2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь




Назва2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь
Сторінка1/7
Дата конвертації07.03.2013
Розмір0.85 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы
  1   2   3   4   5   6   7
231

2.3. „ Священна війна " на Великому кордоні: козацька відповідь

Цей параграф присвятимо сюжету розбудови характеристик українського козацтва в річпосполитській історіографії протягом останньої третини XVI — середини XVII ст. Для цього звернемося до матеріалів Яна Анджея Красіньського, Свентослава Оржельського, Рейнольда Ґейденстейна, Йоахима Бєльського, Бартоша Папроцького, Станіслава Любеньського, Яна Іноцентія Петриція, Якуба Собеського, Шимона Старовольського, Павла Пясецького та Анджея Максиміліана Фредра.

Зауважу, що сюжет наративного образу українського козацтва наразі все ще потерпає від суто джерелознавчого його опрацювання. Сюди, як до лавки лахмітника, стягується все, що бодай скидається на цінність1. Відтак, факт існування специфічного варіанту того, що нині позначається як „державний інформаційний простір", у ранньомодерному минулому часто-густо ігнорується. У кращому разі матимемо обмовку про інтернаціональність європейської „республіки вчених" та єдині риторичні стандарти освіти тогочасної християнської Європи. Утім, навіть останнє зауваження нічого не дає для витлумачення очевидної неоднозначності реакції на той чи інший наративний образ, що, зокрема, явно перебуває у залежності від громадянства/ підданства конкретного письменника/ читача. Відтак гадаю, що вивчення наративних образів українського козацтва, створених у розрахунку саме на аудиторію співвітчизників (чи то оформлених як „вітчизняна" позиція), матиме неабияке значення для з'ясування питання про позиціонування річпосполитського соціуму щодо козацької проблеми.

З-поміж вище згаданих авторів козацьких наративних образів, на „кар'єру" у модерній вітчизняній історіографії можуть претендувати хіба тексти Й.Бєльського та Р.Ґейденстейна - перший завдяки його популярності ще в „українській" літературі XVII-XVIII ст., другий -через важливість його оповіді про завершальну фазу Лівонської війни

1 За свіже шокуюче „одкровення" тут може правити 900-сторінковий опус „доктора філології" Миколи Корпанюка, надрукований цілком респектабельним видавництвом „Смолоскип", див.: Корпсшюк М Слово. Хрест. Шабля (Українське монастирсько-церковне, світське крайове літописання ХУІ-ХУПІ ст., компіляції козацького літописання XVIII ст. як історико-літературне явище). - К., 2005. * Попри модні пошуки „Іншого" термін „рання модерність" скоріше наголошує на спільних рисах сучасників і тогочасників.

232

1558-1583 рр. для історіографії власне російської, яка й спопуляризувала цього автора серед російськомовних читачів (у т.ч. і в Україні) . Відтак, наразі все ще на часі ознайомлення українського наукового загалу з усіма оригінальними уривками , поруч із їх сучасними українськими перекладами.

Загалом сучасна національна історіографічна традиція щодо дослідження цікавого нам періоду та історико-політичного дискурсу Речі Посполитої демонструє надмірну „україноцентричність", вона досі тяжіє до канонізації одних постатей і текстів та ігнорування інших (так до улюбленців старої української історіографії - „об'єктивних іноземців" - Е.Лясоти та Г.Боплана, наразі додався „скозачілий" Й.Верещинський). Відтак, не дивно, що бажаючі отримати бодай короткі відомості про річпосполитську історіографію звертаються зазвичай аж до „Курсу лекцій з джерелознавства 1880-1881 рр." В.Б.Антоновича, перевиданого у 1995 р. .

О О О

Крім цих двох, на особливу „любов" вітчизняних історіографів можуть претендувати ще М.Стрийковський та А.Гваньїні. Але, передусім через спорадичність та надмірну розпорошеність „вісток про козаків" у першого, та їх неоригінальність (див. коментар на стр.242) у другого, я відмовився від залучення цих матеріалів для своєї праці.

У випадку текстів Я.А.Красіньського, С.Оржельського, Р.Ґейденстейна, Й.Бєльського, Я.Собеського, П.Пясецького, А.М.Фредра та, почасти, Ш.Старовольського наводимо у Додатках і класичні польські та російські переклади, оскільки зазвичай саме вони, а не оригінальні латинські тексти тривалий час „споживалися" історіографами (бажаючі матимуть змогу пересвідчитись, що давні переклади не завжди є цілком адекватними).

2 Див.: ^ Антонович В.Б. Курс лекцій з джерелознавства. 1880-1881/ Упорядк. О.Василюк. - К., 1995 (серія „Історія України в університетських лекціях", вип.1). Про питомість цього тексту свідчить і нове перевидання та переклад українською, див.: Антонович В.Б. Лекції з джерелознавства/ Ред. Микола Ковальський. — Острог— Нью-Йорк, 2003.

233

Ян Анджей Красіньський3 (14.УШ.1550 - 13.ІУ.1612)

Цей автор першого друкованого географічно-політичного опису Речі Посполитої колонія. До ясновельможного та могутнього Генріха Першого Валуа, з ласки божої Польського короля" („Роіопіа. Асі 8егепІ88Ітшп еї Роіепііззітшп Непгісит І Уаіезіит, Роіопіае Ке§ет". Болонья, 1574; видання польського перекладу С.Будзіньського у 1852) вмістив у свій текст і „козацький уривок", який в оригіналі містився на звороті 73-го листка, тут подано за публікацією А.Стороженко та з його ж російськомовним перекладом4. Цей фрагмент є складовою частиною розділу 12-го („Про спосіб війни у поляків, а також про найважливіші їх походи"), причому, зауважу, що крім описів трьох видів кінноти (панцерні, гусари і козаки) тут описана й польська піхота, але про козаків-піхотинців згадок ще немає5. Український переклад майже цілого цього уривка (не за оригіналом, а з нижченаведеного перекладу полономовного) не так давно здійснив знаний історик літератури Дмитро Наливайко6.

3 Біографічний нарис див. розділ 2.1.

4 Маю велику підозру, що добре знаний пасаж про козаків І.Свірговського з книги
Л.Горецького „Оезсгірііо Ьеііі Іуопіае уоіуосіє УаіасЬіае, ^иосі аппо 1574 сит Беііто
II, їигсагит ітрегаіоге, §е$5ІГ (Франкфурт, 1578) сконструйовано саме за цим
уривком з Красіньського. На жаль, не маю змоги порівняти латинські оригінали. У
російському перекладі К.Мельник-Антонович згаданий пасаж виглядає таким чином:
,^Соннща зта била неутомима, она никогда не оставалась на одном месте, но
постоянно рискала за добьічею, преследуя непрштелей в пустине вдали от всяких
путей, по самим укромньш местам" (див.: Леонард Горецкий. Описание войньї
Ивонии, господаря волошского// Киевская Старина. - 1889. - №10. - СІ 11).

5 Характерно, що козаки Красіньського діють у „подільських степах", отже по
кількох роках після Люблінської унії 1569 р. для автора-поляка Литовська Україна, з
її дніпровськими „невеликими морськими загонами" описаними ще 1550 р.
Михалоном Литвином (див.: ^ Михалон Литвин. О нравах татар, литовцев и
московитян. — М., 1994. — С.99), залишається їегга іпсо§пііа. І це швидше „норма", ніж
„виняток", адже те саме бачимо й у близькому за жанром творі „Польща" (1-е
видання 1577 р., рукопис відомий з 1573 р.) тогочасного вченого „першої величини"
Мартина Кромера (див.: Кготег М. Роізка сгііі о роіогепш, оЬусгаіасп, игг^сіасп і
Кгесгурозроіпе] Кгоіезіша РоІ5кіе§о. - \Уі1по, 1853 або також розділ 2.1.).

6 Див.: Наливайко Д.С. Козацька християнська республіка (Запорозька Січ у
західноєвропейських історико-літературних пам'ятках). - К., 1992. - С.51-52.

234

Останній рід кінноти складають козаки, які легко переносять холод, голод та будь-які тяготи. Озброєні вони дуже легко, зовсім як татари. Коні у них дуже рухливі та придатні для дрібних сутичок. Сідла влаштовані так, що на них легко повертатися на всі боки і стріляти з лука. В битвах вони користуються більш за все луком, поціляючи ворожих вершників та їх коней дощем стріл. Шаблями татарськими озброєні. Списи також короткі мають. Ворожою країною вони пересуваються надзвичайно швидко, знищуючи все вогнем і мечем. Швидкістю рухів забезпечується безпека воїна та перемога над ворогом. Постійно перебуваючи у розлогих подільських степах, де вони ведуть безперервну війну з кримськими <таврійськими> татарами, козаки возять із собою в сідельних торбах усі улюблені харчові припаси, як ось: хліб, солену свинину та сіль перемішану з перцем. Кожен крім того має при собі сокиру та трут, аби у випадку вдалого полювання на звіра, котрого багато водиться у безлюдних пустищах, які відвідують козаки, мати можливість відразу розвести вогонь та зажарити здобич, приправивши її сіллю та перцем.

а а п

Дослівно „скіфськими акінаками". Скіфів на той час уважано античним відповідником татар, відтак не дивно, що переможців скіфів - сарматів було визнано предками народів Речі Посполитої (русинів-українців, зокрема, виводили від „найславнішого" сарматського племені роксоланів). Цікаво, що опис набору козацько-татарського озброєння аналогічний скіфському, відомому ще Геродоту (скіфи - кінні стрільці, на озброєнні мали мечи-акінаки, короткі метальні списи, луки із стрілами та сокири).

235

^ Свентослав Оржельський (25.УНЛ549 - II або ІИ.1598)

Шляхтич з Великопольщі, рід якого походив з Помор'я, належав до першого покоління цього шляхетного дому, яке почало займати суспільнозначущі крайові уряди. Можна твердити, що саме „шляхетська революція" першої половини -середини XVI ст. „розбудила" творчий потенціал Оржельських. І Свентослав, 5-й син свого батька, був справді /ісіеШ зиЬсНіт, зразковим підданим-громадянином розквітаючої Речі Посполитої. Мав хіть і здібності до навчання і вже з 9-літнього віку почав звідувати як закордонної (у Франкфурті-на-Одері, Лейпцигу та Віттенберзі), так і вітчизняної (у Кракові) науки. Охочий до „новизн" став протестантом. Доба перших „безкоролів'їв" дала 24-літньому юнакові шанс зробити політичну кар'єру як на регіональному (у калишській землі на Великопольщі), так і загальнодержавному рівні (з часів 1572-1576 рр. по ньому збереглося 29 сеймикових та сеймових промов). Тверезість, розважність та політична коректність забезпечила йому добру репутацію навіть поза колом польських протестантських політиків. Щодо зацікавлення історією, воно в С.Оржельського напряму було пов'язане з політичними проблемами сучасності. Його хроніки 1572-1576 рр. - „Справи безкоролів'я по смерті безсумнівній Сигізмунда Августа" („Асіа ішегте§пі розі оЬіШт пітігит 8І£Ізтшк1і Аи§изіі") це радше записи (матеріали) „історії проблеми", з якою ще прийдеться давати собі раду, аніж розмисл шЬ зресіо аеіегпа, з погляду вічності (та й саму роботу було закінчено без традиційної часової паузи, не пізніше 1578 р.). Мають вони і ознаки жанру „таємної історії"", науки для обраних, через що, вірогідно, автор так і не віддав працю до друку. Утім, відомим твір Оржельського був досить широко (знані 8 його списків з кінця XVI - початку XVII ст.).

Уривок про козаків, вміщено у тексті, що оповідає про події 20 травня 1575 р. Контекстом для нього виступають „україноцентричні" справи: вістки про нищівний татарський напад на Україну та справи турецького посольства А.Тарановського. Погляд С.Оржельського на козацтво позбавлений особистісного забарвлення, можна сказати, що то голос немісцевого „парламентарія", якого цікавить загальнодержавний, а не вузькорегіональний аспект проблеми.

236

[Абзац про Низовців]

Предмет мій вимагає, аби кілька слів сказав про військо Низове. Є то суміш різних народів. Найбільше з-поміж них Русинів. Мешкають на берегах та численних островах Дніпрових <Бористенових>; усі піші, будують дивно легкі морські човни, що здатні з легкістю витримувати хвилі морські. На тих човнах спускаються до Очакова, де Дніпро <Бористен> впадає в Чорне Море <Понт Евксинський>, і навіть далі за море. Живуть лише зі здобичі. Нападають на суші і на морі на Татар особливо і [на] Турків. Гніздяться з дружинами і дітьми на островах, котрими Дніпро <Бористен> буяє, і можуть виставити до 8.000 жовнірів. Назва їх Низовці або Низові, походить з того, що сидять на нижньому Дніпрі <Бористені> (низ слов'янською значить дол). Скоріше можна би їх називати розбійниками, хоча для Польщі є вони дуже корисні. Оскільки Низовці живуть з грабунку, султан терплячи постійно їх наїзди, скаржиться часто на них Полякам, як і цього разу не загаявся пожалітись.

^ О О «

237

Рейнольд Ґейденстейн (Гайденштайн) (1553-24.ХП.1620)

Походив з міщанської родини, вірогідно з Кенігсбергу. Навчався в Кенігсберзі, Віттенберзі, Падуї, а також Орлеані та Парижі. Біографи Ґейденстейна зазвичай особливо акцентують на його падуанських студіях, які вірогідно відчутно полегшили кар'єру молодика при дворах двох непересічних випускників тутешнього славнозвісного університету - польського короля Стефана Баторія та найближчого радника останнього - канцлера та великого коронного гетьмана Яна Замойського. З 1582 р. працював у королівській канцелярії, був відомий як дипломат та фахівець у прусських справах. 1585 р. нобілітований. У 1591 р. полишив лютеранське віровизнання та прийняв католицизм. Продовжив службу в королівській канцелярії і за Сигізмунда III Вази, зокрема підготував проект реформи земського права в Пруссії. З благословення та вірогідно при активній особистій участі свого патрона - Я.Замойського зайнявся історіографією: підготував історію польсько-російських війн С.Баторія 1578-1582 рр. - „Війни Московської коментарії. У 6-й книгах" („Ое Ьеііо Мозсоуііісо соттепіагіогшп НЬгі зех": латиномовні видання -Краків, 1584; Базель, 1588; Кельн, 1589; Франкфурт, 1600; німецькомовний переклад - Гьорліч, 1590) та наймасштабнішу свою працю „Історія Польщі по смерті Сигізмунда Августа. В 12-і книгах" („Кегат Роіопісашт аЬ ехсеззи 8і§ізтипсіі Аидизіі НЬгі XII", побачила друк у Франкфурті-на-Майні лише у 1672 р. завдяки доопрацюванню тексту С.Любеньським та видавничим зусиллям сина історика7). Остання обіймала період з 1572 по 1603 рр. (цілком включала попередні „Війни Московської коментарі"), за творчий взірець мала „Нотатки" Ю.Цезаря. Прихильник сильної королівської влади Ґейденстейн вказав на С.Баторія як на ідеального монарха, а Я.Замойського вважав зразком державного мужа. Останньому історик присвятив і інші твори - біографію канцлера „Життя Яна Замойського" („Бе уіїа тоаппІ5 2атозсіі", 1606) та панегіричний трактат „Канцлер" („Сапсеііагіиз", 1610). Переступити смерть свого героя (Замойський помер у 1605 р.) на сторінках „Історії"" Ґейденстейн також не забажав. Помер у Сулечині на Помор'ї.

7 Про це див. розділ 1.2.

238

В українській історіографії Ґейденстейн особливо поцінований за докладний опис страти І.Підкови та оповідання перебігу повстання С.Наливайка (за останнє, можливо, дарма, це, ймовірно, вже доробок С.Любеньського). Якраз у зв'язку з перебуванням С.Баторія у Львові та справою Підкови під січнем 1578 р. історик помістив на відповідних сторінках своєї „Історії" нижченаведену характеристику українського козацтва8 (слід завважити, що вона присутня вже у ,Д}е Ьеііо МозсоуШсо соттепїагіогит НЬгі зех"9). її доповненням слід вважати аналіз специфіки військового мистецтва козаків, вміщений при описі облоги Пскова армією Стефана Баторія у 1581 р. (див. другий з нижченаведених уривків). Третій „козацький" уривок, який містить розширений текст вищезгаданого франкфуртського видання 1672 р. тут подаємо лише для зручності сприйняття, оскільки авторство Ґейденстейна сумнівне (швидше це рука С.Любеньського) та й час його публікації вже виходить за прийняті для цієї книги хронологічні межі.

8 Гадаю, що саме цей текст міг служити джерелом інформації про козаків для
„Всесвітньої історії" (1604-1608) французького історика Жака де Ту (в іншому, за
твердженням Д.Наливайка, 56-а книга цієї праці, котра відведена Речі Посполитій,
сперта на „Полонії" Я.А.Красіньського, див.: ^ Наливайко Д.С. Козацька християнська
республіка. - С.52). Ось як виглядає цікавий тут уривок з твору француза в перекладі
Д.Наливайка (див.: Там само. - С.96):

Цей народ не має окремої держави, а живе на межі різних держав, біля впадіння Дніпра. Туди опікаються всі волоцюги, розбійники, що є серед поляків, литовців та інших суміжних народів, люди, які не можуть залишатися вдома або яких надія на кращу долю змушує звідти піти; так вони всі збираються, щоб спустошувати навколишні землі, які через те залишаються необробленими й незаселеними ".

9 Цікаво її порівняти з іншою „козацькою характеристикою", що також походить з
кола „замойщиків", себто вийшла з-під пера особи близької до славнозвісного
канцлера та великого коронного гетьмана Речі Посполитої ^ Яна Замойського (1542-
1605). Йдеться про вищенаведену (див. розділ 2.2.) франкомовну друковану працю
(„Розгром Татар і Турків здійснений паном Яном Замойським...". Париж; Ліон, 1590),
де під 1587 р. згадані:

^ ...Козаки — вояки войовничі та мужні, смілива та неприборкана нація, з-поміж яких більшість то частково вигнанці-баніти, а частково прибули, аби вдосконалюватися у військовому мистецтві. Вони живуть на кордонах Польщі, турбуючи постійно турків, татар та інші краї, і мучать своїм зухвальством околичні народи ".

239

Кордоном10 Королівства Польського і Великого князівства Литовського здебільшого є Дніпро <Бористен>, який з Московії початок малий [узявши] на захід повертає, далі на південь до Чорного моря <Понту Евксинського> потужно мчить великі води плодоносні. Верхня частина ріки до Литви11 належить. У нижній [частині] різних племен кордони стикаються. Крім Московітів та Польщі, що панують в Русі, деякі [відтинки], турецьких адміністративних округ досягають. Не далека навіть відстань до Валахії12 тієї прилеглої. У цьому стількох народів не досить миролюбних наброді, нема влади до сих пір, хоча від стількох віків13 мир встановлюється. Відтак, величезні тамтешні поля розлогі - [то] здебільшого землі необроблені, і пустельні через розбої або загрози спокою. Зліталися сюди, звичайно, ласі на здобич з ворогів; разом з іншими племенами, як Поляки так і Литвини, ті, які найбідніші або у тяжких злочинах звинувачувані, кожний, кому або фортуна його, або закон на батьківщині перебувати не дозволяє через вищезгадане; нарешті, часом, коли офіційної війни не було, навіть хтось з молоді найперших [родів] місця ці відвідував, заради випробування мужності, [маючи] відразу до спокою, й аби не сидіти без діла і не заслабнути через байдикування. Здебільшого на воді і річковою риболовлею та розбоєм живуть. Ворогують з кожним [з кого] найбільшої здобичі сподіваються, чимало [з них] варвари14, оскільки ж більшість між ними Християни складають і швидше Татарам особливо неприязні є, [то] більшою мірою Польським королям ревно служать. Ті, знеславлені15, Польської частини, що до ріки належить, тримаються, [і] від місця Низовими називаються. Між рештою [загалу знані як] Козаки: бо таким спільним іменем звуть усіх як кінних, так і піших, котрі на розбій на кордони виправляються, набігами ворожі панства дражнять, приватним способом діючи, і добровільне військо збирають. Вони і кількістю і мужністю найбільше зазвичай відзначаються.

{при оповіді про піхотні підрозділи росіян та їх командирів -Д.В.}

...Козаки Миколи - вождя у королівській області Черкаській

народженого, але який протягом довгого часу Москви справі ревно

10 Тут мова про кордон Речі Посполитої на сході.

11 Себто Великого князівства Литовського.

12 Себто земель сучасної Молдови та Румунії.

13 Варіант - „царювань".

14 Тут вихідці з нехристиянського світу.

15 Варіант — „позбавлені попереднього соціального статусу".

240

служив. Цей з'єднав їх, небагато привівши; щоб за настановами свого військового мистецтва по полям розсіяних ловити, здобич відбирати, засідки улаштувавши. Бо вони до використання цього виду військового мистецтва звиклі, ніякої16 захисної броні [не мають], ледь тільки проти негод шкоди покровів одягу сховок, шаблі17 та списи єдино [уживають], втім здебільшого також з рушницями б'ються. Вони при оточенні самотніх ловлять; маршрут, місцевість, справи ворогів розвідують; річки на човнах і деревинах перепливають; найдрімучі ліси і бездоріжжя які завгодно долають, оскільки легко озброєнні; спрагу, голод і труди переносять, коли потрібно, і, загартовані злиднями, вони надзвичайно міцні; інших майже усіх перевершують.

{КнигаXI, під 1595р.)

Як перед тим показано було18, Козаки Низові обтяжливими для королівства почали ставати. Про подвійне походження людей [тих] хоча й попередні також книги згадки-з'ясування [вже] робили, втім, не без сенсу мабуть було б, або повторити це, або точніше оповісти. Ім'я козацьке від персів або турків походить. Вони своєю мовою розбійників, котрі на офіційних шляхах грабують, Козаками у просторіччі звуть. Бо, зрештою, за батьків також19 [і] дідів пам'яті багато або за вчинки [свої] засуджених на смерть, або з інших причин вигнанців, при низових місцях Борисфену з різних націй злилися воєдино було . Вони або татар або купців, особливо турецьких,

турбували нападами: але найбільше після миру між Божої пам'яті королем Стефаном та Іваном Васильовичем, великим князем московським, сталося зростання, оскільки з війська розпущеного, тоді як звичайно, не мало з грабунку ворога жити звиклих, до праці [мирної] почасти неохочих, почасти незвичних, до них приєдналося21. Так число і потуга зросла нападів на сусідні області замирені [з Річчю Посполитою], хоча й перед тим ще, зрештою, набіги ці звичайними [були], але частота їх роблення, грабунки з цим пов'язані починали, так само і розпущеного зараз війська рукою робитись...

О О В

16 Варіант — „ніхто".

17 Дослівно - „акінаки".

18 Мова про описаний перед тим виступ К.Косинського з 1591 р.

19 Варіант - „ще" (отже можливе й прочитання батьків дідів = прадідів).

20 Варіант — „об 'єднуються зазвичай бувало".

21 Насправді Стефан Баторій, який планував війну з Туреччиною, хіба заохочував цей
процес.

241
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь iconСтатут Великосорочинської дитячої громадської організації
Козацька Держава” (надалі “Козацька Держава”) є добровільною, неприбутковою, місцевою дитячою громадською організацією, яка об’єднує...
2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь iconПлан Вступ. Основні віхи історії козацької школи І педагогіки. Козацька...
Думаю, що такий поділ дозволить досить повноцінніше І краще відобразити дослідження по накреслених напрямках, охопити більше коло...
2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь iconРозділ аналіз маніпулятивних технологій в інформаційному забезпеченні війни в Іраку та Лівії
Війна в Іраку – міжнародний конфлікт, що триває з 20 березня 2003 року в регіоні Перської затоки. Війна в Іраку складається з двох...
2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь iconІнформаційна війна в Іраку
Якщо перша війна в зоні Перської затоки 1991 р була названа першою успішною для США інформаційною війною, то у останній Америка продемонструвала...
2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь iconЄдиний порятунок
Одного дня у великому місті багато людей: чоловіки, жінки І молодь, стояли черговими рядами
2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь icon«Запорозька Січ – козацька республіка»
Вступ
2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь iconНазва азс – стоянка(1) iн (кадастровий №)
Харківською областю, на заході з Охтирським та Тростянецьким районами, на півночі з Краснопільським районом Сумської області. На...
2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь iconКонтрольна робота №2 «Взаємодія тіл» (1) І варіант
Завдання 1 – 6 мають по чотири варіанти відповідей, з яких лише одна відповідь правильна. Оберіть правильну, на вашу думку, відповідь...
2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь iconКонтрольна робота №2 «Взаємодія тіл» (2) І варіант
Завдання 1 – 6 мають по чотири варіанти відповідей, з яких лише одна відповідь правильна. Оберіть правильну, на вашу думку, відповідь...
2 „ Священна війна на Великому кордоні: козацька відповідь iconЧапек К. Війна з саламандрами. Роман. Мати. П'єса. Оповідання
Джерело: з книги: Чапек К. Війна з саламандрами. Роман. Мати. П'єса. Оповідання.— К.: Дніпро, 1978
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка