Заступник директора з навчально-виховної роботи




Скачати 117.5 Kb.
НазваЗаступник директора з навчально-виховної роботи
Дата конвертації11.03.2013
Розмір117.5 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Психологія > Документы


Тітенко Тетяна Василівна

заступник директора з навчально-виховної роботи

Вербівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Городищенської районної ради Черкаської області

Матеріали для проведення засідання педагогічної ради з питання гуманістичних засад формування особистості
Щирі взаємини «педагог – учень» - основа

успішного навчально-виховного процесу

У традиційній психології та пе­дагогіці досить чітко виявлено стилі спілкування вчителя з учня­ми і широко представлено в педагогічній практиці: авторитар­ний, демократичний і ліберальний. За авторитарного стилю вчи­тель одноосібно визначає напрям діяльності групи, використовує свої права без урахування ситуації та думки учнів, не обґрунтовує своїх дій перед учнями. Головни­ми методами впливу такого вчи­теля є наказ, повчання, догана, за­охочення.

За демократичного стилю взаємодії вчитель спирається на думку колективу, намагається до­нести мету діяльності до свідо­мості кожного, залучає всіх до ак­тивної участі в роботі, враховує не тільки успішність, а й особистісні якості учнів, розвиває самовряду­вання, заохочує ініціативу. Основні способи взаємодії — прохання, по­рада, обмін інформацією.

Ліберальний стиль спілку­вання характерний тим, що вчи­тель намагається не втручатися в життя колективу, не виявляє активності, питання розглядає фор­мально, фактично він самоусу­вається від відповідальності зате, що відбувається

Важливу роль у розв'язанні конфліктної ситуації відіграє адек­ватне її розуміння вчителем. Іншою умовою, що забезпечує вихід з конфліктної ситуації, є відкритість учителя. Вона характеризується як такий психологічний стан особис­тості, що допомагає особі бути сприйнятливою до емоційних пе­реживань іншої людини, розуміти, що з нею відбувається, І в резуль­таті приймати її такою як вона є. На психологічному рівні у вчителя актуалізується стан «Дорослий» і відбувається активний процес ос­мислення, знову надходить інфор­мація, з одного боку, а з іншого боку — дає про себе знати пози­ція «Турботливий батько», що до­помагає бути особливо чуйним і уважним.

Якщо вчителю в конфліктній ситуації вдається виконати згадані умови, то між ним і підлітком ви­никає почуття довіри. Це позитив­но відбивається на процесі понов­лення доброзичливих взаємин.

Коли педагог перебуває в конфліктній ситуації, для більш ефективного розв'язання пробле­ми йому необхідно обрати певний стиль поведінки, з огляду при цьо­му на свій актуальний психологіч­ний стан та стан утягнутого в конфлікт підлітка, природу проти­річчя, що виникло.

Питання гуманного ставлення вчителя до учня існує давно. Велику увагу йому надавав і В.О.Сухомлинський. Наведу декілька прикладів з його досвіду, які, на мою думку, актуальні і в наш час.

В одній із шкіл сталася подія, яка змусила вчителів задуматися над проблемою-взаємовідносин з учнями. У І клас прийшов Юра М. Вже з перших днів занять учительці завдавали багато клопоту його жвавість, рух­ливість.

^ На уроках він надто неспокійний,— скаржилась учителька матері.— Ні хвилини не посидить тихо.

Поступово ці скарги ставали все наполегливішими:

  • Юра розмовляє без дозволу... Ні з того ні з сього сьогодні розсміявся на уроці... Сусідові по парті сказав щось, і той сміявся цілий урок...

  • Що ж з ним робити? — питала засмучена мати.

  • Давайте поки що зробимо так,— запропонувала вчителька.— Заведемо щоденник, я щодня ставитиму оцінку з поведінки. І взагалі писатиму про всі його витівки. А ви вживайте заходів.

^ Мати зраділа, але її тривожили слова вчительки; вживайте заходів. «Яких заходів?» — думала вона,

І ось у щоденнику почали з'являтися записи: Юра пустив паперового літака.., підказував товаришеві... Ваш син стає неможливим...

^ Мати щоразу питала:

Що ж ти робиш, Юрко? Чому не слухаєшся? Чому не поводишся, як інші діти? Хлопчик мовчав, дивився кудись удалину своїми ясними голубили очима. Матері здавалося, що її питан­ня дивують Юру, і це її почало злити, виводити з себе.

^ Що ти робиш, мамо? — крикнув Юра, коли мати вдарила його.

Хлопчик від жаху заціпенів, очі його широко роз­крилися. Він ще ніколи не відчував цього болю і цього приниження, бо дитинство його проходило в такій обста­новці, коли він не знав, що людина може бити людину.[1.163]

Дитяче серце легко поранити. У навчанні, взагалі в усьому шкільному житті при неуважному або байду­жому ставленні до дитини з'являється багато гострих кутів і підводних каменів, що створюють умови для потрясінь, з якими дитина не може справитися. Таких потрясінь не повинно бути. Нам, педагогам, треба вдум­ливо розібратися в цьому.

Найвірнішим і найбільш надійним засобом є висока педагогічна культура вчителя і батьків, усвідомлення всіма, причетними до виховання дітей, громадянської відповідальності за їхні долі.

Дитина дуже чутлива до добра і зла, до правди і не­правди. Якщо дорослий може зрозуміти несправедливість як помилку, то для дитини розуміння всіх складностей життя ще недоступне. На жаль, не всі дорослі мають уявлення про душевні переживання дитини. Душевний стан — це глибоко особиста емоційна оцінка людських вчинків, які зачіпають тією чи іншою мірою дитячу особистість. Дитині властива дуже чутлива реакція, передусім емоційна, на ці вчинки. Вона дуже чутка до несправедливості. її вона відчуває і в грубому окрику, і в насмішці, і в мимохідь, здавалося б, кинутому за­уваженні, в якому навіть не кожний дорослий відчує байдужість, і — це дуже серйозна справа — в поблаж­ливості дорослого до дитини, і в байдужості.

Навчання — це насамперед взаємини між людьми, обмін духовними цінностями, взаємна віддача сердечної доброти, співчутливості. Усе шкільне життя повинно бути пройняте духом гуманності.

Що ж тут найголовніше?

Щоб бути гуманним, потрібно знати душу дитини. Гуманність не створюється якимись спеціальними при­йомами. Сюсюкання і підробка під дитячий лепет поро­джують лінощі, недбайливість, примхи. Стурбований цим, учитель вирішує покінчити одним махом з лібера­лізмом батьків, вважаючи, що сюсюканню можна проти­ставити лише суворість. У всіх цих «крутих поворотах» і доторканнях до особистості, мета яких — щось рішуче змінити, вчитель завжди має справу з волею дитини. А воля — це дуже складна і примхлива річ, до того ж ідеться про дитячу волю.

Справжня гуманність означає передусім справедли­вість як поєднання поваги з вимогливістю. У шкільному житті нема і бути не може якоїсь абстрактної справед­ливості. Справедливість у вихованні означає, що в педа­гога є досить духовних сил для того, щоб приділити увагу кожній дитині. Трафарет, шаблон — це найгірший вияв байдужості, несправедливості. Відчуваючи, що її не бачать, не хочуть знати про її особисту маленьку біду, забувають про неї, полишають на саму себе, дити­на переживає це як гірку образу і велику несправедли­вість. Часом моральна підтримка полягає уже в тому, щоб під час самостійної роботи вчитель підійшов до дитини і про щось запитав її, щось порадив.

Вимогливість, за моїм твердим переконанням, почи­нається з глибокої поваги до сил і можливостей дитини. По-справжньому вимагати — це означає вміти зрозуміти і відчути серцем, що учневі під силу, а що ні. До тієї межі, до якої дитина може піднятися при максимально­му напруженні своїх сил, їй потрібно допомогти підня­тися. Переконати людину, що поставлена мета досяж­на,— це й означає по-справжньому вимагати і водночас по-справжньому поважати.

Гуманне ставлення до дитини означає розуміння вчи­телем тієї простої і мудрої істини, що без внутрішніх духовних зусиль дитини, без її бажання бути хорошою немислима школа, немислиме виховання. Справжній майстер виховання і спонукає, і примушує, але все це робить так, що в дитячому серці ніколи не згасає цей дорогоцінний вогник — бажання бути хорошою. Справж­ня гуманність вихователя означає майстерність, мисте­цтво, уміння пробудити в дитини думку про те, що вона ще не стала такою, якою може і повинна стати. І те хороше, що є для дитини ідеалом, манить, приваблює, надихає її. Справжній майстер, навіть дорікаючи, висловлюючи незадоволення дитиною, виливаючи свій гнів,— учитель також може бути гнівним, як і будь-яка емоційно культурна, вихована людина,— навіть у гніві ніколи не забуває про те, що можна в дитини погасити цю думку — думку про недосягнуту мету, про бажаність досягнення мети.

Помилково вбачати гуманність у тому, що вчитель завжди говорить рівним, стриманим тоном. Доброта — це не тон і не спеціально підібрані слова. Справжній вихователь — завжди людина емоційна. Він глибоко переживає і радість, і прикрість, і тривогу. Якщо діти відчувають у цих людських пристрастях свого настав­ника правдивість — вони вірять йому.

Ви запитаєте: «А чи може вчитель взагалі підвищити голос, прикрикнути? Виходить, учителеві вже й при­крикнути не можна, що ж йому тоді залишається? — журився один учитель. Питання про тон, про підвищення голосу взагалі не можна ставити і, не можна розглядати у відриві від питання про емоційну культуру і вихова­ність педагога. Почуття емоційно вихованої людини доходять до дитячих сердець і без крику. Вчитель з високорозвиненою чутливістю до духовного світу дитини ніколи не кричить. Тривогу, засмучення, вагання, по­див, обурення — усі ці почуття і десятки відтінків цих почуттів діти вловлюють у звичайних словах свого наставника, і, щоб ці почуття були сприйняті дітьми, справжньому педагогу-гуманісту не потрібно займатися якимись риторичними вправами: якщо почуття живуть у душі, діти зрозуміють їх без слів.

Діти повсякденно відчувають на собі найтоншу реакцію багатої почуттями душі свого наставника на свої вчинки, на свою поведінку. Ця реакція і є той мо­гутній засіб виховання в дусі гуманності, без якого немислима школа. Якраз у цій реакції, у цих порухах багатої душі наставника вихованці й відчувають його правдивість.

Непримиренність до лінощів, неробства, недбайли­вості, пустого проводження часу, марнотратства і байду­жості — одна з чудових рис педагогічної майстерності вчителя, який уміє виховувати своїх учнів власною високою емоційною культурою. Ця непримиренність — органічна сутність доброти, доброзичливості.

Справжній вихователь пробуджує і розвиває в свого вихованця прагнення бути хорошим. Правдиве, щире почуття педа­гога, джерелом якого є моральне право повчати,— це і є та животворна сила, яка пробуджує прагнення бути хорошим. Справжній вихователь рідко говорить своїм вихованцям: «будьте хорошими». Доброту його душі ви­хованці відчувають у його глибокій правдивості й щи­рості. Справжня доброта — це правдивість. Доброта педагога — це передусім велике почуття відповідальності за нинішнє і майбутнє дитини.

Завдяки переживанню почуття товариськості вихова­тель і вихованці постають один перед одним такими, які вони є. При цьому надзвичайно важливо, що кращі людські риси не приховуються під випадковим, напуск­ним, другорядним. В атмосфері трудової товариськості серце дитини стає чулим, дуже чуйним до всього хоро­шого, доброго. Дитина прагне наслідувати хороше. Воля вихователя сприймається дитиною як порада доброго друга, товариша, однодумця. Захоплений спільною то­вариською працею, вихованець розкриває при цьому свої вольові якості. Його власна воля не придушується, навпаки, він напружує свою волю, щоб досягти мети. Практично ця важлива закономірність справжнього ви­ховання виявляється в тому, що вихователь дуже рідко забороняє і дуже часто, майже завжди, спонукає, за­хоплює вихованців своїм прикладом; У цьому один із секретів майстерності виховання:, від хорошого вчителя діти рідко чують заборону і дуже часто чують заохочен­ня, підбадьорливе слово.

Саме в тому, що дитина розкриває свої вольові сили, і полягає її прагнення бути хорошою. У цьому логіка справжнього виховання: його суть у тому, що першим помічником учителя у вихованні є сам учень; самовихо­вання у прямому розумінні цього слова є серцевиною, ядром виховання.

Неможливо просто поставити вимогу: якомога менше забороняти. Необхідність вдаватися до заборони рідко виникає там, де і вихователь, і вихованці одухотворені спільною ідеєю колективної праці, почувають себе одно­думцями і товаришами в боротьбі за досягнення мети. І глибоке розуміння того, що таке можна і не можна, властиве тим вихованцям, які захоплені тією самою благородною громадського діяльністю, якою одухотворе­ний і вихователь.

Прагнення бути хорошим — це та призма, крізь яку вихованець сприймає все, що містить у собі ставлення до нього вихователя. Завдяки цьому прагненню, навіть засмучення, гнів учителя не сприймаються як несправед­ливість. Навпаки, засмучення, гнів пробуджують ще глибше прагнення стати кращим, тому що учень від­чуває справедливість учителя. У нього пробуджуються докори сумління за свої вчинки, він бачить в учителеві насамперед живу людину, з її радощами і прикростями.

Це надзвичайно важливий бік взаємин педагога і ви­хованців, у якому розкривається гуманність шкільного життя. Не можна закривати очі на те, що в деяких шко­лах діти не розуміють і не відчувають людської індиві­дуальності в* учителеві, їм чуже співчуття до труднощів у його роботі. Стомленому, нерідко знесиленому до кінця уроків учителеві діти досаждають своїми пустощами, витівками: вчитель нервує, кричить...

Крик — вірна ознака відсутності культури людських стосунків. Крик учителя приголомшує, оглушує дитину. У крикові виражається найбільш примітивна, найгрубіша реакція на вчинки, поведінку дітей, на їхнє ставлен­ня до занять. У цій реакції помітний інстинктивний елемент. У крикові втрачаються справжні людські емоції. Напевно, вам доводилося помічати, що в учителя, який розкричався на дітей, зовсім не той голос, що в спокійній обстановці. Він і сам не впізнає свого голосу. Це грізна ознака: своїм криком учитель не тільки дає волю інстинктивному началу в самому собі, а й руйнує тонкі людські почуття в дитячих душах. Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і — це особливо триво­жить — втрачають чутливість до правди, справедливості. Крик заглушає, притупляє голос дитячого сумління. Буває так: після крику батько, мати або вчитель заспо­коїлись трохи, отямились, починають спокійно повчати, умовляти. В їхньому звертанні до дітей можуть бути прекрасні, справедливі слова, але дитина втратила здат­ність сприймати їх. Вона — під враженням крику.

У крикові діти відчувають розгубленість і безсилля того, хто кричить. Вони сприймають крик як одне з двох — або напад на них, учнів, або ж захист від них, боязнь, страх. І те й те викликає реакцію активного протесту.

- Ви входите в школу під час уроків, у класах тихе, рівне гудіння, як у вуликах на пасіці. Але ось звідкі­лясь здалеку доноситься крик. Це кричить учитель, про якого у вас давно склалася думка: щось у нього не так у взаєминах з учнями. Ви в тяжкому роздумі: що ж робити?

Учитель не перестане кричати, якщо, крім крику, у нього нічого нема. Потрібна велика розмова про емоційну культуру і вихованість, про гуманне начало в роботі школи. Педагогічному колективу треба глянути самому на себе, проаналізувати свої відносини з дітьми.

Ось, наприклад, учитель роз­кричався на одного учня. Він вважає, що, коли в при­сутності класу «добре пробрати» Ваню, громадська думка стане його помічником. Вані буде соромно перед товари­шами, він переживатиме докори сумління. Але все це — даремні надії. Учень, на якого обрушилась лавина крику, викликає в товаришів лише співчуття. Вони на його боці. Нема нічого дивного в тому, що нерідко вони вда­ються навіть до обману, аби виправдати товариша.

Якщо ж крик адресується всьому класному колек­тиву, це вже ні на що не схоже. Цього ніколи і ні за яких умов не повинно бути. У такому випадку крик не тільки оглушує, пригнічує, приголомшує, а й ображає. Якщо образу, гіркоту у вас викликав колектив, будьте дуже обережні. Дайте собі заспокоїтися, устоятися почуттям. Не починайте розмови про подію, що образила, засму­тила вас, того ж самого дня. Не нападайте на учнів, не поспішайте звинувачувати, а роздумуйте. Діліться роздумами із своїми вихованцями. Подайте справу так, що ви просите дітей допомогти розібратися в події.

У дитини бувають свої — маленькі і великі — триво­ги, прикрості, турботи, нещастя. Учитель, який володіє високою емоційною культурою, відразу бачить, якщо в дитини щось негаразд. Це видно насамперед по її очах — з погляду, з того відображення думок, почуттів, переживань, що його випромінюють очі дитини. Помі­тивши, що в дитини не все гаразд, чуйний учитель не почне відразу ж розпитувати. Проте він знайде спосіб якось дати зрозуміти, відчути дитині, що він, учитель, здогадується про її сердечну тривогу, горе, турботу, нещастя. А наодинці можна й розпитати, але, якщо вже педагог переконався, що дитина потребує допомоги, за- лишитися осторонь або забути про дитину — це означає заподіяти їй нову травму.

Є категорія дітей, у вихованні яких справжня гуман­ність — справедливість, чуйність, висока моральна й емо­ційна культура учителя — відіграє вирішальну роль. Це діти з уповільненим розумовим розвитком — не розумово відсталі, а нормальні діти, у вихованні яких в дошкільні роки було допущено помилки. Виховання цих дітей у школі — це справжній екзамен на гуманність. Без спе­ціальної, глибоко продуманої роботи з цими дітьми не можна уявити собі школу.

Там, де педагоги знають душу дитини, де колектив об'єднаний одними педагогічними переконаннями, най­важливішим з яких є переконання, що школяр не пасив­ний об'єкт виховання, а активна, творча сила, активний учасник виховного процесу, там, де не одне десятиріччя виховуються не тільки діти, а й батьки, педагогічних неврозів взагалі нема. Цьому сприяє взаємне довір'я між дитиною і вчителем, сином і батьком, яке грунтується на почутті справедливості. Там же, де довір'я втрачене і розгублене, де батько чи педагог бачить у дитині зло­вмисника, а дитина в батькові чи педагогові — чужу, ворожу їй силу, де в багатьох сім'ях панує атмосфера взаємної недовіри, де замість рівного, спокійного, ділово­го тону панує крик, з'являються важкі діти. Є єдиний могутній засіб боротьби проти цього зла, який створює здорове духовне життя сім'ї, життя учня і вчителя,— висока культура педагогічного процесу і в сім'ї, і в школі.

То ж, шановні колеги, запрошую і вас до обговорення даної проблеми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором. - К.: Рад. шк.,1988. – 284 с.




Схожі:

Заступник директора з навчально-виховної роботи iconЗаступник директора з виховної роботи, Самойлович Л.І., вчитель історії сзош№2
Дмитрієва Р. М. заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель української мови та літератури вищої категорії
Заступник директора з навчально-виховної роботи iconЗаступник директора відповідає за правильну організацію навчально-виховного...
...
Заступник директора з навчально-виховної роботи iconІнструкція № О. П. Для заступника директора з навчально-виховної роботи
Перед призначенням на роботу І періодично, один раз на рік, заступник директора закладу освіти повинен проходити медичний огляд
Заступник директора з навчально-виховної роботи iconПроек т «невстигаючий обдарований учень» Виконавець-заступник директора...
Учасники проекту: заступник директора з навчально- спортивної роботи,психолог, соціальний педагог, керівники мо, учні
Заступник директора з навчально-виховної роботи iconБобіна Азбука споживача Посібник зошит для вчителів та учнів 3-го класу м
Н. Г. Пуцак, старший вчитель, заступник директора з навчально-виховної роботи Нетішинської зош І-ІІІ ступенів №2
Заступник директора з навчально-виховної роботи iconПлан навчання заступників директорів з навчально виховної роботи...
Тема навчання: Моніторинг у роботі заступника директора з навчально—виховної роботи
Заступник директора з навчально-виховної роботи iconПостійно діючий семінар заступників директорів з навчально-виховної роботи
Петриченко Микола Анатолійович – відповідальний за роботу з новопризначеними заступниками директорів, заступник директора з нвр сквирської...
Заступник директора з навчально-виховної роботи iconОлійник С. В., методист лммк
План проведення семінару був затверджений своєчасно ммк. Присутні були вчителі інформатики (Тижненко Н. Е., Жданова Л. В., Ковтун...
Заступник директора з навчально-виховної роботи icon«Звенигородський центр підгото вки І пер епідготовки робітничих кадрів»
Упорядник: Рябоненко О. В., заступник директора з навчально – виховної роботи Державного навчального закладу «Звенигородський центр...
Заступник директора з навчально-виховної роботи iconОбласний форум юних краєзнавців «До оберегів відродження»
На відкриття форуму прибули почесні гості: Швець А. Ф., заступник начальника Головного управління освіти І науки ода, Старовойт П....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка