Собор




НазваСобор
Сторінка1/7
Дата конвертації08.03.2013
Розмір0.8 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Астрономія > Документы
  1   2   3   4   5   6   7


ОЛЕКСАНДР ПАНТЕЛЕЙ


СОБОР

ЛЮБОВI
поезії, поеми


“Собор любові” – п’ята за ліком книга нових творів молодого автора. Це збірка поезій громадської, інтимної та пейзажної лірики. Історичні поеми: „Симон” – про життя, визвольну боротьбу і трагічну долю Генерального Отамана українського війська часів УНР Симона Петлюри; „Хрестини сонця”, де змальовано життя, побут і темні вири політики наших пращурів доби хрещення Київської Русі; „Ода величі”, в якій автор заглиблюється в цікаві долі і величну працю велетів високого Відродження, життя і державну ницість Європи середньовіччя.

Для широкого кола читачів.
Де серце з небом розмовля.
Людське існування – як білий аркуш паперу – незвідане, утаємничене, непередбачуване...

Господь кинув болгарську дівчинку Вангу у вир піску, у вир часу, у вир страждань. Він відібрав у неї зір, а дав взамін геніальність віщування минулого і майбутнього, дав дозвіл на спілкування з людськими душами.

Про ставлення Бога до долі Сашка Пантелея я замислився після ознайомлення з рукописом цієї збірки.

Він – справді талановита молода людина: школа з золотою медаллю, інститут – з відзнакою про вищу освіту, в кожному поетичному конкурсі – лауреат, в кожній новій збірці поезій – стрімкий злет, і в формі, і в змістові.

Чимало довелося мені писати рецензій і передмов, але щоб при прочитанні я забувався, що я – рецензент, щоб перечитувати деякі рядки знов і знову, брати енциклопедії і тлумачні словники щоб пересвідчитися в дійсності того чи іншого слова, тієї чи іншої постаті всесвітньої історії – це, мабуть, вперше.

Я закохався в поезію Олександра Пантелея, відчув смак прадавньої нашої мови, до якої він прийшов через постійне читання, заглиблення в історію, в простори Інтернету...

Тільки поет може побачити, як
^ Над степом вись у синім капелюсі

Переліски далекі обійма.”
І лише поет може сказати:
Мій дім отам, де жалива,

Толоки соняхів ярами,

Де літо душу розрива

На осокорах солов’ями.”
Серце автора постійно відчинене для страждань, сподівань, це він здатен дівчині зізнатись: „люблю тебе собі на лихо,” хоча „тільки ми, як два світила, не зустрінемось з тобою” і через це хлопець як „нестиглий колосок на життєвім полі” „душу положив на любові жорна”.

Рідна земля увійшла в його „зболіле серце”, це тільки вдома „на піддашку хвилястої висі грає вітер кремлями тополь”, тільки тут „в серці думка плаче, сніг летить з-під Божого крила” і „протяг, сонливо вбиваючи час, на каштанах свічки задуває”, „Пан Мороз рубає дрова”.

Тільки безмежно закохана в життя людина відчуває, як:
^ Витік день із сонячного глека,

В’яже хмарки нитка золота.

І летять з-за обрію лелеки

По дорозі вічного буття”.
Для Сашка „явір в бузині – то мій дід, що втік із раю і співа з-під вус мені”, для нього „з імли піють радісно півні відгомінням погаслих зірок” і „хата снить під очеретом тихо в яблуневому саду”.

Можливо, поеми, мов баржі „перевантажені вище ватерлінії” невідомими словами, іменами, фактами. Це добряче відволікає непідготовленого читача.
Але в „Оді величі” є такі рядки:
^ Свята Вітчизна, де у ній

Один народ на спільній мові

Великих справ, величних мрій,

Будує свій собор любові…”
Саме з цих рядків і виникла назва збірки „Собор любові”.
Олег Головко,

член Національної спілки письменників України.



ДЗВІН
Ще ранок спить в блаватах серед нив,

Духмяність лип і затишок усюди –

Тут мій народ свій світоч запалив,

Якому вже завершення не буде.
В полинь гірку ховає ця земля

Козацький шал і силу рудокопа,

Якими тут від ханів і царя

Розумно боронилася Європа.
Тече Славутич тихий в берегах,

Дідівський біль тамуючи у хвилях –

Це тут батьки із честю у серцях

Ішли у бій, любили – так любили!
Іще трима курганів височінь

Тут цілий світ і зір колиски сині,

Де наших душ, відлунюючи, дзвін

Почує і здійметься Україна!


* * *
Нас Бог у світ посіяв вічним рухом:

До гір, в сніги… Де правду мали щоб;

Я ж – українець в слові, міццю, духом…

Своїх степів козак і хлібороб!
* * *
Коли згасають ватри вечорів,

І вітер сни росою умиває –

Я чую десь за виярками спів

Мого, в життя закоханного краю.
Так хор зірок сміється у ставку

І сутінь жне туман над ковилою,

І кличе серце юність гомінку,

Що в полі загубилася зі мною.
Де мрії всі, які тобі відкрив,

Кульбабками розвіялись по світу;

Коли згасають ватри вечорів,

І хочеться в безпам’ятстві любити.

ДАЙ...
Дай сліз – умитись після бою,

Дай крилам небо – злинуть від

Тяжінь, як сонце над тобою,

Мій рідний краю – хлібний світ.
Світи дорогу лавам щирим,

Що ладні з нами до свобод!..

Дай борозну – посіять віру

У мій закоханий народ.

ШЛЯХ
Давній шлях в тумані тоне,

Тільки серце – Тукі-тук.

Плаче Стрига1 на долонях

До ставка прикутих лук.
Як раніш: місточок гаком,

Тінь в суглинку, мов колись;

Скирти чорні над байраком

Поміж глоду розповзлись.
Хати виселків край лісу

Дим видихують в струну,

За дворами верби місять

Віддалік таловину.
Шпак тривожним переливом

Щастя хмарці навіва,

А мені туркочуть ниви

Про любов, що раз бува.
...Що життя прогаяв лунко,

І шукаю – не знайду

Наші перші поцілунки

У вишневому саду.

* * *
Моя душа – це вись у платті синім,

Пісні ранкові вітру, мов жалі;

Коли чека, паруючи, зернину

Смагляве лоно рідної землі.
Моя любов – як стежка між садами,

По вінця у кульбабках золотих,

Де радісний метелик у безтямі

За літеплом струмує крізь моріг.
Моє життя – мов цвіт старої вишні,

Росинку першим променем п`янить...

І відліта за обрії горішні,

Щоб цілий світ побачити на мить.

* * *
Ти маєш все: степів велике серце

І неба очі сині і сумні,

Стихій вогонь, що з далей переллється

У силу весняної борозни;

Садки між хат, де щастям напуває

Світанок первоцвітами в траві...

Ти маєш все, замріяний мій краю,

Куди підносять обрії нові!

НЕ Я…
Не я покинув рідний край –

Свій дім, змальований душею

І десь чужий вославив рай

Із марнотою усією.
І часом сняться не мені

Мільйони душ, де вітер свище;

Не я горланив: „Розіпни!”

З-за спин катів на попелищі.
Не я осліп, мовчав, не чув...

Міняв господарів і стяги

І мову дідову забув

Не я у гомоні варягів.
Не я й тепер, спаси Господь,

З вінцем героя (або різно)

Веду – і нищу свій народ,

І долю нашу, і Вітчизну!

* * *
Я всотав боління чашу повну,

По життю торую напролом,

Радий буть слугою Аполона,

Тільки б не уславитись рабом!


ЗАГУБЛЕНА
По брудних закутках імперій,

Як засуджений Прометей,

Ти повзла у високі двері

З перебитим хребтом ідей.
Відібрали і мову, й ризу...

Поки світ у війні горів,

Били голодом і залізом –

Хто ж заступиться за рабів!?
Ледь жива добрела додому,

Озирнувшись на довгу путь,

Стала мріять собі... А в ньому –

Вже чужі діточки ростуть.

* * *
Над полем плачуть хмар біляві коні,

Стоять снопи, мов дідухи журні,

Крайнебо розітнувши фаетоном,

Ляга в туман світанок на стерні.
Тремтять ставки захмелені вітрами,

Ховаючи гусей за очерет,

Де снить вітрець в стожаллях під дворами,

Пашистий, ніби вересовий мед.
Тут міряв я у світ стрімкий дороги,

І вітром бив у молодості дзвін;

Тут я кохав, і линув в даль від того

За мріями палкими навздогін.
* * *
Ранок у долині,

Річка віддалік,

На вінцях полині

Тане молодик.
Ключниця1 співає –

Підганяє ніч,

Поле неокрає

Сиротіє збіч.
Сохнуть хмари низько

На семи вітрах,

Стомлені узліски

Туляться в ярах.
В ниви повні хліба

Котиться луна...

Стежки і садиби,

Рідна сторона.
* * *
Привільний степ, вкраїнський край:

Блакиті омах над землею,

Де в борозну святий ратай

Вкладав зерно Гіпербореї;

Коса перелісків в імлі,

І пісня жайвору ранкова,

Де стріх солом`яні підкови

На щастя кручу заплели.
ВТІКАЧ
Обірвавши останню струну,

Йду по світу – нестримний від того,

Тільки, може, сльозину змахну,

Щоб не брати минуле в дорогу.
Пам`ятатиму тільки щомить

Рідний степ і хатину похилу...

Бо немає вже сили горіть,

І спинитись немає вже сили.

* * *
Українці, людоньки, панове,

Хто вам лжею душі засліпив,

І свободу первісних вітрів

Утопив у полум’ї і крові,

І в чужому звихреному слові!?
Друзі бідні, аж перо холоне!

Де ви не блукали по землі,

Чий славетний дім не возвели

Наші вкрай натруджені долоні?

Все житття-буття на перегоні...
Мій народе, вимитий сльозою

Де твій дух козачий зацвіта,

Що навчили пройдені літа?

Щоб Господь щедротною рукою

Правив нас до обріїв з тобою!
МІЙ ДІМ
Мій дім отам, де жалива,

Толоки соняхів ярами,

Де літо душу розрива

На осокорах солов`ями.
Під кручу сонце запливло,

Скриплять вози на переправі,

Скубе обвітрене зело

Лоша за вигоном кульгаве,
Де в груди зрошені земні

Втопились верби сухожилі,

І в невідь вітер вдалині

Несе полів родючі хвилі.
І хат вальовані рядки

Туман у присмерку ховає,

А врозкид коники лункі

Несуть журу над рідним краєм.

* * *
Присвячується Ю. Л.
В бій, мій друже! Меч візьми у крила,

Не почує кат пісень твоїх,

Говорити нам – останнє діло,

Коли світ виштовхують з-під ніг.

Коли хмара йде на Батьківщину –

Заступа зневірою серця...

Доки дух клекоче в грудях вільний –

В бій, до переможного кінця!

^ МОЯ ЗЕМЛЯ
Яка земля!.. Дивлюсь – не надивлюся...

В стіжках край шляху вересень дріма,

Над степом вись у сивім капелюсі

Переліски далекі обійма.
Димлять ставки у срібних покривалах,

Де ще мій дід із волоком ходив,

Й козацька пісня, виплекана шалом,

Летить із прибережних хуторів.

* * *
Дивна Батьківщина восени!

Журавлі в холодній голубіні,

Росяний серпанок на стерні,

Калинові вогнища за тином.

Подув з лук туманом полива

Ожередів кухлики під ставом

Де обжинок пісня вікова,

У серцях розкохує заграви.

* * *
Я радий тим, що просто сходить днина,

Що син за землю молиться свою,

Що все віддав, чим марив, Україні;

І гордий тим, що зараз віддаю!
* * *
Лине стежка вдалеч за житами,

Мчить вітрець, збиваючи росу,

Де, пройшовши рідними краями,

Їхній спів по світу я несу.

* * *
Степом вихровій

Йде на вечорниці,

Місяць молодий

Плещеться у річці.
Росяний полин

Сповиває стежку,

Сипле височінь

Зоряні сережки.
У ярузі гай

Ухкає сичами,

Пестить виднокрай

Теплими ночами.
З хуторів луна

За степи гукає,

Рідна сторона –

Ні кінця, ні краю...

^ РІДНИЙ ДІМ
Ти пробач мені, прекрасний світе,

Хочеш, навіть зопалу кляни –

Не навчився розумом любити

Я свої задумливі лани.
За тобою – моря вічна сила,

Гордість скель, безкраї полюси...

А мені до серця прикипіли

Вільні луки в зернятках роси.
Все в тобі – міста тисячоликі,

Гладь пустель, що котяться у синь –

Тільки я вже втілений довіку

В України мирну просторінь.

^ ЗА ЛУНОЮ ГІР
Крізь повінь літ пригадую ізнову

Курінь хмарин у лоні кам`янім,

Холодний шепіт синьої діброви,

Де край батьків свободи вічний дим

Між цих смерек шукав усім на диво

По бескидах в загравинках шипшин,

Як річки, що тут котяться бурхливо,

На заздрощі кіптарикам долин.

* * *
Розвіяв день ранкову просинь

Дідівській ниві на поділ,

В бузках проміння злотокосе

Купає в росах зграйки бджіл;

І давні виярки, мов леви,

Зелені гриви розплели,

Де хати в затишках вишневих...

Де світ мій рідної землі!

* * *
Істинно вірю – Бог,

Ніби дитину пізню,

Крізь лабіринт епох –

Любить мою Вітчизну.
Той, хто в полях між трав

І по дніпрових водах

Волею напував

Силу мого народу.
Хто закохав сумне

Небо в жовтаві груші

І приживля в одне –

Землю мою і душу!
^ ПРОМЕТЕЯ ВОГОНЬ
Це неправда, що горе безкрає,

Це неправда – що світ не для нас,

Що нескорений дух помирає,

Як усе, перед Богом в свій час.
Це неправда, не вірю, не згоден...

Серед хмар не погасне й на мить

Не затьмарена зірка народу –

Доки вміє він землю любить!

ДО НЕБА
Про що тоді буду писати,

Коли юні дні відцвітуть,

І з Богом від рідної хати

Піду манівцями у путь?
Кому марні сльози поета

Проллються на вірне плече –

І воля крізь тиші лабети

По жилах моїх потече?
За ким сумуватиме серце

В далекім забутім краю,

Коли з журавлями вірветься

Весна в Україну мою?!

ВДОМА
Знову серце ловить

Подихи тепла,

Коси барвінкові

Стежка розплела.
В полиновій тиші

Вітер струменить,

Ластівки колишуть

Вранішню блакить.
Під садком сплять ниви –

Золотий розмай...

Широчінь манлива,

Хліборобський край.


* * *
Чую плач зозуленьки з діброви,

Шляхом діл – іти... не перейти...

Ген із оболоні ніжний повів

Заплітає ниви золоті.
В рівчаку невісточки без ліку

Вечорову струшують росу,

Звідки в світ зав’южений одвіку

Я правічні гомони несу.
Звідки й рід мій зводився на крила,

Щоб луною мірять широчінь

Наших справ і душ високу силу,

І все те, чим гордий я один.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Собор iconСтарше І молодше покоління у романі олеся гончара «собор»: єдність чи конфлікт?
Учитель. Євген Сверстюк вважає, що «романом «Собор» Олесь Гончара увійшов у саму гущу пекучих питань сучасності». Які ж питання сучасності...
Собор iconПрограмма XV всемирного Русского Народного Собора
Организатор – Международная общественная организация «Всемирный Русский Народный Собор»
Собор icon«чарівні чернівці»
До місцевих пам’яток також належать кафедральний собор, вірменська церква, вокзал І міський театр. А перлиною Чернівців є колишня...
Собор iconПривабливий Париж
Великолепное здание Рейхстага, Берлинский кафедральный собор, музейный остров, площадь Потсдамер Платц, Бранденбургские ворота! Каждый,...
Собор iconАмстердам І Париж запалює І вабить
Розкішна будівля Рейхстагу, Берлінський кафедральний собор, Музейний острів, площа Потсдамер Платц, Бранденбурзькі ворота! Кожен,...
Собор iconУроку: допомогти учням осмислити
Обладнання: портрет О. Гончара; ілюстрації соборів на комп’ютерах: Троїцький собор у Новомоськовську на Дніпропетровщині, Святогірський...
Собор iconЗустріч туристів на ж/д вокзалі представником фірми
Старовинна Будда І елегантний Пешт злилися в неперевершений архітектурний комплекс. Їх розділяє лише величний Дунай. Ви побачите...
Собор iconЗустріч туристів на ж\д вокзалі представником фірми
Старовинна Будда І елегантний Пешт злилися в неперевершений архітектурний комплекс. Їх розділяє лише величний Дунай. Ви побачите...
Собор iconУрок комунікативної спрямованості. Обладнання: учнівські ілюстрації...
...
Собор iconВік-енд «вуличками стародавнього львова» програма діє кожні вихідні
Кафедрального собору Римської католицької церкви (14-18ст.), каплиць Боїмів та Кампіанів, Вірменський собор, огляд Бернардинського...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка