Регулювання соціального розвитку




Скачати 241.26 Kb.
НазваРегулювання соціального розвитку
Дата конвертації04.03.2013
Розмір241.26 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Економіка > Документы

Складові системи державного

регулювання соціального розвитку

і соціального захисту

В.БІДАК

Інститут регіональних досліджень

НАН України

Позитивні трансформаційні ознаки сучасного економічного процесу супроводжуються і негативними проявами, зокрема структурною невідповідністю попиту і пропози­ції на ринку праці, безробіттям, інфляційними пе­репадами, незбалансованим платіжним балансом та бюджетом, що призводить до напруженості у за­безпеченні його соціальних статей. Відтак мають місце значна розбіжність у рівнях життя, виникнення значного прошарку малозабезпечено­го населення і бідних, а в кінцевому підсумку за­гострення питання їхнього соціального захисту

Зазначені тенденції зумовлюють необхідність ви­роблення адекватної державної і регіональної соці­альної політики, спрямованої на формування і ефек­тивне застосування соціально-захисних механізмів.

Над розробкою актуальної соціально-захисної проблематики працюють провідні наукові установи України: ПДЕІ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення Мі­ністерства праці та соціальної політики України і ІІА-НУ, Інститут економіки НАН України, Інститут регі­ональних досліджень НАН України. На цс скеровані програми розвитку ООН в Україні, зокрема, програма "Україна. Цілі розпитку тисячоліття", одним із пріо­ритетних завдань якої є подолання бідності1.

Методологічні, методичні та прикладні питання проблеми соціального захисту населення та його регулювання перебувають в центрі уваги відомих вітчизняних науковців, таких як І.Бондар, М.До­лішній, Е.Лібанова, В.Куценко, В.Новіков, А.Ко-лот та інші.

Вивченням соціальних питань на регіональному рівні займаються учені О.Новікова, Ю.Краснов, С.Вовканич, С.Злупко, Х.Копистянська, У.Садова.

Водночас динамічний характер ринкових проце­сів, зниження рівня життя населення, відсутність однозначних критеріїв його оцінки вимагає по­дальшого теоретичного осмислення проблеми со-

ціального захисту та пошуку шляхів удосконален­ня соціально-захисної політики, моделювання складових системи державного регулювання соці­ального розвитку і соціального захисту, особливо на регіональному рівні.

Активне залучення механізмів державного регу­лювання соціально-захисних процесів в країні стає передумовою досягнення найбільш пріори­тетних цілей сучасної соціальної політики, що роз­гортається у двоякому прояві її системно пов’яза-них між собою функцій: захисної функції і функції розвитку. Відповідно, це — цілі захисту від біднос­ті низькодоходних прошарків суспільства та ста­новлення економічно потужного середнього класу.

11.6. статті 96 Конституції України підтверджує, що виключно законами держави визначаються "основи соціального захисту, форми і види пенсій­ного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, мате­ринства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки"2. Отже, ос­новні спрямування державної політики соціаль­ного захисту мають спиратись на багатовектор-ність задоволення потреб суспільства шляхом під­вищення ролі його трудового доходу, захисту насе­лення від зростання цін, гарантованого забезпе­чення прожиткового мінімуму, реалізації заходів щодо недопущення зростання безробіття, збіль­шення підтримки соціально незабезпечених кате­горій громадян, індексації заробітної плати, впро­вадження механізмів субвенцій.

Забезпечуючи конституційно закріплені соці­альні гарантії громадян, держава концентрує свою діяльність на розробці та контролі за дотриманням законів, що стосуються, окрім безпосередньо соці­альних відносин, також заходів із забезпечення не-комерційної діяльності, пов'язаної з соціальною сферою, організації благодійних фондів, умов от­римання міжнародної допомоги. Основний акцент при цьому ставиться на формуванні бюджетної по­літики і її орієнтації на вирішення актуальних со­ціальних проблем.

Основні нормативні акти, що регулюють відно­сини соціального забезпечення в Україні, а також обсяг пільг для окремих категорій населення мож­на згрупувати у такий спосіб: загальне законодавс­тво, що, окрім Конституції, об'єднує Концепцію соціального забезпечення населення України, Ос­новні напрями соціальної політики на період до 2004 p., Закон України про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, інші; низка законів, які можуть бути об'єднані під руб­рикою організаційно-правових основ соціального страхування в Україні; група законів, що регулю­ють пенсійне забезпечення; діюча за законодавс­твом України система допомог; врешті, закони, постанови, рішення, положення про соціальний захист різних категорій громадян3.

Окрім законодавчої бази, спрямованої на вирі­шення соціально-трудових відносин і соціального забезпечення, на підвищення життєвого рівня на­селення і рівня його захищеності скерована за­гальнодержавна та місцева бюджетна політика та політика самоврядування. Таким чином, держава шляхом створення законодавчого простору вико­нує функцію правового гаранта в сфері соціально­го захисту людини, ядром якого є соціальне забез­печення з його пріоритетними конкретними фор­мами реалізації:

♦ матеріальне забезпечення шляхом соціально­го страхування на випадок безробіття, тимчасової або постійної непрацездатності;

♦ соціальна допомога непрацездатним і малоза­безпеченим громадянам;

♦ підтримання рівня життя в умовах зростання споживчих цін;

♦ компенсації, пільги громадянам, які потерпі­ли від техногенно-екологічних та природних ка­тастроф.

В основу цих пріоритетів покладено механізм системи соціального страхування, яка об'єднує са­мостійні види обов'язкового соціального страху­вання:

  1. страхування на випадок безробіття;

  2. медичне страхування;

  3. страхування від нещасного випадку на вироб­ництві;

  4. пенсійне страхування.

Метою нинішнього стану реформування соці­ального захисту населення є перетворення систе­ми повного державного забезпечення в систему "створення можливостей", тобто залучення ринко­вих механізмів суспільного перерозподілу (від працюючих до безробітних, від здорових до хво­рих, від заможних до бідних) через зміцнення по-

зицій середнього класу як найбільш активного внутрішнього економічного інвестора соціальної сфери1. Тобто, потрібна нова система соціального страхування і запровадження інституту контро­льованої адресної допомоги найбільш уразливим і збіднілим категоріям населення. Поряд з цим, од­ним із завдань є реформування оплати праці, вста­новлення державного стимулювання зростання за­робітної плати. Це має знайти своє втілення у прийнятті Соціального кодексу України як регу­лятора трудових і страхових відносин суб’єктів ринку праці та сприятиме посиленню соціальних гарантій.

Принцип обов'язковості соціального страхуван­ня розповсюджується на всіх працюючих за най-мом, тоді як особи, зайняті підприємницькою чи творчою діяльністю, можуть обирати або обов'яз­кові, або ж добровільні форми страхових внесків. Поряд з загальнодержавними законодавчими ме­ханізмами соціального захисту у формах соціаль­ного забезпечення, активну роль відіграє регіо­нальна соціальна політика як складовий елемент загальнодержавної. Особливість регіональної со­ціальної політики полягає в її багатофункціональ-ності: по-перше, вона є провідником загальнодер­жавної соціально-економічної політики через конкрет­ні суб'єкти, по-друге — має своє конкретне призна­чення, оскільки регулює соціально-економічні від­носини в певному просторі, і має за мету забезпе­чення потреб населення даного регіону в життєво необхідних засобах та виконання своєї функції в загальнодержавному розподілі праці і ресурсів.

Таким чином, регіональна соціальна політика є певною системою заходів, що спрямовує реаліза­цію загальнодержавних інтересів і можливостей у сфері соціальних проблем на місцевий рівень, а та­кож забезпечує реалізацію внутрішніх регіональ­них інтересів. Виходячи зі своєї мети, регіональна політика покликана забезпечувати раціональне використання ресурсного потенціалу регіону і на цих засадах вирішувати соціальні проблеми місце­вого населення, дотримуючись балансів інтересів як держави, так і регіонів. Принцип надання і фі­нансування державою мінімальних соціальних га­рантій всьому населенню країни і одночасне спри­яння задоволенню потреб людей понад мінімум за рахунок засобів адміністративно-територіальних одиниць найбільшою мірою відповідає сучасному рівню соціально-економічного розвитку. На місце­вому рівні, зокрема, можна досить плідно вирішу­вати питання додаткових форм захисту і соціаль­них гарантій, а в ринкових умовах через стимулю­вання самозайнятості, в першу чергу підприєм-

ницької діяльності, і з залученням приватного ін­вестування в малий бізнес доцільно посилено роз­гортати соціальну інфраструктуру та наповнювати місцеві бюджети.

Державне регулювання розвитку регіонів охоп­лює низку напрямів, основними з яких є: еконо­мічний, соціальний, демографічний, екогомологіч-ний, поселенський, науково-технічний та фінансово-бюджетний. Пріоритетним напрямом регіональної політики держави і місцевих органів самовряду­вання є економічний. В першу чергу йдеться про ефективний розвиток реального сектора економі­ки. Важливість розвитку цього напряму полягає першочергово в тому, що він передбачає найбільш ефективне залучення ресурсного потенціалу, сприяє створенню робочих місць, підвищенню і оптимізації зайнятості населення, обмеженню безробіття, зростанню доходів населення шляхом раціональ­ного розміщення продуктивних сил, використан­ню переваг територіального поділу праці та еконо­мічного кооперування виробництва, розвитку між­регіональних економічних зв'язків. Все це сприяє зростанню соціально-захисного потенціалу насе­лення регіонів, передовсім його реальної базової захищеності.

Регіональна політика щодо соціальної пробле­матики має бути спрямована на підвищення доб­робуту місцевого населення шляхом стійкого і постійного збільшення його доходів, створення не­обхідних умов життєдіяльності, подолання депре-сивного стану, сприяння реалізації конституцій­них прав громадян. Важливою складовою регіо­нальної соціальної політики є її демографічний ас­пект, відповідно до якого стимулювання якісних змін соціально-демографічної структури населен­ня (зміна сучасної тенденції в народжуваності, сприяння мотивуючій основі до багатодітності, уповільнення інтенсивності смертності, сприяння зміцненню сім'ї як важливого соціального інститу­ту, пом'якшення міграційних устремлінь, знижен­ня соціальних ризиків від інтелектуальних втрат) сприятиме зміцненню стану людського потенціа­лу. Іншою важливою складовою регіональної полі­тики є її екогомологічний напрям, що передбачає регулювання природо-господарської збалансова­ності та створення сприятливих умов в цілому для життєдіяльності населення. При цьому, індикато­рами якості екогомологічних систем виступають передовсім стан здоров'я людини та якість всіх елементів довкілля, що їх фіксує статистика5. Складовою регіональної політики є також посе­ленський та науково-технічний напрями, що пе­редбачають раціональну систему розселення, сприяння розвитку селищ та малих міст, запобі-

гання негативного впливу розростання некерова-ної урбанізації, розвиток науково-технічної та міжрегіональної інфраструктури (транспорту, зв'язку, сучасних інформаційних та комунікатив­них систем) та ін.

Незважаючи на те, що регіональна політика є відносно самостійною складовою структури за­гальнодержавної, у своїй соціальній частині - вона ще і нині значною мірою залежить від центру, що суттєво обмежує вирішення найгостріших місце­вих завдань в означеній сфері. Тому надання регі­ональним органам самоврядування більшого еко­номічно-фінансового маневру, свободи міжрегіо­нальних та міждержавних зв'язків шляхом розме­жування компетенції сприятиме створенню реаль­них умов підвищення функціональних повнова­жень і відповідальності виконавчих структур у ви­рішенні ключових проблем території. Це стосуєть­ся безпосередньо питань бюджетної системи, влас­ності, зайнятості, земельних ресурсів, надр, зов­нішньоекономічної діяльності, інвестицій, охоро­ни природи, ціноутворення і соціального захисту. Концепція регіональної економічної політики, зат­верджена Верховною Радою України, відносить са­ме ці напрями до компетенції регіональної влади. Ллє й досі має місце певна взаємодія між держав­ними та місцевими органами самоврядування.

Досвід розвинутих країн доводить, що принцип делегування повноважень кожному рінню терито­ріального управління і закріплення за ним основ­них джерел фінансового забезпечення — найбільш ефективний шлях місцевого соціально-економіч­ного розвитку. Механізм множинності податків, що є реалізованим у зарубіжній практиці розмежу-вання фінансово-податкових відносин між централь­ними та місцевими органами влади, створює ре­альну основу для стабільного функціонування усіх галузей соціальної сфери і невиробничого сектора.

Виходячи з теоретичних позицій пріоритет­ності соціальної політики регіонального рівня і визначених концептуальних положень державної політики, зокрема, в матеріалах з Указів Прези­дента України від 24 травня 2000 року №717/2000 про "Основні напрями соціальної по­літики на період до 2004 року", "Про концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні" від 25 грудня №1375/2000, "Про стратегію подо­лання бідності" від 15 серпня № 637/2001, Пос­лання Президента України Л.Д.Кучми до Верхов­ної Ради України та Кабінету Міністрів України "Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України" № 1-14/1349 від 10 жовтня 2001 p., Бюджетного ко-

дексу України від 21 червня 2001 p., законодав­чих документів, скерованих на загальнодержавне і регіональне управління (Закони України: "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та ін.), Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" №2017-111 від 5 жовтня 2000р., постанов, рішень, положень, що регулю­ють соціальні відносини та соціальний захист різних категорій громадян, а також враховуючи зарубіжний досвід, теоретико-практичні наробки відомих фахівців-регіональників і власні дослід­ження автора, в роботі обґрунтовується двовек-торна модель системи соціального розвитку і со­ціального захисту (рис. 1).

Модульна структура моделі передбачає кіль­ка ієрархічних рівнів її складових, що викону­ють функції прямої і опосередкованої дії на со­ціальний розвиток і соціальний захист через ме­ханізми правового, фінансового, інформаційно­го та організаційно-програмпого забезпечення. На макрорівні серед загальних напрямів дер­жавної політики, скерованої на кінцеву мету, на думку автора, найбільш значущими є такі. У першу чергу, — це напрям макроекономічної (структурної) політики, що здійснюється на підставі законів макроекономічного регулюван­ня, зокрема Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм еконо­мічного і соціального розвитку", Програми дій Уряду, інших Законів України і постанов Кабі­нету Міністрів України про стратегічні засади розвитку економіки, структури власності, форм господарювання, пропорцій виробництва това­рів і послуг, пропорцій розподілу доходів, про­порцій кінцевого використання доходів, про­порцій між секторами економіки і частки домо-господарств, міжгалузевих і міжрегіональних пропорцій, ресурсних пропорцій. В макрорівень загальнодержавної економічної та структурної політики вбудовується загальнодержавна соці­альна політика як передумова і наслідок ефек­тивності цільової орієнтації першої. Оскільки соціальна політика має багатофункціональне самостійне призначення та форми реалізації, то важелями, що застосовуються для її макрорів-невого регулювання, є: законодавство в сфері соціальної політики, законодавче встановлення з боку держави мінімальних рівнів оплати пра­ці, пенсій, прожиткового мінімуму, системи до­помог, пільг, субсидій та нормативів щодо їх обґрунтування та інфляційного застереження. В цьому ж напрямі діють важелі податкової систе­ми, Державного Пенсійного фонду, Фонду соці­ального страхування. До таких самих складових

державної соціальної політики належать: фінан­сування державної системи працевлаштування (збір до відповідного державного фонду); дер­жавні витрати на фінансування послуг освіти, культури, охорони здоров'я; державні програми (зайнятості, розвитку трудового потенціалу то­що), а також напрями державної політики в сфе­рі грошових доходів населення.

Не менш значущими за впливом на соціальні процеси є напрями, що стосуються: по-перше, цінової політики, а саме лібералізації цін і обме­ження їх регулювання; по-друге, податкової по­літики, яка має позитивно впливати на форму­вання доходів підприємств, населення через об­меження фіскального тиску, сприяти підприєм­ництву та становленню середнього класу, регіо­нальному розвитку та подоланню територіаль­ної репресивності тощо; по-третє, грошово-кре­дитної, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики, а також енергозбереження, розвитку соціальної інфраструктури і, особливо, такий важливий напрям, як бюджетна політика.

Поряд з цим, головним джерелом вирішення майже всіх аспектів соціальних проблем є роз­виток вітчизняного виробництва, особливо тих видів економічної діяльності, що скеровані без­посередньо на споживчий ринок та соціальні послуги.

Врахування так званих вторинних ефектів інших галузей державної політики, передовсім економічної та фінансової, для досягнення зав­дань соціальної політики надзвичайно актуаль­не за сучасної ситуації в державі. Так, "анти-інфляційні заходи та встановлення достатньої відсоткової ставки зберігають заощадження та дозволяють літнім громадянам жити на власні заощадження, не користуючись додатково дер­жавною допомогою по малозабезпеченості. По­мірні податки сприяють розвиткові малого біз­несу, що впливає на створення нових робочих місць на ринку праці. Антимонопольна політи­ка не допускає невиправданих розбіжностей у доходах працюючих та невиправданого підви­щення цін (збереження реальних доходів насе­лення)".

Всі представлені укрупнені напрями держав­ної макроекономічної політики інтегруються через соціальний ефект. Звідси питання про їх соціальні результати є одним з найбільш склад­них в об'єктивній оцінці цих напрямів, оскіль­ки соціальні індикатори відображають взаємо­дію макро-, мезо- і мікрорівнів економіки і за­галом соціально-економічної політики. З цих поглядів можна відзначити досить негативні результати минулого перехідного періоду мак-



роекономічних трансформацій, що проявились у зниженні рівня та якості життя абсолютної більшості населення. До того ж попередні до­сягнення у вирішенні соціальних питань за цей час були багато в чому втрачені. Це пояснюєть­ся тим, що соціальна політика практично не бу­ла вбудована в загальні ринкові трансформа­ційні процеси. Локальні соціальні рішення за одночасного перерозподілі державної власності супроводжувались розшаруванням населення, зростанням бідності і безробіття. Про наявність бідності в Україні було визнано на офіційному рівні. Тільки, починаючи з кінця 1999 p., еко­номіка України здолала точку катастрофічного падіння і почала нарощувати темпи розвитку. Але соціальні проблеми практично весь час пе­ребувають у стані "концепцій, намірів та стра­тегій" з заявами на реформації всіх сфер соці­ального життя. Тому процес, зростання доходів населення та зміни у рівні та якості життя від­буваються майже непомітно, причому продов­жує зберігатись тенденція щодо реального май­нового розшарування.

Із врахуванням цієї ситуації, в запропонова­ній моделі взаємозв'язку соціального розвитку і соціального захисту зроблена спроба цілісного представлення сукупності відносин соціально-орієнтованої ринкової економіки, де домінуючу роль мають відігравати функції держави в орга­нізації життя суспільства.

Другий рівень представленої моделі наповню­ють модулі, що охоплюють напрями реалізації загальнодержавної соціальної політики. Спира­ючись на Укази Президента України "Про ос­новні напрями соціальної політики на період до 2004 року" та "Про стратегію подолання біднос­ті", Бюджетний кодекс України, Послання Пре­зидента України до Верховної Ради України від 2002 року "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України па 2002-2011 роки" та інші державні документи, до таких напрямів пропо­нується віднести: забезпечення розвитку наро­донаселення, удосконалення соціально-трудо­вих відносин та реалізацію стратегії подолання бідності, реформування системи соціального за­безпечення, захист громадян як споживачів, сприяння розвитку гуманітарної сфери, регіо­нальну соціальну політику.

Забезпечення розвитку народонаселення здійснюється заходами демографічної політики, в тому числі політики стосовно сім'ї, жінок, ді­тей і молоді, політики в сфері житла і побуту, а також міграційної політики.

Механізмами вдосконалення соціально-тру­дових відносин та реалізації стратегії подолан­ня бідності виступають: розвиток ринку праці, регулювання зайнятості, обмеження безробіття; регулювання базою робочих місць; політика що­до доходів населення та вдосконалення оплати праці; охорона праці та безпечна життєдіяль­ність; захист трудових прав громадян; розвиток соціального партнерства; запобігання падіння рівня життя та стимулювання зростання його рівня і якості.

Напрям реформування системи соціального забезпечення реалізується такими заходами та механізмами: реформування системи соціально­го страхування; реформування у сфері пенсій­ного забезпечення; реформування системи соці­альної допомоги, розвиток адресної допомоги; реформування системи соціального обслугову­вання; удосконалення системи соціального за­хисту інвалідів, ветеранів війни та праці; соці­альний захист громадян, які постраждали внас­лідок Чорнобильської катастрофи та інших над­звичайних ситуацій; соціальна підтримка гро­мадян, звільнених у запас або відставку з вій­ськової служби, служби в органах внутрішніх справ, установ пенітенціарної системи і членів їхніх родин.

Напрям щодо захисту громадян як спожива­чів передбачає здійснення контролю за якістю товарів та послуг, а також регулювання тари­фів на транспортні, житлово-комунальні, ін­формаційні, телекомунікаційні, оздоровчі та інші послуги.

Сприяння розвитку гуманітарної сфери за­безпечується такими заходами: розвитком осві­ти, науки, охорони здоров'я; сприянням розвит­ку національної культури, спорту і туризму, ет-нонаціональної та мовної політики, релігійно-духовної сфери. Всі ці заходи в найбільш кон­центрованому вигляді фокусуються в соціаль­ній політиці регіонального рівня.

Чинники регіональної соціальної політики мають широкий і деталізований аспект охоплен­ня і здійснюють свій глибинний прояв через наступні механізми самоврядування і визначе­ної адресності: стимулювання соціального та економічного розвитку депресивних регіонів; розширення управлінських функцій у вирішен­ні проблем соціального, економічного та науко­во-технічного розвитку, духовної сфери; запро­вадження єдиних мінімальних соціальних стан­дартів та прожиткових нормативів; соціальні моніторинг, прогнози, програми; забезпечення законодавчої бази управління соціальним роз­витком; вирівнювання соціальних рівнів регіо-

нів шляхом поєднання регіональних та цільових державних програм; ефективний розвиток про­дуктивних сил на регіональному рівні; форму­вання ефективної структури соціального управ­ління; регіональну бюджетну політику; сприян­ня розвитку підприємництва та формування місцевого середнього класу; створення вільних економічних зон і територій спеціального роз­витку; розробку регіональних програм подолан­ня бідності.

Основні параметри та чинники регіональної соціальної політики включаються щорічно в Державну програму економічного й соціального розвитку України, входять складовими індика­торами в місцеві бюджети, а також слугують орієнтирами прогнозних та програмних доку­ментів економічного й соціального розвитку об­ластей, районів та міст на коротко- і середньо-строкові періоди. Вони визначаються Законом України Про державне прогнозування та роз­роблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23 березня 2000 року №1602-111, а також Бюджетним кодексом Украї­ни від 21 червня 2001 року п частині розділу III "Місцеві бюджети", розділу IV "Міжбюджетні відносини", а також іншими законодавчими нормативами.

Таким чином, перераховані напрями, спираю­чись на правове, фінансове, інформаційне та ор­ганізаційно-програмне забезпечення, формують вектори та конкретне наповнення політики со­ціального розвитку і соціального захисту.

Вибудовуючи повноцінні ринкові відносини і враховуючи прогресивний світовий досвід кон­струювання національних систем соціального захисту населення маємо робити серйозну поп­равку на реальну ситуацію своєї держави. Зок­рема моделі соціально-захисної політики та ме­ханізми соціального захисту населення в Украї­ні ще довго доведеться виробляти з урахуван-

ням негативних проявів і суперечностей, пов'язаних з тривалою трансформацією суспіль­но-політичної та економічної системи.

До таких суперечностей передусім слід від­нести: необхідність залучення економічно ак­тивного населення до самостійного вирішення власних соціальних проблем через працю як го­ловне джерело й об'єктивну основу добробуту в ринкових умовах і неможливість досягти дос­татнього рівня зайнятості, а також трудової під­приємливості й ініціативності людей. Цс обу­мовлено їх недостатньою спроможністю адапту­ватись до конкурентних відносин на ринку пра­ці, так само як і поширеними в суспільстві нас­троями та патерналістськими установками.

Наявність серйозних перешкод як об'єктив­ного, так і суб'єктивного характеру, що переш­коджають соціальному розвиткові, лише під­креслює необхідність вироблення державою са­мобутньої і радикальної політики у сфері соці­ального захисту. Вона має: 1) гнучко та опера­тивно реагувати на мінливі обставини, пов'язані з активізацією таких соціально-економічних чинників, як бідність, безробіття, погіршення характеристик здоров'я населення, криміноген­на ситуація тощо; 2) чітко диференціювати під­ходи та прийоми із врахуванням регіональних особливостей різних соціальних груп, суспіль­них верств, врешті — індивідуальних параметрів трудової поведінки, особистісних характерис­тик тощо.

Реалізація кожного з зазначених напрямів со­ціальної політики вимагає систематичного від-стеження відповідних індикаторів, а також оцінки всіх параметрів, що характеризують рі­вень та якість життя населення. Тому важливою складовою регіональної соціальної політики, як це відображено в запропонованій моделі, є ін­формаційний моніторинг процесів соціального розвитку й соціального захисту.



В.Бідак. Складові системи державного регулювання соціального розвитку і соціального захисту // Україна: аспекти праці, 2004. - № 1. – С. 35-41.


Схожі:

Регулювання соціального розвитку iconСкуратівський В. А. Палій О. М. Лібанова Е. М. Соціальна політика...
Суттєвим у соціальній політиці є своєчасне внесення коректив у зміст І форми соціального регулювання процесів розвитку соціального...
Регулювання соціального розвитку iconПрограма економічного І соціального розвитку міста Луганська
Україні”, „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного І соціального розвитку України”, постанови Кабінету Міністрів...
Регулювання соціального розвитку iconОрганізаційно-економічні засади державного регулювання харчової промисловості
За таких умов оптимальне державне регулювання харчової промисловості має економічне, політичне І міжнародне значення, що сприятиме...
Регулювання соціального розвитку iconПрограми економічного І соціального розвитку міста Луганська
Аналіз та оцінка стану розвитку міста Луганська свідчить, що реалізація завдань Програми економічного І соціального розвитку міста...
Регулювання соціального розвитку iconПрограм а економічного І соціального розвитку Любарського району на 2011 рік
Основні пріоритетні напрямки економічного І соціального розвитку району у 2011 році
Регулювання соціального розвитку iconПро внесення змін до Програми економічного І соціального розвитку міста Луганська на 2007 рік
Країні, п. 22 ч 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом України «Про державне прогнозування та...
Регулювання соціального розвитку iconДіяльність соціального педагога в навчальних закладах
Соціальний педагог здійснює комплекс заходів з виховання, навчання, розвитку І соціального захисту особистості в закладах І за місцем...
Регулювання соціального розвитку iconПро внесення змін до Програми економічного І соціального розвитку міста Луганська на 2005 рік
Україні, п. 22 ч 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом України «Про державне прогнозування та...
Регулювання соціального розвитку iconПро внесення змін до Програми економічного І соціального розвитку міста Луганська на 2006 рік
Україні, п. 22 ч 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом України «Про державне прогнозування та...
Регулювання соціального розвитку iconПро внесення змін до Програми економічного І соціального розвитку міста Луганська на 2006 рік
Україні, п. 22 ч 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом України «Про державне прогнозування та...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка