Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона)




Скачати 158.05 Kb.
НазваДоктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона)
Дата конвертації11.04.2013
Розмір158.05 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Астрономія > Документы
Доктор Хто

Глава 1. «Загадкова людина»

(Ведеться від імені Антона)

… Лондон, 1995 рік. Всі святкують Різдво. Я, звичайний хлопчик дванадцяти років, мене звуть Антон. Сьогодні я пішов гуляти з друзями, але всі сиділи дома. Довелося гуляти одному. Мені спало на думку піти в музей, так-як я захоплююся історією. На вході в музей мені одразу сподобалися статуї. Виглядали вони як ангели, які плачуть. Як тільки я відвернувся, щоб подивитися ще що-небудь, а потім знову повернувся на ангелів, то я не повірив своїм очам… Обидві статуї виявилися прямо переді мною, виставивши руки до мене, немов зомбі, очі у них були зовсім порожні. Звісно, я дуже злякався. Раптом мене щось схопило за праву руку. Коли я повернувся, я побачив, що це був чоловік на вигляд літ тридцяти, він був лисий і нагадував мені когось. Ми обидва побігли. Він мене відвів до якоїсь телефонної чи поліцейської будки. Він відкрив цю будку, тоді я не знав, навіщо він це зробив.

^ Глава 2. «У ТАРДІС»

в якій розповідається, що трапилося після першої глави

(Ведеться від особи Антона)

… Я встав, як укопаний. Ця будка була більше всередині, ніж зовні. Ви б здивувалися, побачивши б це! У центрі цієї "будки" стояв якийсь скляний стовп, усередині нього був якийсь механізм. Оточував цей стовп стіл з різноманітними кнопками, моніторами, екранами, прямо інопланетний корабель якийсь!

- Вона ... більше ... зсередини, ніж зовні? Але це неможливо! - крізь зуби промовив я здавленим голосом.

- Дев'яносто дев'ять відсотків моїх супутників говорить цю фразу! - Сказав цей загадковий чоловік. Мене звуть Доктор.

- Доктор Хто?

- Просто Доктор!

- Що це за дивна будка? Ти інопланетянин?

- Так!

- А це твій космічний корабель?

- Ні, це машина для переміщення в просторі та часі! Її звуть ТАРДІС.

- Що це за статуї були?

- Плачучі ангели. Ці істоти переміщаються по всьому Всесвіті! Не дай їм тебе торкнутися! Якщо вони тебе торкнуться, вони тебе перемістять у часі!

- А навіщо тобі я?

- Я тебе захистив від цих істот.

Тут він натиснув якісь кнопки на одній з клавіатур, і ТАРДІС почало сильно трясти, від чого ми з Доктором впали на підлогу.

^ Глава 3. «Захист Нью-Йорка»

(ведеться від імені Антона)

Після сильної тряски, через деякий час, здається все заспокоїлося. Доктор відразу ж побіг до дверей і відкрив їх. Я не повірив своїм очам - переді мною красувався місто, в яке я хотів поїхати ще в дитинстві - Нью-Йорк.

- Навіщо ми сюди прилетіли? – запитав я.

- Щоб врятувати світ.

- Від цих самих ангелів?

- Так.

- Який це рік?

- 1995. За день до Різдва.

- А чому саме Нью-Йорк? Ангели ж у Лондоні.

- Звідси все почалося.

Після цих слів він побіг до Статуї Свободи - я за ним. Він дістав якийсь пристрій, схожий на лазерну указку.

- Це звукова викрутка. Відкриває будь-які двері, за винятком дерев'яної. Чорт, знову забув про це! Треба якось буде перепрограмувати викрутку.

Включивши звукову викрутку, у якій був якийсь дратівливий звук, він провів їй по Статуї Свободи.

- Це не Статуя Свободи, це гігантський плачучий ангел!

Тут усі статуї, які були в цьому місті почали пересуватися. Всі були в паніці! Навіть сама Статуя Свободи встигла доторкнутися до пари чоловіків ... І тут в центрі міста утворилася гігантська тріщина, з якої виходив світло.

- Не підходь, Антон! Це тимчасова тріщина, подивишся на неї більше, ніж півхвилини, і ти зникнеш з обличчя Землі, ти ніколи не народишся!

Ця тріщина буквально "засмоктала" всіх ангелів, а після пари хвилин всі ці статуї зникли, і Статуя Свободи стала нормальною.

- Тепер вони не прорвуться до Лондона.

Після цього всього тріщина закрилася, а ми пішли в ТАРДІС. Так ми врятували світ від цих істот.

^ Глава 4. «Інопланетянин з планети Галіфрей»

Після того, як ми з Доктором пішли в ТАРДІС, і сіли за стільці, я почав розпитувати Доктора:

- Розкажи про себе. Твою історію. Звідки ти?

- Я представник раси "Володарів Часу", причому останній з свого роду ... Він на секунду став сумним, але потім знову став веселим і продовжив: - Мені 903 року. Я з планети Галіфрей.

Я перервав його:

- Чому ти останній "Володар Часу"?

- Є така планета "Скаро". На ній живуть самі мерзенні істоти Всесвіту - Далекі. Саме з ними ми воювали в "Великій війні Часу"! Вони були всі знищені ... Але вони забрали з собою всіх Володарів Часу... Крім мене!

Після хвилинного мовчання, він сказав те, що могло назавжди змінити мою нікчемну життя в саму кращу, яку можна уявити... Він сказав:

- Якщо хочеш, можеш мандрувати у часі зі мною?

Я задумався ... Після чого він продовжив захоплювати мене:

- Перед тобою буде весь Всесвіт ... Куди хочеш, туди й полети. Нові світи, пригоди в них ...

- Я згоден.

- Ну, куди полетимо? - Сказав він з посмішкою, після чого я у відповідь посміхнувся.

Але тут різкий поштовх!

- Доктор, що це з ТАРДІС?

- Вона кудись нас хоче відвести! А вона так робить тільки в надзвичайних ситуаціях.

^ Глава 5. «Людина на планеті сонтаранців.»

Після поштовху ми вийшли наружу. Перед нами була абсолютно інша планета, пустельна, але з високими вежами і будинками.

- Доктор, де ми?

- На планеті сонтаранців. Дивись, он їх корабель! - І він вказав пальцем наверх, там дійсно був гігантський корабель! Однак він був і не так вже далеко від поверхні. Раптом Доктор закричав:

- Там людина!

На борту корабля, а точніше на своєрідному "балконі", стояв чоловік. Він подивився прямо в наш бік, і по його обличчю можна було визначити, що він здивований. Раптом до нього підійшли ззаду. Він не звернув на них навіть уваги, так він був нами, або точніше нашої будці здивований. Один з "сонтаранцев" змахнув ногу, і вдарив його у спину. Нещасний перечепитися через паркан на балконі і впав. Однак Доктор швидко побіг в ТАРДІС, я за ним.

- Що ти робиш?

- Рятую його.

[Далі ведеться від особи падаючого людини] ... Коли я падав, то я помітив, що будка зникла. Все життя у мене перенеслася перед очима. Коли залишалося зовсім трохи до цієї червоної, млявої поверхні, будка з'явилася прямо у мене перед носом. Стояла вона горизонтально з відкритими дверима, і я впав у неї.

^ Глава 6. «Знайомство з людиною.»

(Ведеться від особи Антона)

Людина впала прямо в басейн (так, так у Доктора в ТАРДІС мався ще і басейн). Вийшовши мокрим з нього, він став, як укопаний.

- В.. вона б .. б .. б .. більше зсередини, ніж зовні? - сказав він таким тоном, неначе тільки навчився говорити.

Доктор очевидно не хотів заново відповідати на всі питання, і відразу ж сказав:

- Так-так. Ця будка - ТАРДІС, я Доктор, просто Доктор, цю людину звуть Антон. Моя будка - машина для переміщення у часі і просторі, я інопланетянин ... Коротше, розповів він всю свою історію, тільки коротко.

- Ясно... - Сказав незнайомець слабким тоном. Але через пару секунд обличчя у нього пожвавішало, і він представився: - Мене звуть Максим, я з Лондона, з 2000 року, мені дванадцять років.

- Ну, Максим ... - Почав Доктор, хочеш піти зі мною? Утрьох цікавіше і веселіше! - І він поплескав Максима по плечу. - Ну можна ...- Ну от і чудово! Куди підемо? У минуле чи в майбутнє? Або в інший світ, вимір, планету?

Так почалися наші пригоди ...

^ Глава 7. «Білі очі.»

Ми задумалися: куди б полетіти? Я сказав:

- Давай в майбутнє злітаємо!

Максим хотів зовсім інакше:

- Давай в минуле полетимо!

Доктор задумався, опершись рукою на клавіатуру:

- Я вирішив! Давайте полетимо в ...

Тут ТАРДІС сильно похитнуло:

- Чорт! Я вибрав параметр "злітати в випадковий вимірювання"! Невідомо, куди ми летимо!...

<…> Через приблизно п'ятнадцять хвилин все заспокоїлося. Ми прилетіли. Але куди занесла нас тимчасова воронка? Там, за дверима міг бути відкритий космос, але благо у Доктора ТАРДІС захищає оболонка на 15-25 метрів. Ми відчинили дерев'яні двері. Ви хочете знати що було за ними? А ось що: там було все в кубиках і квадратах! Все, як у звичайному світі, але все було кубічне.

- А... це кубічний вимір під назвою "Minecraft". – сказав Доктор.

Пейзаж цього незвичайного світу походив на рівнину. А на рівнині стояла невелике кубічне село з кубічними будинками і кубічними мешканцями! Один з цих жителів підбіг до нас зі словами:

- Святий Нотч! Ці істоти не кубічні! Люди! Люди! Тут тіла без кубічної статури! Біжимо!

Тут з села вийшов, здається ватажок усіх цих людей.

Обличчя його було похмуріше всіх інших. Але коли він подивився на нашу будку і на Доктора, він побіг до нас, його обличчя стало веселим, ніби він чекав нас, або вірніше Доктора. Поклонившись, він сказав:

- Доктор! Доктор! Нарешті ти прилетів на своїй дивній кубічній синій штуці! Нас турбує якась істота! Друзі підемо в мій будинок, я вам розповім про нього.

Ми увійшли в його хатину, вона стояла в центрі села, і була вищою, очевидно двоповерхова.

Він почав розповідь:

- Ця істота ... Вона схожа на нашого охоронця Стіва, але з білими, порожніми очима. Його ім'я не можна вимовляти! Але по секрету я вам скажу його ім'я - він прошепотів кожному з нас на вухо одне слово, яке призводить навіть Доктора в жах: Хіробрін! - Він навідується до нас в село щоночі! І підпалює будинки, вбиваючи нас одним за іншим ... Доктор, допоможи нам!

Ми вийшли з будинку. Максим спитав:

- Що за Хіробрін?

- Дуже страшна істота ... - відповів нам Доктор. - Тільки Нотч може вбити його ...

- Що за Нотч? - Поцікавився я.

- Бог цього світу.

Хвилинне мовчання. Раптом крики в селі:

- Він повернувся! Всі в будинки!

На доріжці з гравію, поруч з колодязем стояв Хіробрін. Білі очі вдивлялися прямо в душу ... Він стояв з нахиленою набік головою. Раптово він зник. І з'явився прямо перед нами, одним словом - перемістився. В руках у нього була запальничка і динаміт він швидко поставив і запалив його, а сам кудись знову перемістився. Ми швидко відскочили від динаміту. Він вибухнув. Раптом з небес прямо на землю стрибнув якийсь чоловік. Лікар дивився на нього веселими очима, а жителі кричали:

- Це Нотч! Він переможе Хіробріна!

Хіробрін і Нотч стояли один до одного обличчям. Хіробрін взяв меч в руки, а Нотч взяв молот. Хіробрін стояв, Нотч теж. Раптово Хіробрін перемістився за спину до Бога цього кубічного світу, і вдарив його мечем. Нотч впав з важкою раною на земляні куби. Однак, не розгубившись взяв з кишені яблуко. Не просте, а золоте. З'ївши його, рана просто в буквальному сенсі "загладилася", кров не лилася. У стрибку Нотч ударив своїм гарним алмазним молотом в один з його порожніх, білих очей. Хіробрін спритним рухом вийняв молот з ока. На ньому не було ні подряпини. Тепер у Нотча не було зброї, і відповідно шансів вижити. Раптово Доктор побіг за спину цієї безсердечної тварі і вдарив його за допомогою своєї звукової викрутки звуковою хвилею. Хіробрін від такого звуку розгубився, але увіткнув меч в Доктора ... Нотч вловив шанс і зі всієї сили вдарив кулаком по очах потвори. Хіробрін упав на землю.

- Доктор! Доктор! - закричали ми й побігли до нього.

- Нічого ... нічого ... - Сказав він мертвим, сумним, але впевненим голосом.

Все тіло у Доктора початок мерехтіти жовтуватим світлом.

- Починається ... - сказав він.

Раптом він підвів голову вгору і розставив руки і з голови і долонь пішли жовті промені. Все це тривало дві хвилини. Після цього ми не повірили своїм очам. Перед нами стояла зовсім інша людина, з іншим обличчям, але з тим же одягом.

- Слава Богу, регенерація пройшла успішно - сказав він.

- Ви хто? - Спитав Максим. - Де Доктор?

- Перед вами! Доктор - це я.

- Але у Доктора інше обличчя!

- Це називається регенерація. Коли у "Володарів Часу" смертельна рана вони "регенерують", ясно?

Ми кивнули головами, і пішли в ТАРДІС. Так пройшла наша перша пригода.

^ Глава 8.«Далеки»

Після того, як ми увійшли в нашу дивовижну машину часу, суперечки почалися знову. Але Доктор перервав нашу суперечку, і запропонував нам багато місць:

- Ми можемо полетіти на Лейлору - планету-рай, на Водяне Сонце, на планету Неділя, а можемо в інопланетний музей ... - одним словом, запропонував безліч варіантів.

- А можемо в Алмазний Каньйон на найстарішої "Планеті 1" ...

Ми з Максимом в один голос вигукнули:

- Давай в Алмазний Каньйон!

- Відмінно! Так, ... налаштуємо ТАРДІС, і ... готово!

ТАРДІС полетіла в тимчасовій воронці прямо туди, куди ми хотіли. Приземлившись на дивовижній планеті, ми були приголомшені. Тут було так красиво! Поряд з папоротями росли гігантські гриби, а на одній зі стін каньйону були написані якісь написи.

- О, як раз в місці, де накреслені ці написи і малюнки! - сказав Доктор. ТАРДІС переводить будь-які написи, але ці чомусь не перевела ... - Загадковим голосом сказав він. А на малюнку зображені ... якийсь храм і там ... о ні! Цього не може бути! - Доктор побіг кудись у гущавину тропічних рослин і пальм.

Ми побігли за ним. Прорвавшись через густе, зелене, соковите листя, ми опинилися на галявині. Саме там стояв цей храм.

- Що тебе привело в жах? - спитав Максим.

- На малюнку був зображений ... - не встиг він договорити, як раптом з листя почувся голос. Не простий, а як ніби змішаний роботів голос і невідомої істоти. Він говорив одне слово:

- ЗНИЩИТИ! ЗНИЩИТИ!

- Доктор, хто це?

- Далекі - відповів він сухим голосом. У цьому голосі чулася ненависть, злість і одночасно здивування.

Ми вже знали, хто ці істоти.

- Але як вони вижили? - спитав Максим.

- Не знаю - відповів Доктор.

З листя виїхали ті самі далекі, бронзово-коричневого кольору.

- ЗНИЩИТИ! ВИЯВЛЕНИЙ ВОЛОДАР ЧАСУ! ВИЯВЛЕНИЙ ВОЛОДАР ЧАСУ!

Але тут виїхав особливо великий далек, швидше за все - командир. Відрізнявся він не тільки жовтим забарвленням і висотою, але й голос був вище всіх:

- Стійте! Стійте!

Здається, всі його послухали. Він під'їхав до Доктора.

- Ти хто? - Почав далек

- А ти не знаєш? - відповів Лікар. Перевір свої сканери! Ви мене ще називаєте "Наближающімся Штормом". Хто я? А? Я ... ДОКТОР!

- Доктор! Доктор! Доктор! - із затримкою кричав далек.

- Так. Це я.

- Доктор! Доктор! Знищити!

Доктор різко дістав звукову викрутку і провів нею по оку далека. Він тріснув.

- Зір пошкоджено! Зір пошкоджено! - волав він.

- Командир далеков пошкоджений! Командир далеков пошкоджений! - волали всі інші далекі. Знищити Доктора!

З гармати далека вистрілив лазер прямо на нас, але ми змогли ухилитися.

- Запам'ятайте, саме слабке місце далека - це його око. - Доктор видав нам якісь пристосування.

- Це урізані копії звукових викруток. Компактні, маленькі, і не такі й слабкі. Цільтеся в око далека і натисніть от цю червону кнопочку.

Ми послухалися поради Доктора. Очі у далеків тріскалися одні за іншим від наших звукових ударів. Нам потрібно було потрапити в цей храм. Там ми могли сховатися. Діставшись до храму ми вбігли в нього і закрили двері, а Доктор звуковою викруткою закрив двері на замок (вона чомусь була механічною). Віддихавшись, ми пішли в глиб храму. Його висвітлювали тьмяні факели, але розгледіти, що було в храмі можна було. Ми вийшли в центр храму. Ви не повірите, що було там ... Тисячі далеків стояли, оточивши пусту місцевість. Але для чого?

- Чому вони не атакують? - Запитав сам у себе Доктор.

З верху храму щось велике стрибнуло на мармурову підлогу. Це була якась гігантська істота, що нагадувала мені комаху. Воно гарчало, вишкіривши свої клешні.

- Зенгойя... - Промовив Доктор.

- Що? - Не зрозуміли ми.

- Так називається ця гігантська мерзотна істота.

- Що нам робити? Шляху назад немає!

- Ні, .. немає ... - Доктор навіщось пострибав по землі. - Тобто, ви самі боїтеся на нас напасти, і примушуєте цю спійману вами істоту битися за вас?! І вам, далекам, не соромно?

Ті промовчали.

- Відповідайте! - грізним голосом на весь зал крикнув Доктор.

- Було б не чесно нападати тисячами військ на трьох! - проскрипів далек.

- А хіба ви відчуваєте чесно це чи ні? У вас немає емоцій, ви не можете нічого відчувати. Значить, ви вже не далеки!

- Як ти смієш кидати нам такі слова в наші обличчя? - Крикнув один з них.

- І ви, далеки, найтупіші істоти у Всесвіті! Ви напевно довго живете в цьому храмі і не можете помітити одну маленьку річ!

- Яку ж?

- Ми з Антоном і Максимом стоїмо прямо над погано замаскованим люком! - сказав Доктор, швидко відкрив люк, і стрибнув туди, а ми за ним.

- Де вони? Це неприпустимо! Пояснити! Пояснити!

Ми потрапили в таємничу кімнату. Тут були всілякі дроти. Доктор сказав:

- Тут є система самознищення храму! Я спробую її зламати, тільки треба буде швидко тікати, у нас буде всього чотири хвилини.

Він почав зламувати. Ми поки могли відпочити. Через десь десять хвилин Доктор закричав:

- Готово! Біжимо!

Ми побігли по тунелю. Однак раптом перед нами виявилася зенгойя.

- О ні! Проходимо під її лапами!

- Залишилося тридцять секунд!

- Швидше!

Але тут перед нами виявився тупик.

- Ні! Доктор, ми загинемо!

- Цього не може бути! Тут є якийсь секрет!

- Доктор швидше! Зенгойя вже близько!

- А що якщо ... дивіться, тут виїмки! На рахунок три всі одночасно натискаємо туди! Один, два, три!

Ми всі натиснули і відкрився прохід.

- Туди!

Ми на останній секунді вибігли з храму і побачили красивий вибух.

- Встигли! - із задишкою сказав я.

Осколки цього колишнього красивого храму летіли на всі боки, але ми відійшли на безпечну відстань, і вони не могли нас зачепити. Всі далеки, а також зенгойя, які були в цьому храмі, тепер знищені.

- Доктор, твої пригоди завжди такі небезпечні? - запитав я.

- Так - з посмішкою відповів він.

- А ми твої перші супутники?

- Ні.

- А що сталося з іншими? - спитав Максим.

- Деякі не захотіли далі мандрувати, а деякі ... - не договорив він і його обличчя спохмурніло.

- Доктор, у ТАРДІС є кухня? Ми зголодніли!

- Звичайно! Йдемо.

^ Глава 9.«Кракен»

Після того, як ми вдосталь наїлися, ми продовжили наші пригоди! Доктор ще за столом, доїдаючи рибні палички і заварний крем, сказав:

- Чули легенду про Кракена?

- Про гігантського кальмара, що пожирає кораблі?

- Так. Так от, хочете подивитися з безпечної відстані на нього?

- А це не небезпечно?

- Ні.

- Ну тоді полетіли.

- Ви доїдайте, а я поки розберуся з ТАРДІС. Цю стареньку ще треба налаштувати.

- ТАРДІС готова! Ідіть до мене! Ну, готові? Раз, два, три! - Доктор повернув важіль.

Коли ми вийшли після польоту з нашої будки, виявилося ми в трюмі одного з кораблів. Крізь люк було видно, що це піратський корабель. Чорний прапор майорів на вітрі, а на ньому красувалися череп і кістки. Один з піратів, вскочивши в трюм і побачивши нас, закричав:

- Ви хто такі? Як ви опинилися на Летючому Голландці?

- Ми ... мандрівники. А опинилися тут ... забравшись на корабель, і стрибнувши в трюм сподіваючись тут знайти ... цього ... капітана.

- Вам потрібен капітан? Йдемо за мною. Я Сем.

- Я Доктор, це Максим, це Антон. Приємно познайомитися.

Ми пішли за Семом. Вилізши по сходах з трюму, ми опинилися на цьому легендарному примарному кораблі. Тут було дуже багато піратів. Хто просто розважався, хто вів кермо, а хто дивився на обрій, попереджаючи інших, чи немає попереду скелі або ще чого. Сказати чесно, тут було дуже навіть красиво. В даний час стояв повний місяць, і було прохолодно. Ми дійшли до капітанської кімнати.

- Капітан, до вас прийшли мандрівники.

На дерев'яному стільці сидів капітан з люлькою в зубах і папугою на плечі. Його обличчя порізане ранами було дуже похмуре.

- Навіщо ви прийшли? - вийнявши люльку з зубів, запитав він нас.

- Для початку - почав відповідати Доктор, пару запитань. Один з них: який зараз вік? Просто ми, мандрівники, не звертаємо уваги на час.

- Десятий - з насмішкою відповів він. - Які ще питання?

- Ви зустрічалися з Кракеном?

У капітана стало таке обличчя, як ніби він боїться цього слова, сказаного Доктором. Раптово почулися постріли гармат і крики:

- Кракен тут! Кракен тут!

Капітан вийшов зі своєї кімнати. Дійсно, прямо перед нашими очима кракен руйнував корабель.

- І це ти називаєш «безпечну відстань»? - спитав Максим.

- Ну трохи переплутав.

- «Трохи»?!

Гармати стріляли по гігантському червоному тілу цього кальмара, але здавалося йому було все одно на постріли ядер. Спостерігаючи падали з вишок, а найсміливіші стрибали на його голову і встромляли свої гострі металеві шаблі в його тіло.

- Потрібно спливати! - сказав капітан.

- Згодні, ми вдосталь надивилися на кракена - сказали ми.

- Ну тоді пішли в ТАРДІС! - Сказав Доктор. - Капітан, ми йдемо на свій човен і пливемо.

- Ідіть!

- Так, йдемо в трюм.

Поки Доктор відкривав ТАРДІС, одне щупальце Кракена пробило дах трюму.

- Доктор, швидше!

- Уже майже .... і ... входимо! - Сказав він, відкривши ТАРДІС.

Ось так ми побачили Кракена і легендарний корабель - Летючий Голландець.

^ Глава 10 «Водяне Сонце і Лейлора».

Ця глава оповідати буде не про пригоди і війнах з прибульцями, а я просто опишу два дуже красивих місця, куди вирішив полетіти з нами Доктор. Почнемо з Лейлори ...

За вечерею, я, майже доївши свою гречану кашу з котлетою і інопланетним соусом "Гешаль", сказав:

- Доктор, є у Всесвіті якісь дуже красиві місця?

- Зрозуміло, є! - потім він на пів секунди задумався, і весело сказав: - Є 57 дуже красивих планет і 21 красива зірка! З планет найкраща планета-рай Лейлора! Вона дійсно планета-рай! Буйна рослинність, жодного вбивства за 234-річчя планети! Там усі живуть у мирі і спокої.

- Ну давай! - весело випередив мене Максим.

Поки Доктор налаштовував працездатність ТАРДІС, ми з Максимом відійшли в сторону і обговорювали дещо:

- Слухай, Антон, пам'ятаєш Доктор привіз з планети-карлик Гейранш якісь цукерки? Давай спробуємо?

- Без дозволу? - з побоюванням сказав я.

- Ну ... так!

Ми пробралися в їдальню. Відкривши буфет, ми побачили на третій з верху полиці ці "цукерки". Вони були маленькі. Я, відкривши фантик цукерки і кинувши його на підлогу, спробував зелену, круглу, м'яку солодкість. Вона мені здалася на смак дуже смачною. Смак був банано-ананасово-грушовий.

- Смачно, Макс, спробуй!

Він охоче наслідував мій приклад і спробував цукерку. Я вирішив подивитися, що було написано на викинуть мною фантику, так як ТАРДІС переводить будь інопланетні написи. "ВЖИВАТИ ТІЛЬКИ В ЯКОСТІ ПРИПРАВИ ДЛЯ НАПОЇВ". "Ну що може трапитися?" - подумав я і кинув фантик вже у відро для сміття. Раптом Доктор влетів у кімнату, і хотів щось весело сказати, але, побачивши, що щоки у нас більше, ніж повинні бути, з великим хвилюванням у голосі, запитав:

- Ви з'їли цукерки з Гейранша?

- Так - відповів Максим, смокча цукерку. Після відповіді Доктор вхопився за голову і помчав до шафки з ліками.

- Це люмітредін, він знімає ефект від цієї приправи! Про що ви думали? - кричав він на нас, простягаючи таблетку оранжевого кольору і квадратної форми. Ми швидко проковтнули пігулку.

- Слава Богу!

Після цього Доктор запустив ТАРДІС. Вийшовши після польоту з неї, ми остовпіли. За дерев'яними дверима стояв тропічний невимовний ліс. Це була планета без ядра, оточена склом.

- Це ... фантастично!

- Не схильний не погодитися з тобою! – сказав з посмішкою Доктор.

До нас підбігли корінні жителі цього раю. Здається, вони дізналися Доктора.

- Вітаємо від душі тебе, Володар Часу! – кричали вони, розмахуючи своєрідними капелюхами з бамбука.

Крім твердого ґрунту, тут текла одна гігантська річка, в десять разів більше земного "Нілу"!

- Ця чудова річка називається "Води, поточні вгору"! - пояснив нам Доктор.

- А чому вона так називається? - поцікавився вибігший з ТАРДИС Максим.

Окрім жителів тут, в повітрі літали якісь дивні істоти.

- Це птеродактилі! Я пам'ятаю їх на уроці Історії! - Згадав Максим.

- Правильно! - Сказав Доктор.

- А вони не хижаки? - Поцікавився я.

- Дивлячись який вид! - Відповів мені Максим. Це вид «кецалькоатль»! Вони травоїдні.

Я заспокоївся.

- Ну, політали, подивилися, тепер полетимо в друге найкрасивіше місце, – сказав Доктор.

Корінні жителі махали нам своїми руками. На цій планеті було жарко, як в Африці, і ми захотіли випити лимонаду, що і зробили. Але не встигли ми ковтнути другий ковток напою, як ТАРДІС знову захитало. Тряска через п'ять з половиною хвилин (ми вважали) заспокоїлася. Вийшовши з неї, ми відразу ж побачили, що ми ще летіли, а внизу не було твердої поверхні, скрізь ... вода! Абсолютно вся планета була покрита водою, як повідомили сканери. Дивно! Ми літали так п'ять хвилин над "Водяним Сонцем", а потім нам набрид одноманітний пейзаж.

^ Глава 11. «Епілог».

Закінчити я свою повість хочу парами слів. Все життя я провів з Доктором, сеечас я також перебуваю в Тардіс за столом, мені вже двадцять три роки, Максиму двадцять чотири. У нього сьогодні, двадцять сьомого квітня, День Народження. Ми з Доктором його Вітаємо. Мої пригоди пройшли недаремно. Тільки що ми як раз повернулися з Єгипту, де фараони сказилися і напали на людей. Зараз ми летимо в чарівне Грибне Королівство. Хочу парами слів розповісти про своїх попередніх пригоди. Я два тижні тому бився з тролем, тіло в нього було схоже на чорно-коричневий валун, а голова була схожа, швидше, на кокосовий горіх. Ще я побував на планеті дивовижних істот - "удов", там було дуже холодно, як у Сибіру тільки в 4 рази холодніше. Ми розгадали таємницю Великого Червоного Плями на Юпітері, але говорити Доктор велів нікому не можна. Планета Хорум була наповнена расою істот - "арахніди". Це були гігантські жуки. Також проти них був влаштований один-єдиний на всю планету аванпост з десантниками. Коротше, це були дуже цікаві, але в теж час небезпечні пригоди.

За Антоном Поліводою

5 кл., 11 шк., Мелітополь

Схожі:

Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона) iconХто я? Як я сприймаю себе?
Знати хто така людина, особа; що таке потреби й бажання, визначати різницю між ними; розуміти, які права має людина; які цінності...
Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона) iconВ. М. Синьов дійсний член напн україни, доктор педагогічних наук, професор
Рекомендовано до друку ухва тою вченої ради Кам'янець Подільського національного університету імені Івана Опенка, протокол №5 від...
Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона) iconВід нас залежить як будемо святкувати свята, чи будуть вони тільки...
Еба мати міру не шаленіти з покупками. А з іншої сторони чудова традиція дарувати подарунки від імені святого Миколая І на Вігілію...
Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона) iconНаукових праць
Мартинюк М. Т. – доктор педагогічних наук, професор, ректор Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона) iconВ своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте,...
Кожний повинен знати, як жили наші діди й пра­діди, за що вони боролися, як добували собі ліпшу долю. Всі ми повинні знати, хто перед...
Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона) iconПохідні (непрямі) позови: іноземний досвід та українські перспективи
«від свого імені та від імені інших учасників, крім відповідачів», вимагаючи, між іншим, від відповідачів «відшкодування компанії...
Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона) iconБаранівський В. Ф., Скворцова Т. Г. Етика бізнесу: Навчальний посібник
В. М. Свінціцький, завідувач кафедри філософії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, доктор філософських...
Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона) iconДержавний стандарт базової І повної загальної середньої освіти Освітня...
Полтавського державного педагогічного університету імені В. Короленка, доктор філологічних наук (керівник групи)
Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона) iconКоренєв М. М. – завідувач кафедри педіатрії Харківського національного...
Педіатрія. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів 4 курсу медичного
Доктор Хто Глава «Загадкова людина» (Ведеться від імені Антона) iconКоренєв М. М. – завідувач кафедри педіатрії Харківського національного...
Пропедевтика педіатрії. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів 3 курсу
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка