Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області




НазваЩороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області
Сторінка1/4
Дата конвертації15.04.2013
Розмір0.61 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы
  1   2   3   4
ПРОЩАННЯ З ОДНОКЛАСНИКОМ
Щороку, в останню декаду травня , коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області . серце полчинає прискорено битися . І відразу ж черга теплих і яскравих споминів стрімко насунуться і оточать мене. Не пам»ятаю, але хтось подав ідею обов»язково зустрічатися раз у п»ять років після чергового випуску старшокласників в стінах рідної школи.

В першу п»ятирічку я служив в армії і подібне бажання довелося приховати. Кортіло заповнити цей пробіл після демобілізації, але підвела рідна теща. Спочатку ми жили у неї, але я отримав коперативну квартиру і за клопотами забув повідомити своїх земляків про нову адресу. Тож листівка-запрошення , начеб то ,загубилася у папеарах . Коли я зібрв родичів на новосілля і почав їх розміщувати за святковим столом, теща ангельським голоском запізнілою новиною здорово таки мене дістала. Для годиться попросила вибачення за свій склероз і заспокоїла, що це не така вже й важлива подія у світовому масштабі . А ось житло отрмують не кожен день, то цю подію треба вїдзначити неодмінно. Довелося зціпити зуби. Бо куди вже вирушати в дорогу за двісті кілометрів, якщо зараз неділя, обідній час, одндкасники розбіжаться , рідню та гостей кидати без напризволяще не будеш , адже образ тільки наберешся! Схоже ,домашній нагляд» зумисне приховав від мене листівку ,бо на жіночиий розуд під час зустрічі і гарче частування , і перше кохання пригадається , тож, чоловік може й голову втратити і додому нескоро повернеться

Помилялись жіночки. Найбільше кого я б хотів зустріти і розпити мирову чарку, так це-друг з дитячих літ –Микола Литвин. З ним пов»язано дуже багато. Як пішли до школи , стали, мов нерозлий-вода.Стіннівку випускали, Микода карикатури малював.Я тексти смішні писав.У футбол грали, я в напад рвався,друг у воротах стояв.Пам»ятаю,шкільний передноворічний вечір. Нам доручили грати комічні сценки. Микола вирядився Штепселем, я- Тарапунькою. Ми так бігали один за одним, що ледь ялинку не завалили.На різдв»яні канікули Микола мені сюрприз підніс.Повів до свого сусіда з верхньої вулиці Петра Лясика.А в того художніх книжок цілі стоси! І таких, що ні в шкільній, ні в сілській бібліотеці не побачиш. І Жюль-Верн і Майн-Рід, і Фенімор Купер...Всі полиці в шафі забиті і на печі складені.Дає нам дід по книжці, обгорнутій папером, і наказує не затримувати чтиво та , не приведи Бог,не забруднити сторінкиЛітом Микола був мастаком на різні розваги.Після пострілів із саморобного лука, він десь вичитав у журналі як грати в городки . І ми гамселили палицями по вирізаним з дерева кулеметам та гарматам.Зчинився такий курячий переполох, що сусіди доповідали про явище нашим матерям і їм довелося запобігати цим розвагам кропивою по нашим оголеним місцям. Та понад усе нас захопили шахи. Гра, яку він привіз з піонерського табору, куди його направляли , як відмінника п»ятого класу і дитину полеглого у Велику Вітчизняну війну фронтовика. Я не міг навіть на хвилину подумати, що ця гра з часом зведе глухий мур у наших стосунках. Коли Микола повернувся з табору, то вже ні на крок не відступав від токаря колгоспної майстерні Івана Королика, щоб той з дерева виточив йому потрібні фігурки. Потім із ними майже ніколи не розлучався. Хіба, що вчителі відбирали їх у нас на уроках. І ми правдами –непрвдами, молінями та каяттями повертали їх і продовжували з ризиком для себе схрещуватися у поєдинках. Найбільшу безпеку ми відчували для себе в теплу пору у лісі ,куди знаходили сто причин,щоб дотрапити. Нас вабили перші шовковиці, дикі черешні,горіхи, гриби. Щоб принести неабияку користь вдома, ми брали ножовку і несли на плечах по в»язанці сухих дров. Але всі ці принади відсувалися на задній план і помітно дрібнішали, ніж серйозна гра в шахи!Траплялоя, у лісі нас заставала злива,то шукли в гущавині якийсь крислатий дуб і під його віттям, накрившись першим-ліпшим лахміттям, продовжували свої баталії.

Якось на уроці історії, а її читав сам директор, колишній фронтовик,запеклий комуніст,Павло Якович поцікавився :»Яка провідна роль партії народних мас чи вождів пролетаріату в історії?»Клас довго мовчав.А Микола підхопився: «Звичайно, вождів пролетаріату.Сталін своїми наказами скільки народу винищив,що нам і не сниться!»Зблід історик,А потім рукою повів на Миклу: «Геть із класу,розумнику!»А коли Микола вже прямував до виходу, я не втерпів: «Одних під кулеметні гнізда посилали,а інших у табори ГУЛАГУ,то що це провідна роль партії народу?»Витурлив керівник з класу й мене.Згодом викликав до школи наших матерів ,нас пиляли добре та конфлікт усе ж вдалося зам»яти.Можливо,завдяки відлизі генсека Хрущова,яка на той час розціпила роти «інакомислячим» і змусила декого захилитатися у вірі першої інстанції. Та як би там не було, мені то всерівно, а друг втратив золоту медаль.Патякали:просто так,за свій гострий язичок, якого не зміг стримати.

В десятому позитивних змін відбулося чимало. Почну з того , що мене вже мало не дістала Свєта Короленко своїм домаганням звести її з Миколою. І я погодився на умовляння і сам став йолопом, що так вчинив. Згодом несподіване зближення переросло в гарячі почуття .В нашій дружбі навпаки появились тріщини. Можливо, Микола не бажав миритися через свій тривалий і неперевершений престиж.ї,адже він у школі утримував перші місця з багатьох видів спорту. І тут, нате вам ! Я почав тягтися за ним, а потім обганяти його, спочатку з бігу на короткі дистанції, а потім на шкільному турнірі я обіграв його в шахи.Після цього між нами, ніби, прошмигнула чорна кішка. Всяку мою пропозицію на проведення вільного часу він відмітав начисто , а я вважав нижче своєї гідності допитуватися чим завинив перед ним.

Якось прохолодно розійшлися ми ,по правді скажу, друзі з дитинства, після випускного вечора , хоча він пройшов весело і з почуттями великих сподівань і надій на краще життя.Зізнатися, ніхто нічого матеріально нікому не був зобов»язаним. Не знаю , чи коли цікавився моєю долею Микола , а під час відвідувань батків у село ,кого не зустріну з своїх земляків , то допитуюсь про Миколу . Одружилися вони з Світланою і акінчили навчання у солідних вузах. А потім рвонули аж за Урал в Братськ , де на річці Ангарі зводилася крупна електростанція.Розповідали ,обоє непогано влаштувалися.Микола- провідним спеціалістом в міській архітектурі.Света завідувачкою ювелірним магазином.Народмл сина.Та все пішло шкереберть. Розповідають , жінка загуляла , а чолдовік запив. Розбив Микола горшки з Світланою. Покотився він із службової драбини.Повернувся на батьківщину.Влаштувався слюсарем у райсільгосптехніку.

Одружився вдруге на жіночці вдвічі молодшій за нього.Народилася дівчинка.Домашні клопоти розчавили кохання.І Микола знову почав шукати розраду у не гараздах на дні склянки.

Знову нова сім»я розпалася.Хтось із далеких родичів допоміг йому придбати Начало формы

хатку у віддаленому селі від райценту, а

потім,звернувшиувагу,що немічний,вже не може сам

себеобійти,доправили його до будинку престарілих.

А у мене в очах ще спалахує помином усміхненивй,кремезний хлопець,який кудись кличе з своїми ідеями в неосяжну далечінь.
Дмитро Танський.


^ ПОБАЧЕННЯ НА «ЖУРАВЛИНІ»

Новий рік зустрічають по-різному.Більшість у колі сім’ї,нерідко у гостях,

дехто у відрядженні, або на бойовому чергуванні. Мені випадала доля тричі зустрічати це свято на місці дійсної служби російської слави у місті Смоленську,яке розташоване на кручах, з суворими, сніжними зимами, в оточенні хвойних лісів з прірвами грибів і ягід.

Їх смак я зміг відчути, бо частенько виїзджали в табір на навчання по тривозі.

У той пам’ятний рік я встиг багато чим відзначитися. Як знаходився в караулі, затримав штатського злодія, що підбирав ключі і проникав в приміщення продовольчого складу і чергою з автомата викликав караул для затримання порушника закону.

За це я отримав звання єфрейтора, бо казаали спвслуживці: хахол в армії без лички,як піп без христа так, що я цю приказку виправдав.

Щоправда,потім почалося творитися зі мною щось неймовірне. Але почну розповідати з позитиву.Якщо це він був для мене?Літом нас,роту солдат,повели на міський стадіон, де розгорнулося цікаве видовище.Ми навіть не сподівалися на власні очі побачити актрису Ларису Голубкіну,героїню фільму «Гусарська балада»,стрічки,яку ми прокручували у таборі до самого відбою по кілька разів.І не набридала,А тут Голубкіна гарцювала на своєму жеребці, а з динаміка звучали бадьорі слова гусарської пісеньки «

Давним-давно..» Що шокувало нас і підняло бурю крику і свисту, бо у жеребця почав підніматися статевий орган. Під час перерви сценічного шоу ми заходилися на однім із майданчиків грав у колі з вибуванням у волейбол, але мені здорово не повезло.

Після чергового стрибка і гасіння м»яча,я невдало приземлився на землю, бо грав у чоботах,відчув різку біль у нозі, на яку я вже не міг стати,Дякувати богу,я взнав пізніше, це був вивих, а не перелом, і мене направили в армійський шпиталь на поправку.

Можливо, я б про це й не згадав,але перебування в ньому здалося після армійської служби справжнім раєм.Спокій,смачні обіди,бесіди з співслуживцями, а медсестрички які, аж дух спирає!Взагалі,на той час,коли мене поклали мене в палату, заклад був переповненим. В основному він виглядав набитим моїми ровесниками, хто ходив з підв»язаною До плеча рукою, інший стрибав на милицях, ще ходили з забинтованою головою.Як під час війни,віразу ж прийшло в голову.Такою думкою поіливс в палаті сусідам. «Ти й не помилився, що так подумав,-обізвався один із моїх товаришів по нещастю,-це наші солдатики, акторами у масовках захотіли стати.Бондарчук кіноепопею «Війну і мир» по Толстому знімає, а солдати на конях,які вони в дідька гусари,толком їздити не вміють.».Від коментарів я утримався.Ну так правду кажуть, мистецтво без жертв не буває.Не нацькували на кінорежисера інспектор а з охорони праці, від штрафів не одбився б!Мене вразило якою дорогою ціною дається світове кіно.

Після поверненення на місце служби мене чекала приголомшлива новина. В нашу частину прибуває загін контрактників-жінок, які оволодіватимуть армійським ремеслом воїнів-зв»язківців.Це викликало у моїх товаришів хвилю скептицизму.Вона підвердилася насмішками і реготом, особливо тоді, коли офіцери і сержанти виводили їх на учбовий плац і навчали стройової підготовки.Хлопці глузували:»Дівчата, так вам найкраще подобається команда»Лягай!Може,це виконаєм разом,бо ми вже навчились!»З іншого боку ми помітили стало веселіше служити в нашій частині.Посвітлішали двір і казарми, в солдатському клубі відрилися нові гуртки й щонеділі починалися танці.Стало за правило-старослужакам завести собі даму серця, що позитивно вплинуло на процент зменшення самоволок і п»янок,але щоправда, у самій частині не кожен день проходив благонадійно. Не відставав від такого благородного почину і я. Спочатку завів знайомство з Рітою. Ось з ким не було коли нудьгувати! Низенько, русява,синьоока мені подобалась від душі.У один із недільних днів у короткім звільненні від служби ,коли вже поверталися в частину, потрапили в сильну зливу.Я переносив Ритку на руках через калюжі та струмки, а вона борсалася і проивилась мені,зауважувала,що не досить надійний обрала транспорт.Довела до того,що я спіткнувся і добре,що приземливс вдало з нею на узбіччі дороги.Напланували ми на наступну вилазку в місто прихід до її брата,бо він майже одного зросту і комплекції зі мною,а це дасть можливість мені переодягтися в цивільне і відтягтися нс повну катушку.На жаль замріяне не справдалося.Може це й на краще, бо Ритку витурлили з гарнізону у 24 години! Її схопили на гарчому, коли переховувала крадені чобітки в однієї з своїх подруг в ротній казармі.Можливо, я б пішов благати командирів про її помилування та нічого не допомогло б, адже грішків у неї накопичилось за короткий вік чимало ще до прибуття в армію. Дівчина, з якою я вдруге познайомився в солдаському клубі на танцях, різко відрізнялася від Ритки.Ніна була на чомусь зосереджена, не завжди всміхалася, але могла спілкуватися з різних житєвих питань.На перший погляд, звертала увагу на щось не дуже важливе,але подекуди заганяла мене в глухий кут своєю природньою цікавістю.І це менездорово втішало,Гомо сапіенс-людина мисляча! Можливо тому в одну із передостанніх грудневих вихідних я домовив наступаючий Новий рік зустріти разом на території рідної частини. Та недаром кажуть: людина сподівається, а Бог своє звершає.Підвело бойове чергування на польовій радістанції,яка стояла на автомобільних колесах у глибині двору нашої частини.Одного з моїх змінщиків прихопив грип, і він лежав у карантині в медсанбаті, а іншого,баяніста-віртуоза прихопило начальство в міський будинок офіцерів і хто зна коли і в якому стані бієць повернеться до нашої казарми.Отже мені нічого не залишилось,щоб тільки уклінно вмвити Ніну завітати на малньку ялинку, яку я прикрасив з гілочки сосни, до мене на короткий час на радіостанцію, \»Журавлину».І дівчина прийшла туди, куди я її вказав.В кузові автомашини було тепло, грів еклектрокамин. А музики линула чудова, на буь-який смак, адже на станції знаходився аеродромний радіоприймач, по якому я налаштовував потрібну частоту і отримував і ретанслював сигнали центру потібному респонденту.

Ми випили по півсклянки заготовленого заздалегідь мною шампанського і я поцікавився про те, які обставини змусили її потрапити на військову службу.Ніна зітхнула і ,ніби, темна хмарка насунулась на її чоло.Розповіла, що після десятого класу була змушена йти на текстильну фабрику працювати, бо батько столяр-краснодеревщик розвівся з матір»ю і залишив напризволяще у неї троє дітей.Найменший чотирирічний,коли мати пішла за хлібом в магазин, а середня дівчинка пішла до школи, загрався сірниками і підпалив лахміття в хаті.Сам дивом вибіг з хати.Ніхто не постраждав,але домашні речі і документи згоріли, добре.що Ніна свій паспорт прихопила на роботу.Їх на певний час поселила в себе тітка,материна сестра.Жили у страшній тісноті. І тут випадково Ніна натрапила в газеті на оголошення про набір в армію дівчат –контрактниць.Прийняла рішення зробити вибір, адже на фабриці перспективу не бачила .

Розбалакалися ми.Я трохи розповів про себе. Тяжка розповідь Ніни збила з мене полум»я проявити гарячі почуття.Не назрів момент клястися у всеохоплюючому коханні.Та й сидів, ніби, на гплках, бо недалекий той ,час коли хтось з перевіряючих офіцерів прибуде до місця моєїі бойової техніки.Наближався відбій до сну і Ніну могли затримати на шляху до потрібної їй казарми.Та бажаючи виявити благородство , я вистрибнув із станції і провів дівчину до вугла побутового приміщення.Ледь встиг попрощатись з нею, а тут як з-під землі виріс черговий офіцер із штабу частини.»Ти чого, бієць, тут вештаєшся?-поцікавився він.»Попалити цигарку шукаю!»- не розгубився я.»Ану дихни на мене,-продовжив він,-Окуляри мені вставляєш.Я ж бачив, як ти обіймався тут з дівчиною.Розповідай що тут між вами було.»Діватись нікуди, я й виклав історію своєї появи біля казарми.Офі цер виявився стриманим, наказав продовжувати чергування, але вранці доповісти начальнику роти,що він робив зауваження за самовільну відлучку від станції мене, ефрейтора.Так, у роздумах на що мені сподіватися в перший день нового року я прокрутився на стільці та рундуку біля блоків»журавлини».

А вранці мені знайшдася заміна в особі прапрщика радіомеханіка. Він прийшов з моїм взводним лейтенантом, який кинувся шукати сліди перебування сторонньої особи на радіостанції.І літер Нехорошев , з якого я часом насміхався, То й у нього наступив момент відіігратися.Спочатку,бо не падав сніг, він знайшов сліди шпильок-каблучків від жіночих чобітків біля підніжки входу до радіостанції, а потім переможно з резинового килимка біля дверей підняв і речовий доказ-шпильку для скріплення жіночої зачіски, шо давало йому повну перевагу втішатися над моєю поразкою.

Я вже зрозумів: де так легко лопухнувся.Не треба було проводжати до їхньої казарми, а просто попрощатися з неб заздалегідь до відбою біля дверей своєї» журавлини». Тож, тепер я збирав покарання на свою голову.Спершу мене мене викликали в канцелярію роти, де капітан Сорокін прочистив мене вишуканим багатоповерховим матом за допуск сторонніх осіб до бойової техніки, А в довершення перед строєм огололосив мені п»ять діб арешту і перебу вання на гарнізонній гауптвахті з відсидкою якраз на різдв»яні свята.У мене відібрали пасок із бляхою, щоб не дай Бог не наклав на себе руки, і повели в медсанбат, бо я почав скаржитися на головну біль. А потім на мне чекала-приємна перепона.Сержант,який мене супроводжував, дізнався по телефону, що губа переповнена і ближчим часом нікого з неї не відпускають.Так що, на жаль, утворилася черга! Треба ж таки, втрутились небесні сили, які прийняли мою сторону.Довелося покарання замінити нечерговими нарядами на кухню, де мій приятель-сибіряк служив старшим кухпрем.
  1   2   3   4

Схожі:

Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області iconІнформація про переможців Всеукраїнських учнівських олімпіад 2011 року
Луганської області взяли участь у iv етапі Всеукраїнських олімпіад-2011, з них 3 (3,8 %) учні сільських шкіл, 15 (19,0%) – міських...
Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області iconНад якою працює
Щороку в навчальних закладах лунають звуки прощальних вальсів на випускних вечорах. Щороку ми, викладачі, прагнемо влаштувати прощальне...
Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області iconЗустріч випускників

Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області iconМої очі: (біля правильної відповіді поставити «Х»)

Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області icon«попаснянський районний методичний центр»
У І-ІІ етапах взяло участь понад 400 учнів із 19 знз району. У ІІ етапі взяли участь 274 учні 6-11 класів. Із них: 82 (30%) – учні...
Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області iconКомсомольська міська рада полтавської області
Сьогодні ми зібрались на традиційну педагогічну нараду у знаменні дні для нашої держави, коли ми відзначаємо 20-ту річницю Незалежності...
Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області iconСвітлом засяй Світлом засяй Мій Господь у темряві, Очі мої просвіти,...

Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області icon29- 31 травня 2011 року Луганська область приймала освітян Вінницької області
України від 28. 03. 2011 №286 «Про проведення Всеукраїнської естафети педагогічних інновацій «Нові горизонти української школи» упродовж...
Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області iconЗакону „Про зайнятість населення”
Особливості працевлаштування випускників вищих навчальних закладів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок...
Щороку, в останню декаду травня, коли мої очі натрапляють на газетне повідомлення про зустріч колишніх випускників якоїсь із сільських шкіл нашої області iconСвято зустрічі випускників
Зустріч з дитинством, зі шкільними роками — це приємні спогади, це для кожного із вас довгождане свято. Тож приємної вам зустрічі....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка