Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови




Скачати 171.14 Kb.
НазваВід гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови
Дата конвертації22.03.2013
Розмір171.14 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Біологія > Документы
Морфологія

Морфологія (від гр. morphe- форма і logos- слово, вчення) - це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови.

Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики- науки, що вивчає граматичну будову мови.

Для морфології, як і для граматики в цілому, важливо граматичне значення слова. На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих розрядів слів.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови.

^ ЧАСТИНИ МОВИ

У сучасній українській мові 10 частин мови:

назва

приклади

^ САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ

іменник

слово, вуз, завдання, Микола, Україна

прикметник

золотий, залізобетонний, легенька, пахуче

числівник

одинадцять, перший, тринадцятеро, одна шоста

займенник

я, ви, що, щось, хтось, абихто, будь-який

дієслово

відкласти, чекай, засліпило, прийшов

прислівник

спокійно, угорі, по-літньому, згарячу, двічі

^ СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ

прийменник

до, близько, вглиб, крізь, поза, на, проміж

сполучник

а, але, та, через те що, не лише, одначе

частка

так, аякже, це, тільки, ось, ледве чи, мов

^ ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ

вигук

ой, ай, ох, о, овва, тьху, ех

Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

^ Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).

Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

^ ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Будь-яку частину мови характеризують такі ознаки:

ознака

показує

лексичне значення

що означає частина мови (напр., прикметник виражає ознаку предметів)

синтаксична

роль

які ролі частина мови виконує у реченні (підмет, присудок)

розряди за значенням

на які групи слів підрозділяється

морфологічні

ознаки

за якими параметрами (час, рід, вид та ін.) змінюється частина мови

^ ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ

Лексичні значення різних частин мови такі:

частина мови

що означає

^ САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ

іменник

означає предмети і явища

прикметник

виражає ознаку предметів

числівник

позначає число, кількість предметів, порядок їх при лічбі

займенник

вказує на особу, предмет

дієслово

виражає дію або стан предметів

прислівник

позначає ознаку дії, ознаку іншої ознаки чи предмета

^ СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ

прийменник

служить засобом вираження відношень іменника до інших слів у реченні

сполучник

зв'язує між собою однорідні члени речення і частини складного речення

частка

виражає модальні відтінки у реченні

^ ОКРЕМА ЧАСТИНА

вигук

виражає почуття і виявлення емоційно- вольових реакцій людини



^ СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ЧАСТИН МОВИ

Самостійні частини мови виступають членами речення і можуть виконувати як властиву їм основну роль, так і неосновну, призначену для іншої частини мови.

Напр., основні ролі іменника такі:

  • підмет (у називному відмінку);

  • додаток (у непрямих відмінках).

Але іменник може бути також:

  • означенням замість прикметника (зошит з паперу- який?- паперовий зошит);

  • обставиною, хоч ця роль є основною для прислівника (прийшов ранньою порою- коли?- повернувся вранці);

  • присудком (хоч ця роль властива дієслову) у сполученні з дієслівною зв'язкою (^ Олег став учнем).

Службові частини мови членами речення не виступають і виконують тільки граматичну роль у поєднанні з самостійними частинами мови.

Синтаксичні ролі частин мови у реченні:

частина мови

синтаксичні ролі

^ САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ

іменник

Основна:

  • підмет (називний відмінок або родовий, коли поєднується з кількісним числівником або іншим словом з кількісним значенням- у складеному підметі;

  • додаток (у непрямих відмінках);

Неосновна:

  • обставина (частіше іменник з прийменником, особливо в місцевому відмінку);

  • неузгоджене означення;

  • прикладка;

  • іменна частина неузгодженого присудка

прикметник

Основна:

  • узгоджене означення;

Неосновна:

- іменна частина складеного присудка

числівник

Основна:

  • означення (порядкові і кількісні- у непрямих відмінках);

  • підмет (у називному відмінку- самостійно або разом з іменником у родовому відмінку);

  • додаток (кількісні- у знахідному відмінку разом з залежним іменником, іменна частина складеного присудка)

займенник

Основна:

для тих, що вказують на предмети:

  • підмет (у називному відмінку);

  • додаток (у непрямих відмінках);

для тих, що вказують на ознаки і на порядок при лічбі:

  • означення

дієслово

Основна:

  • присудок (особові форми всіх трьох способів);

Неосновна:

для неозначеної форми:

  • підмет;

  • присудок,

  • означення;

  • додаток;

  • обставина;

для дієприкметника:

  • іменна форма складеного присудка;

  • означення;

для дієприслівника:

- обставина

прислівник

Основна:

  • обставина

Неосновна:

- неузгоджене означення

^ СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ

прийменник

оформляє відмінкове значення іменника як члена речення (з називним відмінком не вживається)

сполучник

- сурядний:

виступає засобом зв'язку однорідніх членів або частин складносурядного речення чи супідрядних однорідних речень;

  • підрядний:

приєднує підрядне речення до головного в складнопідрядному реченні

частка

  • підсилює або виділяє якесь слово;

  • служить засобом вираження питання, ствердження, заперечення і т.д.

^ ОКРЕМА ЧАСТИНА

вигук

  • служить засобом вираження оклику, спонукання та ін.;

  • відділяється від інших членів речення комою або знаком оклику;

  • може заміняти речення із значенням здивування, захоплення, захвату і т.д.;

  • вживаючись замість самостійного слова, може виступати будь-яким членом речення



Іменник

Іменник — це частина мови, яка має значення предметності і відповідає на питання хто? або що?

Поняття предметності включає назви: конкретних предметів, речей, (стіл, хліб, яблуко, море, зошит), істот (батько, учитель, артист, Микола), тварин, рослин (кінь, лев, соловей, жито), явищ природи (сніг, ожеледь, веселка), ознак, властивостей (бідність, доброта, чемність), дій (боротьба, виховання, слухання), числових понять (одиниця, десяток, сотня).

Іменник має граматичні категорії роду, числа й відмінка. За характером відмінкових закінчень іменники поділяються на чотири відміни.

У реченні іменники виступають у ролі підметів, додатків, обставин, означень, іноді — присудків.

Підмет: Мудрість іде без блиску, бездумність — у позолоті.

Додаток: Хто може сонце погасить і землю вибити з орбіти?

Обставина: До болю близька, до сліз дорога ця земля під ногами.

Означення: Віють з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квіток.

Прикладка: Троянда барви-промінці кладе на сіножать.

Присудок: Мій поклик — праця, щастя і свобода.

Іменники – назви істот і неістот

Іменники можуть означати назви істот (хто?) та неістот (що?).

До істот належать іменники, що називають:

- осіб (мати, дитина, людина, футболіст, викладач);

- тварин (теля, кіт, голуб, зозуля, змія, комар, шершень);

- міфологічних істот (мавка, домовик, демон, чорт);

- померлих (мрець, небіжчик, покійник);

- назви карт і шахових фігур (королева, валет).

- означення людей у переносному значенні (зірка, дуб, пень, довбня);

Усі інші іменники є назвами неістот (кімната, метр, сміх, перемога, гурт, фінанси): ті, що називають явища природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абстрактні поняття (острів, група, будинок, питання).

Зверніть увагу! Поділ іменників на істоти/неістоти не збігається з розрізненням живого/неживого в природі. Так, сукупність осіб: група, загін, хор, команда відносяться до неістот. Назви істот і неістот можна відрізнити за допомогою окремих відмінкових форм і питань. У назвах істот, осіб чоловічого роду збігаються форми родового і знахідного відмінка: немає (кого?) чоловіка, людей; бачу (кого?) чоловіка, людей. А в назвах неістот збігаються форми називного і знахідного відмінка: є (що?) зошит, ручки; бачу (що?) зошит, ручки.

Іменники загальні і власні

За своїм смисловим значенням і граматичними властивостями іменники поділяються на дві групи: загальні і власні.

Переважну більшість у мові становлять загальні іменники, що означають узагальнені назви однорідних предметів, — назви, спільні для ряду однотипних предметів, істот, явищ, понять: книжка, учень, місто, виставка, сад, море, блискавка, природа, бадьорість тощо.

Значно меншу групу становлять в л а с н і іменники, що означають індивідуальні назви одного з ряду однотипних предметів.

До власних назв належать:

- імена, прізвища, псевдоніми, прізвиська: Катерина, Василь, Ярослав Мудрий, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Архімед, Цицерон;

- прізвиська тварин: ^ Рябко, Барбос, Мурчик, Білий Бім Чорне Вухо;

- назви країн, держав, міст, сіл, гір, морів, озер, річок: Європа, Азія, Україна, Придніпров’я, Кривий Ріг, острів Земля Принца Карла, село Рясне, Південнокитайське море, Дніпро, Ла-Манш;

- назви книг, журналів, газет: драма «Лісова пісня», журнал «Сучасність», газета «Факти»;

- назви заводів, фабрик, пароплавів: завод «Більшовик», фабрика «Рошен», пароплав «Одеса»;

- назви організацій, установ, історичних подій, свят, почесні звання, найвищі посади: ^ Рада Безпеки, Верховна Рада, Стародавня Греція, Перша світова війна, Прем’єр-міністр, Президент України;

- релігійні поняття: Матір Божа, Біблія.

Власні імена пишуться з великої літери, мають тільки однину (Київ, Харків) або тільки множину (Карпати, Чернівці).

Іноді прізвища та імена людей, коли вони служать для узагальненого означення цілого класу однорідних осіб, предметів і явищ, переходять до категорії загальних іменників: геркулес, дизель, кольт, браунінг, рентген, маузер, реглан, силует, донжуан.

Загальні іменники, виступаючи в мові у значенні індивідуальних назв, переходять у власні іменники: Захід (країни Західної Європи), планета Земля, Леонід Буряк, село Вишеньки. Часто тільки з контексту можна визначити, яким є іменник — власним чи загальним.



^ КОНКРЕТНІ І АБСТРАКТНІ ІМЕННИКИ

іменники

приклади

конкретні

корабель, шлях, Китай, Маргаріта, осел

абстрактні

прикрість, сум, убозтво, капіталізм, знання

Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними.

^ Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття.

Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм.

Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.

^ ЗБІРНІ ІМЕННИКИ

іменники

приклади

збірні

козацтво, студенство, зілля, братство

Збірні іменники- це назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле. Найчастіше таку сукупність створюють назви істот, рослин, та ін.: молодь, дітвора, деканат, березняк, листя, коріння. Вони не мають форми множини, через те, що виражають об'єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі. Проте в них є рід і словозміна. Їх легко розрізняти за суфіксами :

Суфікси

Приклади

-ств(о)/-цтв(о)/:

студентство, парубоцтво;

-н(я):

вороння, коріння;

-инн(я)/-овинн(я)/:

ластовиння. кукурудзиння

-в(а):

мушва, братва;

-от(а):

голота, кіннота;

-ин(а)/-овин(а)/:

озимина, городина;

-ник/-няк/:

чагарник, сосняк;

-еч(а):

стареча, малеча;

-і(я):

братія, адміністрація;

-ик(а)/-ік(а)/:

символіка, проблематика;

-арій:

розарій, гербарій;

-іан(а):

Франкіана.

Деякі збірні іменники утворилися без суфіксів: хмиз, юнь, молодь.

До збірних не належать:

  • іменники, що підлягають лічбі

  • іменники, що мають форми однини і множини

Приклади: група, загін, рій, ліс, народ, полк, екіпаж та ін.

^ РЕЧОВИННІ ІМЕННИКИ

іменники

приклади

речовинні

алебастр, молоко, камінь, кисень

Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину. Речовина, як відомо, рахунку не підлягає, її можна лише виміряти і вже потім порахувати одиниці виміру. Тому речовинні іменники вживаються лише в однині (горох, золото, срібло, залізо) або тільки форму множини (гроші, дріжджі).

^ МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ІМЕННИКА

Іменник має такі морфологічні ознаки:

рід:

чоловічий
жіночий

середній

блокнот, край

пожежа, матуся

небо, дитинство

число:

однина

множина

громадянин, музей

громадяни, музеї

відмінок:

називний (хто? що?)

родовий(кого? чого?)

давальний (кому? чому?)

знахідний (кого? що?)

орудний (ким? чим?)

місцевий(на кому? на чому?)

кличний (форма звертання)

вікно

вікном

вікну

вікно

вікном

(на) вікні

вікно

^ РІД ІМЕННИКІВ

Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина) або середньому роду (покоління, гніздо, озеро).

Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього- воно. Іменники за родами не змінюються.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

  • за різними основами (чоловік - жінка, кобила - кінь);

  • за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);

за зв'язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);

  • за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я).

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця),

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.

Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я).

Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).

^ Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау;

б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шим­панзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі, цей кенгуру (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе);

в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це журі, це алібі;

г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Міссісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі Онтаріо (озеро); порівняйте ще каламутна Міс­сурі (річка), рівнинне Міссурі (плато), густонаселений Міссурі (штат у США);

г) незмінювані складноскорочені слова мають рід відпо­відно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райвно (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця СОУ (спілка), це МЗС (міністер­ство), це МП (підприємство).

Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці сани, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси.



^ ЧИСЛО ІМЕННИКІВ

Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.

У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.

Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево - дерева, думка - думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.

За цією ознакою іменники діляться на три групи.

Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.

Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.

Третю- що вживаються тільки в множині.

Іменники, що вживаються тільки в однині

Іменники, що вживаються тільки в множині

- власні назви: ^ Україна, Марія, Дніпро, Хотенко

- збірні: студентство, листя, козацтво

- назви абстрактних понять: геройство, добро, мир, завзяття

- речовини: пісок, молоко, цукор

- власні назви: ^ Альпи, Карпати, Гроші

- назви часових понять чи ігор: іменини, проводи, шахи, вибори

- назви сукупності людей, предметів, істот: діти, фінанси, люди, солодощі

- речовини: вершки, дріжджі, духи

- назви предметів парної чи симетричної будови: штани, кросовки, куранти

^ ВІДМІНКИ ІМЕННИКІВ

В українській мові сім відмінків, які визначаються за питаннями:

Відмінок

Питання

Називний

Родовий

Давальний

Знахідний

Орудний

Місцевий

Кличний

хто? що?

кого? чого?

кому? чому?

кого? що?

ким? чим?

на (в) кому? на (в) (у) кому? чому?

Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:

хто? що?

корова, місто

Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання:

кого? чого?

корови, міста

кому? чому?

корові, місту

кого? що?

корові, міста

ким? чим?

коровою, містом

на кому? в (у) чому?

(на) корові, у місті

Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр., Сергію, тобі пора вже іти до школи; Марино, а уроки ти зробила?).

Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість зв’язуватися з іншими словами у реченні.

Називний відмінок- початкова форма іменника. Він називається прямим.

Інші відмінники називаються непрямими.

Схожі:

Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови icon1). Соціологія як наука. Предмет І метод соціології Термін «соціологія»...
«societas» (суспільство) та грецького «logos» (слово, вчення). Впровадив його до наукового вжитку у 30-х роках XIX ст французький...
Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови iconРеферат Тема: Поняття про фразеологізм
...
Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови iconФонетика. Орфоепія фонетика це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови
Орфоепія — це розділ мовознавства, що вивчає правила нормативної літературної вимови
Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови iconЦе розділ граматики, що вивчає будову словосполу­чення І речення
Словосполучення — це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох або більше повнозначних частин мови, із яких одне слово є голов­ним,...
Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови iconІсторія та шляхи розвитку
Отоларингологія – клінічна дисципліна, що вивчає морфологію, фізіологію І патологію вуха, верхніх дихальних шляхів та суміжних з...
Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови iconФонетика. Графіка. Уподібнення приголосних звуків
Фонетика – (гр phōnētikōs – звуковий) розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови
Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови iconПлан етапи життя І діяльності О. Конта Ідейні джерела О. Конта Вплив...
«суспільство») І грецького «logos» («слово», «навчання»). Як би те ні було, уже завдяки тому, що Конт придумав слово «соціологія»,...
Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови iconВід гр grapho пишу, малюю – розділ на­уки про мову, в якому вивчається...
...
Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови icon1. Об’єкт І предмет загального мовознавства
Літературна моа як головна форма існування мови. Основні ознаки літературної мови
Від гр morphe- форма І logos- слово, вчення це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови iconЗавдання І етапу Всеукраїнської олімпіади з географії
Слово «океан» походить від грецького слова «океанос». Вкажіть, що означає це слово: а болото; б море; в озеро; г ріка
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка