Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ




НазваСоціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ
Сторінка1/3
Дата конвертації16.03.2013
Розмір0.57 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы
  1   2   3
Пошукова робота на тему:

Соціологічні дослідження зовнішньополітичних і геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки

Вступ

Експертна оцінка стану та основних напрямків зовнішньої політики України здійснювалася незалежним Українським центром досліджень миру, конверсії і конфліктних ситуацій (УЦДМККС) у рамках постійно діючої програми Моніторинг зовнішньої політики України та політики в галузі безпеки в Києві за підтримки фонду Ф.Еберта (ФРН). В межах зазначеного Моніторингу протягом 1997 року було проведено чотири етапи дослідження - в березні, червні, вересні та грудні, а 1998 р. - два етапи - у березні та червні.

Як експертів було залучено представників чотирьох груп загальною кількістю 39-44 особи:

1. Службовці Міністерства закордонних справ та співробітники дослідницьких структур, які надають поради держструктурам (Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України та ін.);

2. Депутати Верховної Ради України, насамперед члени Комітету по закордонних справах і зв'язках з СНД та Комітету з питань оборони і державної безпеки. В цій групі було представлено весь існуючий в Україні політичний спектр - лівих, центристів, правих;

3. Військовослужбовці Збройних Сил України у званні не нижче підполковника, в тому числі співробітники Міністерства оборони, викладачі та фахівці вищих військових навчальних закладів і дослідницьких центрів, більшість з яких мають наукові ступені (військово -професійна інтелектуальна еліта);

4. Провідні журналісти, які спеціалізуються на міжнародній тематиці та представляють найвпливовіші засоби масової інформації. Є підстави вважати, що вони впливають не тільки на формування масової свідомості з питань дослідження, але й на позицію політичної еліти (істеблішменту).

За результатами проведених протягом 1997 року опитувань серед експертів чітко вирізняються прихильники чотирьох провідних зовнішньополітичних орієнтацій, які віддзеркалюють домінуючі в Україні точки зору на подальші шляхи розвитку, що відповідали б національним інтересам України.

Здебільшого уподобання експертів розподіляються між двома основними орієнтаціями. До першої провідної групи належать прихильники вступу України до НАТО. За грудневими даними вони складали 51,2% експертів. Цю групу можна вважати досить усталеною. У вересні зазначеній орієнтації симпатизувало 50% експертів і також близько половини - в березні та червні. Другу значну групу складають прихильники "позаблокового або нейтрального статусу України". З початку року ця орієнтація постійно посилюється - від 28,6% у березні до 41,5% у грудні. Це відбувається за рахунок зменшення, або ж цілковитого нехтування таких варіантів як "вступ України до військового союзу країн СНД як альтернативи вступу до НАТО" (в грудні ця група не набрала жодного процента, тоді як раніше вона становила 7-9%) або ж інших альтернатив (у березні та червні - 7,1%; у грудні та вересні - 0%).

Існує ще одна, незначна, але досить стала група, що постійно набирала близько 5-7%, до якої належать прихильники мало реального за теперішньої геополітичної ситуації "вступу до НАТО разом із країнами СНД".

У березні 1998 року результати експертного опитування також свідчать про існування в Україні двох основних точок зору стосовно подальших шляхів розвитку, які б відповідали національним інтересам України. Йдеться передусім про орієнтацію на "вступ України до НАТО незалежно від інших країн" та орієнтацію на "позаблоко вий нейтральний статус України". І якщо на початку минулого року першу можна було вважати домінуючою (47,6% експертів у березні 1997 р., на той час - 28,6% "нейтралістів"), то поступово протягом 1997 року набрав ваги інший варіант "позаблокового та нейтрального статусу України". Зараз обидві зазначені орієнтації вже врівноважують одна одну і мають по 43,6% прихильників. Незначно вирізняється серед інших група, уподобання якої передбачають нереальний "вступ до НАТО разом із країнами СНД". Цього березня вона становить 2,6%, а загалом - не більше 7%. Також ледве набирають прихильників такий варіант розвитку, як "вступ України до військового союзу країн СНД як альтернатива вступу до НАТО" - 5,1% (загалом 7-9%, а у грудні зовсім відсутній) чи будь-які інші запропоновані варіанти, що разом складають 5,1% (раніше 7-9% або відсутні зовсім).

Можна тлумачити ці результати, з одного боку, як спричинені деяким розчаруванням щодо стану інтеграційного потенціалу України (для чого надають підстави й інші показники), з другого - активізацією російського напрямку зовнішньої політики за умов, коли РФ все більше втрачає привабливі риси (з огляду хоча б на її позицію у відносинах з найближчим "інтегрованим" партнером - Білоруссю).

Цікавими в цьому контексті є електоральні уподобання експертів, які майже не зазнали змін з грудня 1997 до березня 1998, за єдиним винятком. Напередодні виборів більше ніж удвічі (з 12,5% до 28,2%) зросла кількість експертів, які збиралися голосувати за кандидата в депутати, якщо він виступає за найшвидший вступ України до НАТО. Водночас перевагу мали прихильники збалансованого розвитку зовнішніх відносин України як з Росією, так і з Заходом (відповідно 65% і 61,5%) та всебічної економічної інтеграції з Заходом (47,5% і 33,3%). Прибічники пріоритету розвитку відносин з Польщею могли розраховувати на підтримку кожного десятого з фахівців. (Сума понад 100%, оскільки можна було зазначити два варіанти відповіді). Прихильники союзу з Росією аж до об'єднання в єдину державу практично не знайшли підтримки експертів.

У червні 1998 року за експертними опитуваннями провідними зовнішньополітичними орієнтаціями стосовно подальших шляхів розвитку України продовжують залишатися, по-перше, орієнтація на "вступ України до НАТО незалежно від інших країн" та, по-друге, орієнтація на "позаблоковий, нейтральний статус України". Вже впродовж тривалого часу обидві альтернативи мають стійких прихильників і є досить усталеними. У березні 1998 р., як уже зазначалося, на тлі загального погіршення оцінки експертами відносин України з НАТО орієнтація на "вступ України до НАТО" втратила деяку кількість прихильників (від 51,2% наприкінці 1997 р. до 43,6% експертів у березні 1998 р.), але це було тимчасовим явищем. У червні ситуація відновилася - до 50% експертів дотримуються "пронатівсь кої" орієнтації, що з незначними коливаннями є сталим результатом протягом минулого року. За умовного приєднання до них прихильників малореального "вступу до НАТО разом із країнами СНД", які складають у червні 5% (загалом постійно 2-7%) до першої зазначеної групи, "пронатівська" орієнтація в цілому продовжує залишатися переважаючою серед інших. Друга основна орієнтація - на "позаблоковий або нейтральний статус України" у березні 1998 р. врівноважувала першу (43,6%), але до того ніколи не була домінуючою. Поступово посилюючися протягом минулого року (від 28% до 41,5% експертів), зараз вона набирає 40% прихильників.

Такі варіанти розвитку як "вступ України до військового союзу країн СНД як альтернатива вступу до НАТО" чи будь-які інші поступово втрачають підтримку і набрали у червні ще менше прихильників (по 2,5%), ніж у березні (по 5,1%) або протягом минулого року (не більше 7-9%).

Під час червневого опитування 1998 р. експертам уперше було запропоновано оцінити основні цілі зовнішньої політики України, що мало надати більш докладну інформацію порівняно з наведеними вище орієнтаціями у рамках дихотомії "натівська - нейтральна".

Найважливішими цілями зовнішньої політики України експерти вважають:

Ї по-перше, створення умов, за яких Україна могла б не турбуватися про стан своєї безпеки та цілком зосередитися на вирішенні внутрішніх проблем (74,3% експертів);

Ї по-друге, створення загальної системи безпеки, яка б виключила війну як спосіб вирішення міжнародних конфліктів (58,3% експертів);

Ї по-третє, встановлення та розвиток партнерських відносин з Росією (53,8% експертів);

Ї по-четверте, поглиблення партнерських відносин з країнами Центрально-Східної Європи та Балтії (50% експертів);

Ї по-п'яте, набуття Україною функції транспортного коридору Північ-Південь, Схід-Захід (47,1% експертів).

Далі експерти відзначають як важливі, але меншою мірою, такі цілі як поглиблення партнерських відносин з країнами СНД та прагнення добитися надання масштабної допомоги та інвестицій з боку країн Заходу.

Переважною більшістю експерти вважають другорядними такі цілі зовнішньої політики України як:

Ї по-перше, розвиток співробітництва з "новими ядерними державами (Індія, Пакистан);

Ї по-друге, реформування ООН;

Ї по-третє, ствердження режиму нерозповсюдження ракетних технологій.

Думки експертів розійшлися щодо таких цілей як досягнення визнання та ствердження України як регіонального лідера країн Центрально-Східної Європи та ініціювання подальшого роззброєння, повну й остаточну заборону ядерних випробувань.

Загальні характеристики зовнішньої політики України

Ситуацію стосовно зовнішньої безпеки України наприкінці 1997р. за оцінкою експертів можна було вважати відносно спокійною (принаймні порівняно з іншими досліджуваними періодами цього ж року). Тоді спостерігалася найменша стурбованість експертів щодо наявності зовнішньої загрози пріоритетним національним інтересам України протягом усього року, а найбільша відзначалася у березні та вересні. Про існування "загрози територіальній цілісності України" у грудні заявили лише 19,5% експертів (порівняно з березнем та вереснем це менше в 1,5 раза, у червні - 22,5%), про можливість "її виникнення у будь-який момент" казали 31,7% експертів (у березні 50%; червні - 42,5%; вересні 43,9%). Натомість про те, що такої загрози "немає і є всі передумови запобігти її виникненню", зазначили 34,1% експертів (це вдвічі більше, ніж у березні - 14,3% та втричі більше, ніж у вересні - 9,8% експертів; у червні - 27,5%). Припущення про те, що "виникнення загрози слід чекати через 1-2 роки" або "через 3-5 років" поділяла незначна частка експертів - від 2,4% у березні до 7,3% у вересні.

З цими оцінками збігаються результати дослідження, які свідчать про усвідомлення зовнішньополітичним середовищем України позитивних зрушень у стані міжнародної безпеки в Європі загалом порівняно з початком року, хоча позитивна тональність оцінок експертів і зазнала деякого тимчасового спаду в вересні. За їхніми оцінками, стан міжнародної безпеки в Європі від березня не тільки не "погіршується", а скоріше "залишається незмінним" і певною мірою "покращується". Щодо визначення "стану міжнародної безпеки України" протягом 1997 року, то на думку переважної більшості українських зовнішньополітичних експертів, він є дещо нижчим, ніж у Європі в цілому. Від червня, коли ситуація, на думку експертів, значно змінилася на краще порівняно з березнем, у цьому відношенні не відбулося суттєвих змін. Хоча, водночас, рівень міжнародних гарантій безпеки України, наданих їй іншими країнами, протягом року постійно зростав. У грудні експерти оцінили його як близький до "середнього" рівня, тоді як у березні впевнено оцінювали як "низький". До того ж від червня, коли спостерігалося певне погіршення експертних оцінок зовнішнього стану держави за цим показником, в уявленнях зовнішньопо літичного середовища спостерігалося зростання значення та питомої ваги власних Збройних Сил у забезпеченні національної безпеки - "до міри, якою Україна у забезпеченні національної безпеки має покладатися на власні Збройні Сили". Втім, їхня боєздатність, за експертни ми оцінками, постійно погіршується. За даними дослідження, в забезпеченні міжнародної безпеки України протягом року продовжували зростати роль "економічних" (63-73% експертів відзначають цю групу), а також "політичних" факторів (27-46% експертів).

Ці фактори були пов'язані з наближенням виборів до Верховної Ради у березні 1998 р. та усвідомленням слабкості демократичних інститутів у державі партнерами України.

Досить неоднозначно оцінювалася ситуація щодо "вимушеності України йти у фарватері інших держав, угруповань, підпорядковуючись їхнім наказам або очікуванням, навіть якщо це суперечить її національ ним інтересам". За експертною оцінкою у червні та вересні така "вимушеність" збільшувалася, коливаючись між "високою" та "середньою" (але ближче до "середньої"), проте зменшилась у грудні, коливаючись уже між "середньою" та "низькою" (ближче до "середньої"). Очевидно, кінцеві оцінки зовнішньополітичного середовища про зменшення ступеня залежності політики України від позиції інших держав та угруповань були зумовлені певними об'єктивними обставинами, які склалися внаслідок підписання двосторонніх політичних договорів з Росією та Румунією, Хартії про особливе (distinctive) партнерство з НАТО, важливих документів з країнами Центральної Європи. З суто формальної, об'єктивістської точки зору, в другій половині 1997 р. зовнішня політика України набула такого ступеня самодостатності (в значенні автономності від зовнішніх чинників), якого вона не мала з часу проголошення незалежності в 1991 р. Ця автономність була зумовлена майже одночасним урегулюванням найбільш гострих, спірних питань у відносинах з Росією та Румунією (що моментально привело до послаблення дії реальних чи позірних, уявних чинників зовнішньої загрози) - з одного боку, та встановленням певного рівня інституціональних зв'язків з НАТО як найважливішою оборонною та військово-політичною установою розвинених держав Заходу, - з другого боку.

Враховуючи вже стійку українську традицію зовнішньополітично го балансування на міжнародній арені, можна впевнено прогнозува ти, що в зовнішній політиці посиляться елементи демонстративної, показної рівновіддаленості поряд з більшою регіоналізацією практичних інтересів і завдань дипломатії. Це балансування набуватиме ознак певного функціонального розподілу інтересів і галузей співробітництва з домінуванням економічних аспектів у відносинах з Росією та іншими пострадянськими країнами та військово-політичних сюжетів у взаєминах з державами Заходу.

Проте існує ряд об'єктивних чинників, які можуть спричиняти істотне посилення зовнішньої залежності України від зарубіжних партнерів. До них належать у першу чергу економічні та фінансові обставини, а також деякі інші суб'єктивні чинники. У відносинах з Росією така залежність може набути рис "конверсії" зовнішніх боргів у вигляді передачі пакетів акцій деяких найбільш економічно привабливих підприємств. У відносинах із Заходом (США, країнами ЄС) бюджетний дефіцит та нестабільність української фінансової системи спричинятимуть посилення залежності від одержання зовнішніх запозичень та інвестицій. Причому цей процес має різноплановий характер. Небажання західних інвесторів вкладати кошти в українську економіку призводить у свою чергу до поступового зниження цін на українські інвестиційні об'єкти. Умовно кажучи, зниження ціни до певного рівня водночас із посиленням фінансової залежності уряду від міжнародних фінансових інституцій може в якийсь момент сягнути межі, за якою вигідність інвестиційних умов переважить вплив факторів економічного ризику.

Водночас у грудні 1997 р. дещо збільшилась оцінка експертами міри, якою "Україна сьогодні має покладатися на союзників у реалізації зовнішньополітичних цілей". Наприкінці року оцінка цього чинника, яка до того часу майже не змінювалася, стала наближатися до "середньої".

За характеристиками процесів інтеграції протягом 1997 року відбувалися певні взаємозалежні зрушення, особливо у східному та західному напрямках. У міру того, як процес інтеграції з Росією та СНД до останнього часу ставав значно інтенсивнішим, процес інтеграції з НАТО, ЄС та ін., навпаки, уповільнювався. В грудні, за експертною оцінкою, ситуація докорінно змінилася - процес інтеграції у східному напрямку сильно послабився, а в західному - набув інтенсивності, близької до початкової (у березні), стан якого відтепер наближається до "середнього". В цілому процес інтеграції з НАТО, ЄС та ін. проходить набагато інтенсивніше, ніж процес інтеграції з Росією, СНД, стан якого тяжіє до "повільного".

Окрім того, за експертними оцінками, від березня постійно відбувається деяке посилення інтеграції України до регіону Чорного моря та до регіону Центральної Європи. За оцінками, процес інтеграції за цими напрямками не такий інтенсивний, як у західному, але й не такий повільний, як у східному напрямках. У середньому стан цього процесу коливається поміж "середнім" та "повільним".

Виокремлюються певні групи української політичної еліти, які є прихильниками інтеграції в тому чи тому напрямках. Так, "проросійськи налаштовані політики" (їх зазначають 70-88% експертів, у червні - 67%) та "ліві у Верховній Раді" (51-61%, у червні - 70%) продовжують протягом руку залишатися безперечними лідерами серед тих, хто, на думку експертів, прагне до інтеграції з Росією, аж до злиття в єдину державу. Інші, менш значні, групи складають "промисловці з україно-російських груп" (31-37%, лише у вересні - 54%), а також "соціально знедолені верстви населення" (34-39%, лише у червні - 22%). Вага перших значно зросла у вересні та знову впала у грудні. До прихильників зазначеного напрямку експерти також відносять групи "лідерів підприємств ВПК, орієнтованих на коопераційні зв'язки з Росією" (24-36%), "регіональ них лідерів Сходу та Півдня" (31-35%; у грудні - 19%), "офіцерів ЗС" (2-10%). Інші групи не є значними (2-7%).

Серед головних прихильників іншого напрямку інтеграції - з Заходом, аж до вступу до НАТО, експерти передусім виокремлюють "правих у ВР". Починаючи з березня цю групу зазначали 82-87% експертів, тільки в грудні - 68,3%, що ніяк не вплинуло на її першу позицію. Другою зацікавленою групою експерти називають "лідерів фінансово-банківського бізнесу". Їх у березні відзначило 66,7% експертів, але в червні вже вдвоє менше - 33,3%. Незважаючи на це, ця група так само залишається другою протягом року, у вересні - 47,5%, у грудні - 56,1% експертів. Інші, менш значні, групи, на думку експертів, складають "центристи у ВР" (відзначають від 30% до 40,5% експертів - постійна 3-я позиція) та "бізнесмени середнього рівня" (відзначають від 26% до 35% експертів - постійна 4-та позиція). Серед прихильників інтеграції з Заходом, аж до вступу до НАТО, також називають "верхівку Міністерства оборони, генералітет" (16,7% - у березні, починаючи від червня 28-24%). Неоднозначну думку висловлюють експерти щодо "виробників зброї та спецтехніки": у березні та вересні ця група є майже не значущою (відповідно 4,8% та 2,5%), а в червні та грудні її вага трохи, але зростає (відповідно 10,3% та 14,6%). Так само групу "лідерів підприємств ВПК" від березня до вересня відзначають 4-5% експертів, а в грудні - вже 17,1%. За експертною оцінкою (5-7%) "офіцери ЗС" не є надто зацікавленими в інтеграції з Заходом, як і "керівники військових навчальних закладів" (2-5%). Ситуація майже не змінилася з вересня, окрім незначного зменшення ваги лідируючих груп, та зростання ваги останніх, але це не вплинуло суттєво на порядок розташування.

Експертні оцінки зовнішньополітичного курсу України загалом з точки зору його стабільності, виваженості та передбачуваності різко зросли порівняно з березнем 1997 р. Але надалі вони майже не змінюються, окрім показника "виваженості", щодо якого експерти у вересні висловилися більш негативно, ніж у червні, а у грудні він знову збільшився. В цілому оцінки на кінець 1997 року за всіма трьома показниками майже збігаються (оцінка "передбачуваності" трохи нижче) і дуже близькі до "середньої", тоді як у березні вони більш наближалися до "низької" оцінки.

На тлі грудневої 1997 р. оцінки ситуації стосовно міжнародної безпеки України особливо стає помітним занепокоєння ситуацією у березні 1998 року, коли існування загрози територіальній цілісності зазначають 40,5% експертів і можливість її "виникнення у будь-який момент" - 29,7% (разом - 70,2%). Така стурбованість майже сягає рівня березня 1997 р., коли вона була найвища протягом попереднього року: 31% відзначали реальну наявність загрози, 50% - можливість її виникнення у будь-який момент" (разом 81%). Натомість про відсутність такої та наявність усіх передумов, щоб запобігти її виникненню, кажуть лише 24,3% експертів (у березні 1997 р. було

14,3%, а в грудні - 34,1%). Не заперечують наявність загрози територіальній цілісності України, але чекають її лише через 1-2 роки - 5,4% експертів. Через 3-5 років - не чекає жодний з експертів. Загалом кожний з останніх варіантів не набирає більше 7-9%.

І все ж цей "рівень стурбованості", на нашу думку, більшою мірою відобразив ситуацію внутрішньополітичної нестабільності передвибор чого періоду в Україні та напруги між гілками влади та політичними угрупованнями (партіями), ніж дійсне зростання зовнішньої загрози. Інакше кажучи, він відобразив погіршення потенціалу протидії негативним зовнішнім впливам, а не власне зростання цих впливів.

Отже, початок 1998 року оцінюється експертами доволі низько порівняно з кінцем минулого (і це прогнозувалося експертами УЦДМККС). Про це свідчить низка показників. Так, навесні 1998 р. стан міжнародної безпеки Європи "погіршується" - вважають 20,5% експертів, тоді як у грудні 1997 так думало лише 2,5%; "покращуєть ся" - 25,6%, а в грудні - 46,3%; "залишається незмінним" - майже так само, як і раніше - 48,7% (у грудні - 51,2%). Такий розподіл думок нагадує початок минулого року, коли стан міжнародної безпеки Європи оцінювався дещо схоже: його "покращання" чи "погіршен ня" зазначали відповідно по 24,4% експертів, "залишається незмінним" - 41,5%. Стан міжнародної безпеки України в свою чергу також "погіршується" останнім часом. Так вважають 41% експертів, а "покращується" - 12,8%, "залишається незмінним" - 43,6%; тоді як в грудні було відповідно 26,8% ("погіршується") проти 29,3% ("покращується"), "залишається незмінним" - 36,6%, що вважалося непоганим результатом порівняно з березнем того ж року, коли було 9,5% ("покращується") проти 52,4% ("погіршується"), "залишаєть ся незмінним" - 33,3%. Надалі протягом 1997 р. оцінки в цілому поліпшувалися, а в березні 1998 р. знову спостерігається дещо схожа ситуація. Так само й рівень міжнародних гарантій безпеки України, наданих їй іншими країнами на сучасний момент, який постійно зростав протягом 1997 року, наближаючись до "середнього", тепер дещо впав і став ближче до "низького".

Отже, збіжність тенденцій зміни оцінки (погіршення) стану безпеки у Європі та щодо України скоріше свідчили про зменшення рівня "історичного оптимізму" фахівців у нашій країні, їхня стурбованість перспективами України, ніж про небезпечні зрушення у цих сферах.

У забезпеченні міжнародної безпеки України провідну роль продовжують відігравати "економічні" фактори - 71,8%, та, окрім того, "політичні" - 30,8%. Як і раніше, експерти вважають, що боєздатність ЗС України сьогодні "погіршується" (79,5%), а "покращується" - 0%. Міра, якою можна покладатися на ЗС у забезпеченні національної безпеки, відчутно впала порівняно з минулим роком, коли вага ЗС, за експертною оцінкою, поступово зростала, а тепер наближаєть ся до "низької". Україна більше, ніж у грудні, у реалізації зовнішньо політичних цілей має покладатися на союзників, до яких відносяться передусім Польща, США (стан двосторонніх відносин з якими погіршується - див. далі у цій доповіді), ЄС, країни Балтії, Німеччина, Рада Європи та НАТО. Разом з тим Україна сьогодні "середньою" мірою змушена підпорядковуватися наказам чи очікуванням інших держав або угруповань, навіть якщо інколи це суперечить її національним інтересам; хоча наприкінці року за експертною оцінкою виникло відчуття певного збільшення цієї залежності.

Втім цей показник не можна однозначно позитивно тлумачити - він служить й індикатором зростаючого відчуття незадієності України, її зміщення у "сіру зону" європейської та світової політики.

В цілому оцінюючи зовнішньополітичний курс України за такими характеристиками як стабільність, виваженість та передбачуваність, експерти надали йому навесні 1998 р. оцінки, що близька до "низької". І якщо свого часу зазначені показники різко зросли порівняно з березнем 1997 р. й протягом того року майже не змінювалися (близько до "середньої" оцінки), то навесні 1998 р. вони знову різко впали, відновивши березневий рівень 1997 р.

На покращання цих показників можна сподіватися за умови раціонального структурування новообраної Верховної Ради та більш професійної роботи її Комітету у закордонних справах. (Нагадаємо, що згідно з Конституцією саме ВР є верховним державним органом у сфері зовнішньої політики). Позитивного імпульсу має надати й нове керівництво МЗС України. У будь-якому разі за об'єктивними показниками заміна міністра закордонних справ була справді не тільки бажана, а й необхідна.

За експертними оцінками, постійно відбувається процес інтеграції України у східному або ж західному напрямках, при цьому за мірою уповільнення інтеграції в одному вона посилюється в іншому спрямуванні. Так, у грудні 1997 р. процес інтеграції з Росією, СНД, який до того часу набував інтенсивності, сильно уповільнився (поміж "повільним" та "нульовим"), а з НАТО, ЄС та ін., навпаки, посилився (близько до "середнього"). Але цим коливанням був притаманний тимчасовий характер, тому що в березні 1998 року експерти знову відзначили суттєве посилення інтеграційних процесів у східному напрямку (поміж "середнім" та "повільним") і послаблення у західному (ближче до "повільного"). До того ж деяке посилення інтеграції України до регіону Чорного моря та до регіону Центральної Європи, яке відбувалося впродовж минулого року, змінилося уповільненням (тепер стан інтеграції оцінюється ближче до "повільного", особливо стосовно регіону Центральної Європи). Таким чином, оцінка стану процесів інтеграції у зазначених напрямках загалом тепер коливається поміж "середнім" та "повільним", наближаючись більше до "повільного".

Сучасна криза СНД, неспроможність цієї організації набути ефективності та дієвості, на погляд експертів, "не впливає на міжнародне становище України" (58% експертів), або навіть впливає на нього "скоріше позитивно, ніж негативно" (32%). Така оцінка однозначно вказує на перспективні (бажані) напрямки інтеграційних зусиль країни.

Серед української політичної еліти виокремлюються певні групи, які передусім прагнуть інтеграції або в західному, або в східному напрямках. Серед прихильників інтеграції з Росією, аж до злиття в єдину державу, експерти в основному постійно відзначають "проросійськи налаштованих політиків" (79,5% у березні 1998 р., загалом 67-88%) та "лівих у Верховній Раді" (69,2% у березні, загалом 51-79%). Менш зацікавленими групами є "регіональні лідери Сходу та Півдня" (35,9% у березні, загалом 31-35%, тільки в грудні 19%), "промисловці з україно-російських груп" (25% у березні, загалом 31-53%), "лідери підприємств ВПК, орієнтовані на коопераційні зв'язки з Росією" (25,6% у березні, загалом 25-36%), "соціально знедолені верстви населення" (23,1% у березні, загалом 22-39%), "офіцери ЗС" (2,6% у березні, загалом 2-10%) та інші групи (2,6% у березні, загалом 2-7%). Головним прихильником інтеграції з Заходом аж до вступу в НАТО експерти безперечно називають "правих у ВР" (81,6% у березні, загалом 68-88%). Оцінка ж щодо зацікавленості "лідерів фінансово-бан ківського бізнесу" постійно зазнає значних коливань - від 28% до 66,7% експертів і не має однозначності. Так, у грудні 1997 р. цю групу відзначило 56,1%, а в березні 1998 р. - 28,9% експертів. Експерти також відзначають певну прихильність до інтеграції із Заходом таких груп як "центристи у ВР" - 26,3% у березні (загалом 30-40%), "бізнесменів середнього рівня" - 21,1% у березні (загалом 26-35%), "верхівки МО, генералітету" - 18,4% у березні (загалом 16-28%), "виробників зброї та спецтехніки" - 13,2% у березні (загалом 2-15%), "лідерів підприємств ВПК" - 7,9% у березні (загалом 4-17%). Зовсім не були згадані групи "офіцерів ЗС" та "керівників військових навчальних закладів", хоча раніше вони привертали до себе деяку увагу (2-7%).
  1   2   3

Схожі:

Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ iconТема : дослідження в галузі паблік рилейшнз
Основні поняття: соціологічні дослідження, формалізовані дослідження неформалізовані дослідження, анкетування, вибірка, аналіз, групові...
Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ iconМіждисциплінарні дослідження у сфері прикордонної безпеки україни
Директор Міжнародно-правового департаменту Адміністрації Державної прикордонної служби України
Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ iconПроблеми чинної нормативно-правової бази у сфері забезпечення кібернетичної безпеки україни
Тчизняного законодавства у сфері забезпечення кібернетичної безпеки держави. Розглянуто основні напрями діяльності військових та...
Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ iconДослідження „Релігія як інструмент сучасної політики”
Вступ
Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ iconДовгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу
Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів І перспектив головних...
Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ iconДовгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу
«Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів І перспектив головних...
Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ iconУказ президента україни №121/2008
України від 21 листопада 2005 року №1643 «Про рішення Ради національної безпеки І оборони України від 29 червня 2005 року «Про стан...
Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ iconДоки правосуддя буде Таємним?
Однак, на наш погляд, це не так, адже соціологічні дослідження не відображають позитивної динаміки, а кількість справ у судах зростає...
Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ iconПроблема цивільного шлюбу в сучасній україні план
Соціологічні дослідження підтверджують думку про те, що до 60-80% молодих людей 16-21 літнього віку абсолютно пасивні, байдужі до...
Соціологічні дослідження зовнішньополітичних І геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки Вступ iconВступ
Розділ проблеми формування ціннісних орієнтацій старшокласників засобами радіо 28
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка