“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її




Скачати 293.83 Kb.
Назва“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її
Сторінка1/3
Дата конвертації13.03.2013
Розмір293.83 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Астрономія > Документы
  1   2   3


Пішла вона на хер!

“Пішла вона на хер!” – спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це і зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її взнав: реальний світ навколо кудись зникав, провалювався, здавався сном, маячнею, просто декорацією, бекграундом до думок і згадок про неї, і ці думки були реальнішими, живішими, суттєвішими за все навколо. Ба навіть зовсім то були і не думки, а щось інше, щось нутряне, що жило не стільки в його голові, як десь глибше, щось, що жило в його паху, в крові, разом з кров’ю носилося судинами, пронизуючи весь організм, і все це - реальні спогади, солодкі мрії чи фантастичні галюніки – серце помпувало і ганяло по всьому тілу. От і зараз він, дорослий мужик, який сто разів клявся її забути, не знати, випалити зі своєї пам’яті – бо хто вона така – ну, звичайна собі мадярська лярва, кукла з великими очима і “повною пазухою цьицьок”, тепла, гаряча “барбі”, яку він сто років не може викинути з голови (що, краще від інших вміла давати? – чи була найстервознішою, садистськи давила його самолюбство, а він виявився, як і більшість мужиків, звичайнісіньським довбаним мазохістом, який тікав від тих жінок, котрі були готові заради нього на будь-яку жертву, і ліпився до тої, котра заставляла його страждати) - от і зараз він мало не впадає в транс лише від того, що отримав від неї чергову телеграму: серце бухкає - хіба не смішно? – руки тремтять, як у звичайнісінької істерички, і він сидить бовдуром у себе у пустій темній квартирі, сидить у кріслі і смалить цигарку за цигаркою, і дивиться, як у шибку періжить дощ, густий, нічний неприкаяний бродяга-дощ, вільний дощ, незалежний ні від чого і ні від кого, ні від яких думок про ту єдину жінку, жінку-напасть, жінку чужої крові і культури, іншого генофонду, жінку, яка псує тобі кров, перекособочує твоє життя, ятрить твою душу… І чого він завжди закохувався в “чужих” і ніколи в своїх? Кращі його згадки були про туристок, зайд, яких славний радянський туризм заносив до його маленького гірського містечка з десятьма тисячами населення з різних куточків великої тоді батьківщини-імперії. Серед його коханок були росіянки, білоруски, українки-східнячки, латишки, татарки, мордвинки, удмуртки. Першою жінкою, яка йому “дала”, була юна жінка з Воронєжа, розлучена двадцятидвохрічна напівхохлушка-напівмоскалька, а йому було всього шістьнадцять, і він читав їй ночами вірші Єсєніна. На щастя вона також любила поезію, і він запам’ятав зоряне атласне небо, щедро всіяне зірками – такого неба, як у них у Міжгір’ї, він більше ніде ніколи не бачив - і їм було добре вдвох. Вона була прешою жінкою, з якої він стягнув штани – то були світлі кремові вельветки – і допався до голих жіночих ніг, він гладив, м’яв її гладенькі атласні стегна, сідниці, і глова в нього йшла обертом від щастя, а потім він добрався до того потаємного місця, того найсолодшого місця, яке у підлітків стає зазвичай найголовнішою метою, і воно було соковите і розкрите, воно рухалося назустріч його долоні, і він тоді вперше в житті віддався коханню, і жінка після всього була така страшенно ласкава і романтична. Романтика – ось що було у всіх тих зайд, у яких він закохувався, і чого не помічав у своїх компатріоток. Романтична була висока довгонога красуня-блондинка з під-Москви, донька генерала-прокурора; романтична була ленінградка, яка читала йому напам’ять вірші Цвєтаєвої; безмежно ніжною, вродливою і також романтичною була юна вчителька молодших класів з Уфи… Навіть найстервозніша з них, найстарша з поміж його тодішніх подруг - киянка - і та була романтична. Темпераментна хвойда, яка зналася з київськими кидалами і тоді ще першими кооператорами, безшабашна і безбашенна, яка пішла з ним у перший же вечір, після першого ж танцю на танцмайданчику, коли він просто вихопив її з гурту мужчин, які були її свитою, оточували її, бігали навколо своєї королеви, а вона спогорда дивилася на них, висока, красива і горда, і в танці він запропонував “вкрасти її в казку”. Вона довірливо пішла з ним, хоч побачила його вперше хвилин за десять до того, вірніше, пішла до себе в номер забрати речі – то була остання її ніч на турбазі, назавтра мав бути роз’їзд – кинула йому свою сумку з балкону (щоб не помітила “свита”), потім вийшла й сама і сіла в його “Москвич”, який він випросив на вечір у батька. Через кілька метрів він загальмував і підібрав свого двохметрового сусіда Івана, який того вечора залишився “без улова”, і киянка чомусь зжалася, затихла і не підтримувала розмову, і тільки потім, у нього в кімнаті, “відійшла”, щасливо торохтіла, що вже готувалася до груповухи, боялася, що вони вдвох її трахатимуть просто в машині, проклинала себе, що так легко пішла з незнайомцем і подумки настроювалася “розслабитися і отримати задоволення”, бо що ще можна робити в такому випадку? І як вона зраділа, коли сусід пішов собі додому, а вони удвох опинилися у великому будинку (тоді ще не будували ніде великих приватних будинків, як це сталося після розпаду Радянського Союзу, тоді такі будинки були тільки в Закарпатті і зачаровували радянських туристів, Закарпаття здавалося їм шматком казкової і недосяжної в ті часи Європи). Вона щебетала й надалі, у ліжку, і голосно кричала від оргазмів, які у неї ішли один за одним, рибним косяком, майже без перерви, він тоді ще й слова такого не знав – мультиоргазм – але з ділом справлявся добре, а потім вони трохи спочивали, і вона тровила похабні анекдоти, така гарна жінка, і так сміливо сипала “матом”, його це тоді трохи шокувало, він не зовсім звик до таких стлоличних штучок, вірніше, звик, говорили вони з друзяками і не таке, але то було у своєму чоловічому гурті, а от з вуст жінки, та ще й такої вродливої, він таке чути не звик. Вона була щаслива, розповідала свої історії про бандитів, і для нього це був світ пригод, небезпечного солодкого дорослого життя, він тоді мріяв підкорити не тільки Київ, але й Москву, тож з цікавістю слухав про кидал і шулерів, а ще його тішило її щебетання про нього. Вона, як тигриця, накидувалася на нього: такий красунчик, такий інтелігентний на вид, а до всього ще й з таким великим “божим подарунком”. “Ти звідки такий досвічений в ліжку?” – питала вона захоплено раз за разом, приходячи до тямки після чергової серії оргазмів і несамовитих криків, і він прикривав їй рот подушкою, щоб крику не чули його батьки, які, на щастя, спали аж через кімнату. Йому подобалося в ній усе: і безбашенність, і відчайдухість, авнтюризм, і особливо її мультиоргазми, він почував себе її повним володарем, богом, коли вводив у стан безпам’ятства, і міг продовжувати такий її стан скільки завгодно, аж поки не лякався, що вона от-от втратить свідомість, і тоді переставав, сам же з нею кінчав мало, у нього просто стояв без перестанку, бо був він молодий і повний сил, і йому подобалося її сильне, струнке і стигле жіноче тіло, засмагле, витончене, вихолене тіло столичної курви, і її великий випираючий широкий лобок з коротенько підстриженим волоссям, її велика розкішниця, з повними губами, завжди соковита, готова м’яко “проковтнути” свою “жертву”. Йому подобався широкий просвіт у неї між стегон, і її безстижість, подобалося, як вона гола ходила по кімнаті в моменти предихів, і він не міг надивитися на таке звабне стигле жіноче тіло…

Вони протрахалися всю ніч, не склепивши ока, двоє достойних партнерів – така рідкість, як виявилося пізніше – але й цього їм було мало, і коли він віз її на батьковому “москвичі” на поїзд у сусіднє містечко Воловець – всього за сорок кілометрів – у нього в штанах стояв, і він майже не витягав своєї правої руки у неї з між ніг, і там усе було так само соковито, і він звернув з дороги в бокову тракторну колію, і там вони знову несамовито кохалися, майже ричали від бажання, як звірі. А потім вона милася у потічці край дороги, у вранішньому тумані, крізь який уже проблискувало сонце, і у водіїв, що проїзджали мимо, відвисала челюсть, майже всі сигналили, якщо їхали без дружин, а вона не соромилася, і дійсно не було чого, усе так гарно виглядало: туман, потічок, маленькі смерічки, а повзниж них - гола засмагла німфа у потічку… Вони тоді ледве встигли на поїзд…

Потім були листи, поїздки в Київ: вона жила в шикарно обставленій однокімнатній квартирці, імпортна відеотехніка (тоді ще рідкість), музикальний центр… Всього було валом, а вона ніде не працювала, і ті три – чотири дні, на які він виривався до Києва, вони майже не вилізали з ліжка, не те що з квартири. Він якось не здогадувався спочатку, чим вона займається, а потім, коли зрозумів, вона йому запросто пояснила, що мусить виживати у жорстокому мегаполісі, але то все дурниці, вона кохає лише його. “Я ж не можу жити монашкою. Але як тільки ти приїзджаєш, я всіх посилаю на хер, я весь час тільки з тобою. Хіба не це головне для чоловіка? Коли по першому його бажанні я посилаю всіх подалі і живу з ним стільки, скільки він хоче?”.

Він уже пізніше вичисляв, чи було щось спільне у його подруг, крім романтики? Вони були різні, були високі, були середні, навіть маленькі, були крашені блондинки, були крашені брюнетки, та найбільше було світлих шатенок. Зате майже всі його жінки мали світлі очі: сині, голубі, зелені, синьо-сірі… У всіх були великі роти, повні губи, маленькі, часто курносі носи, витягнуті худощаві обличчя з глибокими впадинами під випираючими вилицями. У нього не було товстих жінок, усі були худощаві, але з гарними формами. І у всіх була гладенька, атласна смаглява шкіра. А ще всі обов’язково мали хоча б виглядати інтелігентними і стильними. Може, в кожного чоловіка є свій єдиний генотип жінки? Тому в чоловіків усі кохані жінки подібні одна на одну…

Добре запам’яталася йому і московська співачка, яка ввела його в столичні акторські кола. Він тоді завдяки їй познайомився з життям московської богеми. Вони вдвох були на всіх прем’єрах Лєнкома, він затусувався в акторських колах, а ночами вони кохалися, і знову в однокімнатній квартирі, (в нього тоді помилково склалося враження, що всі гарні жінки живуть в однокімнатних квартирах), тільки на цей раз був страх жінки, що в будь-який момент може навідатися її утримувач – крутий московський директор одного з торгових комплексів, воротій, кримінальний аферист, ревнивий татарин, який і знімав квартиру для своєї коханки. Небезпека надавала сексу неповторної гостроти.

Мабуть, найкраща серед усіх у нього була мінчанка, дружина офіцера… У ній найповніше проявився набір тих рис, які були закладені його генетичними смаками. Вона була вчителькою англійської мови, мала такий самий сильний характер, як і всі його жінки, але була м’ягшої вдачі… Така ніжна і зваблива одночасно. Тим більше, що їм було цікаво спілкуватися. Виявилося, що вони виросли на майже одних і тих самих книгах, і улюбленим письменником у них тоді був папа Хем. Така стримана чоловіча проза, без слюнтяйства та істерик, сповнена мовчання і стоїцизму… Йому це найбільше подобалося: коли герої Хема в найнапруженіші миті свого життя, переповнені переживаннями, не виливали істерично свої страждання і болі на читача, не плакали, не рвали на собі волосся, а стримано мовчали, тамуючи нестерпні душевні муки хіба що ледь примітним стисненням щелепи, глибокими затяжками тютюновим димом, чи, може, чаркою віскі або кальвадосу. Хоча, якщо бути точним, кальвадос пили герої іншого письменника-кумира – Ремарка. Ці двоє їх і поєднали… А ще їм подобалися одні й ті ж красиві місцини в горах… Вона, як і він, могла заворожено милуватися вигином гірської річки, білою піною бурунів навколо високих каменів, блискаючими на вранішньому сонці краплинами роси на хвої смерічки… У них були подібні мрії, вони вгадували бажання одне одного…

Та з усіма тими жінками його роз’єднувала величезна відстань, як тільки завекршувався їх туристичний відпуск і вони від’їзджали додому… І та відстань була його захистом, його “великою китайською стіною”, його “особистим бодігардом”, вірніше, бодігардом його свободи. Як щиро б не віддавалися вони одне одному з черговою коханкою, після її від’їзду він знову ставав вільним для нових пригод. Хай якийсь час сумував за ними і завжди був готовий після певної розлуки знову пірнути з ними в ліжко, хай він любив їх по своєму (так, щоб вони не зазіхали на його незалежність). Він листувався з ними, деколи приїзджав ненадовго (надовго не міг – був студентом, та й грошей тоді на такі поїздки не вистачало). А от Беата – вона стала першим коханням, яке завжди було поряд… Вірніше, яке спочатку було поряд… Бо вона була не приїзджа. Вона була до щенту своя, закарпатка, хоч і мадярської крові…

Його погляд вкотре зупинився на ключах від “Мазди”. Вони лежали на журнальному столику, який чомусь ніколи не виконував свої функції, бо Андрій майже не читав журнали. Раніше на ньому завжди валялися книжки (колись він був “запойним” читачем, читання для нього було все одно що наркотики для наркомана, він був просто залежним від цього процесу, і не розумів, як це в Україні – чи взагалі у світі – підросло нове покоління нечитаючих). “Я не поїду… Ні за який хрен не поїду” – подумки переконував себе. Потім, не покладаючись на силу волі, пішов на кухню, вийняв з холодильника запотілу почату бутилку горілки “Золото Полуботька”, налив цілих сто грам – ніколи не любив пити такими конячими дозами – і залпом перехилив, тільки захолодило зуби. “Тепер уже не поїду” – запевнив себе. “Не буду дурнем”.

Він повернувся в напівтемний зал, взяв ключі від автомобіля і закинув у сервант. Запалив цигарку. Йому завжди подобалося спостерігати, як палить вона… Любив дивитися на її довгі тонкі пальці з лакованими нігтями. На вузький зап’ясток… Він поринав поглядом в її очі, великі і темні, трохи розкосі, і тоді здавалося, що ти дивишся в темний глибокий колодязь, настільки глибокий, що голова йшла обертом і ставало страшно, що зараз зірвешся і полетиш вниз… Та він і зривався час від часу. А потім були безсонні ночі, несила зосередитись ні на чому, крім тих довбаних переживань, потім був ниючий безперестанний біль у серці. Тільки кого можна було в цьому звинувачувати, крім самого себе, крім своєї слабкості, якоїсь жіночої ненависної вже ранимості…Від невміння відкинути від себе думки і мрії про неї… Звинувачувати було нікого, просто все так складалося. Просто в житті чомусь все так складається завжди…

Вперше він побачив її на пішоходному мості, і було це дуже давно, ще в тому житті. В “радянському”, безтурботному, коли люди ще були людьми і думали про людське. Вона йшла йому назустріч серед натовпу, нікого навколо не помічаючи, високо тримаючи голову, притискуючи до грудей червону сумочку, і походка в неї була рішуча і стрімка. Дівчина була висока, довгонога, під білою блузкою звабно похитувалися вверх-вниз в такт ходьбі великі важкі груди – він тоді майже фізично уявив, які вони мають бути важкі, відчув їх вагу у себе на долоні, - та більше за все його вразило її обличчя: видовжене, смагляве, з високим чолом і повними чуттєвими губами, з великими темними очима-тарілкми… В ньому було щось незвичайне… Щось непропорційне і від того страшенно притяжне. Воно здавалося одухотвореним, ніби дівчина була не з цього світу, ніби вона зійшла з небес, або прилетіла на літаючій тарілці, чи перемістилася з іншого виміру… Принаймі, йому тоді так здалося, він шкірою відчув її незвичайність, забув, куди іде (може, й не йшов нікуди, а просто блукав після пар старим центром Ужгорода), розвернувся і пішов слідом за незнайомкою. В штанах тоді все стало дибки, в нього аж тремтіли долоні від дикого бажання накинутися на неї просто тут, на вулиці, серед людей. Але знав, що головною метою було вистежити, де вона живе, або часто буває, щоб потім мати можливість зустріти її ще. Та йти довелося не довго.

Дівчина через пасаж перейшла на вулицю Волошина, звернула направо і попрямувала в бік фізфаку. Тут було меньше народу, і Андрій вже було набрався сміливості наздогнати її і познайомитись – він це умів, на відміну від багатьох своїх ровесників був упевнений у собі (багаті спогади про свої “перемоги” з туристками тільки підсилювали почуття), але хотілося це зробити не банально і тупо, а оригінально, гарно, щоб запам’яталося дівчині, щоб справило на неї враження, бо він знав, як багато важить перше враження для дівчат… Він так нічого і не придумав, але вже наближався до незнайомки, знаючи, що в потрібний момент все одно скаже щось підходяще, так воно бувало завжди, але вона раптом відчинила двері бару “Експрес” і пірнула в закурену темінь залу. Андрій було натягнувся в бар слідом, але з дверей помітив, як із-за столика, за яким сиділа компанія дорого вдягнених дівчат і прилизаних молодих чоловіків, трохи старших за Андрія, піднявся високий хлопець із самовпевненою усмішкою і рушив назустріч новоприбулій… Андрій раптом відчув, що збудження його відпустило, як і радісний настрій від зустрічі красивої дівчини, він ввійшов досередини, вдаючи, що не звертає уваги на компанію за столом, підійшов до стойки, подивився на барменшу, яка запитально підняла брова і пішла йому назустріч, не дав їй можливості прислужливо звернутися до нього, розвернувся і вийшов з напівтемряви і прохолоди на яскраве сонячне світло і спеку…

Він дотепер пам’ятає ту незрозумілу – адже ще не було справжньої причини – глибинну печаль, з якою він вийшов тоді з бару, і запам’яталися йому ще старі надписи на угорській та чеській мовах, які пробивалися крізь охряну штукатурку над вітринами маленьких магазинчиків на вулиці, і можна було зрозуміти, що продавали в тих магазинах ще до радянської влади – при чехах та мадярах…

Андрій згадав, як тремтів незрозуміло від чого – при його тодішній самовпевненості та багатому досвіду щодо коханок - палець, коли він уперше набирав правдами і неправдами розшуканий її номер телефону (мобілок тоді ще не було, тож він телефонував з кабінки міського їй на домашній).

“Hallo”, - почув він її грудний низький голос, і в грудях у нього все завібрувало. Він чомусь затримався з відповіддю.

- Ki az? – спитала Беата угорською.
  1   2   3

Схожі:

“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її iconЩо робити, якщо дитина отримує погані оцінки
Може, в сім'ї сталася криза? Дитина отримав травму? Чи є у нього друзі? Не  здається він вам сумним І засмученим? Чи не хворий він...
“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її iconВона загубилась у житті. Вже давно… Двадцять років назад пішла з...
Потім вважала себе недостойною, не вартою нормального життя, у якому є люблячі батьки, щаслива родина… а тепер – пізно. Вони ніколи...
“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її iconРеферат на тему : Томмазо Кампанелла І його утопія
Новонародженого назвали Джованні Доменіко. А пізніше, коли він став ченцем, йому в честь святого Фоми Аквінського дали ім’я Фома,...
“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її iconОх! (казка)
Нізащо І за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Уже йому, може, годів з двадцять, а...
“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її iconЯк правило, він походжав по подвір'ю, засунувши руки в кишені. Руки...
Йому все так проходило. Розбиті шибки, зірвані уроки, бійки. До його матері завжди приходили вчителі й міліціонери. Вона мовчки вислуховувала....
“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її icon5. Ведична астрологія та вплив планет на живих істот
Його Самого. Він досконало знає все на світі. Він – Наддуша, Він – владика всіх божественних якостей, І він – повелитель цього світу....
“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її iconЭто были девочки
Ходив він по світу та просив, щоб йому допомогли, чим зможуть. А він, коли люди добрі, чимось допоможе їм, адже дідусь був чарівник....
“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її iconРешето-3
Кожен гравець, хто б він не був, починаючий, чи вже зі стажем, зазвичай починає відбір номерів з пошуку тільки йому помітних закономірностей...
“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її icon«Як Невезунчик щасливої долі шукав»
Був він дуже забобонним, вірив у всілякі прикмети. І хоч завжди, коли чорна кішка перебігала йому дорогу, чи жінка з пустим відром...
“Пішла вона на хер!” спересердя випалив він вслух, чи йому здалося, а насправді тільки подумав, як це І зажди було у нього з нею, все життя, як тільки він її iconКацапізм (друге видання)
Він зумів не тільки витягти ті зерна істини "на світло" І очистити від столітніх нашарувань. І головне, він зумів виявити глибинні...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка