Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії




Скачати 221.65 Kb.
НазваЛекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії
Дата конвертації23.03.2013
Розмір221.65 Kb.
ТипЛекція
uchni.com.ua > Психологія > Лекція


4 курс мед. ф-т

(медична психологія)
Лекція №5

Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії
План: 1. Психогігієна.

2. Психопрофілактика.

3. Основи психотерапії.
Актуальність теми: соціально-економічні і політичні умови сьогодення є такими, що саме суспільне життя і його закони, оточуюче середовище являє собою стресогенний фактор в житті сучасної людини. Росте кількість самогубств, немотивованих актів агресії, психосоматичних захворювань. Наростає загальна невротизація населення, не кажучи вже про широке вживання алкоголю, наркотичних та лікарських середників. Одна із ланок просвітницької роботи медиків полягає в розповсюдженні загальних медичних знань, здійсненні психогігієнічних заходів серед широких верств населення. Володіння загальними принципами психотерапії підвищить ефективність роботи лікаря будь-якого фахового спрямування
Усі ми повинні піклуватися про збереження власного здоров’я. Зберегти те, що дала нам природа, намагатися використовувати наявний у нас потенціал для повноцінного і гармонічного життя повинно бути природним прагненням кожної людини.

Однак далеко не завжди і не усі професіонали керуються цим правилом, по-перше, для збереження власного психічного здоров’я і продуктивної діяльності, по-друге, збереження психічного здоров’я іншої людини. На необхідності підтримання власного душевного здоров’я і рівноваги у взаємодії з оточуючим світом замислювались ще античні мислителі: Демокрит підкреслював значення для психіки людини «хорошого врівноваженого життя», Епікур називав це «атараксією» - спокоєм мудрої людини. Філософський світогляд практично завжди був пов’язаний з пошуком способів досягнення гармонії внутрішнього світу людини. Пізніше фактором, що стабілізував і певним чином гармонізував психічне. Внутрішнє життя людини, стала релігія. Релігійний світогляд декларував систему організації внутрішнього світу людини. Через прийняття і оволодіння цією системою можна було досягти гармонії людського духу і тіла чи досягти рівноваги внутрішнього світу із середовищем. В сучасному суспільстві, поряд із охороною здоров’я, релігійними інституціями і освітою, функцію укріплення і утримання психічного здоров’я особистості і суспільства в цілому намагаються взяти на себе різні нетрадиційні напрямки медицини і галузі культових знань. Цікаво, що зараз явно росте попит на різноманітні методи психологічного і психічного оздоровлення. Не випадково велика кількість людей звертається по допомогу до різних «духовних вчителів», екстрасенсів, «білих» і «чорних» магів, народних цілителів серед котрих зустрічається не так вже й багато чесних, професійних, та й взагалі освічених людей. В побутовій свідомості присутнє розуміння психічної природи багатьох соматичних недуг («усі хвороби від нервів»), і багато хто має на меті не лише позбавлення від різних фізичних хвороб. Як правило, до знахарів звертаються ті, хто вже втратив надію отримати допомогу методами традиційної медицини і сповнений прагнення досягти власне психічного здоров’я і рівноваги, гармонії із собою і оточуючим світом. Звідси, діагностика «вроків і поробленості», «відновлення позитивної енергетики» і подібні техніки, за допомогою котрих людина намагається «знайти себе», загублену в результаті соціальних потрясінь, професійної деформації або причин суто особистого характеру. Необхідність пошуку шляхів виходу з особистісної кризи зумовлена потребою в само актуалізації, усвідомленням деструктивного впливу факторів соціального середовища. До них належать:

  • високий темп життя і урбанізація;

  • залучення в професію нових технологій;

  • ускладнення професійної діяльності, зростання відповідальності;

  • відсутність задоволення професійною діяльністю, її результатами;

  • обмеження можливостей для творчості, професійної активності, інформованості;

  • матеріально-побутові причини;

  • екологічна обстановка та ін.

У зв’язку з цим сьогодні особливо гостро стоїть питання про створення системи психогігієнічних заходів для професіоналів, що працюють з людьми, і для тих, з ким вони працюють. Медичних працівників це питання стосується в першу чергу.

Психогігієною зазвичай називають науку про забезпечення, збереження і підтримку психічного здоров’я. Поняття «психічна гігієна» виникло в ХІХ сторіччі. Початок психогігієнічного руху пов’язують з виступом К.Бірса, котрий довший час був пацієнтом психіатричної клініки і добре розумівся на недоліках поведінки лікарів у ставленні до хворих. Ще раніше фундамент для осмислення цієї проблеми заклав французький лікар Філіп Пінель (1745-1826), що першим ввів гуманні методи утримання психічно хворих в психіатричній клініці, якою керував. Таким чином, психогігієна як наука бере свої початки з медицини, що є цілком природно, тому що охорона здоров’я і його відновлення – два нерозривно пов’язаних між собою процеси. Існує різноманітна систематика розділів психогігієни. Виділяють вікову психогігієну: дитинства, юнацтва, зрілого віку (до неї включають психогігієну праці), психогігієну людей похилого віку. Окрім того виділяють психогігієну діяльності: психогігієну розумової і фізичної праці, психогігієну навчання і виховання, психогігієну спортивну, інженерну, військову тощо. Також виділяють психогігієну побуту і сімейних стосунків і багато інших. Психогігієна зрештою стосується практично усіх аспекті людського життя і діяльності.

Наведемо деякі практичні психогігієнічні рекомендації різних галузей психогігієни (за Р.Конечним, М.Боухалом):

  1. У вихованні дітей: не перебільшувати вимоги і претензії, не перевантажувати, виховувати більше прикладами, вчинками, ніж словами, нотаціями, заборонами і залякуванням; попереджувати, але не залякувати, наприклад, що якщо дитина робитиме так-то або піде туди-то з нею станеться щось жахливе. З іншого боку, не поступатись усім забаганкам дитини, не створювати довкола неї тепличної атмосфери, не приховувати від неї проблем та конфліктів, а краще показати на прикладі, як можна адаптивно вирішувати навіть складні конфлікти. Не залучати дітей до таких конфліктів і ситуацій, які вони не здатні зрозуміти і оцінити в силу свого віку. Намагатись, щоб діти на власному досвіді навчились розуміти ціну речей і грошей, вести їх до самостійності і відповідальності. Не нав’язувати передчасно дитині якусь діяльність, до котрої вона почуває відразу або боїться (насамперед, це стосується занять різними видами спорту тощо). Підтримувати і розвивати у дітей любов до творчості і фізичної праці, що пізніше може стати основою для улюблених занять та «хобі» в дорослому житті.

  2. В сексуальному вихованні: вчасно інформувати підлітків, робити це правдиво і тактовно, не супроводжуючи пояснення таємничістю і соромливістю, не приховуючи того, що секс вносить в життя також проблеми, напруження і невпевненість, виховувати в молодих людях відповідальність в цьому аспекті свого життя.

  3. У дорослих сприяти створенню таких умов, що посилювали б повагу до якісної роботи, вели б до справедливої оцінки хороших результатів праці; в стосунках між собою підтримувати коректне ділове ставлення, відкриту аргументацію; підтримувати ділову критику замість необґрунтованого авторитаризму. Виконання громадських функцій, якщо воно не пов’язане з надмірним навантаженням і розпорошеністю (мультифункціонерство), дає людині багатий досвід, розширює світогляд, вчить більш тверезому погляду на власні проблеми і робить більш витривалим до особистих розчарувань і потрясінь. Особливо значення психогігієна має в професіях, що мають високий ризик професійної деформації та емоційного вигоряння (медики, правоохоронці, вчителі тощо).

  4. В психогігієні діяльності велике значення має раціональне використання вільного часу. Робиться наголос на активному відпочинку, тобто на таку діяльність, що є контрастною, протилежною тій діяльності, котрою людина займається на роботі: для працівника розумової праці – це фізичні вправи, фізична робота, спорт, заняття мистецтвом; для людей, що працюють фізично відносне більше значення має пасивний відпочинок, фізичний спокій з розслабленням м’язів та діяльність, що потребує розумового напруження: читання, телебачення, настільні ігри тощо. Активний відпочинок одного члена сім’ї не має постійно порушувати життя і зв’язки сім’ї. Надто дорогі захоплення можуть ставати джерелом напруження і конфліктів з іншими членами сім’ї.

  5. Партнерські і шлюбні стосунки базуються насамперед на більш чи менш підходящому виборі партнера. Правильність вибору ускладнюється тим, що ми обираємо партнера в тому періоді, коли маємо ще замало життєвого досвіду, в стані закоханості не помічаємо від і недоліків партнера. Іноді у шлюб вступають задля того, щоб якнайшвидше покинути конфліктну атмосферу життя в батьківській сім’ї (найчастіше це виявляється «шляхом з болота в калюжу»). Для гармонійного сімейного життя важливим є подібність інтересів і поглядів, не надто різний культурний і інтелектуальний рівень та відповідність особливостей характеру. Корисним є реальний погляд на партнера без надмірних ілюзій, толерантність до особливостей його характеру, терплячість і стриманість при розрішенні конфліктів. Важливо, щоб подружжя не ізолювалось від своїх знайомих і друзів, із взаємоповагою ставились до тих інтересів партнера, котрих самі вони не поділяють, ставили на перше місце особисті взаємостосунки, а не стосунки із своїми батьками.

  6. Психогігієна похилого віку. В останні десятиріччя відмічається значне подовження тривалості життя. Однак, ані біологічно, ані соціально це не означає подовження для більшої частини старших людей емоційно спокійної, насиченої частини життя. У багатьох йдеться про подовження періоду втрати сил, хвороб і самотності. Для похилого віку притаманні загострення і підкреслення характерологічних рис (так, турботливість переростає у дріб’язковість, щирість – у наївність, ощадливість – у скупість тощо). Знижується пластичність нервової діяльності, а з цим – здатність пристосовуватись до змін. Часто у старших людей складається враження, що їх інтересами і потребами майже не рахуються, вони почуваються знехтуваними. Перехід на пенсію, особливо у чоловіків, буває позначений депресією, почуттям втрати сенсу життя, так званою життєвою фрустрацією. Позбавлені звичного робочого ритму люди стають пасивними, незадоволеними, похмурими. Звідси виник заклик до активної старості, сповненої діяльністю: безпосередньою роботою, пов’язаною з професією чи улюбленою справою, «хобі».

  7. Деякі психологічні стосунки, маневри і стани дають можливість тимчасового перепочинку від напруження, проблем і конфліктів, полегшуючи умови для їх розрішення. Сюди відносять:

    • гумор, навіть так званий «чорний», що перетворює трагічні сторони життя на їхню протилежність; гумор також дозволяє відсторонено подивитись на складні ситуації; не слід, однак плутати гумор з кепкуванням;

    • вправи з зосередження та психічного і фізичного розслаблення, наприклад, аутогенне тренування, медитативні техніки, «йога»;

    • сон з дотриманням відповідних психогігієнічних правил: не надто висока температура в спальній кімнаті, свіже повітря, помірно твердий матрац, регулярність часу відходу до сну, виключення надмірного збудження перед сном, не наїдатись перед сном, не вживати каву і чай;

8. Психогігієна стежить за обмеженням вживання токсичних речовин, наприклад, алкоголю, нікотину. Йдеться як про оздоровлення робочого і життєвого середовища (заборона або обмеження паління в установах і закладах, в місцях громадського відпочинку), так і про медичну просвіту окремих осіб і груп.

Недотримання психогігієнічних норм лікарями, зважаючи на особливу відповідальність, емоційну насиченість та високу стресогенність медичної професії призводять до край негативних наслідків для психічного і душевного здоров’я. Ось деякі з них:

  • психосоматичні розлади – безсоння, головні болі, коливання артеріального тиску, розлади травлення;

  • зловживання психофармакологічними препаратами (як седуючої, так і стимулюючої дії) – «від безсоння», «для зняття втоми» тощо;

  • зловживання алкоголем, нікотином і кавою, що часто мотивується необхідністю релаксації після робочого дня і ще раз доводить наявність постійної психотравматизації;

  • ознаки невротизації (апатія, тривожність, знижений настрій, дратівливість, непродуктивна метушливість тощо).

Поряд з вище перерахованими психогігієнічними рекомендаціями психогігієна медпрацівників містить наступні умови для збереження фізичного і душевного здоров’я:

  • задоволення змістом і результатами своєї діяльності;

  • оптимальні умови праці (зазвичай цього досягти найважче);

  • можливість релаксації (сон, відпочинок протягом робочого дня, індивідуальні способи розслаблення і концентрації);

  • розподіл відповідальності між усіма членами колективу;

  • комфортний мікроклімат в колективі, коли взаємостосунки з колегами визначаються спільною метою, довірою і взаємодопомогою.

В усі часи професія лікаря несла в собі потужний освітній і виховний аспект. Одна із ланок просвітницької роботи медиків полягає в розповсюдженні загальних медичних знань, здійсненні психогігієнічних заходів серед широких верств населення. На жаль, соціально-економічні і політичні умови сьогодення є такими, що саме суспільне життя і його закони, оточуюче середовище являє собою стресогенний фактор в психогігієні сучасної людини. Росте кількість самогубств, немотивованих актів агресії, психосоматичних захворювань. Наростає загальна невротизація населення, не кажучи вже про широке вживання алкоголю, наркотичних та лікарських середників.

В здоров’ї (і особливо психічному) мають бути зацікавлені не лише медичні працівники, але й вчителі, психологи, соціальні працівники, адміністрація і керівні установи – тобто усі.

Першочерговим завданням організації психогігієни є широка медична просвіта населення. Сюди входить викладання на більш високому рівні анатомії, фізіології та гігієни в школах та інших навчальних закладах. Необхідно викорінити елементарне неуцтво, що викликає фантоми індивідуальної свідомості і підштовхує людей на звертання до різного роду шарлатанів.

Необхідною є психологічна просвіта лікарів та медичного персоналу для гуманізації існуючого медичного підходу і зниження кількості ятрогенних впливів на пацієнтів.

Слід серйозно поставитись до психотравматизації в установах (особливо в школах і медичних установах). Слід вивчати джерела психотравматизації та їх причини, розробляти систему заходів по їх усуненню. Саме тому в установах, зацікавлених у високій продуктивності праці, вводяться штатні одиниці психологів, проводяться психологічні семінари та тренінги для працівників.

Повинна створюватись (чи розширятись вже наявна) мережа психологічних консультацій, психологічних служб різної спрямованості (для реабілітації жертв насильства, для надання допомоги у вирішенні сімейно-побутових проблем тощо), телефонів довіри. Мають бути створені реабілітаційні центри для професіоналів, що працюють з людьми, створення для них тренінгових груп особистісного і професійного росту, забезпечення індивідуального консультування і варіантів психотерапії.

Велике значення в забезпеченні психогігієни праці має також вчасно і якісно здійснений професійний відбір з застосуванням сучасних експериментально-психологічних методик, психометричних та соціографічних даних.
Психопрофілактика являє собою розділ загальної профілактики. Психопрофілактичні заходи спрямовані на попередження виникнення психічних захворювань. Слід однак дещо розширити це визначення: не лише профілактика психічних захворювань, а й особистісних і професійних криз, що можуть бути наслідком деформуючого впливу професійної діяльності чи деформованого спеціаліста.

Здорова людина сприймає наявне у неї здоров’я, як належне, з котрим, в принципі, нічого особливого не станеться. Тому часто вона нехтує психопрофілактичні попередження. Багато спеціалістів відмічали подвійне ставлення населення до профілактики: з одного боку, бажання бути здоровим, страх перед недугою, з іншого – потурання шкідливим звичкам, бажання отримати від життя якнайбільше задоволень і зручностей, страх перед можливими неприємними процедурами, пов’язаними з профілактичними заходами. Тим не менш, профілактичні заходи, пов’язані з попередженням деяких соматичних захворювань (наприклад, інфекційних), такі як щеплення, медичні огляди здійснюються більш-менш успішно. Що ж стосується спроб провести психопрофілактичні заходи (наприклад, бесіди, лекції), часто вони сприймаються формально. В психопрофілактиці велику роль відіграють загальні профілактичні заходи: профілактика інфекційних захворювань, травматизму, інтоксикацій, алкоголізму, наркоманії і токсикоманії.

Психопрофілактичні заходи можна розділити на три рівні:

  1. Первинна (початкова) психопрофілактика. Система профілактичних заходів має бути спрямована на вивчення психотравмуючих факторів. На предмет здатності викликати травматизацію вивчається професія в цілому (особливості професійної діяльності, професійне середовище), оточуюче середовище, сімейні взаємостосунки та особистісні характеристики індивідів. На цьому рівні система психопрофілактики полягає у вивченні витривалості психіки до впливу шкідливих агентів оточуючого середовища та можливих шляхів збільшення цієї витривалості, а також попередження психогенних захворювань. В багатьох моментах заходи первинної психопрофілактики збігаються із психогігієною. Сюди ж відносяться психогігієна сім’ї і вагітних жінок, своєчасне застосування методів лікувальної, педагогічної та психологічної діагностики і корекції.

  2. Вторинна психопрофілактика полягає у контролі за неускладненням чи в попередженні негативних наслідків вже наявного психічного розладу чи психологічної кризи. Сюди входить своєчасна допомога хворим людям, що отримали психотравму, пережили кризову ситуацію, система діагностики і допомоги професіоналам, що демонструють симптоми синдрому хронічної втоми си синдрому емоційного вигоряння.

  3. Третинна психопрофілактика – система заходів, спрямованих на попередження втрати працездатності і соціальної адаптації при психічних розладах, психогенних захворюваннях, професійних та особистісних кризах. Тут йдеться про:

    • професійну реабілітацію (пошук для професіонала нових ресурсів у професійній діяльності, можливостей професійного росту, в крайньому випадку йдеться про можливу зміну професії);

    • соціальну адаптацію (створення максимально сприятливих умов для хворої людини при її поверненні у звичне оточення);

    • пошук шляхів для самоактуалізації особистості (усвідомлення особою власних ресурсів розвитку, відкриття «другого дихання»).


Під психотерапією в широкому сенсі слід розуміти лікування порушеної діяльності організму психологічними засобами: словом, мімікою, цілеспрямованим використанням зовнішнього середовища. В російськомовній літературі найчастіше зустрічається визначення, згідно котрому психотерапія являє собою систему лікувального впливу на хворого, опосередковану через психічну сферу (Б.В.Михайлов, 1998). В сучасній німецькомовній літературі більше побутує таке визначення психотерапії: Психотерапія – це взаємодія між одним чи кількома пацієнтами і одним чи кількома психотерапевтами (відповідно освіченими і підготовленими) з метою лікування порушень поведінки чи хворобливих станів (переважно психосоціальної природи) психологічними засобами (зокрема шляхом комунікації, як вербальної, так і невербальної), із застосуванням доступних хворому прийомів, з цілком визначеною метою і на основі теорії нормальної і аномальної поведінки (H.H.Strotzka, 1982).

Немає сумніву в тому, що за допомогою психотерапії можна лікувати як психічні, так і соматичні і психосоматичні порушення здоров’я. В психотерапії безпосередньо задіяні:

  1. Психотерапевтичні засоби (емпатія, акцептація, розуміння, сугестія, виражені вербально і невербально). Найбільш показовою в сенсі використання психотерапевтичних засобів є індивідуальна психотерапія, в котрій психотерапевт діє за допомогою змістових стимулів соціально усвідомленої інтеракції: словом, паузою, жестом, посмішкою, виразом обличчя. Йдеться про психотерапію у власному сенсі слова. Про створення психотерапевтичних індивідуальних особистих і неповторних стосунків і процесу, котрий психотерапевт спрямовує так, щоб результатом його було усунення симптомів хвороби або ж навіть така корекція особистості, щоб запобігти відновленню симптомів в подальшому.

  2. Психотерапевт може підсилити дію психотерапії тим, що створює психотерапевтично дієве середовище, що може полягати у лікувальному лікарняному середовищі або ж у власному життєвому середовищі хворого.

Існує багато напрямків, методів і технік психотерапії, більшість з котрих потребує тривалого навчання і спеціальної фахової підготовки. Не слід ототожнювати психотерапію з концертними номерами гастролюючи гіпнологів або з задушевними розмовами «про життя» і порадами більш досвідченої особи. Кожен метод психотерапії полягає в ретельному і обережному застосуванні певних технік, які в руках нефахівця можуть принести непоправну шкоду психічному, а разом з ним – і фізичному здоров’ю людини. Жодна людина при здоровому глузді не візьметься провести операцію апендектомії, прочитавши лише, як це робиться, так само мало хто звернеться до такого «хірурга-самоучки». Психіка людини являє собою тонку і складну організацію, нефахове вторгнення в яку є надзвичайно ризикованим.

Отже, в цьому розділі ми не ставимо собі за мету навчити читача певним психотерапевтичним технікам, а лише висвітлимо деякі з найбільш відомих і ефективних напрямків психотерапії.

Пропонуємо практичну класифікацію методів психотерапії (Б.В.Михайлов та ін., 2002):

  1. Класичні методи.

1. Сугестивні.

1.1. Сугестія.

1.2. Гіпнотерапія.

1.3. Самонавіювання і аутотренінг.

1.4. Емоційно-стресова психотерапія.

1.5. Плацебо-терапія.

2. Раціональна психотерапія.

3. Психоаналіз.

4. Поведінкова терапія.

  1. Групова психотерапія.

  2. Синтетичні методи (психотерапія “new wave”).

  1. «Еріксоніанський» гіпноз.

  2. Нейро-лінгвістичне програмування.

  3. Гештальт-терапія.

  4. Груповий аналіз.

  5. Трансактний аналіз.

  6. Когнітивно-біхевіоральна терапія.

  7. Екзистенцій на («гуманістична») психотерапія.

  8. Психоаналітично-орієнтована психотерапія.

  1. Неокласичні методи.

1. Симультанно-мнестична психотерапія (психометодологія).

  1. Опосередкована психотерапія.

  2. Фармакопсихотерапія.

  1. Сугестивна психотерапія використовує інформаційний вплив на психічну сферу у вигляді навіювання. Навіювання, або сугестія – це сприйняття суб’єктом інформації, що поступає ззовні, в повному об’ємі, некритично, без суб’єктивно-особистісної переробки. Процес акцепції (прийняття) суб’єктом сугестії опосередковується через специфічні нейропсихологічні і нейрофізіологічні механізми. Акцепція формул навіювання не зводиться до одного лише безпосереднього сприйняття, але «запускає» також процес запам’ятовування та механізми відстроченої реалізації, що функціонують практично автономно від вольової сфери пацієнта і сприймаються ним як самостійні психічні феномени. Слід зазначити, що акцепція навіювання можлива лише за певних психофізіологічних умов, а саме в стані зміненого рівня свідомості, що є обов’язковою умовою ефективності навіювання. При використанні різних психотехнічних прийомів навіювання ступінь, а також характер зниження усвідомлення будуть неоднаковими, реалізуючись по-різному у стані бадьорості, в гіпнозі, в умовах медикаментозного чи природного сну. Пропонуються різні класифікації навіювання: гетеро- і аутосугестія (самонавіювання), навіювання пряме, чи відкрите, і непряме, чи закрите; навіювання контактне і дистантне. Провідною технікою сугестивної психотерапії є гіпносугестія, тобто проведення терапевтичного навіювання пацієнтам, що знаходяться в стані гіпнотичного сну. Крім того важливим психотерапевтичним методом, що широко використовується з психопрофілактичною і психогігієнічною метою є аутогенне тренування, що полягає в тренуванні м’язової релаксації (основні вправи: «важкість» і «тепло»), самонавіювання і самовиховання. Сугестивною за своєю суттю є також емоційно-стресова терапія (імперативна сугестія), що найбільш ефективно застосовується в лікуванні узалежнень психоактивними речовинами (зокрема імперативна сугестія лежить в основі відомого метода лікування алкогольного узалежнення за О.Р.Довженко). Матеріально-опосередкованою, непрямою сугестією є плацебо-терапія, що полягає в реалізації сугестії, коли терапевтичні можливості приписуються реальному, але не наділеному такими властивостями предмету чи явищу; у більш вузькому сенсі під плацебо розуміють фармакологічно індиферентну речовину, що імітує лікарський середник. Сугестивні методи складають основу також декотрих методик психотерапії «нової хвилі»: «еріксоніанський» гіпноз, нейро-лінгвістичне програмування; фармакопсихотерапії: наркопсихотерапія, або наркосугестія.

  2. Інший напрямок психотерапевтичних впливів утворює раціональна психотерапія. На відміну від сугестіі вона спрямована на активну пізнавальну активність пацієнта і полягає в використанні логічної здатності пацієнта проводити співставлення, робити висновки, доводити їх обґрунтованість. Основним саногенним феноменом раціональної психотерапії є переконання, в результаті якого у пацієнта з’являється розуміння, усвідомлення пацієнтом помилковості своїх уявлень про патогенез наявного у нього захворювання. Основними формами і деякою мірою етапами раціональної психотерапії є:

  • пояснення і роз’яснення;

  • переконання – корекція не лише когнітивного, але й емоційного компоненту ставлення до хвороби;

  • переорієнтація – досягнення більш стабільних змін в установках хворого, його ставленні до хвороби в зв’язку із змінами в системі цінностей;

  • психагогіка – переорієнтація більш широкого плану, що створює позитивні перспективи для пацієнта поза хворобою.

На сьогоднішній день раціональна психотерапія як самостійний психотерапевтичний метод майже не застосовується, але входить до структури багатьох інших синтетичних психотерапевтичних методів. А також активно використовується в якості загальних психотерапевтичних впливів (в бесіді лікаря з хворим, родичами хворого тощо).

        1. Психоаналіз являє собою метод психотерапії, в основі котрого лежить виявлення особливостей переживань і дій людини. Зумовлених неусвідомленими мотивами. На основі класичного психоаналізу сформувались аналітична психологія (К.Г.Юнг) та індивідуальна психологія (А.Адлер). Класичний психоаналіз заснований на трьох постулатах:

      • структура особистості з детермінованим внутрішнім конфліктом;

      • метод вільних асоціацій;

      • «вільно плаваюча» увага аналітика;

      • символіка тлумачення сновидінь;

      • правило утримання і дотримання терапевтичних меж.

Важливим поняттям в психоаналізі є опір, що означає протидію в ході аналіза перетворенню безсвідомих процесів у свідомі; опір є повторенням тих захисних операцій, котрі пацієнт використовував досі в своєму житті. Одним з важливіших феноменів класичного психоаналізу є перенесення (трансфер), під котрим слід розуміти перенесення на психоаналітика почуттів, які пацієнт мав до інших значущих людей (особливо в ранньому дитинстві). З.Фройд вбачав в перенесенні суттєву частині терапевтичного процесу: «В решті решт кожний конфлікт повинен бути переведеним у сферу перенесення». У відповідь на перенесення пацієнта у лікаря формується реакція контр перенесення. Термін «аналізування» включає в себе чотири основні процедури:

  • конфронтація – пацієнту потрібно показати, що він уникає чогось, він має розрізняти той психічний феномен, що є предметом аналізу;

  • класифікація (прояснення) – чітке фокусування значущих деталей;

  • інтерпретація – перетворення неусвідомлених деталей в усвідомлені, при цьому аналітик часто використовує власне безсвідоме, емпатію та інтуїцію, так само як досвід і теоретичні знання;

  • ретельна проробка, комплекс процедур і процесів, що мають місце після інсайту – часто найскладніша і тривала робота, пов’язана зазвичай з подоланням опору, і спрямована на те, щоб розуміння привело до змін і на створення стійких структурних змін.

Методологічно близькою до психоаналізу є психоаналітична психотерапія, яка також досліджує психодинаміку, вивчає ідеї, імпульси, емоції і захисні механізми. Психоаналітична терапія також використовує інтерпретацію, але менше зосереджується на переносі, а більше – на подіях актуального життя. Крім того психоаналітична терапія центрується на поточній інтерпесональній активності, тоді як психоаналіз намагається відновити події з минулого життя пацієнта.

  1. ^ Поведінкова (біхевіоральна) психотерапія полягає у тренінговому, позитивному ефекті, що базується на феномені угасання реакції. Усі техніки поведінкової терапії орієнтовані на навчання як на основний феномен. Першою теорією, закладеною в основу поведінкових методів, є класичне обумовлення, пов’язане з роботами І.П. Павлова та оперантне обумовлення (Е. Торндайк, Б.Скіннер). Для класичної поведінкової психотерапії проблема особистості – це насамперед проблема поведінки. Основна форма проведення – поведінковий тренінг, який може проводитись як в індивідуальній, так і в груповій формі, і має ряд постійних особливостей:

    1. постановка мети (пацієнт визначає, яку саме поведінку він хотів би змінити, поки не досягнуто однієї мети переходити до іншої не слід);

    2. вимірювання і оцінка проблем – вчить пацієнта аналізувати, що передує проблемній поведінці, як і коли вона проявляється, які її наслідки; вплив на кожну з ланок цього поведінкового ланцюжка на будь-якому етапі може призвести до позитивних наслідків);

    3. психотерапевтичні прийоми: ролеві ігри; чітка тематична побудова занять; об’єднання ролевих ігор з трансактним аналізом; інтегративний підхід з використанням техніки гештальт-терапії і психодрами;

    4. репетиція поведінки – основна методика поведінкового тренінгу, що полягає в ролевому програванні складних ситуацій з застосуванням оперантного і спостережного навчання та підкріплення бажаної поведінки;

    5. домашня робота – перенесення поведінкових змін у зовнішній світ, «екологічна перевірка» набутих навичок.

Зараз більшого значення набуло поєднання когнітивного і поведінкового методу з трансформацією в когнітивно-біхевіоральну психотерапію (за основу беруться не тільки і не стільки поведінкові відхилення, як логічні відхилення, помилкові судження та їх корекція). Елементи когнітивно-біхевіористських уявлень присутні також в методі нейро-лінгвістичного програмування (в основі методу – сугестивне потенціювання ідеомоторних стереотипів і ритмічних словесних структур шляхом прихованих «вбудованих» команд).

Синтетичним методом, що включає в себе елементи майже усіх класичних психотерапевтичних методів, є гештальт-терапія. Основними теоретичними концептами цього виду терапії є «гештальт» (цілість) та «співвідношення фігури і фону». Ідея одного із засновників гештальт-психології К.Гольдштейна полягає в тому, що людина і середовище в кожний конкретний момент складають єдине ціле, отже співвідношення фігури і фону можна використовувати в терапевтичних цілях для усвідомлення і мотивації людської поведінки. В момент максимального переживання почуття, що є «фігурою», тобто домінує над іншими, відбувається завершення гештальту. «Незавершений» гештальт домінуватиме і визначатиме поведінку і переживання людини, допоки гештальт не буде відредагований.

Майже всі види психотерапії можуть проводитись в індивідуальній і груповій формах. Існують такі систематики психотерапевтичних груп:

  1. За складом :

  • гетерогенні ( учасники мають неоднорідні особливості);

  • гомогенні (учасники однотипні, наприклад, усі – невротики);

  1. За формою:

    • Відкриті (рекомендовані для первинного введення в групу «новачків» або для підтримки після короткофокусної терапії);

    • Закриті (з чітко обумовленими проблемами і сталим складом учасників, стандартна тривалість протягом 3-6 місяців);

    • Напіввідкриті групи.

  2. За кількістю учасників:

  • Мікрогрупи (2-4 людини);

  • Оптимальна за величиною група: 8-10 учасників;

  • Максимальна кількість учасників групи – 15.

На відміну від індивідуальної психотерапії групова психотерапія характеризується своєрідною груповою динамікою:

  • Структурування групових процесів – в процесі терапії група розпадається на угрупування, тотожні за функціями підструктурам особистості (Ід, Его, супер-Его) аж до крайньої поляризації групи;

  • Групова символізація як прояв групового колективного несвідомого;

  • Резонанс як характерний спосіб вибіркової без свідомої комунікації;

  • Регресія у формі «вільного плавання» в колективних фантазіях або спробах порушити «рамочні умови»

  • Групові конфлікти: між учасниками; між учасниками і ведучим; специфічні конфлікти, коли один і той самий хворий проходить і індивідуальну і групову терапію з одним психотерапевтом;

Теми групових конфліктів можуть бути різноманітними, наприклад:

  • кількість часу, повага і доброзичливість, приділені терапевтом персонально кожному учаснику групи;

  • боротьба за позицію «помічника» терапевта;

  • несвідома конкуренція за місце «найважчого хворого», «найбільш складного» тощо

  • залежність і автономія в групі.

Групи самодопомоги складаються з осіб, які хотять подолати специфічну проблему життєвої кризи. Зазвичай зайняті певною проблемою такі групи не намагаються надто глибоко досліджувати індивідуальну психодинаміку або радикально змінювати поведінку. Але такі групи покращують емоційний стан і підвищують якість життя багатьох людей. Визначальною рисою групи самодопомоги є її гомогенність. Через схожість проблем і порушень у членів групи спостерігається висока відповідальність один перед одним, забезпечують взаємопідтримку. Розвиваються характерні для таких груп особливі характеристики, що можливо і забезпечують «магічне зцілення»Прикладами груп самодопомоги: Анонімні Алкоголіки, Анонімні Гравці, Анонімні Ненажери тощо. Групи ідуть назустріч потребам своїх членів, забезпечуючи їм визнання, взаємну підтримку та допомогу в подоланні патернів дезадаптивної поведінки чи патологічних станів.

Література:

  1. Абрамова Г.С., Юдчиц Ю.А. Психология в медицине: Учеб. пособие. – М.:ЛПА «Кафедра-М», 1998.

  2. Жо Годфруа. Что такое психология. В 2-х т.- Москва:”Мир”, 1992, т.2/

  3. Винник М.І., Вітенко І.С. та ін. Основи психодинамічної діагностики і психотерапії. Навчальний посібник. – Івано-Франківськ, вид-во „Місто НВ”. – 2006.

  4. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія.- Київ:”Здоров”я”, 1994.

  5. Деонтология в медицине. В 2-х томах. Под общ.ред. акад. Б.В. Петровского. – М.: «Медицина», 1988.



Лекцію підготував професор Винник М.І.




Схожі:

Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії iconОснови психодинамічної діагностики І психотерапії
Колектив авторів: Винник М. І., професор, зав кафедрою психіатрії, наркології І медичної психології Івано-Франківської державної...
Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії iconЛекція. Основи теорії соціальних комунікацій
Тема Історіграфія та проблематика розвитку сучасних соціальних комунікаційних процесів
Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії iconЛекція 7 Тема: Метання гранати та м’яча
Мета: Ознайомити та надати студентам знання про основи техніки та методику навчання техніки метання гранати та м’яча
Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії icon2. Основи мотивації праці Лекція Основи мотивації праці
Курс навчальної дисципліни “ Управління трудовими ресурсами ” призначений для вивчення політики управління людськими ресурсами в...
Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії iconЛекція 1 Тема: Педагогічна інноватика як теорія інноваційних процесів в системі освіти
Мета: Розкрити загальні тенденції розвитку освітніх технологій; показати їх різноманітність; розкрити основні якості та наукові основи...
Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії iconЛекція №9
Найпоширеніші форми гнійних інфекцій шкіри І підшкірної основи можна викласти за такою схемою
Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії iconЛекція: основи клінічної фармакології
Предмет І наука, яка займається вивченням впливу ліків на здоровий І хворий організми
Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії iconМ. Хмельницького Основи здоров'я 4 клас Тема
Обладнання: підручник для 3 класу "Основи здоров'я" (автори: Бібік Н. М, Бойченко Т. Є., Коваль Н. С, Манюк О. І.); конверти із розрізаними...
Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії icon8 жовтня 2007 року д оповідь Джеймса Вульфенсона, Колишнього голови Світового банку
Ця тема акуальна І в Україні, І в сша, І в Австралії, І в усьму світі. Це шанс подивитись на всю планету, на наш світ, І задуматись...
Лекція №5 Тема: Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії iconЛекція на тему : «Фізіологічні основи болю та знеболення»
Біль це відчуття, що виникає при дії на організм пошкоджуючих чинників. Це відчуття є важливим для організму, тому що повідомляє...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка