Літературно – мистецьке свято Нам треба твого голосу, Тарасе !
Скачати 140.82 Kb.
|
| Павло Гірник Назавжди Ніколи свого серця не щерби, Аби лише виспівувати гарно. Не промовчи Шевченка у собі. Не прокричи Стефаника задарма. Творив Тараса гнів , а не жура. А що поробиш , люде без’язикий , Коли з – за грат у душу зазира Твоя свобода , змучена до крику , Коли поети пнуться в паничі , І побратими цвенькають потроху, І кобза почорніла на плечі , Як домовина вбитої епохи ? ! Не розлюби себе . Не розгуби Ні голосу , ні стогону , ні слуху . Шевченко йде дорогами доби І завжди обирає кручі духу. Іде і йтиме у тривожний час, І вже його не зупинить нікому. Ви чуєте ? Минаючи Парнас , Шевченко повертається додому ! ^ До Т. Шевченка. З ласки вищої над нами Вже поблідло чорне зло І багато між тернами Білих лілій розцвіло . Чисте поле ти засіяв При обставинах лихих І свавільно не розвіяв Вітер зернят дорогих. Знай , Твоє , Кобзарю , поле Од межі і до межі Поле пишне , а не голе , Займуть діти не чужі. Хай бушують урагани, Хай над полем свище гнів ,- Ми чекаєм без омани Величезних жнив ! Літературно – мистецьке свято « Нам треба твого голосу , Тарасе ! » Сторінки життя Шевченка Ведуча1. Дід Шевченка був шевцем , звідси і прізвище – Шевченко . 25 лютого за старим стилем ( 9 з березня за новим ) у сім’ї кріпаків Грицька та Катерини народився син Тарас , майбутній письменник . Народився в селі Моринцях , а дитячі роки проходили в Кирилівці , рідному селі його батька. У селі Моринцях У сільській хатині Уродився він на славу Цілій Україні. Хата Шевченка стояла на краю села. Убога й стара , під солом’яною стріхою з чорним димарем , була вона навколо побілена . Перед хатою був квітник сестри Катрі , коло воріт росла стара розлога верба із засохлим віттям , а за нею стара клуня . За клунею був сад , а через сад провадила стежка вниз до левади. З – під низької стріхи Соколом піднявся. Як промовив , його голос Громом розлягався. Ріс Тарас під Божою опікою ,тож з дитинства вирізнявся своїми здібностями. Навчився ліпити з глини « свиставки , жайворонків», умів малювати крейдою або вугіллям на стіні , на паркані. Тарас був допитливою дитиною , хотів дізнатися , як небо держиться на « залізних стовпах» . Постановив ці стовпи розшукати. Так його підібрали чумаки і привезли назад до Кирилівки. Любив слухати оповідання дорослих людей , а також пісень. Мав надзвичайну пам’ять і пісень знав силу – силенну. Глибока вразливість відкрила йому незвичайний світ фантазії . Першою книгою життя для Тараса були розповіді батька про святих мучеників , другою – розповіді діда Івана про Коліївщину . Маючи вразливу душу , Шевченко переймався стражданням людей . А третьою книгою життя стали українські пісні. Учився у дяка дуже добре , швидко навчився читати. У 9 років Тарас лишився матері . Смуток і безнадія завітали до вбогої хати. Батькові не до малечі : треба було кріпацьке тягло тягнути. Тужили діти ( шестеро) за мамою , особливо Тарас. Не мав до кого притулитися , не мав заступниці . З приходом мачухи життя обернулося на справжнє пекло . В 11 років діти посиротіли. Мачуха стала повноправною хазяйкою . Помираючи , батько нічого не заповів своєму синові : « Мій син не буде абияким чоловіком , з нього буде або щось добре , або велике ледащо». Ведуча 2 . Дві недолі спіткали Тараса у дитинстві : раннє сирітство і кріпацька неволя . залишившись без батька – матері , ким тільки івн не був : підпасичем у діда Уласа , наймитом у дяка. Босий напівголодний і холодний . одним словом , сиротина. Ведучий 3. Та не знав Тарас , що є недоля страшніша навіть за сирітство , це неволя панська . Попихач – наймит, козачок . хлопчик – слуга на побігеньках . І ні кроку без дозволу пана чи панії . Коли почалася служба у пана Енгельгарда – тоді закінчилася для нього воля. Ведуча 4. Не дав Господь Тарасові талану , зате щедро наділив його талантом . І не одним. Жага малого хлопця до малювання переросла у талант маляра і художника. Ведуча 1. Любов до рідного краю пробудила у ньому талант поета і співця стали недоля і неволя на папері « сумними рядами»… ( Виконується пісня « Думи мої , думи мої» ) Входить Шевченко. Шевченко. Бандуристе , орле сизий ! Добре тобі , брате : Маєш крила , маєш силу , Є коли літати . Тепер летиш в Україну – Тебе виглядають. Полетів би за тобою , Та хто привітає. Я тут чужий , одинокий , І на Україні Я сирота , мій голубе , Як і на чужині..! Одинокий … а Украйна ! (^ ) А степи широкії ! Там повіє буйнесенький , Як брат заговорить ; Там в широкім полі воля ; Там синіє море Виграває , хвалить Бога , Тугу розганяє ; Там могили з буйним вітром В степу розмовляють… ^ На розпутті кобзар сидить Та на кобзі грає ; Кругом хлопці та дівчата – Як мак процвітає. Грає кобзар , виспівує , Вимовля словами , Як москалі , орда , ляхи Бились з козаками… Грає кобзар , виспівує – Аж лихо сміється … « Була колись гетьманщина, Та вже не вернеться . Було колись – панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем ! »( ^ » ) Перший учень Було колись – в Україні Ревіли гармати ; Було колись – запорожці Вміли панувати . Панували , добували І славу , і волю ; Минулося – осталися Могили на полі . Високії ті молили Чорніють , як гори , Та про волю нишком в полі З вітрами говорять. Свідок слави дідівщини З вітром розмовляє , А внук косу несе в росу , За ними співає . ( Т^ а» ) Другий учень В яру колись гайдамаки Табором стояли, Лагодили самопали, Ратища стругали . У яр тоді сходилися , Мов із хреста зняті , Батько з сином і брат з братом – Одностайне стати На ворога лукавого , На лютого ляха. ( Т^ ) Третій учень. Дивися , дитино , оце козаки… …на всій Україні Високі могили. Дивися , дитино, Усі ті могили , усі отакі. Начинені нашим благородним трупом , Начинені туго. Оце воля спить ! Лягла вона славно , лягла вона вкупі З нами , козаками ! бачиш , як лежить – Неначе сповита!... …Дивися ж , дитино! Та добре дивися, - а я розкажу , За що Україна наша стала гинуть , За що я й меж ними в могилі лежу. ( Т. ^ » ) ( Виконується пісня « Розрита могила» ) Ведуча 1. Перше видання « Кобзаря» у 1840 році стало сенсацією для літературного Петербурга і неперевершеною подією в історії української літератури. Ця невеличка книжечка , до якої увійшло всього 8 творів , пробудила до життя тисячі земляків Тараса , підняла з колін сплюндровану й покріпачену Україну. Ведуча 2. Коли подих волі знову оживив душу поета, він , зібравши усе те , що стало « на папері сумними рядами» , у 1860 році видав оновлений « Кобзар» , книгу , що стала народною Біблією на цілі століття. ( Звучить пісня « Думка» ) Виконується « Лілея» Т. Шевченка. « За що мене , як росла я , Люди не любили ? За що мене , як виросла , Молодую вбили ? За що вони тепер мене В палатах вітають, царівною називають , Очей не спускають З мого цвіту ? Дивуються , не знають де діти! Скажи мені , мій братику . Королевий Цвіте!» « Я не знаю , моя сестро» . І цвіт Королевий Схилив свою головоньку Червоно – рожеву До пониклого личенька Лілеї. І заплакала Лілея Росою – сльозою… Заплакала і сказала : « Брате мій , з тобою Ми давно вже кохаємось. А я й не сказала, Як була я людиною, Як я мордувалась. Моя мати… Чого вона , Вона все журилась І на мене , на дитину, Дивилась , дивилась І плакала . Я не знаю, Мій брате єдиний ! Хто їй лихо заподіяв ? Я була дитина , Я гралася , збавлялась , А вона все в’яла Та нашого злого пана Кляла – проклинала. Та й умерла… а мене пан Взяв догодувати. Я виросла , викохалась У білих палатах. Я не знала , що байстря я , Що його дитина. Пан поїхав десь далеко , А мене покинув. І прокляли його люде , Будинок спалили… А мене , не знаю за що, Убити – не вбили , Тілько мої довгі коси Остригли , накрили Острижену ганчіркою. Та ще й реготілись. Жиди навіть нечистії На мене плювали. Отаке – то , мій братику , Було мені в світі. Молодого , короткого Не дали дожити Люде віку . Я умерла Зимою під тином, А весною процвіла я Цвітом при долині, Цвітом білим , як сніг , білим ! Аж гай звеселила. Зимою люде…Боже мій ! В хату не пустили. А весною , мов на диво, На мене дивились. А дівчата заквітчались І почали звати Лілеєю – снігоцвітом ; І я процвітати Стала в гаї і в теплиці, І в білих палатах. Скажи ж мені , мій братику , Королевий Цвіте : Нащо мене Бог поставив Цвітом на сім світі? Щоб людей я веселила , Тих самих , що вбили Мене й матір ?.. Милосердний , Святий Боже , милий !» І заплакала Лілея, А цвіт Королевий Схилив свою головоньку Червоно – рожеву На білеє пониклеє Личенько Лілеї. Виконується пісня… Читець виконує вірш Т. Шевченка « Холодний яр» У всякого своє лихо , І в мене не тихо; Хоч не своє , позичене , А все - таки лихо. Нащо б , бачся , те згадувать , Що давно минуло , Будить бознає колишнєє – Добре , що заснуло. Хоч і Яр той ; вже до його І стежки малої Не осталось ; і здається , Що ніхто й ногою Не ступив там ; а згадаєш , То була й дорога З монастиря Мотриного До Яру страшного. В Яру колись гайдамаки Табором стояли , Лагодили самопали, ратища стругали. У Яр тойді сходилися , Мов із хреста зняті , Батько з сином і брат з братом Одностайне стати На ворога лукавого , На лютого ляха. Де ж ти дівся , в Яр глибокий Протоптаний шляху? Чи сам заріс темним лісом, Чи то засадили Нові кати ? Щоб до тебе Люди не ходили На пораду : що їм діять З добрими панами , людоїдами лихими , З новими ляхами ? Не сховаєте ! Над Яром Залізняк витає І на Умань позирає , Гонту виглядає. Не ховайте , не топчіте Святого закона , Не зовіте преподобним Лютого Нерона. Не славтеся царевою Святою войною. Бо ви й самі не знаєте , Що царики коять. А кричите , що несете І душу , і шкуру За отечество!... Єй – богу , Овеча натура ; Дурний шию підставляє І не знає за що! Та ще й Гонту зневажає , Ледаче ледащо ! « Гайдамаки не воины – Разбойники , воры Пятно в нашей истории…» Брешеш , людоморе! За святую правду – волю Розбойник не ствне, Не розказуй закований У ваші кайдани Народ темний , не заріже Лукавого сина , Не розіб’є живе серце За свою країну. Ви – розбійники неситі, Голодні ворони. По якому правдивому , Святому закону І землею , всім даною, І сердешним людом Торгуєте ? Стережіться ж , Бо лихо вам буде, Тяжке лихо!.. Дуріть дітей І брата сліпого, дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть Бога. Бо в день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру. Голос за сценою. Не приніс « Кобзар» Шевченкові ні багатства, ні розкоші , зате вкрив вічною славою як могутнього захисника істини і справедливості. Виконується вірш Віктора Євтушенка « Сон» Колись мені серед ночі Такий сон наснився , Буцім –то я з президентом Враженням ділився. Сидимо ми на канапі. Каву попиваєм І про долю українців Удвох розмовляєм. Перше слово , як годиться, Президент тримає :
Чи всього хватає? Щоб душею не кривити , То сказати мушу , Я не знав , з чого почати, Холод вкрався в душу. Та з думками враз зібрався Тихо кажу:
Думав я , що в сім’ї вольній Жити краще стане. Скільки років ми боролись За щастя народу. А погляньте , ми в болоті І не знаєм броду! ………….. Ті , що були найбідніші, - Ще бідніші стали, А багаті й зараз крадуть, Як раніше крали. Ціни , мов ті пси , сказились. Вже небес сягають, А зарплата ледь піднялась, Багачі гуляють! От коли б устав Шевченко. Вдихнув повні груди. То , напевне б ,так промовив : - Схаменіться , люди! Чим ви дихаєте , діти ? Що це тут палає ? Прямо в серці України Озону немає. Що це в біса за реактор, Що це за потвора? Погасіть його негайно Нація ж бо хвора ! Де ж поділася пшениця? Де цукор , де сало? Певно гордості і праці Вам забракувало? Чи невже земля не чорна, Що врожаї гинуть? А мо , ледарів багато? То хай вони згинуть! Чому в селах люду мало? Ви ж скоро загнетесь! Хто ж вас буде годувати? Коли схаменетесь? А де ділись вчені люди? За кордон тікають! Україна їм не мила! Щастя там шукають? І сказав би ще Шевченко : - Де ваша культура? Чому пісню українську Змінила халтура? Що , немовби – то голодні, Зараз не до співу, Вам би краще закордонну Глянуть голу діву ? А в мій час голодні люди Також бідували, Але пісні материнські Жити помагали. Вже в країні й половини Людей не зустріти, Щоб на рідній нашій мові Могли гомоніти! А в кінці Тарас би мовив До всього народу:
Не губіть природу! Добре те , що ви вже вільні, То ж зберіться , діти, Не засніть , не заспокойтесь, Треба все поспіти! Чи , невже ви всі посліпли? Ярмо ледь стягнули, А вже ваші депутати Вам нове напнули. Я прокинувся весь мокрий, Піт тече рікою, Але марево ще довго Ходило за мною. А вже потім я хрестився :
І бува ж , таке ж насниться, Що й нічка не мила. А в душі якась тривога. За нащадків долю. В серці лиш слова Тараса: « Не проспіте волю!» Виступ учня . Павло Гірник Назавжди Ніколи свого серця не щерби, Аби лише виспівувати гарно. Не промовчи Шевченка у собі. Не прокричи Стефаника задарма. Творив Тараса гнів , а не жура. А що поробиш , люде без’язикий , Коли з – за грат у душу зазира Твоя свобода , змучена до крику , Коли поети пнуться в паничі , І побратими цвенькають потроху, І кобза почорніла на плечі , Як домовина вбитої епохи ? ! Не розлюби себе . Не розгуби Ні голосу , ні стогону , ні слуху . Шевченко йде дорогами доби І завжди обирає кручі духу. Іде і йтиме у тривожний час, І вже його не зупинить нікому. Ви чуєте ? Минаючи Парнас , Шевченко повертається додому ! Гр. Чупринка До Т. Шевченка. З ласки вищої над нами Вже поблідло чорне зло І багато між тернами Білих лілій розцвіло . Чисте поле ти засіяв При обставинах лихих І свавільно не розвіяв Вітер зернят дорогих. Знай , Твоє , Кобзарю , поле Од межі і до межі Поле пишне , а не голе , Займуть діти не чужі. Хай бушують урагани, Хай над полем свище гнів ,- Ми чекаєм без омани Величезних жнив ! Заключне слово вчителя. У фундаменты сучасної культури лежить надійний моноліт – Шевченкове слово. Воно різне і мінливе , як життя , як людські пристрасті. У ньому правда , і добро , і краса. Та треба вміти їх у слові віднайти і осягнути. Тож припадаймо щодня до поезії « Кобзаря» , як спраглий до криниці, бо вона невичерпна. Приходьмо до Шевченка на сповідь задля очищення від скверни, на щоденні випроби сумління. Тоді лише станемо людьми,яких Шевченко почує і Україна прийме під свою опіку , як нащадків митця. |
Схожі:
 | Санталова світлана олександрівна, педагог-організатор Скандинавської... Хм! Я можу зробити їх свято ну дуже «яскравим». Адже, робити дрібні капості-це те, чого треба навчати дітей. А то письмо, каліграфічне…Нудьга... | | Тема. Риси твого характеру. Оповідання «Глобус». Мета Кожна людина мріє мати справжнього друга. Друг не залишить у біді, допоможе в скрутну хвилину. Справжня дружба – це безцінний дар,... |
| Зал святково прикрашений. На стінах плакати: «Нам без книги ніяк... Що нам робити? Будемо виручати Королеву книг, чи продовжимо веселитись? Допоможемо? | | Ми йдемо по своєму життєвому шляху, обертаємося назад, дивимося на... «дорослими». Хочемо бути самостійними, довести усім, що ми чогось коштуємо. Але поки це не головне,нам треба просто жити своїм життям,насолоджуватися... |
| План основних заходів із проведення новорічних І різдвяних свят у... Літературно-релігійне свято, присвячене Дню Миколая: «Святий небесний Отче Миколаю, до тебе діти прибігають» | | «Це ж контрольна завтра з української мови. Значить, треба написати... |
| Родинне свято «зустріч із казковими героями» Підготовлено вихователем... Підтримувати інтерес до драматичної діяльності. Працювати над інтонаційною виразністю мовлення, силою голосу, темпом мовлення. Засобами... |  | Сьогодні 19 те грудня. І саме в цей день приходить до нас повне цікавих... Що ж це за свято? Можливо, хтось із вас знає? Це свято Святого Миколая. Ви не дивуйтесь, але саме Св. Миколай називався українським... |
| 1. Привіт, шановні гості! Здоров’я, щастя, сміху! Веселе свято на порозі І нам І вам на втіху. 2 Діти! Сьогодні ми з вами вирушаємо в подорож до Країни здоров’я І розкриємо таємниці про те, що потрібно робити для того щоб зберегти... | | Урок (3 – 4 класи) Довідкова література Мета ... |