«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні»




Скачати 445.48 Kb.
Назва«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні»
Сторінка2/5
Дата конвертації27.03.2013
Розмір445.48 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Астрономія > Документы
1   2   3   4   5

Вона хотіла було вже виходити з кухні, але на якусь мить її погляд зупинився на квітах, що стояли на підвіконні.

– Ой, яке диво-о-о... Поглянь, тату! Поглянь, яка хмаринка на вікні, – здивовано сказала і змахнула ручками.

Олександр Іванович глянув на вікно і запитав:

– Де ж та хмаринка?

– Хіба ти не бачиш, татку. Квіточка, як хмаринка. Гарна така.

– А-а-а... Фіалочка зацвіла. Правду кажеш, до-ню. Красива …, блакитна і схожа на хмаринку.

– Тату, треба ж напоїти її водичкою. Я зараз поллю фіалочку.

– Полий, доню. Полий і біжи збирайся.

Ганнуся набрала в склянку води, обережно по-лила квіточку, щоб не поламались пелюстки. Крап-линки води, мов ті перлинки, примостилися на лис-точках. Ще якусь мить постояла, полюбувалась хмаринкою-фіалочкою і вихором полетіла до своєї кімнати, але відразу ж повернулась назад і запитала:

– Татку, а можна, я одягну платтячко і нові че-ревички взую. Ну оте, що ми вчора купили. Можна?

– А чому б і ні. Воно тобі так пасує. І черевички теж. Біжи вже.

Розділ четвертий

Ганнусі давно подобалось таке платтячко, як у подружки Світланки. Коли купили його Світланці у магазині «Дитячий світ», то вона, ніби мiж іншим, не раз говорила про це таткові. Він мовчки слухав і думав, що обов’язково купить донечці таке саме. Сьогодні одержав заробітну платню і вирішив зробити дитині подарунок. Нехай порадіє обнові. По дорозі з дитячого садка повернув на іншу вулицю, щоб зайти до магазину.

Ганнуся запримітила, що вони йдуть не в той бік, і сполошилась:

– Тату, а куди ми йдемо? Це ж не наша вулиця! Ти що, заблукав?

– Ні, доню, не заблукав. Я хочу зробити тобі маленький сюрприз, – от і все. Іди, не хвилюйся. Не заблудимось.

– Сюрпри-и-з-з... А що це таке? скажи, тату.

– А про сюрприз не можна говорити, доки його не побачиш. Ти наберись терпіння і трішки зачекай.

– Де ж його взяти, оте терпіння-я-я?.. – засмія-лась Ганнуся.

Коли вийшли на другу вулицю, зойкнула від здивування:

– Оце так диво-о-о!..

Вони стояли перед великим магазином, а на вітрині було безліч іграшок. Такі красиві, що в неї від подиву аж очі розбіглися.

– Татку, а що, ми в цей магазин зайдемо? Ну скажи!

– Зайдемо, доню. Зайдемо в магазин.

– А що ми тут купимо? Мені так цікаво знати. Отой сюрприз, чи що?

– Може, й сюрприз, – засміявся Олександр Іванович.

– Ну й сміхота!.. Одна сміхота-а... Який же він, сюрп-ри-из-з? – допитувалась Ганнуся. Скоріше б його побачити.

Вони зайшли до магазину «Дитячий світ», а там людей... і не пройти, особливо у відділі іграшок.

– Нам, доню, треба в інший відділ, – і взяв її за ручку, щоб не загубилася в цій тісноті. А коли підійшли ближче до прилавка, Ганнуся зрозуміла, що татко хоче купити їй платтячко, бо вона побачила таке саме, як у Світланки.

– Ну, донечко, яке платтячко тобі до вподоби? Вибирай сама.

– Ой, татку, їх тут так багато, що я й не знаю, яке вибрати.

– Купимо найкрасивіше, – сказав Олександр Іванович.

– Та вони всі красиві. Хоча ні! Ось це, тату, воно навіть гарніше, аніж у Світланки. Правда гарне? Ти лиш поглянь на нього, – і показала пальчиком на рожеве шовкове платтячко з білими бантиками.

– І дійсно, красиве. Мені теж подобається. От і купимо його, але спочатку треба приміряти, чи пі-дійде на тебе.

– Тату! А в тебе гроші є? Є гроші?

– Є, донечко!

– Якщо гроші є, тоді купимо платтячко і чере-вички. Іще... Іще – красиву стрічку. Такого кольору, як платтячко. – Добре, тату? – і в неї від радості заблищали голубі, як небо, оченята.

Олександр Іванович посміхнувся:

– Звісно, дівчисько. Хоче бути красивою. Та це й добре, що росте така кмітлива донечка.

Ганнуся без угаву щебече, мов пташенятко. Приміряла платтячко, а воно неначе на неї й пошите. Гарне таке. Враз погляд дівчинки зупинився на червоних черевичках, які стояли на полиці. Такі красиві, як у казці.

– Ой, татку! Які черевички! Поглянь, тату! Поглянь!

– Справді, гарні. – То що, купимо?

– А грошей вистачить?

– Вистачить, Ганнусю. Вистачить...

Оченята дитини засяяли світлими вогниками. Черевички були якраз на її ніжку. Такі блискучі, м’якенькі.

– Тобі подобаються, донечко?

– Подобаються. Дуже.

– От і добре!

Продавець поклала їх в маленьку картонну коробочку і простягнула Ганнусі:

– Бери, дівчинко, свої черевички і носи на ра-дість.

– Дякую! – весело відповіла Ганнуся.

Татко тримав у руках целофановий пакет, в якому лежало тепер уже Ганнусине платтячко.

– Ой, а ми ще забули стрічку купити, – спохватилася дівчинка.

– Справді, забули. Нічого, доню, зараз купимо, – і попрямував до прилавка, на якому лежали різнокольорові стрічки. За ним, розмахуючи коробкою, побігла і Ганнуся, в неї радістю промінилося личко.

Коли вийшли з магазину, запитала:

– Тату, скажи мені, будь ласка, а що таке сюрпри-из?.. Де він?

Олександр Іванович голосно розсміявся, поди-вився на донечку, потім глянув на покупки і сказав:

– Ось ці покупки і є сюрприз. Зрозуміла?

– А-а-а-а... Виходить, що платтячко, черевич-ки, стрічка... Ну, все те, що ми купили – це і є той самий сюрп-ри-из-з?..

– Виходить так. Оце і є сюрприз для тебе, доню.

– Цікаво-о... Цікаво-о...

Розділ п’ятий

Ганнуся увійшла до своєї кімнати, якусь мить постояла, подумала, і одягла нове платтячко. Взула червоні блискучі черевички, покрутилася перед люстерком і розсміялася:

– Та й гарна ж яка Ганнуся!..

– Татусю! Поглянь, яке красиве платтячко ми вчора купили. І черевички гарні, як у казці. – Можна, я тобі щось на вушко скажу? Можна?

Олександр Іванович присів поруч з донькою, вона обхопила його за шию маленькими ніжними рученятами і щиро поцілувала.

– Ти у мене найкращий за всіх на світі. Я тебе так люблю...

– І я тебе дуже люблю, моя красуне. Ходімо вже на прогулянку, – і легесенько пригорнув її до себе. Йому подобались дитячі пустощі.

– Ну й хитрунка ж ти, Ганнусю! – ладен був віддати їй все. Досить бавитись, а то ми сьогодні не виберемося на вулицю.

– Ходімо. Ходімо вже! Ой, татку, а ми забули ще бантика зав’язати. От забудьки! – і мов дзвіно-чок, весело розсміялася.

– А де твоя стрічка? Ота, що ми вчора купили?

За мить Ганнуся стояла перед ним із стрічкою в руках.

– Ось, татусю, візьми і зав’яжи мені, будь ласка, красивого бантика.

Олександр тримав у руках стрічку, дивився на неї, і так, і сяк крутив, ніяк не міг второпати, як же його зав’язати. За ці роки, як не стало дружини, він багато чому навчився, дякувати Марії Яківні, а от цього бантика і не може зав’язати. Треба ж таке...

Ганнуся тупцювала, не могла встояти на місці. Їй так не терпілося мерщій вискочити на вулицю, щоб похизуватися своїми обновами перед сусідсь-кими дівчатками, які вже галасували на подвір’ї.

– Татку! Ну чого ти так довго. Скоріше-е-е...

– Та стій на місці, не крутися, – аж роздратувався. І гадки не мав, що оцей маленький бантик, така хитра справа. Мабуть, вірно говорить Марія Яківна, Ганнусі мама потрібна. Може, краще б догледіла дитину. А там, хто знає, як воно краще. Все-таки не рідна мати буде. Не рідна-а...

Аж ось Ганнуся випурхнула на подвір’я. Тут уже бігала юрба дітвори. Сусідські дівчатка, Маринка і Катруся, відразу підійшли до неї.

– Ой, яка ти красива, Ганнусю! – здивовано вигукнула Маринка.

– А хто тобі купив таке гарне платтячко? – за-питала.

– Татко, хто ж іще, – з радістю відповіла щаслива дівчинка.

– А черевички!.. Які красиві черевички!.. – до-дала Катруся.

Ганнуся стояла в колі дівчаток і хлопчаків, які з усіх боків роздивлялися її обнови. Вона ж тільки посміхалася.

За хвилину вийшов з під’їзду Олександр Іванович. Взяв доньку за ручку і попрямували по тротуару. Біля світлофора перейшли вулицю, а за кілька хвилин уже були в Придніпровському парку.

Гуляв теплий вітерець. На всі голоси виспівували пташки. Пригрівало літнє сонечко і ледь-ледь пробивалося крізь густі віти дерев. Перешіптувались між собою красені – каштани. Вабила до себе залита білим, як сніг, цвітом акація, а навколо неї стояв ніжний, п’янкий запах.

Ганнуся плигала по зеленій травичці, мов коник -стрибунець. Їй дуже подобалось гуляти по парку, але чомусь хотіла скоріше піти до фонтанів. Там багато дітвори. І фонтани, мов скляні гірки.

– Тату, а ми скоро підемо до фонтанів? Скоро?

– Підемо, доню. Підемо! Давай ще трохи погу-ляємо в парку. Он як розцвів кущик жасмину. Ти тільки поглянь, які чарівні квіточки і так рясно обліпили гілочки – немов білі метелики, та ще й такі запашні.

Враз дихнув легенький вітерець, ледь-ледь за-хитався кущик і полетіли, мов ті сніжинки, ніжні білі пелюстки. Вони кружляли-кружляли і падали на шовкову травичку. Ганнуся бігала навколо кущика і ловила їх в долоньки. Аж ось краплинки-пелюсточки впали на золотаво-жовту квіточку.

Дівчинка присіла біля неї і здивовано крикнула:

– Ой, татку! Татку! Поглянь яке диво-о-о...

– Так, доню! Дійсно, диво. Он яка маленька пелюсточка, а як прикрасила кульбабку. Ця квіточка схожа на чарівний віночок, – сказав він.

– Ні, татку! Ні! Вона схожа на сонечко. Така тепленька, як сонечко, – і легесенько пальчиком доторкнулась до квіточки.

– Ой, татку! Тут так багато сонечок-кульбабок, неначе їх хто розсипав у травичці, – вона підняла голівку, замахала крильцями-рученятами і полетіла, мов та пір’їночка. А кульбабки виглядали із травички, тягнулися до сонечка і посміхалися до Ганнусі.

Непомітно до них підійшли знайомі, Ірина Петрівна та Василь Дмитрович. Ганнуся вже не один раз зустрічалася з ними. Вони працюють разом з татком в лікарні. От і пішли всі гуртом до фонтанів.

Дівчинка йде з піднятою голівкою, тримаючись за таткову руку, у нових черевичках прудко підстрибує, мов козенятко. Ось і фонтани. Справжнє диво!.. Біля них метушиться багато дітей. Стоїть такий галас довкіл!..

– Тату, можна, я походжу навколо он того фонтана? – і показала пальчиком на великий фонтан.

– Можна, доню. Можна. Тільки будь обереж-ною, щоб не впала.

– Не впаду! Не хвилюйся – миттю залізла на бордюрне коло і побігла по ньому.

Чарівні струмочки води піднімалися вгору, а потім стрімко летіли вниз, розбризкуючи на всі боки краплинки води. Вони, мов ті перлинки, падали на брук, утворюючи струмочки, бігли по майдану і раптово зникали.

Ганнуся простягала долоньки, ловила в них сріблясті перлинки і весело сміялася. Було так ціка-во. Та не згледілась, як назустріч їй вибігла незнайома дівчинка, вони не змогли розминутись і обидві попадали на мокрий асфальт.

До тієї дівчинки миттю підбігла мама, схопила її на руки і почала втішати. А тоді ще й насварилася на Ганнусю, що буцімто вона штовхнула її доньку.

Ганнуся сиділа в калюжці з очима, повними сліз. Їй було шкода нового платтячка, яке забруднилося, та ще й боліло розбите об асфальт колінце. А тут ще й чужа тітонька насварила. Хіба ж вона винна, що та дівчинка вибігла їй назустріч і не могли розминутись. На бліде личко насунулася хмаринка журби. В оченятах забриніли сльози.

«От якби в мене була мама, ота чужа тітонька не посміла б сваритися», – вперше в житті і з таким жалем подумала Ганнуся. Їй було боляче і образливо. Хотіла було встати, але спіткнулась і знову впала. На віях бриніли горошинки пекучих сліз. Стало прикро, що в неї немає мами. Вона б захистила і допомогла їй. А татко все ще стояв зі своїми знайомими і не бачив, що донечка впала. Ганнуся хотіла його покликати, тільки відкрила ротика, як біля неї з’явилася якась незнайома, але привітна, тітонька.

Це була лікарка Пасько. Вона проходила мимо і її увагу привернула дівчинка, яка сиділа на мокрому асфальті і плакала.

«Чого дитина сама? Де ж її мама?» – подумала вона і підійшла ближче.

Ганнуся уважно подивилась на неї і зашарілася. Незнайома тітонька була дуже красива. На ній голуба, з білими цяточками сукня. Білі, на каблучках, босоніжки. В руці тримала білу сумочку. Розкішне біляве волосся спадало на плечі.

«Може, це фея? Ота, що Попелюшку виручала? – подумала дівчинка.

– А звідки вона прийшла? Може, з отієї казки, що мені вчора татко читав», – якусь мить Ганнуся роздумувала. Пильно дивилася на неї, а потім з ве-ликих дитячих оченят так і полилися сльози. Ма-ленькими кулачками розтирала їх по щічках, а вони все лилися і лилися, мов дощові струмочки.

– Що трапилось? – запитала Валентина Андріївна.

Ганнуся заплакала ще сильніше.

– Ти вдарилася? Боляче? – подивилася на розбите Ганнусине колінце. Їй так хотілося чимось утішити цю милу дівчинку. Обняла за худенькі плечики, а вони аж здригалися від плачу. Присіла навшпиньки і взяла її на руки. Пригорнула і відчула, як б’ється дитяче серце. Дівчинка не могла заспокоїтись, хоча їй було так приємно на руках у цієї незнайомої тітоньки, від якої враз повіяло ніжністю і теплом.

«От якби весь час так було», – подумала вона.

– Заспокойся. Заспокойся, дитинко, – втішала Валентина Андріївна.

Із своєї красивої сумочки вийняла білесеньку носову хусточку з мережкою і подала Ганнусі.

– Візьми, будь ласка, хусточку і витри слізки. Візьми!

Дівчинка недовірливо поглянула, ледь посміх-нулась, взяла хусточку і почала витирати заплакані оченята. А слізки все ще котилися по блідих щічках.

– Як тебе звати? – запитала Валентина Андріївна і подивилася у сині, як волошки в житі, оченята.

Ганнуся насупила брівки, глянула на незнайомку і ледь чутним голосочком довірливо вимовила:

– Ганну-у-ся-я-я...

– Ганнуся-я?.. Яке гарне ім’я! А мене – Вален-тина Андріївна. Можна – тьотя Валя. От ми й познайомилися з тобою.

Дівчинка трохи заспокоїлась. Витерла хусточ-кою слізки і посміхнулася.

У Валентини Андріївни з’явилась тривога за це славне дівчатко. Вона проникливим поглядом подивилася на неї і запитала:

– А де ж твоя мама, Ганнусю?

– У мене немає мами. Ми з татком живемо уд-вох, а наша мама давно померла. Я ще була зовсім маленькою. Я не пам’ятаю її. – Правда, у нас є ще бабуся Маня, – помовчавши, додала.

Жіноче серце, мов скрипка, одізвалося на дитячий біль.

«Бідна дитина», – подумала.

А до них уже поспішав високий на зріст чоло-вік. У нього було злегка хвилясте волосся, посріблене на скронях, худорляве обличчя і чистий відкритий погляд.

– Ось і татко мій іде, – прошепотіла Ганнуся.

Олександр Іванович побачив, що в донечки розбите колінце, і схвильовано запитав:

– Що трапилось, доню? Ти що, впала? Дуже болить? А я заговорився з друзями і не помітив нічого, – аж тепер подивився на незнайому жінку, яка все ще тримала на руках його донечку. Він якось невпевнено почувався перед нею.

– Спасибі вам за увагу і за допомогу. Іще... Вибачте нас за турботу, – схвильовано звернувся до незнайомки.

– Я проходила мимо, побачила, що на мокрому асфальті сидить дівчинка і плаче, а поряд нікого немає, от і підійшла, щоб утішити, – сказала Валентина Андріївна і глянула на Ганнусиного татка, який стояв мовчки, такий сумний-сумний. І напрочуд гарний... На мить їхні погляди зустрілись. Він уважно подивився у великі, сині, як бездонне озеро, очі, які випромінювали світло і тепло. Чомусь зніяковів і відчув, як неспокійно забилося серце.

– Пробачте, мені вже час іти, – спохватилась Валентина Андріївна, і підморгнула Ганнусі, яка стояла з широко розкритими оченятами і пильно дивилася на тітоньку Валю, неначе хотіла в своїй дитячій уяві закарбувати цю щиру посмішку і лагідний погляд. А в долоньці тримала біленьку хусточку і витирала нею мокрі від сліз щічки.
1   2   3   4   5

Схожі:

«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні» iconВиховний захід на тему: «Права та свободи твої, дитино» Автор: Думенчук Любов Михайлівна
Автор: Думенчук Любов Михайлівна, вчитель початкових класів Смоднянської санаторної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів;...
«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні» iconУважно прочитайте наступні запитання. Подумайте, який з запропонованих...
Зазначте, які напрямки руху води з розчиненими цукрами переважають в різний час у рослин, які ростуть в помірних широтах?: а восени...
«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні» iconМайбутнє моє І моєї країни
Може й так, але для мене моє майбутнє це не якесь ворожіння, це певні плани І бажання, це конкретна мета І шляхи її досягнення, це...
«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні» iconКонспект уроку з курсу «Основи здоров’я»
«Твої права», зошит з друкованою основою для 3 класу «Основи здоров’я» (автор О. В. Лабащук), підручник «Основи здоров’я», 3 клас...
«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні» iconУрок-дослідження
Яке твоє ім'я, прізвище, хто твої батьки, де живеш, як називається твій край? запитують людину, знайомлячись. І кожен називає своє...
«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні» iconУрок це маленька подорож у незвідане, тому помічниками в ній можуть бути твої учні та знання
Під час першої ж бесіди з директором І завучем попросіть їх розповісти про шкільний колектив узагалі. При цьому поцікавтесь, із досвідом...
«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні» iconУрок №4 Тема: Твої права та обов”язки
У мене в руках чарівна скринька, у ній – найцінніший скарб планети Земля. Хто з вас хоче його побачити, може зазирнути, але не розповідайте...
«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні» iconСлухайте. Було це навесні. Ви ще пам'ятаєте, що то таке весна?
Слухайте. Було це навесні. Ви ще пам'ятаєте, що то таке весна? Пам'ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам'ятаєте, як ляжеш в траву...
«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні» icon«Твої думи, твої пісні не забудуть люди»
Тема: зображення невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185р
«Тішся, дитино; поки ще маленька, Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні» iconУрок на тему : «Доріг багато-твоя єдина!»
Учитель: Шановні батьки,учні! Сьогодні в усіх школах нашої країни проводиться перший урок на тему: «Доріг багато-твоя єдина!»,присвячений...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка