КАТЕГОРІЇ З КУРСУ „МЕНЕДЖМЕНТ"
Адміністративні методи управління — система способів і прийомів організаційно-розпорядчої дії, яка використовується для організації й координації об'єктів управління з метою виконання визначених завдань.
Асоціація (лат. аввосіо — приєдную, з'єдную) — добровільне об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.
Аудит — системний процес отримання та оцінювання об'єктивних даних про економічні дії та процеси, що відбуваються на підприємстві, їх відповідність певному критерію та доведення наслідків перевірки до зацікавлених користувачів.
Бізнес-план — розгорнутий документ, що містить обгрунтування економічної доцільності підприємницького проекту на основі зіставлення ресурсів, необхідних для його реалізації, і очікуваної вигоди (прибутку).
^ (англ.ЬисІ£еІ — торба, гаманець) — фінансове і бухгалтерське вираження поточних планів підприємства.
Бюджетний контроль — аналітичний інструмент, який передбачає порівняння реальних результатів із плановими, відображеними у бюджеті: аналіз розбіжностей; інформування керівництва про результати аналізу: розроблення рекомендацій щодо регулюючих заходів; оцінювання результатів роботи керівників, відповідальних за різні бюджети.
Бюджетування — метод розподілу між підрозділами організації ресурсів, необхідних для реалізації визначених цілей.
Вертикальний поділ праці — формування рівнів управління, що забезпечує координацію управлінської діяльності.
Винагорода — все те, що людина вважає цінним для себе, чого вона прагне досягти і чим би хотіла володіти.
Влада — можливість впливати на поведінку інших людей.
Вплив — поведінка однієї людини, яка вносить зміни в поведінку, стосунки, відчуття іншої людини.
Виробнича структура — групування конкретних завдань у межах виробничих підрозділів (цехів, дільниць), які між собою пов'язані єдиним технологічним ланцюгом.
Горизонтальний поділ праці — утворення в організації підрозділів, які спеціалізуються на різних видах діяльності.
Група (колектив) — дві особи чи більше, які мають спільну мету і для її досягнення взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на інших і одночасно
. перебуває під їхнім впливом.
Дані — неопрацьовані цифри і факти, що відображають окремі аспекти стану керованої та керуючої системи ї зовнішнього середовища,
Делегування повноважень — передавання прав щодо прийняття рішень з вищого рівня до нижчого.
Департаментизація (йерагйг — ділити) — розподіл організації на підрозділи.
Економічні методи управління — система економічних важелів і заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на керовані об'єкти з метою досягнення поставленої мети І забезпечення єдності інтересів суспільства, підприємства та окремих працівників.
^ — система загальних цінностей і правил, яких повинні дотримуватися працівники фірми для забезпечення її позитивного іміджу і створення передумов для підприємницького успіху.
Ефективність системи менеджменту — показник, що характеризується співвідношенням витрат на здійснення управлінських функцій і результатів діяльності організації.
^ — сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних шституцшних структур та Інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників.
Індивід (лат. іпйічійиит — неподільне) — конкретна людина, представник певної соціальної групи.
Інновація (англ. іппоуа(іоп) — нові досягнення, призначені для впровадження та використання у діяльності підприємства.
Інституціоналізм — сукупність теоретичних концепцій, які досліджують вплив інституцій на функціонування економічних систем та організацій.
Інформація — повідомлення, яке дає змогу усунути невизначеність знань користувача про стан об'єкта та розвиток подій.
Керівник — індивід, який очолює колектив і використовує надану йому владу для впливу на поведінку людей, що в ньому працюють.
Керівництво (управління) — процес впливу на підлеглих за допомогою формальних важелів для забезпечення виконання ними офіційно визначених доручень і вирішення певних завдань.
Компетенція (лат. сопреіо — відповідаю, належу) — сукупність повноважень і обов'язків органу управління, у межах яких він має право і зобов'язаний діяти самостійно.
Комунікативна схема — спосіб, за допомогою якого працівники команди (робочої групи) спілкуються між собою.
Комунікаційна мережа — сукупність джерел та каналів надходження і поширення інформації, створеної суб'єктом управління для прийняття обгрунтованих рішень і доведення їх до виконавців.
Комунікаційний канал — шлях, яким передається інформація.
Комунікаційний процес — процес, у ході якого дві чи більше особи обмінюються і осмислюють отриману інформацію, мета якої полягає в мотивуванні певної поведінки чи впливу на неї.
Комунікаційні перешкоди — спотворення інформації, які ускладнюють сприйняття, спричиняють часткову чи повну її втрату.
Комунікація (лат. соттипісаііо — зв'язок) — передавання інформації від однієї особи до іншої (інших).
Консорціум (лат. сотогііит — співучасть, спільність) — тимчасове об'єднання промислового і банківського капіталу для здійснення спільного великого господарського проекту; учасниками консорціуму можуть бути не лише фірми, а й держави.
Контролінг (англ. сопІгоШп§)— система управління процесом досягнення кінцевої мети підприємства та результатів його діяльності через систему управління прибутком підприємства.
Контроль — елементі чинник управління економічними суб'єктами, процесом, який полягає в нагляді за ними з метою перевірки відповідності їх стану законодавчим нормам, стратегіям, цілям тощо.
^ — інструмент оперативного управління, який передбачає складання планів-графіків реалізації програми (проекту) за окремими стадіями (роботами, етапами), контроль за їх дотриманням і ліквідацією відхилень від планів-графіків.
Контролювання — вид управлінської діяльності, спрямований на забезпечення досягнення цілей організації за допомогою оцінки та аналізу результатів її діяльності і внесення необхідних коректив у разі відхилення фактичних результатів від запланованих.
Конфлікт — відсутність згоди між двома або більше сторонами (особами або групами); зіткнення інтересів чи поглядів.
Концерн (лат. соп — разом, сегпеге — розрізняти) — статутне об'єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі для здійснення спільної діяльності, що характеризуються єдністю власності та контролю.
Корпорація (лат. согрогаїіо — зв'язок) — об'єднання господарюючих суб'єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Лідерство (англ. Іеаа'ег — вести, керувати) — здатність впливати на поведінку окремих осіб чи робочої групи особистими якостями, які відповідають зовнішнім і внутрішнім потребам груп
Маркетингова стратегія — стратегія, спрямована на визначення і врахування вимог зовнішнього середовища до діяльності організації.
Менеджер — фахівець, який професійно займається управлінською діяльністю в конкретній галузі функціонування підприємства.
Менеджмент (англ. тапа§е — управляти) — вид діяльності, змістом якої є цілеспрямований вплив на працівників організації з метою координації їх дій для досягнення поставлених перед організацією цілей.
^ — способи впливу на окремих працівників і виробничі колективи загалом, необхідні для досягнення визначених цілей.
Міжособистісні комунікації — спілкування працівників організації між собою з приводу визначення цілей, розподілу завдань, обговорення способів виконання роботи, розв'язання проблем, коригування дій, призначення винагород тощо.
^ (лат. тіззіо —доручення) організації — чітко окреслена основна мета, що визначає сенс існування організації в суспільстві, її соціально-економічне призначення і є основою формування системи цінностей, якою мають керуватися всі працівники організації.
^ (лат. тоуео — штовхаю, рухаю) — спонукальна причина дій і вчинків людей.
Мотивація — це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, що спонукають до діяльності, задають межі і форми діяльності, і спрямовують цю діяльність на досягнення певних цілей.
Мотивування — вид управлінської діяльності, спрямований на спонукання себе та інших працівників організації до діяльності, що забезпечує досягнення визначених цілей.
Неформальна група — спонтанно утворене об'єднання людей, які вступають у взаємодію для досягнення певних цілей.
Норма керованості — допустима кількість виконавців, які підпорядковуються одному керівнику.
Об'єкт менеджменту (об'єкт управління) — виробничо-господарська організація та її зовнішнє оточення.
^ — планування роботи на короткі проміжки часу, в процесі якого деталізуються плани підрозділів і служб підприємства і відбувається їх коригування у зв'язку зі зміною обставин, не передбачених тактичними планами.
^ (лат. е^есііуиз — виконання, дія) (ефективність організації) — здатність організації існувати і досягати визначених цілей з найвигіднішим співвідношенням результатів і витрат.
^ — сукупність норм, цінностей, традицій, поглядів, припущень, які часто не підлягають формулюванню і бездоказово приймаються й поділяються всіма членами колективу.
Організаційні комунікації — комунікації, які виникають між організаціями, а також між підрозділами, рівнями, ланками всередині організації.
Організація (грец. ог^апоп — поєднання) — це соціальне утворення (група людей), що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети.
Організування — вид управлінської діяльності, спрямований на формування структури управління організацією, встановлення в ній системи зв'язків та відносин, що дає змогу ефективно працювати для досягнення визначених цілей.
^ — найважливіші параметри функціонування системи, що дають змогу оцінити якість вирішення проблеми і досягнення поставлених перед системою цілей.
Планування — вид управлінської діяльності, спрямований на визначення цілей і майбутнього стану організації, а також ресурсів, необхідних для їх досягнення.
Потреба — фізіологічне або психологічне відчуття нестачі чогось.
Правові методи управління — сукупність способів дій суб'єкта управління за допомогою правових норм, правових відносин і правових актів.
Прибуток — сума, на яку сукупні доходи організацій перевищують сукупні витрати за певний період.
Прийняття рішення — творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.
Принципи управління — правила, норми управлінської діяльності, відповідно до яких створюється, функціонує і розвивається система менеджменту організації.
Предмет менеджменту — система виробничих відносин, яка формується в організації між працівниками керуючої та керованої системи у процесі створення продукту, призначеного для потреб ринку.
Проблема — це розрив між бажаним станом (насамперед цілями) об'єкта управління і його фактичним станом.
Пропускна спроможність каналу — обсяг інформації, який може бути переданий через нього за одну комунікативну сесію (тобто за один прийом).
Психологічна угода — сукупність очікувань особи щодо її внеску в організацію і того, що організація надаватиме їй взамін.
^ — здатність виконувати управлінські функції таким чином, щоб організація могла досягати намічених цілей, оперативно реагуючи на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища.
Реінжиніринг (англ. геещіпеегіп&) — комплексне оздоровлення корпорацій, управлінське відродження з реконструкцією всіх елементів, у т. ч. системи людських мотивацій і стимулів.
Ресурси (фр. геззоигсез — допоміжний засіб) — природні, сировинні, матеріальні, фінансові та інші цінності, які можуть бути використані організаціями для виготовлення товарів, надання послуг, одержання певних результатів
Ризик — ситуативна характеристика діяльності, що поєднує невизначеність її результату і можливі несприятливі наслідки в разі невдачі.
Синергія (грец. зупег§оз — той, що діє разом) — зростання ефективності діяльності внаслідок інтеграції, злиття окремих частин цілого в єдину систему.
Система (грец. зузіета — утворенім, складання) — сукупність взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем у процесі досягнення поставлених цілей.
Система контролю якості — сукупність органів контролю, засобів і методів контролювання рівня якості продукції на всіх етапах її створення.
^ — сукупність взаємопов'язаних елементів організації, що взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем для досягнення поставлених цілей на основі оптимального використання трудових, матеріальних, фінансових ресурсів.
Соціально-економічна система — система, яка органічно поєднує соціальний, економічний і технічний елементи.
Соціально-психологічний клімат — система відносин між членами організації у процесі виробництва і поза ним.
Соціально-психологічні методи — сукупність специфічних способів дії на особисті стосунки і зв'язки між членами колективу, а також на соціальні процеси в ньому.
Стиль керівництва — звична манера поведінки керівника щодо підлеглих з метою вплинути на них і спонукати їх до досягнення цілей організації.
Стимули — спонукання до дії, викликані зовнішніми факторами.
Стратегічне планування — планування на перспективу, яке вказує напрям дій для
забезпечення реалізації місії підприємства.
Стратегія виробництва — стратегія, спрямована на налагодження виробничого процесу фірми, її функціонування на стадіях стабільності або зростання.
Структура апарату управління — розподіл влади і відповідальності між управлінськими працівниками.
Структура організації — упорядкована сукупність стійко взаємопов'язаних елементів, які забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого.
Структура організації — логічні відносини рівнів управління і функціональних одиниць, побудованих у такій формі, яка дає змогу найефективніше досягати цілей організації.
Суб'єкт менеджменту (суб'єкт управління) — скеровувач управлінських дій.
Суб'єкт управлінської діяльності — особа, що реалізує управлінські відносини.
Тактичне планування — планування на середні проміжки часу, в межах яких відбувається реалізація конкретного управлінського рішення з визначенням необхідних для цього ресурсів.
Технологія — спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації тощо) на вихідні (продукти, послуги).
Управління за цілями — метод, згідно з яким кожен працівник організації від найвищого до найнижчого рівня має чіткі цілі, що забезпечує досягнення цілей організації загалом.
Управління запасами — вид управлінської діяльності, об'єктом якого є створення та збереження запасів ресурсів, необхідних для виготовлення продукції згідно із запланованими обсягами її виробництва.
^ — форма сприйняття навколишньої дійсності, спосіб її розподілу на смислові утворення, які визначають поведінку суб'єкта й характеризуються відносинами складових елементів.
Управлінське рішення — результат вибору суб'єктом управління способу дій, спрямованих на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації.
Фінансова стратегія — процес формування і використання фінансових ресурсів, необхідних для реалізації базової стратегії фірми.
100. ^ — аналітичний інструмент оцінювання фінансових результатів
діяльності підприємства, спрямований на виявлення резервів поліпшення використання
його основних і оборотних засобів, власних і залучених грошових коштів.
101. ^ — контроль, який полягає в нагляді за використанням
коштів, що надходять у фірму (виручка від реалізації продукції, акціонерний капітал),
перебувають у її розпорядженні (поточні активи, нерозподілений прибуток) та
виходять за її межі (оплата витрат, сплата податків).
^ — об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей господарства, очолюваних банком, який розпоряджається капіталом підприємств, що входять до нього, і координує всі сфери їх діяльності.
Формальні групи — об'єднання людей в межах організації, створені за рішенням вищого керівництва для виконання певних виробничих або управлінських функцій.
Холдинг (англ. по1сііп§— тримати, затримувати) — специфічна організаційна форма об'єднання капіталу, що припускає створення материнської і дочірніх компаній (перша володіє контрольним пакетом акцій других).
Ціль — бажаний стан об'єкта або бажаний кінцевий результат діяльності
|
