Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція




НазваДипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція
Сторінка1/7
Дата конвертації02.03.2013
Розмір1.02 Mb.
ТипДиплом
uchni.com.ua > Право > Диплом
  1   2   3   4   5   6   7



ДИПЛОМНА робота



на тему:

Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція

Київ – 2010



ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОСТІЙНО ДІЮЧОЇ ІНСТИТУЦІЇ У СФЕРІ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА……………………………………………..7
1.1. Зародження ідеї та перші спроби створення постійно діючої інституції у сфері міжнародної кримінальної юстиції…………………………………………..7
1.2. Створення військових трибуналів ad hoc як основний етап становлення міжнародної кримінальної юстиції………………………………………………..13
РОЗДІЛ 2

СТРУКТУРА ТА КОМПЕТЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ, ПОРЯДОК ПРИЙНЯТТЯ ТА ВИКОНАННЯ ЙОГО РІШЕНЬ………...31
2.1. Структура Міжнародного кримінального суду……………………………...31
2.2. Компетенція Міжнародного кримінального суду…………………………...39
2.3. Порядок прийняття та виконання рішень Міжнародним кримінальним судом………………………………………………………………………………...50
РОЗДІЛ 3

СПІВРОБІТНИЦТВО ДЕРЖАВ ТА МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ………………………………………………………………………………..63
3.1. Міжнародний кримінальний суд та держави-учасниці Римського статуту.63
3.2. Міжнародний кримінальний суд та США……………………………………73
3.3. Міжнародний кримінальний суд та Україна…………………………………77
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...84
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….87
ДОДАТОК 1


^ ВСТУП
Актуальність теми. Важливим засобом забезпечення стабільності міжнародно-правових відносин є формування у системі міжнародного права інституту міжнародної кримінальної юстиції. Її поява зумовлена передусім необхідністю утворення дієвого механізму захисту міжнародного правопорядку, що все частіше потерпає в результаті міжнародних конфліктів, які неминуче призводять до порушення основних міжнародно-правових принципів та ведуть до скоєння міжнародних злочинів, загострення проблеми міжнародного тероризму, а також потреби встановити чіткі межі міжнародної кримінальної відповідальності держав та індивідів.

Зміни, що відбуваються останнім часом у сфері міжнародного правопорядку об’єктивно потребують адекватної реакції міжнародного права для запобігання порушень невід’ємних прав людини та нації, швидкої і постійної реакції на скоєння міжнародних злочинів.

Попри всі наміри міжнародного співтовариства запобігти збройним конфліктам, масовим порушенням невід’ємних прав людини та нації, значного поширення набуло вчинення міжнародних злочинів, які лише у XX столітті спричинили мільйони невинних смертей та призвели до винищення цілих народів та націй. Тому однією з найактуальніших проблем міжнародно-правових відносин сучасності є проблема ефективного реагування та запобігання найбільш жорстоким злочинам глобальних масштабів.

Усі ці та інші проблеми, пов’язані із захистом міжнародного гуманітарного права, зумовили необхідність утворення Міжнародного кримінального суду, який повинен стати інструментом міжнародної кримінальної юстиції. Його завдання і функції визначені Римським статутом 1998 року. Цей документ передбачає процедуру притягнення до відповідальності осіб, що скоїли міжнародні злочини, містить перелік таких злочинів, визначає підстави міжнародної кримінальної відповідальності та принципи співробітництва держав у міжнародному кримінальному судочинстві.

Починаючи з 40-х років 20 ст. вченими-юристами у вітчизняній та зарубіжній літературі досить активно дискутувались декілька концепцій міжнародного кримінального права. Вітчизняна доктрина й дотепер негативно ставиться до ідеї існування міжнародного кримінального права як однієї з галузей міжнародного публічного права. Однак існування такої галузі міжнародного публічного права відображає об’єктивний процес інтернаціоналізації кримінального права. По суті, в Україні відсутні наукові роботи, присвячені комплексному дослідженню питань співробітництва держав у сфері протидії злочинності та власне процедурі співробітництва у сфері кримінального судочинства. Це стає надзвичайно актуальним у зв’язку з початком функціонування Міжнародного кримінального суду як першого постійно діючого міжнародного судового органу у цій сфері. Постає питання не лише про матеріальну частину кримінального права, але й про порядок реалізації цієї галузі права – міжнародного кримінального процесуального права [3, с.47].

На сьогодні питанням міжнародного кримінального права займаються такі видатні вчені (серед яких є й автори проекту Римського договору МКС) – М. Шеріф Бассіоні, А. Ціммерман, О. Тріфтерер, В. Шабас, Ф. Кірш та інші. Серед вітчизняних юристів-міжнародників, які у свій час досліджували це питання, були Г.І. Тункін, А.Н. Трайнін, Н.Н. Полянський, В. Грабар, М.Ю. Рагінський, С.Я. Розенбліт, В. Пелла, В.А.Василенко, І.І. Лукашук, Е.А. Пушкін, А.В. Наумов.

Актуальність дипломної роботи зумовлена ще й тим, що такі проблеми, як: відповідальність індивідів за скоєні міжнародні злочини; при розслідуванні мінародних злочинів невизнання Судом імунітетів посадових осіб держави, що скоїли такі злочини; відмінність понять «екстрадиція» та «передача» злочинців та інші — не були предметом дискусій на достатньо високому рівні в Україні. Саме тому, на мою думку, Конституційний Суд України не був спроможним об’єктивно розтлумачити положення Римського договору і винести «справедливий» висновок щодо відповідності цього документу Конституції України.

Всі ці обставини зумовлюють актуальність проблеми існування міжнародної кримінальної відповідальності та Міжнародного кримінального суду і вимагають впровадження результатів конференції держав-учасниць Римського договору 1998 року у практику міжнародного права.

^ Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є всебічний, комплексний правовий аналіз Статуту МКС 1998 року як основного джерела, що визначає підстави і види міжнародної кримінальної відповідальності за міжнародні злочини, а також стадії і процедуру міжнародного кримінального судочинства.

Задачі дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у тому, щоб:

  • визначити об’єктивні передумови створення Міжнародного кримінального суду, попередником якого були міжнародні трибунали та показати переваги МКС як постійно діючого органу;

  • з’ясувати юридичну природу міжнародної кримінальної відповідальності, її підставу та сутність;

  • встановити взаємозв’язок структурних органів МКС між собою, визначивши їхню компетенцію;

  • охарактеризувати види міжнародних злочинів, що підпадають під юрисдикцію МКС;

  • проаналізувати стадії та процедуру здійснення міжнародного кримінального судочинства за Статутом МКС; а також

  • з’ясувати об’єктивні та суб’єктивні чинники, які зумовлюють ратифікацію Римського договору 1998 року нашою державою.

^ Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, норми сучасного міжнародного права, що передбачають міжнародну кримінальну відповідальність і містяться у Римському статуті 1998 року та в актах міжнародного гуманітарного права, практика застосування цих норм міжнародними трибуналами, доктринальні положення, які стосуються проблеми відповідальності індивідів у міжнародному праві. Усі ці нормативні, теоретичні та прикладні положення досліджуються з огляду на невідворотність утворення Міжнародного кримінального суду в рамках Римського договору 1998 року.

^ Предметом дослідження дипломної роботи є структура Міжнародного кримінального суду та компетенція його структурних органів, що зумовлюють функціонування Суду як постійно діючого органу у сфері міжнародної кримінальної юстиції.

^ Структура дипломної роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (40 найменувань), а також одного додатку. Повний обсяг роботи становить 89 сторінок, включаючи 3 сторінки списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

^ ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОСТІЙНО ДІЮЧОЇ ІНСТИТУЦІЇ У СФЕРІ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА
1.1. Зародження ідеї та перші спроби створення постійно діючої інституції у сфері міжнародної кримінальної юстиції
Міжнародна кримінальна юстиція формувалась поступово, впродовж більшої половини ХХ століття. Проте, за весь цей період вона існувала лише ad hoc – тобто, для певного випадку. Відсутність постійно діючого кримінального суду та недосконалість юстиції ad hoc не могли вплинути на численні військові конфлікти. Людство стикалося з фактом `міжнародних злочинів лише тоді, коли такі злочини вже було скоєно. Міжнародна кримінальна юстиція вступала в дію лише за певних обставин, а не існувала незалежно від них. Такими обставинами, як правило, були війни, які призводили до серйозних порушень міжнародного права і несли в собі велику суспільну небезпеку.

Науковці по різному ставляться до часу виникнення міжнародного кримінального правосуддя. Так, Крістофер Кейтл Холл – юридичний радник Емнесті Інтернешнл у Міжнародногму секретаріаті цієї організації в Лондоні відзначає, що в історії до ХХ століття майже всі судові процеси щодо порушення законів війни проводились спеціально створюваними одною із сторін (державою-переможницею, як правило) для таких випадків трибуналами, а не звичайними судами чи міжнародним кримінальним судом [4, с.70]. Першим спеціально створеним міжнародним кримінальним судом, на його думку, можна вважати збори суддів із міст Ельзаса, Австрії, Німеччини та Швейцарії, засновані 1474 року для судового процесу над де Хагенбахом за злочини проти “законів Господа і людини”, вчинені ним під час окупації міста Брайзаха. До речі, вже тоді – як і під час Нюрнберського Трибуналу, так і після нього – покарання обвинувачених пов’язувалось із вирішенням питання виконання наказів командирів. Проте, як відзначає Д. Шварценбегер, відтоді людству знадобилось понад чотири століття, щоб серйозно замислитись над ідеєю формування міжнародної кримінальної юстиції.

На противагу вказаним науковцям радянські вчені М.Ю. Рагінський та С.Я. Розенбліт вважали, що до Першої світової війни не було жодної спроби створення міжнародного кримінального суду над винуватцями агресивних війн [5, с.10]. Як доказ, вони наводили той факт, що Наполеон І, звинувачуваний у розв’язанні агресивних війн початку ХІХ століття, не був засуджений міжнародним судом, але покараний міжнародним політичним актом держав-переможниць. Відповідно до договору між Росією, Прусією, Великою Британією та Австрією його було оголошено злочинцем та заслано на острів св. Єлени. Можна погодитись і з Ш.Бассіоні, який відзначає, що традиційна система попередження порушень права війни була внутрішньодержавною, а не міжнародною. Порушення, що вчинялись під час війни, залишались безкарними, оскільки не було визнано того факту, що держави несуть відповідальність за військові злочини чи інші порушення міжнародного права, так само як й індивіди в окремих випадках відповідають за міжнародним правом. Єдине, що стримувало воюючі держави від порушення правил і звичаїв війни, була їх добра воля.

Масштаби Першої світової війни та велика кількість жертв мирного населення вимагали від міжнародного співтовариства адекватної реакції [5, с.11]. Тому автори Версальського мирного договору і помістили в ньому спеціальний розділ “Санкції”, який прямо передбачав відповідальність військових злочинців. До Версальського мирного договору всі міжнародні договори, якщо і згадували про правопорушення, пов’язані з війною, то лише в так званій “Кляузулі про амністію, що амністувала всі порушення прав, пов’язаних з війною” [6, с.34].

Саме у згаданому розділі Вільгельму ІІ – колишньому німецькому імператору – державами-переможницями офіційно висувалося звинувачення у “порушенні священної сили договорів” та передбачалася можливість створення спеціального суду для здійснення правосуддя над екс-кайзером, а також участь у ньому держав-переможниць – США, Великої Британії, Франції, Італії та Японії [5, с.12]. Йшлося про створення міжнародного суду, який би мав юрисдикцію щодо фізичної особи за скоєні нею військові злочини. Фактично договірні держави вперше передбачали створення міжнародного кримінального суду, який переслідував спеціальну мету – здійснення правосуддя над німецьким імператором. Разом з цим комісія запропонувала віддати до суду керівників Туреччини, що виступала в союзі з Німеччиною під час війни, за злочини проти людяності – геноцид вірмен у 1915 році. Ці рекомендації не були виконані: союзники не хотіли ще більше принижувати Німеччину і побоювалися політичної нестабільності у Туреччині. В результаті пропозиція про створення Міжнародного кримінального суду не була підтримана. У 1923 р. з підписанням Лозанського договору Перша світова війна між Туреччиною та її супротивниками формально завершилася. В ході цього процесу винуватці геноциду вірмен були амністовані.

В розділі “Санкції” також містились і положення щодо покарання інших військових злочинців (такий термін вживався вперше) Першої світової війни національними судами держав-учасниць Договору. Розмежування на “головних” і “інших” військових злочинців означало визначення меж юрисдикції міжнародного кримінального правосуддя за колом осіб та стало своєрідним прецедентом для майбутніх військових трибуналів, юрисдикція яких поширювалася лише на головних військових злочинців – осіб, неправомірні дії яких безпосередньо призвели до розв’язання агресивної війни [7, с.10].

І хоча через недосконалість норм, які передбачали створення такого суду, а також за відсутності відповідної нормативної бази, яка б регулювала порядок його утворення та діяльності, процедура ведення судового процесу міжнародного кримінального суду так і не була утворена, все ж Версальський мирний договір можна вважати своєрідним прецедентом для міжнародного кримінального правосуддя [7, с.10]. Кримінальна юрисдикція держави поширюється в межах всієї її території. Під неї підпадають усі громадяни цієї держави, а також і громадяни інших держав, що скоїли злочин на її території. Правовий зв’язок держави з її громадянином передбачає наявність у них певного взаємопов’язаного комплексу прав і обов’язків. Тому вчинення громадянином протиправних діянь, які держава визнає злочинними, автоматично дає їй право розпочати судове переслідування такої особи. Правовими підставами для такого переслідування є наявність саме кримінального законодавства, що прямо передбачає, які протиправні діяння є злочинними і яка відповідальність передбачена за їх скоєння.

Німеччина була безсилою, щоб покарати свого колишнього Кайзера за розв’язання Першої світової війни та за її численні жертви саме через відсутність правових підстав для цього. Внутрішньодержавне кримінальне законодавство не могло передбачати відповідальності за розв’язання агресивної війни та пов’язані з цим злочинні діяння, так як злочином може визнаватись лише таке діяння, що посягає на суспільно-політичний лад держави, її економічну систему, права та свободи її громадян. Іншими словами, держава здійснює кримінально-правову охорону лише в межах своєї території.

Поширення дії кримінального закону в просторі за межі суверенної території однієї держави фактично означало б порушення суверенітету іншої держави. Більш того, діяння екс-Кайзера не могли бути передбачені як злочинні внаслідок специфічного об’єкту їх посягання, який не охоплювався внутрішньодержавним кримінальним законом. Звідси закономірно випливає висновок про необхідність наддержавного регулювання цієї проблеми і про правомірність застосування кримінального правосуддя щодо суб’єктів міжнародних злочинів – фізичних осіб, винних у їх вчиненні.

Спеціальною нормою Версальський мирний договір вперше в історії міжнародного права фактично передбачив можливість вилучення фізичної особи – громадянина – з-під юрисдикції певної держави незалежно від її волі. Як відомо, принцип державного суверенітету передбачає, що держава самостійно здійснює будь-які суспільно-політичні, правові та економічні функції на своїй території. Ніхто не має права втручатись ззовні у внутрішньодержавні справи. Порушення такого принципу міжнародного права фактично призводить до посягання на державний суверенітет. Держава, як суверен, виступає гарантом безпеки своїх громадян та забезпечує їх захист.

Цей перший етап становлення міжнародної кримінальної юстиції став втіленням ідеї невідворотності кримінального покарання за злочини проти міжнародного права. Було визнано, що вищі посадові особи держави є відповідальними за агресивні війни та інші злочинні порушення міжнародного права і підлягають кримінальній відповідальності. Також міжнародне співтовариство активно шукало шляхи до створення і міжнародного судового органу, який би здійснював кримінальне правосуддя над винними особами.

Проте, ще задовго до 1918 року один із засновників Міжнародного Комітету Червоного Хреста – Густав Муаньє виступив на зборах цієї організації із проектом затвердження на міжнародній основі Міжнародного кримінального суду. У 1870 році він відзначав, що “єдиною розумною гарантією від агресивних війн буде створення міжнародного судового органу”.

Важко прослідкувати безпосередній вплив цього проекту на подальший хід історичних подій. Ідея створення Міжнародного кримінального трибуналу для боротьби з порушеннями законів війни обговорювалася на зустрічі членів Інституту міжнародного права у Кембріджі у 1895 році, проте проект не отримав подальшого розвитку. Загалом, як відзначає Крістофер Кейтл Холл, проект Муаньє був забутий і деякі відомі пропогандисти ідеї створення міжнародного кримінального суду, які з’явились після Г. Муаньє, навіть про нього не згадували [4, с.78]. Хоча, на думку того ж Холла, якби проект Муаньє був прийнятий, держави однозначно б домовились на Гаагзьких мирних конференціях 1899 та 1907 років про включення до юрисдикції цього суду порушення Гаагзьких Конвенцій [4, с.86].

У 1919 році на Паризькій конференції було прийнято рішення про організацію Постійної палати міжнародного правосуддя (арбітражний суд) [5, с.17]. За задумом авторів, до складу такого суду повинен був обиратись один представник від кожної держави, яка входила до складу арбітражного суду. Передбачалось, що “Вищий суд” розробить власну судову процедуру і буде розглядати справи про злочини проти “публічного міжнародного порядку і світового міжнародного права”.

Така пропозиція була прийнята Радою Ліги Націй для обговорення, проте до будь-яких практичних результатів не призвела. Задум кілька років обговорювався на міжнародних юридичних конференціях, було розроблено чимало проектів, та міжнародний кримінальний суд не було створено.

У вересні 1928 року Міжнародна Асоціація кримінального права подала до Ліги Націй проект власного статуту міжнародного кримінального суду [5, с.17]. Згідно з цим статутом до компетенції такого суду входило “обговорення скарг по обвинуваченню держав у “несправедливій агресії” або інших порушень міжнародного права, а також розгляд справ про злочини окремих осіб, що обвинувачувались в агресії чи в інших злочинах які б трактувались, як міжнародні, оскільки вони містять загрозу мирному співіснуванню держав”. Цей проект також не був прийнятий Лігою Націй.

Радянські науковці виділяли ще один період становлення міжнародного кримінального правосуддя у міжвоєнний період [5, с.18]. Так, вбивство югославського короля Олександра та французького міністра закордонних справ Барту у 1934 році змусило Лігу Націй повернутись до питання міжнародного кримінального суду. Радою цієї організації був створений комітет, що складався з представників одинадцяти держав, для розробки міжнародної конвенції про боротьбу з тероризмом. Комітет, окрім запропонованої конвенції, розробив і конвенцію про міжнародний кримінальний суд. Обидва проекти довгий час розглядались в багатьох комітетах, поки, нарешті, в листопаді 1937 року на конференції дипломатичних представників у Женеві не приступили до їх підписання. І якщо першу конвенцію “Про попередження тероризму ” підписало 24 держави (в тому числі й СРСР), то конвенцію “Про Міжнародний кримінальний суд” – всього 13. Радянський Союз цю конвенцію не підписував [5, c.18].

Принциповими були і положення Третьої Женевської конвенції 1929 року, які свідчать, що закони і звичаї війни відносяться не тільки до громадян країн, які її ратифікували, але й до всіх людей, незалежно від їх громадянства.

Навіть, якщо держава не вважає для себе обов’язковим дотримання конвенції, її громадяни не звільняються від відповідальності за військові злочини.

Таким чином, до моменту початку Другої світової війни міжнародне право мало у своєму розпорядженні кодекс поведінки у збройних конфліктах, але загальної процедури притягнення до відповідальності не існувало, хоча і робилися певні зусилля на міжнародному рівні: від включення окремих статей у міжнародний договір до укладення спеціальних угод. До того ж питання створення Міжнародного кримінального суду детально обговорювалося в Лізі Націй в 1920 і 1935-1937 роках. Поняття «злочин проти людяності», як було зазначено вище, було до цього використано лише один раз у Декларації урядів Великобританії, Росії та Франції, які засудили геноцид вірмен у Туреччині у 1915 р., але найбільші зміни, що стосуються цього поняття, відбулися після Другої світової війни [32, с.58].

Отже, не зважаючи на всі спроби міжнародного співтовариства, жодного міжнародного судового органу, як практичного інструменту міжнародної кримінальної юстиції, до початку Другої світової війни утворено не було.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція iconДипломна робота на тему «управління експортно-імпортними операціями»

Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція iconДипломна робота на тему: Облік праці та її оплати в рослинництві
Вступ
Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція iconДипломна робота на тему: Дослідження та удосконалення процесу активізації експортної діяльності
Анотація
Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція iconДніпропетровський окружний адміністративний суд
Повідомляємо, що відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється...
Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція iconДипломна робота
На тему: «Організація обліку, аналізу та контролю на малих підприємствах на прикладі пп «Компанія Ардіс»
Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція iconДипломна робота на тему: “організація обліку
Розділ Бухгалтерський облік трудових ресурсів як інформаційна база управління
Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція iconДипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків
Розділ особливості та характерні риси процесів глобалізації на порозі 21 століття 8
Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція iconДипломна робота на тему: “ Зовнішньоекономічна діяльність
Розділ Міжнародні розрахунки, їхнє оформлення, облік, контроль І аналіз в Укрексімбанку
Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція iconДипломна робота на тему: Валютно-розрахункові операції комерційних банків
Акредитивна форма розрахунків, як засіб підвищення дохідності банку
Дипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція iconПрактична робота №2 на тему: Анотація. Теза. Конспект Виконав студент...
Липка М. Б. Проект рубок догляду в дубових лісах Скалатського лісництва дп «Тернопільське лісове господарство»: Дипломна робота....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка