Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону




Скачати 105.04 Kb.
НазваЦивілізаційний вимір Близькосхідного регіону
Дата конвертації02.03.2013
Розмір105.04 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону
Найбільш ясним випадком виникнення й існування "цивілізації-високої культури" на монорелігійній основі вважають іслам. Але не все просто і тут. Не хто інший, як Шпенглер, обґрунтував можливість трактувати феномен ісламу по-іншому, розглядаючи його разом з візантійським православ'ям на правах форм саморозкриття єдиної "високої культури". При такому описі історія християнства на Близькому Сході виявляє дивну подібність з долею буддизму в Індії: і там і тут одна з тубільних релігій цивілізації поступово втрачає позиції в споконвічному ареалі свого виникнення і розквіту, відступаючи за його межі. Паралелізм збільшується включенням образів Будди й Ісуса відповідно в канони індуїзму й ісламу. Але на тлі тисячолітнього індуїстсько - буддійського симбіозу тверда конфронтація православ'я й ісламу, які намагались контролювати близькосхідну цивілізаційну платформу, демонструє всі те ж принципове прагнення цивілізацій Заходу бути в кожну епоху маркірованими єдиним або лише незначно варійованим баченням надчуттєвої реальності, що вони визнають за "своє", інші або відкидаючи, або, при найбільшій терпимості, приймаючи як етнографічну або психологічну екзотику. Так це залишається навіть і зараз, коли Євро-Атлантика входить у пору постмодерного культурного всезмішання.1

Мусульманська культура, перемагаючи в боротьбі з місцевими віруваннями, показала одночасно високу здатність до асиміляції і синтезу інших культурних впливів. У казані мусульманства були особливим образом переплавлені наукові і культурні досягнення Стародавнього світу і Середньовіччя: саме мусульмани перекладали й інтерпретували праці давньогрецьких, римських, єврейських, перських, китайських авторів, зберігаючи і розвиваючи їхню інтелектуальну спадщину. У певному сенсі ісламська культура є важливою сполучальною ланкою між античністю й епохою Відродження на Заході, оскільки європейці широко використовували накопичені мусульманами знання в розвитку своєї цивілізації.

В наш час існувало військове протистояння між Заходом та ісламським світом, особливо значне - у Перській затоці. Хоча відкрито на стороні Саддама Хусейна виступали лише деякі мусульманські уряди, неофіційно його підтримували правлячі еліти багатьох арабських країн. Сам Саддам Хусейн відверто апелював до ісламу, намагаючись представити військове протистояння як зіткнення західної і мусульманської цивілізацій. Відомо, що релігійний лідер Ірану аятола Хомейні також закликав до священної війни проти Заходу: "Боротьба проти американської агресії, жадібності, планів і політики буде вважатися джихадом, і кожний, хто загине на цій війні, буде зарахований до мучеників". Усе це дозволило С. Хантінгтону зробити висновок про те, що "синдром братських країн" в ісламському світі зробить цю цивілізацію небезпечним супротивником Заходу в прийдешньому тисячолітті. Чи можна слідом за деякими західними політологами стверджувати, що агресивність є характерною рисою мусульманської політичної культури? Або мають рацію ті мусульманські політики, що з високих міжнародних трибун стверджують прямо протилежне: "Екстремізм... не має нічого загального з цінностями ісламу, духовні основи якого полягають у високих моральних підвалинах"? Безсумнівно політична сила ісламу - у його близькості до свідомості рядового обивателя. Етика ісламу проста, від рядового громадянина вона насамперед вимагає покори політичним лідерам: "Слухати і виконувати веління влади – обов’язок мусульманина, незалежно від того, подобається це йому або не подобається". Державна влада священна - цей мотив послідовно стверджує сакральність ісламської політичної культури. Тут ми підходимо до одного із найцікавіших парадоксів мусульманського світу: проповідуючи покірність і божественне призначення, іслам у той же час не тільки не сковує активність людини, але надзвичайно сильно стимулює її, виховуючи яскравих пасіонаріїв, здатних боротися і вмерти за віру. Вимагаючи безумовної покори законної влади, ця традиція говорить про активне виконання обов’язку, благословляє яскраву пасіонарність рядового громадянина: "Якщо хтось з вас побачить щось неугодне Аллахові, то нехай виправить це власними руками; якщо ж він не здатний так зробити, тоді нехай виправить мовою; якщо ж і це не може, тоді - серцем, і це найслабша віра". Мусульманська політична культура має могутній потенціал надетнічного мислення, це універсальна, імперська культура. І самі мусульмани розуміють свою цивілізаційну місію як всесвітню, вони переконані в тім, що "духовно-моральні постулати Ісламу прийнятні для всього людства". Більш того, ісламська політична культура, власне кажучи, закріплює принцип релігійної теократії, обумовлений єдністю і неподільністю духовної і світської влади глави мусульманської громади. М.Вебер писав про те, що іслам із самого початку був "прошарково орієнтованою військовою релігією" арабів, спрямованої на створення сильного централізованої держави, і багато його етичних норм носять у зв'язку з цим чисто політичний характер: "Ідеал ісламу - воїн, а не книгар".

Не буде перебільшенням підкреслити, що як політик Мухаммед заслуговує найвищої оцінки. Він зумів створити з колишніх кочівників сильну світову імперію. Етика ісламу - це етика конкретних норм, вона суто практична, цікавиться не мотивами поведінки людей, а їхніми конкретними вчинками. Якщо в Європі, цікавлячись тією або іншою політичною фігурою, запитують, які його політичні цілі, то в ісламських країнах хочуть знати, що він уже зробив на благо Аллаха. При цьому система політичних оцінок досить однозначна і категорична, що теж багато в чому йде від традиції ісламської релігійної культури. Тут немає півтонів і м'яких переходів, гри відтінків, натяків і невизначеності (що можна спостерігати в індуїзмі). Для мусульманина добро і зло - явища несумісні між собою. Релігійна безкомпромісність призводить до політичної безкомпромісності: це або друг, або ворог, або свій, або чужий . Фундаменталізм як концепція існує в кожній релігії, і варто нагадати, що цей термін виник у християнському середовищі і характеризував вчення, що вимагало від своїх послідовників зміцнення віри в традиційні догмати християнства. Не можна ототожнювати фундаменталістські концепції з культурою цивілізації.2

Для арабського світу споконвічно притаманним є розподіл населення на етноконфесійні групи і союзи племен. Етноконфесійні групи поділяються насамперед на мусульманські і немусульманські.

Етноконфесійні групи арабського Єгипту і країн Родючого Півмісяця частиною мусульманські (суніти, шиїті-мутавалі, алавіти, ісмаїліти, друзи), частиною християнські (мароніти і шість інших католицьких етноконфесійних груп; копти; греко-православні; сиро-яковіти; вірмени-григоріани; асирійці й ін.), частиною ще більш стародавні (євреї, самаритяни, субаї-мандеї, єзиди). Усі вони (крім єзидів і частини вірменів) арабомовні. На Аравійському півострові і на Бахрейні - у кожній країні своя особлива підсистема етноконфесійних груп, як правило, тільки мусульманських (лише в Ємені також і етноконфесійна група єменських євреїв); центральне місце в кожній із систем займає одна з мусульманських етноконфесійних груп: вахабіти в Саудівській Аравії й ОАЕ, зейдити в Ємені, ібадити в Омані і т.д. У країнах Північної Африки (крім Марокко і Мавританії), що входили в Османську імперію, з XVІ в. політично, але не чисельно, домінувала етноконфесійна група сунітів-ханафітів. В Ірані при домінуванні персів-шиїтів маються великі територіально-етнографічні групи арабів (хузистанські, приморські і бедуїни Великої пустелі); усі вони сповідують шиїзм, як і сусідні з ними іранські і тюркські народи. Колоніалізм змішав ієрархію етноконфесійних груп османської імперії, але самі ці групи не зруйнував. У Лівії періоду Сенусідського Королівства домінуючою стала етноконфесійна група сенусітів. В інших арабських країнах Африки приналежність до ісламських духовних орденів (турук), як правило, що передається в спадщину й охоплює цілі племінні і територіальні групи арабів і неарабів, також зберігає важливе суспільне значення. У Судані, Чаді і Мавританії - арабських країнах південного, периферійного поясу - ця приналежність може бути схарактеризована як етноконфесійна. Вона, переплітаючись з кланово-племінною, відіграє роль першорядного політичного фактора.

Як етноконфесійні, так і племінні групи тут дуже замкнуті і фактично ендогамні. Але і там, де переважає детрибалізоване населення, замкнутість і ендогамність зберігаються. Наприклад, у Єгипті, Сирії, Іраку проживають пліч-о-пліч безліч християнських етноконфесійних груп, у тому числі кілька католицьких (у Єгипті не менш шести). Але копти-католики, вірмени-католики, греко-уніати, мароніти, халдеї й ін., хоча усі вони католики і говорять арабською мовою, укладають шлюби, як правило, усередині своїх громад. Єгиптяни-мусульмани і єгиптянин-православні навряд чи не частіше одружуються на іноземках, ніж на співвітчизницях з чужої етноконфесійної групи. Замкнутість етноконфесійних груп дуже повільно переборюється в сфері економіки (відходить у минуле або, принаймні, постійно порушується традиційне або неотрадиційне монопольне заняття членами етноконфесійної групи певних професій). Підсилюється міграція етноконфесійних груп на нові території і їхнє розпилення. Але найбільш помітний процес - неоднаковий чисельний ріст деяких етноконфесійних груп, що мають консервативне селянське ядро (наприклад, сунітів-шафіїтів у Єгипті, шиїтів-мутавалі в Іраку, Сирії і Лівану, алавітів у Сирії), і витиснення ними інших етноконфесійних груп, особливо християнських (а також євреїв).

Для усього арабського світу характерний приріст населення - один з найвищих на Землі, але він не однаковий у різних етноконфесійних групах. Сьогодні в християнських етноконфесійних груп, а також друзів і ліванських сунітів, він нижчй, ніж у шиїтів. Це істотно впливає на співвідношення елементів усередині динамічної системи етноконфесійних груп арабського світу.

У новий час усередині нього з'явилися або, принаймні, зародилися нові етноконфесійні групи (наприклад, протестантські, що виділилися зі східнохристиянських або сформувалися в результаті християнізації і наступної арабізації південних язичників; серед мусульман утворилися або почали формуватися етноконфесійні групи ансарів Судану, сенусітів Лівії, причому в Чаді представлені обидві ці групи). Прискорилося осідання на землю й у міста бедуїнів, арабізація мусульман-неарабів (берберів у країнах Магрибу, нубійців, кордофанців і безлічі малих етнічних груп західноафриканського походження в Судані й ін.). Почали складатися арабські нації. Найбільше далеко цей процес просунувся в Єгипті, Тунісі, Палестині, але відбувається і у всіх інших арабських країнах.

Ісламська цивілізація проходить іспит розвитком капіталістичних відносин і інформаційних потоків, ринком і Інтернетом. Вона, як і інші цивілізації, легше засвоює технічні ідеї, ніж світогляд. Разом з тим усередині неї формуються сфери й елементи синтезованого типу, перехідні і проміжні між нею і західною цивілізацією. Таких елементів багато у всіх сферах, пов'язаних із сучасним офіційним і економічним життям, туризмом і ін.

Глобальне домінування західної цивілізації призвело до появи її колоніальних і левантійських варіантів. Найвищого розвитку вони досягли в період до і під час Другої світової війни, а потім почали руйнуватися разом з деградацією і масовим переміщенням у Європу тих етнокультурних груп, що були причетні до колоніальної і левантійської культур. В даний час ці культури усе більше ідуть у минуле, частиною розчиняючись в синтезованих елементах західно-східного типу у вищезазначених сферах. В арабському світі культури колоніального і левантійського типу не породили нічого скільки-небудь подібного за значенням до англо-індійської культури кінця XІ-XX ст. Подібні явища спостерігалися й у Тропічній Африці й у Середній Азії, в Індонезії, і в країнах Індокитайського півострова. Цьому є історичне пояснення. На стадії переходу від великої феодальної формації до капіталістичної з'являється ряд не тільки перехідних, але і проміжних явищ. Загальноісторичний процес створює можливість їхньої появи, але їхні конкретні форми є плодами синтезу цивілізацій, однією з яких завжди є нова західна цивілізація.

Разом з тим ісламська цивілізація виявляє дивну життєздатність, не дає себе зруйнувати або звести до рівня субстрату. Це відбувається у всіх сферах цивілізації. Іншою виявилася доля східнохристиянських цивілізацій арабського світу. Протягом цілого тисячоліття вони знаходилися в різноманітних взаємодіях з більш молодою ісламською цивілізацією: слугували їй субстратом, вступали з нею в асоціацію як елементи системи, центром якої була ісламська цивілізація, асимілювалися і, нарешті, були поглинуті нею. Зараз східнохристиянські цивілізації в арабському світі існують у виді історичних пам'ятників і реліктів, якими є більшість тутешніх християнських етноконфесійних груп.

Тому в системі цивілізацій арабського світу боротьбу за домінування і виживання ведуть дві цивілізації: ісламські і західна, а інші (релікти східнохристиянських і ін.) самостійної ролі не відіграють. Натомість з'явилися нові великі групи носіїв інших цивілізацій або інших галузей ісламської цивілізації: працюючі по найму іноземці в країнах Аравійського півострова, Лівії і деяких інших арабських країнах. Якщо до цього додати багатомільйонну масу туристів (у тому числі російських), особливо в Тунісі, Єгипті, Лівані, Сирії, ОАЕ і ряді інших країн, то можна говорити про масову присутність людей істотно іншого культурного обличчя в сучасному арабському світі. Разом з тим переважна більшість цих іноземців живе ізольовано від арабів і зустрічається з ними переважно в діловій сфері або при покупках споживчих товарів, обслуговуванні і т.п.3

А тим часом, вважає Хантінгтон, мусульманська цивілізація розвивається і зміцнюється. Якщо, наприклад, у 1920 році існувало всього чотири ісламських держави, то сьогодні їхня кількість зросла до 50! Дві глобальні сили - християнство й іслам - знову втягуються в боротьбу, між ними наростають підозрілість і протиріччя. Хантінгтон визнав, що однією з причин цього є бажання Заходу встановити світовий порядок, заснований на ліберальних цінностях і демократичних інститутах у його інтерпретації. З розпадом СРСР назріває новий конфлікт через прагнення США до одноособового лідерства. Для цього активно використовується сила. Не хто інший, а саме Міністерство оборони підрахувало, що з 1980 по 1995 рік Вашингтон провів проти "ісламського суспільства" 17 військових інтервенцій. На ісламські держави працює демографічний фактор. Ще зовсім недавно, у 1980 році, мусульманське населення складало 18% від світового. До 2000 року воно досягне 23%, а через наступні 25 років - 31%, перевищивши за чисельністю християнське. "Гарячий світ" сьогодні відрізняється зростанням напруженості не по лініях ідеологічних розломів, а матеріальних інтересів, особливо в сфері видобутку і розподілу сировини. Мусульманський світ зараз мобілізується проти Заходу не стільки тому, що люди моляться різним богам і мають різну культуру, скільки тому, що мусульманські країни незадоволені спробами Заходу, особливо США, домінувати у світі і, як багато хто вважає, експлуатувати його. Іслам тут ні при чому - це лише найбільш прийнятна в нинішніх умовах форма об'єднання зусиль і їхнє ідеологічне обґрунтування. Не було би ісламу - знайшлося б що-небудь інше. Звичайно, релігійний месіанізм в екстремальних насильницьких формах ще не зник (недавній приклад - Хомейні), але все-таки в нинішній час це скоріше виключення, ніж правило. Елементи цивілізаторського месіанізму присутні й у політиці Заходу, коли з надмірною наполегливістю нерідко намагаються поширювати, а іноді і нав'язувати західні цінності і стандарти навіть тоді, коли про це не просять.4

А нинішня "війна проти тероризму" - це конфлікт між Західною й Ісламською цивілізаціями. Адже мусульманські фундаменталісти називають США (і заодно Ізраїль) "породженням шайтана" і почувають себе в стані постійної війни з ними. Американський же воєнно - політичний істеблішмент провокує їх на необдумані кроки, а потім карає "розумними бомбами". Задля демонстрації ж цивілізаційної переваги в інформаційній складовій дотримується "політкоректність", а після бомбувань посилається "гуманітарна допомога". У минулому таке називали фарисейством.5



1 В. Цымбурский. Цивилизация - кто будет ей фоном? http://www.archipelag.ru/text/141.htm


2 Василенко И.А. Политическая глобалистика: Учеб. пособие для студентов вузов. - М.: Логос, 2000. - 358 с. – с.106-126


3 Ю.М. Кобищанов. Современные процессы в системах цивилизации арабских стран, Эфиопии и России // Арабский Восток: ислам и реформы (Сборник статей). - М., 2000. - С. 21-26


4 Россия и мир ислама http://www.rd.dgu.ru/analitics23.html, Независимая газета. “НГ-Сценарии” 28 января 1998г., среда. Полоса 6.


5 Гагик Тер – Арутюнянц. Новый передел и цивилизационный фактор. // Информационно – аналитическое обозрение. N 15. Ереван - 2001


Схожі:

Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону iconОбсяг: 10ст (Times New Roman 14, інтервал – 1,5) Ціна: 20грн. Формаційний...
Вчені-економісти минулого І сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого...
Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону iconСутність поняття конкурентоспроможності регіону гарасюк Д. М
Гарасюк Д. М. Сутність поняття конкурентоспроможності регіону. У статті окреслена актуальність регіональних проблем І розглянуто...
Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону iconТеоретичний курс з дисципліни «історія економіки та економічної думки» Змістовий модуль 1
Цивілізаційний підхід в аналізі стадій господарського розвитку: етапи його розвитку, моделі та представники
Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону iconСвітове господарство глобальна географічна система та економіко-географічний вимір

Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону iconМатеріал підготувала Турчина С. Л
Виставка «Європейський вимір. Живопис старих європейських майстрів з державних колекцій України»
Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону iconНавчально-практичний семінар з молодими майстрами та старшими майстрами...
Старшими майстрами професійно-технічних навчальних закладів Східного регіону області (міста Зугрес, Торез, Шахтарськ, Харцизськ,...
Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону iconЗасідання методичної секції викладачів електротехнічних дисциплін...
Краматорському вищому професійному металургійному училищі (№65) відбулася методична секція викладачів «Електротехніки» птнз краматорсько...
Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону iconСвітогосподарські зв’язки України з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону
Вступ
Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону iconКиївська наукова організація педагогіки та психології
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Педагогіка та психологія: сучасний гуманітарний...
Цивілізаційний вимір Близькосхідного регіону iconНаказ монмолодьспорт України від 30. 08. 11 №996
Розв’язання цих завдань зумовило доопрацювання змісту на засадах компетентнісного підходу, який передбачає особистісно-діяльнісний...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка