Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович




Скачати 285.58 Kb.
НазваКрымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович
Сторінка1/2
Дата конвертації05.03.2013
Розмір285.58 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Філософія > Документы
  1   2
Олег Гуцуляк

СОНЯЧНА КЕРИГМА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
Згідно з уявленнями наших предків, люди як “внуки Дажбога” (за “Словом о полку Ігоревім”) мають “сонячну” природу, солярно-астральне походження. Все життя людини пов'язане із сонцем, і народжується вона – йде “від сонця”, і помирає – “повертається до сонця”. Звідси й саме сонце набуває антропоморфних рис [Чорній С. Культ сонця в українських народних віруваннях // Визвольний шлях. – Лондон, 1980. – Кн.9. – С.1143 – 1144; заг. – С. 1139 - 1145].

Як підмітила О. Фрейденберг, “… уміння “говорити” у давнину означало … також “світити”, акт розповіді, промовляння слів осмислювався як нове сяйво світла і подолання мороку, пізніше – смерті. З цим пов'язані звичаї розповідей довкола вогнища (хорове начало): у процесі розказування морок гине і виходить переможне сонце, що означає воскресіння до життя. Зокрема, розповіді Шехерезади — явище цього ж ряду: подолання смерті шляхом безперервного нічного розказування казок. Слово причетне до життя, а німота осмислюється щонайперше як смерть. Відповідно тимчасова смертельна небезпека викликає і тимчасову німоту, тоді як дар слова співпадає з даром життя. Цар–бог — даритель життя, він підтримує порядок у Всесвіті, він джерело світла і слова істини, тому в Писанні і сказано, що на початку було слово” [Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв.ред. М.В. Попович. – К.: Наук.думка, 1993. – С.148; заг.- 216 с.]. Тому не повинно нас дивувати, що “внуки Дажбога” – сонця іменують себе слов'янами: “…сутність світла втілилася на землі в роді людському: саме слово “слов'янин” … значить “той, що постав із світла” [Боднар Е. До філософських джерел образу Сонячних Кларнетів // Слово і Час. – Київ, 1995. - №4. – С.73; заг. – С.71 - 73]. Решта ж, “не-слов'яни” – це німі, “німці”, їхня мова – “ничтожна и подобна мычанию животных[Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв.ред. М.В. Попович. – К.: Наук.думка, 1993. – С.148; заг.- 216 с.], навіть якщо вони себе трактують “толковинами”, тобто інтерпретаторами (“дойчами”, від Deutuung “тлумачити”) волі — "мови богів", що не в порівняння більш “впорядкованіша” та в порівнянні з якою мови людей – це дитяче лопотіння. Звідси — правильна інтерпретація передбачає правильне виконання законів богів.

Але у слов'ян мова (слово) розуміється не тільки знаряддям підкорення, перемоги (внаслідок чого в VІ ст. домінує слов'янська мова на Балканах, аж до Афін та Спарти), бо “…говорити або, тим більше, міркувати… означає підпорядкувати собі того, хто слухає: вся мова цілком є загальнообов'язковою формою примусу” (Р.Барт) [Цит.за: Морозов Ю.М. Постсучасність: Культура і стиль життя // Філософська думка. – Київ, 1998. - №4 – 6. – С.180; заг. – С.168 - 185]. Слов'янин той, кому, щонайперше, належить слухати Слово, а отже — і бути готовим відповідати. Не дивно, що Русь обирає власне християнство не тільки як релігію Слова, але й як релігію Ісуса Христа, який був “слухняний до смерті хресної”, тобто був ідеально свобідний, бо був ідеально слухняний: “… І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившись, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння, і від Бога був названий Первосвященником за чином Мелхиседековим” (Євр. 5: 8 – 10); “… не як Я хочу, а як Ти” (Мтв. 26:39). Це — шлях кенозису (“умаління”), що є подоланням “самості”, жертвою, сходженням на Голгофу, щоб на цьому шляху зростати і зміцнюватися Святим Духом. Ісус Христос, за словами улюбленого автора Григорія Сковороди Ніла Анкірського (пом. 430 р.), став можливістю для русичів–слов'ян сьогоднішніх особистих контактів з Богом і благісного повернення (апокатастазису) до першоствореної чистоти ще у земному житті (Дії, 3:21).

Твердження християнства про відпочаткову гріховність людини аж ніяк не суперечило дохристиянській релігії слов'ян, у якій людина (або навіть етнос) ототожнювали себе з повною протилежністю свого небесного ідеалу, а саме — тут, на землі, в іманентному, вважає себе втіленим його запереченням, співставляючи свою приватну екзистенцію з “основою Буття” [Элиаде М. Мифы, сновидения, мистерии. – М.: REFL-book; К.: Ваклер, 1996. – С.45]. Іншими словами, людина усвідомлювала себе в якості суб'єкта, але в той же час певним "малим суб'єктом" у порівнянні з трансцендентним "Великим Суб'єктом", до котрого, проте, внутрішньо причетний, а тому він — "Людина-Зв'язок-З-Витоком" [Дугин А. Гиперборейская теория (опыт ариософского исследования). — М.: Арктогея. 1993. — С.73-74].

А отже, така позиція дохристиянського слов'янства аж ніяк не дає підстав говорити, що у наших предків “… язичництво характеризувалося надмірною жорстокістю і відсутністю поняття совісті як внутрішнього змісту особи” [Бабій Л.Т. До питання формування і сутності української міфології // Другий Міжнародний Конгрес україністів: Доповіді і повідомлення: Історіографія українознаства, етнологія, культура. – Львів: Вид-во ІУК, 1994. – Ч.1. – С.303].

Більше того, концепція “гріховності” людства — санскр. grah, латин. capio "хапати", "брати", "присвоювати (те, що не слід)" — наявна у індоєвропейській традиції в двох аспектах.

Перше — це повстання богів і людей проти верховного бога-громовержця. Заколотники зазнали поразки і скинуті на землю. Серед них — і син Громовержця, який перетворився в опійну рослину (мак — у балкано-балто-слов'янських народів, виноград — у греків, сома/хаома — у індоіранців). Але він, як єдиний син. пробачений, і повинен пройти обряд випробування (ініціації), воскресає в оновленій іпостасі і отримує владу над сезонними змінами в природі [Судник Т.М., Цивьян Т.В. К реконструкции одного мифологического текста в балто-балканской перспективе // Структура текста. – М.: Наука, 1980. – С. 242, 283].

Друге — як втрата “золотого віку”, “втрата раю”, відчудження від божественного роду Великої Матері (у міфології Гесіода — від “золотого роду” Астреї), що узгоджується з концепцією “далекого бога” (deus otiosus): створивши світ і людину, бог– творець-втрачає свою актуальність з власного бажання (у індоєвропейців та семітів — зі сваволі молодшого бога), передаючи владу над творінням богам–дітям. У нього нема культу, але він залишається тим, до кого можна звернутися, якщо всі боги залишиилися байдужими до людей [Элиаде М. Священное и мирское в современном мире // Поликарпов В.С. История религий: Лекции и хрестоматия. – М.: Гардарика; Экспертное бюро, 1997. – С.78 – 80]. Як правило, богом–намісником є бог сонця [Донець Л.С. Солярний світогляд // Педагогічні проблеми технічної і гуманітарної освіти (Миколаїв). – 2000. – Вип.1. – С.95 - 102], а його соціальним відображенням — цар, імператор, “Господар”. Навіть якщо Цар-Господар в уявленні підданих перенісся з землі на небо [Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології / Післямова О. Мишанича. – К.: АТ “Обереги”, 1992. – С.9 – 10], то на землі залишаються князі–ксьондзи, його заступники, аналогічно як у небесній ієрархії Місяць–Ксьонжець (Князь) заступає вночі Сонце–царя.

Наприклад, японський імператор визначався встановленим правителем Тенму (673–686 рр.) титулом “тенно” (кит. “тянь хуан” — “небесний імператор”), тобто представник даоського (популярного в VІ ст. н.е.) божества “Тянь хуан да ді” (Небесний Августійший Великий Імператор) — правитель Полярної зорі, оточеної палацами безсмертних “досконалих людей” (чжень жень; той же ієрогліф для японського “махіто” — “члени імператорської сім'ї”). Князь — це не просто жрець, а шаман (волхв) найвищої могутності, який стоїть вище простої грішної людини, бо володіє особливим вмінням знову входити у стан первісної людини, описаної у міфах про рай, тобто в екстатичний стан. Шаманізм, як резюмує М. Еліаде, — це щонайперше “ностальгія за раєм”, “бажання повернути стан свободи та достатку, котрий був до “Падіння”…” [Элиаде М. Мифы, сновидения, мистерии. – М.: Refl-book; К..: Ваклер, 1996. - с.64,70]. Також він визначає , що “… там, де завдяки володарям, героям або імперіям “історія перебуває на марші”, Сонце головує” [Элиаде М. Избранные сочинения: Очерки сравнительного религиоведения / Пер. с англ. Отв.ред. , автор послесл. И коммент. В.Я. Петрухин. Автор предисл. Ж. Дюмезиль. – М.: Ладомир, 1999. – С. 127.].

Хоча сам бог сонця дещо іншої “породи”, ніж решта богів: серед олімпійців Геліос — титан, а у “Рігведі” (VІІІ, 101, 102) сонце Сур'я — це жрець–асура усіх богів–девів, аналогічно як герої та шамани (князі) серед звичайних людей.

А доля ("уділ") людини в обох концепціях гріховності — священний трепет. А відчуття підпорядкованості людини цій безмежній силі породжує явище, котре греки й визначили словом "міф", адекватний переклад якого на українську "розрада" ("втішаюча фабула"; аналогічної ідіоми у російській мові не існує). У соціальному ж плані доля людини — це покаяння для поколінь минулих, теперішніх і грядучих шляхом реалізації премордіального ("відпочаткового") архетипу спілкування з трансцендентним, як це здійснює, наприклад, близькосхідний Єнох (дв.-євр. hanok "вчитель"), чоловіча іпостась Інанни-Іштар-Астарти-Астреї, першоверховний правитель людства, правління котрого відображало "універсальне і справедливе царство сонця" [Аверинцев С.С., Иванов В.В. Енох // Мифы народов мира. – Т.1. – С.435]. Єнох зійшов на небеса, віддалився від людей, як грецька Астрея залишила "золотий рід" людей, японська Аматерасу заховалася у темній печері чи ведична Тара була викрадена богом Місяцем-Сомою, і, згідно з віруваннями, неминуче повернеться.

Вражає те, що у прадавній колядці навіть буквально говориться про пошуки бога :

Ішов, перейшов Місяць на небі,

Зірниця сестриця каже:

“Ходи до мене бога шукати !

Найшли бога, Пана Господаря

[^ Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології / Післямова О. Мишанича. – К.: АТ “Обереги”, 1992. – С.10].

Та ж міфологема “пошуку бога” (кверотеїзму) перейшла у християнську традицію (волхви–маги щукають Господа Ісуса), витоки якої слід шукати у месопотамській традиції [Гуцуляк О. Гільгамеш як "архітектор буття" : Спроба прояснення сутності епічного образу // Зарубіжна література в навчальних закладах . – Київ, 2001. - №. 6. - С. 42 – 45] , а саме — у традиції генотеїзму (від грец. “один”, на відміну від “єдиний, лише один” бог)–виділення, за М. Мюллером (1823 – 1900), у релігійній свідомості одного з багатьох богів не як головного над богами, а як такого, до якого саме звертаються віруючі як до свого (особистісного або племінного) бога і якому віруючий здійснює служіння (генолатрія, на відміну від монолатрії — забороні служіння іншим богам та кафенолатрії – служіння богам за певною чергою в ієрархії, як це бачимо у “Рігведі”) [Луцишина О. Українське язичество і генотеїзм // Людина і світ. – Київ, 1991. - №7. – С.41, 43].

Існує також версія, за якою одним з таких “знайдених” богів для праслов'ян та прабалтів став Перун, привнесений на Русь варягами (норвезьке Фьоргун — “Дуб”, ім'я матері бога грому Тора; балт. Перкунас “бог грому”): “…Сам Перун також мав світлоносне начало… Мабуть, трактування виходило за межі громовика, а переносилося на все світло” [Гринів О. Національно–духовне відродження: Історія і сучасні проблеми: Лекції для священників УГКЦ. – Львів: Місіонер, 1995. – С. 30]. Найвірогідніше, що давні русичі та лехіти теж ототожнили балто–германського Перкунаса (Фьоргуна) зі Сварожичем, братом Сонця–Дажьбога, сина Сварога (“небесного кола–зодіака”, Дива), а отже — теж Сварожича, що аналогічно тому, як у шумеро–аккадському пантеоні небесний бог Ан мав двох синів — бога грому та бурі ЕнЛіля та сонячного Уту (Шамаша). Можливо, що з приходом варягів слов'янами було “відтворено”, “знайдено”, “згадано” колись забуту ще предками слов'ян євразійську теогонічну систему.

Як вважає дослідниця І. Вовк, “сонячна” релігія праукраїнців [див.: Петров В.П. Міфологема “сонця” в українських народних віруваннях та візантійсько – гелліністичний культурний цикл // Етнографічний вісник. – 1927. – Кн. 4. – С. 88 – 119; Срезневський И.И. Об обожении солнца у древних славян // Журнал Министерства народного просвещения. – 1846. – Ч. 51, Отд. 11. – С. 36 – 60; Онацький Є. Культ і символіка сонця у віруваннях українського народу // Записки НТШ. – Париж-Нью-Йорк-Мюнхен-Торонто-Сідней: НТШ, 1962. – Т. CLXIX (169). - Збірник на пошану Зенона Кузелі: Праці філологічної та історично-філософічної секцій / За ред. В. Янева. – С. 171 - 195] — це пізня стадія язичництва, що прийшла на зміну релігії “місячній” (та Світового Дерева), чи “місячно–зодіакальній” [Вовк І. Функціональна структура язичницького пантеону (На матеріалах української етноміфології) // Історія релігій в Україні: Тези повідомлень Міжнародного У Круглого столу (Львів, 3 – 5 травня 1995 р.). – К. – Львів: ІУА – ЛВ, 1995. – Т.1. – С. 79 - 82].

Також, у свою чергу, ця “сонячна” релігія зазнала сильного впливу дуалізму іранського типу “добрий бог — злий бог”, а саме: півн.–іран. duzh-baga-daēva дало на праслов'янському грунті dъžh-bogь-divъ (Дажьбог і Див у “Слові о полку Ігоревім”), в той час як у балто-словянській світоглядній єдності існувала інша пара: *divъ “бог, небесний” (*peter dyēus > Стрибог) та *zmajь “змій”, “земний” (пор. : латин. deus — homo, гот. *tius — guma, дв.-прус. deywis — smoi тощо). Аналогічно, свого часу, праіранці здійснили реформу індоіранської релігії, внаслідок чого пару “деви (боги) — асури (демони)” змінила пара “ахури (боги) — деви (демони)”.

У південних слов'ян відбулася інша релігійна реформа: навпаки, теонім Дажьбог (Даjбог, Дабог, Даба) співвіднісся зі “злим богом” (“царем на землі”, до якого йдуть душі грішників) з причини суперництва з кельтським континуумом, де наявний бог Дагда (дв.-ірланд. dag, ірланд. deadg “добрий”; за аналогією з представляючим іранський континуум Хорсом – осетин. xorz “добрий, хороший”) [Мартынов В.В. Сакральный мир «Слова о полку Игореве» // Славянский и балканский фольклор: Реконструкция древней славянской духовной культурі: Источники и методі / Отв.ред. Н.И. Толстой. – М.: Наука, 1989. – С. 61 - 78]. Думається, що його опонент – Milъ bogъ , “Господ Бог на небесима” — це вже данина християнській традиції, в той час як початково його місце займав Див (санскрит. div “світити”, dyaus “небо”, “день”), відсунутий потім на позицію медіатора між небесним та земним, у світ лісу, дерев (пор.: сербохорв. “див” –-“демон”, або “дивљи човек”, словен. divi mož, польск. dziwoląg, чеськ. divy muz “лісовик”).




Традиція


Добро


Зло


Традиція


Добро


Зло


іранська


ахури


деви


індоарійська


деви


асури


давньо-руська


*(daž-) bogь


*divъ


Південнаслов'янська


див


дажба
  1   2

Схожі:

Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович iconЛичность в истории культуры Тематический дайджест-портрет
В этой серии нового электронного издания бул пользователям Библиотеки предлагаются материалы, раскрывающие малоизвестные страницы...
Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович iconЛичность в истории культуры Тематический дайджест-портрет
В этой серии нового электронного издания бул пользователям Библиотеки предлагаются материалы, раскрывающие малоизвестные страницы...
Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович icon11. Попович О. Осип Маковей – історик літератури: Конспект лекцій....
Попович О. Осип Маковей – історик літератури: Конспект лекцій. Чернівці: Рута, 1999. 64 с
Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович iconТеоретико-методологічні засади саморозвитку особистості
Педагогіка вищої та середньої школи: зб наук праць. Вип. 29 / ред кол.: В. К. Буряк, Л. В. Кондрашова, Г. Б. Штельмах та ін.; гол...
Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович iconСоциально-трудовая реадаптация больных шизофренией
С. М. Дымшиц, М. Н. Юрьев, В. А. Вербенко Крымское республиканское учреждение «Клиническая психиатрическая больница №1», Крымский...
Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович iconАктуальні проблеми сучасної загальноосвітньої школи
Педагогіка вищої та середньої школи: зб наук праць. Вип. 31 / ред кол.: В. К. Буряк, І. В. Шелевицький, Г. Б. Штельмах та ін.; гол...
Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович iconТеоретичне та психолого-педагогічне забезпечення процесів формування...
Педагогіка вищої та середньої школи: зб наук праць. Вип. 30 / ред кол.: В. К. Буряк, І. В. Шелевицький, Г. Б. Штельмах та ін.; гол...
Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович iconПавло Романович Попович (*5 жовтня 1930, Узин, Київщина) льотчик-космонавт,...
Павло Романович Попович (*5 жовтня 1930, Узин, Київщина) — льотчик-космонавт, генерал-майор авіації (1976), кандидат технічних наук....
Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович iconДейт К. Дж. Введение в системы баз данных, 6-е издание: Пер с англ. / К. Дж. Дейт
Визначення функціональної надійності баз даних інформаційно-аналітичних систем при використанні технології реплікації в субд
Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания / Отв ред. М. В. Попович iconЗб. Наукових праць, Уманського державного педагогічного університету...
Зб. Наукових праць, Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини / [ред кол.: Побірченко Н. С. (гол ред та інші)]....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка