У якому віці треба починати виховання дитини?




Скачати 118.56 Kb.
НазваУ якому віці треба починати виховання дитини?
Дата конвертації19.03.2013
Розмір118.56 Kb.
ТипВопрос
uchni.com.ua > Психологія > Вопрос
Правила виховання дітей від 1 до 3 років

У якому віці треба починати виховання дитини? Старовинна легенда розповідає про матір, яка звернулася до мудреця з питанням, коли їй треба почати виховання свого шестимісячного сина, і мудрець відповів, що вона запізнилася зі своїм питанням рівно на півроку.

До теперішнього часу необхідність виховувати дитину вже з перших місяців її життя підтверджена численними науковими даними. Вагоме значення у вихованні мають такі чинники, як поступове збільшення відрізків часу неспання, що відображають працездатність мозку дитини, ранній розвиток у ньому аналізаторів (слух, зір та ін), а також розвиток мови. І якщо не займатися вихованням малюка з перших місяців його життя, можна багато чого втратити. Не можна втрачати жодного дня для здійснення процесу виховання. Л. Н. Толстой наголошував: «Від п’ятирічної дитини до мене тільки крок. А від новонародженого до п’ятирічного – страшна відстань ».

Психологи вважають, що розумовий розвиток людини наполовину відбувається у віці перших 3-4 років життя. Якщо виховання в цей період відсутнє, то неминуча або затримка в розвитку мозку, або формування небажаних звичок, що створюють картину негативної поведінки дитини.

Завдання виховання дітей другого і третього року життя випливають із загальних завдань виховання, тобто включають фізичне, розумове, моральне та естетичне виховання дітей. Дати якісь готові рецепти виховання дитини не можна, тому що багато чого тут залежить від індивідуальних (типологічних) особливостей дітей, навколишнього оточення, минулого досвіду дитини, звичок, сформованих у неї раніше, стану її здоров’я. Проте є ряд загальних педагогічних правил, яких батькам необхідно дотримуватися. Розглянемо деякі з них.

З дитиною треба спілкуватися рівно і спокійно. Дітям легко передається настрій батьків. Гучний, сердитий окрик дитини батьком або матір’ю швидко збуджують її – з’являються сльози, малюк починає вередувати. Різкі рухи, «смикання» дитини при одяганні, умиванні або укладанні спати призводять до того, що вона відмовляється виконувати доручення дорослих, стає дратівливою. Ось чому батькам в будь-якій ситуації необхідно зберігати рівне і спокійне ставлення до дитини, уникати «емоційних зривів», дратівливого тону і т. д.

Єдність виховання . У вас вже накопичен певний досвід виховання дитини. Знаєте, як її погодувати, як вкласти спати, як заспокоїти, розважити і т. д.

Дитина легше пристосовується до навколишнього оточення, якщо батьки застосовують звичні для неї способи поводження з нею. Будь-яка зміна знайомих виховних прийомів або застосування нових, поки що малозрозумілих для дитини правил, порушує його звички і викликає неврівноваженість поведінки. Наприклад, дитина звикла лягати спати в колясці на вулиці. Спробуйте укласти її в цей же час вдома, в ліжко – ви відчуєте певні труднощі. Або дитина звикла їсти, сидячи за своїм столиком, а тепер ви захотіли нагодувати її, посадивши до себе на коліна, – швидше за все малюк відмовиться від їжі.

Зміни в методику виховання можна вносити лише відповідно до віку дитини, коли необхідно пред’являти нові вимоги: самостійно їсти, самостійно роздягатися та ін. У такому разі зміни виховних прийомів не викличуть небажаних зрушень в поведінці, оскільки вони вносяться на базі придбаних, нових умінь дитини.

Поняття «єдність виховання», крім єдності методики педагогічних прийомів, включає також єдність підходу до дитини з боку всіх дорослих осіб, які беруть участь у її вихованні. У мами й тата, бабусі і т. д. повинна бути повна узгодженість у підході до дитини, пред’явленні тих чи інших вимог. Тільки така єдність дорослих членів сім’ї в поглядах на виховання дитини може забезпечити утворення у неї стійких позитивних навичок, врівноваженості поведінки.

Якщо мама забороняє «чіпати годинник», а тато дозволяє «бери, грай, синочку!», то в цьому випадку у малюка ніколи не сформується чіткість сприйняття такого важливого поняття, як «можна» – «не можна». При такій системі неправильного виховання дитина швидко зрозуміє: можна вести себе в однаковій ситуації по-різному – важливо тільки, хто при цьому присутній, батько чи мати? Нехтування вихованням стримуючих понять формує такі риси в характері дитини, як впертість, негативізм, дратівливість. Батьки повинні добре знати, що може спричинити за собою ця жартівлива заміна «не можна» на «можна».

Отже, єдина тактика у вихованні, повна узгодженість у діях всіх членів сім’ї – важливіша педагогічна вимога. Пам’ятайте, що ваша дитина в цьому віці більш чуйна, кмітливіша і розумна, ніж думають іноді деякі батьки.

Ваша вимога-закон . Є ще одне «чарівне» слово, дуже необхідне в процесі виховання – «треба».

Правильна, адекватна реакція дитини на слово «треба» виробляється лише в тому випадку, коли батьки вже в цьому віці привчають малюка обов’язково виконувати свої прохання чи вимоги.

Дуже важливо при цьому, щоб ваша вимога була обгрунтована і збігалася з бажанням дитини або з її потребою. Наприклад, ви говорите: «треба спати» – при укладанні малюка в належний для нього час, або «підемо гуляти», коли дійсно настав час прогулянки.

Крім цієї умови, для вироблення потрібної реакції дитини на слово «треба» вимоги дорослих повинні бути виконуваними для неї. Непосильним для дітей раннього віку (1-3 роки) є такі вимоги батьків, як сидіти спокійно або тривало очікувати чогось. Перебувати в нерухомому стані дитина в цьому віці ще не може. Уміння «почекати», «посидіти» та ін. треба тренувати поступово. Воно сформується в більш старшому віці, після трьох років.

Далі, кожен раз необхідно простежити, щоб дитина ваше доручення виконала. І якщо на всяку вашу пропозицію щось зробити дитина буде відповідати обов’язковим її виконанням, у неї сформується звичка правильно вести себе відповідно до того чи іншого прохання дорослого. Адже це не що інше, як слухняність. Як приємно чути таку характеристику «яка слухняна дитина!». З такою дитиною легко батькам і вихователям.

Розвиток самостійності. Якщо малюк тягнеться до предмета, який привернув його увагу, зацікавив (наприклад, іграшка), і, нарешті, дістає цей предмет сам, без допомоги дорослих – він радіє, відчуває задоволення від своїх самостійних дій. Такі дії дитини треба заохочувати (« ось молодець, що дістав сам »), це ще більшою мірою зміцнить її тягу до самостійності.

Буває й так, що малюк в аналогічній ситуації сигналить – «не можу», «ніяк» і просить допомогти дорослих «дай-дай-дай». І все ж не поспішайте йому на виручку, а постарайтеся словами спонукати його до самостійних дій. «Ти вже великий, дістань сам, спробуй». Постарайтеся домогтися того, щоб дитина зробила сама те, що у неї не виходило. На початковому етапі можна непомітно допомогти їй довести справу до позитивного результату, щоб закріпити впевненість у своїх можливостях.

Таким шляхом ви формуєте в дитини потребу в самостійних діях, уміння долати труднощі.

Чи можете ви бути зразком для наслідування? Зазвичай в 2-3-річному віці діти схильні наслідувати дії дорослих: малюки в грі зображують дії матері, батька, бабусі, доктора і т. д. Вони «годують» і «лікують» ляльок, «готують» обід, «читають» книги . Приємно бачити, якщо наслідувальні дії дитини складаються з виконання позитивних правил. А якщо ні? Кого в цьому звинувачувати? Зрозуміло дорослих. Це в їхній поведінці вона побачила, а потім і відтворила негативне. Здатність дитини до наслідування дуже корисна для правильного виховання, так як на її основі відбувається в основному навчання необхідним навичкам і звичкам.

Наслідуючи діям дорослих дитина навчається багато чому-акуратно їсти, складати свій одяг, прибирати взуття, збирати іграшки. І надалі багато гігієнічних навичок, манери культурної поведінки діти отримують, дивлячись на аналогічні дії старших.

Батьки завжди повинні пам’ятати, що за їх поведінкою невідступно стежать уважні дитячі очі, і вести себе відповідно до цього. Необхідно також звертати увагу дитини на всі позитивні вчинки, які здійснюються на її очах. Виховний вплив бажано супроводжувати словесними поясненнями і наполегливо розвивати позитивні форми відповідних вчинків дитини.

Мовна установка. Батьки повинні знати, що від дитини легше домогтися виконання якихось дій, якщо спочатку їй сказати про це, тобто створити попередню установку, позитивну налаштованість на виконання даної дії. Наприклад, «Ми зараз підемо гуляти, але спочатку треба одягнутися» – і дитина охоче буде на себе натягувати одяг. Або «Зараз будемо обідати, але спочатку треба помити ручки». Такі фрази дорослих попереджають капризи дитини. Вона розуміє, що це «важко» (одягатися, мити руки і т. д.) робиться для того, щоб потім настало «приємне» (прогулянка, смачна їжа і т. д.). Ці слова створюють як би готовність до тієї або іншої дії і викликають у дитини бажання впоратися з нею.

Найбільш поширені помилки у вихованні. До них відносяться часті, невмотивовані заборони, «зрив установки», відсутність стабільності в режимі дня. Ці положення фізіологічно обгрунтовані, тому що обумовлені психофізіологічними особливостями дитячого організму. Чому шкідливі часті заборони? Окрики, всілякі «не можна» викликають гальмівний стан у дитини. Вікові ж властивості нервової системи її такі, що не можуть забезпечити тривалої нерухомості. Це призводить до перенапруження і виснаження нервової системи малюка: він порушується, дитина кричить, плаче, тупотить ногами, падає на підлогу і т. п.

Ще одна тонкість. Забороняючи щось дитині, ви говорите «не роби», «не чіпай», «не тягни» і т. п., тобто різні слова з негативною часткою «не». Однак в силу особливостей сприйняття дитиною дорослої мови – адже малюк тільки навчився її розуміти – він не завжди вловлює цю коротку частку «не» і часто чує «роби», «чіпай», «тягни» і т. п. Ви вчиняєте неправильно, якщо будете все дозволяти дитині, або, навпаки, забороняти. Дитина обов’язково повинна знати чітку межу між «можна» і «не можна».

Але заборон в цьому віці має бути небагато. Доцільно організувати місце неспання дитини таким чином, щоб у навколишньому середовищі було якомога більше дозволеного, ніж забороняємого.

А що таке «зрив установки»? Уявімо собі таку ситуацію: дівчинка зосереджено грає з лялькою, загортає її в ковдру. А мамі ніколи, вона поспішає і вимагає від доньки, щоб та негайно стала одягатися. Ось це різке порушення зосередженої діяльності дитини і є «зрив установки». Дитина повністю захоплена грою («встановлена»). Раптом гра різко ламається негайною вимогою матері. В цьому випадку зрозумілі протест і опір дитини, її плач – адже все це через неможливість перемкнутися на іншу дію. Якщо такі неправильні прийоми зі «зривом установки» застосовуються часто, то у дитини закріплюється негативне ставлення до пропозицій і вимогам дорослих.

Перемикати діяльність дитини з одного заняття на інше, не порушуючи установки, треба вміло – спочатку словами, якщо дитина добре розуміє мову, потім наказом того, чим вона повинна буде займатися. Такий спосіб перемикання привертає увагу малюка і збуджує його інтерес до нового заняття.

Не можна різко і часто міняти режим дня дитини. Звичайно умови її життя порівняно постійні (оточення, домашня обстановка і т. д.). Основні складові режиму дня: сон, неспання і годування, чергуються майже завжди в одній і тій же послідовності. При цьому у дитини закріплюються певні стійкі звички, які мають велике значення для її життєдіяльності. Якщо послідовність подій дня раптом порушується (прихід гостей, зміна часу годування або сну, від’їзд на дачу і т. д.), то, як правило, змінюється поведінка дитини: з’являються впертість, плач, капризи, зниження апетиту, розлади сну.

Щоб уникнути цих явищ, радимо не допускати частих і значних змін в умовах життя дитини.

У випадках необхідності зміни обстановки (переїзд, вступ до дошкільного закладу і т. д.) намагайтеся не змінювати різко сформованих звичок дитини. Не можна вносити в її життя відразу багато нового. Безумовно, його можна і потрібно урізноманітнити, але поступово, в межах, допустимої вікової витривалості дитячої нервової системи. В кожному окремому випадку ви можете отримати консультацію в кабінеті здорової дитини дитячої поліклініки.

Категорично забороняється залякувати дитину, обманювати її, застосовувати фізичні покарання. Іноді можна чути, як мати, кваплячи малюка, говорить «їж швидше, а то татові віддам». Такі необдумані слова можуть сформувати в характері дитини жадібність. Не можна також часто засуджувати її: «який ти нетямущий», «до чого ж ти впертий», «нічого не вмієш» і т. п.

Дитина погано поводиться. Багато батьків губляться і не знають, як поводитися з малюком, якщо він вередує.

Найпоширеніший прийом, яким, ймовірно, користуються багато батьків – це метод відволікання. Чим менша дитина, тим легше відвернути її увагу від причин, що викликали плач, капризи. Це допомагає заспокоїти малюка, але не виховує правильної поведінки. Тому в більш старшому віці метод відволікання краще замінити переконанням, роз’ясненням або прямим навчанням.

Що робити, якщо дитина плаче: жаліти, карати чи не звертати уваги на її плач? У цьому випадку вибір методу виховання залежатиме від причини появи сліз, встановлення вини дитини та інших обставин.

За що і як потрібно карати дитину? Тут не може бути однозначної відповіді. У вирішенні цього питання в кожному конкретному випадку батькам повинні допомогти, підкаже відповідь їх любов до свого малюка, бажання виховати у нього найкращі якості характеру, вберегти його від помилок в майбутньому.

Якщо дорослі приділяють досить багато уваги і ласки дитині, то цілком достатнім може бути «суворий погляд при звичайній ласці», за висловом В. Бєлінського. Засудженням поганої поведінки дитини може стати відмова розмовляти або грати з нею. Важливо, щоб прийоми покарання співвідносилися з характером поганого вчинку дитини. Наприклад, малюк зламав іграшку або порвав книжку – в цьому випадку треба сказати, як погано він вчинив і заборонити йому користуватися цією іграшкою або книжкою.

Краще відразу правильно виховувати дитину, формуючи в неї якомога більше позитивних форм поведінки, ніж потім перевиховувати, ламати стереотипи, що склалися.

Діалог батьків про кризу двох років у малюків

В один прекрасний день мама півтора-дворічного малюка раптом розуміє, що її чадо досягло перехідного віку. Чудовий, слухняний малюк раптом перетворився на маленького монстра. З ним неможливо домовитися, капризи виникають кілька разів на день з приводу і без приводів, перемкнути увагу і відвернути, як раніше, вже не вдається.

...Відчуваю повну безпорадність. Я не можу впоратися зі своєю дитиною. Ми не ходимо на горщик, не ходимо гуляти, тому як на вулиці у нас страшні істерики і гуляти нам не подобається. У нас немає жодної цілої іграшки, ми все поламали, я вже не купую нічого, тому що прикро гроші викидати - кубики валяються скрізь з відірваними картинками, сил немає їх збирати.
Ми не вкладаємося спати вдень, а якщо засинаємо, то близько 5 години, потім не вкладеш вночі.
Привчити його до чого-небудь: до їжі, порядку, до того, щоб не ображати свою сестричку неможливо.
Ми не слухаємо колискових, як тільки я починаю співати, він плаче і намагається втекти, книжки тільки рве, казки теж не слухає ...

…Його не можна нічим відвернути, будь-які спроби переключити на якісь інші заняття приводять до жахливої ситації ??істерика, валяння по підлозі і розкидання всього, що під руку попадеться ...

…Б'є всіх, вередує, лягає на підлогу. Намагаюся не звертати уваги, приголубити його зайвий раз, але бити нікому не дозволяю, тьопаю легенько по ручкам, а він сміється і продовжує в тому ж дусі.

…Без істерик не проходить жодного дня. Додому з прогулянки майже завжди повертаємося волоком, валяючись по підлозі в під'їзді ... Дуже неприємно, але після 10 хвилин домовленостей доводиться тягти.

Прояви істерики можуть бути самі різні. Від демонстративного лежання на підлозі, криків, тупання ногами до биття оточуючих, кидання речей і ламання іграшок. Приводів для них теж маса, причому дорослим вони часто здаються незначними або абсурдними. Наприклад, дитині раптом хочеться молока, якого в будинку немає, пізно ввечері, або він хоче їхати саме на вантажному ліфті, а прийшов пасажирський. Часом вимоги дитини цілком нездійсненні.

Мами починають ламати голову: що ж послужило причиною поганої поведінки? Що було упущено у вихованні? Схоже, накопичується якась напруга, яке вихлюпується назовні таким ось чином.
Деякі "істерики", викликані тим, що дитині нікуди скинути свою енергію, просто "показитися". Можливо, ми приділяли старшій дитині занадто багато уваги, якщо таке буває.

Як правило, мами марно картають себе. Причина погіршення поведінки в іншому: малюк набуває перехідного віку, освоює нову для себе систему відносин із зовнішнім світом. У цьому віці посилюється прагнення до самостійності, бажання справлятися з простими завданнями без допомоги батьків. Безумовно, таке бажання треба вітати. Але витрати цього періоду є істерики, коли дитині здається, що її особу ущемляють. Якщо чогось хоче, а їй цього не дати - корчить пику і починає дикий плач, які одночасно припиняються, якщо поступитися. Я поки поступаюся або намагаюся відвернути (все важче виходить). Але страшенно боюся, що вона звикне, що за допомогою такого виття можна одержати все. (Побоювання цієї мами не безпідставні. Психологи стверджують, що у віці півтора-двох років дитина починає досліджувати межі дозволеного. І ці межі їй потрібні, без них вона перестає відчувати себе в безпеці.

Наведу фрагмент із статті "Цей жахливий маніпулятор" з журналу "Его".

"Немовля пробує взаємодіяти зі світом і спостерігає результати. Якщо реакція зовнішнього середовища повторюється кілька разів, вона фіксується пам'яттю як нормальна. Надалі, намагаючись переконатися у власній безпеці, малюк тягне за звичні мотузочки і чекає звичних результатів. Це і є для нього знак того, що все в порядку. З часом дитина повинна стикатися з опором навколишнього середовища. Не отримуючи опору, вона підсвідомо відчуває, що щось не так. Врешті-решт, сприймає це як свого роду небезпеку. Важливо зрозуміти, що малюк, що б'ється в істериці і чогось вимагає, зовсім не націлений на результат. Його проблема в тому, що він потребує в опорі оточуючих, щоб випробувати відчуття безпеки, але не здатний усвідомити і самостійно вирішити цю проблему ".

Додати документ в свій блог або на сайт

Схожі:

У якому віці треба починати виховання дитини? iconВиховання І розвиток дитини: особливості, проблеми, шляхи їх вирішення, методи виховання дітей
Виховання це процес, завжди орієнтований на певну вікову групу. Завдання, засоби І методи виховання повинні відповідати можливостям...

У якому віці треба починати виховання дитини? iconОк читання
На комi пауза коротша («один»). Пiсля цього пояснення запропонуйте їй починати, рахуючи вголос. Поступово треба перейти вiд рахування...

У якому віці треба починати виховання дитини? iconКоли потрібно починати готувати дитину до школи?
Пам’ятайте, що все дошкільне життя дитини – це І є підготовка дитини до школи. Найважливіше – не впадайте у крайнощі: не перестарайтеся...

У якому віці треба починати виховання дитини? iconРекомендації для педагогів Підготувала методист з психологічної служби рмк
Психологічні особливості розвитку дитини у молодшому шкільному віці (6/7-11 років) та підлітковому віці (11-15 років). Особливості...

У якому віці треба починати виховання дитини? iconКонфлікти з дітьми
Психологи виділяють декілька видів сімейних конфліктів, з якими батьки можуть зіткнутися в процесі виховання дітей. І не варто думати,...

У якому віці треба починати виховання дитини? iconПотуральний стиль сімейного виховання
Кожен період в історії характеризувався певними стилями виховання: залежно від того, в якому типі особистості було зацікавлене суспільство....

У якому віці треба починати виховання дитини? iconАдаптація дитини до школи
У період начання дитини у першому класі важливе значення має успішність адаптаційного періоду. Створення сприятливого середовища...

У якому віці треба починати виховання дитини? iconОзнаки обдарованої дитини
У ранньому віці здатні простежувати причинно наслідкові зв'язки, робити правильні висновки

У якому віці треба починати виховання дитини? iconЗапобігання злочинності серед неповнолітніх
Проте гуманне ставлення до дітей у суспільстві аж ніяк не означає, що треба потурати їм у псьому. Навпаки, слід перевиховувати. Адже...

У якому віці треба починати виховання дитини? iconЗагартування один з найпотужніших засобів зміцнення здоров’я дитини...
Загартування краще починати у теплу пору року. До водних процедур належать вологі обтирання, обливання, купання, плавання

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка