Закон України




НазваЗакон України
Сторінка2/5
Дата конвертації25.02.2013
Розмір0.62 Mb.
ТипЗакон
uchni.com.ua > Туризм > Закон
1   2   3   4   5

^ 1.4.Нормативна база, що регулює природокористування
Відомо, що природні екосистеми, перебуваючи під зовнішнім впливом (в тім числі антропогенним), можуть стійко функціонувати лише до якогось моменту, коли ці дії не перевищать певного рівня.

В іншому випадку екосистема переходить у новий стан. І хоча вона продовжує функціонувати досить стійко, проте тільки за тієї умови, що рівень зовнішнього навантаження буде стабільним.

Допустиме зовнішній вплив на екосистему визначається її асиміляційну ємністю, в межах якої система здатна самовідновитися до початкового стану після припинення даного впливу.

Прикладом переходу природних екосистем у якісно новий стан у результаті антропогенного порушення природної рівноваги є процес опустелювання - перетворення степу в пустелю, що супроводжується значним зниженням біологічного різноманіття і біологічної продуктивності вихідної системи.

У зв'язку з різким зростанням антропогенного навантаження на природні екосистеми особливу значимість здобуває подальший розвиток людської цивілізації за принципом сталого розвитку, який може бути реалізований лише через управління природоохоронною діяльністю.

Як вже зазначалося вище, найбільшого ефекту дозволяють досягти механізми, вдало поєднують в собі каральні та стимулюючі форми впливу на порушників природоохоронного законодавства (див. схеми на малюнках 1 і 2).

Важливим елементом у правовому регулювання взаємовідносин природокористувачів з навколишнім середовищем, у зниженні шкідливого впливу антропогенних факторів на здоров'я людей та навколишнє середовище є державна нормативно-методична база.

У неї входять екологічні стандарти та керівні нормативні документи Мінекології України, в першу чергу, наступні: "Система стандартів з охорони навколишнього середовища. Основні положення" (1996 р.), "Метод визначення токсичності води на гідробіонтах", "Метод біотестування води. Загальні вимоги "," Атмосфера. Контроль забруднення. Терміни та визначення "," Якість природних вод. Терміни та визначення ", Методика визначення токсичності на бактеріях "і багато інших.

При цьому, під екологічним нормуванням розуміється науково обгрунтоване обмеження впливу господарської або іншої антропогенної діяльності на природні ресурси, а під екологічним нормативом - величина техногенного навантаження, розрахована на підставі допустимих впливів, з перевищенням яких починається якісна перебудова екосистеми.

Технічний Комітет з стандартизації України розробляє національну систему стандартів "Система стандартів з охорони навколишнього середовища. Системи екологічного управління. Основні положення", яка гармонійно вписувалася б у міжнародну систему стандартів 180 (Міжнародна організація стандартизації).


Механізми управління природоохоронної діяльності




Адміністративно-правові механізми


Рис.1. Механізми управління природоохоронною діяльністю по В.В. (Куриленко, 2000.)


Адміністративно-правові

Механізми управління

природокористуванням




Стандарти

Нормативи

Ліміт

Адміністративно-правова взаємодія з потенціальними

Рис.2. Адміністративно-правове управління природоохоронною діяльністю. (Куриленко, 2000.)


Рис.3. Адміністративно-правова взаємодія з потенційними порушниками природоохоронної діяльності. (Куриленко, 2000.)




Рис.4. Екологічні механізми управління природоохоронної діяльністю. (Куриленко, 2000.)


Державні нормативи (стандарти) є обов'язковими для виконання і вводяться в дію в порядку, встановленому законодавством. В області екологічної експертизи проекти не визнаються прийнятими до реалізації, якщо вони за показниками впливу на навколишнє середовище (на одиницю продукції порівнянної) поступаються здійсненим раніше проектам або не задовольняють системі стандартів якості навколишнього середовища (це ж відноситься і до об'єктів екологічного інспектування) »

Подання про якість навколишнього середовища зазвичай пов'язують зі станом окремих компонентів біосфери (вода, Грунь, повітря).

Традиційно для оцінки якості середовища служить гранично допустима концентрація (ГДК) забруднювача, що є медичної (санітарно-гігієнічної) нормою.

Однак близько 35 років тому, коли загострилися проблеми, пов'язані з техногенним хімічним забрудненням біосфери, стала очевидною необхідність у розробці екологічних нормативів для оцінки рівня антропогенного впливу на живі організми (у тому числі - на саму людину) і природні екосистеми в цілому.

В якості одного з найважливіших критеріїв (ознак) при розробці таких нормативів є біологічна норма, яка ставить зо главу кута існування виду: "якщо вид існує, то існує і відповідність його умовами середовища, а це і є відображенням єдності якості і кількості" (М. Строганов).

Біологічна норма складає основу господарської норми, основним критерієм якої є відповідність вимогам людини.

Розбіжність господарської та біологічної норм не дозволяє максимально ефективно вирішувати завдання раціонального природокористування, тобто не дає можливість ефективно регулювати біологічні процеси в екосистемах.

При проведенні екологічної експертизи та інспектування зазвичай використовують два види ГДК - середньодобову і максимально разову.

Середньодобова ГДК-це рівень концентрації забруднювача, тривалий вплив якої на організм людини не викликає в ньому будь-яких патологічних змін і захворювань.

Максимальна разова ГДК - норматив, який допускає одночасне (разове, в межах 20-30 хв.) Вплив більш високих рівнів забруднення на організм людини, але яке також не викликає патологічних змін в організмі або захворювань.

Робилися спроби введення в систему нормативів ще одного виду ГДК - гранично допустима перевищення максимальних разових ГДК (повторюваність випадків перевищення ГДК в протягом року).

Розробка ГДК має майже 100-річну історію. Вперше в 1896 році Хірт запропонував використовувати для атмосферного повітря як ГДК хлористого водню показник 160 мг/м3. І хоча в наш час цілком очевидна безглуздість цієї величини (сучасна ГДК 0,5 мг/м3, або в 320 разів менше запропонованої Хіртом), однак це була перша спроба регламентувати забруднення навколишнього природного середовища.

На початку 60-х років СРСР був єдиною державою в світі, де ГДК мали законодавчу силу. Пізніше (до 1968 року) такі стандарти були офіційно прийняті в 8-ми, а до 1973 року - в 22-х державах.

Розробка ГДК «не встигає» за темпами створення нових речовин і препаратів та вимагає значних матеріальних витрат. Наприклад, в США розробка ГДК для однієї речовини займає 3-5 років і коштує від 300 до 600 тис. $.

До теперішнього часу в Україні діють ГДК для більш ніж 320-ти речовин, що забруднюють атмосферу, 600 речовин, що забруднюють воду, і кількох десятків речовин, що забруднюють грунт.

Зроблено перші кроки в розробці сумарних (для суміші речовин) ГДК: вони розроблені вже для 40 комбінацій ряду ксенобіотиків.

Що стосується ГДК для донних відкладень і мулів, то таких нормативів немає не тільки в Україні, але і в інших країнах (іноді замість них використовуються ГДК для грунтів, що взагалі неприпустимо). Справедливості заради, слід зазначити, що в Нідерландах створені ГДК для деяких токсичних компонентів мулів. Однак ці нормативи також мають елемент умовності, тому що вони отримані були в основному розрахунковим шляхом.

Незважаючи на те, що сьогодні ГДК є фактично єдиним інструментом, за допомогою якого здійснюється контроль якості навколишнього середовища, продуктів харчування людини, кормів для домашніх тварин і т.д., але вони ще далекі від досконалості, а тому їх слід розглядати як тимчасову міру .

Сказане підтверджується виникненням і глобалізацією низки екологічних проблем, безпосередньо пов'язаних з техногенним забрудненням середовищ життя - повітря, води і грунтів.

Інакше кажучи, екологічне недосконалість ГДК призвело до того, що в другій половині XX століття Людство не помітило, як переступило межу, що відділяла допустимий і небажаний рівні забруднення навколишнього середовища.

До найбільш суспільним недолікам-ГДК можна віднести наступні.

1. ГДК по суті є не екологічним, а санітарно-гігієнічним нормативом, оскільки його головний пріоритет-охорона здоров'я людини.

Грунтується він на трьох критеріях шкідливості:

1) токсичну дію на організм людини;

2) вплив на органолептичні властивості середовища: для води-запах, присмак, кольоровість, мутність; для повітря - в основному запах:

3) вплив на загальний санітарний режим вододжерел, повітряного середовища і грунтів.

Тільки один (третій) з перерахованих критеріїв віддалено нагадує екологічний. Однак і тут пріоритетними є не загальні інтереси людини і природи, а інтереси медицини.

Нагадаємо, що ГДК - це норматив, який орієнтований на підпороговий рівень впливу токсиканта, виведений в ході лабораторного експерименту (спочатку виводять залежність "доза-ефект", а потім на її основі визначають поріг шкідливості - мінімальний токсичний ефект), і підпороговий рівень шкідливості ( максимально недіюча на організм концентрація токсиканта).

При цьому експеримент ведуть щодо лабораторного контролю (тобто штучної норми), який, виходячи із завдань, прагнуть наблизити до санітарної нормі (тільки це його й виправдовує).

Так, ГДК для систем водокористування, не враховують природне якість (норму) води, а мають на увазі нормативну якість питної та технічної води або води, використовуваної для зрошення, рекреації та рибного господарства З урахуванням цього недоліку свого часу пропонувалася трирівнева регламентація ГДК, відповідна трьом основним станам природних екосистем: стаціонарного, оборотно і необоротно зміненим антропогенними чинниками.

У цьому випадку передбачається, що ГДК першого рівня повинне гарантувати збереження стаціонарного стану екосистеми, а при перевищенні ГДК третього рівня екосистема може загинути.

Іншими словами, екологічне благополуччя може зберігатися тільки при збереженні стаціонарного стану, тобто за умови, що концентрації токсичних речовин не виходять за межі ГДК першого рівня.

При цьому нормування за ГДК другого, а тим більше - третього рівня, має бути короткочасним.

Невідповідність лабораторного контролю природного нормі є однією з причин нескінченних "уточнень" ГДК, затверджених у різний час.

Так, ГДК для бензолу та аніліну переглядалися в колишньому СРСР неодноразово протягом 40 років. У результаті вони були знижені в порівнянні із спочатку прийнятими відповідно в 40 і 1000 разів.

  1. ГДК не враховує здатність токсиканта до трансформації (перетворення) у навколишньому середовищі, що не дозволяє оцінити реальний вплив забруднюючих речовин на біоту і людини.

Нагадаємо, що токсичний ефект залежить від багато послаблюють його чинників, у тому числі - від температури і форми з'єднання, в якій забруднювач присутній у навколишньому середовищі.

Це наочно видно на прикладі з важкими металами: в одних випадках їх токсичність знижується (наприклад, при переході до складу хелатів, після адсорбції на детрит і частинках грунту і т.д.), в інших, навпаки - посилюється (наприклад, в ході реакцій гідратіровання, метилування і т.д.).

З огляду на вказаний недолік, зроблені спроби екологізація санітарних нормативів для водойм: пропонувалося як ГДК використовувати концентрацію токсичних речовин, що спостерігається в зоні екологічного благополуччя (умовно чиста зона акваторії).

Остання може бути визначена шляхом прямого хімічного аналізу або методом розрахунку розбавлення забруднюючих речовин в міру віддалення від їхнього джерела.

  1. ГДК як норматив, що має статус загальнодержавного, не враховує сезонні, зональні і регіональні особливості біотичної та абіотичної складових екосистем.

Для виправлення цього недоліку пропонують оцінювати, наприклад, рівень забруднення грунтів по хімічному складу знаходиться в них грунтової вологи, який потім порівнюють з традиційними ГДК для поверхневих і підземних вод.

Раціональність такого підходу була продемонстрована в експериментах з нітратами: якщо переорієнтувати ГДК нітратів для грунтів (130 мг / кг) на ГДК нітратів в грантовій волозі (50 мг / л), то це дозволить не лише отримувати екологічно чисту сільгосппродукцію, але й запобігти міграцію нітратів у підземні води.

Ці експерименти довели наступне:

1) навіть при вмісті нітратів у Груні на рівні ГДК концентрація їх в грантовій волозі може складати 1500 - 4600 мг / л;

2) в культурах, вирощених на таких грантах, кількість нітратів коливається відповідно від 2700 мг / кг (кінза тощо) до 4500 мг / кг (коренеплоди цукрових буряків та ін.)

Інші автори пропонують як ГДК токсичного елементу використовувати подвійний Карк або подвійну фонове зміст цього елемента у Груні.

На цій підставі ними була проведена оцінка рівня забруднення грунтів сільськогосподарських угідь в Чернігівській області, яка показала значне перевищення ГДК токсичними металами (Р. - у 48% проб, С. - в 31%, Co - в 54%. Сu - в 51%), яке неможливо виявити, якщо використовувати традиційні ГДК: згідно з якими середній рівень забруднення грунтів Рb становив 5,46 мг / кг (або 27% від ГДК), Zn - 8,52 мг / кг, Сu-3 ,65-3, 69 мг і Cd-0,1-1,0 мг/кг.

Говорячи про екологічну недоцільність використання єдиних ГДК для забруднених і "чистих" регіонів, необхідно також мати на увазі й ту обставину, що:

- "загальнодержавна універсальність" ГДК неминуче вступає в протиріччя з її природоохоронним призначенням, так як націлює не на оздоровлення екологічної ситуації, а, головним чином - на її стабілізацію, а при цьому не забороняє, а скоріше - "благословляє" розбавлення відходів повітряними і водними масами, тобто не забороняє неповну очищення викидів і скидів;

- у відносно чистих регіонах ГДК може надати "ведмежу послугу", дозволяючи недбайливих господарникам безперешкодно забруднювати навколишнє середовище до рівня ГДК; інакше кажучи, не перевищуючи ГДК, можна безкарно здійснювати екологічний злочин: якщо немає перевищення нормативу, отже, немає і порушення природоохоронного законодавства.
4. ГДК не враховує асиміляційну місткість екосистем (кількість токсиканта, яке екосистема здатна знешкодити в ході процесів мінералізації або руйнування до нетоксичного стану, депонування та виведення за межі екосистеми).

З урахуванням сказаного була зроблена спроба "екологізувати" існуючі ГДК для ряду важких металів стосовно до водойм інтенсивного комплексного використання.

Зокрема, на основі розробленої методології (Корабльова, 1993), було показано, що рівень забруднення екосистеми Запорізького водосховища (середня течія р. Дніпро) такими металами, як Mn, Cd і Pb вже досяг її асиміляційних можливостей, а Cu і Zn - перевищив їх.

При цьому розраховані (орієнтовні) ЕДК для Cd, Рb і Fe склали відповідно 0,0002, 0,04 і 0,04 мг / л, що нижче прийнятих в Україні ГДК для рибогосподарських водойм.

5. ГДК не прийнятна до радіонуклідами, оскільки встановити допустиму норму додаткового (до природного фону) забруднення в даний час практично неможливо, принаймні, з двох причин:

- радіоактивний фон змінюється на поверхні Землі від 0,8 до 3,0 мВ / рік (для відомості: прийнята норма опромінення людини за рахунок природного фону становить в середньому за рік 1 мВ, протягом життя - не більше 0,1 Зб.);

- радіаційний фон постійно збільшується завдяки видобутку і використанню викопних ресурсів, а також застосуванню мінеральних добрив, при обробці приміщень будівельними матеріалами мінерального походження (зокрема, в будинках з каменю і цегли доза опромінення перебувають у них людей у середньому на 20% вище, ніж природний радіаційний фон).

Все це і ряд інших факторів призвели до того, що в промислово розвинених країнах світу середня за рік індивідуальна доза опромінення населення вже досягла 4 МЗС / рік.

В Україні цей показник ще вищий - 4,86 МЗС / рік, у тому числі: 0,2 МЗС (4%) - за рахунок внутрішнього (-опромінення; 0,28 МЗС (6%) - космічного випромінювання; 0,15 МЗС (3%) - природного - фону; 0,17 МЗС (5%) - за рахунок т міститься у воді; 0,26 МЗС (3%) -природної радіоактивності будучих матеріалів; 3,8 МЗС (78%)-, що знаходиться в повітрі закритих приміщень.

Дослідження останніх років свідчать про відсутність будь-яких нижніх порогів дії канцерогенних, мутагенних та радіоактивних речовин, тобто навіть незначне перевищення їхнього природного фону генетично небезпечно для людини та інших організмів.

Так, Д. Гродзинський довів, що офіційно прийняті в Україні малі дози опромінення здатні пригнічувати процеси відновлення речовини спадковості - ДНК.

Він назвав екологічним злочином ухвалення рішення урядом колишнього СРСР про штучне завищення після аварії на ЧАЕС гранично допустимого рівня (ПДУ) забруднення для продуктів харчування: ПДУ для молока був встановлений на рівні 2-10 "6 ЕМКИ / л (до 1986 року це був допустимий рівень для радіоактивних відходів!).

До сказаного додамо, що основні дози опромінення населення постраждалих районів отримало в перші тижні і місяці після аварії на ЧАЕС, що склали в більшості випадків 350 МЗС. В цей же час для більшості людей, що брали участь у ліквідації аварії була прийнята допустима індивідуальна доза на рівні 250 МЗС (таким чином, близько 30% учасників-ліквідаторів фактично були приречені на смерть від раку!).

6. ГДК для суми токсичних речовин (елементів) отримують розрахунковим шляхом, а тому вони не можуть служити нормою ефекту, що викликається комбінованим (поєднаним) дією на організм тих самих токсикантів.

Нагадаємо, що сумарні ГДК виводиться як сума співвідношень концентрації в середовищі кожного з досліджуваних забруднювачів і його ПДК, а саме:


де концентрації кожного з токсикантів; ГДК,

ГДК2 .. - ГДК n - гранично допустимі концентрації для тих же токсикантів.

Іншими словами, при визначенні підсумовування проводиться тільки по одному ознакою шкідливості тому що враховується подібне токсичну дію різних речовин і абсолютно не береться до уваги істинний хімічний склад всіх забруднювачів, присутніх в навколишньому середовищі, їх синергічну, антагоністичне дію на організм, зміна їх складу у часі під впливом різних факторів.

Перераховані вище недоліки ГДК, послужили поштовхом до пошуку інтегральних (комплексних) еколого-гігієнічних характеристик, які дозволяли б адекватно оцінювати не лише стан середовища і біоти, але і фактор ризику (наприклад-генетичного) - найважливіший момент екологічної експертизи.

По-перше, еколого-гігієнічних норматив виключає елемент штучності, властивий ГДК: ГДК фактично є екстраполяцією норми, встановленої для "середнього" тест-організму, на "середнього" людини і тим самим не враховує генетичні та індивідуальні особливості людської популяції.

По-друге, необхідність комплексного еколого-гігієнічного підходу до нормування якості середовища обумовлена тим, що екологічний та гігієнічний принципи, що застосовуються в окремо, вступають у певні протиріччя, в той час, як взяті разом вони ефективно доповнюють один одного, а саме:

- завдання екологічного нормування - захистити біосферу та її складові; при такому підході одиничні втрати особин у популяції не беруться до уваги, однак, якщо подібне допустимо для екосистеми і біосфери в цілому, то у відношенні популяції людини-абсолютно неприйнятно;

- завдання санітарно-гігієнічного нормування - забезпечити безпеку кожної людини; однак це не гарантує захист екосистем і біосфери від антропогенних забруднювачів.

В Україні в різні роки робилися спроби створення систем комплексної екологічної оцінки (класифікації) якості прісних вод, проте вони виявилися досить громіздкими, тому що включають десятки показників.
З метою унормування антропогенного навантаження на територію в ряді випадків використовують показник екологічної небезпеки життєдіяльності () визначаємий за формулою:



де ГДК - гранично допустима середньодобова концентрація і-го забруднювача, мг/м3: - концентрація і-го забруднювача, мг/м3; Тік - тривалість (часу) дії несприятливого чинника (і-го забруднювача), доб.; - максимально можлива тривалість (час) впливу несприятливого чинника (і-го забруднювача), діб.; N - число випадків контакту людей з забруднюючими речовинами, чол./км2; n - разовий контакт з і-м забруднюючим речовиною, 1чол./км2.

В основу нормування гранично допустимих промислових викидів (ПДВ) покладено інтегральний баланс виробництва з урахуванням застосовуваних на ньому пристроїв для очищення викидів та якості атмосферного повітря, що формується під впливом викидів інших підприємств.

Розрахунок проводиться за формулою:



де ГДК - ГДК і-го шкідливої речовини, присутнього у викидах, мг/м3; Н - висота викиду, м; V - витрата газоповітряної суміші викиду, м3 / с; - різниця температур викиду і атмосферного повітря, ° С; А - коефіцієнт, що залежить від температурної стратифікації атмосфери (для широт України він дорівнює 200); М - маса і-ї шкідливої речовини, що надходить від джерела в атмосферу, г/с; F - безрозмірний коефіцієнт, що враховує швидкість осідання речовин в атмосферному повітрі (для газоподібних речовин він дорівнює 1); m і n - коефіцієнти, що враховують умови виходу газо-повітряного струменя з джерела (труби).

У межах розрахункової величини ПДВ встановлюються нормативи (обсяги, ліміти) викиду.

Однією з головних задач екологічного нормування техногенного впливу на навколишнє середовище є захист і підтримка біологічного різноманіття, яка неможлива без збереження різноманітності місць проживання живих організмів.

З огляду на це, прийняті такі екологічні норми співвідношення площ господарських об'єктів і використовуються ними територій ландшафтів: промислові підприємства і урбоекосистеми не повинні перевищувати 10% площі ландшафту, розорані землі - не більше 60%, луки-до 40%. При цьому лісистість ландшафту повинна зберігатися на рівні не менше 8-11% його площі, а заповідні об'єкти - близько 8%.

Для збереження природної міграції організмів необхідно проектувати екологічні мережі з "коридорами", що зв'язують між собою екосистеми та ландшафти.

Техногенне забруднення атмосферного повітря є одним з визначальних чинників, що враховуються при функціональному зонуванні території, від якого залежать багато містобудівні рішення (розміщення промислового і житлового секторів, санітарно-захисних зон), у тому числі і ведення зеленого будівництва.

Зокрема, промислова зона (територія, зайнята об'єктами промислового, сільськогосподарського виробництва, ТЕС і т.д.) повинна бути озеленена не менше, ніж на 15%.

У житловій (селітебної) зоні (територія, зайнята житловими будівлями; об'єктами культурно-масового призначення, навчальними, дитячими та лікувальними установами, зеленими насадженнями загального користування - парками, скверами та розміщується з навітряного боку для вітрів переважного напряму по відношенню до підприємств-джерел токсичних і погано пахнуть речовин) озеленюється не менше 70-75% займаної нею площі.

Санітарно-захисна зона - смуга, що відокремлює промисловий джерело викидів від сельбищної зони. Її межа встановлюється на відстань, де концентрації забруднюючих речовин, викинутих в атмосферу, не перевищують прийняті ГДК.

Санітарно-захисна зона створюється з метою зниження негативного впливу об'єктів промисловості і енергетики на здоров'я людей, що проживають в селітебної зоні.

Тут заборонено розміщувати спортивні споруди, парки, дитячі та лікувально-профілактичні установи, школи і лікарні.

Ступінь озеленення санітарно-захисної зони залежить від її розміру.
Так, зони шириною до 300 м вимагають озеленення не менш 60% своєї території. При ширині 300 -1000 м зелені насадження повинні займати не менше 50%, а при ширині 1000 - 3000 м - не менше 40%.

Озеленення санітарно-захисних зон здійснюється смугами шириною близько 20-30 м кожна, які при ширині санітарно-захисної зони більш 300 м необхідно розміщувати через кожні 100-200 м, а при ширині зони менше 300 м - через кожні 50 м.

У цілому ж ширина санітарно-захисної зони встановлюється відповідно до санітарної класифікацією підприємства.

Так, для підприємств 1-го класу небезпеки вона повинна бути не менше 1000 м, 2-го класу небезпеки - 500 м, 3-го класу небезпеки -300 м, 1У-го класу небезпеки - 100 м, 4-го класу небезпеки - 50 м.

Залежно від "троянди вітрів" - напрямки панівних вітрів ширина санітарно-захисної зони в деяких місцях може мати різну протяжність (але не менше зазначеної нормативної).

До першого класу небезпеки відносяться наступні види виробництв і господарської діяльності: а) атомна енергетика і атомна промисловість; б) біохімічне, біотехнічне і фармакологічне виробництва; в) збір (накопичення), обробка, складування, поховання і утилізація всіх видів промислових і побутових відходів; г) нафтова, газова, хімічна, металургійна, вугільна, гірничодобувна промисловість; д) целюлозно-паперова і деревообробна галузі промисловості; е) підприємства з виробництва цементу, асфальтобетону, азбесту та скла; ж) автотранспорт, ТЕС, ТЕЦ, очисні споруди.

Ширина санітарно-захисної зони (L) у кожному напрямку від джерела викидів розраховується за формулою:



де - ширина санітарно-захисної зони, встановлена нормативом для підприємств даного класу небезпеки; Р - повторюваність вітрів (у%) в даному напрямку; - середньозважена повторюваність вітру для даного району, рівна при 8-румбовой розі вітрів 12,5%; якщо <.
1   2   3   4   5

Схожі:

Закон України iconЗакон України «Про місцеве самоврядування в Україні; Закон України «Про захист прав споживачів»
Закон України Про місцеве самоврядування в Україні; Закон України Про регулювання містобудівної діяльності; Наказ Міністерства регіонального...
Закон України iconЗакон України «Про місцеве самоврядування в Україні; Закон України «Про захист прав споживачів»
Закон України Про місцеве самоврядування в Україні; Закон України Про регулювання містобудівної діяльності; Наказ Міністерства регіонального...
Закон України iconЗакон України «Про місцеве самоврядування в Україні; Закон України «Про захист прав споживачів»
Закон України Про місцеве самоврядування в Україні; Закон України Про регулювання містобудівної діяльності; Наказ Міністерства регіонального...
Закон України iconЗакон инерции закон інерції закон природы закон природи закон сохранения...
В взаимодействие взаємодія взвешивание зважування вектор вектор внутренняя энергия внутрішня енергія время час
Закон України iconЗакон україни
Закон україни n 208/94-вр від 14. 10. 1994 р. Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності
Закон України iconЗакон україни
Закон україни n 2806-iv від 06. 09. 2005р. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності
Закон України iconЗакон України про бібліотеки І бібліотечну справу
Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України №33/95-вр від 27. 01. 95 р
Закон України iconЗакон України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" (Закон від 06. 12. 2012 №5515-vi)

Закон України iconЗакон україни
З 1 січня 2013 рокуцей Закон втратить чинність згідно із Законом України від 17 листопада 2011 року n 4050-vi
Закон України iconЗакон україни
Цей Закон визначає правові та організаційні засади реалізації права на свободу об'єднання, гарантованого Конституцією України та...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка