр. Манявський скит...
Глибока ущелина поміж дивно-похилих скель, на яких високі-високі смерічки. Місце, куди сонце якщо й заглядає, то рідко І ненадовго....
Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями iconПроблема людини у системі буття з м І с т вступ
Розділ співвідношення людина-буття в процесі розвитку історії філософії
Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями iconСоціологічна асоціація україни львівське обласне відділення сау львівський...
Емпіричний досвід вивчення багатовимірності соціальних змін в українському суспільстві
Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями iconДержавний стандарт
Суспільствознавство”, що складається з історичного та суспільствознавчого компонентів, є забезпечення розвитку учня як особистості,...
Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями iconОсобливості організації виховного процесу при роботі з підлітками девіантної поведінки
У період різких переломів у суспільстві завжди порушується єдність буття І свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів...
Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями iconНаказ
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. №1834 «Про затвердження Державної програми з утвердження...
Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями iconВідображення естетичних модусів буття у культуротворчому розвитку особистості
Ключові слова: гармонійно розвинена особистість, естетичні модуси буття, культуротворчий розвиток, естетичні пріоритети, естетична...
Л. В. Малес Місце приватності в українському суспільстві буття поміж традиціями iconРозмаїття форм буття
Універсум чи Мультиверсум? Межі субординативного підходу до розмаїття буттєвих форм. Гетерархічність буття. Труднощі, що з ними пов'язане...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка