Група Дата Предмет українська література




Скачати 189.44 Kb.
НазваГрупа Дата Предмет українська література
Дата конвертації17.03.2013
Розмір189.44 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Література > Документы
ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА ЗАНЯТТЯ №


Група

Дата











































Предмет ^ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Тема заняття П.Г.ТИЧИНА. ЖИТТЄВИЙ І

ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПОЕТА –

НОВАТОРА. ПОГЛЯД ПОЕТА

НА ПРОБЛЕМУ НАЦІОНАЛЬНОГО

^ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ
Вид заняття лекція Час 90 хв.

Тип заняття лекція з елементами бесіди
Мета заняття
 навчальна:
ознайомити студентів з повним драматизму і протиріч творчим

шляхом письменника

 виховна: виховувати у студентів патріотичні почуття, любов до

Батьківщини, розвивати навички творчого мислення

^ Міжпредметні зв’язки
 забезпечуючі: всесвітня історія; зарубіжна література;
 забезпечувані: історія України, зарубіжна література


Методичне забезпечення: опорні конспекти, схеми
Література


  1. П.Хропко. Українська література. Підручник для 10 класу.— К., 2001 та видання інших років.

  2. Історія української літератури другої половини ХІХ століття—К., 1986.

  3. Корницька Г.Г. Українська література. 10 клас. Плани-конспекти уроків.—Харків, Веста, 2002.




^ ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ
1. Організаційна частина.

1.1. Відзначення в журналі відсутніх.
1.2. Перевірка готовності до заняття студентів, аудиторії, обладнання.
^ 2. Актуалізація опорних знань.

Запитання для бесіди

  1. Пригадайте де, коли, в якій родині народився Павло Тичина?

  2. Які факти з біографії П.Г.Тичини, на ваш погляд, справили вплив на його творчість?

  3. Які з творів Павла Тичини ви вчили напам’ять? Прочитайте, якщо хтось пригадав його вірші.


^ 3. Викладання нового матеріалу.

3.1. Оголошення теми заняття.
До зошитів студенти записують тему заняття і назви творів, запропонованих навчальною програмою для розгляду.
Вірші: «Ви знаєте, як липа шелестить», «Коли в твої очі дивлюся…», «Я сказав тобі лиш слово…», «Арфами, арфами…», «Гей, вдарте в струни, кобзарі…», «Хто ж це так із тебе насміяться смів?», «До кого говорить?», «Похорон друга».

Поеми: «Золотий гомін», «Скорбна мати».


^ 3.2. Мотивація вивчення теми

3.2.1.Мета вивчення теми:

Розгляд даного навчального матеріалу надасть вам можливість
познайомитися з творчістю видатного сина українського народу, одним із найкращих поетів-ліриків в українській літературі, шлях якого був дуже складним і тернистим.

3.2.2. Задачі вивчення теми.

Після вивчення даної теми ви знатимете:

  • основні факти з творчої біографії Павла Тичини;

  • який внесок зробив поет у творчу скарбницю української поезії;

  • твори поета, раніше вилучені з творчого доробку;

вмітимете:

  • аналізувати за схемою тексти творів;

визначати їх жанрові й тематичні різновиди.


  1. Виклад нового матеріалу.




    1. Повідомлення студентів про життя і творчість П.Г.Тичини.


^ ПАВЛО ТИЧИНА (1891—1967)
Павло Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині 23 січня 1891 р. (традиційна дата 27 січня є датою хрещення, так записано в знайденій у Київському міському архіві в справах Комерційного інституту виписці з церковної книги), був сьомою дитиною сільського дяка Григорія. Павло мав абсолютний слух і був природженим малярем.

У 1901 —1907 pp. він навчався в Чернігівському духовному училищі

У 1907—1913 pp. — в семінарії.

У 1913р. Тичина вступив до Київського комерційного інституту, працював обліковцем Чернігівського губернського земства, підробляв помічником хормейстера в театрі М.Садовського, завідувачем відділу хроніки газети «Нова рада», редактором журналу «Світло».

З 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін.

Протягом 1913— 1914 pp. Тичина публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє».

Восени 1916р. поет повертається до Києва, працює помічником хормейстера в театрі М. Садовського, знайомиться з Л. Курбасом, композитором К.Стеценком, під впливом «Лісової пісні» Лесі Українки починає писати драматичну поему «Дзвінко блакитне».

У 1918р. Тичина став членом редколегії газети «Рада», вийшла перша книжка його віршів «Сонячні кларнети», яка була зустрінута критикою з ентузіазмом.

У 1920 р. виходять збірки П. Тичини «Замість сонетів і октав», «Плуг».

У 1923р. він переїздить до Харкова, стає членом редколегії щойно організованого місячника «для широких кіл інтелігенції» — «Червоний шлях», бере активну участь у громадсько-культурному житті (працює в щойно заснованій тоді Українській асоціації сходознавства).

У 1924р. виходить його збірка «Вітер з України».

Місія громадянської поезії в практичній естетиці сталінізму, на жаль, у значній мірі сприйнятій і П.Тичиною, зводилась до трьох понять — «оспівувати», «закликати» і «боротись». У цьому ключі було витримано чи не більшість віршів у передвоєнних збірках поета — «Чернігів» (1931), «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь і ніжність» (1941). Написані на підтвердження скороминучих гасел, вони й померли разом зі своїм часом.

У роки Великої Вітчизняної війни (1941 -1945) П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначніших творів поета цього періоду була поема «Похорон друга» (1942). Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми — свідомість людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні.

Серед поем П. Тичини найфундаментальнішою можна вважати симфонію «Сковорода», видану посмертно. Писалась вона протягом мало не всього творчого життя поета. (Перші розділи її опубліковані 1923р. в журналі «Шляхи мистецтва», потім робота над поемою продовжувалась у 1923-1934 і 1939—1940 pp., а збирання матеріалів тривало до 50-х років). Така надмірна увага до постаті Сковороди — не випадкова, адже Григорій Сковорода — духовний батько Тичини періоду «Сонячних кларнетів». З 1929р. поет є дійсним членом Академії наук України. В галузі історії літератури та критики залишив по собі значну есеїстичну спадщину. Особливо багато зробив П. Тичина для розширення й зміцнення інтернаціональних взаємозв'язків української літератури. Знаючи французьку й старогрецьку мови, опанувавши вірменську, не раз практично звертаючись до тюркських і грузинської мов, багато працював на терені перекладацтва, збагативши українське письменство набутками інших літератур.

Протягом 1943—1948 pp. Тичина очолював Міністерство освіти України.

Помер поет 16 вересня 1967 р.


    1. ^ Лекція викладача.

Раптом…брязнуло враз! І ридально навік

розірвалось…

І бездонним проваллям дихнула порожня луна.

від кларнета твого – пофарбована дудка

зосталась

в окривавлений Жовтень – ясна обернулась

Весна.

Є.Маланюк
Цими рядками поет Є.Маланюк зміг виразити увесь трагізм долі Павла Тичини. В.Стус писав, що «в історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням».

Перша збірка Павла Тичини «Сонячні кларнети» дала підстави говорити про появу одного з найсамобутніших поетів-новаторів нової епохи.
Загальна характеристика збірки «Сонячні кларнети».

Збірка «Сонячні кларнети» вийшла друком у 1918 році. До неї П.Тичина включив 44 свої твори, які умовно можна поділити на три тематичні групи.

До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це вірші «Гаї шумлять…», «Десь надходила весна…», «Не дивися так привітно…», «Подивилась ясно…», «О панно Інно…», «Туман», «Сонце», «Вітер», «Дощ», «Пастелі» (цикл) та ін. поезії вражають красотою образів і чуттям природи.

Друга група – вірші про народне горе, спричинене Першою світовою війною. «Хтось гладив ниви і поля…», «Іще пташки…». У них відчувається нова експресивно виражена емоційна тональність. Поет майстерно передає настрої і почуття.

Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція. Тут, як і в попередніх творах, Павло Тичина – передовсім гуманіст, який, глибоко вболіваючи за трагічну долю свого народу, показує революцію в її страшній суті.

Значну частину творів цієї збірки написано між двома революціями (Лютневою і Жовтневою).

Збірка «Сонячні кларнети» є поетичним виразом світовідчуття і світорозуміння нового покоління творчої інтелігенції. Винесений у заголовок книги незвичайний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній тепла і світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найуніверсальнішому її значенні.

«Душа моя сонця намріяла…» – цей наскрізний образ є ключем для розуміння самобутності стилю поета.

    1. Аналіз поезій П.Г.Тичини.

а) «Ви знаєте, як липа шелестить?..»

Поезія належить до жанру пейзажної лірики. Ліричні пейзажі – це своєрідна форма художнього пізнання людської душі. Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить?..» – пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні твори, де картини природи пов’язані з душевними настроями, а події людського життя часто виступають як паралель до явищ природи. У цій поезії відчутна єдність пейзажного образу і ліричного настрою. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. Картини природи і людські почуття чергуються.

Інтимно-пейзажна мініатюра «Ви знаєте, як липа шелестить...» устами ліричного героя проголошує гімн коханню, радості буття, що невіддільне від природи. Безпосереднє звернення до читача, незакінчені речення-умовчання роблять поезію щирою, задушевною, пробуджують найкращі, найромантичніші почуття.
б) «Арфами, арфами…»

І П. Тичина був мистецьки обдарованою людиною (співав, малював), тому у його віршах багато музики, кольорів. Звуки весни він порівнює зі звуками арфи. Весна уявляється йому то ніжною дівчиною закосиченою, то боєм нового, що відроджується, й старого відживаючого, то сміхом і плачем «перламутровим». Оригінальність мислення поета, його уяви підкреслюється авторськими неологізмами («самодзвонними», «ніжнотонними»), особливими світлими тонами й оптимістичними ритмами.

Критик Леонід Новиченко про вірш «Арфами, арфами...» сказав, що до збірки «Сонячні кларнети» епіграфом «слід було б взяти цю чудову за своїм «золотим» мажором пісню юності, цей широкодзвонний, неначе й справді виконаний на арфі, гімн весні».

У поезії чотири строфи. Фабула розмежована і поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси живописний портрет її: «Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена». Друга строфа віщує грозу картиною хмар-дум, якими вкривається небо. У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками і співом жайворонка. В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших (у змістовому і художньому планах) слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення і віршованого рядка (самодзвонними, ніжнотонними, перламутровий), символічні за змістом і важкі в евфонічному відношенні, а до того ж ще займають інверсійні позиції.

Головні, ударні рядки в поезії закінчуються чоловічими римами, наповнюючи енергією й усі інші рими. Для надання урочистості, розкотистості поет майстерно користується властивостями голосних звуків.

Візьмімо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш:

«Арфами, арфами... Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лункості, розложистості. Звуки а і о — музичні крила цієї поезії.

Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначалися ще літературознавцями 20—30-х років.

Вірш «Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами, змальованими талановитим митцем. Передусім дивної краси портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квітки-перли») переплітається з голубим кольором, що допомагає ліричному вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворювати складний спектр почуттів юної закоханої душі.

Учитель. Тичинина весна нагадує дівчину Весну, змальовану художником ранньої епохи Відродження Сандро Ботічеллі.

Учні зіставляють картину з поезією.

Тичинина весна дуже схожа на дівчину Весну, змальовану Сандро Ботічеллі, струнку юнку в розкішній світлій сукні, оздобленій витканими ніжними квітковими узорами. її золотисто-пшеничне волосся уквітчане вінком. На лебединій шиї різнобарвна гірлянда. Юне обличчя смутне і мудре, тонкі руки підтримують троянди, які не падають, а потопають у темно-зеленому трав'яному килимі. Як і Сандро Ботічеллі, Тичина читає книгу природи очима мрійника і хлібороба. Отож Весну він бачить з «колосом вій».
в) Інші поезії Тичини студенти аналізують за схемою самостійно.


    1. ^ Погляд поета на проблему національного відродження України.

Поема «Золотий гомін», написана влітку 1917 р., передає піднесений святковий настрій від сподівань на здійснення мрій народу про право жити вільним господарем на своїй землі. . Жанр – лірична ораторія.

Розкута, без видимої сюжетної лінії, поема вся націлена на створення єдиного мажорного символу – образу української волі, українського тріумфу. В українській поезії вперше постав образ дужого молодого народу, здатного творити власну історію, в рішучий момент вибору долі.

Та поема пройнята й тривогою, в ній є лиховісні символи. Ворожі сили асоціюються з образом «чорного птаха», який розкривається в кількох аспектах:

  • в ньому вгадується російський монархічний орел;

  • провісництво жахливого майбутнього;

  • можливо, це документальне свідчення про засилля гайвороння в ті дні над Києвом;

  • зловісний образ «брата».

Але це тільки жахливі знаки, передчуття рокованості. А завершує поему оптимістичний акорд – золотий гомін – образ, перейнятий відчуттям щастя, здійсненої мрії і велетенської духовної міці.

«Особливістю поеми є те, що в ній найменшою мірою відображені події, а найбільшою – той емоційний, масовий, соціально-психологічний стан – стан величезної емоційної піднесеності, радості й тривоги, якими після повалення царського самодержавства був охоплений і сам поет, і ті, хто його оточував…»

^ Костенко Н.В. Поетика

Павла Тичини. – К., 1982.с. 152.

Тетраптих «Скорбна мати» (1918) – це апофеоз скорботи, реквієм над тисячами невинних жертв революції. Образ покійної матері Марії переростає в образ Божої Матері, в якому узагальнено і долю Божої Матері, й страждання України.

Кожен з чотирьох віршів циклу починається одним і тим же образом: «Проходила по полю…». Так вимальовується динамічна картина страждань рідної землі, яка потрапила в криваву орбіту громадянської війни. Вражає, що «в житах» ( а це одвічний символ життя) «чийсь труп» «чорніє». У підтексті тетраптиху прочитується національна руїна України, висловлюється вона й сльозами Божої Матері:

Як страшно!.. Людське серце

До краю обідніло.

Страшно, коли поле, замість того, щоб родити хліб, « в могилах…мріє». Звідси і страшне й болюче пророцтво-застереження: «Не буть ніколи раю у цім кривавім краю…».


  1. Підсумки заняття.

  1. Чому П.Тичину називають поетом-новатором?

  2. Коли написана збірка «Сонячні кларнети»? Яку роль вона відіграла в творчій біографії поета?

  3. Якими поетичними рядками Євген Маланюк виразив трагедію Павла Тичини?

  4. Як ви можете прокоментувати ці рядки?

  5. У чому, на ваш погляд, трагізм долі поета-новатора П.Тичини?




  1. Домашнє завдання.

С. 421 – 428. Вивчити напам’ять вірш «Ви знаєте, як липа шелестить».

Написати твір-мініатюру або зробити малюнок фантазію на тему «Чи знаю я, як липа шелестить?..»

^ ПАВЛО ТИЧИНА (1891—1967)
Павло Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині 23 січня 1891 р. (традиційна дата 27 січня є датою хрещення, так записано в знайденій у Київському міському архіві в справах Комерційного інституту виписці з церковної книги), був сьомою дитиною сільського дяка Григорія. Павло мав абсолютний слух і був природженим малярем.

У 1901 —1907 pp. він навчався в Чернігівському духовному училищі

У 1907—1913 pp. — в семінарії.

У 1913р. Тичина вступив до Київського комерційного інституту, працював обліковцем Чернігівського губернського земства, підробляв помічником хормейстера в театрі М.Садовського, завідувачем відділу хроніки газети «Нова рада», редактором журналу «Світло».

З 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін.

Протягом 1913— 1914 pp. Тичина публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє».

Восени 1916р. поет повертається до Києва, працює помічником хормейстера в театрі М. Садовського, знайомиться з Л. Курбасом, композитором К.Стеценком, під впливом «Лісової пісні» Лесі Українки починає писати драматичну поему «Дзвінко блакитне».

У 1918р. Тичина став членом редколегії газети «Рада», вийшла перша книжка його віршів «Сонячні кларнети», яка була зустрінута критикою з ентузіазмом.

У 1920 р. виходять збірки П. Тичини «Замість сонетів і октав», «Плуг».

У 1923р. він переїздить до Харкова, стає членом редколегії щойно організованого місячника «для широких кіл інтелігенції» — «Червоний шлях», бере активну участь у громадсько-культурному житті (працює в щойно заснованій тоді Українській асоціації сходознавства).

У 1924р. виходить його збірка «Вітер з України».

Місія громадянської поезії в практичній естетиці сталінізму, на жаль, у значній мірі сприйнятій і П.Тичиною, зводилась до трьох понять — «оспівувати», «закликати» і «боротись». У цьому ключі було витримано чи не більшість віршів у передвоєнних збірках поета — «Чернігів» (1931), «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь і ніжність» (1941). Написані на підтвердження скороминучих гасел, вони й померли разом зі своїм часом.

У роки Великої Вітчизняної війни (1941 -1945) П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначніших творів поета цього періоду була поема «Похорон друга» (1942). Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми — свідомість людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні.

Серед поем П. Тичини найфундаментальнішою можна вважати симфонію «Сковорода», видану посмертно. Писалась вона протягом мало не всього творчого життя поета. (Перші розділи її опубліковані 1923р. в журналі «Шляхи мистецтва», потім робота над поемою продовжувалась у 1923-1934 і 1939—1940 pp., а збирання матеріалів тривало до 50-х років). Така надмірна увага до постаті Сковороди — не випадкова, адже Григорій Сковорода — духовний батько Тичини періоду «Сонячних кларнетів». З 1929р. поет є дійсним членом Академії наук України. В галузі історії літератури та критики залишив по собі значну есеїстичну спадщину. Особливо багато зробив П. Тичина для розширення й зміцнення інтернаціональних взаємозв'язків української літератури. Знаючи французьку й старогрецьку мови, опанувавши вірменську, не раз практично звертаючись до тюркських і грузинської мов, багато працював на терені перекладацтва, збагативши українське письменство набутками інших літератур.

Протягом 1943—1948 pp. Тичина очолював Міністерство освіти України.

Помер поет 16 вересня 1967 р.

Раптом…брязнуло враз! І ридально навік

розірвалось…

І бездонним проваллям дихнула порожня луна.

від кларнета твого – пофарбована дудка

зосталась

в окривавлений Жовтень – ясна обернулась

Весна.

Є.Маланюк
Цими рядками поет Є.Маланюк зміг виразити увесь трагізм долі Павла Тичини. В.Стус писав, що «в історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням».

Перша збірка Павла Тичини «Сонячні кларнети» дала підстави говорити про появу одного з найсамобутніших поетів-новаторів нової епохи.
Загальна характеристика збірки «Сонячні кларнети».

Збірка «Сонячні кларнети» вийшла друком у 1918 році. До неї П.Тичина включив 44 свої твори, які умовно можна поділити на три тематичні групи.

До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це вірші «Гаї шумлять…», «Десь надходила весна…», «Не дивися так привітно…», «Подивилась ясно…», «О панно Інно…», «Туман», «Сонце», «Вітер», «Дощ», «Пастелі» (цикл) та ін. поезії вражають красотою образів і чуттям природи.

Друга група – вірші про народне горе, спричинене Першою світовою війною. «Хтось гладив ниви і поля…», «Іще пташки…». У них відчувається нова експресивно виражена емоційна тональність. Поет майстерно передає настрої і почуття.

Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція. Тут, як і в попередніх творах, Павло Тичина – передовсім гуманіст, який, глибоко вболіваючи за трагічну долю свого народу, показує революцію в її страшній суті.

Значну частину творів цієї збірки написано між двома революціями (Лютневою і Жовтневою).

Збірка «Сонячні кларнети» є поетичним виразом світовідчуття і світорозуміння нового покоління творчої інтелігенції. Винесений у заголовок книги незвичайний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній тепла і світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найуніверсальнішому її значенні.

«Душа моя сонця намріяла…» – цей наскрізний образ є ключем для розуміння самобутності стилю поета.
Аналіз поезій П.Г.Тичини.

«Ви знаєте, як липа шелестить?..»

Поезія належить до жанру пейзажної лірики. Ліричні пейзажі – це своєрідна форма художнього пізнання людської душі. Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить?..» – пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні твори, де картини природи пов’язані з душевними настроями, а події людського життя часто виступають як паралель до явищ природи. У цій поезії відчутна єдність пейзажного образу і ліричного настрою. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. Картини природи і людські почуття чергуються.

Інтимно-пейзажна мініатюра «Ви знаєте, як липа шелестить...» устами ліричного героя проголошує гімн коханню, радості буття, що невіддільне від природи. Безпосереднє звернення до читача, незакінчені речення-умовчання роблять поезію щирою, задушевною, пробуджують найкращі, найромантичніші почуття.
«Арфами, арфами…»

І П. Тичина був мистецьки обдарованою людиною (співав, малював), тому у його віршах багато музики, кольорів. Звуки весни він порівнює зі звуками арфи. Весна уявляється йому то ніжною дівчиною закосиченою, то боєм нового, що відроджується, й старого відживаючого, то сміхом і плачем «перламутровим». Оригінальність мислення поета, його уяви підкреслюється авторськими неологізмами («самодзвонними», «ніжнотонними»), особливими світлими тонами й оптимістичними ритмами.

Критик Леонід Новиченко про вірш «Арфами, арфами...» сказав, що до збірки «Сонячні кларнети» епіграфом «слід було б взяти цю чудову за своїм «золотим» мажором пісню юності, цей широкодзвонний, неначе й справді виконаний на арфі, гімн весні».

У поезії чотири строфи. Фабула розмежована і поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси живописний портрет її: «Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена». Друга строфа віщує грозу картиною хмар-дум, якими вкривається небо. У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками і співом жайворонка. В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших (у змістовому і художньому планах) слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення і віршованого рядка (самодзвонними, ніжнотонними, перламутровий), символічні за змістом і важкі в евфонічному відношенні, а до того ж ще займають інверсійні позиції.

Головні, ударні рядки в поезії закінчуються чоловічими римами, наповнюючи енергією й усі інші рими. Для надання урочистості, розкотистості поет майстерно користується властивостями голосних звуків.

Візьмімо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш:

«Арфами, арфами... Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лункості, розложистості. Звуки а і о — музичні крила цієї поезії.

Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначалися ще літературознавцями 20—30-х років.

Вірш «Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами, змальованими талановитим митцем. Передусім дивної краси портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квітки-перли») переплітається з голубим кольором, що допомагає ліричному вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворювати складний спектр почуттів юної закоханої душі.

Тичинина весна дуже схожа на дівчину Весну, змальовану Сандро Ботічеллі, струнку юнку в розкішній світлій сукні, оздобленій витканими ніжними квітковими узорами. її золотисто-пшеничне волосся уквітчане вінком. На лебединій шиї різнобарвна гірлянда. Юне обличчя смутне і мудре, тонкі руки підтримують троянди, які не падають, а потопають у темно-зеленому трав'яному килимі. Як і Сандро Ботічеллі, Тичина читає книгу природи очима мрійника і хлібороба. Отож Весну він бачить з «колосом вій».


^ Погляд поета на проблему національного відродження України.

Поема «Золотий гомін», написана влітку 1917 р., передає піднесений святковий настрій від сподівань на здійснення мрій народу про право жити вільним господарем на своїй землі. . Жанр – лірична ораторія.

Розкута, без видимої сюжетної лінії, поема вся націлена на створення єдиного мажорного символу – образу української волі, українського тріумфу. В українській поезії вперше постав образ дужого молодого народу, здатного творити власну історію, в рішучий момент вибору долі.

Та поема пройнята й тривогою, в ній є лиховісні символи. Ворожі сили асоціюються з образом «чорного птаха», який розкривається в кількох аспектах:

  • в ньому вгадується російський монархічний орел;

  • провісництво жахливого майбутнього;

  • можливо, це документальне свідчення про засилля гайвороння в ті дні над Києвом;

  • зловісний образ «брата».

Але це тільки жахливі знаки, передчуття рокованості. А завершує поему оптимістичний акорд – золотий гомін – образ, перейнятий відчуттям щастя, здійсненої мрії і велетенської духовної міці.

«Особливістю поеми є те, що в ній найменшою мірою відображені події, а найбільшою – той емоційний, масовий, соціально-психологічний стан – стан величезної емоційної піднесеності, радості й тривоги, якими після повалення царського самодержавства був охоплений і сам поет, і ті, хто його оточував…»

^ Костенко Н.В. Поетика

Павла Тичини. – К., 1982.с. 152.

Тетраптих «Скорбна мати» (1918) – це апофеоз скорботи, реквієм над тисячами невинних жертв революції. Образ покійної матері Марії переростає в образ Божої Матері, в якому узагальнено і долю Божої Матері, й страждання України.

Кожен з чотирьох віршів циклу починається одним і тим же образом: «Проходила по полю…». Так вимальовується динамічна картина страждань рідної землі, яка потрапила в криваву орбіту громадянської війни. Вражає, що «в житах» ( а це одвічний символ життя) «чийсь труп» «чорніє». У підтексті тетраптиху прочитується національна руїна України, висловлюється вона й сльозами Божої Матері:

Як страшно!.. Людське серце

До краю обідніло.

Страшно, коли поле, замість того, щоб родити хліб, « в могилах…мріє». Звідси і страшне й болюче пророцтво-застереження: «Не буть ніколи раю у цім кривавім краю…».

Схожі:

Група Дата Предмет українська література iconПредмет Дата Студент Інформатика Група
Перегляньте вміст свого комп’ютера. Випишіть назви дисків свого комп’ютера І їх типи дискета, жорсткий
Група Дата Предмет українська література iconЗа концепцією розвитку гуманітарної сфери України, яка є пріоритетною...
Відповідно, у сьогоднішній загальноосвітній системі предмет “українська література” набуває особливої актуальності
Група Дата Предмет українська література iconАвраменко О. М., Українська література: Підручник для 8 класу загальноосвітніх...
Складено за програмою, затвердженою Міністерством освіти І науки України: Українська література: 5-12 класи. Програма для загальноосвітніх...
Група Дата Предмет українська література iconАвраменко О. М., Українська література: Підручник для 8 класу загальноосвітніх...
Складено за програмою, затвердженою Міністерством освіти І науки України: Українська література: 5-12 класи. Програма для загальноосвітніх...
Група Дата Предмет українська література iconАвраменко О. М., Українська література: Підручник для 7 класу загальноосвітніх...
Складено за програмою, затвердженою Міністерством освіти І науки України: Українська література: 5-12 класи. Програма для загальноосвітніх...
Група Дата Предмет українська література iconСлоньовська О. В. Українська література: Підручник для 7 класу загальноосвітніх...
Складено за програмою, затвердженою Міністерством освіти І науки України: Українська література: 5-12 класи. Програма для загальноосвітніх...
Група Дата Предмет українська література iconЛекція Тема: Вступ до предмету, предмет та завдання дисципліни
Мета: дати уявлення студентам про предмет, мотивувати на вивчення дисципліни, зацікавити предметом та донести сутність понять група,...
Група Дата Предмет українська література iconДиплом І ступеня нагороджені: Відділення літературознавства, фольклористики...
Секція «Українська література» Олійник Вікторія Олександрівна, учениця 9 класу Гнатовецької зош І-ІІІ ст. (науковий керівник Бандровська...
Група Дата Предмет українська література iconДиплом І ступеня нагороджені: Відділення літературознавства, фольклористики...
«Українська література» Галашевський Євген Ігорович, учень 10 класу Чорноострівського навчально-виховного комплексу (науковий керівник...
Група Дата Предмет українська література iconЗ поезії Бєлоусової Ганни Миколаївни
Улюблений предмет українська мова, зарубіжна література та музика. У вільний час пише вірші І твори. Читає літературу про фантастику,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка