Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків




НазваДипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків
Сторінка7/8
Дата конвертації28.02.2013
Розмір1.57 Mb.
ТипДиплом
uchni.com.ua > Економіка > Диплом
1   2   3   4   5   6   7   8
Перша загроза в зв’язку з глобалізацією викликана тим, що її переваги, які зрозумілі людям, будуть, однак, розподілятися нерівномірно. У короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг призводять до того, що галузі, які отримують переваги від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов’язані з експортом, відчувають більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час ряд галузей значно програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до господарських умов, які змінились не в їхню користь.

Це означає можливість відтоку капіталу і робочої сили з цих галузей, що послужить головною причиною для вживання адаптаційних заходів, пов’язаних з дуже великими витратами. Адаптаційні міри чреваті для людей втратою роботи, необхідністю пошуку іншого робочого місця, перекваліфікації, що призводить не лише до сімейних проблем, але і вимагає великих соціальних витрат, причому в короткий термін. В остаточному підсумку відбудеться перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть дуже великі [37].

2. ^ Другою загрозою багато хто вважає деіндустріалізацію економіки, оскільки глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях.

Насправді, однак, цей процес не є наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Деіндустріалізація – нормальне явище, породжуване технологічним прогресом і економічним розвитком. Дійсно, частка обробних галузей в економіці промислово розвинутих країн різко знижується, але це зниження балансується швидким ростом питомої ваги сфери послуг, включаючи фінансовий сектор [55].

У зв’язку зі зниженням зайнятості в обробних галузях у співставленні зі сферою послуг продуктивність буде залежати в першу чергу від цієї сфери, що, традиційно відрізняється її більш низьким рівнем. Це значить, що якщо країна хоче збільшувати свій ВНП, вона повинна використовувати всі можливості для підняття продуктивності в галузі послуг. Труднощі тут полягають у тому, що саме дана сфера завжди відрізнялася осередком великої кількості робочої сили. Тому якщо країна дійсно має намір використовувати всі можливості для підвищення продуктивності в сфері послуг, будуть потрібні заходи для дерегулювання і розвитку конкуренції, включаючи банківсько-фінансовий сектор.

На сьогодні даний процес уже почався і це стосується не тільки змін в політиці зайнятості у вуглевидобувній, сталеливарній і суднобудівній галузях промисловості. Сьогодні вже видно, що як швидко технології, що змінюються призводять до дуже рухливих змін у практиці контрактних послуг у фінансовому секторі. На Уолл-стриті, ймовірно, отримують вигоди з такої ситуації, однак паралельно відбуваються і масові звільнення. Аналогічне положення склалося й у лондонському Сіті. Такі реалії адаптації, яка є необхідною для підвищення продуктивності в секторі послуг.

3. ^ Третя загроза, яку таїть у собі глобалізація, пов’язана з помітним збільшенням розриву в рівнях заробітної плати кваліфікованих і менш кваліфікованих працівників, а також із зростанням безробіття серед останніх. Сьогодні, однак, це аж ніяк не обов’язково є наслідком інтенсифікації міжнародної торгівлі. Більш важливо та обставина, що підвищується попит на кваліфіковані кадри в галузях і на підприємствах [37].

Це викликано тим, що конкуренція з боку трудомістких товарів, випущених у країнах з низьким рівнем заробітної плати і невисокою кваліфікацією працівників, спричиняє зниження цін на аналогічну продукцію європейських фірм і скорочення їхніх прибутків. У подібних умовах європейські компанії припиняють випуск збиткової продукції і переходять до виробництва товарів, що вимагають використання висококваліфікованого персоналу. У результаті робітники з більш низькою кваліфікацією залишаються незатребуваними, їхні доходи падають.

На перший погляд може здатися, що така постановка питання носить емоційне забарвлення, однак МВФ завжди додавав йому скоріше емпіричний характер: чи дійсно ціни на трудомісткі імпортні товари, вироблені в країнах з некваліфікованою робочою силою, більш низки в порівнянні з цінами на трудомісткі товари, що випускаються з використанням більш кваліфікованого персоналу?

Практичні дані навряд чи можуть підтвердити це. Ціни на промислові товари в індустріальних країнах навряд чи мінялися настільки значно під впливом імпортної продукції. Зміни заробітної плати і масштабів безробіття викликаються переважно не впливом торгівлі, а є результатом зрушень у структурі внутрішнього споживання, а також технологічних змін як у сфері виробництва, так і в сфері послуг.

Тому розглянута небезпека, що несе глобалізація, носить, очевидно, лише потенційний характер і аж ніяк не є невідворотною.

4. Як четверту загрозу відзначають переведення фірмами країн з високою вартістю робочої сили частини своїх виробничих потужностей у країни з низькою оплатою праці. Експорт робочих місць може виявитися небажаним для економіки ряду держав. Однак подібна погроза не занадто небезпечна.

Робітники іноземних філій і робітники головної компанії не є серйозними конкурентами, вони скоріше доповнюють один одного. Якщо підприємство відкриває свою філію в іншій країні, це не означає, що воно робить це лише за свій рахунок і несе непоправні втрати. Часто материнська компанія одержує можливість збільшити випуск продукції за рахунок потужностей своєї філії, а також скористатися іншими його перевагами. Подібні зв’язки є важливим елементом у відносинах нових партнерів. Тому "передислокація" потужностей в інші країни також може розглядатися лише як потенційна небезпека.

5. ^ П’яту погрозу пов’язують з мобільністю робочої сили. Сьогодні багато говориться про вільний обмін товарами, послугами і капіталом і значно менше - про свободу переміщення робочої сили. Негативні наслідки її вже давно визнавали як потенційну небезпеку, а сьогодні в багатьох країнах вона вважається цілком реальною [62]. Тому майже всі держави ввели ті чи інші форми контролю над вільним переміщенням робочої сили, тим більше що воно може здійснюватися самими різними способами.

Слід зазначити, що найбільш підготовлена і найцінніша робоча сила відрізняється більшою мобільністю і здатна ефективно відшукати свою ринкову нішу. В умовах глобалізації всі країни спробують залучити талановитих фахівців і кваліфікованих працівників, охоче надавши їм візи і впустивши на свій ринок. Виникнення міжстранового переливу робочої сили призведе до глобального підвищення продуктивності, оскільки буде досягнутий оптимум у розподілі трудових ресурсів. Це значний, але далеко не найважливіший елемент у загальному процесі глобалізації.

^ На закінчення розглянемо питання про потоки капіталу в умовах глобалізації. Хотілося б зупинитися на двох його аспектах. По-перше, потрібно з’ясувати, чи дійсно зростаюча глобальна інтеграція ринків капіталу загрожує економічній політиці окремих країн. По-друге, існує необхідність сказати декілька слів про зв’язок між глобалізацією і можливістю фінансових криз [64].

Очевидно, що потоки капіталів, що спостерігаються сьогодні у світі, різко зросли протягом останніх п’ятнадцяти років. Іноземний капітал у виді прямих чи портфельних інвестицій таїть у собі визначену загрозу для національної економіки, тому що може зникнути з країни настільки ж швидко, як і з’явився. На це нарікають лідери ряду країн у різних частинах світу, відзначаючи великий збиток, нанесений відпливом притягнутого ззовні капіталу. У принципі це вільний, нічим не зв’язаний капітал.

Разом з тим якщо говорити про прямі іноземні інвестиції, то стосовно них сказане вище не цілком вірно. Вкладені гроші міцно прив’язані до місцевого господарства, їхня ліквідність незначна, їх важко вилучити і повернути в країну інвестора. Що стосується цінних паперів, те це, безсумнівно, більш вільна, рухлива форма капіталу, однак власники цінних паперів у будь-якій країні, будь то Чеська Республіка чи Малайзія, у принципі не хочуть, щоб їхній капітал був цілком вільний. Вони хочуть зробити повноцінні вкладення на відносно тривалий термін, щоб дістати гарантований прибуток. Капітал і у формі цінних паперів не можна вважати цілком вільним. Тому посилання на те, що в результаті глобалізації виникне загроза для макроекономічної політики через наявність великих мас “вільного” капіталу, навряд чи переконливі [61].

Треба, однак, визнати, що великомасштабні потоки капіталу зобов’язують держави дотримуватись у відомій мері макрофінансової дисципліни. Це значить, що якщо міністри фінансів і політичні діячі якої-небудь країни розуміють, що їхня політика, наприклад, занадто ризикована чи недостатньо гнучка, загрожує стабільності національної валюти чи економіки в цілому, то вони повинні усвідомлювати, що будуть за це покарані міжнародним ринком капіталу (який, наприклад, позбавить їх необхідних фінансових засобів). Такі кроки можна розглядати як форму критичного відношення зовнішніх інвесторів до політики країни, що виражається у відмові надати їй необхідні фонди.

У цілому ж варто визнати, що глобальні капітальні потоки є у відомому сенсі великою перевагою глобалізації, хоча і нав’язують країнам визначену дисципліну і правила гри.

Розглядаючи питання про те, чи загрожує Європі підвищена небезпека через негативний вплив глобалізації ринків капіталу і трансграничної цінової динаміки, варто підкреслити, що заходи на міжнародному рівні можуть обмежити цей вплив.

У той же час можна погодитися з думкою одного з членів Ради керуючих Федеральної резервної системи США, який вважає, що глобалізація фінансових ринків буде означати, що управлінські помилки великого “гравця” на світовому ринку здатні призвести до реальних втрат не лише відповідної організації чи країни, але й інших учасників, включаючи банківські системи цілих країн.

Звідси випливає необхідність більш ефективного захисного регулювання, але це важкий крок. Ясно, що технологічний рівень і винахідливість тих, хто виробляє фінансовий продукт, допоможуть їм знайти обхідні шляхи. Тому важливо, щоб великі фінансові установи дотримували чесних правил гри при дотриманні відповідного контролю.

Отже, що ж у кінцевому рахунку глобалізація несе країнам – загрозу чи нові можливості? Очевидно, і те й інше. Однак альтернативи фактично немає. Спроби обмежити чи відтягнути на більш пізні терміни ефект глобалізації призведуть лише до зменшення вигод від неї і збільшенню витрат. Ціни на імпортну продукцію, мабуть, зростуть, що викличе зниження життєвого рівня населення, а більш високі витрати виробництва спричинять подорожчання капіталу і, отже, значний спад в галузі інновацій і нових технологій. Швидше за все країни, яким не вдасться пристосуватися до умов глобальної торгівлі, відстануть від держав, що це зроблять. Альтернативи немає й у цьому випадку, тому що нікому не хочеться виявитися серед відстаючих.

Розділ 3. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ
Роль і місце будь-якої країни у світовому господарстві й міжнарод­ному поділі праці (МПП) залежить від багатьох факторів. Основні з них такі: динаміка розвитку національної економіки, ступінь її відкритості й залучення у МПП, її вміння адаптуватися до умов міжнародного гос­подарського життя. Україна як суверенна держава поки що дуже незнач­ною мірою впливає на МПП й інтеграційні процеси, які відбуваються у світовій економіці, залишаючись тривалий час осторонь головних світо-господарських процесів (див. табл. 2.3 додатку).

В кінці XX ст., коли віджили й виявилися відкинутими безліч ідео­логічних догм, Україна лише почала знімати з себе пута, які заважали їй активно брати участь у сучасних процесах глобалізації й регіоналізації. Україна, що розташована у центрі Європи, поруч з державами, які ак­тивно реформують свої економіки, помітно відстала й не встигає за процесами, котрі відбуваються у сусідніх державах. Беручи до уваги ресурси й географічне положення України, а також конкретні умови, які створює світова економіка для кожної держави, Україна повинна знайти свій шлях переходу до ринкової економіки й прискорення структурних перетворень з метою зміцнення своєї ролі у світовій економіці.

При існуючій розбіжності думок стосовно включення України у МПП та світогосподарські зв’язки є зрозумілим і безсумнівним те, що без оз­доровлення економіки через структурну перебудову і без створення дійо­вих законодавчих, організаційних, матеріальних і технічних підвалин гідне входження України у світове господарство неможливе. У «Плані для Європи» 3. Бжезінський писав: «Проблему України не можна зали­шати без уваги. Україна просто надто велика, надто важлива, а її існу­вання має особливе значення як для Росії, так і для Заходу» [16].

Україна як суверенна держава робить лише перші кроки на світовій арені. У цих умовах їй належить вирішувати у порівняно короткий термін багато принципово важливих проблем переходу до економіки відкрито­го типу. Помилки на цьому шляху можуть призвести до того, що зовні­шня конкуренція буде не стимулюючим фактором, а зруйнує й без того слабку українську економіку.

Логіка розвитку України в кінці 1990-х років та перспективи на най­ближче десятиліття XXI ст. підказують їй необхідність балансування у відносинах із Заходом, де вона впритул межує з Європейським Союзом, і на Сході - з Росією й іншими країнами СНД. Державі, яка перебуває на перехідному етапі й відчуває дефіцит капітальних ресурсів, а також обмеженість міжнародних економічних зв'язків, необхідно приділяти першочергову увагу врахуванню сучасних тенденцій міжнародного еко­номічного розвитку. Тут доцільно згадати відомий вислів У. Черчілля: “У Великої Британії немає ані друзів, ані ворогів. У неї є тільки націо­нальні інтереси”. Україні також не завадило б дотримуватись цього прин­ципу заради майбутнього добробуту.

Може скластися уява, що такий підхід, який підкреслює пріори­тетність національних інтересів, вступає у протиріччя з процесами гло­балізації й інтернаціоналізації. Проте це не так. Політика суверенної держави визначається безліччю детермінант, включаючи рівень соці­ально-економічного та суспільно-політичного розвитку, географічне положення країни, її національно-історичні традиції, культурну спад­щину, співвідношення державних засад і демократії тощо. Всі вони, акумулюючись у зовнішній політиці держави, є складовими концепції національного інтересу, і мають слугувати для самозбереження нації та держави.

Як показує практика глобалізації кінця XX сторіччя, все більше на­бирає сили процес регіоналізації світового економічного простору. Ук­раїна вбачає одне з найпріоритетніших своїх завдань у налагодженні ефек­тивних та гідних її потенціалу зв’язків з Європейським Союзом. До речі, це збігається і з концепцією, котру обрав для себе Європейський Союз ще у 1993 р. на зустрічі вищого керівного складу у Копенгагені, заявив­ши, що він буде розширюватися на схід за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Україна не ввійшла до списку першочергових кандидатів та навіть кандидатів другого ешелону, однак на наступних етапах її кан­дидатура цілком реальна. На думку того ж 3. Бжезінського, Україна при­єднається до НАТО до 2010 р., а надалі ввійде повноправним членом до Європейського Союзу [16]. Угоду про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС було підписано 14 червня 1994 р., але на її ратифікацію всіма членами ЄС пішло майже 4 роки. Вона вступила в силу 1 березня 1998 р., і з цього моменту для України відкрилися нові можливості вихо­ду на ринки країн-членів ЄС з вітчизняною продукцією. Проте угода по­ставила перед Україною завдання подальшої реструктуризації економі­ки, заміни механізму співробітництва з ЄС і підготовки правничого поля, яке забезпечило б реалізацію цієї угоди.

В умовах вкрай жорсткої конкуренції між регіональними торгови­ми блоками Європейський Союз з метою підвищення своєї конкурентоспроможності у змаганні з НАФТА й країнами АТР зацікавлений у прийомі економічно сильних та підготовлених до конкуренції країн-кандидатів.

Україні на сучасному етапі її розвитку необхідно ще багато чого зробити, щоб досягти бажаного рівня. Так, у відповідності з угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, з 1998 р. роз­почато практичні дії по формуванню між ними зони вільної торгівлі.

Значною проблемою є перспективи економічних відносин з країна­ми СНД і особливо з Росією. Єдиний народногосподарський комплекс, що існував раніше і у якому Україна була периферією, сьогодні сприй­мається досить критично. Але, між тим, не слід відкидати те, що було корисним і що може бути корисним нині й у майбутньому. Мова йде про економічні зв'язки та паростки кооперації, які ще можливо зберегти й розвинути. Існує декілька моделей економічних взаємовідносин з нови­ми державами, що виникли на теренах колишнього СРСР. Не всі інтег­раційні пропозиції сьогодні відповідають потребам й інтересам Украї­ни, та й можливості України зараз вкрай обмежені. Досвід підказує, що тепер у взаємовідносинах з країнами СНД неможливо будувати будь-яку однорідну систему.

Договір про створення Економічного союзу в СНД від 24 вересня 1993 р. ставив за мету послідовне й погоджене економічне зближення колишніх радянських республік через створення системи вільного пе­реміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили, а також погод­ження бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної, митної та податкової політики. На основі договору було підписано велику кількість угод, які неможливо було реалізувати, оскільки вони не відповідали новим національним законодавчим актам молодих держав.

Після ухвалення договору про створення Економічного союзу було складено план інтеграційного розвитку, у межах якого передбачалося створення Платіжного та Митного союзів країн СНД. Через проблеми, що виникли у платіжно-розрахункових та митних відносинах, повноцін­ної реалізації цих ідей досягнуто не було. Нездатність і неможливість реалізувати інтеграційні плани у рамках СНД пояснювалися не лише внутрішніми труднощами кожної з держав СНД, але й недостатніми обгрунтуванням та відпрацьованістю концепцій створення нових ме­ханізмів. Саме тому взаємовідносини України з державами СНД упро­довж 1990-х років складалися раніше і дотепер на основі двосторонніх торгово-економічних угод.

Для України її майбутнє насамперед пов’язане з відтворенням дер­жавності й оформленням загальнонаціональної ідеї. Молода держава ще має виробити стійку й динамічну модель власної економіки, її полі­тична система досить переконливо обумовлена специфікою, що випли­ває з географічного положення держави у межах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.

Європейський вибір України не передбачає її однозначного тяжін­ня до Європи, а припускає створення системи взаємовідносин України у просторі Росія-Європа-Північна Америка-Чорномор’я-СНД. Саме ця система у глобальному контексті передбачає набір стратегій і перспек­тив шляхів розвитку України у XXI ст.

Найперше місце у даній системі займає Росія. Після багатьох місяців підготовчої роботи президенти двох країн 27 лютого 1998 р. підписали договір про економічне співробітництво до 2007р. Договір передбачає координацію економічного та соціального розвитку обох країн, співробітництво у сфері торгівлі, створення міцної та вільної бази для стратегічного партнерства у глобальному масштабі. Практично в обмін на визнання Росією повного суверенітету України та її територіальної цілісності Україна відкрила двері для проникнення російського капіталу на українські ринки. Цей договір став яскравим прикладом компромісу в ім’я руху вперед [40].

В основу розвитку економічних зв’язків у рамках “Північ-Південь” може бути покладене зручне географічне положення України між тех­нологічно розвиненою північчю та півднем Європи, який швидко роз­вивається, та прилеглим до нього Близьким Сходом і північноафриканськими країнами. У розвиткові й підтримці цих зв’язків зацікавлені як північні країни Європи, а також країни зони Чорноморського економіч­ного співробітництва, так і практично весь регіон Середземномор’я. Чорноморсько-Балтійський стратегічний вектор набуває ще більшої ак­туальності у рамках пріоритетів, визначених Європейським Союзом при розвиткові транспортної інфраструктури у напрямку “Північ-Південь”, який включає у себе декілька транспортних коридорів, будівництво тру­бопроводів та інші інвестиційні проекти.

Унікальність географічного положення України дає їй можливість виконувати роль однієї з найважливіших ланок на осі “Схід-Захід”, або іншими словами на шляху “Європа-Тихоокеанський регіон”. На полюсах цієї стратегічної осі розміщуються два головних світових регіональних торговельних блоки. Про важливість східного напрямку у зовнішньоекономічній діяльності України говорить і те, що у держа­вах АТР нині проживає майже половина людства, виробляється більше 55% товарної продукції світу й зосереджено приблизно 40% обсягів світової торгівлі. Це - один з найбагатших і найбільш передових регі­онів у галузі розробки новітніх технологій та їх впровадження у життя, який сьогодні генерує майже половину всіх світових інвестицій (див. рис. 2.9 додатку).

Крім економічного значення, АТР відіграє одну з ключових ролей у глобальній політиці, оскільки тут перетинаються інтереси США, Ки­таю, Японії, Росії, Індії. Швидке перетворення АТР у зону високої інтег­раційної активності, економічного та політичного динамізму передрікає йому лідерство у новому XXI сторіччі.

Все це обумовлює необхідність розширення присутності України у цьому регіоні. Сьогодні більш активна орієнтація України на Захід, що пов’язано з можливістю отримання інвестицій, переданням технологій, досвіду управління, проте це не виключає тих широких можливостей, які відкриваються перед Україною на Сході. Саме східні країни здатні поглинути майже всю номенклатуру українського машинотехнічного експорту, а також могли б завантажити роботою її науково-технічний потенціал. Україна має великі можливості для участі в реалізації знач­них енергетичних та інших промислових проектів. Її інтеграція у систе­му економічних відносин з державами АТР вимагає вирішення бага­тьох економічних та політичних проблем, певного часу на адаптацію українського законодавства до вимог та специфіки регіону.

Магістральним шляхом розвитку економіки України у XXI ст. буде створення економіки відкритого типу, тобто такої економічної системи, яка останнім часом зібрала найбільшу кількість прибічників у світі. Це, з одного боку, дасть можливість Україні, яка відкрилася світові, бути зрозумілою для країн-партнерів і розмовляти з ними однією мовою бізне­су, а з другого боку, відкриє для ТНК шлях в Україну.

Таким чином, з метою входження у світовий економічний простір Україна має впровадити у практику принципи вільної торгівлі й спові­дувати відкритість економіки, послідовно й неухильно проводити при­ватизацію й формувати ефективну, віддану справі, скорочену до ефек­тивного мінімуму державну адміністрацію.

На ці процеси в Україні впливатимуть також і ТНК, які поділили між собою світовий простір і використовують національні уряди в своїх інтересах, диктуючи їм умови й визначаючи коло пільг, що необхідні для їхньої діяльності у країні. Практика роботи ТНК на національних ринках розкриває методику використання ними політичних кіл окре­мих держав, а також зацікавленість ТНК у використанні їхньої інфра­структури, національної системи інновацій й захисту авторських прав. У результаті складається ситуація, коли ТНК мають потребу в органі­зації допомоги з боку національної держави, якій, у свою чергу, потрібні ТНК для досягнення своїх цілей.

Не є секретом те, що сьогодні успіху досягає той, хто володіє най­досконалішими технологіями і вміє їх впроваджувати у виробництво. Однак досягнення успіху неможливе без створення національної систе­ми інновацій, яка формується на засадах використання знань як про­дуктивної сили шляхом організації досліджень й забезпечення сприян­ня впровадженню інновацій. У період розгортання глобалізації багато країн об’єднуються на основі взаємовигідного обміну знаннями й тех­нологіями з метою досягнення прогресу у світовій економіці. Якщо уряд не має своєї сформованої системи інновацій проведення політики вільної торгівлі, то це може призвести до серйозних економічних збитків і, більше того, до застою та деградації. Науково-технічний потенціал та національна система інновацій, на думку спеціалістів, дають Україні значні переваги у конкурентній боротьбі. Цей потенціал і всі пов’язані з ним переваги слід активно задіяти для реалізації стратегічних інтересів України та забезпечення довгострокової стабілізації економіки.



ВИСНОВКИ

Що ж в кінцевому підсумку являє собою глобалізація? Що вона несе країнам світу – загрозу чи нові можливості? Напевно, прибічники глобалізації та їх опоненти ще довгий час будуть сперечатися. Але вже сьогодні всі погоджуються з тим, що це є об’єктивний процес і іншої альтернативи просто не існує. Джин глобалізації вирвався на волю і не варто намагатися знову загнати його в пляшку. Спроби обмежити чи відтягнути на більш пізні строки ефект глобалізації призведуть лише до зменшення вигод від неї та збільшення витрат.

Надзвичайно важко прогнозувати майбутнє і шляхи вирішення основних проблем, що стоять перед суспільством в цілому або будь-якою конкретною державою. Сьогодні, коли світове співтовариство перебуває на етапі глобалізації та процесів регіоналізації, що її супроводжують, ще складніше передбачити хід подій у майбутньому.

По мірі розвитку глобалізації практично в усіх країнах відбувалось помітне покращення умов життя. Проте, при цьому найбільш вражаючих успіхів досягли країни з розвинутою економікою і лише невелика кількість країн, що розвиваються.

Збільшення розриву між доходами в країнах з високим рівнем доходу та країнах з низьким рівнем доходу не може не викликати занепокоєння. Глибоку тривогу викликає й те, що значна кількість населення земної кулі за межею бідності. Проте, було би помилково поспішно робити з цього висновок, що причиною цього розриву є глобалізація чи, що нічого не можна зробити для виправлення такого становища. Навпаки, країни з низьким рівнем доходу не змогли інтегруватися в світову економіку так швидко, як і інші країни, частково через обрану ними політику та частково через фактори, які не піддаються контролю. Жодна країна, тим більше найбідніша, не може дозволити собі залишатись в ізоляції від світової економіки. Кожна країна повинна прагнути до скорочення бідності. Міжнародне співтовариство повинно намагатися допомогти (шляхом зміцнення міжнародної фінансової системи, за допомогою торгівлі та сприяння) найбіднішим країнам в їх зусиллях інтегруватися в світову економіку, досягненню більш швидких темпів зростання та скороченню бідності. Саме таким шляхом можна буде забезпечити доступ до блага глобалізації для всіх людей в усіх країнах.

З впевненістю можна сказати, що основні процеси, пов’язані з глобалізацією і про які йшла мова в моїй дипломній роботі, будуть продовжуватися і в найближчі десятиліття. Головними суб’єктами світової економіки ще в більшій мірі, ніж сьогодні, будуть транснаціональні корпорації. Їх склад, структура, співвідношення економічної могутності будуть безперервно змінюватись. Коло країн базування таких корпорацій буде, очевидно, розширятися, перш за все, за рахунок нових індустріальних країн першого, другого, а можливо і третього ешелону. Безперервно будуть відбуватися злиття та поглинання компаній різних країн, так що кількість двонаціональних корпорацій буде збільшуватись. В той же час не можна виключати і можливість розпаду транснаціональних конгломератів, які надзвичайно розрослися, виділення з їх складу більш компактних дієздатних структур.

Конкуренція залишиться міцною рухомою силою всього економічного розвитку, яка протистоїть застою, малорухомості. Велика потужність ТНК не призведе до придушення та усунення малого та середнього бізнесу – і те і інше буде співіснувати, доповнюючи одне одного. При цьому звичайний бізнес також буде втягуватись в міжнародну економіку – і через зв’язки з ТНК і самостійно.

Зростаюча глобалізація економічного життя на рівні ТНК все більше е вимагатиме відповідної макроекономічної політики на державному та міжнародному рівні. Ця політика буде йти за двома напрямками: по-перше, шляхом подальшої регіоналізації світової економіки та, по-друге, шляхом розширення функцій та закріплення універсальних міжнародних організацій.

Найбільш життєздатні регіональні економічні угрупування будуть розширятися та поглиблюватись. Інші залишаться у вигляді розмитих та не дуже міцних утворень, а можливо й зовсім перестануть існувати.

Конкурентна боротьба між ТНК на світовій арені буде поєднуватись та переплітатися із суперництвом між регіональними об’єднаннями. Загальною тенденцією для найбільш успішних угрупувань стане поступове посилення їх наднаціонального характеру, розширення повноважень їх спільних міждержавних та наднаціональних органів.

Логіка життя в умовах глобалізації неминуче вимагатиме розширення та посилення міждержавного регулювання міжнародної економіки, узгодження правових норм, правил поведінки та, що особливо важливо, реального дотримання цих норм та правил.

Все це неминуче вимагатиме нових підходів до проблеми суверенітету кожної держави. Тут можна навести аналогію з проблемою прав людини. Якими б безумовними та невід’ємними не були ці права, але суверенітет особистості, яка живе в суспільстві, за необхідності обмежується. Глобалізація буде вести до обмеження прав суверенних держав і передачі частини їх функцій в економічній сфері деяким міжнародним або наднаціональним органам. В цьому аспекті створення Європейського центрального банку та європейської валютної системи з єдиною валютою можна розглядати як деякий прототип далекого майбутнього для все більшого кола країн.

З усього вищесказаного витікає й значення процесів глобалізації для України. Але особливо нелегко прогнозувати шляхи розвитку країни, що трансформує власну економіку, коли не зроблено ще остаточно вибір щодо найсприятливішої моделі розвитку ринкової економіки. Для України, молодої центральноєвропейської держави, перше десятиліття її незалежного розвитку виявилося вкрай складним, обтяженим економічними кризами, загостренням соціальних проблем у суспільстві. І все ж подає надію те, що почали з’являтися елементи стабільності і деякого прогресу в економіці, які поки ще є надзвичайно скромними порівняно з результатами, досягнутими сусідніми країнами, що переживають подібні труднощі перехідного періоду.

Україна, що затрималась на старті реформ, поки що не виробила своєї чіткої моделі ринкової економіки. Сьогодні вона повинна без зволікання зосередити зусилля на підготовці найбільш прийнятної національної програми прискореного зростання. Потенціал країни ще настільки значний, що їй під силу застосувати в програмі те краще, що вироблено світовим співтовариством для перетворення кризової економіки в ефективно функціонуючу.

Важливими елементами програми ринкового господарства в Україні мають бути:

  • активне усвідомлення в суспільстві необхідності наведення господарського порядку у всіх сферах життя з метою досягнення балансу суспільних та індивідуальних інтересів;

  • розвиток економічної активності громадян, орієнтованих на одержання максимального прибутку в суспільно корисних сферах діяльності;

  • забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів з усуненням впливу на цей процес вузьковідомчих або індивідуальних інтересів, що гальмують суспільний процес;

  • забезпечення найсприятливіших умов для виявлення кожним громадянином його суспільно корисної активності і наступної реалізації ним своїх здібностей в умовах відкритої економіки;

  • забезпечення інтеграції державних і особистих інтересів як через економічні, так і соціальні важелі.

Спроба створення такої програми була розпочата на початку 1999 року, коли Кабінет Міністрів України на своєму засіданні 14 січня 1999 року розглянув проект Програми “Україна-2010”, що стала практично першим в історії незалежної України прогнозом майбутнього розвитку молодої держави. Проект Програми передбачає, що до 2010 року в Україні має бути досягнуте стійке зростання економіки та її стабільний розвиток.

Отже, адекватна реакція повинна полягати в тому, щоб і Україна і все світове співтовариство змогло адаптуватися до нових умов і скористатися шансами, які надає глобалізація. Тому необхідна нова стратегія, яка гарантувала б прибутки від розширення світового ринку для всіх країн.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Будкин В. Модель участия Украины в мирохозяйственных связях. // Экономика и жизнь. – 1992. – №12. – с. 12.

  2. Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. М., 1996. 259 с.

  3. Білорус О. Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації та стратегії розвитку. Монографія. – К., 1998. – 416 с.

  4. Евстигнеев В. Финансовая глобализация – явление и методологический инструмент. // Мировая экономика и международные отношения . – 2001. - №3. - с. 74-76.

  5. Иноземцев В. Глобализация: иллюзии и реальность. // Свободная мысль – XXІ. – 2000. - №1. – с.26-36.

  6. Иноземцев В. Глобализация: наивная мечта 20 века. // Финансист. – 2000. - №5. – с.41-43.

  7. Иноземцев В. «Глобализация» национальных хозяйств и современный экономический кризис. // Проблемы теории и практики управления. – 1999. - №3. – с.18-23.

  8. Оболенский В. Глобализация мировой экономики и Россия. // Мировая экономика и международные отношения . – 2001. - №3. - с. 23-34.

  9. Письмак В. Тенденції глобалізації. // Економіст. – 2001. - №1.

  10. Рыбаков В. “Розовая Европа” в час глобализации. // Мировая экономика и международные отношения . – 2001. - №3. – с. 77-83.

  11. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. – К.: Основи, 1993.

  12. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: “Наукова думка”, 1998. – 390 с.

  13. Долгов С.И. Глобализация экономики: новое слово или новое явление? – М.: “Изд-во “Экономика”, 1998. – 215 с.

  14. Долгов С.И. Единая валюта в странах Европейского союза – евро: проблемы и перспективы // Деньги и кредит. 1998. №7

  15. Доповідь про розвиток людини. 1996 р. Нью-Йорк, Оксфорд; Оксфорд юніверсіті прес, 1996.

  16. Бжезинский Зб. Преждевременное партнерство // Политические исследования, 1994. - №1.

  17. Киреев А. Международная экономика. В 2-х ч. - М., Международные отношения, 1998.-418 с.

  18. Круглый стол МЭ и МО. Актуальные вопросы глобализации. // Мировая экономика и международные отношения.- 1999. - №4. – с.37-52.

  19. Круглый стол МЭ и МО. Актуальные вопросы глобализации. // Мировая экономика и международные отношения. – 1999 - № 5. – с.41-57.

  20. Лукінов І. Економічні трансформації (наприкінці XX століття). – К.: АТ “Книга”, 1997.

  21. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. М., 2000.

  22. Международные экономические отношения./ Под ред. В.Е. Рыбалкина. М., 1998.

  23. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студентів економ. вузів і факультетів / А. С. Філіпенко, С. Я. Боринець, В. А. Вергун та ін. – К.: Либідь, 1992. – 255 с.

  24. Нухович Э.С., Смитиенко Б.М., Эскиндаров М.А. Мировая экономика на рубеже 20-21 вв. М., 1997.

  25. Новые шансы для бизнеса в условиях кризиса // Комп&ньон, 1999, - №7, 25 февраля.

  26. Косолапов Н. Глобализация: сущность и международно-политические аспекты. // Мировая экономика и международные отношения . – 2001. - №3. - с. 69-73.

  27. Симония Н.. Глобализация и неравномерность мирового развития. // Мировая экономика и международные отношения . – 2001. - №3. - с. 35-44.

  28. Пахомов Ю. М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997. – 237 с.

  29. Рогач О. Транснаціональні корпорації та економічне зростання. – К.: ВПЦ “Київський Університет”, 1997. – 144с.

  30. Рогач О., Шнирков О. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки: навчальний посібник. – К.: ВЦ “Київський Університет”, 1999. – 302с.

  31. Рут Ф., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції.- К.: “Основи”, 1998.

  32. Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – 582 с.

  33. Скаленко О. Глобальні резерви поступу / Передмова О. Білоруса. – К.: Основи, 2000. – 394 с.

  34. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. Антология экономической классики, т.1. – М.: Эконов, 1993.

  35. Cоколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 1999. – 568с.

  36. Ступницький О. І. Транснаціоналізація науково-технічної політики в умовах посилення міжнародної економічної взаємозалежності: Монографія. – К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2001. – 243 с.

  37. Маслов С. Негативні наслідки глобалізації економіки. // Економіка. Фінанси. Право.- 2000. - №8.- с.13-18.

  38. Тойнби А. Цивилизация перед судом истории. – М.: 1995.

  39. Україна – 2010. Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 (матеріали наукової конференції). – К., 1999.

  40. Урядовий кур’єр, 1998, 28 лютого.

  41. Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. К.: “Знання”, 2000. – 174 с.

  42. Канамори Х. Структурная перестройка в промышленности: опыт Японии. // Проблемы Дальнего Востока, 1994. - №1.

  43. B. Bremmer, L. Armstrong, K. Kerwin. Toyota’s Crusade. Business Week, 1997, 7 April.

  44. D. Feeny, R. Plant Land Rover Vehicles: The CB40 Project. Templeton College, Oxford University, 1999, 7 February.

  45. Daniel Green. Pharmaceuticals – uniting against a sea of troubles. FT Survey, 1998, 16 March.

  46. Globalization of Industry – Overview and Sector Reports. OECD, 1996.

  47. J. Friedman. Being in the World: Globalization and Localization. London, Sage, 1993.

  48. M. Carnoy, M. Castells, S. Cohen, F. Cardoso. The New Global Economy in the Information Age. Basingstoke, Penn State Press, 1993.

  49. R. Keohane, S. Hoffman. The New European Community: Decision Making and Institutional Change. Boulder, CO, Westview Press, 1991/

  50. The Economist, 1991, 24 August.

  51. The Economist, 1998, 11 April.

  52. The Economist, №12, 2000.

  53. UNCTAD. Business Guide to the Uruguay Round. ITC/UNCTAD/WTO, Geneva,1998.

  54. Антиглобализация в собственном соку. Ю.Мосенко. / http://www.wdi.ru/print.php?art

  55. Иноземцев В. «Глобализация» национальных хозяйств и современный экономический кризис. / http://www.postindustrial.ru/articl.shtml?article=217&type=6

  56. Иноземцев В. Глобализация: иллюзии и реальность. / http://www.postindustrial.ru/articl.shtml?article=225&type=6

  57. Глобализация как источник международных конфликтов и обострения конкуренции. Майкл Д. Интриллигейтор. / www.http://www.ptpu.ru/issues/6_98/6_6_98.htm

  58. Глобализация – светлое будущее человечества? В.Кувалдин. / http://www.nasledie.ru/global/17_1/index.shtml

  59. Глобализация и международный финансовый кризис. Диего Пизано/ www.liberal.by.ru

  60. Глобализация – угроза или новые возможности для Европы? Алан А. Тейт. / www.liberal.by.ru

  61. Глобализация - неотвратимая реальность. М.Легуенко./ http://www.utro.ru/cgi-bin/showart.cgi?mode=print&KEY=200002040110000141

  62. Глобализация.: Социальная перспектива – Часть третья. Ник Бимс. / http://www.wsws.org/ru/2000/jul2000/nbl3-j14.shtml

  63. Глобализация – угроза или новая возможность? / http://www.imf.org/external/np/exr/ib/2000/041200.htm

  64. Доклад Генерального секретаря ООН о работе организации. Глава 4. По пути глобализации. / http://www.un.org/russian/documen/gadocs/54sess/ch4-4.htm

  65. Заседание МВФ и ВБ в Праге. / http://liga.kiev.ua/cgi/lenta/show_print.cgi?id=2204

  66. Измеряя глобализацию. / http://www.wdi.ru/print.php?art3440997

  67. Массовое списание долгов развивающимся странам. М.Делягин. / http://www.opec.ru/comment_doc.asp?d_no=6802

  68. As Global Economic Forces Shape a New World Order, Human Rights Face Urgent New Challenges / http://www.pbs.org/globalization/home.html

  69. Globalization: Threat or Opportunity?/http://www.imf.org/external/np/exr/ib/2000/041200.htm

  70. The Radical Agenda for Global Social Transformation. The Jubilee 2000 – Agenda. / http://www.jubilee2000.org/agenda.html

  71. Противоречия глобализации. Сакс Джефри / http://www.ng.ru/economics/2000-10-11/4_globe.html

  72. http://www.vabank.ru/Problems.htm

  73. http://www.wdi.ru/default.php?art=11109901

  74. http://www.postindustrial.ru

  75. http://www/imf.org


Д
ОДАТКИ

Рис.2.1. ВВП національних держав і обсяги продажів ТНК, млрд

дол. США.

Джерело: International Monetary Fund, 1999.





Рис. 2.2. Зростання обсягів світового експорту та ВВП у 1980-1997 рр., % середньорічних змін.

Джерело: IMF World Economic Outlook, 1998.



Рис. 2.3. Частка обсягів світового виробництва, що реалізована в межах світової торгівлі у 1970-1998 рр. за постійних цін, %.

Джерело: International Monetary Fund, 1999.





Рис.2.4. Світовий експорт комерційних послуг у 1985-1998 рр., трлн дол США.

Джерело: World Trade Organization, 1999.
Р
ис.2.5.
Середньорічний світовий потік ПІІ у 1970-1999 рр., млрд дол США.

Джерело: United Nations, 1999.






Рис.2.6. Обсяги експорту капіталу США, Японії, Німеччини в 1986-1998 рр., млрд дол. США.

Джерело: National Sources, 1999
Р
ис.2.7.
Нетто потоку довгострокових інвестицій у країни, що розвиваються в 1990-1997 рр., млрд дол. США.

Примітки: Офіційне фінансування розвитку (гранти, позики).

Приватні інвестиції (позики, ПІІ, портфельні інвестиції, ЦП).

Джерело: Global Development Finance, World Bank, 1998.


Рис.2.8. Динаміка зростання регіональних інтеграційних угод, нотифікованих ГАТТ/ВТО у 1948-1998 рр.

Джерело: World Trade Organization, 1999.




Рис.2.9. Динаміка зростання продажів на світовому ринку електроніки у 1983-1998 рр., млрд дол. США.

Джерело: Semiconductor Industry Association, World Semiconductor Trade Statistics, 1999.

Таблиця 2.1.

Глобальні експортно-імпортні операції в розрізі регіонів у 1990-97 рр., % змін за рік.

Регіон

Експорт








Імпорт







1990-95

1996

1997

1990-95

1996

1997

Північна Америка*

7,0

6,0

10,5

7,5

6,0

12,5

Латинська Америка

8,0

11,0

12,5

11,5

11,5

21,5

Європейський Союз

5,5

4,0

8,0

4,5

2,5

6,5

Країни з перехідною економікою

4,5

7,5

11,0

1,5

14,5

16,0

Азія

7,5

3,5

11,5

10,5

5,0

5,5

Японія

1,5

-0,5

9,5

6,5

2, 0

2,5

НІК

11,0

6,5

10,0

12,0

4,5

5, 5
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків iconДипломна робота на тему «управління експортно-імпортними операціями»

Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків iconДипломна робота на тему: Облік праці та її оплати в рослинництві
Вступ
Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків iconДипломна робота на тему: Дослідження та удосконалення процесу активізації експортної діяльності
Анотація
Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків iconДипломна робота
На тему: «Організація обліку, аналізу та контролю на малих підприємствах на прикладі пп «Компанія Ардіс»
Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків iconДипломна робота на тему: “організація обліку
Розділ Бухгалтерський облік трудових ресурсів як інформаційна база управління
Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків iconДипломна робота на тему: “ Зовнішньоекономічна діяльність
Розділ Міжнародні розрахунки, їхнє оформлення, облік, контроль І аналіз в Укрексімбанку
Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків iconДипломна робота на тему: Валютно-розрахункові операції комерційних банків
Акредитивна форма розрахунків, як засіб підвищення дохідності банку
Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків iconДипломна робота на тему: Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція
Сторичні передумови створення та функціонування постійно діючої інституції у сфері міжнародного кримінального судочинства
Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків iconПрактична робота №2 на тему: Анотація. Теза. Конспект Виконав студент...
Липка М. Б. Проект рубок догляду в дубових лісах Скалатського лісництва дп «Тернопільське лісове господарство»: Дипломна робота....
Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків iconДипломна робота на тему: „ платіжна система україни
Робота банку в пс полягає в проведенні безготівкових розрахунків в межах дії системи. Сьогодні банки України працюють як в національній...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка