Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за




Скачати 108.95 Kb.
НазваНародилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за
Дата конвертації12.10.2013
Розмір108.95 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы


img_0618





g:\олежка\ветерани\gvozdika.gif

Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за визволення району. Завжди з хвилюванням слухаємо її й ми , жителі села Варварівки. Один з вісімнадцяти героїв Безіменної висоти – наш земляк Олександр Олексійович Артамонов.

Він народився у Варварівці, закінчив місцеву школу і почав трудовий шлях на рідній землі. Це встановили юні слідопити Варварівської середньої школи. Але цьому передував пошук, невтомний пошук документів, свідків. Учні перечитали багато спогадів учасників війни, натрапили на повість В. Плотникова «Солдати з пісні» західносибірського книжкового видавництва. Підтверджувалися здогадки та вже відомі фактичні матеріали.

І все таки потрібні документи. Прізвище Артамонов досить поширене. З`являються різні адреси: Сибір, Харків, Запоріжжя. Коло поступово звужувалося. У Павлоградському районі теж жили Артамонови. Розпитали всіх і з`явилася надія, що Олександр Артамонов – той, кого ми шукаємо.

Поїздка в Донецьк, до одного з двох героїв, які лишилися живими, Г.І.Лапіна, підсилила надію. Його спогади, фотографії підтверджували правильність пошуку. І ось остання поїздка у Новосибірськ. Усе збігалося. З хвилюванням гортали ми трудову книжку Артамонова, розпочату в Павлограді. Ось профспілковий квиток. Свідоцтво про членство у Міжнародній організації допомоги борцям революції. Довідка про те, що О.О. Артамонов дійсно був на військовій службі у Червоній Армії.

Перед нами постав образ звичайної людини, що росла разом з Радянською владою, була вихована нею, стала на її захист від ворога.

Народився Олександр Олексійович Артамонов у 1914 році у сім`ї селянина - бідняка. Революція дала нове життя селянству, змогу вчитися. Олександр закінчив Варварівську школу, потім ремісниче училище. Став слюсарем по ремонту автомашин, зварником. Почав працювати в МТС. Мріяв стати водієм. Досяг цього, працював на хімічному заводі. Потім евакуація в Сибір разом з підприємством. Там його, беручкого до роботи, призначають начальником транспортного відділу. Влітку 1943 року у складі Сибірської дивізії іде добровольцем на фронт.

Так, О.О. Артамонов наближався до свого подвигу.

Стрілецький полк з боями пересувався на Захід. Попереду була Десна, за нею - Ярославль. На шляху полку - пануюча над місцевістю висота 224,1, яку за насиченістю вогневими засобами та інженерними спорудами фашисти прозвали валом. Щоб відкрити частинам Червоної Армії шлях до Десни, необхідно було оволодіти цією висотою.

Та не має висот , які б не підкорилися радянському солдатові. У ніч на 14 вересня група в складі 18 чоловік відправилися на виконання відповідального завдання. Очолив групу молодший лейтенант Євген Порошин.

Ось як розповідає про це Г.І. Лапін:

«Командир взводу вишикував восьму стрілецьку роту і звернувся до солдатів зі словами: « Товариші бійці! Потрібні 17 добровольців для виконання операції. Хто бажає піти зі мною, прошу назвати свої прізвища». І, немов це було вчора, пам`ятаю, першим відгукнувся Олександр Артамонов з Дніпропетровської області, за ним - сибіряк Микола Даниленко, потім Дмитро Ярута із Запоріжжя. Назвав своє прізвище й я. Потім став у стрій Роман Закомолдін, що був поряд зі мною, наймолодший у нашому взводі солдат.

Групу сформували. Усі - комуністи, добровольці. З цього приводу лейтенант Порошин навіть пожартував: «Значить добровольці з добровольців. Це добре!».

Стемніло. У нічній пітьмі повзуть по – пластунські бійці. Попереду за висотою сяйво пожеж. От і ворожі траншеї. Наші пішли в атаку.

Фашисти не чекали такого несподіваного натиску. Вони вистрибували з траншей, їх косили автоматні черги. Майже на 150 метрів відійшли фашисти, а потім, отямившись, відкрили шалений вогонь. Та зупинити відчайдушних порошинців було вже неможливо. Подолавши 600- метрову відстань, штурмова група оволоділа висотою. У полк пішло повідомлення: «При підході до траншей група вибила ворога. І, не зупиняючись, почала переслідувати його».

Донесення з восьмої свідчило, що наступаюча за групою рота при підході до траншей була відрізана до 18 сміливців з флангів і обстріляна сильним вогнем.

Вісімнадцять бійців вели кровопролитний бій. Висота вкрилася димом від вибухів бомб, снарядів, гранат. Проти радянських бійців фашисти кинули підрозділи 317-го гренадерського та 365-го піхотного полків, підтриманих артилерією.

Ворог насідав. Схили висоти були завалені трупами німецьких солдатів. Автомати наших бійців гарячий від безперервного вогню. Рідшають ряди сибіряків. Убито парторга роти Петра Паніна, парторга взводу Омеляна Білок онова, рядових Татарі Касабієва, Дмитра Шляхова, Іллю Липове царя, поранено Миколу Голенка, Дмитра Яруту . Влучила ворожа куля у молодшого лейтенанта Євгена Порошина…

Восьму годину не вщухає бій. Рідшають ряди сміливців. На лівому фланзі продовжують відбивати атаки останні захисники висоти Костянтин Власов та Олександр Артамонов. Та, впав, зрізаний кулями, Артамонов. Замовк присипаний вибухом снаряда Власов.

g:\олежка\ветерани\gvozdika.gif Загинули бійці, але дорого вони віддали своє життя.

Поховали героїв там же, на висоті. А полк пішов далі, відсалютувавши їм. Подвиг на Безіменній став легендою. Він живе у пісні, у назвах вулиць і площ.

У 1966 році на місці фронтового обеліска встановили семиметровий пам`ятник, а 1970 на висоті було відкрито музей бойової слави, експозиція якого розповідає про подвиг вісімнадцяти.

9 травня, у день святкування 35-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, на Безіменній висоті відкрито величний меморіал. Московські скульптори брати Олександр і Микола Щербакови увічнили пам`ять про комуністів, добровольців-штурмовиків 718-го полку колишньої 139-ої Рославської Червонопрапорної ордена Суворова стрілецької дивізії.

Після вдалого пошуку юних слідопитів під керівництвом учителя Миколи Никифоровича Помпи на подвір`ї Варварівської середньої школи на відзнаку 40-річчя подвигу на Безіменній висоті з`явився монумент на честь одного з її героїв – О.О.Артамонова.

Йдуть роки. Загоїлися воєнні рани. Виросли діти бійців. Та не забуто героїв. Схиляє посивілу голову перед пам`ятником чоловікові його вдова Олександра Овсіїївна згадують батька дочки. Людмила та Олімпіада, які живуть у Павлограді.

Висота називається Безіменною, але не має на ній жодної безіменної могили, і наш обов`язок назвати кожного, хто наближав світлий день Великої Перемоги.

^ ПОСМЕРТНА НАГОРОДА
Як і всі інші герої безіменної висоти Артамонов О.О. наказом командуючого 10-ї армії за номером 0640 від 19.12.1943 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня ( посмертно).
g:\олежка\ветерани\gvozdika.gif

Спогади
«Артамонов Александр Алексеевич родился 1914 года в селе Варваровка, отец его погиб на гражданской войне. Когда ему было 5 лет, мать его вышла замуж за Шкурина Андрея Илларионовича. И так он воспитывался с отчимом, отношения у них друг к другу были очень хорошие, как родные. Учился в Варваровской школе 4 класса, с 1923 – 1927 года, потом в Юрьевской средней школе, не помню когда поехал учиться в Панютинское ремесляное училище, приобрел специальность автогенщик и слесарь. 1933 – 1934 году он работал в МТС с. Варваровка где приобрел себе еще одну специальность - шофер 3 класса, работал возле автомашин, изучал по книжке и сдал экзамен на 3 класс без обучения курсов. Он был очень талантливый, энергичный, веселый, не знаю чего он не мог делать. Рисовал картины, сделал радиоприемник, но одна беда, у нас в Варваровке не было света, что нас и заставило уехать в Павлоград. Мы были с ним знакомы, учились в одной школе. Поженились в 1934 году в июне, через год в 1935 году родилась дочка Лима Александровна. Прожили три года в Варваровке и в 1937, после военно - лагерного сбора решил переехать в город Павлоград, поступил на роботу шофером на завод 55. У 1939 году учился на курсах шоферов, сдал на права второго класса, а перед войной в 1941 году учился на курсах, получил права первого класса. Не помню в каком году поступил у кандидаты партии.

Два года жили на частной квартире, а в 1939 году купили себе комнату по улице Интернациональная. В 1940 году в декабре родилась Людмила Александровна. Он был очень хороший отец , муж и хозяин. Когда началась война он был далеко от завода и когда завод эвакуировался на Урал, он уехал из завода и я о нем ничего не знаю.»

^ Пише дружина Артамонова А. А. 8/XII-1984 рік

(первое письмо)

« Здравствуйте, Александра Евсеевна!

Сообщаю Вам о вашем муже Артамонове Александре Алексеевиче, его товарищ. 1942 г. Прибыл он в Н.- Сибирскую область, пос. Бердск на завод оборонного значения, работал поначалу шофёром со мной на пару, потом работал начальником транспорта, а в настоящее время находится в армии. Взят он в армию 5 августа 1943 г., вернее, он пошёл в Сталинскую дивизию добровольцем. Всё время часто вспоминал о Вас, в особенности, о детях вспоминал……… жива, нет, дочка, которая была больна.

Очень жалел, что оставил Вас на Украине, и жалел, что вы попали в руки гитлеровцев. Уезжая в армию, он просил меня написать Вам письмо и просить от Вас ответа. Прошу Вас, сообщите мне, как здоровье вашей семьи и как переживали то время, когда были захвачены войсками Гитлера. Прошу, всё сообщите. Я всё ему передам. Он мне напишет свой адрес, а пока его последнего адреса нет и Вам сообщаю последнее о нём сообщение……….. (отсутствует лист письма)……………….

Пишите всё подробно, как переживали и как живёте сейчас. Хотя я Вас не знаю и Вы меня не знаете, но зато мне был хорошо знакомый Саша! Мы с ним были очень большие друзья. Когда его отправляли в армию (обеих) потеряли невольно след и целовались крепко на прощанье как близкие родные. В общем, пишите всё. Я хотел сейчас Вам выслать его фотокарточку.

Почему он велел мне написать письмо? Он рассчитывал, что когда освободят Днепропетровскую область, может от него не дойдут письма, а поэтому велел писать мне.

Адрес: Н.- Сибирская область

Пос. Бердск

Ул.Чкалова № 14. Рубцов А.Ф.»

^ Спогади Седової Олени Андріївни – другої дружини Артамонова Олександра.

«Я, Седова Елена Андреевна (моя девичья фамилия Бочарникова ), родилась 20 мая 1920 года. С 1933 года и по настоящее время проживаю в г. Искитеме Новосибирской области.

Что я знаю об Артамонове Александре Алексеевиче?

Встретила его впервые на харьковском заводе № 296, который прибыл в начале войны с города Харькова в пос. Бердск Новосибирской области. Я работала на этом заводе с марта 1942 г. В качестве шофера. Вспоминается, что с заводом № 296 соединили еще какой-то завод, кажется, № 260. Вот на этом, втором заводе Артамонов Александр Алексеевич возил какого-то начальника. Я его не помню. Сам Артамонов А.А. часто появлялся в нашем гараже. Вот так мы встретились и познакомились. Позже Александр Алексеевич работал на грузовой машине посменно с Рубцовым Александр Федоровичем. Еще через некоторое время его поставили начальником транспортного отдела

Артамонов Александр Алексеевич настойчиво просил меня выйти за него замуж. Он рассказывал, что его отец умер, а мать отказалась от него и четырехлетним ребенком отдала его в детдом. Помню, упоминал село Варваровку. У меня тоже нелегким было детство. Какая-то жалость возникла к нему. После долгих сомнений я дала согласие выйти за него замуж. 31 марта 1943 года мы расписались в Искитимском райбюрозагсе. Свидетельством о нашем браке я храню до сих пор.

В момент регистрации брака я проживала у родителей в пос. Искитиме, улица Логовская, 29. Прописать Александра Алексеевича в своих родителей не смогла. В те военные годы это было сложным делом, так - как все дома были переполнены эвакуированными с запада. Не могу сказать точно, где он был прописан. Сначала он жил в Рубцова А.Ф. , в пос. Бердске, а потом в общежитии. Он ездил к нам в Искитим, но дома мы с ним встречались редко. Почти круглосуточно мы находились на работе.

Когда расписывались, это хорошо помню, в паспорте Артамонова Александра Алексеевича не было отметки о том, что он женат, имеет детей. Александр Алексеевич ко мне относился хорошо, не обижал. Спокойный, правда, часто был молчаливым, каким-то задумчивым.

Когда с военкомата приехали на завод представители набирать добровольцев на фронт, он согласился. Он был партийным, в партию поступил еще до приезда в Бердск. Не помню в каком месяце, помню, что летом, его прямо с завода забрали в лагерь под Бердском, где все добровольцы проходили учебу перед отправкой на фронт. Я к нему часто приходила, передавала еду. Александр Алексеевич постоянно твердил мне: « Не бойся за меня. Я не затеряюсь на войне. Если придется мне погибать, то погибну со славою».

Потом провожала его на фронт. Получила от него несколько писем. Кажется, четыре кратеньких. В них сообщает, где они остановились. Помню слова из последнего письма: « Идем в бой. У нас на закате солнце. Если я погибну за Родину, то ты узнаешь об этом, и весь мир узнает…». К сожалению, письма не сохранились, не думала, что пригодятся. Да и жила я то в разных местах.

В мае 1944 я получила извещение о гибели Артамонова А.А.. Уже после войны меня вызывали в военкомат и сообщили, что в Артамонова А.А. нашлись родственники на Украине. И переслали туда извещение о гибели Александра. Я подумала, что это искала его мать. Никто меня раньше не спрашивал об Александре Алексеевиче.

С вышеизложенного согласна, в чем и подписываюсь:

СЕДОВА 12 августа 1984год»

Він піснею вернувсь до земляків.
Дымилась роща под горою,

А вместе с ней горел закат.

Их оставалось только трое

Из восемнадцати ребят.

Так співається в пісні композитора Баснера і поета Матусовського.

Але живими залишились лише двоє: Костянтин Власов, який жив після війни в Новосибірську та Герасим Ілліч Лапін жив в Донецьку.

А третім, якого вважали живим, був наш земляк Олександр Олексійович Артамонов. Історією цього подвигу цікавився однополчанин Плотников Владислав Іванович.

В 1968 році вийшла його повість «Люди із пісні». Саме він розшукав рідних О.О. Артамонова і розповів про його подвиг.

Група юних слідопитів нашої школи на чолі вчителів історії Понпою Миколою Никифоровичем знайомилися з біографією та подвигом земляка. Народився Олександр Олексійович в с. Варварівка в 1914 році в сім’ї селянина – бідняка. Тут закінчив 4 класи, потім навчався в Юр’ївській школі. Після закінчення семи класів працював в Варварівській МТС слюсарем, потім вивчився самостійно на шофера, здав на права водія 3-го, а потім 2-го класу.

Працював водієм до 1973 року. Одружився з Довбнею Олександрою Овсіївною, виїхав в Павлоград, де працював на хімзаводі на автобусі, перевозив людей, тут став комуністом. В 1941 році, коли почалася війна, завод був евакуйований в Сибір, там працював Артамонов на Бернському заводі оборонного значення. З цього заводу пішов добровольцем у Сталінградську добровольчу дивізію, в яку брали лише комуністів.

Стрілецький полк з боями пересувався на Захід. Попереду була Десна, за нею – Рославль. На шляху полку - пануюча над місцевістю висота 224,1 яку за насиченість вогневими засобами та інженерними спорудами фашисти прозвали валом. Щоб відкрити частинам Червоної Армії шлях до Десни, необхідно було оволодіти цією висотою. Фашистське командування намагається будь-що утримати висоту. Гітлер звернувся до частин, які обороняли цей район, з вимогою: «Вірити, битися, слухатись і утримувати район Десни до кінця жовтня».

Два дні підряд йдуть жорстокі бої. Про це розповідають документи архіву Міністерства оборони СРСР. Розвідники донесли: на висоті фашисти спорудили міцну лінію укріплень з хитромудрою системою опорних пунктів з дотами, дзотами, артилерійсько-мінометними позиціями – обплутаними колючим дротом. Огородженими мінними полями.

Та не має висот, які б не підкорилися радянському солдатові. В ніч з 13 на 14 вересня 1943 року група в складі 18-ти чоловік здійснила героїчний подвиг в с. Рубежинка Калузької області Куйбишевського району на висоті 224,1.

Бій був запеклий, ніяк не могли піднятись на вершину. Але все таки завдання було виконано, дорого заплативши своїм життям.

Поховали героїв там же, на висоті. А полк пішов далі, відсалютувавши їм. Подвиг на Безіменній став легендою. Він живе у пісні, у назвах вулиць і площ.

Після війни О.О. Артамонов був нагороджений посмертно Орденом Вітчизняної війни І ступеня.

На подвір’ї Варварівської середньої загальноосвітньої школи в 1980 році на відзнаку 40-річча подвигу на Безіменній висоті з’явився монумент на честь одного з героїв – О.О. Артамонова, який споруджено на кошти вдячних односельчан герою – земляку і створено куточок пам’яті. Його ім’ям названа вулиця, на якій розташована школа. На будівлі школи встановлена меморіальна дошка з написом:

Вічно квіти тут палають,

Пам’ятаємо всі ми

Подвиг рідного солдата,

Що в війні відстояв мир.

757590 060

Схожі:

Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за iconНавіщо учням шкільні психологи?
Майже у кожній школі є психолог. Але деякі учні навіть про це І не знають. А більшість тих, хто знає, все одно до них не ходить,...
Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за iconКонкурс учнівської творчості «Мій рідний край моя історія жива»
У ньому я народилася І живу, тут я познайомилася зі своїми друзями, пішла у школу. Мій дідусь живе разом з нами. Він часто розповідає...
Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за iconУ книгах тих записано усе
Учень. Книжка вчить, як на світі жить. А хто багато читає, той багато знає. Адже у книжках зібрані всі надбання людства за цілі тисячоліття,...
Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за iconШвидко промайнуло літо. Настала пора, яку часто називають чудовою,...
Вона особливо м’яка, ніжна, як гарна мелодія. Слухаєш, спостерігаєш природу в осінні дні І відчуваєш усю її урочисту красу. У ній...
Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за iconПочаток навчального року як для педагогічних працівників, так І дітей...
Однак чи не найбільше турбот перед початком навчального року у керівника навчального закладу. Передусім він має подбати про створення...
Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за iconВступ
Зокрема, Демокрит вчив, що державні справи є найважливішими, а тому рекомендував допускати до управління лише тих, хто має відповідні...
Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за iconЗ поезії Гапончук Римми Олександрівни
Привіт! Мене звати Римма. Я народилася 10 березня 1995 року в с. Синів Гощанського району Рівненської області
Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за icon«Математики сміються», математичними газетами, цікавими математичними...
Всіх, хто цікавиться математикою, Всіх, хто не знає, але хоче знати математику, запрошуємо у п'ятиденну подорож до незвичайної країни,...
Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за iconМи будемо довго пам’ятати І вам забути не дамо
Мені дуже хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані І про Афганістан, пройшли крізь ваші юні серця,...
Народилася пісня, яку знає вся країна. Але жителям Куйбишевського району Калузької області вона особливо дорога. Бо розповідає про тих, хто загинув за iconЗ поезії Сачук В. Ю
Сачук Віталія Юріївна, народилася 21 листопада 1997р в с. Дорогобуж Гощанського району Рівненської області
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка