Чи піднесемося ми над ними?




Скачати 235.33 Kb.
НазваЧи піднесемося ми над ними?
Дата конвертації08.03.2013
Розмір235.33 Kb.
ТипВопрос
uchni.com.ua > Астрономія > Вопрос
СХОДИНКАМИ ДО ІСТИНИ

* * *
Чвари, згубні пристрасті, дикунство...

Чи піднесемося ми над ними?

Світ біжить від нас, немов від скунса, -

Ми для нього стали знов чужими.
Випустили необачно джина –

Пляшечку разом відкоркували.

Спили гіркотиння – в чім причина?

Напівправду всі ми сповідали.
Ось і несемо свій хрест страждання,

Ще й вінець терновий вже наділи.

А на душу тисне мудрість давня:

Мали все - та шанувать не вміли!

* * *
Кажуть: «Мертві сорому не ймуть».

Тільки ми так хочемо ще жити!

Дарував Господь нам хресний путь –

Доспівати б треба, долюбити.
Запрограмували на добро

Мудрі предки всю людську родину.

Не пасує їй рабів тавро –

Всі ми кровні діти України.
Час вже уладнати цей бедлам,

Визначитись з лідером толковим.

Поспішімо, люди, в Божий храм,

Поки кінь надій не збив підкови.

^ ОТРУТА ДНЯ
Кривавий Молох і дволикий Янус,

Ваал, Мамон і золоте теля –

Ці ідоли у Лету щось не кануть,

Жаль, дістають людей і звіддаля.
Їх культ чомусь у нас такий живучий –

Ми грошолюбства, здирництва раби.

Могутніх гроз нас страх давно не муче,

В тартар духовність вже давно згребли.
Матеріальні цінності, багатство

Нам сліплять очі. Це - отрута дня.

Один забув, що є ще й кровне братство,

Другий віддасть півцарства за коня.
Хамелеонів вдосталь наплодили.

Христопродавці мітять у Боги.

Ісусе, врозуми їх – дай нам сили

Не впасти в пащі виритих могил!

^ ХТО ТАКИЙ ТРОЯН?
Говорячи про сиву давнину,

Ми кажемо: „Були часи Трояна...”

А хто він – я й понині не збагну:

Можливо, друг то вічного Бояна?
Про Ігоря похід у „Слові” він

В хорошому підтексті подається.

Можливо, муж очолює загін,

Що з половцями за край рідний б’ється?
А може це Овлура батько, брат,

Що втечу князю влаштував з полону?

Буй-тура, Всеволода, дипломат?

А чи нащадок Тамерланів з Дону?
Хто б він не був, та за його часів

„Пив золотим шоломом з Дону” воду

Князь галицький Роман, що військо вів

За рід прадавній наш, його свободу.

^ НАШ ВАВІЛОН
Атлантида, Клондайк, Ельдорадо –

Цих країн карта світу не знає.

В них немає військових парадів

Й доленосних Майданів немає.
В цих „державах” людей не мордують,

Обіцяючи ріки молочні.

І не згадують Господа всує,

І вигнанців не судять заочно.

Чи в нас буде коли свій пророк?

Чи в кулак зберемо мудрі сили?

Благодатний обрав край нам Бог,

Валтасарів* бенкет сколотили.
Влаштували ми свій Вавілон –

Розучились себе розуміти.

Ельдорадо для нас – дивний сон...

Хай збудують його хоча б діти.

*Валтасар – внук Навуходоносара, співправитель останнього вавілонського царя. Легенда розповідає, що він бенкетував у ніч, коли вороги взяли Вавілон.


ДЖЕК – ПОТ
Любити кожному дано –

Не кожен вміє.

Одного живить лиш вино,

Другого – мрія.

Хтось звик в житті цім тільки брать,

А хтось давати.

Щоб шлях життєвий вдвох долать -

Навчись кохати!
Любити Бог заповідав –

Це кожен знає.

Усім чутливе серце дав -

Хто див чекає.

Хто світ супутнику до ніг

Готовий здати.

І обручитись з щастям зміг –

Джек – пот зірвати.

ЗЛОЧИН
На північ гуси-лебеді летіли.

Перепочить на тихій річці сіли.

Помили пір’я. Харч собі зловили,

Та гримнув постріл - трьох птахів убили.
Тривожно клин пташиний звивсь угору,

Шукаючи собі небес опори.

Та гримнув новий постріл. Знову мітко –

Сиріткою лишилася лебідка.

На тихім плесі ніби зарябіло,

Мов ковдрою пір’їни воду вкрили.

Жах обійняв рибалку біля броду,

Немов мисливець влив отруту в воду.
Де взявся дощик. По воді хлюпоче.

Чужий немов би злочин змити хоче.

Лиш здалеку вчувався із-за хмари:

Зойк птахів - розпач тих, хто втратив пару.

* * *
Вечоріє. Спохмурніло небо.

Місяць Зорі кличе в бар до себе.

Хоче їх смачненьким пригостити.

Музики в п’янкий напій долити.
З ними любить грать у вікторину,

Задає загадки безупинно.

Ще в космічнім вальсі покружляти

Під чарівну місячну сонату.
А коли за північ повертає,

На свій пост Аврора заступає,

Місяць на чарівній колісниці -

Гасять очі Зорі - чарівниці.
День прийдешній хутко наступає

Й музика вже на землі лунає.

У права свої вступають люди –

Сонце їх цілує в спраглі губи.

^ Я ПОДУМ ЛИНУ...
Я подум лину

У міжзоряні світи –

Свою перлину

Сподіваюсь там знайти.

Як квітка дуже гарна,

Обдарована була.

І щоби марно

В тій пустелі не цвіла.
Я подум лину

У міжзоряні світи.

Хоча б хвилину

Із Творцем побуть на „ти”.

Свою планету

Відшукати серед зір.

Здолати вето!

Все можливо – лише вір!
Я подум лину

У міжзоряні світи.

Я хочу сину

Шлях в безсмертя піднести.

Серед атлантів

Андромеди хай творить,

Де діаманти

Множать кожну диво-мить.

^ НАМ ЖИЗНЬ В РАЮ НЕ СВЕТИТ
Есть те, кто утверждать готов,

Что мы живем в предверьи рая

Ведь нет на нас цепей, оков…

Но есть напасть совсем другая.
Ведь трудимся уж за гроши

И в нищете все прозябаем.

А праздников нет у души –

И в эмпиреи не взлетаем.
И наслаждаются лишь те,

Кто вхож во властные все двери.

А кто добру служил, мечте -

Ошкуренным лишь воет зверем.
Ни есть, ни пить, и не дышать…

Обложены, как волк, флажками.

Но должен кто-то сеять, жать -

Здесь привилегии за нами.
А власть играется в цвета,

Убожество ей наше претит.

Удел страны – сплошь темнота.

Ей жизнь в раю совсем не светит.

* * *

Коли в душі пустельно й хмарно,

Ти ліпше, друже, не пиши.

Не витрачай зусилля марно,

Впадать у відчай не спіши.
Перечекай годину злую

І відчай в серце не впусти!

Не згадуй Господа ти всує,

Та проти вітру не мети.
Не здумай у колодязь плюнуть

І ближнього не ображай!

Лиш уяви: ти дужий, юний –

Тобі земний під силу Рай.

* * *

Мене ніколи той не зрозуміє,

Хто у житті нічого не втрачав,

Хто лиш критикувати добре вміє,

Не грав ніколи в цурки і квача.
Мене ніколи той не зрозуміє,

Хто від кохання зовсім не страждав.

Хто від солодких слів миттєво мліє,

А ближнім слів похвальних не казав.
Мене ніколи той не зрозуміє,

Хто у полоні музики не жив.

Не чув і не співав „Аве, Марія”,

Й до втрати пульсу жінку не любив.

^ В КРАЙ ЖУРАВЛИНИЙ ПОВЕРНУСЬ

Брату Василю Морщавці
В край журавлиний повернусь,

Близьких сердець і душ торкнусь

І знов до самозабуття

Люблю життя.

Люблю життя.
Ось рідний батьківський поріг

Барвінком стелиться до ніг.

Сміятись хочу і ридать,

Батьків обнять.

Батьків обнять.
Тут я зробив свій перший крок,

Отримав мудрості урок

Свій вірш на музику поклав –

В лет крила дав.

В лет крила дав!

* * *

Я Тараса малого очима

Споглядаю наш щербатий вік -

Як з хлоп’ям ішов селом незримий

Зовсім не старий ще чоловік.
І як камінь замшілий всідлавши,

Снідали вони нехитрий харч.

Не пиріг, не булку, не лаваші –

Не американський ситий ланч.
З торби взяв хлопчик дрібочку солі.

Хліб сліпець і цибулину дав.

Крихту на своїй долоні голій

Клав у рот й сльозами запивав.
Повернув лик до сонця свій гарний,

Богу за споживу помоливсь.

І часу не гаючи вже марно,

Степом довгим в далеч поплелись.
Нині схожі і ми на сліпого –

Так же безпорадно живемо.

Мабуть, лише дякуючи Богу,

Сліз щодня поки що не п’ємо.

* * *

Як не любити цей бо світ,

Що множить наш, слов’янський, рід?

Де у гарячому коханні

Народжуються Галі, Вані...

Для щастя, радості, добра,

Раба позбавившись тавра.
Як не любити цей бо світ,

Що з космосу нам шле привіт?

Талант дарує і натхнення,

Співає колискову неня.

Де янголів ранковий спів

Тамує біль сиріт і вдів.
Як не любити цей бо світ -

Гірлянди із вербових віт?

В віночку з кетягів калини,

В романсах ніжних журавлиних.

Де янгол – охоронець мій

Згорта роки життя в сувій.

* * *

В цім житті я на друзів багатий,

Мені є з ким і плакать й сміятись.

З ними звик перешкоди долати.

Попри зваби – Людиною стати.
Мене друзі взяли в своє коло,

Не дозволили схибить ніколи.

І пустельником не залишали.

В мою честь мадригали писали.
Своїм друзям вклоняюсь доземно

Ранком, вдень і коли зовсім темно.

Навстіж душу дзвінку відкриваю

І бажаю земного всім раю.

Я ВІРЮ

СПОКОНВІЧНЕ…
Кого програмував Бог на добро,

Тих знало майже все моє село.

Їм поклонялись, як колись, Перуну.

Для них в полях, садах плекали вруна.
Служив громаді кожен хто як міг:

Скорився час – і уповільнював свій біг,

До купи зводились річки і ріки;

Як брали двоє шлюб - то вже довіку.
В любові, щасті сім’ї всі жили,

Свій славний рід від Ігоря вели.

Коли родилось в когось немовлятко –

У кожнім домі шурхотіла прядка.
Якщо хтось заміж доню видавав –

Село гуляло, світ весь вирував!

Добро ось так бо множилось віками –

З гарячим серцем, чистими руками.

Я ВІРЮ
Я вірю, що жива земля.

Живі і гори, і моря.

Живі кущі, дерева, квіти,

Що зір милують, в душу світять.
Я вірю: думка теж жива,

І про любов – живі слова.

Всі, хто кохається на слові,

Хай творять в аурі здоровій.
Я вірю, що живий твій сміх-

Для мене тільки, не для всіх!

В живому просторі, в живому

Вклонись хутчіш святому дому!
Я вірю, що живий і час,

Що звів колись у пару нас.

В музичній казці разом жити –

Допоки здатні ми любити!

^ БУДУВАТИ ЕДЕМ
Не іду я слоном по Землі.

Не блукаю в суцільній пітьмі.

Мене серденько зряче веде

В нічку сонячну, в зоряний день.
Не шугаю сичем я вночі.

Й не сную павуком на печі, -

До людей йду з відкритим забралом.

Одному хліб жувати – це мало.
У щоденній мишачій возні

Не хотів би губить творчі дні.

Буду вік стугоніти вогнем,

Власноруч будувати Едем.

ЕЛЕГІЯ
Кришталево блищала

Придорожня трава,

Птаха в ній протріщала:

„Я права, я права...”

Та геть встиг розгубити

Заповітні слова,

А пшениця і жито,

Вся навкруг мурава

Серце й душу ласкали:

„Щирим будь! Щирим будь!”

І до тебе вказали

Богом посланий путь.
Квіти вальс Мендельсона

Хором дружно вели,

А дерев буйні крони

Всі свічками цвіли.

Цвіркуни і цикади

Танцювали гопак.

Дарував усім радість

Розкріпачений мак.

Все ж потрібне я Слово

В серці власнім знайшов:

„Здрастуй, світла Любове,

Я до Тебе прийшов!”

ДИВО
„В поті чола свого

Здобудеш собі хліб!”

Розгніваний Господь сказав Адаму.

Поправив строго він

Похилений свій німб

І пальцем посваривсь на Єву - даму.
Той первородний гріх

Нам коштував утіх, -

Бо хліб насущний важко дістається.

Коханню другий план

Земний відводить клан –

Про повний шлунок день і ніч печеться.
Як часто хочу я

Вслухатись в солов’я

І прорости в тобі чарівним співом;

Щодня одну кохать

Для неї раєм стать,

Моє хвилююче і незрівнянне диво!

ТОПОЛЯ
Тополя юна закохалась в став

І виросла у дерево крислате.

Татусь мій юнаком її ще знав.

Тут вибір свій зробила моя мати.
Вона малят навчилась звеселять.

Мені співала листячком тремтливим.

Їй так судилось – віттям хмари рвать

І в дзеркалі ставка здіймати хвилі.
Тополя у поважливий свій вік

У кожній брунці колихає мрію.

Напевне, я єдиний чоловік,

Хто дереву, як судженій, радіє.
Сріблясте листя скине восени

Щоб нову сукню повесні вдягнути.

Їй вклоняться колись мої сини,

Щоб з щастям в світі цім не розминутись.


^ БОРОНИМО РІДНУ МОВУ
„Як парость виноградної лози”, -

Плекав народ мій власну мову, слово.

Оберігав від згубної грози,

Від модерністів, від „крутих” і „нових”.
„Вогонь в одежі слова” – це Франко

Розсвічує пітьму „темного царства”.

Прабатьківські слова – та це ж вікно

В країну Знань, без всякого митарства.
Де зможеш кращі віднайти слова -

У колисковій матінки своєї?!

Ця мило звука створює дива -

Людських чуттів канва магічна в неї.
Іде життя… Нових чекає слів –

Збагачується предковічна мова.

Та щоб струмок душ наших не змілів, -

Всіляко боронить її готові.

ЖНИВА
Я брів за туманом

І біг навпрошки.

Не знав, що омана

Вже топче стежки,

Облесливим словом

Щоб волю зламать.

Та прілу полову

За зернятко дать.
Чаруючим співом

Сирен, нереяд

Приймав так грайливо

Мене райський сад.

Та всім тим розкішшям

Не звабився я, -

Збирати вже збіжжя

Чекала сім’я.

Пишався врожаєм

Сільський увесь рід.

Нас палко вітає

Птах, сівши на дріт.

І кумкають жаби

У рибнім ставку,

Й зозуленька звабно

Втішає: „Ку-ку!”
Я брів за туманом

І біг навпрошки.

Матусенька рано

Пекла пиріжки...

...Я часто тікаю

В земний власний рай.

І долі вклоняюсь

За щедрий врожай.

* * *
Колись була тут справжня річка,

Тепер щось на зразок струмка.

Росла тополя мов би стрічка –

І білокора, і струнка.
Побачення тут призначались,

Тополя зна цілунків смак,

А щуки в захваті стогнали –

Як польовий здіймався мак.
Легенда давня існувала:

Рахунок тут з життям звела

Русалка. Гриця покохала –

Із цього краю коваля.
Могла б знов дівчиною стати,

Аби її поцілував.

Та в рекрути спихнула мати,

Щоб „з нечистю” гріха не мав...
Давно вже обміліла річка.

Тополя ж манить віддаля.

До віт їй в’яжуть алі стрічки

На згадку німфи й коваля.

^ МОЯ ЛЮБОВЕ ВОГНЕКРИЛА

* * *

Живу обнять жінку,

А не примару,

Не діву Монро і

Не Маті Хару...

Бажать не з афіші

І не з екрану,

А ту, що вас втішить -

Милу й жадану.
Чекать ту, що пристрасть

Ще викликає

Та грім з-під ніг, іскри

Ще вибиває.

Кохать ту, що може

Діток родити,

Щоб в злагоді й ласці

Вік свій прожити.

^ МОЯ ЛЮБОВЕ ВОГНЕКРИЛА
Моя любове вогнекрила,

Моя ранкова зоре-квітка!

Де заблукала, діво мила,

Чом в сни мої приходиш рідко?
Чому не хоче злюка - доля

Нас рушником перев’язати?

Чия лиха, безжальна воля -

На відстані весь вік тримати?
Перепливу підступні ріки,

Моря розбурхані здолаю,

Щоб бути нам разом довіку,

Свій збудувать оазис раю.
Де б зоряні зродились діти,

В любові нашій гартувались.

Щоб спраглому й черствому світу

Піснями душу лікували.

* * *
Півсвіту сміється

А пів, знаю, плаче.

Мов грім, серце б’ється

Вразливе юначе.
Йому вторить добре

Серденько дівчини,

Бо мама, мов кобра,

Цілком без причини
Не хоче віддати

Її в добрі руки.

До жінки взивати –

То зайві лиш муки.
Зізнавсь батько сину:

- Вона так помстилась,

Бо в юності й тину

За мене молилась.
Сказать просто хочу:

То дурість – не сила,

Що душу дівочу

Геть занапастила.

* * *
Келихи налий повніші

Чародійного напою.

І пусті заповни ніші

В спраглім серці цвіт-любов’ю.
Задзвени мерщій струною,

Що натхнення всім дарує.

Стань квітучою весною,

Хай в тобі життя вирує.
Пов’яжи росу в намисто.

Поліруй дощем веселку.

І любов свою пречисту

Стягом підійми на древку.
Освяти і землю, й небо

Вічним сяєвом кохання.

І зніми хутчіш із себе

Знак зловісного заклання.

^ В УКРАЇНІ ЛИЦАРІ ЩЕ Є
В Україні лицарі ще є!

Кажуть жінці: „Сонечко моє!”

І дарують квіти цілий рік.

П’ють снагу із брів її, повік.
В Україні лицарі ще є!

Ті, кому терпіння Бог дає.

Бо як нашим догоджать жінкам,

У яких ти дурень, скнара, хам?
В Україні лицарі ще є!

Заливатись вміють солов’єм.

Всю зарплату жінці віддають.

Без тусовок скніють. Ще й не п’ють.
В Україні лицарі ще є!

Та і їх пропасниця вже б’є:

Не діждавшись у Європу віз,

Їх жінки тут роблять свій „стриптиз”.

^ В ПОДАРОК – ТАЛАНТ
Я в сердце пробужденья жду.

Подаришь ли ты мне Весну?

И тем ли я путем иду?

И верить ли в дальнейшем сну?
Ты мне привидилась во сне

В открытом настежь в сад окне

Звездой в свеченьи голубом.

Им озарялся весь мой дом.
И ты, паря под потолком,

Вдруг импульс подала тайком:

Мол, коль любимым хочешь стать, -

Учись скорей в мечтах летать;
Сумей так женщину любить,

Ее чтоб пламя сохранить,

И чтоб она пыталась вновь

Завоевать твою любовь.
Готовлюсь тщетно к рандеву:

Тобой владеть! – вот чем живу.

Но как испанский щедрый гранд,

Тебе дарю я свой талант.

ДИВАЧКА
Дружині Світлані Фурмановій
В моєму серці ватру розпалила,

Білявко юна, амазонко мила.

Зорею спраглою зійшла на небосхилі,

Розбурхавши кохання спраглі хвилі.
В полон взяла вже приспані бажання,

Замкнувши ланцюги на шиї, - руки.

Відкинула умовності, вагання

І слухала лиш тільки серця стукіт.
Бар’єр ти нездоланності здолала.

Пройти сім кіл земного пекла мала.

Ти вивела ще й формулу кохання,

Припізнена любов моя, остання.
Живу в тобі, з тобою і для тебе.

Коханням світ цей робимо добрішим.

Мені тебе послало щедре небо,

З усіх землян, дивачко, - наймиліша!

^ СОНЯЧНИЙ УСМІХ
Взяв в серце сонячний твій усміх,

А в очі – неземну красу.

Там жде тебе зірковий успіх,

Тебе окрилений несу.
Там за горами і долами,

Де не клубочиться туман,

Ми станемо самі зірками,

Довкіл – небесний океан.
Там першим будемо дуетом,

Хто заспіває гімн Землі!

Було все ж варто стать поетом,

Не розчинитись геть в імлі.
Щоб в голос заявить про себе:

- Я на Землі живу, творю!

Нам мовить легкокриле Небо:

- Вам в диригенти шлю зорю!

^ НАВСТРІЧ КОХАННЮ
Роками біг навстріч коханню,

Орбіти часто так міняв.

То вболівав за зірку ранню,

То ясен – місяць в свідки брав.
Дім будував із очерету,

Із сухостою, з лободи...

Із гарбузів ваяв карету,

А замок – із піску й води.
Плекав на Марсі сад вишневий,

Жив на Молочному шляху,

Закоханим сузір’я Лева

Вмістив у неба на даху.
Хор жаб’ячий зміг згуртувати

Я у співучий колектив.

Це просто так – фантазувати

Й чекать в коханні дивних див...

* * *

Як дізнатись, що взяв я своє,

Те, омріяне, – ось воно є!?

Що дружина – від Бога дарунок,

Не диявольський хитрий цілунок?
Хутко я у відрядження втік.

Поруч з нею лишивсь чоловік,

Що його звали всі Казанова.

Спокусити її дав він слово.
…Дипломатію тонко повів,

Та за тиждень лишився зубів.

Через два – вже на милиці став

І угоду «на спір» розірвав.
Я при зустрічі мовив: «Пробач!

Як спокусник, ти – тертий калач.

Тільки знай, що моє – те моє,

Де любов – там і честь, совість є!»

Схожі:

Чи піднесемося ми над ними? iconНад переказом
Робота над ними здійснюється паралельно, у взаємозв'язку. Перекази є підготовчою ланкою у навчанні творам. Проведення переказу за...
Чи піднесемося ми над ними? iconЯ кажу “Здрастуй !”
Лайнер приземлився в аеропорту Metropolitan Airport of Columbia-City. Позаду залишились Європа та Атлантичний океан І і шматочок...
Чи піднесемося ми над ними? iconПохідна. Інтеграл
Розвивати маматичний апарат учнів шляхом вивчення понять функції, їх різновидів, математичних відповідностей та операцій над ними....
Чи піднесемося ми над ними? iconПлан відпрацювання пропущених тем під час вимушених канікул у зв’язку з карантином
Написати власні висловлювання за темами: «Краще обирати фах престижний чи за покликанням?», «Хто над ким володарює – золото над людиною...
Чи піднесемося ми над ними? iconI. Вступ Методичне об`єднання класних керівників працює над вирішенням...
Україну, готові самовіддано захищати І розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову І соціальну державу, виробити...
Чи піднесемося ми над ними? iconПідсумковий урок по темі: “Десяткові дроби та дії над ними”
Мета: Через гру закріпити вміння учнів виконувати дії з десятковими дробами, розвивати в учнів інтелектуальні та творчі здібності,...
Чи піднесемося ми над ними? iconТема: Робочий стіл та головне меню. Об’єкти Windows та дії над ними
Ознайомитись з роботою основних стандартних програм операційної системи Windows. З’ясувати основні можливості стандартних програм...
Чи піднесемося ми над ними? iconКолись,  в  часи  перших  малоцікавих  експедицій  людей  до  Обителі,...
Тому,  саме  для  безпеки  людей,  а  не  для  того,  щоб  хтось  над  ними  експериментував,  встановлено  було  цього  дивакуватого...
Чи піднесемося ми над ними? iconКолись,  в  часи  перших  малоцікавих  експедицій  людей  до  Обителі,...
Тому,  саме  для  безпеки  людей,  а  не  для  того,  щоб  хтось  над  ними  експериментував,  встановлено  було  цього  дивакуватого...
Чи піднесемося ми над ними? iconТема. Кімнатні рослини та догляд за ними. Ботанічний сад на моєму вікні. Мета
Мета. Узагальнити І розширити знання учнів про кімнатні рослини та догляд за ними
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка