1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії




Назва1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії
Сторінка3/15
Дата конвертації27.02.2013
Розмір1.97 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Філософія > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.). На завершення теми, слід визначити основні риси, що притаманні філософії Нового часу. Ними є, принаймні, такі основні риси:
1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики;
2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження;
3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.
4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу;
5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права;
6. Просвітництво;
7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.

23. Емпірична філософія Ф.Бекона.

Ф.Бекон (1561-1626 ) – родоначальник нової форми англ. матеріалізму і всієї тогочасної експерементальної науки. Саме він сформував поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупності речей; матерія, за Беконом, перебуває у русі під яким він розумів активну внутрішню силу, “напругу” матерії і назвав 19 видів руху. Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставило його та ін. філософів перед важко вирішуваною проблемою: як, яким чином абсолютний спокій перетворюється на рух і навпаки.

Бекон,будучи засновником методологічного рівня наукового пізнання,виступає проти схоластичної методології,вузького емпіризму.Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення 3 можливих шляхів пізнання: *шлях павука,тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе;*шлях мурахи-однобічний емпіризм-пізнання і нагромадження голих фактів;*шлях бджоли-справ-жній шлях науки,як бджола переробляє нектар у мед,так і справжній науковець перетворює емпі-ричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

Бекон обґрунтував в теорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритет індуктивного методу і фактично стає його фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктивного методу наукового пізнання: отримання загальних положень, загального значення про світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх властивостей. Бекон визначив також систему “ідолів”, тобто видимих і невидимих перешкод в процесі пізнання істини.

В його творах можна побачити новий підхід до питання про мету пізнання. Його знаменитий афоризм “Знання – сила” виражає ідею високої ролі експерементальної науки, яка приносить людині практичну користь.

Б. не заперечував існування Бога. Він вважав, що Бог створив світ, але в подальший час перестав втручатися в його справи. Отже, він визнавав існування двох істин: божественної і світської.

У поясненні природи суспільства Б. був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу. Головною роботою Б. є “Новий Органон” (1620рр.).
24. Що таке «Новий Органон» і «Нова Атлантида» у Ф. Бекона.

Англійський мислитель Френсіс Бекон є на думку сучасних науковців, одним з основоположників нового, матеріалістичного, світогляду. Його філософські погляди характеризуються майже повним відривом від вірувань у залежність людини та її поведінки від надприродних сил та сутностей. У своїх головних творах "Новий Органон", "Про переваги та умноження наук", "Нова Атлантида", філософ не ідеалізував людину, не вважав її ідеалом та вінцем творіння, а тлумачив як особливий вид живих істот. Бекон, насамперед намагався визначити провідні ознаки моральнісної поведінки і зрештою прийшов до висновку, що такими є, насамперед, примат загального блага над благом індивідуальним і діяльного життя над споглядальним. Як підкреслюють сучасні науковці, Бекон був одним з піонерів розробки так званої "природної", а не, так би мовити, релігіогенної моралі. У своїх працях він аналізував етику без посилань на християнські уявлення. Мислитель, розвиваючи погляди філософів Ренесансу, вважав, що на становлення індивідуальності та моральності визначним чином впливає рівень освіти, виховання та місце проживання. При цьому Бекон у якості синоніму поняття "індивідуальність" та його аналізу застосовує власну термінологію: "особливий кут зору", "печера", "ідоли" тощо. Щодо вибору звичайною людиною того або іншого виду поведінки, у тому числі, девіантного, Бекон був переконаний, що на нього суттєво впливають такі чинники (так звані "ідоли") :

- "ідоли печери" - суб'єктивні симпатії, антипатії та стереотипи конкретної людини;

- "ідоли театру" – некритично засвоєні, хибні опінії інших людей, які призводять людину з слабко розвиненими моральнісними та вольовими якостями до девіацій.
25. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів Р.Декарта.

Видатний мислитель Франції ХVІІ ст. – Рене Декарт – один з основоположників науки і філософії нового часу.
^ Р. Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і родоначальник філософського раціоналізму. Рене Декарт (1596 – 1650) – філософ, математик, фізик, механік, фізіолог, народився в родині французького дворянина. Р.Декарт – один з творців вищої математики; аналітичної геометрії; сформулював ряд законів механіки, зокрема загальний закон дії і протидії, закон збереження кількості руху при ударі непружних тіл; у фізіології один з перших описав рефлекторний акт тощо.
Основні філософські праці Декарта: “Розміркування про метод” (1637), “Роздуми про першу філософію” (1641), “Начала філософії” (1644).
Основна риса філософського світогляду Декарта – дуалізм. Дуалізм Декарта виявлявся у його вченні про так звані субстанції.
З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло.
З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його двоїстість, дуалізм. Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав раціоналізм і дедукцію. В теорії пізнання Декарт виступив як реформатор, автор нового наукового методу пізнання – дедукції, котра означає виведення пошукових істин на основі інших істин, що вже відомі і встановлені. Це щось на зразок математики, коли конкретне знання отримують на основі деяких загальних принципів, постулатів і аксіом.
Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції:
Перше правило – не визнавати істинним нічого, окрім того, що з очевидністю пізнається, що не підлягає сумніву.
Цей сумнів не є переконанням в непізнаванності світу, а являє собою лише засіб для знаходження найпершого достовірного начала. Цим є знамените положення Декарта: “cogito ergo sum” – “мислю, отже існую”.
Друге правило – розподіляти кожне утруднення, яке виникає в процесі пізнання на стільки частин, наскільки це можливо для їх кращого розв’язання.
Третє правило – мислити необхідно логічно, по порядку, починаючи з предметів найбільш простих і тих, що легко пізнаються, щоб перейти від доведеного до ще не доведеного.
Четверте правило – необхідно в процесі дослідження складати якомога повні огляди фактів, систем, гіпотез, предметів, їх властивостей – того, що вивчається, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено.
На думку Декарта, дотримання цих правил – гарантія того, що достовірні начала філософії будуть знайдені.
Однак, і це слід підкреслити, дотримання цих правил не є ще гарантією достовірного пізнання. В історії філософії ми маємо безліч фактів, коли філософи про одні і ті ж речі висловлювали різні, навіть протилежні судження. Згадаймо, для прикладу, уявлення античних філософів про першоначала буття, філософії.
Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є обманливими. Єдиними, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція. Він був засновником філософського раціоналізму – напрямку в теорії пізнання, згідно з яким його істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум (від лат ratio – розум, rutionalis – розумний). Раціональні, логічні ознаки достовірного знання, його загальність і необхідність, Декарт вбачав у математиці, її аксіомах. Ці ознаки не даються у досвіді і його узагальненні, а взяті з самого розуму, його ідей, котрі природжені йому. Це, безумовно, безпідставна точка зору. Бо вона заперечує пізнання в його єдності з чуттєвим досвідом, практикою.
Раціоналізм фактично відкидає ту достовірну істину, що єдиним джерелом знань є чуттєвий досвід людини, вплив зовнішнього світу на її органи відчуттів.
Філософські погляди Декарта, його наукові здобутки, мали значний вплив на подальший розвиток науки і філософії.
Раціоналізм Декарта, як однобічне розуміння логічного характеру математичного знання, не став загальновизнаним напрямком у світовій філософії. Він мав як прихильників, так і супротивників.
Одним з перших, хто піддав змістовній критиці раціоналізм Декарта, його вчення про “природженість ідей”, був Джон Локк.
26. Соціально – філософська концепція Т. Гоббса.

Перед мислителями Нового часу гостро постала проблема методу, розв'язанню якої присвятили свої праці батьки-фундатори філософії Нового часу – англієць Ф.Бекон та француз Р.Декарт. Ці мислителі розробляли її не тільки в гносеологічному, а й у широкому гуманітарному контексті. Це вивело їх на цікаві філософські узагальнення, що значною мірою сприяло формуванню соціально-філософських концепцій теоретиків пізнішого періоду, особливо Т.Гоббса, Дж.Локка та Б.Спінози. Універсальну концепцію “порядку” представив знаменитий англійський філософ Томас Гоббс (1588 – 1679). Славу та визнання Т.Гоббсу приніс написаний у Парижі й виданий у Лондоні 1651 році знаменитий «Левіафан, або Матерія, форма та влада. держави церковної та громадянської». До речі, це саме дослідження принесло йому й безліч неприємностей. У суперечливих політичних перипетіях «Левіафан» викликав до себе різноспрямоване ставлення: від захоплення та підтримки одними політичними силами до засудження й навіть спалення іншими. Час, як відомо, всьому віддає належне. «Левіафан» Т.Гоббса сьогодні розглядають як одну з перших фундаментальних праць, на ідеях якої грунтувалися і з якої виходили концепції «громадянського суспільства» та «правової держави». «Левіафан» – це міфічне біблійне страховисько, іменем якого Гоббс назвав «державу», підкреслюючи тим самим всесилля цієї соціальної інституції – своєрідного «земного Бога», що повністю підпорядковує собі як окрему людину, так і цілий народ. Держава, на думку філософа, має земне (природне), а не божественне походження, її необхідність зумовлена природою людини, потребою жити суспільно за наявності різноспрямованих егоїстичним інтересів, потреб, пристрастей, властивостей та сил кожного окремого індивіда. Людина, вважав Т.Гоббс, посідає проміжне місце між природою та суспільством. Усі люди від природи є рівними. Проте різниця у вихованні та «тілесній будові» породжує в них неоднакові прагнення. Це, у свою чергу, викликає суперництво, ворожість у Громадянську війну Т.Гоббс розглядав як «хворобу держави», за якою слідують шаленство, розклад, занепад. Філософ звеличував цінність громадянського миру й засуджував революції та бунтівні заколоти як руйнівні чинники соціальності. Т.Гоббс був переконаний, що вся влада в державі має належати правителю – і законодавча, і виконавча, і судова, і зовнішньополітична. Будь-який поділ влади, на думку філософа, неминуче призводить до непорозумінь, суперечок та громадянської війни. Дехто з філософів вважає соціально-філософську (державобу-дівничу) концепцію Т.Гоббса якщо не тоталітарною (диктаторською), то принаймні недемократичною. На мою думку, Т.Гоббс не тяжів до тоталітаризму. Він намагався зберегти традицію й водночас відшукати в ній місце для нових політичних явищ та процесів, зокрема для рівності, суверенітету громадянина тощо.
27. Натуралістичний пантеїзм Б. Спінози. Значний внесок у подалання дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза (1632- 1667 р.р.). З точки зору Спінози, світ - це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії. Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиції гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.
28. Монадологія В. Лейбніца.

Ядром філософської концепції Лейбніца є вчення про "монади" — монадологія. Монада розглядається як проста неподільна духовна субстанція буття. Спираючись на відомі з античної філософії докази, Лейбніц заперечує можливість існування єдиної субстанції, про яку вчив Спіноза. Лейбніц стверджує, що поняття єдиної субстанції заперечує можливість існування руху, мінливості буття. Тому він звертається до нескінченної множини субстанцій — монад. Монада — самодостатня одиниця буття, здатна до активності, саморуху, діяльності. Монада — це проста субстанція. Складна субстанція завжди залежна від простих, а тому складне утворення взагалі не можна визнати субстанцією. Тому монади не змінюються під впливом інших монад, кожна з них є самодостатньою, а отже становить собою самодостатній світ, непорушну гармонію, яка є найсильнішою у світі. Як найдовершеніші гармонійні утворення, монади і між собою мають єдине відношення — "гармонію". У випадку, коли в світі існує дві однакових монади, слід визнати, що вони будуть тотожними. Таким чином, монади різняться за своїми якостями. Монади мають три головні різновиди за ступенем свого розвитку. Нижча форма характеризується "перцепцією" (духовно пасивною здатністю сприйняття). Вищі монади здатні мати чуття та чіткі уявлення. Їх Лейбніц називає "монадами-душами". Монади найвищого ступеня здатні до "аперцепції" (свідомості) і їх називають "монадами-духами". Монади не мають просторових (фізичних) властивостей, тому вони чуттєво не дані. Їх дано лише розумові. Чуттєво дані тіла є комбінаціями монад, які вирізняються тим, з яких монад вони складаються. Людина уособлює собою таку сукупність монад, у якій провідну роль відіграють монади, що здатні усвідомлювати. Об'єднання монад є невипадковим, воно визначене "завбаченою гармонією", яка виявляє себе у самозміні монад узгоджено з іншими монадами. Причини зміни монад можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Кожна з монад утримує в собі як минуле, так і майбутнє. Завбачена гармонія дає змогу стати наявними усім якостям, які маються в кожній з монад у невиявленій формі. Процес пізнання, таким чином, Лейбніц розглядає як розвиток здатності до створення та усвідомлення ідей. Він заперечує існування вроджених ідей, людина з народження має лише деякі вроджені принципи (інстинкти). Чуттєве пізнання ним розглядається як нижча ступінь раціонального пізнання. Відомий вираз "Немає нічого в розумі, що не пройшло раніше через чуття" Лейбніц доповнює положенням — "крім витворів самого розуму". Розум відкриває суттєве, необхідне, а чуття — випадкове, емпіричне. Тому і істини бувають різними: емпіричні — істини факту; розумові — істини теорії. До істин розуму Лейбніц відносить головні положення математики та логіки. Математику і логіку Лейбніц розглядає як головні науки розуму, які повідомляють людині про світ, не даний чуттєво. Це науки про "усі можливі світи" (на відміну від філософії, яка визначається ним як наука про цей дійсний світ).
^ 29. Британське просвітництво (Дж. Локк).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії icon1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії
Перші філософські школи І течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст до н е в Стародавній Індії,...
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії iconЕкономічна думка стародавнього світу
Зародження економічної думки збігається зі становленням людсь­кого суспільства. Початок викладу історії економічної думки пов'яза­ний...
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії icon"Анархізм в Росії: теорія І практика"
З цього приводу у теорії філософської та правової думки існують два біполярних напрями: державницький та антидержавницький, які у...
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії iconЯкі дві партії були у Індії?
Хто розробив план, за яким територія Індії передбачалося поділити за релігійною ознакою?
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії icon"Техніка як соціальний феномен"
Осмислення їх значимості для історії І кожної людини стало задачею філософської думки. Зараз філософія техніки І філософія науки...
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії iconФілософія арабського Сходу
Особливість філософії Арабського Сходу, як складової частини релігійного світогляду, не може вплинути на оцінку культурного надбання:...
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії iconСпецифіка та основні школи філософії стародавньої Індії
Філософія стародавньої Індії заснована на священних книгах Ведах, що становлять собою чотири священні книги
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії iconВікторія (англ. Victoria, ім'я при хрещенні Александріна Вікторія,...
Сполученого Королівства Великобританії та Ірландії з 20 червня 1837 р., імператриця Індії з 1 травня 1876 р. (проголошення в Індії...
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії iconГребенястий крокодил вид крокодилів, найкрупніший з ряду. Представники...
Представники виду поширені в Австралії, Японії, Камбоджі, Китаї, Індії, Індонезії, Філіпінах, Таїланді, В'єтнамі та багатьох інших...
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії icon"Стародавній Єгипет (укр.)"
Групи сирійських племен, які вдерлися до Єгипту І завоювали його більш як на століття
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка