1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема




Назва1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема
Сторінка1/17
Дата конвертації26.02.2013
Розмір2.09 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
1.Адекватність покарання як юрид.та мор-етич проблема. Стаття 1 кримінального кодексу україни має два основні завдання які зводяться до правової охорони правовідносин(права і свободи людини і громадянина,власність,громадський порядок та громадська безпека,довкілля,конституційний лад України,мир і безпека людства)від небезпечних посягань.політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів,серед яких головну роль виконують заходи соціального,економічного,політичного,правового,організаційного та культурно виховного характеру.

В системі цих заходів певне місце займає і покарання.воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань.виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покарання так і шляхом його реалізації,тобто примусового впливу на осіб,що вже вчинили злочин.у літературі поширена думка,що покарання у боротьбі зі злочинністю виконує допоміжну роль.ця думка потребує уточнення.вона є слушною щодо системі заходів,які держава використовує для профілактики злочинів,зниження злочинності усунення її причин та умов(на підтвердження цього слід зазначити гуманістичні ідеї Монтескє,Бекаріа та інших авторів про те,що навчений досвідом законодавець краще попередить злочин,ніж буде вимушений карати за нього ,знайшли свій розвиток і підтвердження в науці кримінального права та практиці боротьби зі злочинністю)

Також проблемним моментом узгодження цілей та мети покарання залишається вузький під’їзд законодавця до видів покарання визначених ст..51 кримінального кодексу України,якою обмежується судова гілка влади під час винесення вироку у справі.Було б доцільно ,на наш погляд,додати суду можливість застосувати додатковий вид кримінального покарання до конкретної справи ,як наприклад,відшкодування збитків потерпілій стороні з рахунку злочинця та/або держави,позбавлення батьківських прав тощо.

Отже,вважаємо ,не перебільшуючи ролі покарання,що залякування поки ще служить стримуючим фактором.приєднуючись також до думки М.І Бажанова та інших учених і практиків,зауважу,що основними й першочерговими цілями покарання є загальне й спеціальне попередження.
^ 2. Аналітичний правовий позитивізм (Бентам, Остін, Ієрінг, Кельзен)

Бентам: вигода індивідів як мета права Бентам був одним із творців утилітаризму. Основним принципом цієї філософської школи є вимога оцінювати дії людей і суспільних інститутів з погляду забезпечення ними найбільшого

можливого блага (щастя, вигоди) для найширшого кола людей. Дії, закони й соціальні інститути виправдані настільки,

наскільки вони сприяють примноженню добра й зменшенню зла в суспільстві. Оскільки утилітаристи відкидають існування будь-

якого загального об'єктивного блага, то для них благо означає тільки одне - задоволення індивідуальних потреб і бажань окре-

мих людей. Хороші, з погляду утилітаристів, суспільні системи мають лише ефективно поєднувати здібності й переваги окремих індивідів за допомогою ринкових механізмів і системи голосування. Утилітаристи стверджують, що люди морально зобов'язані прямувати до максимізації загальної суми індивідуальних вигод. жливу суму вигод для індивідів. На думку Бентама, чинні право й законодавство неспроможні досягти цієї головної мети. Тому вони мають бути реформовані згідно з принципом максимальної вигоди для найширшого кола осіб. Загальний напрямок реформи, яку запропонував Бентам, можна роілюструвати на прикладі використання покарань. Вища мета пенітенціарної системи (частини «хорошої» правової системи) - це не заподіяння страждання злочинцю за його протиправне діяння, а створення умов, що вели б у майбутньому до зниження рівня злочинності й тим самим - до примноження загального блага в суспільстві

Остін: закон як команда суверена Остін розрізняв загальну й особливу юриспруденцію. Загальна юриспруденція досліджує такі принципи й поняття, як обов'язок, право, покарання, що притаманні будь-якій правовій системі. Особлива юриспруденція - це систематичний виклад конкретної сукупності правових норм у якійсь окремій галузі суспільних відносин. Є «закони, які правильно називаються словом закон», і «закони, які неправильно називаються цим словом», - вважав Остін. Закони, названі правильно, завжди є «різновидами команди (веління)», вираженнями волі головної політичної особи в державі - суверена. На противагу бажанням людини, команда зазвичай підкріплюється наміром і можливістю сторони, що велить, покарати сторону, що повинна кориться, за невиконання команди. Суверен висловлює свою волю, виходячи зі своєї відповідальності перед суспільством і піклуючись про його благо. Обов'язок підданих - підпорядкування командам суверена. За непокору підданих карають чи позбавляють усіх прав. Остін: Наявність права — це одне, його переваги чи вади - інше. Є воно чи ні - це одне дослідження; відповідає воно чи ні стандарту -це інше дослідження. Чинний закон є законом, навіть якщо ми вороже ставимося до нього або навіть якщо він відхиляється від тексту, за допомогою якого ми регулюємо наше схвалення й осуд

Ієрінг: право як засіб реалізації інтересівГаслом німецького правового позитивізму стала теза, що «все право є позитивним правом». Його представники визначали позитивне право як «усього лише роз'яснену юридичну волю джерела права З погляду його втілення в законодавчих актах вони розуміли право як систему погоджених один з одним і логічно впорядкованих понять. Ця модель права дістала назву «понятійної юриспруденції» (Begriffsjurisprudenz). Відповідно до неї, право створюється й розвивається завдяки зв'язкам юридичних понять, їхній здатності після об'єднання в систему породжувати нові поняття.

Перший період своєї діяльності Р.Ієрінг (Rudolf von Jhering, 1818-1892), відомий історик і філософ права, був прибічником

саме такого розуміння права. Другий період його діяльності – це обґрунтування й розвиток нового розуміння права, яке часто на-

зивають «юриспруденцією інтересів» (Interessenjurisprudenz). Згідно з цією моделлю права, право створене людьми для захис-

ту громадського життя й досягнення певних цілей, без посилан- ня на які його неможливо пояснити. За допомогою права люди

прагнуть реалізувати свої інтереси й розв'язати конфлікти. Правові принципи вторинні щодо інтересів людей і є законними за-

собами їх реалізації. Ієрінг:Хто не відчуває, що тоді, коли найганебнішим чином, ногами,зневажають його право, йдеться не тільки про об'єкт суперечки, а й про його особистість, хто в такому становищі не почуває моральної спонуки до захисту свого права, - тому не можна допомогти, і мені зовсім не цікаво його переконувати ... Для нього я не маю ні чого іншо го, крім висловлювання, яке стало відомим з часів

Кельзен: чиста теорія права Можливо, найбільш впливовою й водночас суперечливою й спірною в середині XX ст. правознавці уважають філософсько-правову концепцію австрійського правознавця Г.Кельзена (Hans Kelsen, 1881-1973), видатного представника німецькомовного правового позитивізму. Кельзен іменує свою теорію «reine Rechtslehre», «чистим вченням про право». Він називає його «чистим» тому, що досліджує тільки право й «очищає» його від усього, що, з його погляду, не є

правом у строгому сенсі слова. Інакше кажучи, Кельзен прагне звільнити правознавство від усіх непритаманних йому елементів

[Кельзен, с. 7]. До таких елементів, уважає він, належать будь-які неправові реалії, пов'язані з ціннісними судженнями, релігійними поглядами, політичними переконаннями, соціологічними дослідженнями й висновками. У цьому сенсі кельзенівське розуміння права створює одну з найпослідовніших розвинутих формальних моделей права. Мета Кельзена - вивчення тих і тільки тих структур права, що властиві лише праву. Однак основна увага Кельзена зосереджена на правовій системі як системі норм.

Кельзен:

^ 3. Антропологічні підстави сучасних правових теорій. Будь-яке праворозуміння спирається на відповідну концепцію природи або сутності людини. Найяскравіше цей зв’язок виражався в класичній філософії права XVII XVIII століть. У ній вчення про людину завжди мало безпосереднє нормативно-презумпційне значення, висновок про природу людини добрі люди, злі або морально нейтральні (себелюбці) був тим постулатом, на якому повинна засновуватися вся культура поводження суспільства з людиною [1, с. 159]. Уявлення про природу людини виступали як граничні засади для суджень про загальну правомірність владних рішень, антропологія завжди містила в собі загальний критерій правомірності.

У середині ХХ ст. на тісний зв’язок феномена права з людиною, його сутністю, сенсом людського буття особливу увагу звертали представники правового екзистенціалізму. "Відповіді на всі філософські питання права, писав Еріх Фехнер, визначаються відповіддю на питання про сенс людського буття Співвідносячи право з власне людським в людині, з його екзистенцією як справжнім, внутрішньоособистісним буттям, екзистенціалізм підійшов до права з позицій людського погляду на нього, відкривши, таким чином, нові антропологічні горизонти в його дослідженні.

Як відомо, філософською антропологією називається частина філософії, яка вивчає людину як особливий рід сущого, висвітлює проблеми людської природи і людського буття, аналізуює модуси людського існування, виявляє потенціал антропологічної картини світу. Вирізняють три значення філософської антропології: перше як галузь філософського знання, для якої людина найголовніший предмет філософського пізнання, бо він сам для себе є останньою метою (І. Кант); друге певний філософський напрям, заснований Максом Шелером, Арнольдом Геленом, Гельмутом Плесснером, який прагне дати цілісну картину людини в єдності філософських інтуїцій і наукових даних про людину; третє особливий метод мислення, що наголошує на аналізі людини в конкретній ситуації. Не пов’язуючи себе з певним філософським напрямом, ми акцентуємо увагу на особливому антропологічному вимірі традиційних феноменів філософської рефлексії, трактуючи філософську антропологію в досить широкому сенсі: як галузь філософського знання про людину, що відзначається особливим методом осягнення світу і основних об’єктів філософського пізнання крізь призму суто людського буття.

-Філософська антропологія є фундаментом сучасної моральної і правової філософії [4, с. 28]. Саме апеляція до сутності людини дає змогу обґрунтувати ідею права, критерій справедливості, вирішити фундаментальне питання філософії права. Ця обставина дає підставу вирізнити в межах філософії права такий розділ, як правова антропологія.

-Одним з фундаторів правової антропології, побудованої на раціональних началах, був Гуго Гроцій (15831645). Він помітив у природі людини схильність, потяг до співжиття, що не залежить від ідеї користі. Ідея права, за Г. Гроцієм, випливає з уяви на призначення людини. З його погляду, те, що відповідає сутності людини, моральне, а те, що підтримує мирне і злагоджене співжиття, правомірне. Оскільки ж таке прагнення до співжиття є схильність, закладена в людській природі, то й ідея права ідея моральна, бо виявляє сутність людини.

-Про правову (юридичну) антропологію, науку, що вивчає людину всебічно як істоту соціальну складову частину філософії права, згадує в своїх лекціях з історії філософії права Памфіл Юркевич (18271874) [5, с. 57]. В основі ідеї права, на його думку, покладені такі "факти про сутність людини та її здатність діяти": "…1) людина може визначатися не лише зовнішніми, емпіричними причинами, але й усвідомленням ідей, 2) людина має певні правила, звичаї, підкорятися яким є справою доброю… 3) підкоряючись цим правилам і звичаям, вона має здатність міркувати про їхню гідність" [5, с. 58]. Завдяки здатності людини міркувати, філософствувати про те, що є право і що – ні, стає можливою філософія права, яка "методично досліджує ті сталі і суттєві підвалини, з яких виходять з необхідністю форми права позитивного" [5, с. 58].

-У правовій антропології питання правової онтології – чому взагалі існує право (як воно можливе?), стає передусім питанням про те, в чому полягає специфічна позиція людини стосовно права. Тому дослідження природи людини в правовій антропології є не самоціллю, а має прикладний характер, його мета розкрити основний закон буття права, обґрунтувати правову онтологію. На це звертав увагу німецький філософ права Артур Кауфман, який підкреслював, що структура і спосіб буття права, його закономірності можуть бути описані за аналогією до способу і структури буття людини [6, с. 120]. Отже, правову антропологію можна назвати вченням про спосіб і структуру буття людини як суб’єкта права, або вченням про право як спосіб людського буття.

Правова антропологія нове для нашої культурно-історичної ситуації бачення права є альтернативою сцієнтистського, функціонально-інструментального підходу до права. Якщо з точки зору структурно-функціонального підходу норми це продукт тільки суспільного ладу і ніяких інших джерел, що їх утворюють, бути не може, то правова антропологія вирішує проблему альтернативного джерела норм як основи критичної здатності судження стосовно земної влади, обмежуючи її монополію в ціннісній сфері. Саме такий підхід закладений в основних міжнародних документах, що фіксують права людини.

^ 4. Гегель: діалектичний розвиток права Учення про тотожність суб'єкта і об'єкта лежить також в основі філософської системи Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля(1770-1831 рр.). Великий філософ народився в сім'ї штутгартського секретаря казначейства, ріс у звичайному скромному середовищі (і в матеріальному, і в духовному відношеннях). Здобув богословську освіту, закінчивши теологічне відділення Тюбінгенського університету, захистив магістерську дисертацію з церковної історії Вюртемберга, але від духовної кар'єри відмовився. У гімназії та в університеті Гегель мав добру репутацію серед педагогів і керівництва, відзначався слухняністю, йому навіть доручали застерігати товаришів від поганих вчинків. Щоправда, ні в дитинстві, ні в юності ніхто не міг запідозрити в ньому не тільки генія, а взагалі видатну людину. В університетській характеристиці вказувалося, що Гегель - молода людина з хорошими манерами, здоровими судженнями, але не відзначається красномовністю і в філософії ніяк себе не проявив. Філософія Гегеля - це проголошення безмежної могутності людського Розуму. На противагу Кантові, в якого реальність не є реальністю Розуму, Розум у Гегеля повинен бути всією реальністю. Через Розум «висвічуються» всі сторони людського життя. Ніщо не існує для нього, якщо воно неістинне, не просякнуте думкою, знанням, поняттям. Природа, мислення, дух, держава, мистецтво, прекрасне, справедливе - все це одяг, в якому виступає перед світом Розум. І воля для нього «є інтелектом», і право слід розуміти «як думку», і добро «є виключно в мисленні та через мислення».

«Відповідь на запитання, які залишає без відповіді філософія, полягає в тому, що їх має бути інакше поставлено».

Г. Гегель щодо діалектики то краще взяти 9 питння!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

• Перша і найзначніша праця Гегеля - «Феноменологія духу» (1807 р.) -є відображенням духовного досвіду, набутого людством. У ній вирішується проблема тотожності суб'єкта і об'єкта на основі обгрунтування тотожності індивідуального й абсолютного «Я». Перший крок до цього — це рух індивідуальної свідомості до тотожності з абсолютним «Я», тобто із загальнолюдською свідомістю, духовним світом усього людства. Це можливо лише через поступальний розвиток свідомості, в процесі якого індивідуальна свідомість проходить весь шлях, усі етапи, які пройшло людство за всю свою історію. Феноменологія духу - це одночасний прогрес розвитку світової культури, нагромадження духовного досвіду людства й опанування цього досвіду конкретним індивідом, перетворення його на особистість. Свідомість соціальна й історична, рух індивідуальної свідомості повторюють історію суспільства. Тобто в полі зору Гегеля - духовний розвиток індивіда, еволюція суспільства як такого і зміна форм його свідомості або індивідуальна свідомість, суспільство і суспільна свідомість. Після закінчення процесу виховання і здобуття освіти кожна людина здатна подивитися на світ і на себе крізь призму певного стану світової історії, «світового Духу». Саме так знімається протилежність суб'єкта і об'єкта, досягається абсолютна тотожність мислення і буття.

Рух свідомості, за Гегелем, — це сходження від абстрактного до конкретного. Це шлях від найпростіших визначень до змістовніших, які відтворюють теоретичну модель досліджуваного предмета. Кожний наступний етап містить у собі всі попередні, репродукуючи їх на новому, вищому рівні, в той же час наступні етапи упереджуються більш ранніми етапами діалектичного шляху розвитку.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема icon1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема
України,мир І безпека людства від небезпечних посягань політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів,серед...
1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема icon1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема
України,мир І безпека людства від небезпечних посягань політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів,серед...
1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема iconДоповідь з географії на тему: "Глобальна продовольча проблема" Виконав
Стародавня мудрість каже: "Людина їсть щоб жити, а не живе, щоб їсти". Кількість їжі, потрібна для нормального життя І
1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема iconРеферат тема: Поняття І мета покарання
Відмінність кримінального покарання від інших заходів державно – правового І громадського впливу
1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема iconПоради батькам правила покарання
Покарання не має шкодити здоров’ю – ані фізичному,ані психічному. Воно має бути корисним
1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема iconЗаконодавство України про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання
Дія цього Закону поширюється на осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний
1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема iconРозділ Робота з обдарованими дітьми як педагогічна проблема Проблема...
Вступ
1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема iconЗа що борються профспілки?
Мета: дати уявлення про соціально-економічну та етич­ну природу поняття «гідна праця» та про її зв'язок з якістю життя людини
1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема iconКодексу України ( 2341-14 )
Збавленням волі, осіб, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі на строк...
1. Адекватн ість покарання як юрид та мор-етич проблема iconМетодоб’єднання вчителів суспільно-гуманітарного циклу Методична проблема
Методична проблема. Створення системи неформальної комунікації для формування творчої, соціально активної особистості
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка