Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій




НазваДипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій
Сторінка1/7
Дата конвертації25.02.2013
Розмір1.33 Mb.
ТипДиплом
uchni.com.ua > Право > Диплом
  1   2   3   4   5   6   7
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Сєверодонецький інститут

Доброреза Віталія Вікторовича


ДИПЛОМНА РОБОТА




Тема: Правове регулювання іноземних інвестицій





Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………....3

1 Поняття та сутність іноземних інвестицій в Україні, як об’єкту правовідносин в сфері інвестування…………………………………………………………………….…6

1.1 Поняття та суб’єкти іноземного інвестування в Україні…………………..………6

1.2 Види та форми іноземних інвестицій в Україні……………………..…………….15

1.3. Законодавство, що регулює іноземне інвестування в Україні……………..……24

2 Механізм правового регулювання та основні категорії в сфері іноземного інвестування……………………………………………………………..………………34

2.1 Сутність та загальні інститути механізму правового регулювання іноземних інвестицій…………………………………………………………………..……………34

2.2 Договірне регулювання правовідносин в сфері іноземного інвестування……...49

2.3 Гарантії іноземних інвестицій та можливість їх захисту……………………..….69

3 Проблеми та перспективи розвитку правового регулювання іноземних інвестицій в Україні………………………………………………………………………………...…76

3.1 Проблеми та недоліки правового регулювання іноземних інвестицій…….……76

3.2 Шляхи вирішення проблем правового регулювання іноземних інвестицій…....87

3.3 Перспективи та прогнози розвитку правового регулювання іноземних інвестицій в Україні………………………………………………………………………………....95

Висновки……………………………………………………………………………..….99

Список використаних джерел………………………………………………………....102

Додатки……………………………………………………………………………...…..107

Вступ

Загальновідомо, що розмір іноземних інвестицій в економіці держави безпосередньо впливає на рівень життя нації та економіку відповідної країни загалом. Саме тому важливим штрихом до міжнародно-правового портрету кожної країни є ставлення держави та її органів влади до іноземних інвестицій, рівень гарантій інвестиційної діяльності та репатріації отриманих прибутків.

Після розширення Європейського співтовариства Україна стала привабливим місцем для інвестування у зв’язку з тим, що на сьогодні лишається фактично єдиним «оазисом» у східній Європі для розміщення виробничих площ для мультинаціональних компаній, – дешева робоча сила, доступні ресурси та об’єкти інвестування, багатомільйонний ринок збуту тощо.

Саме ці чинники свого часу призвели до шаленого підйому інвестиційної діяльності в країнах колишнього соціалістичного табору Східної Європи, – Словаччині, Чехії, Угорщині, Польщі.

Ці країни значно випередили Україну за темпами зростання національного валового продукту завдяки правильній інвестиційній політиці, що була спрямована саме на залучення та стимулювання іноземних інвесторів, які могли б безперешкодно інвестувати в економіку та мати гарантії повернення інвестицій.

Однак на сьогодні Україна не надає іноземним інвестиціям належного рівня правового захисту. Нестабільне та суперечливе законодавство, корумпована влада, а також низка інших чинників, попри шалений потенціал країни, не дозволяють Україні залучити необхідний обсяг інвестицій для розвитку економіки.

Тому зараз дуже актуальною стає потреба у всебічному та досконалому вивченні, розгляді та аналізі питань правового регулювання іноземних інвестицій, особливо тих проблем та недоліків які на сьогодні має українське законодавство в цій сфері. Бо більшість питань з цього приводу є не достатньо висвітлені у роботах вітчизняних науковців та практиків. Це дасть змогу виправити допущені раніше помилки та знайти шляхи подолання існуючих проблем правового регулювання іноземних інвестицій в Україні. Що стане передумовою залучення необхідного обсягу інвестицій в економіку України.

Об’єктом дослідження роботи є правовідносини, що виникають в результаті здійснення іноземними інвесторами інвестицій в Україну.

Метою даної роботи є структурне та докладне розкриття теми за допомогою аналізу чинного законодавства в сфері іноземного інвестування, спроба окреслити певні шляхи вирішення існуючих проблем та напрямки розвитку правового регулювання цього питання у майбутньому.

Основними завданнями, які необхідно розв’язати в процесі виконання дипломної роботи є висвітлення:

  • питань пов’язаних з поняттям та суб’єктами іноземних інвестицій;

  • питання видів та форм іноземних інвестицій;

  • законодавства, що регулює іноземне інвестування в Україні;

  • питань сутності та загальних інститутів механізму правового регулювання іноземних інвестицій;

  • питань договірного регулювання правовідносин в сфері іноземного інвестування;

  • питань гарантій іноземних інвестицій та можливості їх захисту;

  • питань проблем та недоліків правового регулювання іноземних інвестицій;

  • шляхів вирішення проблем правового регулювання іноземних інвестицій;

  • перспектив та прогнозів розвитку правового регулювання іноземних інвестицій в Україні;

Для розкриття теми роботи, мною були використані такі методи дослідження як порівняльний, спеціально-юридичний, логічний, статистичний, прогностичний та метод сходження від абстрактного до конкретного.

При написанні роботи мною було використане законодавство України та інших країн, що до іноземного інвестування, міжнародно-правові акти в цій сфері, наукові праці, дослідження, коментарі таких вчених та фахівців як Федоренко В. Г., Вишняков А. К., Шишка Р. Б., Медведчук В. В., Богуславський М.М., Богатирьов А. Г., Вознесенська Н. Н., , Бершеда Є. Р., Купагин М. М. та інших, а також наукова література у вигляді підручників, учбових посібників, та інша додаткова література.

При написанні роботи мене особливо зацікавило питання державних гарантій іноземних інвестицій, бо воно на мою думку є найбільш проблемним та суперечливим. Тому я приділив особливу увагу цьому питанню у своїй роботі.

1 Поняття та сутність іноземних інвестицій в Україні, як об’єкту правовідносин в сфері інвестування

1.1 Поняття та суб’єкти іноземного інвестування в Україні

Світовий досвід свідчить, що найкоротшим шляхом піднесення на якісно новий рівень розвитку продуктивних сил країни є оптимальне використання іноземних інвестицій у різноманітних організаційно-правових формах. Правильна збалансована політика держави з питань іноземного інвестування, дасть змогу залучити необхідну кількість іноземного капіталу та уникнути його експансії. Основу сучасної ринкової економіки становлять відносини, пов’язані з інвестуванням у виробництво матеріальних благ. У врегулюванні цих відносин важлива роль належить правовим засобам. При цьому об’єктом регулювання є інвестиція як елемент матеріальних відносин.

В економічній та юридичній літературі стосовно природи інвестицій існують суперечливі погляди. Поняттям “інвестиції” не охоплюються комерційні угоди, такі, як продаж товарів або аналогічні торговельні операції. На практиці під інвестиціями розуміють традиційні інвестиції у формі капітальних вкладень, внески у спільні підприємства або позики, а також інші види інвестування, які здійснюються на основі контрактів з розподілом одержаного прибутку між учасниками. М. Богуславський розрізняє державні інвестиції та приватні.[44] Під державними інвестиціями він розуміє позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. Йдеться про відносини між країнами, які регулюються міжнародними договорами. Приватними є інвестиції, що надаються приватними фірмами, компаніями або громадянами однієї держави відповідним суб’єктам іншої держави. Інвестиційні відносини настільки складні та різноманітні, що в багатьох випадках відносини між державами та між приватними особами взаємопов’язані. Такий зв’язок виявляється й у випадках суброгації, коли інвестор передає всі свої права та вимоги державі. Існує й така конструкція відносин, за якої матеріальні зобов’язання держави боржника за одержаними кредитами задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав, одержаних приватним інвестором у країні боржника. Є. Черевик вважає, що інвестиція — це капітал, нагромаджений і не використаний для споживання за певний період виробничої діяльності та знову вкладений у виробництво.[42] Термін “інвестиція” переважно вживається у розумінні “капітальні вкладення”. Н. Кузнєцова, зазначає, що поняття “інвестиції” та “капітальні вкладення” співвідносяться як категорії загального й окремого: інвестиція у відтворення основних фондів і приріст матеріально-виробничих запасів здійснюється у формі капітальних вкладень.[44]

У літературі під інвестиціями здебільшого розуміють вкладення фінансових і матеріально-технічних засобів з метою одержання бажаного соціально-економічного ефекту. Інвестиції поділяють на фінансові та реальні. До фінансових належать вкладення фінансових коштів для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, цільові вклади, банківські депозити. До реальних — капітальні вкладення у нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння і підтримання виробництва, а також вкладення коштів у створення матеріально-виробничих запасів. Дуже часто під іноземними інвестиціями мають на увазі іноземні капітали, вкладені у підприємство за кордоном. Наприклад, Ф. Хеніус у зовнішньоторговельному словнику визначив, що “іноземні інвестиції — це інвестиції, експортовані з однієї країни і вкладені на території іншої”.[44] Дещо ширше трактування поняття іноземних інвестицій пропонує Н. Вознесенська. Під терміном “іноземні інвестиції” вона розуміє таке надання коштів іноземним інвестором, за якого обов’язковою є економічна діяльність (за участю або без участі місцевого капіталу), що зумовлює створення виробничого об’єкта, який сприяє розвитку економіки держави, підвищенню її економічного потенціалу.[38]

Термін “іноземні інвестиції” визначено у законодавстві України. Для того щоб визначити поняття інвестицій та інвестування, треба передусім звернутися до легального визначення, згідно зі ст.1 Закону України « Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції це - кошти які вкладаються іноземними інвесторами у об’єкти інвестиційної діяльності згідно з законодавством України, з метою одержання прибутку.[12] При цьому загальний Закон більш детально формулює поняття інвестиції, згідно ст.1 та 2 Закону від 18.09.91р. “Про інвестиційну діяльність” інвестиціями є усі види майнових та матеріальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької а також інших видів діяльності, в разі чого створюється прибуток , або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно; майнові права, які витікають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних та технологічних, комерційних та інших знань. Оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих; права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, обладнанням; інші майнові права та кошти.[13]

У Господарському кодексі України від 16.01.2003р. наведене поняття інвестиції в галузі господарювання: ( довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об’єкти господарської діяльності, з метою отримання прибутку чи досягнення іншого соціального ефекту) ст. 326. Під терміном вкладення тут розуміється не інвестиція як матеріальний предмет, а інвестування як дія чи процес.[8] Тому поняття інвестування, приведене у ст. 326 ГКУ, не співпадає з визначенням частини першої ст.1 Закону від 18.09.91р. “Про інвестиційну діяльність”: ( інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних коштів, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток чи досягається соціальний ефект. Інвестування як процес також визначається в Законі України від 18.09.91 р. іншим чином: ( сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій) ст.2..[40]

Інший підхід до визначення інвестиції демонструє податкове законодавство. Згідно ст.1 Закону України від 28.12.94р. “Про оподаткування прибутку підприємств” інвестиція визначається як господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів немайнових активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на грошові кошти чи майно. При цьому інвестиції підрозділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції. Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання споруд, та інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та немайнових активів, які підлягають амортизації. Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, передбачаючи придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції підрозділяються на прямі та портфельні. Пряма інвестиція – господарча операція, передбачаючи внесення грошових коштів або майна в уставний фонд юридичної особи в обмін на корпоративні права, імітовані такою юридичною особою. Портфельна інвестиція – господарча операція, передбачаюча придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку. Під реінвестицією слід розуміти господарчу операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій

Законодавство країн СНД, яке регулює іноземні інвестиції, підходить загалом з однакових позицій до їх визначення. Так, згідно із Законом Республіки Казахстан “Про іноземні інвестиції” від 27 грудня 1994 р. (зі змінами та доповненнями) іноземні інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених іноземними інвесторами в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.[44]

Закон Російської Федерації “Про іноземні інвестиції в РСФСР” іноземними інвестиціями називає усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу).

Отже, інвестиції — це по-перше, речі, цінні папери, грошові кошти, результати інтелектуальної діяльності та майнові права. По-друге, ознакою іноземних інвестицій є їх вкладення в об’єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту. Таким чином, можна дати узагальнене визначення іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції — речі, грошові кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної діяльності, вкладені іноземним інвестором (у передбачених законом формах) в об’єкти інвестиційної діяльності на території України з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

Суб’єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності, згідно із законодавством України (ст.1 Закону України « Про режим іноземного інвестування», ст.390 Господарського кодексу , можуть бути громадяни та юридичні особи України або іноземних держав, а також держави.[8]

Національне законодавство країн по-різному підходить до визначення поняття “іноземний інвестор”.

Стаття 390 ГКУ так визначає суб’єктів господарювання з іноземними інвестиціями: це юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України; іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України; міжнародні урядові та неурядові організації; інші держави; інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, визначені законом.

Стаття 50 “Діяльність іноземних підприємств в Україні” відносить до них і громадян. Чимало країн, в яких діють спеціальні правові акти щодо регулювання інвестиційної діяльності, згадують про інвестора загалом, не

даючи тлумачення терміна “іноземний інвестор”. В інших країнах можуть існувати різні підходи для визначення цього поняття. В одних випадках це робиться через перелік чітко окреслених ознак, притаманних іноземному інвестору. Наприклад, відповідно до Закону Республіки Казахстан від 27 грудня 1994 р. “Про іноземні інвестиції” (із змінами і доповненнями) іноземними інвесторами визнаються іноземні юридичні особи, іноземні громадяни, особи без громадянства, громадяни Республіки Казахстан, які мають постійне місце проживання за кордоном, за умови, що вони зареєстровані для ведення господарської діяльності в країні їх громадянства; іноземні держави, міжнародні організації. Термін “іноземний інвестор” може також визначатися через детальний перелік категорій інвесторів. Наприклад, у законі Російської Федерації “Про іноземні інвестиції в РСФСР” від 4 липня 1991р. (зі змінами) передбачено, що іноземними інвесторами можуть бути:

• іноземні юридичні особи, у тому числі компанії, фірми, підприємства, організації або асоціації, які створені та наділені повноваженнями здійснювати інвестиції відповідно до законодавства країни, де вони розташовані;

• іноземні громадяни, особи без громадянства, громадяни колишнього СРСР, які постійно проживають за кордоном, за умови, що вони зареєстровані з метою здійснення господарської діяльності в країні громадянства або постійного проживання;

• іноземні держави;

• міжнародні організації.

Аналогічний підхід до визначення поняття “іноземний інвестор” закріплено у болгарському Законі “Про економічну діяльність іноземців та захист іноземних інвестицій” від 16 січня 1992 p., який містить перелік тих, хто відповідно до цього закону вважається іноземною особою, але не пропонує загального визначення цього поняття.

Дуже часто термін “іноземний інвестор” визначається через прив’язку до інвестиційної діяльності взагалі. Наприклад, у Законі України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. іноземними інвесторами вважаються суб’єкти, які здійснюють інвестиційну діяльність на території України. У цьому ж Законі надається перелік суб’єктів інвестиційної діяльності, який не є вичерпним. Нижче наведено визначення правовими актами різних країн кола іноземних інвесторів. Хорватія: до правових актів, що окреслюють коло потенційних іноземних інвесторів, належать Конституція країни, Цивільний кодекс, Закон про компанії, Акт про основні права, пов’язані з власністю, валютне законодавство тощо. Конституція Хорватії містить положення про іноземних фізичних та юридичних осіб, які можуть займатися підприємницькою діяльністю у Хорватії, та про їхні права й обов’язки. Інші законодавчі акти оперують тими самими категоріями потенційних іноземних інвесторів, пов’язуючи їх діяльність з конкретними сферами, які регулюються цими актами.

Чехія: коло потенційних іноземних інвесторів визначається Конституцією та деякими іншими правовими актами, що стосуються діяльності компаній тощо. Конституція Чехії містить лише загальні положення про іноземних фізичних та юридичних осіб і про їх права та обов’язки, що випливають з національного законодавства.

Польща: Закон “Про товариства з іноземною часткою” від 14 червня 1991 р. відносить до кола потенційних інвесторів фізичних осіб, чий зареєстрований офіс розташовано за межами Польщі; компанії, які не є юридичними особами і створені відповідно до іноземного законодавства.[42]

Законодавство країн, в яких існують спеціальні правові акти про іноземні інвестиції, як правило, детальніше визначає коло потенційних іноземних інвесторів. Так, за Законом України “Про режим іноземного інвестування” до них належать

• юридичні особи, створені відповідно до іншого законодавства, ніж законодавство України;

• фізичні особи-іноземці які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

• інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визначаються такими відповідно до законодавства України.

У визначенні кола потенційних іноземних інвесторів важливу роль відіграє аналіз змісту відповідних положень законів. Так, Закон Болгарії “Про економічну діяльність іноземців та захист іноземних інвестицій” 1992 р. зараховує до кола іноземних інвесторів:

• іноземні юридичні особи, зареєстровані за кордоном;

• фізичні особи, які є громадянами іноземних держав і мають місце постійного проживання за межами Болгарії.

З цього випливає, що іноземні компанії, які не зареєстровані за кордоном, не розглядаються як іноземні інвестори, тобто на них не поширюється режим іноземного інвестування, закріплений у правових актах країни. Громадяни Болгарії, що мають подвійне громадянство, у разі інвестиційної діяльності в країні можуть вибирати: користуватися правами громадянина Болгарії чи тієї країни, громадянами якої вони є.

З’ясування питання про коло іноземних інвесторів було б неповним, якщо не визначити критерії для тлумачення поняття “іноземний”. У багатьох країнах при визначенні кола іноземних інвесторів до уваги береться лише місце проживання фізичної особи та місцезнаходження зареєстрованого офісу юридичної особи. Якщо при з’ясуванні кола іноземних інвесторів не вказати відмінність між громадянином країни інвестування та іноземним громадянином, між національною та іноземною компаніями, то на практиці громадянин країни, на території якої здійснюється інвестиція, може бути віднесеним до категорії іноземних інвесторів, якщо попереднє місце його постійного проживання було за межами такої країни. Докази та визначення того, що місцем проживання є країна постійного перебування або офіційного місця проживання, повинні виходити з норм її права.

Крім того, слід також врахувати й те, чи встановлює закон вимогу, щоб фізична або юридична особа мали постійне місце проживання або місцезнаходження за кордоном. Якщо, наприклад, юридична особа має кілька місць (країн) перебування, то до уваги береться тільки право країни постійного місцезнаходження.

У Канаді існує інший підхід щодо визначення належності до іноземних інвесторів: Закон Канади “Про іноземні інвестиції” 1985 р. поділяє юридичних осіб на національних та іноземних інвесторів. Для визначення цих категорій використовуються поняття “канадці” та “не канадці”. Поняття “канадець” поширюється на:

• канадських громадян, якщо йдеться про фізичних осіб-резидентів, які здійснюють трудову діяльність в Канаді та мають там постійне місце проживання;

• підприємства, створені органами влади;

• підприємства, які контролюються канадцями.

В Україні іноземні інвестори мають дотримуватися законодавства України та не завдавати шкоди її державним, соціальним та економічним інтересам. Держава не може націоналізувати іноземні інвестиції (в Україні вони не підлягають націоналізації, ч. 3 ст. 397 ГКУ). Органи державної влади та їх посадові особи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів під час стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Реквізування може бути здійснене лише на підставі рішення органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України, у порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 397 ГКУ). Компенсація, що сплачується в цих випадках іноземному інвестору, має бути адекватною, ефективною і визначеною на момент виконання рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації за цим рішенням повинна бути негайно сплачена у валюті, в якій було здійснено інвестиції, або в іншій, прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства. Законом можуть бути передбачені відсотки на суму компенсації (ч. 6 ст. 397 ГКУ).

Таким чином, сприятливе регулювання в Україні іноземних інвестицій на рівні кодифікованого акта усуває основні, зазначені вище, перешкоди для іноземного інвестування, а введення якісно нових гарантій має сприяти їх ширшому залученню в економіку країни.

1.2 Види та форми іноземних інвестицій в Україні

Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у видах, передбачених законом. Такими видами інвестицій є: конвертована валюта, цінні папери, валюта України за реінвестування, рухоме та нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права, а також права інтелектуальної власності, права на здійснення господарської діяльності та ін.

Конвертована валюта -
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій iconЕкономіка
Проаналізована динаміка прямих іноземних інвестицій в Україну та прямих інвестицій з України в економіку країн сві­ту, визначено...
Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій iconРоль іноземних інвестицій
Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України
Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій iconПлан Зовнішньоекономічна діяльність та її регулювання Правовий режим іноземних інвестицій

Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій iconТема: правове регулювання
Містобудівна документація: види, порядок розробки І затвердження, правове значення. Порядок врахування громадських інтересів при...
Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій iconДипломна робота. Тема “Митне законодавство та його вплив на діяльність підприємств”
Розділ 1 теоретичні основи та роль митного законодавства для регулювання діяльності об’єктів господарювання
Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій iconДипломна робота Тема: Земельні правовідносини в Україні
...
Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій iconВплив іноземних інвестицій на банківську сферу україни: позитивні...
Вплив іноземних інвестицій на банківську сферу україни: позитивні І негативні сторони
Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій iconЗакон України «Про авторське право І суміжні права»
Тема: Нормативно-правове регулювання інтелектуальної власності в Україні на межі ХХ – ХХІ ст
Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій iconТема: «Договір лізингу»
Розділ історичні передумови виникнення договору лізингу та його правове регулювання в Україні
Дипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій iconДипломна робота. Тема: “Векселі та вексельний обіг”
Види векселів
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка