Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова




Скачати 219.3 Kb.
НазваКультурні пам”ятки. Визначні собори Львова
Дата конвертації02.03.2013
Розмір219.3 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
Національна академія наук України

Київський університет права
Залікова робота

з інформатики

Культурні пам”ятки.Визначні собори Львова

Виконали:

Студентки групи Д-21

Ярмощук Ксенія і Ковтун Інна

Київ-2011


План


  1. Вірменський кафедральний собор

  2. Домініканський собор

  3. Латинський кафедральний собор

  4. Церква Святої Ольги та Єлизавети

  5. Успенська церква


Вступ

Львів завжди славився красотою своїх храмів та різноманітністю стилів.У Львові представлені громади усіх конфесій християнства, які протягом століть спорудили в місті кілька десятків церков.

Серед найвизначніших виділяють такі як: Вірменський кафедральний собор- храм збудований з ламаного каменю і обличкований тесаними плитами, товщина стін сягає півтори метри. Унікальною є конструкція купола – він спирається на пустотілі ребра, викладені з глиняних глечиків; Домініканський собор- один із найбільш значних пам’ятників архітектури бароко України й найбільший «бароковий» храм Львова. В 1990-і роки собор передали Українській Греко-Католицькій Церкві (УГКЦ) і з 1997 року в соборі відновили богослужіння як у Храмі Пресвятої Євхаристії; Латинський кафедральний собор- закладений у 60-х pp. XIV ст. Першим його будівничим був львівський майстер Ничко, нагляд за роботами вів Петро Штехер. Як і інші споруди того часу, собор будувався довго — аж до 1481 р. У 1404 р. вроцлавський майстер Микола Гансеке перекрив склепінням вівтарну частину; закінчували його також вроцлавські архітектори Йоахім Гром та Амброзій Рабіш. Спорудження головного латинського парафіяльного храму Львова велося на кошти самих міщан, до яких лише від початку XV ст. починає приєднуватися навколишня магнатерія, і йшло досить повільно; Церква Святої Ольги та Єлизавети-собор у неоготичному стилі у Львові, в районі Привокзальної, на площі Кропивницкого. Костьол названий на честь популярної в народі імператриці Єлизавети (Сісі) Габсбург, дружини імператора Австро-Угорщини Франца-Йосипа; Успенська церква (Храм Успення Пресвятої Богородиці) було збудовано Успенським братством, громадською організацією православних українських міщан у 1591-1629 pp. та освячено у 1631 році за участю митрополита київського Петра Могили. Поруч з храмом — перлиною української сакральної архітектури епохи ренесансу — вежа Корнякта, у давнину — найвища споруда у Львові, та шедевр львівського мистецтва — каплиця Трьох Святителів.


Вірменський катедральний собор



У 1360-х роках чисельна вірменська громада у Львові розпочала будівництво свого величного храму. Сілезький архітектор Дорінґ будував церкву за зразком катедри в Ані – древній вірменській столиці на території сучасної Туреччини. Храм збудований з ламаного каменю і обличкований тесаними плитами, товщина стін сягає півтори метри. Унікальною є конструкція купола – він спирається на пустотілі ребра, викладені з глиняних глечиків. Від інтер’єру храму віє автентикою Сходу: різьблені у камені зображення стилізованих вірменських жертовних хрестів «хачкарів» з XIV-XV століть, унікальні фрески на віконних відкосах, фрагменти найстарішого монументального розпису у Львові, новіша декоративна мозаїка і розписи стін ХХ століття у стилі модерн – уся це створює неповторні форми і колористику, які годі знайти ще десь у світі.

Дворик, що розташований у південній частині, між вулицею та собором, вражає своєю неповторністю та оригінальністю. Європейські традиції в архітектурі ми знаходимо в аркаді з колонадою. Надгробні плити, яким вже за 699 років, зберігають в собі пам'ять тих століть. Рештки вірменського кладовища, що збереглися до наших часів, біли зібрані з і інших вірменських цвинтарів храмів та монастирів. Саме ці архітектурні пам’ятки, нажаль, не збереглись у Львові.
Подвір’я храму вимощене плитами, та деякі з них вмонтовані у стіни – все це надає цвинтарю своє атмосфери та не типовості. Якщо ви потрапите у двір храму зі сторони вулиці Краківської, то вашому зору відкриється намогильні плити XVI-XVII століть, на яких досить добре збереглися написи. Тут на стінах храму збереглась епітафія патріарха Вірменії Стефана V. Він помер у Львові у 1551 році. Постать його була закарбована у повний зріст, яку виконав львівський майстер. Даний нагробок є одним з найдавніших типів рельєфу, які збереглись до наших часів.

У подвір’ї знаходиться дерев'яна різьблена каплиця XVIII століття. Це ще одна з визначних пам’яток цієї споруди. У капличці міститься вівтар, що зображує муки Христа на Голгофі. Колона святого Христофора розміщується у східному подвір’ї. Її встановили на цьому місті в 1726 році. Також тут зайняв своє місце будинок колишнього палацу вірменських архієпископів та вірменського банку – це є найстаріший ломбард Львову. Кам’яний портал, який був прикрашений орнаментом, є проходом, що веде до вірменського суду. Він стоїть і донині. Північне подвір’я називають монастирське, адже воно межує з спорудою монастиря вірменських бенедиктинок XVII століття.

Незрівнянне враження створює південний дворик, розташований між вулицею і собором: аркада з колонадою XV століття видає європейські архітектурні традиції. Тут збереглися рештки старовинного вірменського цвинтаря – це надгробні плити, найстарішим з яких 600 років, перенесені сюди з кладовищ інших вірменських храмів і монастирів, яких вже декілька століть не існує у Львові. Але це кладовище зовсім не типове: подвір’я храму рівно вимощене плитами, або вони вмонтовані у стіни. Зайшовши на подвір’я з боку вулиці Краківської, ви побачите праворуч і ліворуч від входу до храму намогильні плити XVI-XVII століть із добре збереженими написами. У церкві збереглася вмурована у стіну епітафія патріарха Вірменії Стефана V, який помер у Львові 1551 року. Його різьблену об’ємну постать на повний зріст виконав львівський майстер. Нагробок є найдавнішим зі збережених такого типу рельєфів. Ще одна родзинка вірменського храмового комплексу – дерев’яна різьблена каплиця XVIII століття на подвір’ї. У каплиці міститься вівтар, що зображає муки Христа на Голгофі. У східному подвір’ї храму стоїть колона святого Христофора, поставлена 1726 року, тут же розташована будівля колишнього палацу вірменських архієпископів і вірменського банку – найстарішого ломбарду Львова. А до вірменського суду можна було потрапити через кам’яний орнаментований портал, який донині зберігся в арковому проході дзвіниці. Північне подвір’я – монастирське, бо межує з будівлею монастиря вірменських бенедиктинок XVII століття. 7 січня 2001 року відбулася перша у посттоталітарні часи літургія у капличці церкви на подвір’ї. У Львівському вірменському катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці 25 червня 2001 року молився Папа Римський Іван Павло II. У травні 2003 року відкрили вхід з вулиці Краківської, тоді ж відбулося посвячення вірменського катедрального собору верховним патріархом вірменської церкви Католікосом усіх вірмен, Гарегіном ІІ. Незважаючи на перебудови добре збереглося об'ємно-планувальне вирішення старої східної частини храму, яке відобразило традиції давньоруського і вірменського монументального будівництва, що сягають Візантії. Вплив вірменської архітектури позначився на формі дванадцятигранного барабана з шатровим дахом, що вивершує середохрестя. Він виявляється в ретельному оздобленні стін тесаними кам'яними плитами з вмонтованими в них хачкарами, в рисунку сталактитового фриза над аркою центральної апсиди, що зберігся в інтер'єрі. Останній був прикрашений властивим для давньоруських пам'яток фресковим розписом (XV ст.), фрагменти якого були відкриті в 1925 р. на відкосах ніші південного вікна. Окремі архітектурні деталі, епітафії та скульптури свідчать про вплив готики, ренесансу й барокко.





Домініканський собор


Домініканський собор – один із найбільш значних пам’ятників архітектури бароко України й найбільший «бароковий» храм Львова. В 1990-і роки собор передали Українській Греко-Католицькій Церкві (УГКЦ) і з 1997 року в соборі відновили богослужіння як у Храмі Пресвятої Євхаристії.

Згідно з монастирськими хроніками перші ченці-домініканці з’явилися в цих місцях ще в 1234 році, а перша будівля католицького домініканського собору й монастиря було зведено у Львові в 1370-1375 г. у готичному стилі за проектом Миколи Чеха, але в першій половині XVІІІ століття собор був знесений.

В 1749 році на тому ж місці було почате будівництво нового домініканського собору за проектом архітектора Яна де Вітте, коменданта польської фортеці в Кам’янці-Подільському. Кошти на будівництво собору виділив польський гетьман Юзеф Потоцький. Він же заклав перший камінь у фундамент собору.

До 1764 р. будівництвом костьолу керував Мартін Урбаник, а після його смерті – Кшиштоф Мурадович. Після пожеж 1766 і 1778 р., що трапились тут, фасад завершив в 1792-1798 гг. Клеменс Фессингер. На фасаді, щоб підкреслити приналежність собору й усього монастиря, був розміщений герб домініканців – пес, що лежить на книзі, тримаючи в зубах палаючий смолоскип. В 1865 році за проектом архітектора Юліана Захаревича до костьолу була прибудована двох’ярусна вежа-дзвіниця в стилі необароко. В 1895 році був перебудований купол, в 1905 – 1914 роках реставрувався інтер’єр храму. В 1956 – 1958 роках велися нові реставраційні роботи.

Собор у плані являє собою витягнутий хрест із овальною центральною частиною, двома радіально розташованими каплицями, прямокутними вівтарем і притвором. Костьол має величезний еліптичний купол, що підтримують вісім пар потужних здвоєних колон. На фронтоні розташовані скульптури святих. Інтер’єр оформлений дерев’яними скульптурами, встановленими під куполом (друга пол. XVІІІ ст.), кам’яними й алебастровими надгробками XVІ-XVІІ ст. зі старого костьолу. Головний вівтар прикрашають чотири дерев’яні фігури апостолів роботи Матвія Полейовського (1777 р.). В XІХ столітті в соборі також з’явилися ще три надгробки: графині Юзефи Дунін-Борковської (роботи датського скульптора Бертела Торвальдсена, 1816), польського художника Артура Гроттгера (автором є Валері Гадомський, 1880) і галицкого губернатора Франца фон Гауера (роботи Антона Шимзера).Також, до собору з півночі прилягає триповерховий будинок домініканського монастиря, де знаходяться чернечі келії, побудоване в XV столітті. В 1556-1621 роках будинок був перебудований, а наприкінці XVІІІ століття проводилася реставрація після пожежі. В 1559 році в домініканському монастирі ховалася Гальшка Острозька, спадкоємиця величезного спадку князів Острозьких, котру обманом взяв у дружини польський воєвода Лука з Гурки. Чоловік Гальшки взяв в облогу монастир, а потім перекрив подачу води, після чого домініканці здалися й видали Гальшку. В 1707 році в будинку монастиря домініканців був підписаний договір про союз між Росією й Річчю Посполитою у війні проти Швеції. З 1972 року в цьому будинку розташовувався Музей історії релігії й атеїзму (сучасна назва – Музей історії релігії). У цьому музеї висвітлюється історія світових і національних релігій, діяльність церковних організацій. Багато експонатів мають значну культову, художню й історичну цінність. Музей має значну колекцію ікон XVІ – XІХ століть, великого зібрання Тор і Біблій, колекції коштовних стародруків XVІ – XVІІІ століть, у тому числі – і «Острозької Біблії» Івана Федорова (Острозька Біблія – один з перших слов’янських перекладів Біблії і перше завершене видання Біблії церковнослов’янською мовою, 1581), «Требника» Петра Могили (1646) і багато чого іншого. Сам Домініканський собор, після деяких суперечок, спочатку між Музеєм історії релігії й греко-католицькою громадою, а пізніше – між колишніми власниками собору, Домініканцями (римо-католиками) і греко-католиками, все-таки був переданий у володіння Української Греко-Католицької Церкви й став зватися Храм Пресвятої Євхаристії або Церква Тіла Христового

.

Латинський кафедральний собор



Незважаючи на зовні несприятливі умови, в другій половині XIV ст. на західноукраїнських землях продовжувало розвиватися церковне будівництво. Насамперед тут виділяється Львів. Місто Лева стало домівкою для багатьох релігій. Впродовж століть православні тут мирно співіснували з католиками, а греко-католики привітно ставилися до іудеїв. Мабуть, немає такого архітектурного стилю, який не можна було б вивчити на прикладі львівських храмів. В епоху середньовіччя вони були ще й центрами органної музики і органобудування, яким славився Львів наряду з такими містами як Краків, Варшава, Вільнюс. Латинський кафедральний собор (1360-1460 рр.) будували довше, ніж триває одне людське життя - майже 100 років. Латинський Кафедральний собор закладений у 60-х pp. XIV ст. Першим його будівничим був львівський майстер Ничко, нагляд за роботами вів Петро Штехер. Як і інші споруди того часу, собор будувався довго — аж до 1481 р. У 1404 р. вроцлавський майстер Микола Гансеке перекрив склепінням вівтарну частину; закінчували його також вроцлавські архітектори Йоахім Гром та Амброзій Рабіш. Спорудження головного латинського парафіяльного храму Львова велося на кошти самих міщан, до яких лише від початку XV ст. починає приєднуватися навколишня магнатерія, і йшло досить повільно. Лише 1404 р. було засклеплено вівтарну частину храму, яку освячено наступного року. Будівництва не прискорило навіть перенесення до міста центру латинської архідієцезії на західноукраїнських землях. Остаточне завершення споруди (без парної вежі на фасаді, що так ніколи і не була збудована), припадає тільки на кінець XV ст. Костьол є прикладом базиліки з трьома навами, розділеними стовпами, та вівтарною частиною і двома вежами на фасаді. Спорудження костьолу було справою рук вроцлавських архітекторів німецького походження, які, за наявними даними, повністю здомінували місцеве середовище. Родовід будівничих львівського кафедрального костьолу засвідчує сілезькі пов’язання ранньої львівської церковної готики й готичної будівельної традиції на місцевому ґрунті. В стінах високі стрілчасті вікна, покриті вітражами. Ця вівтарна частина залишилась майже незмінною до нашого часу. Основна ж маса храму була піддана корінним змінам в пізніші часи. Великої шкоди зазнав костьол під час пожежі 1527 року — завалилося склепіння. Але ще більших втрат завдали йому реставраційно-конструктивні роботи в 1760—1780 роках: готичні форми було замінено барочними, перероблений вхід, монументально строгих форм вежа увінчалась барочним завершенням, і висота її досягала 65 метрів. Тоді ж інтер'єр костьолу був розмальований відомим художником-монументалістом С. Строїнським, а вівтарі прикрашені чудовими дерев'яними скульптурами, виконаними львівськими різьбарями М. Полейовським та Я. Овідзьким. Латинський (Кафедральний) собор закладений у 60-х рр. XIV ст. Першим його будівничим був львівський майстер Ничко, нагляд за роботами вів Петро Штехер. Як і інші споруди того часу, собор будувався довго - аж до 1481 р. У 1404 р. вроцлавський майстер Микола Гансеке (іноді - Гонзага) перекрив склепінням вівтарну частину; закінчували його також вроцлавські архітектори Йоахім Гром та Амброзій Рабіш. Склепіння і дві бічні каплиці над хорами будував у 1493 р. Ганс Блехер.

Свій будівельний шлях Латинський собор пройшов від готики через ренесанс до бароко, вражає на сьогоднішній день своєю красою та пишністю. В інтер'єрі собору багато цінних пам'яток: скульптура і різьба, фресковий розпис стін і склепінь, вітражі. Характерною особливістю його планово-просторової структури виступає розташований обабіч бокових нав вінець каплиць; до вівтарної частини храму примикають лише дві симетричні каплиці біля її початків. Каплиці згодом неодноразово перебудовувалися й практично втратили первісний готичний характер. Готичні риси екстер’єру храму приховує отинькування стін з другої половини XVIII ст. Це костьол суворих і простих готичних форм, а водночас монументальних і величавих; знаних відсутні декоративні оздоби, характерні для європейської готики. Своєрідною прикрасою храму служить ряд контрфорсів. В стінах високі стрілчасті вікна, покриті вітражами. Ця вівтарна частина залишилась майже незмінною до нашого часу. Основна ж маса храму була піддана корінним змінам в пізніші часи. В храмі зберігаються пам'ятники меморіальної скульптури XVI століття: коменданту міста Миколі Гербурту, створений у 1555 році нюрнберзьким майстром Панкратієм Лабенвольфом, а також скульптури багатих міщан С. Ганля та Б. Бзовського. Собор тринефний, з видовженою пресвітерією. Основний об'єм (без вівтаря і пізніших прибудов) наближений до квадрата. До західного фасаду примикає висока масивна вежа; друга, південна, вежа доведена тільки до рівня даху. Форми собору суворі, величаві. Особливе враження справляє інтер'єр з чотирма високими стрункими колонами, на які спираються стрілчасті арки та склепіння з готичними нервюрами. Нефи однакової висоти, що характерно для храмів зального типу. До XVIII ст. фасади мали відкрите цегляне мурування. Після реставрації 1760-1778 рр. готичні форми собору поступилися перед модними толі барочними. Видозмінилася пам'ятка не тільки зовні, а й в інтер'єрі. Проект реставрації виготовив і здійснював керівництво будівельними роботами талановитий львівський архітектор Петро Полейовський. Вежа костьолу отримала барочне завершення, до апсиди з двох сторін прибудовано двоповерхові приміщення, до західного фасаду - притвор: готичні і ренесансні вівтарі замінено бароковими. Форми собору строгі, величаві. В них гармонійно сплелися елементи готичного і барокового архітектурних стилів. Наріжний камінь костелу заклав у 1349 р. польський король Казимир Великий. Наприкінці XIX ст. за проектами художників Я. Матейка, Ю. Мегоффера, Т. Аксентовича були виготовлені вітражі, які органічно доповнили інтер'єр храму. Тепер тут Катедра Львівська обряду Латинського.

Церква Святої Ольги та Елизавети



Церква святих Ольги і Єлизавети — собор у неоготичному стилі у Львові, в районі Привокзальної, на площі Кропивницкого. Костьол названий на честь популярної в народі імператриці Єлизавети (Сісі) Габсбург, дружини імператора Австро-Угорщини Франца-Йосипа I. Хоча існують і інші версії (див. нижче). Закладено 13 вересня 1903 року і зведений до 1911 року. Проектував споруду та керував її будівництвом архітектор Теодор-Мар'ян Тальовський. Скульптори — П. Війтович, Л. Жепіховський, Ю. Шостакєвич та ін., художник — К.Сіхульський. Неоготичний стиль собору повторює багато елементів готичної архітектури: високі гостроверхі шпилі, стрільчасті вікна, портал з великою трояндою в центрі, внутрішній вертикальний простір. Петро Війтович, якого поляки називали «нашим Фідієм», прикрасив костьол скульптурною композицією «Розп'яття з Пристоячими». У 1926 році в храмі був встановлений один з найбільших органів в Польщі роботи відомої польської фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких.
На початку Першої світової війни австро-угорський уряд конфіскував церковні дзвони на військові потреби. Під час українсько-польської війни 1918—1919 років костьол був пошкоджений українською артилерією, як і інші будівлі під час майже п'ятимісячної облоги Львова, яку здійснювали українці після того, як залишили місто. На стіні є пам'ятка «Ex obsidione ruthenorum» — «З української облоги 6 і 9 березня 1919 року».
У 1939 поряд з храмом розірвалася авіаційна бомба, були пошкоджені шпилі і стіни. У 1946 костьол було закрито, залишки органних труб звалені на хорах. Оскільки влада УРСР мало піклувалася про релігійні споруди і в основному сприяла їхньому знищенню, безлад панував у храмі до 1970-х, коли будівлю передано під склад.У 1991 році храм було передано греко-католицькій громаді і освячений як церква св. Ольги та Єлизавети.
Нині інтер'єр храму простий і скромний: білі стіни, деякі елементи декору темно-червоного кольору, м'яке світло крізь вітражі. З костьолом пов'язана давня легенда. Згідно неї останній австро-угорський цісар Франц Йосиф на початку ХХ ст. закохався в простолюдинку Єлизавету зі Львова. Зважаючи на своє вельмишановне становище, він не міг підтримувати з нею жодних контактів. Від нездатності змінити ситуацію з такими традиціями, він від безсилля у розпачі звелів збудувати костьол на честь дівчини. Задум був таким аби він заступав церкву св. Юра, якщо дивитись на неї зі сторони центрального вокзалу. Згідно ж підтверджених фактів Франц Йосиф навідувався до Львова декілька разів, останній був у 1903 році, саме тоді коли було закладено перший камінь храму. Цісар прямував до імператорсько-королівської кавалерії в районі Комарно на маневри. Але на той час йому виповнилося вже 73 роки. Слід звернути увагу на той факт, що ім'я дружини цісаря, яку в Австрії, та особливо Відні називали ніжно Сіссі, яка загинула від рук італійського анархіста Луїджі Лючені, було Єлизавета.
^

Успенська Церква




Успенська церква (Храм Успення Пресвятої Богородиці) було збудовано Успенським братством, громадською організацією православних українських міщан у 1591-1629 pp. та освячено у 1631 році за участю митрополита київського Петра Могили. Поруч з храмом — перлиною української сакральної архітектури епохи ренесансу — вежа Корнякта, у давнину — найвища споруда у Львові, та шедевр львівського мистецтва — каплиця Трьох Святителів. У XVII — на поч. ХУГИ а. Успенська церква була визначним центром християнської культури України. Між двома світовими війнами вікна храму прикрасили вітражі на теми української церковної історії, їх автором був емігрант з Наддніпрянщини художник та державний діяч Української Народної Республіки Петро
Визначна роль у становленні і подальшому розвитку ренесансного зодчества в українському мистецтві налетить групі львівських пам'яток: Успенській церкві, каплиці Трьох Святителів, вежі Корнякта. Створення цього ансамблю Руської вулиці (розміщені на Руській вулиці у Львові) спричинило до зміни стильового характеру цілого художнього періоду, стало переломним етапом у розвит ку архітектури, передусім у Галичині. У вежі Корнякта (збудована у 1564-1578 рр. на кошти члена братства грека К. Корнякта) архітектор Петро Барбон поєднав класичні форми з традиціями українського зодчества, а саме з дерев'яними вежамидзвіницями, чим зблизив своє творіння з народним будівни цтвом. Накреслену у вежі ренесансну програму продовжено в каплиці Трьох Святителів Після захоплення Галичини Польщею наприкінці XIV століття українці у Львові стали пригнобленою нацією, але незважаючи на всі утиски і переслідування, вони все ж таки спромоглися зберегти і виплекати свої ідентичність, гідність і культуру. Історія українців в неукраїнському Львові, яким він залишався до кінця 80-х років уже XX століття, є історією славною, цікавою, і про неї я сьогодні почну вам розповідати. Після побудови в середині XV століття міських укріплень кожна з національностей, котрі населяли місто, одержала свою територію, надійно захищену від потенційного ворога високими мурами. Поляки й німці, звичайно, дістали найбільшу і найкращу частину Львова -- площу Ринок, а українці були затиснуті між вірменами з півночі і євреями з півдня. Центром української дільниці стала вулиця Соляників або Солярів. Згодом вулицю Соляників стали називати Руською. Внаслідок браку території житлові будинки українців були дуже щільно притиснуті один до одного, що призводило до курйозних випадків. У документах початку XVI століття згадується, що дім міщанина Павла Русина був настільки затиснутий з боків іншими будинками, що господареві навіть не було куди пробити вікно. Успенське братство змилувалося над нещасним, дозволивши йому пробити вікна в стіні, яка виходила на подвір'я Успенської церкви, однак з умовою: Павло Русин міг користуватися вікнами лише за свого життя, після його смерті їх мусили замурувати. Перша церква Успіння Пресвятої Богородиці була збудована у Львові ще за часів Галицько-Волинської держави, а на вулиці Соляників 1421 року літописець згадує церкву "з каменю й цегли". Найстрашніша львівська пожежа 1527 року настільки пошкодила стіни старої руської церкви, що вона почала руйнуватися. Українська громада не мала достатньо кошів на реставрацію святині. Тому львівський єпископ Макарій Тучапський звернувся до всіх православних за підтримкою. Молдавський правитель Олександр Лопушанин і його дружина Роксана надали таку матеріальну допомогу, на їх кошт виникла нова церква, з начинням, прикрасами і дзвонами. Тому цю церкву на знак подяки назвали Волоською (молдаван тоді називали волохами). Так звемо ми її і дотепер. На жаль, тодішня церква незабаром теж була знищена вогнем.Майже 450 років тому у Львові жив бездітний старець Давид Малецький, якого називали Русином. Він займався великою торгівлею і зібрав чималий маєток. Бажаючи зробити своє ім'я у Львові безсмертним, Русин узявся за мурування першої вежі біля Успенської церкви. Вклавши в цю справу всі свої гроші, він найняв 1567 року знаменитого архітектора Петра Красовського, названого Італійцем. Роботи, на які фундатор витратив три з половиною тисячі золотих, тривали впродовж двох років, вежа досягла вже чималої висоти, але через помилку архітектора вона раптово завалилася. Дідусь Давид, як пише літописець, вражений цим нещастям, захворів і помер.Справу Давида Малецького продовжив і успішно завершив славетний меценат і фундатор Львова Костянтин Корнякт. Будучи людиною побожною, Корнякт левову частку свого багатства використав на спорудження найвеличніших архітектурних пам'яток Львова і на розвиток української культури, освіти і Церкви. Корнякт задумав чималим коштом звести величну вежу, яка б нагадувала типові італійські кампанілли, але мала і риси східної, зокрема української архітектури. Найвищу на той час в усій Україні вежу було зведено 1578 року. Вона виконувала три функції -- дзвіниці, оборонної вежі і спостережного пункту за пожежами. (Свою оборонну місію вежа довела 1704 року, коли під час наступу шведів оборонець на вежі Корнякта пострілом з лука збив капелюха з голови шведського короля Карла XII). Незадовго до завершення будівництва на вежі підвісили вилитий на замовлення Корнякта найбільший на той час в Галичині дзвін діаметром у два метри, який був названий "Кирилом".І ось з приводу цього дзвона розгорілася суперечка між церковним братством та ченцями-домініканами, які неподалік мали свій монастир. Домінікани скаржилися не лише у маґістрат, але і до короля, що "Кирило" за своїми розмірами перевищує усі дзвони в Польській державі. Але осуд ченців викликали не лише розміри, але й голосний звук дзвона, який заважав їм слухати проповідь у костелі. Та, незважаючи на всі перепони, невдовзі "Кирило" став виконувати функції головного дзвона міста, який оповіщав про військову тривогу, пожежі, стихійні лиха та про смерть найвизначніших львів'ян, незалежно від їхнього віросповідання. "Кирило" служив братству до шведської навали, потім на його місце почепили інший. За радянських часів було ще сутужніше, ніж за середньовічної Польщі: дзвонити у дзвони в місті було цілковито заборонено, і лише на Великдень 1989 року вперше за півстоліття знову львів'яни почули дзвін із вежі Успенської церкви.

Архітектурним шедевром українського ренесансу по праву можна вважати ансамбль православної Успенської церкви. Це є одна із визначних пам’яток європейського та й світового значення. Храм Успіня Пресвятої Богородиці – це символ страждань та піднесень українського народу протягом усієї середньовічної історії міста Лева; це центр духовного життя українців. Це все свідчить про незламність духу та потяг до боротьби українців.
Волоською церквою також називають храм, адже він будувався на кошти волоських, або правителів з Молдавії. Українські гетьмани, російські та польські королі також біли фундаторами будівлі. Вежа Корнякта є частиною ансамблю храму. Капличка Трьох Святителів і сама Успенська церква доповнюють ансамбль. 66-метрова вежа, що нагадує стрункі ренесансні кампаніли Венеції, були збудовані ще у 1572-1578 роках. Проект створив італійський архітектор Петро з Барбони. Кошти вклав найбагатший львівський купець Костянтин Корнякт. Так як це була найвища вежа Львову, то вона виконувала і оборонну функцію міста. Цікавим фактом є те, що саме з неї у 1704 році захисник міста поцілив у капелюх шведського короля Карла ХІІ з лука. У 1872 році, коли верхівку вежі пошкодили внаслідок обстрілу вже після турецької облоги, архітектор Бебер добудував четвертий ярус і до композиції в стилі ренесансу додав бароковий шолом з чотирма химерними пірамідами.
Минувши старовинні склепіння вхідної брами і вперше потрапивши на подвір’я, тебе охоплює почуття, ніби ти потрапив у епоху минулого і реально перебуваєш в тому часі. Каплиця Трьох Святителів знаходиться в цьому місці. Архітектор Андрій Підлісний завершив будівництво у 1591 році, використавши гроші Костянтина Корнякта. Класичні форми європейського ренесансу органічно поєднуються з рисами українського зодчества з багатим різьбленням на камені. Дана Каплиця настільки була вишуканою та довершеною, що її створення надихнуло українську громаду на створення нової церкви, праобразом якої вона й стала.
Щоб спорудити церкву, запросили знаменитого львівського архітектора Павла Римлянина. Та після смерті у 1629 році будівництво завершив Амброзій Прихильний.
Протягом 20-тих років минулого століття церкву поповнили вітражами, які були виконані у стилі модерн. Вони представляють велику художню цінність – це вітраж Петра Холодного «Київська Русь», «Галицька Русь» та «Фундатори Успенської церкви». Тут поховані визначні діячі Ставропігійського братства. Воно було духовним та культурним центром життя українців, які мешкали у Львові.

Висновок

Львів вважається одним із найкрасивіших міст Європи . Львів недарма названо культурною столицею України. Це місто настільки неповторне й особливе, містить стільки цікавих пам’яток культури й архітектури, що його сміливо можна назвати музеєм просто неба. А відпочивати у Львові – одне задоволення! Сучасний Львів– цк старовинні вулиці з ренесансними домами, з десятком зелених парків, великою кількістю соборів, кожний із яких є неповторним. Старовинний Львів не схожий ні одне місто Україна та світу. Протягом століть він формувався у взаємопереплетіння багатьох національних культурних традицій. Не могло це не позначатись і на релігійному житті міста. Надзвичайно цікавими є пам'ятки сакральної архітектури Львова. Відпочинок у Львові – це відпочинок в місті соборів, храмів, пам'ятників архітектури і нових районів. Тури до Львова - це подорож в місто з особливою атмосферою середньовічного міста. Львів – відпочинок в місті, в якому добре по-різному: одному, з компанією або з коханою людиною, місто, яке не набридає. У останні десятиліття особливо виріс інтерес туристів до прекрасного міста Львів, і особливо цікавлять його визначні пам'ятки. Адже визначні пам'ятки Львова завжди виділялися не тільки серед міст України, але і всієї центрально-східної Європи своєю неповторною красою, унікальністю, мозаїкою архітектурних стилів. Це чудова можливість ознайомитися з історичними пам'ятками, багатством і різноманіттям архітектурних стилів ХІ-XX ст.: церква Св. Єлизавети, Домініканський собр, Латинський кафедральний собор, Успенська церква та Вірменський собор

Львів - чи не єдиний з міст України, в якому найбільша кількість церков. Перші з них побудовані більше 700 років тому.

Зараз у місті близько 100 храмів, багато монастирів і каплиць. Такої кількості сакральних об'єктів немає ні в одному місті. Крім того, у Львові є більше 10-ти чудодійних ікон. Усі вони зберігаються у міських церквах.
Сотні паломників приїздять до Львова, щоб вклонитися мощам святих, помолитися біля чудодійних ікон. І це дуже добре, адже церкви призначені, в першу чергу, не для того, щоб милуватися їх архітектурою, а щоб молитися в їх стінах. Причому для цього не треба знати ніяких особливих молитов, адже молитва - це розмова з Господом, і можна говорити своїми словами, головне, щоб щиро і від душі.

Кожне середньовічне місто мало дві найголовніші споруди: ратушу і собор. Останній завжди був духовним серцем міста, предметом особливої гордості кожного городянина. Зі східців собору проголошувалися найважливіші державні укази. Тут, у храмі, зберігали воєнні трофеї. На собор ніколи не шкодували коштів — його краса і велич були своєрідним виявом місцевого патріотизму.

Схожі:

Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова iconКультурні пам’ятки Італії
Визначні міста Італії
Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова iconПам'ятки архітектури долини дністра
Товариства Лева працював в експедиції "Дністер-94" у своїй тра­ди­цій­ній ролі обстеження пам'яток архітектури. Пригадуючи, що експедиція...
Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова icon1. пам’ятки архітектури дністра та стрия
Метою роботи було виявлення та зовнішня фотографічна фіксація пам’­яток. В даній статті представлені підсумки проведеної роботи....
Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова iconІсторичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша”
Буша”, що на Вінниччині. Саме тут досі зберігаються як історичні пам’ятки, датовані різними століттями, починаючи від трипільської,...
Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова iconПечерні пам’ятки на території Криму
Вступ
Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова iconУрок №9
Які події на вашу думку могли б відбуватись на території цієї культурної пам’ятки?
Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова iconМалашівецька група палеолітичних пам’яток історична довідка
Молодове V, Липа VІ, Мізин. У 1968 р місцезнаходження обстежив В. Савич,2 а в 1981–1983 рр. — автор. 3 Були зібрані нові матеріали,...
Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова iconУрок №15
Усний вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам’ятки історії та культури в науковому стилі
Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова iconКниги-ювіляри 2013 року
Повість врем’яних літ” (близько 1113 р.), визначної пам’ятки історіографії І літератури Русі
Культурні пам”ятки. Визначні собори Львова iconУрок математика + інформатика
Обладнання І матеріали до уроку: комп'ютерний клас (програмне забезпечення: графічний редактор), картки з тестовим завданням, проектор,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка