Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ”




Скачати 131.81 Kb.
НазваРеферат на тему: “ Вимоги до мови документів ”
Дата конвертації19.03.2013
Розмір131.81 Kb.
ТипРеферат
uchni.com.ua > Право > Реферат
Міністерство освіти і науки України

Дрогобицький Державний Педагогічний Університет

ім. Івана Франка


РЕФЕРАТ

на тему:
Вимоги до мови документів

Виконав: студент 1 курсу,

денного відділення факультету

«Професійне навчання»

групи ПрН-14

Сосяк Мар’ян
Дрогобич 2006 р.

План

1. Загальні вимоги до мови документа: ясність викладу, точність опису, свобода від суперечностей.

2. Загальні вимоги до мови документа: переконливість, лаконічність, етикет ділових паперів.

3. Особливості офіційно-ділового стилю мовлення.

4. Мовний етикет.

5. Що таке культура мови?

6. Мова як чинник державної політики.

1^ . ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО МОВИ ДОКУМЕНТА: ЯСНІСТЬ ВИКЛАДУ, ТОЧНІСТЬ ОПИСУ, СВОБОДА ВІД СУПЕРЕЧНОСТЕЙ.

Ясність викладу, точність опису. Чим глибше в сутність справи вникає працівник, що створює док-т, тим точніше про неї висловлюється і тим яснішою буде вона для того, хто знайомитиметься з док-м.Перш ніж остаточно викласти док-т, слід детально обдумати його і дібрати слова і вирази, які найбільш лаконічно і водночас повно та точно передадуть його зміст і суть. З правильного добору слів і словосполучень починається якість викладу.

Свобода від суперечностей – чи не найвища вимога до док-тів. Полягає у тому, що обрані автором слова не повинні належати до різних сфер мовлення, що утруднює сприйняття. Не повинно бути суперечностей смислового плану.

^ 2. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО МОВИ ДОКУМЕНТА: ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ, ЛАКОНІЧНІСТЬ, ЕТИКЕТ ДІЛОВИХ ПАПЕРІВ.

Переконливість забезпечує обґрунтування висловленої думки, доказовість матеріалу. Док-т має бути лаконічним, у ньому мають бути відображені основні положення і аргументи. Потреба в переконливості тоді враховується, але втілюється на границі, в якій надто поверхові чи недосконалі словесні форми.

Лаконічність досягається попереднім обдумуванням док-ту, складанням його плану. Лаконічний док-т не має зайвих слів, повторень. Складні звороти потребують напруження, уваги. Кожен аспект питання, викладеного в док-ті, повинен мати певне місце у його логічній структурі, не збігатись з іншими аспектами.

Найголовнішим проявом етикету є переконливість документу.

^ 3. ОСОБЛИВОСТІ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ МОВЛЕННЯ.

За сукупністю мовних засобів і прийомів ділові папери належать до офіційно-ділового стилю мовлення, основними ознаками якого є послідовність і точність викладу фактів, чіткість, однозначність та лаконічність висловлювань, наявність усталених словесних формул (наприклад, з метою, у зв’язку, відповідно до, у порядку, згідно з та ін), вживання слів у прямому значенні, широке використання спеціальних термінів, дотримування прямого порядку слів у реченні тощо.

Офіційно-діловий стиль за експресивним забарвленням називають холодним, нейтральним, оскільки він підкреслює ділові стосунки й не передає суб’єктивної оцінки того, що викладається.

Для того, щоб офіційно-діловий стиль мовлення не перетворився на “канцелярит”, тобто на бюрократичний жаргон, необхідно дотримуватися певних вимог до мови документа, які випливають з норм літературної мови:

  1. Вимога зрозумілості мови ділового документа передбачає вживання загально відомих, зрозумілих усім мовцям слів, офіційно усталених та загальноприйнятих термінів у тому значенні, яке закріплене за ними словником.

  2. Вибір слова має бути вмотивованим: не слід сплутувати значення слів підписка - передплата, продовжувати - тривати, є – являється, іноземний – іншомовний – закордонний тощо. Наприклад: Підписка про невиїзд – передплата на газети; На прохання глядачів, демонстрація фільму в кінотеатрі продовжується ще на тиждень – На першому пероні триває посадка на потяг Харків–Київ; Головною умовою успішної праці є злагодженість у діях – Уві сні йому часто являється померла мати.

  3. Уживання іншомовних слів повинно бути правильним і доречним, а також зрозумілим для користувачів. Щоб правильно вживати іншомовні слова, слід керуватися таким:



    • не вживати в тексті іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові;

    • уживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках;

    • не рекомендується користуватися в одному й тому ж документі іншомовним словом та його українським відповідником (наприклад, апелювати - звертатися; анархія - безладдя; дефект - недолік, вада, ґандж; екстраординарний - особливий тощо).

  4. Слід уникати вживання вузькоспеціальних термінів, термінів-новотворів (наприклад, замість позаштатний фонд іноді вживають безлюдний фонд), термінів-дублетів, термінів певної наукової школи.

  5. У зовнішній діловій кореспонденції не бажаним є вживання професіоналізмів, які, хоч і зрозумілі, але не належать до літературної мови (наприклад, карданний пристрій - кардан, отоларинголог - вушник тощо).

  6. Надмірне захоплення словом чи основоскладанням псує вигляд ділового папера, справляючи враження штучності мови (наприклад, ветогляд, райзаготсировина, санепідстанція, молзавод тощо).

  7. Уживання кальок з російської мови або перенесення російських слів в українську мову, коли в останній існують слова з цим значенням, є грубою помилкою в оформленні ділових паперів (наприклад, міроприємство - захід, умісний - доречний, появитися - з’явитися, слідуючий - наступний, сводка – зведення, співпадати – збігатися, останні – решта тощо).

  8. При складанні ділових паперів слід уникати зайвих слів, які несуть надлишкову інформацію (наприклад, поспішаємо повідомити - повідомляємо, вважаємо за можливе просити - просимо), а також тавтологічних висловлювань (наприклад, моя автобіографія - автобіографія, у січні місяці - у січні, передовий авангард - авангард тощо).

  9. У діловому мовленні має бути широко використана синонімія української мови (наприклад, помер - пішов від нас, залишив нас, пішов із життя; п’яний - у нетверезому стані, під дією алкоголю, у стані сп’яніння тощо). Однак вибір описових синонімічних форм не повинен завуальовувати зміст документа.

  10. Неуважне вживання близько-звучних слів (паронімів) може призвести до перекручення змісту ділового папера (наприклад, громадський - громадянський, дільниця - ділянка, особистий – особовий, нагода – пригода, лікарський – лікарняний -

^ 4. МОВНИЙ ЕТИКЕТ.

1.) Мовний етикет — це правила мовленнєвої пове­дінки, прийняті національним колективом мовців. Мовлен­нєвий етикет охоплює стійкі формули спілкування (слова, словосполучення, мовні звороти-кліше) в ситуаціях уста­новлення контакту із співбесідником, підтримки спілку­вання в доброзичливій тональності.

2.) Етикет – це сукупність норм і правил, прийнятих в даному суспільстві в даний час. Вони можуть бути змінні, але їхня сутність лишається незмінною – вона покликана висловити повагу до іншої людини. Культура мови і культура поведінки пов’язані між собою.

Етика ділового спілкування ґрунтується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, колеґ, які сприяють розвиткові співпраці, розв'язанню поставлених проблем. А це й зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів та дій, а також запобігання обману й порушенню взятих зобов'я­зань

Етикет – у привітанні, прощанні, проханні і відповіді на прохання.

^ 5. ЩО ТАКЕ КУЛЬТУРА МОВИ?

Культура мови є основною ознакою загального культурного рівня людини і разом з цим його складовою. Чим вища мовна культура людини, тим вищий творчий потенціал людини. Вірний вибір мовних засобів (лексичних, морфорлогічних, синтаксичних, мовноетичних) для передачі думки відповідно до змісту, мети і ситуації ділового спілкування.

Культура – це досягнення людства у будь-якій галузі діяльності (музична культура, виробнича культура).

^ 6. МОВА ЯК ЧИННИК ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

"Українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом", - так, згідно з рішенням Конституційного суду (на 10-му році незалежності), треба розуміти 10 статтю Конституції. На реалізацію цієї статті спрямовано й "Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови", що їх затверджено Постановою Кабінету Міністрів України 8 березня 1997 року. У них визначено напрями розвитку української мови й основні завдання, виконання яких покладено на центральні та місцеві органи виконавчої влади. Серед них магістральними напрямами є такі: українська мова як державна; українська мова як мова української нації, основа її духовної та художньої літератури, освіти та науки; українська мова в засобах масової інформації; українська мова у світі.

Однак державний службовець, який би міг грамотно українською мовою скласти офіційний папір, по-діловому й оперативно мислити, коректно та ввічливо спілкуватися, - це той ідеал, якого ще треба досягти, коли говоримо про використання державної української мови в усіх установах "на всій території України". Суспільство живе й функціонує у двоєдиному світі. Це світ, що являє собою матеріальну, предметну дійсність, і світ ідеальних сутностей: понять, ідей, концепцій, теорій, вірувань, міфів тощо. Ідеальна сфера, яка на орієнтацію людей у реальності, їхню поведінку й діяльність упливає іноді суттєвіше, ніж матеріальна, твориться за допомогою мови і її плоди існують в основному в мовній формі. З цієї причини мовою, її природою та функціональними можливостями люди почали цікавитися з того часу, як усвідомили себе людьми. Немає міфології, релігії, філософської концепції, соціальної доктрини, де не було б тією чи іншою мірою заторкнуто питань мови. Не може уникнути цього й державна політика.

Мова є інструментом соціальної влади, а іноді й ключовим важелем впливу. Адже "незалежно від того, які проблеми людської природи цікавлять дослідника, рано чи пізно він виявить, що досліджує проблеми, пов'язані з мовою та комунікацією" [1]. Мова - це одна з найважливіших ознак, за якими відбувається ідентифікація, ототожнення і само ототожнення людей, що належать до певних етнічних спільнот. Вільгельм фон Гумбольдт зазначав: "Нація - це охарактеризована конкретною мовою духовна форма людства, індивідуалізована щодо ідеальної тотальності" [2]. Щоб утвердити державність української мови і розширити сферу її функціонування як основного засобу спілкування у суспільному житті країни, потрібно привести в дію комплекс чинників, серед яких провідними є два, а саме: процес формування і становлення українського державного апарату, усіх його гілок (законодавчої, правової, дипломатичної, адміністративно-управлінської) та процес реального перетворення освітньо-наукової системи на національно орієнтовану, на українську.

Національно-визвольні рухи здебільшого починаються із боротьби за мовні права. Після розпаду останньої світової імперії - СРСР - настала доба творення національних держав, однією з яких є Україна. Її майбутнє значною мірою залежатиме від того, яка мовна політика провадитиметься в нашій країні. Знати державну мову і користуватися нею на робочому місці - це не вибір, а обов`язок громадянина. Історія дає достатньо доказів на підтвердження цієї тези. Наприклад, у Китаї протягом тисячоліть існував порядок, за яким, перш ніж стати державним службовцем будь-якого рангу, треба було скласти відповідний іспит. Екзаменаційні вимоги зводились в основному до знання ієрогліфів - знаків письма китайської мови. Той, хто цієї мови не знав, не мав жодних шансів навіть трохи піднятися по соціальній драбині. У Стародавньому Римі панівний народ не становив і десяти відсотків від загальної кількості населення держави, але правителі Риму розуміли, що забезпечити у велетенській імперії панування латинської мови - це означало забезпечити їхнє панування.(*) - мовна_ситуація+цікаве_про "Римський стиль" у мовній політиці використовувався у більшості багатомовних країн. Дотримуються його й у наші дні. Суть "стилю" у формулі: "Чия влада, того й мова". Її прочитують і так: "Чия мова, того й влада" [3].

Можна виокремити чотири основні чинники, які роблять мову інструментом соціальної влади [4].

1. Перший чинник - це вибір мовних засобів для повідомлень. Щоразу щось висловлюючи, ми вибираємо між кількома засобами оформлення свого повідомлення. Залежно від того, який засіб буде обрано, такою буде й емоційна реакція реципієнта. Візьмімо, наприклад, повідомлення: "Добре озброєні кулаками демонстранти напали на солдатів, які мирно сиділи у танках. Демонстранти відбулися легкими смертями. Солдати зазнали тяжких моральних травм". Воно може викликати співчуття до солдатів і негативне ставлення до демонстрантів. Отже, від того, якими мовними засобами користується людина, багато в чому залежить те, який образ вона може створити.

2. Другий чинник - це складність окремої вербальної одиниці. Хоча відправник повідомлення і вибирає найкращий, на його думку, мовний засіб, він повинен брати до уваги також те, що мова сама по собі є складним інструментом. Слово має ще й преференційну функцію (наприклад, воно може мати різні значення) та функцію асоціативну (воно активізує певну асоціативну сітку), а ще, звичайно, емотивний аспект (одне й те саме явище можна схарактеризувати різними словами, залежно від ставлення того, хто говорить). Тому сприйняття й розуміння, які народжуються в адресата (в аудиторії), залежать від того, як користується цими мовними засобами адресант. Саме ця гра з різними компонентами слова та з процесами, що відбуваються зі словом, завжди була в полі зору риторики.

3. Третя властивість, що лежить в основі використання мови як інструменту влади, полягає в тому, що мова є відкритою системою. За допомогою словника мови можна створювати незліченну кількість речень, нових слів і знову речень, які ще ніколи не створювалися. А самі слова можуть змінювати у вжитку своє значення й зміст, оскільки їхнє поєднання й контексти постійно змінюються.

4. Четвертий чинник - система мови як відображення існуючого ставлення до влади. Ця властивість мови виявляється через того, хто індивідуально користується мовою, адже сама мова як система являє собою тільки один із можливих способів розуміння дійсності, концептуалізації світу. Мова більш-менш явно відбиває структуру соціально-політичної влади в даному суспільстві і обов'язково віддзеркалює певні погляди. Наприклад, тих, на кого працюють люди, у капіталістичному світі називають працедавцями. Назва підкреслює саме той аспект їхньої ролі, що вони забезпечували людей роботою. У соціалістичному ж суспільстві тих, на кого працюють люди, називали експлуататорами, визискувачами - інші аспекти їхньої ролі залишалися на задньому плані.

Але яким чином здійснюється влада в акті комунікації? У розпорядженні адресанта є не менше шести так званих "інструментів влади" [5]. Розгляньмо їх детальніше.

^ 1. Вибір слів та висловів. Слово й вислів можуть бути засобом конструювання образу мовця, тому що про одне й те саме явище можна повідомити кількома синонімічними засобами. Наприклад, можна сказати "Демонстранти були заарештовані поліцією" і "Демонстранти були заарештовані фараонами". Слова "поліція" і "фараони" позначають одне й те саме поняття, але асоціюються і розуміються в межах різних політичних настанов, активізуючи різні семантичні сітки. Видима річ, що вибір слів і висловів є надзвичайно важливим інструментом влади.

^ 2. Створення нових форм і висловів. Є дві основні причини створення нових назв, слів, висловів. По-перше, виникають нові явища, які потребують назв, по-друге, часом постає потреба змінити назви вже існуючих явищ. За такими змінами можуть стояти різні чинники: політика, економіка тощо. Наприклад, один із аргументів проти екологічних заходів полягає в тому, що вони занадто дорогі. Цей аргумент не наводився б, якби те саме явище отримало назву не "захист природи", а "захист людей". Очевидно, що нині все більше говорять не про охорону природи, а про охорону довкілля. Зі створенням нових слів сусідить і навмисно неправильне застосування слів. Наприклад, політик, виголошуючи промову, згадує про "нешкідливі для здоров'я радіоактивні опади" або про "затишні бомбосховища". У цьому випадку застосовується звичайний лінгвістичний засіб для досягнення ефекту відчуження від таких страшних явищ, як радіоактивні опади або бомбосховища. Схожий ефект дає і створення так званих порожніх слів. Наприклад, політик під час виборів запевняє, що "виконає до 99% своїх передвиборчих обіцянок". По-перше, використання слова "до", поєднане з числом 99%, не надає йому великого значення (на відміну від "до 100%"). І, звичайно, мало хто потім пам'ятатиме про це "до". По-друге, яке справжнє значення цього висловлювання? Висловлювання "істинне", якщо політик виконає більше 0%, але менше 99% всіх свої обіцянок. Однак, це висловлювання допомагає політикові створити собі образ людини, на яку можна покластися.

^ 3. Вибір граматичної форми. Очевидно, що між висловлюваннями "Я ужив заходів" та "Мені довелося вжити заходів" є певна різниця. Вибір активної або пасивної форми не тільки неявно впливає на сприйняття причинних зв'язків, але й приводить до переосмислення ситуації стосовно того, хто є головною діючою особою, і того, про кого йдеться. Вибір форм може відбивати також погляд на інтереси адресанта. Отже, заміна пасивної форми на активну й навпаки - це аж ніяк не суто формальне заміна, як багато хто вважає.

^ 4. Вибір послідовності. Навіть послідовність загалом рівнозначних між собою елементів (наприклад, прикметників) може певним чином впливати на створюване враження. Можна схарактеризувати керівника за допомогою низки прикметників так, що пильне вивчення опису робить його нейтральним. Істотною властивістю порядку переховування є його здатність впливати на те, що саме запам'ятовується. Отже, адресант може вважати, що адресату надано об'єктивну інформацію, тоді як той сприймає її інакше.

^ 5. Використання суперсегментних ознак. До таких характеристик належать інтонація, емфаза, тон голосу тощо. Однакові граматичні конструкції можуть звучати по-різному залежно лише від суперсегментних ознак. Наприклад, речення типу "В Україні працюють, якщо платять добре" можна прочитати інакше: "В Україні працюють. Якщо платять - добре". Як бачимо, такі повідомлення можуть істотно різнитися між собою. Емфаза й тон можуть бути дуже важливими для структурування.

^ 6. Вибір імпліцитних передумов. Часто трапляється така ситуація, коли зрозумілим є кожне слово, але зовсім незбагненним залишається предмет розмови. Це пояснюється незрозумілістю імпліцитних передумов або їх незнанням. Люди рідко думають про за текстові реалії, бо вони зазвичай відомі учасникам спілкування. Але зустріч із людиною протилежних поглядів або кривотлумачення може їх виявляти. Скажімо, в ситуації взяття інтерв'ю той, хто його бере, визначає вихідні передумови своїми запитаннями й готовими формулюваннями. Навіть досвідчені люди потрапляють в цю пастку, намагаючись дати відповідь в рамках запитання. Створюючи імпліцитні передумови, з людини можна витягти багато чого, що вона висловлює мимоволі, ніби нічого й не говорячи про це. Використання окремих слів також може вказувати на різні приховані передумови. За допомогою "вільної" і "зв'язаної" інформації розмежовується те, що повинно сприйматися як належне, і те, що з ним лише пов'язане. Ось приклад: керівник говорить, що "зростання податків обумовлене наступним рядом причин". Тобто він не пропонує обговорити, варто чи ні підвищувати податки. Зв'язують увагу тут причини зростання, а саме воно (наслідок) обговоренню не підлягає. Цей механізм часто вуалює дії, які адресант не схвалить.

Отож, сама мовна система через властиве їй специфічне відображення соціальної дійсності створює базу для вибору, який може здійснювати мовець, але в той же час накладає на цей вибір певні обмеження. Але саме людина вибирає слова й вирази, які створюють той контекст, у якому б вона хотіла б бачити свої висловлювання. Загальновідома парадоксальна думка Гумбольдта: не люди оволодівають мовою, а мова оволодіває людьми. Наша соціальна дійсність в істотній мірі структурується й визначається мовою.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Блакар Р. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального взаимодействия: Переводы. - М., 1987.

2. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. Перев. с нем. - М., 1985, с. 190.

3. Радевич-Винницький Я. Україна: Від мови до нації. - Дрогобич, 1997, с. 324.

4. Язык и моделирование социального взаимодействия: Переводы. - М., 1987.

5. Почепцов Г. Профессия: имиджмейкер. - 2-е изд., испр. и доп. - К.,1998.


Схожі:

Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ” iconРеферат з украінської мови на тему: Використання іншомовних слів...
Правильність мови – це насамперед дотримання тих літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв цієї мови
Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ” iconТема заняття
Поняття стилю та жанру української літературної мови. Найважливіші риси, що визначають діловий стиль. Стандарти та вимоги до документів....
Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ” iconЗагальні вимоги до складання документів
В них уміщена значна кількість зразків сучасних документів та їх складових із детальною характеристикою, які направлені на допомогу...
Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ” iconРеферат На тему: Методи збирання соціологічної інформації
У соціології використовують різні джерела І методи збирання інформації (див табл.). А. Документальні джерела. Розпочинаючи дослідження,...
Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ” iconРеферат на тему Стан української мови в сучасній Україні
Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою...
Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ” iconВиховна година на тему
Мета: Показати учням красу української мови, її багатство І велич. Розкрити значення рідної мови в житті кожного громадянина України....
Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ” iconРеферат на тему: “Українська мова державна мова України. Сучасний...
Українська мова – державна мова України. Сучасний статус української літературної мови”
Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ” iconРеферат На тему: Емпірична > соціологія: >

Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ” iconРеферат на тему: “ Алкоголізм ”
У випадках тривалого плину хвороба супроводжується стійкими психічними І соматическими розладами
Реферат на тему: “ Вимоги до мови документів ” icon«Романтичний пафос публіцистики Олеся Гончара»
Реферат на тему: «Оцінка творчості П. Загребельного літературознавцями та публіцистами»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка